Комплекс господарських рішень стосовно удосконалення якості продукції підприємства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ Національний технічний університет

«Харківський політехнічний інститут»

Кафедра економіки і маркетингу КУРСОВИЙ ПРОЕКТ з дисципліни

«Обґрунтування господарських рішень та оцінювання ризиків»

на тему: «Комплекс господарських рішень стосовно удосконалення якості продукції підприємства»

м. Харків, 2013

ВСТУП Основна мета курсового проекту — закріпити на практиці теоретичні знання, які отримані під час вивчення дисципліни «Обґрунтування господарських рішень та оцінювання ризиків».

Головною задачею курсового проекту є удосконалення конкретного напрямку господарської діяльності підприємства на основі аналізу теоретичних аспектів цього напрямку діяльності, виявлення причинно-наслідкових зв’язків між факторами, які впливають на ефективність реалізації господарських рішень, урахування ризиків.

При виконанні цього курсового проекту, слід виконати такі етапи:

· дослідити конкретний напрямок діяльності підприємства;

· визначити основні фактори, які впливають на цей напрямок діяльності;

· провести логіко-змістовне моделювання факторів;

· запропонувати альтернативні варіанти вирішення проблеми підприємства;

· розробити систему критеріїв для оцінки альтернативних варіантів;

· визначити оптимальні умови для реалізації господарських рішень;

· оцінити ризики, які супроводжують втілення на практиці запропонованих господарських рішень;

· обрати стратегію реалізації господарських рішень;

· сформулювати висновки та рекомендації для удосконалення відповідного напрямку господарської діяльності підприємства.

У курсовому проекті буде розглянуто діяльність та запропоновані господарські рішення для цегельного заводу «Фагот».

Цегельний завод Фагот більше 24 років є лідером у виробництві облицювальної цегли і плитки в Україні та країнах СНД.

Йому належить першість у Україні та СНД з впровадження нових технологій у виробництві гіперпресування цегли. На заводі впроваджена автоматична система управління і використовується унікальне устаткування власної розробки. Підприємство має власну сировинну базу, де видобувається високоякісна сировина.

На підприємстві здійснюється суворий контроль якості виробленої продукції, який досягається за рахунок використання високоякісних матеріалів, роботи фахівців високого рівня і використання найсучаснішого обладнання. Завод виробляє більше 700 видів цегли і плитки. Щоб виконувати замовлення клієнтів у максимально стислі терміни, в будь-якому обсязі та асортименті, на підприємстві зберігається більше 10 000 000 одиниць готової продукції. На підприємстві постійно ведеться робота з поліпшення якості продукції та розширення асортименту. Високий рівень системи менеджменту якості, підтверджений сертифікатом відповідності вимогам ДСТУ ISO 9001−2009. Сформовано потужну дилерська мережа в країнах СНД і Євросоюзу. Продукція торгової марки Фагот відрізняється різноманітністю геометричних форм і фактур. Унікальна технологія механічного сколу дозволяє отримати неповторну фактуру кожної цеглини, чого не можна домогтися, використовуючи інші технології, наприклад, пресування або лиття. Кладка з такої цегли відрізняється рельєфністю і неповторністю. По міцності і точності розмірів продукція перевершує багато аналогів :

· Міцність на стиск більше 350 кгс / м ?

· Водопоглинання не більше 6,3%

· Морозостійкість більше 100 циклів

· Точність розмірів ± 0,5 мм Понад 16 основних кольорів і безліч відтінків задовольнять найвибагливіший смак. Все це дозволяє використовувати продукцію не тільки в будівництві, але і в дизайнерських проектах. Всі матеріали, використовувані у виробництві, екологічно чисті. Вапняк-черепашник здавна застосовується в будівництві і вважається оберегом будинку. Цінові категорії «супер економ», «економ», «класик «і «еліт «дозволяють клієнту зробити вибір продукції, відповідної за фінансовим можливостям. ціна залежить від фактури, кольору і ширини цегли, а якість в будь-якій ціновій категорії залишається однаково високим.

В останні роки в Україні та Росії будуються нові заводи, що виробляють цеглу і плитку методом гіперпресування, але продукція заводу з виробництва цегли «Фагот» перевершує їх продукцію по красі та асортименту.

В сучасних ринкових умовах дуже зросла необхідність обґрунтування господарських рішень, тому що зараз дуже велика конкуренція, отже, кожна помилка може привести до втрати конкурентних позицій на ринку, втрати прибутку, а може, привести до банкрутства підприємства.

Отже, обґрунтування господарських рішень є важливим елементом будь-якої господарської діяльності.

1. Дослідження напрямку діяльності, який потребує розробки відповідного господарського рішення

1.1 Аналіз відповідного напрямку діяльності підприємства У цьому курсовому проекті розглядається напрямок діяльності, що до вдосконалення якості продукції підприємства.

Якість продукції - це сукупність властивостей продукції, яку обумовлюють її придатність, задовольнити певні потреби відповідно до призначення.

Якість визначається мірою співвідношення товарів, робіт, послуг до умов та вимог стандартів, договорів, контрактів, запитів споживачів. Прийнято розрізняти якість продукції, роботи, праці, матеріалів, товарів, послуг.

Якість продукції — це економічна категорія, тому що вона належить до найважливіших понять економічної науки, яка відображає істотні сторони економічних явищ та процесів. Це пов’язано з тим, що в сучасному світі діяльність будь-якого підприємства, його непохитне становище на ринку товарів і послуг визначається рівнем конкурентоспроможності. У свою чергу, конкурентоспроможність пов’язана з двома показниками — рівнем ціни і рівнем якості продукції. Якість продукції в цьому випадку займає перше місце. Якщо підприємство змінює ціну на товари, конкуренти, довідавшись про це, відразу можуть прийняти відповідні дії. Інша ситуація виникне в тому випадку, коли підприємство змінює якість свого товару, що сприймається покупцем як його поліпшення. Швидко дізнаються про це і конкуренти, але вони не можуть відразу вжити відповідних заходів, як це відбувалося при зміні ціни. Ті товари, які вони виробляють і які мають у запасі, зараз мають гіршу якість порівняно з продукцією підприємства, яке поліпшило свій товар. Логічний хід у відповідь — поліпшення якості своїх товарів — зазвичай є процесом тривалим, тому що спочатку потрібно вдосконалити технологію, закупити нове устаткування і т. п. Тривалість цього періоду зростає ще більше, якщо виробництво продукції нової якості потребує наявності особливого ноу-хау у робітників і нових виробничих потужностей, якими конкурент володіє. Таким чином, підприємство, що поліпшило якість своєї продукції, отримує значну перевагу в часі, яку воно може використати для поширення своєї частки на ринку, завоювання нових груп покупців і ускладнення повернення на ринок конкурента.

Поняття «якість» в економічній літературі визначається як ступінь відповідності виробу встановленим стандартам і технічним умовам, що дозволяють задовольнити конкретну потребу у витратах, тобто якість відображає здатність виробу виконувати задану функцію. Якість як економічна категорія — це суспільна оцінка, що характеризує ступінь задоволення потреб у конкретних умовах споживання тієї сукупності властивостей, що явно виражені або потенційно закладені в товар. Якість товару забезпечується на всіх етапах його створення: вивчення вимог споживача, проектування, виробництва, експлуатації.

На якість продукції впливає значна кількість факторів, які діють як самостійно, так і в взаємозв'язку між собою, як на окремих етапах життєвого циклу продукції, так і на кількох. Всі фактори можна об'єднати в 4 групи: технічні, організаційні, економічні і суб'єктивні.

До технічних факторів належать: конструкція, схема послідовного зв’язку елементів, система резервування, схемні вирішення, технологія виготовлення, засоби технічного обслуговування і ремонту, технічний рівень бази проектування, виготовлення, експлуатації та інші.

До організаційних факторів належать: розподіл праці і спеціалізація, форми організації виробничих процесів, ритмічність виробництва, форми і методи контролю, порядок пред’явлення і здачі продукції, форми і способи транспортування, зберігання, експлуатації (споживання), технічного обслуговування, ремонту та інші. Організаційним факторам, на жаль, ще не приділяється стільки уваги, скільки технічним, тому дуже часто добре спроектовані і виготовленні вироби в результаті поганої організації виробництва, транспортування, експлуатації і ремонту достроково втрачають свою високу якість.

До економічних факторів належать: ціна, собівартість, форми і рівень зарплати, рівень затрат на технічне обслуговування і ремонт, ступінь підвищення продуктивності суспільної праці та інше. Економічні фактори особливо важливі при переході до ринкової економіки. Їм одночасно властиві контрольно-аналітичні і стимулюючі властивості. До перших відносять такі, що дозволяють виміряти: затрати праці, засобів, матеріалів на досягнення і забезпечення певного рівня якості виробів. Дія стимулюючих факторів приводить як до підвищення рівня якості, так і до його зниження. Найбільш стимулюючим фактором є ціна і зарплата. Правильно організоване ціноутворення стимулює підвищення якості. При цьому ціна повинна покривати всі витрати підприємства на заходи по підвищенню якості і забезпечувати необхідний рівень рентабельності.

В той же час вироби з більш високою ціною повинні бути високої якості.

В забезпеченні якості значну роль відіграє людина з її професійною підготовкою, фізіологічними і емоціональними особливостями, тобто мова йде про суб'єктивні фактори, які по-різному впливають на розглянуті вище фактори. Від професійної підготовки людей, які зайняті проектуванням, виготовленням і експлуатацією виробів, залежить рівень використання технічних факторів. Але якщо в процесі функціонування технічних факторів роль суб'єктивних слабшає, тому що на цій стадії процес проходить з використанням сучасної техніки і технології, яка максимально звільняє технологічний процес від участі людини, то в організаційних факторах суб'єктивний елемент відіграє вже значну роль, особливо коли мова заходить про способи і форми експлуатації і формування виробів. Наскільки важливі суб'єктивні фактори, свідчить поширена серед виробників думка про економічну вигідність підвищення якості. Якість розглядається при цьому як соціально бажана мета, але її вплив на підвищення рентабельності вважається мінімальним. Пояснюється це недостатньою обізнаністю виробників, які допускаються таких помилок.

Рівень якості - це кількісна характеристики міри придатності того або іншого виду продукції для задоволення конкретного попиту на неї у порівнянні з відповідними базовими показниками за фіксованих умов споживання. Оцінка якості продукції передбачає визначення абсолютного, відносного, перспективного і оптимального її рівня.

Абсолютний рівень якості того чи іншого вибору знаходять шляхом обчислення вибраних для його обчислення показників без їх порівняння з відповідними показниками аналогічних виробів. Визначення абсолютного рівня якості є недостатнім, оскільки самі по собі абсолютні значення вимірників якості не відображають ступінь його відповідності сучасним вимогам. Тому поряд з цим визначають відносний рівень якості окремих видів вироблюваної (проектованої) продукції, порівнюючи її показники з абсолютними показниками якості кращих аналогічних вітчизняних та зарубіжних зразків виробів. Проте рівень якості продукції під впливом науково-технічного прогресу і вимог споживачів повинен мати тенденцію до підвищення. У зв’язку з цим виникає необхідність оцінки якості виробів, виходячи з її перспективного рівня, що враховує приоритетні напрямки і темпи розвитку науки і техніки. По нових видах продукції і перш за все знарядь праці доцільно визначити також оптимальний рівень якості, тобто такий рівень, за якого загальна величина суспільних витрат на виробництво і використання (експлуатацію) продукції у певних умовах її споживання була б мінімальною.

Залежно від призначення певні види продукції мають свої специфічні показники якості. Поряд з цим використовуються показники для оцінки багатьох видів виробів, а також вимірники відносного рівня якості всієї вироблюваної підприємством продукції. З урахуванням таких обставин усі показники якості виробів поділяються на дві групи: перша — диференційовані (поодинокі) показники, з яких відокремлюється найбільш розгалуджена низка одиничних показників якості, друга — загальні показники якості всього обсягу вироблюваної підприємством продукції.

Найбільш складна за кількістю система показників застосовується для оцінки якості (технічного рівня) знарядь праці. Вона охоплює більшість груп одиничних показників і майже всі комплексні вимірники якості. Поряд із специфічними показниками, властивими лише певному виду виробів, якість (технічний рівень) знарядь праці характеризується також рядом загальних показників. До них в першу чергу відносять надійність, довговічність, ремонтопридатність, продуктивність патентну чистоту тощо. У практиці господарювання важливо знати не лише якість окремих виробів, але й загальний рівень якості усієї сукупності виготовлюваної підприємством продукції. З цією метою застосовують певну систему загальних показників. Основними з них є:

· частка принципово нових (прогресивних) виробів у загальному їх обсязі;

· коефіцієнт оновлення асортименту продукції;

· частка виготовлюваної продукції, на яку одержані сертифікати;

· частка продукції для експорту у загальному її обсязі на підприємстві;

· частка виробничого браку (бракованих виробів);

· відносний обсяг сезонних товарів, реалізованих за зниженими цінами.

Для визначення рівня якості виготовлюваних або освоюваних виробництвом нових виробів застосовують ряд методів: об'єктивний і органолептичний методи використовують для визначення абсолютного рівня якості, а диференційований і комплексний — відносного рівня якості окремих видів продукції.

Сучасні умови господарювання вимагають від кожного підприємства запровадження і дотримання належного (дійового) комплексного механізму управління якістю продукції.

Визначальними елементами цього специфічного менеджменту, що справляють найбільш істотний вплив на процес постійного забезпечення виробництва і постачання на ринок конкурентноспроможної продукції, є: стандартизація і сертифікація виробів; внутрішніх систем якості; державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил і відповідальність за їх порушення; внутрішньовиробничий технічний контроль якості.

Жодне суспільство не може існувати без технічного законодавства та технічних документів, які регламентують правила, процеси, методи виготовлення та контролю продукції, а також гарантують безпеку життя, здоров’я і майна людей та навколишнього середовища. Стандартизація якраз і є тією діяльністю, яка виконує ці функції.

Стандартизація не є вольовим актом, який нав’язується технічному прогресу ззовні, а випливає як неминучий наслідок відбору засобів, методів і матеріалів, що забезпечують високу якість продукції на даному етапі розвитку науки і техніки. З роками з’являються нові методи виробництва і матеріали., що призводить до заміни старих стандартів новими. В цьому безперервному процесі головна мета полягає в тому, щоб на якому завгодно етапі розвитку суспільства створювати якісні вироби при масовому їх виготовленні.

Таким чином, об'єктивні закони розвитку техніки і промисловості неминуче ведуть до стандартизації, яка є запорукою самої високої якості продукції, що може бути досягнута на даному історичному етапі. Завдяки стандартизації суспільство має можливість свідомо керувати своєю економічною і технічною політикою, домагаючись випуску виробів високої якості.

Результати стандартизації знаходять відображення у спеціально-технічній документації. Основними її видами є стандарти і технічні умови — документи, що містять обов’язкові для продуцентів норми якості виробу і засоби їх досягнення (набір показників якості, рівень кожного з них, методи і засоби вимірювання, випробування, маркеровки, упаковки, транспортування і зберігання продукції). Застосовувана на підприємствах нормативно-технічна документація охоплює певні категорії стандартів, які відрізняються ступенем жорсткості вимог до виробів і сукупністю об'єктів стандартизації.

Практична реалізація можливостей національної системи стандартизації ускладнюється хибами законодавчої бази у цій сфері: закони сформульовані у дуже загальній формі у дуже загальній формі. Крім того, в Україні ще діють норми колишнього СРСР, які не відповідають міжнародним вимогам і заважають виконати умови приєднання України до ГАТТ/СОТ та реалізувати ст. 51 та 56 ЕС. У такій ситуації український ринок наповнюється низькоякісною імпортною продукцією, які іноземні виробники не можуть реалізувати у своїх країнах через невідповідність міжнародним стандартам.

Державні стандарти України:

· Галузеві стандарти

· Стандарти науково-технічних та інженерних товариств

· Технічні умови

· Стандарти підприємств У XXI сторіччі розраховувати на комерційний успіх може лише те виробництво, управління яким відбувається з обов’язковим урахуванням стандартів ISO 9000 та 14 000 (якість довкілля), які можуть з часом трансформуватися в єдині стандарти.

Ідея сертифікації і загальне її розуміння відомі давно. З давніх пір клеймування продукції виробником було підтвердженням високої її якості. Запевнення продавця покупцю відносно якості продукції також було однією з найдавніших і простих форм того, що зараз ми називаємо сертифікацією.

В наш час сертифікація стала одним із важливих механізмів управління якістю, який дає можливість об'єктивно оцінити продукцію, надати споживачу підтвердження її безпеки, забезпечити контроль за відповідністю продукції вимогам екологічної чистоти, а також підвищити її конкурентноздатність.

За кордоном безпека продукції для людини і навколишнього середовища давно підтверджується сертифікацією і, хоч вартість її значна, виробник змушений одержувати сертифікат для того, щоб мати ринок збуту і уникнути втрат при продажу своєї продукції.

А втрати ці значні: за даними торгово-промислової палати, вони досягають 25% від обсягу продажу. А в окремих випадках бувають і вищі.

В Україні прийнято розрізняти обов’язкову і добровільну сертифікацію. Обов’язкова сертифікація здійснюється в межах державної системи управління господарюючими суб'єктами, охоплює у всіх випадках перевірку і випробування продукції з метою визнання її характеристик (показників) та подальший технічний нагляд за сертифікованими виробами. Добровільна сертифікація може проводитись на відповідність продукції вимогам, котрі не є обов’язковими, за ініціативою самих суб'єктів господарювання (тих або інших видів діяльності) на договірних засадах.

Сертифікат — це папірець, без якого в Україні не можна виробляти, продавати та імпортувати жоден товар. Теоретично такий папірець гарантує безпечність продукції та відповідність її досить жорстким нормам.

Видача сертифікату відповідності. При наявності протоколів з позитивними результатами випробувань, сертифікати на системи якості, або атестату виробництва, залежно від прийнятої схеми сертифікації, орган з сертифікації продукції оформлює сертифікат відповідності, реєструє його в Реєстрі Системи та видає заявнику, який після цього має право маркувати продукцію, тару, упаковку, супровідну документацію та рекламні матеріали знаком відповідності.

Згідно ДСТУ 2296−93 встановлено такі зображення знаку відповідності:

· для продукції, яка відповідає обов’язковим вимогам нормативних документів та вимогам, що передбаченні чинними законодавчими актами України, за якими встановлено обов’язкову сертифікацію,

· для продукції, яка відповідає усім вимогам нормативних документів, що поширюються на дану продукцію.

Строк дії сертифікату на продукцію, яка випускається підприємством серійно протягом строку, що встановлений ліцензійною угодою, визначає орган з сертифікації з урахуванням строку дії нормативних документі на продукцію, строку, на який сертифікована система якості або атестоване виробництво.

У випадку, якщо норми, встановленні стандартом на показник, підтверджений під час сертифікації, змінені на більш жорсткі, то питання про припинення дії кожної наданої ліцензії вирішує орган з сертифікації продукції за погодженням з Держстандартом України.

На практиці дуже часто виникає питання, який з механізмів сертифікації кращий — продукції чи систем якості? Зарубіжний досвід показує, що кожний з них доцільний на своєму місці. Є певні галузі, де висока технологія розвивається такими прискореними темпами, що нелегко розробити вичерпний стандарт на продукцію, який можна було б використовувати в схемі сертифікації продукції, тому в цьому випадку зростає роль сертифікації системи якості.

З іншої сторони, оскільки купують продукцію, а не систему якості, то її сертифікація не відіграє важливої ролі в тих галузях, де можуть бути розроблені стандарти на продукцію, які звичайно відповідають багатьом інтересам незалежно від того, на що вони поширюються. Особливо це стосується масового виробництва.

У багатьох випадках перевага може бути віддана механізму сертифікації системи якості, після чого може бути введений в дію механізм сертифікації продукції.

Отже, можна сказати, що в цьому розділі розглянуто роль якості та основні фактори, які впливають на якість.

1.2 Формування каталогу факторів, які впливають на якість продукції

Ефективність аналізу факторів, які впливають на відповідний напрямок діяльності кожного підприємства, значно підвищується у випадку формування каталогу факторів.

Каталог факторів, які впливають на напрямок діяльності підприємства — це відредагований невпорядкований перелік факторів, які обираються експертами.

В результаті проведення досліджень підприємство визначилось, що найважливішими факторами, які впливають на якість продукції, є:

1) Якість сировини

2) Кваліфікація робітників

3) Технологія

4) Обладнання

5) Умови праці

6) Контроль якості

7) Рівень браку

8) Відносини з постачальниками сировини

9) Ціна на сировину

10) Мотивація робітників

1.3 Логіко-змістовне моделювання факторів Логіко-змістовне моделювання — це процедура ранжирування одиниць сукупності на основі виявлення причинно-наслідкових зв’язків між ними.

Після складання каталогу факторів необхідно встановити причинно-наслідкові зв’язки між ними шляхом попарного зіставлення. Для цієї мети використовують кодування: «1» — причина, «0» — слідство. При попарному зіставленні можливі наступні комбінації:

1) «1−0» (перша позиція є причиною другої);

2) «0−1» (перша позиція є слідством другої);

3) «0−0» (між першою та другою позицією нема причинно-наслідкового зв’язку).

Треба звернути увагу на те, що комбінації «1−1» при проведенні ЛЗМ не існує. Результатом проведення процедури ЛЗМ є побудова графу, на якому наводяться причинно-наслідкові зв’язки між всіма позиціями каталогу. У верхній частині графу розташовано найголовніші позиції-причини, у нижній частині - позиції-слідства; лінії зв’язку на графу ілюструють, якій саме позиції-причині відповідає окрема позиція-слідство.

Перевагами методу ЛЗМ є простота та швидкість його реалізації, можливість концентрації зусиль на дійсно вагомих факторах. Недоліками ЛМЗ виступають суб'єктивність та відсутність достатньої кількості техніко-економічних обґрунтувань.

Вищенаведені фактори являють собою позиції каталогу Визначаємо причинно-наслідкові зв’язки за допомогою таблиці та графу зв’язків.

Таблиця 1 — Кодування причинно-наслідкових зв’язків

За результатами моделювання можемо зробити наступні висновки:

Основними факторами, які впливають на якість продукції є технологія та обладнання і це очевидно, адже це грає дуже важливу роль у виробництві.

Технологія впливає на кваліфікацію робочих, адже нова технологія вимагає конкретну кваліфікацію, також від технології залежить якість сировини, умови праці, контроль якості та рівень браку, тому що при сучасних технологіях треба якісну сировину, а контроль якості і умови праці становляться легше. Обладнання впливає на технологію, адже від стану обладнання залежить може або ні використовуватися та або інша технологія, якість сировини, кваліфікація робітників, умови праці та рівень браку.

На другому рівні стоять такі фактори як: контроль якості та мотивація робітників, тому що це впливає на якість сировини, умови праці, рівень браку, кваліфікацію робітників.

На третьому рівні стоять такі фактори як: якість сировини та відносини з постачальника сировини.

На четвертому: кваліфікація робітників, умови праці та ціна на сировину. На п’ятому: рівень браку.

Отже першим ділом треба звернути увагу на технологію та обладнання, а усі інші фактори будуть змінюватися під впливом головних.

2 Обґрунтування господарських рішень, які сприятимуть вирішенню виробничої проблеми

2.1 Формулювання системи цілей, які необхідно досягти після прийняття рішень У даному підрозділі запропонуємо систему цілей, які необхідно досягти реалізовуючи господарські рішення, при удосконаленні якості продукції на підприємстві.

Для цього в курсовому проекті заповнюємо табл. 2.1

Таблиця 2.1 — Система цілей підприємства

Рівні стратегії пов’язані з областями застосування, для яких вони розробляються, і утворять свого роду ієрархію. Виділяють чотири рівні стратегії:

1) Корпоративна (портфельна) стратегія. Така стратегія пов’язана з визначенням пріоритетів у розміщенні ресурсів і капіталу.

2) Стратегія бізнесу (ділова стратегія). Це набір дій і підходів, здатних створити істотні конкурентні переваги, забезпечити високу рентабельність.

3) Функціональна стратегія. Звичайно формуються наступні функціональні стратегії: маркетингу, фінансів, виробництва, досліджень і розробок, організаційних змін, соціальна й екологічна.

4) Операційна стратегія. Являє собою ще більш вузькі й деталізовані підходи й дії регіональних керуючих і функціональних менеджерів більш низького рівня.

2.2 Визначення суб'єктів, які відповідальні за реалізацію рішень На рис. 2.1 наведена організаційна структура Цегельного заводу Фагот:

Приведемо основні обов’язки кожного із відділів, які входять до складу організаційної структури підприємства.

Відділ кадрів здійснює такі функції:

· Здійснює принцип підбору і розстановки кадрів за діловими якостями, контроль за правильним використанням їх на роботі.

· Проведення заходів щодо формування стабільного колективу, зниження плинності персоналу і зміцнення трудової дисципліни.

· Забезпечення підприємств персоналом необхідних спеціальностей, професій відповідно до плану.

· Складання перспективних і поточних планів потреби у персоналі і джерелах його поповнення.

· Організація і забезпечення підприємства персоналом.

· Контроль за виконанням персоналу відповідно до його професії, спеціальності.

Фінансовий відділ підприємства має право:

· контролювати інші відділи в питаннях, що пов’язані з виконанням покладених на нього обов’язків;

· вимагати від інших відділів матеріали, потрібні для виконання обов’язків;

· вибирати в бухгалтерії, плановому відділі, відділі маркетингу, технічному, капітального будівництва потрібні для роботи документи і матеріали.

Планово-економічний відділ здійснює аналіз та планування фінансово-господарської діяльності підприємства, оперативно-статистичний облік і контроль за виконанням затверджених планів та облік і контроль виконання планів централізованого постачання.

Маркетинговий відділ досліджує ринок підприємства, аналіз підприємства, визначення цілей та завдань підприємства, контроль, реклама та інше.

Матеріально-технічне забезпечення, яке включає: визначення потреби в матеріально-технічних ресурсах, пошук і купівлю ресурсів, організацію доставки, зберігання й видачі окремим споживачам на підприємстві.

Відділ технічного контролю здійснює контроль якості готової продукції. Завданням цього відділу є не тільки контроль якості виготовленої продукції, але і попередження браку.

Визначення відповідальних за реалізацію окремих господарських рішень наведено у вигляді табл.2.2

Таблиця 2.2 — Розподіл цілей між виконавцями

Розподіл обсягу робіт здійснюється згідно з функціональними обов’язками працівників та рівнем запропонованих цілей.

2.3 Розробка альтернативних варіантів рішень Після визначення основних напрямків для досягнення поставлених цілей визначаємо альтернативні варіанти рішень. Оскільки будь-яку мету можна досягти різними шляхами, тому запропонуємо по два варіанта господарських рішень для досягнення цілей підприємства у вдосконаленні основних фондів на підприємстві. Для цього заповнюємо таблицю 2.3

Таблиця 2.3 — Аналіз альтернативних господарських рішень

У таблиці 2.3 запропоновано по два варіанта господарських рішень для досягнення цілей підприємства у вдосконаленні використання якості продукції. Для вибору найкращих із цих варіантів необхідно визначити систему критеріїв, за якою буду здійснюватися оцінка альтернатив.

2.4 Визначення системи критеріїв для оцінки альтернатив Оцінка альтернативних господарських рішень повинна базуватися на чітко визначеній системі критеріїв. В якості критеріїв оцінки можуть виступати основні показники, які були визначені для певного напрямку діяльності підприємства.

ризик каталог якість альтернатива Таблиця 2.4 — Критерії для оцінки альтернатив

2.5 Необхідні умови для реалізації господарських рішень Реалізація кожного господарського рішення потребує наявності певних умов зовнішнього та внутрішнього середовищ підприємства.

Основні умови забезпечення якості господарського рішення:

· застосування наукових підходів; використання методів функціонально-вартісного аналізу, прогнозування, моделювання й економічного обґрунтування кожного рішення тощо;

· вивчення впливу економічних законів на ефективність реалізації господарського рішення;

· забезпечення особи або групи, що приймає рішення, якісною інформацією;

· структуризація проблеми та побудова дерева рішень;

· забезпечення багатоваріантності рішень;

· правова обґрунтованість рішення;

· розробка та функціонування системи відповідальності та мотивації;

· наявність механізму реалізації рішення Для реалізації запропонованих господарських рішень на даному підприємстві необхідні вільні грошові кошти, час на проведення і реалізацію запропонованих цілей, наявність необхідного обладнання та висококваліфікований персонал з досвідом роботи у необхідних напрямках діяльності, також з умов зовнішнього середовища необхідна стабільна фінансова ситуація в країні, наявність нових розробок у науковій сфері, сприятлива державна політика.

3. Оцінювання ризиків при реалізації господарських рішень

3.1 Види ризиків, які супроводжують реалізацію рішень Вважають, що термін «ризик» грецького походження, який бере початок від слів ridsikon, ridsa — «стрімчак (русск. утес), скеля» і пов’язується, у першу чергу, з появою небезпеки або непевності в будь-якій сфері господарської діяльності та суспільно-економічного життя.

Таблиця 3.1.1- Класифікація ризиків

При оцінюванні результатів реалізації рішень в залежності від стану середовища обрану 10 бальну шкалу оцінювання.

Таблиця 3.1.2 — Результати реалізації рішень в залежності від стану середовища

3.2 Вибір стратегії реалізації господарських рішень Для вибору оптимальної стратегії реалізації господарських рішень в ситуації невизначеності використовують кілька критеріїв:критерій Вальда (стратегія прийняття рішення максимін), критерій оптимізму (стратегія прийняття рішення максимакс), критерій Севіджа (стратегія прийняття рішень мінімакс)критерій Гурвіца (поєднання стратегій максимакс та максимін). У даному курсовому проекты використан критерій Вальда.

Критерій Вальда (стратегія прийняття рішення максимін) вважається фундаментальним критерієм. Називають критерієм песиміста, оскільки він орієнтується на кращий з гірших результатів. Особа, що приймає рішення, в цьому випадку мінімально готова до ризику. Припускаючи максимум негативного розвитку стану навколишнього середовища, вона не стільки бажає виграти, скільки не програти. За цим критерієм обирається стратегія, що гарантує максимальне значення найгіршого виграшу (стратегія фаталізму). Для цього у кожному рядку матриці фіксують альтернативи з мінімальним значенням вартості капіталу і з відзначених мінімальних вибирають максимальне. Альтернативі а* з максимальним значенням із усіх мінімальних надається пріоритет.

Критерій Вальда використовується в тих ситуаціях, коли обирається стратегія управління, виходячи з вимоги отримання максимально можливого прибутку (виграшу) в найгірших умовах. Можна застосовувати у випадках, коли: помилки у виборі стратегії поведінки можуть призвести до катастрофічних наслідків; коли рішення можна застосовувати тільки один раз і в майбутньому його вже не вдасться змінити.

1. Ефективність впровадження системи сертифікації, у балах:

За критерієм Вальда оптимальною буде альтернатива А2, тобто впровадження міжнародної системи сертифікації.

2. Витрати на проведення ревізії, грн:

За критерієм Вальда оптимальною буде альтернатива А1, тобто самостійна ревізія.

3. Рівень професіоналізму відповідальних за впровадження нової системи, у балах:

За критерієм Вальда оптимальною буде альтернатива А2, тобто рівень професіоналізму співробітників підприємства.

4. Ступінь охоплення всіх напрямів поліпшення якості, у %:

За критерієм Вальда оптимальною буде альтернатива А1, тобто виявлення основних напрямків поліпшення якості з акцентом на організаційні аспекти.

5. Строки виконання поліпшення організаційної структури підприємства, міс.

За критерієм Вальда оптимальною буде альтернатива А2, тобто провести оптимізацію у рамках існуючої лінійної структури.

6. Ефективність інструкцій, у балах

За критерієм Вальда оптимальною буде альтернатива А1, тобто посадові інструкції з високим рівнем деталізації.

7. Рівень професіоналізму спеціалістів, які займаються сертифікацією, у балах

За критерієм Вальда оптимальною буде альтернатива А1, тобто рівень професіоналізму буде краще у спеціалістів відібраних голосуванням.

8. Витрати на виявлення факторів, які впливають на якість продукції, грн.

За критерієм Вальда оптимальною буде альтернатива А1, тобто виявлення факторів, які впливають на якість продукції за рахунок своїх спеціалістів.

9. Витрати на атестацію продукції, грн.

За критерієм Вальда оптимальною буде альтернатива А1, тобто провести візуальну атестацію.

10. Ефективність методики відбору факторів, які впливають на підвищення якості продукції, у балах.

За критерієм Вальда оптимальною буде альтернатива А2, тобто ефективною буде нова методика відбору факторів, які впливають на підвищення якості продукції.

3.3 Заходи, які сприятимуть мінімізації ризиків при реалізації господарських рішень Доцільність прийняття конкретного управлінського рішення, у природі котрого закладений визначений ступінь ризику, може бути виявлена шляхом його аналізу й оцінки. Це означає, що для ефективного управління необхідно не тільки знати про можливий підприємницький ризик і зробити його якісний аналіз, а і необхідно оцінити його, визначити його ступінь.

При прийнятті будь-якого управлінського рішення економічна ефективність від його реалізації повинна бути скоригована на ступінь ризику його досягнення. Аналіз підприємницьких ризиків доцільно проводити по декількох основних напрямках, наявність яких обумовлено:

— специфічними особливостями безпосередньо суб'єкта, що займається підприємницькою діяльністю;

— особливостями зовнішнього середовища, у якому він функціонує, і який знаходиться в процесі постійного розвитку.

Важливу роль у системі управління ризиком відіграє правильний вибір заходів попередження і мінімізації ризику, які загалом визначають її ефективність.

Необхідною умовою для розв’язання проблеми ризику є чітке усвідомлення цілей діяльності фірми. Виходячи з конкретних цілей, повинні виконуватись збір, обробка та аналіз інформації про зовнішнє середовище, про внутрішні показники фінансової, виробничої, комерційної діяльності фірми в минулому та в поточному періоді, здійснюватися прогнози щодо майбутнього.

Складові процесу управління ризиком визначаються залежно від сфери діяльності фірми, притаманних їй ризиків, наявних ресурсів, професіоналізму, схильності до ризику суб'єкта прийняття рішення.

Методика аналізу та управління ризиком, є одним з важливих елементів у спектрі проблем, пов’язаних з теорією та практикою управління ризиком у бізнесі.

Ефективне управління ризиками при удосконаленні якості продукту є дуже важливою складовою, тому необхідно приділяти цьому велику увагу.

При аналізі ризику рекомендується дотримуватися певної схеми.

1. Визначення основних внутрішніх та зовнішніх чинників ризику.

2. Аналіз кожного окремого чинника ризику.

3. Аналіз їх інтегрованого впливу на об'єкт ризику.

4. Оцінка конкретного виду ризику з точки зору фінансової діяльності (ліквідності) та з точки зору економічної доцільності (ефективності вкладення коштів).

5. Встановлення допустимого ступеня ризику.

6. Аналіз окремих операцій щодо обраного ступеня ризику.

7. Розробка заходів зниження ризику.

ВИСНОВКИ Якість продукції має великий вплив на конкурентоспроможність продукції, тому що від якості залежить чи буде наша продукція мати попит на ринках збуту, чи будуть нам довіряти та рекомендувати нашу продукцію іншим.

Найбільш вагомими факторами по удосконаленню якості продукції можна віднести такі як: технологія та обладнання і це очевидно, адже це грає дуже важливу роль у виробництві.

Технологія впливає на кваліфікацію робочих, адже нова технологія вимагає конкретну кваліфікацію, також від технології залежить якість сировини, умови праці, контроль якості та рівень браку, тому що при сучасних технологіях треба якісну сировину, а контроль якості і умови праці становляться легше. Обладнання впливає на технологію, адже від стану обладнання залежить може або ні використовуватися та або інша технологія, якість сировини, кваліфікація робітників, умови праці та рівень браку.

Запропоновані цілі для підприємства допоможуть йому вдосконалити якість продукції і тим самим зробити свою продукцію більш конкурентоздатною .

Для реалізації запропонованих господарських рішень на даному підприємстві необхідні вільні грошові кошти, час на проведення і реалізацію запропонованих цілей та висококваліфікований персонал з досвідом роботи у необхідних напрямках діяльності, також з умов зовнішнього середовища необхідна стабільна фінансова ситуація в країні та сприятлива державна політика.

Для ефективного прийняття управлінського рішення необхідно проаналізувати ризик, який його супроводжує. Оцінка ризику передбачає комплекс дій, спрямованих на оцінку, аналіз та ідентифікацію механізмів виникнення явищ, які виявляють сильний вплив на діяльність організації, з метою запобігання відхиленням, загрозам, втратам тощо або протидії їх виникненню. Ступінь ризику визначається шляхом проведення кількісного та якісного аналізу.

Основними критеріями визначення факторів підприємницького ризику виступають:

— джерело виникнення (зовнішні та внутрішні фактори);

— ступінь впливу (фактори прямої та непрямої дії).

Зовнішніми факторами є параметри, що характеризують зовнішнє середовище суб'єкта господарювання (ринкова кон’юнктура, відносини з партнерами тощо).

Параметри, що характеризують внутрішню діяльність підприємства, є внутрішніми факторами. Основними внутрішніми факторами ризику, залежно від сфер господарської діяльності підприємства, вважають: виробництво, обіг, управління.

У виробничій сфері виділяють чинники ризику основної та допоміжної діяльності.

До факторів ризику основної виробничої діяльності належать: рівень технологічної дисципліни, аварії, позапланові зупинки устаткування чи переривання технологічного циклу підприємства через вимушене переналагодження устаткування Фактори ризику допоміжної виробничої діяльностіце перебої в енергопостачанні; подовження, порівняно із запланованими, термінів ремонту устаткування; аварії допоміжних систем; непідготовленість інструментального господарства підприємства до освоєння нового виробу тощо.

У сфері обігу діяльність підприємства може зазнати впливу таких факторів, як: порушення підприємствами-партнерами погоджених графіків постачання сировини, невмотивована відмова оптових споживачів оплатити чи вивезти замовлену готову продукцію, банкрутство чи самоліквідація контрагентів, ділових партнерів.

Внутрішні фактори ризику управлінської діяльності можна класифікувати за рівнем у процесі прийняття рішень.

На рівні прийняття стратегічних управлінських рішень виділяють такі внутрішні фактори ризику: хибний вибір чи неадекватне формулювання цілей підприємства, що призводить до ймовірності розробки стратегії в помилковому напрямі; неправильна оцінка стратегічного потенціалу підприємства, спричинена погрішністю вхідних даних, помилковою оцінкою ступеня автономності підприємства, фактичного розмежування прав власності тощо; хибний прогноз розвитку зовнішнього господарського середовища в довгостроковій перспективі тощо.