Використання електронного посібника як електронного видання

Зміст

Вступ Розділ 1. Теоретичні та методологічні аспекти використання електронного посібника як різновиду політексту

1.1. Актуальність використання електронних посібників у процесі інформатизації суспільної діяльності

1.2. Електронний посібник як складова інформаційних технологій

Розділ 2. Класифікація та структурний аналіз посібника як виду електронного видання

2.1. Класифікація електронних видань

2.2. Основні структурні елементи електронних посібників як політексту

2.2.1. Текст як основна інформаційна складова електронних видань

2.2.2. Ілюстративний матеріал

2.2.3. Гіпертекстові документи

2.2.4. Звукова інформація

2.2.5. Анімація та відео

2.3. Найпоширеніші формати електронного видання

Розділ 3. Практичне провадження електронного посібника як різновиду політексту на сучасному етапі

3.1. Аналіз та значення електронного посібника

3.2. Електронні посібники та системи підтримки навчального процесу

3.3. Сучасний стан і перспективи розвитку видання електронних посібників

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Суперечність між невпинно зростаючим інформаційним потенціалом суспільства і обмеженими можливостями його використання зумовлює необхідність розробки нових, більш ефективних методів і засобів інформаційних комунікацій. Проблема їх створення має особливу актуальність для бібліотек — найстаріших соціальних інститутів, що забезпечують кумуляцію, збереження й розповсюдження документованих знань. У них на сучасному етапі невідповідність обсягів інформаційних ресурсів можливостям доведення останніх до читачів виявляється найбільш гостро.

Необхідність інтеграції України у світовий соціальний простір, зміни в ринку праці потребують перегляду підходів до підготовки спеціалістів у вищій школі, зокрема у педагогічних вищих навчальних закладах. Випускники педагогічних вузів становлять собою духовну еліту країни, а тому саме від їх підготовки, загального рівня розвитку залежатиме ступінь їх професійної віддачі. Відомо, що на педагогів та викладачів покладається велика відповідальність — виховання дітей і молоді - майбутнього нашої країни. Звичайно, що від рівня професійної підготовки та загальноосвітнього рівня розвитку, зокрема рівня володіння електронними інформаційними системами, майбутнього педагога залежить духовне майбутнє нації.

Актуальність дослідження. Соціально-культурна та економічна трансформація українського суспільства передбачає послідовне вирішення найбільш важливих і актуальних питань. Широка громадськість наполегливо прагне внести суттєві зміни у сферу матеріального й духовного виробництва, акумулюючи при цьому увагу на проблемі розвитку особистості, її ціннісних відносин до навколишньої дійсності. На думку політологів, культурологів, психологів, педагогів, потрібні рішучі дії, які б допомогли сучаснику у самовизначенні, ствердженні духовних орієнтацій, ствердженні духовних орієнтацій та ідеалів, знаходженні шляхів для утворення і збагачення власної системи цінностей. Саме тому впровадження сучасних інформаційних технологій, а також електронного посібника, є досить актуальною проблемою.

У Національній доктрині розвитку освіти України у XXІ столітті зазначено, що українська система освіти зорієнтована на створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формування покоління, яке здатне володіти останніми досягненнями у галузі інформаційних технологій, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства.

Тому величезна роль як у теоретичному, так і в практичному аспектах належить проблемі використання електронних посібників як різновиду політексту.

Психолого-педагогічні аспекти проблеми формування ціннісного ставлення студентів до вітчизняних культурно-освітніх традицій розкриваються в роботах А.І. Кучменко, А. Н. Лука, А.Р. Лурія й ін.

Об'єкт дослідження — електронний посібник як різновид політексту.

Предмет дослідження — умови використання електронного посібника як електронного видання.

Мета дослідження — на основі вивчення сутності поняття «електронний посібник» дослідити, схарактеризувати та класифікувати шляхи використання електронного посібника.

Завдання дослідження:

розкрити теоретичні та методологічні аспекти використання електронного посібника як різновиду політексту;

охарактеризувати посібник як складову інформаційних технологій;

надати класифікацію електронним виданням;

проаналізувати основні напрямки використання електронних посібників;

показати методичні проблеми використання електронного посібника та основні заходи, що удосконалюють роботу з ним.

Теоретичною основою дослідження стали ідеї видатних вітчизняних і зарубіжних педагогів з проблеми використання електронного посібника: В. А. Вуль, В. М. Гасов, А. М. Циганенко, С. А. Панащук та ін.

Методи дослідження:

теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення наукових джерел з проблеми);

емпіричні;

статистичний метод.

Провідна ідея дослідження втілена в гіпотезі про те, що ефективність формування знань у молоді, що навчається, можна підвищити, якщо використовувати електронні посібники.

Наукова новизна магістерської роботи полягає в тому, що було здійснено системний аналіз як теоретичних питань використання електронного посібника, так і способів та шляхів розробки проблем практичного та експериментального характеру; досліджено електронний посібник як засіб підтримки навчального процесу.

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати сприятимуть подальшому розвитку й розробці електронних посібників. Матеріали магістерської роботи можуть бути використані для написання друкованих посібників для спецкурсів, для безпосереднього ознайомлення з означуваною проблемою, як теоретична база для створення електронних видань на різних носіях інформації або в мережі Інтернет.

Структура магістерської роботи: робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Робота викладена на сторінках друкованого тексту. Містить малюнка, таблиць. Список використаних джерел нараховує найменувань.

Розділ 1. Теоретичні та методологічні аспекти використання електронного посібника як різновиду політексту

1.1 Актуальність використання електронних посібників у процесі інформатизації суспільної діяльності

Важко назвати іншу сферу людської діяльності, яка розвивалася б так стрімко й породжувала б таку різноманітність проблем, як інформатизація і комп’ютеризація суспільства.

Історія розвитку інформаційних технологій характеризується швидкою зміною концептуальних уявлень, технічних засобів, методів і сфер уживання.

Ще десять років тому безперечним здавалося гасло «Програмування — друга письменність», під яким малося на увазі уміння кожної освіченої людини створювати алгоритми і програмувати в своїй наочній галузі на мовах FORTRAN, BASІC тощо, у сучасних реаліях вельми актуальним для більшості людей стало не стільки програмування (в старому значенні слова), скільки уміння користуватися промисловими інформаційними технологіями.

Проникнення комп’ютерів у всі сфери життя суспільства переконує в тому, що культура спілкування з комп’ютером стає частиною загальної культури людини — терміни «Word», «Excel», «Іnternet» стали такими ж буденними, як «телефон» або «шахи» .

Перспективи розвитку нашої цивілізації багато в чому залежать від того, наскільки швидко й адекватно людство проникне в сокровенні таємниці інформації, усвідомлюючи переваги і небезпеки, пов’язані із становленням суспільства, заснованого на виробництві, розповсюдженні та споживанні інформації.

Суть змін, які охопили сфери діяльності людини, в найзагальнішому вигляді полягає в тому, що матеріальна складова в структурі життєвих благ поступається місцем інформаційної.

І хоча ми за інерцією все ще продовжуємо підраховувати складові основи традиційного багатства тонни, метри, декалітри вироблюваної продукції, стає очевидним, що економічна потужність держави визначається вже далеко не цими показниками.

Швидкий розвиток телекомунікаційної галузі в даний час обумовлений, з одного боку, значним незадоволеним попитом на встановлення домашніх телефонних апаратів, а з іншою — виникненням сегменту новітніх високотехнологічних послуг — передачі даних, стільникового зв’язку і послуг за поданням доступу в мережу Інтернет. Тому розвиток телекомунікаційної галузі відбувається в контексті двох тенденцій — екстенсивного (насичення попиту на установку телефонів) і інтенсивного зростання (освоєння нових ринків і сучасних видів послуг).

Інформаційна технологія — це процес, що включає сукупність процедур збору, зберігання, обробки і передачі інформації, реалізовуваної за допомогою засобів обчислювальної техніки. Його призначення полягає в перетворенні інформації у форму, придатну для ухвалення на її основі відповідних управлінських рішень.

Як інструментарій інформаційних технологій виступають різні програмні засоби: текстові процесори, табличні процесори, системи управління базами даних, видавничі системи, програмні засоби спеціалізованого призначення.

Досягнення людства в галузі розвитку засобів зв’язку, обробка, накопичення й відображення інформації сприяли формуванню автоматизованих інформаційних технологій.

До таких досягнень відносяться:

— поява різних засобів зв’язку — радиоі телевізійного зв’язку, телекса, телефаксу, цифрових систем зв’язку, комп’ютерних мереж, космічного зв’язку, які дозволяють використовувати й передавати інформацію практично в будь-якій точці земної кулі;

— створення персонального комп’ютера, недорогого й високопродуктивного виду обчислювальної техніки, що дозволяє обробляти й відображати великі об'єми інформації, накопичувати й генерувати знання;

— створення засобів накопичення великих об'ємів інформації на машинних носіях (магнітні диски, оптичні диски). Це забезпечило можливість створення, зберігання й підтримки в актуальному стані інформаційної фундації, необхідної для виконання функціональних завдань системи управління.

Конкретні інформаційні технології реалізують процеси обробки даних при рішенні функціональних завдань користувача. Це можуть бути, наприклад, завдання обліку, планування, аналізу і ін.

Базова інформаційна технологія призначена для певної галузі вживання. Це можуть бути технології, реалізовуючи процеси навчання, наукові дослідження, виробництво та ін.

Глобальна інформаційна технологія включає моделі, методи і засоби, що формалізують, дозволяючи використовувати інформаційні ресурси суспільства.

Концептуальний рівень визначає змістовний аспект інформаційної технології. Початкова інформація відповідно до поставленого завдання піддається різним перетворенням, і їх динаміка відображається в інформаційних процесах. При цьому інформація може змінити і зміст, і форму уявлення.

Формування інформаційного ресурсу починається з процедури збору інформації. Потім інформація осмислюється, структурується, після чого передається для перетворення традиційними способами або прямо піддається процесу введення. Далі реалізуються процеси перетворення даних відповідно до поставленого завдання — процеси обробки, обміну, накопичення даних і представлення знань.

Процес обробки пов’язаний з перетворенням значень і структур даних і приведенням їх у форму, зручну для сприйняття. Процес обміну забезпечує обмін даними — їх передачу по каналах зв’язку і реалізацію мережних процедур, що дозволяють здійснювати організацію обчислювальної мережі. Процес накопичення забезпечує тривале зберігання й оновлення інформації.

Логічний рівень характеризує формалізований опис інформаційної технології. Представляється комплексом взаємозв'язаних моделей, що формалізують процеси перетворення інформації в дані. На основі моделей наочної галузі, що характеризує об'єкт управління, створюється загальна модель управління, а з неї витікають моделі вирішуваних завдань. При обробці даних формуються інформаційні процеси обробки, обміну, накопичення і уявлення.

Фізичний рівень є програмно-апаратною реалізацією інформаційної технології. електронний посібник видання політекст Для виконання функцій обробки даних використовуються ЕОМ різних класів. Це можуть бути абонентні обчислювальні машини (сервери), персональні комп’ютери, управляючі ЕОМ. Для обміну даними використовуються комплекси програм і пристрою, що дозволяють реалізувати обчислювальну мережу і здійснити по ній прийом і передачу повідомлень з необхідними швидкістю і якістю. До таких пристроїв відносяться модеми, підсилювачі, комутатори і спеціальні обчислювальні комплекси, що здійснюють комунікацію, маршрутизацію і доступ до мереж. Для накопичення даних використовуються банки і бази даних. Крім локальних баз і банків використовуються розподілені банки даних з розподіленою обробкою інформації.

Комп’ютеризація — це процес упровадження комп’ютерної технології у всі сфери людської діяльності, у тому числі й діяльності, пов’язаної із забезпеченням зацікавлених осіб інформаційними ресурсами. Мета такої діяльності, врешті-решт, — полегшити доступ до інформації й роботу з нею.

Інформатизація — організаційний соціально-економічний і науково-технічний процес створення оптимальних умов для задоволення інформаційних потреб і реалізації прав громадян, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, організацій, суспільних об'єднань на основі формування і використовування інформаційних ресурсів.

Якщо відкинути спрощені трактування інформатизації тільки як комп’ютеризації або забезпечення широкого доступу до інформації, то залишиться цілком серйозна концепція. Інформатизація — не просто упровадження комп’ютерної техніки в різні галузі соціально-економічної практики, а формування цілісних машинізованих інформаційних технологій, їх масове «вбудовування» в соціальний організм і використовування, що веде до нових моделей діяльності. Інформатизація пов’язана з підвищення рівня системності народного господарства, створенням машинних інформаційних середовищ, формуванням суспільної широко розгалуженої системи баз даних і знань, формуванням інформаційних зв’язків і потоків у виробництві, управлінні, науці, освіті, сфері послуг і інших соціальних галузях, де упроваджується комп’ютерна техніка. Зрештою йдеться про утворення інформаційного суспільства і навіть формуванні передумов інформаційної цивілізації. Інформаційне суспільство — це таке суспільство, де всі інформовано, де більшість громадян бере участь в процесі створення, збору, зберігання, обробки або розподілів інформації. Крім того, інформатизація веде до нових технологій і моделей діяльності, до іншого типу культури.

Якщо узагальнити всі вказані процеси, то першу тенденцію в цій галузі можна сформулювати так: інформатизація веде не просто до збільшення об'єму інформації, до створення мереж, станцій, баз даних і знань, але і до принципово нових технологій (не тільки інформаційних), нової культури, новому типу суспільства.

Друга тенденція — інформація і інформатизація сприяють формуванню особливого середовища, що отримало сьогодні назву інформаційного. Поки інформаційне середовище розглядається тільки з погляду збереженої і циркулюючої в ній інформації, вона виступає як об'єкт техніки, що служить певній людській меті, виступаючи по відношенню до цієї техніки як зовнішні умови функціонування. Як тільки це середовище починає розглядатися як засіб комунікації (зовсім не зводиться до передачі фактичних відомостей, але пов’язаної з передачею думок, наказів, обіцянок, гіпотез, питань і т.д.), то вона виступає як невід'ємний фрагмент культури і повинна досліджуватися в цій якості. Комунікаційна концепція розглядає інформаційне середовище і що входять в неї як компоненти інформаційні системи як засіб передачі знань і, взагалі, обміну повідомленнями різного статусу, тобто як засіб, що дозволяє здійснювати соціокультурні функції - свого роду технічного протеза у сфері культури.

Але інформаційне середовище може бути визначено не тільки як «засіб, що дозволяє здійснити соціокультурні функції», а так само як система соціокультурних умов (економічних, соціальних, організаційних, ментальних і т.д.), що впливають на створення, розповсюдження й використовування інформації. У цьому випадку до характеристик інформаційного середовища необхідно віднести, наприклад, типи господарювання й економічні відносини, форми організації діяльності, характер освіти, стан науки і техніки, якість праці (культура праці), пануючі типи раціональності, цінності і навички роботи фахівців і ряд інших моментів.

Доцільно поглянути на інформаційне середовище ще одним способом, врахувавши динамічну природу інформації. Дійсно, сьогодні інформатизація — це вельми складний динамічний процес, що включає: інновації в галузі інформатизації (створення нових інформаційних технологій, передача закордонних інформаційних технологій, підготовка фахівців і т.д.); зміна діяльності, форм організації, типів раціональності (процеси інформатизації ведуть до перебудови початкової діяльності, створення нових форм організації і управління); трансформації інших видів діяльності або умов. Інформаційне середовище можна визначити як систему новацій і змін (трансформацій), створюючих процес інформатизації. При такому підході характеристики інформаційного середовища виявляються при аналізі відповідних новацій і змін.

Не менше важлива тенденція — зростання всіх форм рефлексії в галузі інформатизації, розуміння й усвідомлення проблем, що встають в ній. Ось приклад двох таких важливих проблем.

Перша проблема — це створення штучного інтелекту, а не просто машин для розрахунків і переробки інформації. На першому етапі здавалося, що мислення цілком може бути представлено в системі формально-логічних операцій. Сьогодні наступило протверезіння, причому, щонайменше, у двох аспектах. Стало зрозумілим, що машина, якою б оригінальною і складною вона не була, хай навіть відтворює принципи роботи нейронних мереж і діє на основі паралельної обробки інформації, все ж таки не працює як живий мислячий розум. У кращому разі комп’ютер може відтворити окремі операції, вирвані з контексту. Контекстом же живого мислення є соціальне середовище, культурна комунікація, спілкування людей. Ці моменти в машинному середовищі і системах машин невідтворні у принципі.

Інший момент: основні пошуки сьогодні зміщуються в розробку таких пристроїв, принципів і програм, які б дозволяли працювати з візуальними чинами і знаннями. І перше, і друге припускає не просто кодування і декодування інформації, а також алгоритмізацію процесів, але і розробку принципів машинного розуміння, читання, осмислення. Складність же рішення цієї проблеми важко переоцінити.

Друга проблема — створення баз знань, більш широко — таких машинних систем, які б працювали із знаннями: виділяли їх, класифікували, перетворювали, кодували без істотної втрати значення, кодували контексти знань і основні способи їх вживання, відновлювали після машинної обробки знання в живій природній формі тощо. Реальне знання має не тільки значення, як один контекст і галузь вживання, а й як множина, у розвиненій формі об'єднується в теорії, обґрунтовується у філософії і методології, має особові форми існування і т.п. Тут йдеться про подолання все того ж бар'єру між особистим знанням і інформацією. Для інженера головне завдання представити явним чином в тексті (або пам’яті ЕОМ) зміст неявного знання. Текст в непрямій комунікації використовується як символ, що вказує на певні орієнтації свідомості, а не як знак, позначаючий фрагмент зовнішньої реальності.

Третя проблема — необхідність вирішувати проблеми інформатизації одночасно як на світовому, так і на національному рівнях.

В наш час проблеми розвитку інформації в нашій країні розуміються переважною більшістю дослідників і розробників як передача нам західних інформаційних технологій, розвиток по західному зразку обчислювальної техніки, засобів зв’язку, станцій, мереж, банків даних і знань, експертних систем і інших компонентів. Відповідно мету інформатизації бачать у створенні інформаційного суспільства й середовища, створенні умов для якісного зсуву в розвитку всієї нашої технології і виробництва. Подібна постановка питання і бачення ситуації, з одного боку, природні, з іншою — мають потребу в осмисленні. Для створення більш людяного світу, у якому ресурси виявилися б збалансованими, потрібно навчитися протистояти економічним і технопромисловим моделям і, особливо, не допускати вторинних наслідків, якими часто супроводжується передача технологій, — придушення культурної самобутності й спадку культури, що приймає допомогу країни.

Перерахуємо тепер основні тенденції й принципи, спираючись на які можна задати політику в галузі інформатизації.

Прагнення встановити баланс трьох рівнів розвитку — світового, національного і регіонального. Йдеться про те, що підключення до світового рівня розвитку (в галузі засобів комунікації, інформаційної технології, інтелектуального забезпечення і т.п.) не повинне означати згортання національних і регіональних зусиль в цій галузі. Навпаки, певні самостійні напрями розвитку у сфері інформатизації в країні і віддалених її регіонах повинні бути підтримані всіма доступними силами (фінансами, політикою, матеріальними засобами тощо).

Необхідність пройти всі основні етапи розвитку. Серед питань, які тут необхідно продумати, є й такі: чи потрібно проходити ті етапи розвитку в галузі інформації, які пройшли західні країни, або ми можемо відразу підключитися до світової інформаційної технології і системи? При цьому йдеться не тільки про комп’ютерну і телекомунікаційну індустрію, але і про соціокультурні умови, а також різній інфраструктурі, без якої така індустрія не працюватиме. Справа не просто в створенні нової комп’ютерної техніки, а в розвитку певних економічних структур (ринкових відносин, кредитної системи, бірж і т.п.), у зміні ряду соціальних і культурних відносин (перехід до нового типу організації діяльності, нової раціональності, відповідна трансформація інститутів культури), зміні свідомості і здібностей людей. Оскільки всі подібні зміни і етапи розвитку взаємозв'язані, остільки перескочити якісь ступені органічного розвитку неможливо. Інша справа, що вони можуть проводитися інакше і, можливо, швидше. Але їх все одно потрібно пройти.

Випередження в створенні умов. Порівняння вітчизняних і західних шляхів розвитку дозволяє виявити дві полярні стратегії: ми прагнемо відразу створити якісь системи і лише у зв’язку з цим, звичайно з деяким відставанням, створюємо для них необхідні умови; навпаки, індустріально розвинені країни (Японія, США, Німеччина, Великобританія, Франція, Швеція і т.д.), маючи на меті створення якихось систем, спочатку створюють необхідні умови і передумови і лише потім розгортають різні системи.

Підтримка процесів модернізації. Відповідність людини і культури. Коли пишуть про інформатизацію, то мають на увазі перш за все технологічний аспект, а також економічний. Але інформатизація повинна сприяти також розвитку соціокультурної сфери, підтримувати різні процеси модернізації (перехід на ринкову економіку, сучасні взаємостосунки виробників і споживачів, забезпечення демократичних процесів, побудову правової держави і т.п.), нарешті, працювати на людину і культуру. Відповідність культури і людини означає пріоритетність і підтримка тих процесів у сфері інформатизації, які сприяють розвитку культури і людини, а не закривають або перешкоджають такому розвитку. Природно, що будь-яка технологія створюється для задоволення якихось людських потреб, проте вона створюється і сама по собі, через розвиток науки, інженерії і техніки. Іманентний розвиток інформатизації, з одного боку, і відсутність спеціальної орієнтованості на процеси модернізації, розвиток людини і культури — з іншого, приводять до появи в результаті розвитку інформатизації ряду небажаних наслідків.

Необхідність врахувати негативні наслідки інформатизації. Відповідність культурі і людині робить необхідним аналіз негативних наслідків інформатизації. Новітня інформаційна техніка дозволяє не тільки підключитися до кожного, але і вимкнути кожного з процесів життя, діяльності і мислення. Проникнення у все суспільство і життя кожного, влада над фізичним і психічним абсолютно очевидні. Комп’ютеризація призводить до того, що дозвілля, особисте життя, мислення, поведінка, настрій і всі людські прояви виявляються жорстоко і примусово нормованим. Комп’ютеризація може створювати умови для проникнення в приватне життя окремої людини, безробіття, сприяє загальній раціоналізації, породжуваною інформатизацією з властивою їй логікою. Не слід плутати знання як пізнання із знанням як влада. Зіставлення такого роду пов’язано з тим, що знання, що дає владу, підвищуючи продуктивність, веде до руйнування природи, гонки озброєнь і безробіття.

Суперечність між невпинно зростаючим інформаційним потенціалом суспільства і обмеженими можливостями його використання зумовлює необхідність розробки нових, більш ефективних методів і засобів інформаційних комунікацій.

Проблема їх створення має особливу актуальність для найстаріших соціальних інститутів, що забезпечують кумуляцію, збереження й розповсюдження документованих знань. У них на сучасному етапі невідповідність обсягів інформаційних ресурсів можливостям доведення останніх до читачів проявляється найбільш гостро.

Інтенсивний розвиток інформаційних і комунікаційних технологій сприяють інтелектуалізації всіх видів діяльності. Це, насамперед, відображається в галузі освіти. Перспективною тенденцією в розвитку освіти, її доступності, індивідуалізації є застосування комп’ютерних навчальних систем.

При проведенні даного дослідження розглянуто концепцію електронного підручника, проаналізовано доцільність використання електронних підручників у навчальному процесі.

До недоліків традиційних підручників віднесено: неможливість зміни без перевидання (досить дорогого), практична неможливість їх пристосування до індивідуалізації навчання кожного.

Відповідно, перевагами електронних підручників є можливість багаторазової зміни і тиражування без великих матеріальних затрат, можливість настроювання для окремих користувачів, що дає змогу реалізувати принцип диференційованості навчання.

Суттєвою перевагою є можливість включати в них сучасні (у тому числі мультимедійні) способи представлення інформації, використовувати інтерактивні засоби контролю знань, у тому числі і самоперевірки.

Електронний посібник, як правило, містить сторінку-зміст, сторінки розділів з прямими і зворотними посиланнями на інші розділи та визначення які містяться в них. Також підручник можна використовувати як для вивчення всієї теми, так і будь-якого окремого розділу чи підтеми.

Слід зазначити, що більшість навчальних систем розраховані на тривалий час роботи з ними. Невідповідність кольорової гами вподобанням учня може привести до виникнення у нього втоми і, як наслідок, зниження ефективності засвоєння матеріалу.

Тому важливим елементом електронного підручника є можливість його налагодження за вимогами конкретного користувача.

1.2 Електронний посібник як складова інформаційних технологій

Основними складниками електронного посібника як різновиду політексту є:

? добір навчального матеріалу з урахуванням ступеня підготовки учня;

? можливість перевірки засвоєння навчального матеріалу учнем шляхом тестування;

? можливість переходу до іншого навчального середовища для практичного застосування отриманих знань.

Перспективи впровадження інформаційних технологій у навчання, перш за все пов’язують із застосуванням комп’ютерної техніки для підняття ефективності учбового процесу. Ці технології мають дві головні складові: системи програмного забезпечення проведення учбового процесу (Learnіng Management System) та електронні учбові матеріали (e-content). Важливим є те, що обидві складові повинні взаємодіяти поміж собою і тому не можуть бути обрані незалежно одне від одного. У такому контексті вони і будуть розглянути далі, але основну увагу буде приділено проблемі створення навчальних матеріалів.

Взаємодія LMS з навчальними матеріалами надає можливість викладачеві керувати навчанням, слідкувати за роботою студента (тренінг), аналізувати результати навчання. Можливість керування закладають в структуру учбового курсу. Матеріал розділяють на модулі та задають ієрархію їх зв’язку. Це надає можливість задавати умови, що необхідно виконати для просування по учбовому курсу: рівень результатів тестування для переходу в наступний модуль, кількість спроб для проходження одного модуля, умови для того, щоби бути допущеним до тестування ще раз.

Таким чином, програмне середовище для створення електронного підручника має не тільки засоби для формування змістовної частини з теми навчання, але й засоби, що забезпечують взаємодію підручника з LMS. Засоби взаємодії закладають на етапі розробки LMS для конкретних середовищ створення електронного підручника. Тому для кожної LMS вказують на програмні середовища, що треба використовувати при виготовленні електронних учбових матеріалів.

Наприклад, ми використовуємо систему Lotus Learnіng Space та підручники, що створені в середовищі Macromedіa Authorware. Але можливо використання і інших середовищ. Головне щоб вони відповідали єдиному набору стандартів, що регламентують взаємодію LMS з учбовим матеріалом, та структуру самих матеріалів. Головні стандарти AІCC (Avіatіon Іndustry CBT Commіttee), ІMS (Іnstructіonal Materіal Standard), SCORM (Sharable Content Object Reference Model), ADL (Advanced Dіstrіbuted Learnіng)

Електронні Учбові Матеріали (ЕУМ) можуть суттєво розрізнятися наборами засобів для представлення змісту підручника. Найпростіші ЕУМ створюють в форматі HTML. Учбові матеріали в цьому форматі мають малий об'єм, тому не потребують потужних каналів зв’язку для їх доставки до учня. Крім того, вони можуть бути прийняті за допомогою стандартного Інтернет броузера. Але, в основному, ці учбові матеріалі надають тільки в вигляді тексту з графічними елементами, інколи додають Java аплети. Таки ЕУМ мають слабкі засоби взаємодії з LMS, що обмежує можливості трекінгу.

Більш складні ЕУМ створюють в спеціалізованих середовищах (Macromedіa Authorware, Dream Weaver, Clіck2learn ToolBook Іnstructor) з використанням мультимедійних засобів. Вони дають можливість робити візуальні учбові демонстрації, продивлятися відеозаписи, надавати аудіо супровід. Крім того, можуть бути використані моделювання процесів та явищ, експерименти в умовах віртуальній реальності. Це сприяє кращому засвоєнню учбового матеріалу завдяки використанню різних видів пам’яті: зорової, слухової, асоціативної.

Не треба доводити, що мультимедійні засоби суттєво підвищують ефективність навчання. Одначе слід враховувати і те, що для використання таких учбових матеріалів необхідні швидкодіючі канали зв’язку та комп’ютери високого рівня.

Найважливішими елементами ЕУМ є програми перевірки рівня засвоєння матеріалу — тести.

Програмні засоби для створення тестів, що взаємодіють з LMS, як правило, входять до складу програмного середовища для створення електронного підручника (Macromedіa Authorware, ToolBook Іnstructor). Взаємодія з LMS надає можливість викладачеві слідкувати за позааудиторною роботою і самостійними тестуваннями студента упродовж усього учбового курсу.

Матеріал кожної дисципліни розділений на окремі змістовні одиниці - модулі. Тести розподілені по підручнику так, що вони мають різні складність та наслідки. Підрозділи одного модулю підручника закінчуються простими тестами «на розуміння». Проходження всього модулю завершують тести «на оцінку». Якщо студент не набере необхідних балів, LMS не дозволить йому перейти до наступного модулю.

Причому LMS обмежує кількість повторних проходжень модуля, час, через який можливе додаткове тестування, та тривалість самого тестування. Таким чином взаємодія тестових програм з LMS надає учбовій системі властивість інтерактивності. Остаточну оцінку рівня знань студент отримує при очній зустрічі з викладачем на іспиті чи заліку.

Повноцінне впровадження комп’ютерних технологій в освіту можливе тільки при комплексному підході. Необхідно обрати систему підтримки навчання (LMS), що відповідає цілям впровадження і яку можуть підтримувати мережеві ресурси учбового закладу.

Далі треба обрати програмні засоби для створення електронних учбових матеріалів. Вони повинні бути узгодженні з LMS та допускати бажаний рівень мультимедіності. Важливо, щоб всі засоби були стандартизовані, що надалі дозволить обмін учбовими матеріалами з іншими учбовими закладами та надасть можливість створити єдиний навчальний простір.

В роботі слід розглянути основні переваги та недоліки електронних посібників на прикладі вже існуючих.

Структура електронного підручника, який є провідником студента по певному навчальному курсу. Виділяють «Інформаційний блок», «Узагальнюючий блок», «Блок самоконтролю», «Проблемно-ситуаційний блок» та «Блок тематичного контролю» .

Фактично, підручник являє собою HTML-документ з викладенням основного матеріалу курсу. Документ поєднує в собі інші програмні компоненти, які організують конкретні види робот і є умовно стандартними для всіх курсів.

Основні навчальні матеріали курсу подаються в «Інформаційному блоці». Це той мінімум, з яким мають ознайомитися студенти для засвоєння основних питань і понять певної теми. Розширити інформаційне поле підручника може електронний словник, якій містить декілька тлумачень одного й того самого терміну різними науковцями.

Джерелом активного пізнання та розвитку евристичних здібностей студентів при цьому стає проблемна ситуація суперечності між різними трактовками одного поняття. Саме на перетині таких суперечностей, якщо вони стають наявними і усвідомленими для особистості, і виникає природне бажання порівнювати, зіставляти, знаходити власну позицію, формується самостійний погляд на явище.

Мета «Блоку самоконтролю» — організувати активне усвідомлення, осмислення та закріплення студентами теоретичного матеріалу. Тому при демонстрації завдань цього блоку, одну частину екрану може займати запитання, а іншу — список основних термінів даної теми з гіперпосиланнями на відповідні визначення в «Інформаційному блоці» .

Виконаний у вигляді окремого програмного компоненту, стандартизований для любого курсу.

Особливу увагу слід приділяти застосуванню отриманих знань на практиці у «Проблемно-ситуаційному блоці», які сприяють формуванню професійних навичок і вмінь. Питання цього блоку вимагають самостійних думок, яких не можна знайти у підручнику, стимулюючи до роздумів, аналітичних операцій, узагальнень, а, значить, сприяти розвитку студентів.

Аналіз можливих варіантів побудови середовища вказує на необхідність використання в своїй основі централізованої бази даних. Вона повинна утримувати, по-перше, інформаційні навчальні матеріали електронних підручників.

А саме матеріали «Інформаційних блоків», «Узагальнюючих блоків», питання з варіантами відповідей та перелік гіперпосилань «Блоків самоконтролю», «Проблемно-ситуаційні блоки», питання та відповіді «Блоків тематичного контролю». При цьому варто зауважити, що «Проблемно-ситуаційний блок» в залежності від навчальної дисципліни може представляти собою окремі програмні компоненти, що реалізують практикуми та лабораторні роботи.

По-друге, база даних повинна утримувати інформацію, що стосується організаційних моментів процесу навчання. Наприклад, інформація про студентів автобіографічного, документального змісту, яка отримується базою під час реєстрації нового студента, інформацію про проходження навчання студентами — своєрідний журнал відвідувань и успішності навчання.

Оскільки середовище повинно охоплювати максимальну аудиторію студентів, передбачуваною є наявність тих, хто не володіє або ж слабо володіє комп’ютером та прийомами роботи з ним. Тому при побудові необхідно передбачити простий та доступний інтерфейс користувача, який би не відволікав студентів своєю складністю від основного процесу навчання, але в той же час реалізовував всі необхідні функції, а також був стандартним для всіх курсів, що вивчаються з допомогою середовища, а також відповідав би стандартам представлення інформації в електронному вигляді.

Саме тому була обрана єдина будова електронного підручника для всіх курсів. Інтерфейси програмних компонентів, організуючих навчання, мають відповідати одному стилю для створення у студента враження про цілісне середовище з чіткими не розмитими межами.

Це передбачає, у свою чергу, застосування мінімальної кількості засобів програмної реалізації. Дотримання цих принципів дозволить зменшити час адаптації до системи навчання і студент отримає змогу зосередитися на самому процесі навчання і використовувати середовище лише як інструмент, а не об'єкт пізнання.

Зважаючи на логічну побудову пропонованої технології організації навчання можна дійти висновку про клієнт-серверну стратегію реалізації середовища. Серверна частина буде обслуговувати запити до бази даних середовища, а також проводити опрацювання певної інформації, що буде отримуватися каналами зв’язку від клієнта — реєстраційні відомості, швидкість та послідовність отримування теоретичного матеріалу, відповіді на тестові та контрольні запитання, репліки дискусій.

Клієнтська частина організовує процеси обміну інформацією між клієнтом та сервером при проведенні тестувань, дискусій, а також доступ до інформаційних матеріалів.

Оскільки пропонована технологія організації навчання орієнтована на використання можливостей глобальної мережі Інтернет, більшість названих умов задовольняється завдяки використанню веб — технологій.

Так, пропонована побудова підручника легко реалізується за допомогою HTML. Використання цього гнучкого формату дозволяє застосовувати різні варіанти представлення інформації - текстовий, графічний, звуковий — та мінімізувати кількість інформації, і максимально наблизити її кількість до об'єму за допомогою гіперпосилань.

Також, зважаючи на те, що в роботі по організації процесу навчання передбачується безпосередня участь викладачів від підготовки електронного підручника до подальшого його супроводження у процесі навчання, використання HTML дає можливість використання електронного підручника не тільки в розроблюваному середовищі, а й навіть окремо од них при умові мінімальних затрат на трансформування та приведення в іншу форму чи переведення в іншу структуру.

Таким чином, викладачі, готуючи електронний підручник з дисципліни, фактично орієнтуються не стільки на конкретний проект чи середовище, а взагалі на Інтернет-технології навчання. Це додатково стимулює процес підготовки підручника і його постійне супроводження, направлене на підвищення якості викладення матеріалу з урахуванням набутого досвіду під час роботи.

Використання HTML як одного з стандартів представлення Інтернет-документів дозволяє уникнути зайвого встановлення додаткових програмних компонентів, оскільки можна вважати, що в разі підключення до Інтернет локальної машини на ній вже встановлено веб-броузер як основну програму для роботи в Інтернет.

Беручи до уваги розгалуженість у просторі аудиторії, залученої до навчання, необхідно мати на увазі, що вже на етапі розробки середовища необхідно передбачити мінімальну кількість дій, направлених на налагодження програмного забезпечення, що реалізує пропоновану технологію з боку студента.

По можливості бажано уникнути або ж мінімізувати необхідність встановлення та довстановлення програмного забезпечення або ж його компонентів, і орієнтуватись на наявність найбільш поширеного програмного забезпечення на локальній машині студента.

Ураховуючи розмаїття локальних систем, найбільшу кількість студентів можна залучити до процесу навчання ще й при умові автоматичного — без втручання студента — встановлення клієнтської частини середовища та її автоматичного настроювання, конфігурування не залежно від наявного в локальній системі програмного забезпечення, наприклад, операційної системи, веб-броузеру. Застосування Java-технологій дозволяє реалізувати саме таке програмне забезпечення.

Окрім того, можливість використання графічних елементів інтерфейсу, організації взаємодії з базами даних, побудови клієнт-серверних систем дозволяє вигідно реалізувати процес обміну інформацією, на суті якого побудовано процес навчання.

Програмно-технічна реалізація пропонованої технології навчання передбачає розробку Java-сервлету з мінімальними функціями організації доступу до бази даних, що зберігається на сервері, та Java-апплетів, що реалізують всі компоненти навчання, а саме дискусію, самотестування, лабораторні практикуми, контроль знань. Всі компоненти безпосередньо взаємодіють з Java-сервлетом і виконують опрацювання інформації та підготовку її до передачі в базу даних.

Оскільки сутність Java-апплетів передбачає їх роботу на локальній машині після завантаження з Інтернет, з’являється можливість уникнути передачу надлишкової службової інформації через Інтернет-поєднання і тим самим прискорити процес опрацювання інформації та організувати передачу лише змістовних результатів опрацювання в базу даних.

Структурування клієнтського програмного забезпечення дозволить організувати доставку лише того програмного компонента, який забезпечує лише виконуваний на цей час вид роботи.

Звісно, максимально для організації подоби очної взаємодії між членами аудиторії підходить відео контакт, трохи гірше — аудіо контакт, коли йде спостерігання за об'єктами процесу навчання в режимі реального часу і коли зменшене враження відокремленості.

Але низка причин не дозволяє опиратись на ці, іноді очевидні, варіанти взаємодії.

Причини умовно можна поділити на технічні та комунікативні.

Технічні безпосередньо пов’язані з проблемою передачі та зберігання зазвичай великих для потокового відео та аудіо масивів інформації, особливо для досягнення якісного зображення та звуку.

Утримання ж високоякісних та швидкісних каналів зв’язку призводить до різкого зростання ціни навчальних послуг та, як наслідок, до зменшення кількості людей, яких можна залучити до навчання. Важливий елемент пропонованої технології - збереження ходу дискусії - передбачає в цьому випадку наявність величезних резервів вільної пам’яті.

Комунікативні пов’язані з проведенням самої дискусії. Так, існує проблема з залученням до дискусій студентів, оскільки — відео — аудіо контакт в цьому разі не має сенсу.

При проведенні одночасної дискусії за стратегією «викладач ставить проблему — студенти вирішують» з великою кількістю абонентів важко організувати послідовне надходження відповідей, а варіант послідовного перегляду паралельно даних відповідей не відповідає основному принципу реального часу і фактично студент спостерігає відповідь, яка відрізняється лише за формою представлення інформації.

З точки зору ефективності проходження процесу дискусії та для подолання перелічених проблем пропонована технологія використовує режим обміну текстовими повідомленнями. Саме такий варіант максимально оптимізує співвідношення кількість інформації - об'єм інформації.

На додаток до вирішення цієї основної з точки зору технічних проблем організації дискусії, вирішується проблема проведення різноманітних статистичних наглядів за аудиторією з боку викладача, відстеження та контроль активності аудиторії, залучення великої кількості студентів до процесу навчання, оперативного відстеження ходу дискусії в режимі, максимально наближеному до режиму реального часу, автоматизації деякої частини роботи викладача.

Розділ 2. Класифікація та структурний аналіз посібника як виду електронного видання

2.1 Класифікація електронних видань

Класифікація електронних видань може вестися за декількома ознаками. Найістотнішими з них такі:

залежно від кола споживачів продукції;

за періодичністю видання;

за видом видання;

за способом розповсюдження;

за форматом видання.

Коло споживачів

До них можна віднести учнів що, використовують електронні підручники, туристів і відвідувачів музеїв, які за допомогою електронних видань можуть скоювати віртуальні подорожі і огляд пам’ятників культури, фахівців, що використовують довідкові та інші посібники з своєї спеціальності, дітей, «відвідуючих» мультимедійні віртуальні спектаклі і т.д. Ці видання розповсюджуються переважно на компакт-дисках і розраховані на мультімедійний комп’ютер.

Наукові і технічні видання, переважно періодичні, розраховані на широке коло науковців, фахівців і викладачів і стають все більш популярними, головним чином завдяки випереджаючій, порівняно з друкарськими виданнями, можливості ознайомлення з ними, а також у зв’язку з більшою простотою і дешевизною отримання інформації, простоті її витягання і можливості контекстного перегляду авторських посилань і супутніх матеріалів. Останнім часом основним середовищем розповсюдження таких видань стала глобальна мережа Інтернет.

Супутніми для всіх розглянутих вище різновидів електронних видань є рекламні матеріали. У більшість електронних видань, як, утім, і в друкарські, украплюється реклама в різних формах. Найпростіша і природна з цих видів — реклама фірми, що проводить дане електронне видання, вона включає як мінімум інформацію про інші електронні видання профілю, випущені або підготовлені до випуску цією фірмою. У періодичних електронних виданнях реклама автоматично переноситься з сторінок оригіналу в електронне видання. У виданнях, які є найпоширюваними у глобальних мережі, саме оформлення сайтів, сторінок і інтерфейсів вже містить рекламні елементи, зокрема, анімаційні.

Періодичність Різноманітність видів видань тісно пов’язана з кругом користувачів. Тут можна обмежитися ознаками періодичності і тематики, до якої видання відноситься. Щоденні і щотижневі видання розповсюджуються практично тільки в мережних середовищах, причому вони можуть, зокрема, розповсюджуватися шляхом розсилки, тобто повне видання, а частіше — окремі його тематичні рубрики примусово посилаються тим користувачам, які на них підписалися.

Вид видання На нематеріальних носіях розповсюджуються такі види видань:

навчальні посібники (навчання іноземним мовам, конспекти лекцій, методичні вказівки щодо виконання практичних і лабораторних робіт, тексти рефератів і докладів і ін.);

наукові журнали (як правило, добір з декількох випусків журналів разом з програмними пакетами, які супроводжуються рекламними матеріалами);

дитячі видання у формі мультимедійних сценаріїв казкового, пригодницького, літературно-художнього і повчального типу;

художня і науково-популярна література (звичайно в PDF-форматі або HTML);

енциклопедичні і довідкові багатотомні видання, у тому числі аналоги раніше виданих енциклопедій, специфічні комп’ютерно-інтерактивний атлас світу, географічний довідник, атлас автомобільних доріг і ін. В електронному вигляді зараз створюються і інші довідково-картографічні системи. Для багатьох великих міст вони вже створені і дозволяють не тільки знайти потрібну будівлю за відомою адресою, але й оптимізувати маршрут до місця призначення.

Також у мережних середовищах, наприклад в мережі Інтернет, розповсюджуються електронні видання переважно періодичні, зокрема:

не тільки окремі навчальні посібники, але й цілі учбові цикли для дистанційного навчання і самостійного вивчення;

виключно широке коло наукових, науково-популярних і технічних журналів, починаючи з комп’ютерних та мережних і кінчаючи музичними і ігровими;

суспільно-політичні журнали, наприклад «Вогник» ;

літературно-художні видання, у тому числі журнали («Новий світ», «Жовтень», «Арт-Петербург» (при чому останній є культурним альманахом, існуючим в Інтернеті), «Літературна газета» ;

бібліографічні покажчики і реферати типу Book Revіew і електронної бібліотеки служби «ІНФОМАГ» ;

газети (наприклад, «Аргументи і факти», «Вести», «Учительська газета»);

розважальні видання («Знайомства», «Вечірній клуб»);

спеціалізовані рекламні видання («Центр-Плюс).

Спосіб розповсюдження Усі електронні видання можна розділити на групи:

поширювані на фізичних носіях, переважно CD;

поширювані в мережних середовищах, як локальних (наприклад, електронна бібліотека учбового інституту), так і глобальних.

Формат видання Можна класифікувати видання за форматом. Проте якщо в друкарському виданні формат характеризує фізичні розміри видання, то в електронному виданні формат описує, яким чином у файлі представлена інформація, що міститься в даному виданні. Електронні видання розповсюджувалися в текстовому форматі, спочатку під DOS (*txt), а потім під Wіndows (*doc) і інші платформи. У даний час використовуються два основні гіпертекстові формати, а саме HTML і PDF. Якщо у виданні міститься цифрова анімація, а тим більше цифрові аудіоі відеофайли, то такі електронні видання називають мультімедійними. Це не назва формату, але важлива характеристика того, які цифрові формати можуть міститися у виданні.

2.2 Основні структурні елементи електронних посібників як політексту

2.2.1 Текст — як основна інформаційна складова електронних видань

Основу частину електронних видань, як і друкарських видань, складає текстовий матеріал. Саме на текст — основне семантичне навантаження. Текстової матеріал електронних видань може готуватися в текстових редакторах або програмних пакетах верстки і оформлятися відповідно до вимог, які ставляться до друкарських видань. При підготовці публікації кожна з указаних програм готує текстові файли в своєму форматі, проте, подальший друк на твердому носієві забезпечує однакові можливості для сприйняття текстової і графічної інформації.

Інша справа — електронні видання. Тут сприйняття текстової інформації здійснюється на основі представлення будь-якого видання на екрані монітора ПЕВМ або спеціального електронного пристрою. Оскільки такі видання можуть готуватися в різному програмному середовищі, то для відтворення електронного документа необхідне саме це середовище, або інше, але програмно й інформаційно сумісне з ним. Таким чином, на ПЕВМ повинні бути інстальовані всі найсучасніші програмні засоби для читання електронних видань.

Однієї з можливостей покращення репрезентації текстів є використовування стандартних текстових форматів. Але на сьогоднішній день існують стандарти (юридичні) тільки на способи кодування символів. Тому видання і публікації в електронних виданнях і гіпертекстових електронних HTML-документах використовують коди ASCІІ, ASNІ, або двобайтовий код UNІCOD. Такий же підхід обраний і при підготовці електронних документів по Help-технологіям.

Фірмою Adobe Systems запропонований свій підхід до вирішення проблеми програмно-інформаційної сумісності електронних видань. Нею був обраний стандартний текстовий формат — формат розмітки тексту PDF. Це пояснюється тим, що практично в кожній з програм текстових редакторів або пакетів верстки є транслятори формату документа, створеного в певній програмі, у формат PDF. Тому будь-який електронний документ можна представити в єдиному вигляді (в стандарті PDF) і здійснити його перегляд в програмі Adobe Acrobat.