Предмет і методи міжнародного приватного права

Зміст

• 1. Методи міжнародного приватного права
• 2.У чому відмінність і зв’язок між приватним і цивільним правом
• 3.Яке місце Посідає МПрП в Україні? Чи є підстави вважати МПП самостійною галуззю права
• 4.Як співвідносяться визначення МПрП, колізійне, конфліктне право
• 5.Чи регулюють норми МПрП податкові відносини
• 6. Задача
• Список використаної літератури

1. Методи міжнародного приватного права

Правовий метод регулювання сукупність погоджених між собою способів впливу на певну групу відносин. У МПрП це питання найменш вивчено. Для нього характерним є цивільно-правовий метод, який відображає природу цієї галузі. Проте цей метод надто загальний. Конкретнішим є порівняльно-правовий метод. Крім того, для регулювання відносин з іноземним елементом застосовуються два юридично-технічних методи колізійний та матеріально-правовий.

Порівняльно-правовий метод. Для вирішення спірного питання в МПрП використовують зіставлення і вибір норм права. Тому порівняльне правознавство (компаративістика), що застосовує таке зіставлення і вибір норм, та міжнародне приватне право мають багато спільних рис, оскільки вони не обмежені однією національно-правовою системою, а використовують і право іноземних держав.

Об'єкти порівняння у МПрП. Порівняльно-правовий метод застосовується до певних об'єктів права. Ними можуть бути системи і «родини» права, його галузі, інститути, норми. Порівняльне право передбачає зіставлення об'єктів іноземних гетерогенних (різних за природою) правових систем. У разі зіставлення двох об'єктів однієї правової системи може йтися про порівняльне дослідження, а не про порівняльне право.

Юридично-технічні методи регулювання відносин у МПрП.

Колізійний метод регулювання. Є необхідним для регулювання цивільно-правових відносин, регламентація яких не погоджена, а також у разі необхідності вибору між нормами права. Для МПрП значення мають не всі колізії, а тільки ті, що виникають між іноземними правовими системами (міжнародні колізії).

Колізійні норми. Передумовами виникнення колізійної норми є посилення процесів міграції населення за кордон, розширення господарських зв’язків між державами тощо. Сутність колізійної норми полягає у відсиланні до компетентного законодавства, визначенні умов і меж його застосування до певних правовідносин.

У МПрП утвердилася позиція, згідно з якою кожна колізійна норма складається з двох частин обсягу і прив’язки. У першій частині норми (в обсязі) вказуються правовідносини, які вимагають правового врегулювання (наприклад, здатність до укладення цивільно-правових угод; визначення права власності на річ). У другій частині (прив'язці, колізійному принципі, формулі прикріплення) міститься відсилання до законодавства держави, яке повинне регулювати певні правовідносини (згідно із законодавством держави, де створено підприємство; за законом країни, де перебуває майно). За змістом прив’язки вони поділяються на односторонні та двосторонні.

Матеріально-правовий метод і матеріально-правові норми. Колізійна норма, відсилаючи до законодавства певної держави, самостійно не регулює правовідносини з іноземним елементом. її існування має сенс за умови використання і матеріально-правової норми, тобто такої, яка, по суті, регулює правовідносини в МПрП. Наявність матеріально-правових норм свідчить про існування разом з колізійним матеріально-правового методу регулювання зазначених відносин. Сутність цього методу полягає в тому, що правовідносини регулюються безпосередньо юридичними нормами, без відсилання до іноземної правової системи.

У книзі «Международное частное право» за редакцією Г. К. Дмитрієвої запропоновано так званий загальний метод МПрП. Під ним розуміють сукупність конкретних прийомів, способів і засобів юридичного впливу, спрямованого на подолання колізії права різних держав. Цей метод передусім поєднує способи регулювання, тобто шляхи юридичного впливу, виражені в юридичних нормах. Їх два — колізійно-правовий та матеріально-правовий. Обидва вони спрямовані на подолання колізії права. Сюди ж належать конкретні юридичні прийоми: застосування застереження про публічний порядок, вирішення інтерлокальних та інтертемпоральних колізій, зворотного відсилання і відсилання до права третьої держави тощо.

2. У чому відмінність і зв’язок між приватним і цивільним правом

Кожна галузь права регулює суспільні відносини певного виду. Саме коло визначених відносин і складає предмет регулювання тієї чи іншої галузі права.

Предметом міжнародного приватного права є правовідносини двох груп. По перше, це так звані колізійні відносини, а по друге — приватноправові відносини в широкому розумінні слова, тобто власне цивільно-правові відносини — особисті немайнові та майнові, «обтяжені» іноземним елементом. Ці відносини випливають з права власності, права на підприємницьку діяльність, торговельних та інших відносин, відповідно до зовнішньоекономічних контрактів. При цьому головну увагу слід приділити саме останнім, оскільки традиційні сімейні, спадкові, трудові відносини достатньо повно відображені у наявній літературі з МПрП.

Предмет правового регулювання цивільного права становлять відносини майнового та немайнового характеру. Майновими відносинами є правові відносини, що пов’язані з належністю, набуттям, володінням, користуванням і розпорядженням майном (речами). Наприклад, майновими відносинами є відносини права власності на землю, будинок, меблі, гроші. Відносини немайнового характеру поділяються на дві групи:

1. відносини, пов’язані з майновими (наприклад, права автора на результати інтелектуальної праці в царині науки, літератури, мистецтва тощо);

2. відносини, не пов’язані з майновими (приміром, право особи на честь, гідність, ім'я, листування тощо).

Отже, предметами як МПрП так і цивільного права становлять власне цивільно-правові відносини — особисті немайнові та майнові, різниця між предметами правового регулювання цих двох галузей права є те, що відносини МПрП «обтяжені» іноземним елементом.

Взагалі, цивільне право серед цих галузей виконує інтегруючу міжгалузеву функцію. Багато його норм та інститутів субсидіарно застосовують для регулювання різноманітних відносин.

3. Яке місце Посідає МПрП в Україні? Чи є підстави вважати МПП самостійною галуззю права

В наш час, коли Україна 19 років тому здобула незалежність, підвищилась активність громадян у всіх сферах суспільного життя, зросла міграція населення, розширюються зовнішньоекономічні зв’язки, зростає і необхідність всебічної регламентації відносин з «іноземним елементом». Розвиток економіки, культури, засобів комунікації, транспорту тощо вимагають правового оформлення такого типу відносин як міжнародних. В літературі, навчальних посібниках їх умовно поділяють на дві великі групи: міждержавні та неміждержавні. Перша становить сферу міжнародного публічного права, друга — міжнародного приватного права.

Публічне міжнародне право регулює відносини між державами і міжнародними організаціями. Міжнародне приватне право — цивілістичні відносини громадян та організацій — юридичних осіб за участю «іноземного елементу». Ці галузі взаємопов'язані. Обидві регулюють міжнародні відносини. За чинною доктриною приватне міжнародне право не повинно суперечити принципам публічного міжнародного права.

Як відомо, поділ правових норм на норми публічного і норми приватного права є традиційним. Ще юрист стародавнього Риму Доміцій Ульпіан зазначав, що публічне право належить до статусу держави, а приватне — до статусу окремих осіб. Цей поділ був сприйнятий правниками країн континентальної Європи і традиція зберігається до цього часу. До публічного права відносять галузі права, які регулюють відносини органів державної влади і громадян та взаємовідносини державних органів між собою, а до приватного — галузі, що регулюють відносини між фізичними особами та організаціями — юридичними особами.

Отже, міжнародне приватне право можна визначити як сукупність національних та міжнаціональних норм, що регулюють різноманітні майнові, особисті, трудові, сімейні і процесуальні відносини, які виникають у сфері міжнародного спілкування між фізичними і юридичними особами, а також їх відносини зазначеного характеру з державними і міжнародними організаціями.

Як зазначається в літературі, нині на розвиток міжнародного приватного права впливають процеси, пов’язані з міжнародним господарським оборотом. Вони дістають вияв, по-перше, у прагненні розвинутих держав до зближення і, по-друге, у формуванні єдиного європейського економічного простору. А це веде до появи уніфікованих правових норм. Загального визнання набуває поява у правовому просторі відокремленої від національних систем права сукупності юридичних норм, що регулюють міжнародні господарські зв’язки.

Чи є міжнародне приватне право самостійною галуззю права? Щодо природи норм міжнародного приватного права в літературі висловлювалися різні думки. За однією з них міжнародне приватне права є частиною міжнародного публічного права, за іншою — цього права не існує, а є внутрішнє законодавство, що стосується іноземців. Дехто з правників вважає, що міжнародне приватне право слід розуміти як поєднання внутрішнього законодавства і міжнародного публічного права. Але переважним, мабуть, є погляд, який зводиться до того, що оскільки міжнародне приватне право має свій предмет та методи регулювання, воно є самостійною галуззю права. Крім того, це, насамперед, внутрішнє право держави. Тому можна зробити висновок: у нашій державі функціонує така галузь права як міжнародне приватне право України.

4. Як співвідносяться визначення МПрП, колізійне, конфліктне право

В сучасній пострадянській науці міжнародного приватного права виділяють зазвичай дві основні групи відносин: а) господарські, зокрема, науково-технічні зв’язки між суб'єктами господарювання різних країн; б) майнові, сімейні, трудові та інші відносини за участю іноземних громадян.

Для регулювання цих відносин застосовуються норми національного права та міжнародного публічного права, які у взаємодії утворюють певний комплекс норм міжнародного приватного права. Останній поділяється на матеріально-правові (такі, що регулюють конкретні відносини) та колізійні норми (такі, що відсилають при потребі до законодавства іншої держави).

Наявність колізійних норм обумовлює особливість міжнародного приватного права. Іноді його так і називають — колізійне право.

Таким чином, відносинами, які підпадають під сферу дії норм міжнародного приватного права, є, перш за все, відносини так званого приватного характеру — відносини, суб'єкти яких автономні та юридично рівноправні. В сукупність приватноправових відносин традиційно включаються цивільні, шлюбно-сімейні та трудові відносини.

В Україні міжнародне приватне право покликано розв’язувати колізії, які виникають між правовими системами різних держав. Таким чином, колізія в міжнародному приватному праві - це така правова ситуація, в якій приватноправове відношення внаслідок наявності в ньому іноземного елемента підпадає під чинність двох чи більше національних правових систем. Тобто в ситуаціях (конфліктах), коли відношення характеризується проявом юридичного зв’язку з двома чи декількома правопорядками, кожний з яких може бути застосованим для врегулювання даного суспільного відношення. При чому у приписах відповідних систем права можуть міститися такі значні розбіжності, що юридичні наслідки застосування того чи іншого правопорядку можуть виявитися протилежними.

Потреба застосування колізійного методу може виникати як у випадку неідентичності законодавства різних правових систем з одного і того ж питання, так і у випадку їх схожості. Для винесення рішення на основі законодавства певної держави суд повинен, насамперед, зробити вибір між законодавством цих держав, тобто звернутися до колізійної норми. Колізійний метод застосовується також за відсутності міжнародної уніфікації матеріально-правових норм із певного питання.

Цей метод покликаний розв’язувати проблеми, які виникають у Міжнародному приватному праві. Їх вирішення здійснюється різними способами. Наприклад, через застосування уніфікованих матеріально-правових норм міжнародних договорів чи звичаїв; «переборення» колізії, тобто тимчасове її подолання стосовно конкретних випадків правозастосовчої діяльності, яка може виявлятися в офіційному чи неофіційному тлумаченні права. Але найчастіше для вирішення колізійної проблеми застосовують саме колізійні норми, тобто норми права (національного чи міжнародного), що визначають законодавство тієї правової системи, яке необхідно застосувати до певного відношення. Тому метод, за допомогою якого врегульовуються колізії через застосування колізійних норм, і отримав назву колізійного.

Вирішення питання про те, яку правову систему обрати, коли системи кількох держав колізують одна з одною, в багатьох випадках являє собою доволі складне завдання. При його розв’язанні нерідко виникає необхідність враховувати потреби міжнародної співпраці, розвитку господарських зв’язків між державами та інтереси сторін — учасників відношення.

Для міжнародного приватного права мають значення не будь-які колізії, а тільки такі, що виникають між іноземними системами (міжнародні колізії). Внутрішні колізії, наприклад, такі, що виникають в одній правовій системі між різними її правовими формами чи галузями, не входять до сфери міжнародного приватного права.

До речі, вислів «міжнародне приватне право» можна розглядати як компромісний для обох систем. З точки зору континентального права «міжнародне приватне право» можна було б назвати «міжнародним цивільним правом». Але англосакси не використовують поняття «цивільне право». Як відомо, у них воно замінюється загальним правом (common lоw), судовим прецедентом, звичаєм і статутним законодавством. Отже, назва «міжнародне приватне право» вписується у компромісний принцип «ні вашим, ні нашим». До речі, назву «конфлікт законів» (conflict of laws) англійські правники теж вважають невдалою для міжнародного приватного права хоч би з огляду на те, що це право спрямовується саме на усунення конфлікту між законодавств ми різних державами. Термін «конфлікт законів» запровадив англійський юрист А. Дайсі (A. Dicey). У 1896 р. саме він уперше опублікував фундаментальне дослідження міжнародного приватного права Англії - трактат «Конфлікт законів» .

Отже, можна зробити висновок, що колізія права як явище породжується двома чинниками: наявністю іноземного елемента у цивільно-правових відносинах і різним змістом цивільного права у різних державах, з якими пов’язані відповідні правові відносини. Колізійні норми — це правила вибору права.

Подолання колізії — основне завдання міжнародного приватного права.

Ще й нині у ряді країн світу міжнародне приватне право за традицією називають «колізійним правом» або «міжнародним колізійним правом» .

Очевидно, така назва занадто вузька, бо не враховує другої опори міжнародного приватного права — матеріально-правових норм.

Колізійне право — складова міжнародного приватного права, тобто перше поняття вужче за друге.

4. Чи регулюють норми МПрП податкові відносини

Матеріально-правові норми міжнародних угод є уніфікованими правилами, створеними кількома суб'єктами права для безпосереднього регулювання правовідносин, що часто виникають у практиці міжнародного приватного права. Міжнародні угоди можуть повністю або частково містити такі норми. Здебільшого матеріально-правовий метод застосовується за укладення угод із питань авторського права, регулювання праці, відшкодування шкоди, зовнішньоекономічних відносин, деяких інших. 53

Норми національного законодавства, які регулюють правовідносини з «іноземним елементом», можуть міститися в конституціях держав та іншому законодавстві, прийнятому на основі конституцій.

У багатьох державах приймаються нормативно-правові акти, присвячені питанням зовнішньоекономічної діяльності, скажімо, законодавство з питань іноземного інвестування.

Поряд із вказаними існують матеріально-правові норми, які не створюються спеціально для врегулювання правовідносин з «іноземним елементом» . Проте вони застосовуються внаслідок відсилання до них створених для регулювання відносин у міжнародному приватному праві матеріально-правових норм-відсилань. Так, наприклад, у податковому законодавстві держав (як це є у Декреті Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26 грудня 1992 р.) може зазначатися, що пільги в оподаткуванні громадян певної держави поширюються і на оподаткування іноземних громадян. Питання про те, чи вважати ці норми такими, що входять до складу міжнародного приватного права, не отримало однозначного вирішення у доктрині правових систем, в т. ч. й у вітчизняній.

Міжнародна фінансова політика — це сукупність заходів і рекомендацій держави у сфері міжнародних фінансів. Реалізація міжнародної фінансової політики відбувається через укладення міжнародних угод, видання нормативних актів, усі форми державного регулювання фінансової сфери. Міжнародна фінансова політика може бути довгостроковою та поточною. Довгострокова політика передбачає структурні зміни в галузі міжнародних фінансів. Поточна політика — це оперативне регулювання фінансових ринків.

З функціонального погляду в структурі міжнародної фінансової політики можна виділити валютну, податкову, кредитну політики.

Податкова політика — інструмент державного регулювання експорту та імпорту товарів, послуг та капіталу. Вона діє через реалізацію норм податкового механізму, що застосовується до резидентів, які діють за кордоном, та до іноземних платників податків. Звичайно, міжнародні системи оподаткування різних країн відрізняються одна від одної, але є певні подібності і взаємні домовленості. Податкова політика може застосовуватись для обмеження чи сприяння надходжень у країну імпортних товарів, послуг та капіталу.

6. Задача

Суднохідна компанія, яка має місце знаходження і зареєстрована в Україні уклала із громадянкою України Ковтун трудовий договір, що передбачає її обов’язок працювати лікарем на лайнері, що курсує між Україною, Італією, Францією, Іспанією, Єгиптом.

Договір був укладений на українській мові, підписаний сторонами у м. Одеса і передбачав виплату винагороди у гривнях. Судно експлуатується товариством — юридичною особою грецького права, ходить під прапором Греції і зареєстровано у м. Неаполь (Італія).

Згодом вказаний договір із громадянкою Ковтун було розірвано достроково.

У самому договорі про порядок розірвання та про право, яке має застосовуватися до порядку і наслідків достроково розірвання зазначеної угоди, нічого не вказано. Пані Ковтун подала позов до компанії у м. Неаполь.

Питання Визначте кількість та види іноземних елементів у даних правовідносинах.

Право якої держави має застосовуватися до порядку розірвання трудової угоди?

Прийміть до уваги те, що переважно до трудових угод застосовується принцип країни місця роботи (lex loci laboris). Що може вважатися місцем роботи відносно морського судна?

Розв’язання:

Загальновизнаним є положення, за яким іноземний елемент у відповідних відносинах може мати вигляд:

* іноземного суб'єкта;

* іноземного об'єкта або

* іноземного юридичного факту.

Іноземним суб'єктом відносин, як у наведеному прикладі, може виступати іноземна фізична або іноземна юридична особа; іноземним об'єктом — певне благо, яке знаходиться за кордоном (це може бути річ, право, обов’язок і т. ін.); що стосується юридичного факту, то це, у загальному вигляді, та чи інша дія або подія, що мали місце в межах іноземного правопорядку, на підставі яких чи з приводу яких в межах іншого правопорядку відповідні відносини виникають, змінюються або припиняються.

Окремо слід наголосити, що у реальному житті можуть мати місце ситуації, коли «іноземний елемент» присутній не окремо у якомусь із зазначених видів, а у тому чи іншому поєднанні вказаних елементів.

В даній задачі іноземний елемент: товариство — юридична особа грецького права, яка ходить під прапором Греції і зареєстрована у м. Неаполь (Італія).

У системі колізійних норм, які використовуються для регулювання трудових відносин з «іноземним елементом», переважними є ті, що призначені саме для цих відносин: закон держави місця роботи (lex loci laboris); закон держави, з якої відряджено працівника (lex loci delegationis) та ін. Але оскільки трудові відносини у деяких правових системах регулюють ще й норми цивільного права, то застосовуються прив’язки, притаманні регулюванню цивільно-правових угод, зокрема закон автономної волі. Колізійні прив’язки можуть вказувати на право, яке підлягає застосуванню до певних трудових відносин; форми контракту; суб'єктів трудового правовідношення.

Як основні у правових системах переважно використовуються відсилання до закону місця укладення трудового контракту, місця виконання роботи, спільного місця знаходження сторін, спільного громадянства.

Для регулювання спеціальних трудових правовідносин, таких як виконання робіт у відрядженні чи на територіях кількох держав, переведення на роботу в іншу країну тощо застосовують додаткові колізійні прив’язки. Ними є, наприклад, відсилання до закону держави, в яку направлено працівника у відрядження, на території якої востаннє виконувалася робота.

Прив’язка — закон автономії волі використовується багатьма державами «сім'ї континентального права». Вона означає, що сторони, укладаючи трудовий контракт, можуть самостійно обрати правопорядок, якому підпорядкують свої трудові відносини. На законодавство, обране сторонами для регулювання трудових відносин, може бути чітко вказано у контракті, або ж випливати з його змісту чи проформи (зразка, типової форми), чи з указівки, суд якої держави може розглядати спір. Це властиво правовій системі України. Більшість європейських держав (у т. ч. й Україна) не застерігають про обрання конкретного правопорядку для регулювання умов контракту. В них дозволяється обирати чи змінювати обране законодавство у будь-який час до укладення чи після укладення контракту та підпорядковувати різні умови контракту законодавству різних правових систем.

Закон держави місця роботи (lex loci laboris)

«Трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприє-мствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами України» (ст. 8 «Регулювання трудових відносин громадян, які працюють за межами своїх держав» Кодексу законів про працю України).

Міжнародному приватному праву відомі інтерлокальні (інтерперсо-нальні) та інтертемпоральні колізії. Перші стосуються держав, що мають автономні одиниці з самостійними підсистемами права. Другі породжу-ються правовими нормами держави, прийнятими у різний час.

Усі цивільні справи, в тому числі й ті, в яких беруть участь іноземці, особи без громадянства, іноземні підприємства та організації, суди нашої держави вирішують на підставі Конституції, інших актів законодавства України, укладених нею міжнародних договорів у порядку, передбаченому ЦПК. А у випадках, передбачених законом, суд застосовує норми права інших держав (ст. 11 ЦПК). Отже, іноземне законодавство у справах з іноземним елементом судами України застосовується тоді, коли про це є конкретна вказівка закону

До регламентації трудових відносин на транспорті, скажімо, на морському, типовою є колізійна прив’язка — закон прапора; на річковому, повітряному — місця реєстрації судна; на автомобільному — особистий закон перевізника.

Колізійна формула — закон прапора (lex flagi) регулює вибір законодавства до правовідносин, що виникають у сфері торговельного мореплавства.

Отже, в даній задачі до порядку розірвання трудової угоди повинно застосовуватись право держави, під чиїм прапором ходило морське судно, тобто правом Греції, так як судно експлуатується товариством — юридичною особою грецького права, ходить під прапором Греції.

Список використаної літератури

1.ЗУ «Про міжнародне приватне право», 23.06. 2005 р. із змін. і доп.

2. Богуславский М. М. Международное частное право: Практикум. — М.: Юристъ, 2009.

3. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — 2-ге вид., перероб. й допов. — К.: Знання: КОО, 2009.

4. Данилькевич Н. И., Федоров О. Н. Международное частное право. — Днепропетровск: Арт-Пресс, 2007.

5. Кисіль В. І. Міжнародне приватне право: питання кодифікації. — К.: Україна, 2006.

6. Міжнародне приватне право: теоретичні та прикладні аспекти — Юлдашев О. Х., Київ, 2004.

7. Міжнародне приватне право. Навчальний посібник 2-ге, видання, стереотипне — Дахно І. І., Київ, 2004.

8. Фединяк Г. С., Фединяк Л. С. Міжнародне приватне право. — К.: Юрінком-інтер, 2008.

9. Цивільне право України / За ред. О. В. Дзери, Н. С Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2009. — Кн. 1.