Вимоги до журналістських творів

1. Вимоги до журналістського твору

Літературна творчість журналіста — найважливіша і найскладніша частина професійної діяльності працівника ЗМІ. І результатом цієї діяльності є журналістський текст, першою і вирішальною особливістю якого є його соціальна гострота та цілеспрямованість, і вона випливає з особливостей журналістики як виду суспільно-політичної діяльності. Головна мета журналістського тексту — впливати на суспільну свідомість, зміну, утвердження чи посилення соціальних установок. «На відміну від наукових та художніх творів журналістський виступ відзначається актуальністю і оперативністю. Актуальність передбачає своєчасність подання інформації, звідси витікає необхідність оперативної подачі матеріалу. Друга особливість твору журналіста — його документалізм. Журналістський твір — від інформації на три рядки до великого за розміром нарису — будується на справжніх, достовірних фактах. Третя особливість — постійна повторюваність тем. Ця особливість пов’язана з календарним повторенням суспільних подій, які відбуваються щороку, проте їх зміст змінюється відповідно до суспільних коливань та інших супроводжувальних чинників.» Ці особливості, що виділяють журналістський текст з-поміж інших літературних творів, мають бути властивими кожному журналістському тексту, це своєрідні вимоги, яких автор повинен обов’язково дотримуватися. Ці вимоги є загальноприйнятими, та все ж різними дослідниками вони варіюються по-різному.

1.1 Основні ознаки журналістського твору

«Журналістська майстерність — це вміння оперативно відгукуватися на актуальні питання, глибоко і компетентно проникати в суть суспільних явищ, правдиво узагальнювати їх із загальнолюдських позицій, сміливо, аргументовано, цікаво і переконливо втілювати думки, факти у стислу й досконалу літературну форму, конкретні практичні результати виступів». Тому дослідник В. Здоровега окрім вищеназваних особливостей виділяє ще й практичну спрямованість, а соціальну гостроту зводить до політичної. «І це пояснюється характером творчої праці саме у ЗМІ. Вона вимагає насамперед оперативності, максимальної зібраності, зосередженості, вміння шукати інформацію та її найрізноманітніші джерела, здатності наводити контакти з людьми. Журналіст має бути всебічно обізнаною людиною, бути якоюсь мірою універсалом, бачити зв’язки між різними явищами. Він повинен вміти швидко схоплювати сутність подій і явищ. Учений, кажуть, бачить глибше, журналіст — ширше. Із сказаного випливає, що журналістський твір, на відміну від наукового чи художнього, характеризується рядом специфічних ознак. Сюди слід віднести насамперед актуальність, оперативність, політичну гостроту, практичну спрямованість, постійну циклічну повторюваність тем, строгий документалізм та ін.» [6]

Актуальність (від лат. — означає важливий у певний час, злободенний, назрілий) є важливою прикметою саме журналістики. Вона насамперед присвячена злобі дня, тому, що хвилює публіку в певний момент. Цю злобу дня ЗМІ підслуховують, вловлюють і виносять на суд громади. Актуальність є однією з підвалин такого важливого феномену журналістики, як цікавість. У журналіста повинен бути вироблений постійний інтерес до того, що насамперед болить людям.

З актуальністю тісно пов’язана оперативність журналістики, хоч актуальність оперативністю не вичерпується. Оперативність — це здатність журналіста і редакції вчасно донести відповідну інформацію до аудиторії. Оперативність інформації залежить від її характеру. Коли йдеться про новини, оперативність вимірюється годинами, навіть хвилинами. Коли ж йдеться про ширші узагальнення подій, явищ, цілої системи фактів, тобто про аналітичні, розслідувальні жанри журналістики, їх оперативність вимірюється більшими відрізками часу, тобто днями, тижнями. При цьому можна оперативно повідомляти новини, одночасно готуючи аналітичну статтю чи ведучи журналістське розслідування.

Політична гострота журналістики випливає із самої її природи як частини політичної системи суспільства, як своєрідної форми влади над суспільством. Відмовившись від вульгарного і примітивного тлумачення ЗМІ як служанки політичної системи, ми не повинні забувати, що журналістська праця є різновидом суспільно-політичної діяльності, а журналістські виступи, з огляду на всю багатоманітність тематики, мають більше чи менше політичне спрямування, оскільки забезпечують інформаційно практично всі політичні процеси у державі.

Практична спрямованість журналістського твору — націленість на досягнення певних конкретних результатів як у сфері свідомості, так і практичних вчинків конкретної людини, групи людей, органів влади, громадських організацій тощо. Іншими словами, йдеться про результативність преси. Інформація, подана в пресі чи аудіовізуальних ЗМІ, засвоюється аудиторією, внаслідок чого ми досягаємо певного духовного ефекту у вигляді зміни чи посилення відповідних поглядів, думок, настроїв і психологічних установок, тобто готовності діяти відповідно до проповідуваних ідей. І як результат — зміна поведінки конкретної людини чи групи людей. Отож журналіст впливає на стан конкретних справ шляхом впливу на свідомість, на переконання аудиторії.

Відмінність журналістики від інших форм творчості полягає також у постійній повторюваності тем і проблем. Журналістика. яка постійно слідує за людським життям, як саме воно, живе за певними циклами: річними, сезонними, тижневими і т.д. І зрозуміло, журналістові щороку доводиться порушувати одні і ті самі теми. Коли це триває багато разів підряд, неминучі повторення, певний вироблений трафарет. Особливо в складній ситуації опиняються регіональні редакції, які змушені повторювати не тільки теми, але й ті самі об'єкти і суб'єкти відображення. Об'єктивно виникає так небажана у мас-медіа несвіжість, банальність. Журналіст змушений кожного разу шукати нові повороти теми, помічати незвичайні подробиці, тобто збільшувати інформаційний потенціал виступу завдяки оригінальності підходу, небанальності мислення.

Дуже важливою особливістю журналістського твору є його документалізм. Журналістський виступ, від замітки у три рядки і до великого за розміром нарису чи памфлету, як правило, будується на дійсних, достовірних фактах. У цьому велика привабливість ЗМІ і журналістики як виду творчої діяльності. Водночас, це накладає на журналіста особливу відповідальність. Журналіст має право писати лише про те, про що добре знає. Він нічого не повинен сприймати на віру, з чужих слів без перевірки, мусить дотримуватися золотого правила: по змозі, побачити подію власними очима.

1.2 Три аспекти журналістського твору

Та не лише це є запорукою написання вдалого журналістського тексту. Окрім актуального та документального змісту, успішність журналістського твору залежить також від форми, бо як і будь-який наслідок духовної діяльності людини, журналістський твір складає змістово-формальну єдність. Розглядом цього питання займався Ігор Михайлин.

Як зазначає дослідник у своєму підручнику, «проблеми творчості журналіста сьогодні розглядаються в трьох аспектах:

1. семантичному; тобто змістовно-значеннєвому, передбачає розгляд питань, що в творі відібрано й відображено з мільйонногранної дійсності, які епізоди зображено який сюжет побудовано, що за проблеми піднято;

2. синтаксичному, тобто композиційно-текстовому, передбачає розгляд питань, пов’язаних з побудовою журналістського тексту, використанням у ньому образно-художніх і науково-понятійних частин, майстерністю заголовків і лідів, пропорційністю вступної і заключної частин;

3. прагматичному, ужитковому, передбачає розгляд питань, як сприйнято текст аудиторією, які відгуки надходять каналами зворотного зв’язку, що особливо зачепило читачів і т. ін." [12]

1. Семантичний аспект, за Михайлиним, покликаний розглянути змістовий бік журналістського твору, адже на відміну від художньої літератури, що заґрунтована на істотності формальних чеснот, соціальне функціонування журналістського тексту підтримується його власне змістовим дискурсом. Однак дослідник має власну, зовсім іншу думку щодо того, яким повинен бути журналістський твір за змістом.

Зміст журналістського твору має щонайменше два складники:

1) предмет відображення і

2) оцінка відображеного.

Наявність цих двох частин відбиває співвідношення у творі двох типів інформації: зовнішньої, що надходить зі світу (програма об'єкта), і внутрішньої, що виробляється самим автором на підставі його спостережень над дійсністю (програма суб'єкта).

«Предмет відображення — це подієво-фактичні й тематичні реалії твору; це саме описуване явище, подія як цілісність, факт чи система фактів, відбитих у матеріалі, це сюжет і конфлікт реальної дійсності, які автор зобов’язаний відтворити адекватно й достовірно.

Оцінка відображуваного — це проблематичний, ідейно-концептуальний рівень твору, це магістральна проблема та її відгалуження, постановочне питання й множинність різнопланових його поворотів, це погляд автора на предмет, аргументи й докази на користь його соціальної позиції, його принципова концепція, яка може зводитися до керівних директив, висновків, прагматичних рекомендацій, але може містити в собі загально філософські роздуми, етичні ідеї." [8]

Співвідношення предмета й оцінки істотно коливається, можливим є навіть витіснення предмета оцінкою чи навпаки. Це залежить від обраного жанру та поставленої мети. В інформаційній замітці на 10−20 рядків, завдання якої повідомити про факт чи подію, не передбачає висвітлення авторської оцінки відображуваного. Тут матиме місце лише констатація факту, — і все. Предмет відображення цілком витіснить оцінку. У жанрі репортажу, який передбачає про подію побачену очевидцем, уже знайдеться місце й для оцінки, яка не буде грати переважаючої ролі. У жанрі статті міститиметься великий за обсягом фактичний матеріал, який «вимагатиме» авторського упорядкування, узагальнення, пояснення, а відтак предмет і оцінка в ній врівноважаться. У рецензії оцінка художнього твору власне передбачається жанровими вимогами, отже, її питома вага зросте, а предмет займе місце причини, збудника цієї оцінки. І нарешті, в жанрі есе погляди журналіста пануватимуть, а факти будуть скорятися ілюстративній меті. Предмет тут зовсім поступиться місце оцінці. Тобто можна зробити висновок, що співвідношення оцінки й предмета плавно коливається від інформаційних до художньо-публіцистичних жанрів. Чим фактичніший матеріал, тим більше місце в ньому займатиме предмет, і чим ближче журналістський матеріал наближається до художньої літератури, тим яскравіше проявлятиметься оцінка відображуваного.

Та необхідно все ж визнати, що душею масово-інформаційної діяльності є факт, який постає як окреме явище чи їх сукупність. Усвідомлення цього спонукає теоретиків виробити сталі вимоги до роботи з фактами. Ці вимоги можуть бути окреслені так:

1. Достовірність передбачає потребу сприймати факти такими, якими вони є в реальній дійсності, умисне не прикрашати їх і не спотворювати. Достовірність передбачає незалежність від суб'єктивних смаків, уподобань, симпатій. Це надпартійна категорія, яку складають в свою чергу вимоги:

а) науковості як об'єктивності у викладі й описуванні фактів;

б) правдивості, яка передбачає відсутність навмисної брехні;

в) точність, яка вимагає подавати лише перевірену інформацію;

г) всебічності й вичерпності, що означають потребу з різних боків висвітлювати факт, не замовчувати його неприємні чи незручні складові.

2. Причинно-наслідкове сприйняття налаштовує журналіста на пошук джерел фактів прихованих механізмів їх народження, розстановку їх у такій хронологічній послідовності, яка відповідала реальному перебігові подій. Цей процес передбачає такі стадії:

а) вдумливий відбір спостережуваних фактів і явищ;

б) встановлення істотних ознак спостережуваних фактів; розгляд хронології подій; описування атрибутивних ознак явищ;

в) гіпотетичні умовиводи про причини даного факту чи явища;

г) перевірка одержаних узагальнень іншими способами здійснюється шляхом перевірки самих фактів.

3. Історизм спонукає розглядати факти у розвитку, простежувати еволюцію явищ, бачити, якими вони були учора, виявилися сьогодні і стануть у перспективі.

4. Діалектичність вимагає сприймати факти і явища в єдності й боротьбі протилежностей, бачити, як нагромаджена кількість переходить у якість, як здійснюється заперечення заперечення.

Журналіст як суб'єкт масово-інформаційної діяльності не лише збирає і ретранслює новини й повідомлення, але й узагальнює їх, аналізує, дає свій коментар. Успішність не може статися лише в межах ретрансляційної інформаторської діяльності, а можлива за умов аналітичної праці журналіста, висловлення ним своїх обґрунтованих і аргументованих поглядів на актуальні проблеми суспільного життя.

У вигляді схеми аналітико-інтегруючу працю журналіста можна подати так:

1. Пряма аналітична дія полягає в лінійному, логічно послідовному представленні концепції автора як об'єктивної. Читача переконують безпосередньо наведені автором факти, висловлювання авторитетних науковців чи політичних діячів, власні роздуми журналіста з приводу порушеної теми.

2. Коментування використовується тоді, коли виникає потреба розглянути певний актуальний документ, подію чи ситуацію. Атрибутивною ознакою цього типу аналізу є його залежність від предмета, тісна пов’язаність з ним. Відзначимо особливу ефективність коментування як типу аналізу.

3. Аналіз у вигляді викладу логічного чи хронологічно-послідовного ланцюжка подій. Цей тип аналізу використовується у тому випадку, коли йдеться про недостатньо відому подію чи особу, або тоді, коли інформація про них надходить уперше.

4. Відтворення ходу власної думки, яка розривається у відповідності до фактів, що їх описує журналіст. Цей тип аналізу потребує, на противагу до попереднього, особливо активного суб'єктивного втручання в розвиток теми, пов’язаний з наявністю в творі оповідача, авторського «Я». публіцист викладає події, аргументи й оцінки персоніфіковано, від першої особи, використовуючи при цьому свій життєвий досвід, розповідаючи читачам про свої гіпотези й припущення, способи їх перевірки й утвердження на певній життєвій позиції.

5. Інтерв'ю та посилання (цитати). Цей тип аналізу поширений у творчості як досвідчених журналістів, так і початківців. Він використовується з метою дати точну оцінку факту чи явищу за допомогою залучення поглядів і висловлювань відомих діячів: політиків, науковців, письменників та ін.

«Семантичний аспект найбільш повно представлений у журналістикознавстві, оскільки саме журналістику прийнято розглядати здебільшого як донесення до читача певного змісту (семантики) висловлювань і вчинків. Форма подачі змісту в журналістиці відзначається більш ремісницьким рівнем, ніж в художній літературі, зокрема поезії, але тут теж є свої секрети майстерності, за допомогою яких пересічну подію можна подати як сенсаційну, примусити читача плакати над долею героя звичайного нарису або замислитися над добре відомими, але однобічно сприйнятими проблемами, побачити їх у множинності аспектів, залучити до співпраці одо їх розв’язання.» [12]

2. Синтаксичний аспект, як уже мовилося, передбачає вивчення побудови та організації журналістських систем, починаючи від звичайного газетного тексту, як-от: замітки, кореспонденції, — і закінчуючи структурою тижневих передач центрального загальнонаціонального каналу. На відміну від попереднього семантичного, змістового аспекту, синтаксичний рівень аналізу полягає у розгляді питання про форму журналістських творів.

Під формою розуміються будь-які способи вираження змісту як текстові, так і ілюстративні.

Стосовно друкованого видання чи програми радіомовлення й телебачення прийнято говорити про такі елементи форми:

1) жанрові, під якими розуміються модифікації жанрів, різноманітні добірки матеріалів, рубрики, розділи, цикли, тематичні шпальти, номери чи передачі;

2) сюжетно-композиційні, до яких входять сюжет, композиція, характеротворення, шрифтове розв’язання, ілюстративне оформлення, поєднання написаних заздалегідь сюжетів із прямим репортажем із студії тощо;

3) лексико-стилістичні, тобто мова, стиль, зображально-виражальні засоби, тональність, індивідуальна манера журналіста, стиль видання цілому.

«Досконалість естетичного складника структури твору визначається передусім відповідність форми твору його меті, здатністю його за обсягом охопити предмет, який відображається, пристосованістю до очікуваного процесу сприйняття. Тобто, йдеться про відповідність жанру, що є дуже важливим.» [11]

Все, що входить до змісту твору — ситуація, факт, явище чи деталь дійсності - є композиційною основою. Композиційна побудова журналістського твору передбачає чітку структурну організацію. В окремих жанрах публіцистики, як, наприклад, в есе чи нарисі, матеріал будується за допомогою засобів асоціативної композиції: різні плани розповіді, епізоди, авторські ремарки. В інформаційних та аналітичних жанрах, де основними функціональними цілями публікації є або повідомлення або аналіз, жорстке структурування матеріалу — творча необхідність. Обумовлено це також особливостями читацького сприйняття: краще і легше читаються матеріали, які мають чітку структурну організацію, оскільки дозволяють орієнтуватись у тексті, дають змогу легко повернутися до вже прочитаного.

Різноманітні лексико-стилістичні особливості найдоречніше використати у заголовку. Адже це перше, на що звертає увагу читач. Отже, автор при створенні свого публіцистичного твору повинен ретельно продумати не тільки задум, тему та ідею твору, але й заголовок. Бо саме від заголовка залежить успіх будь-якого публіцистичного твору, він допомагає скласти перше загальне враження про зміст публікації.

Проаналізувавши деякі українські видання, можемо констатувати, найпопулярніші заголовки, в яких журналісти подають ситуацію за допомогою контрасту: «Лазневий день у думі», «Вчені довели: смерті немає!», «Бідні мільярдери». Такі заголовки інтригують читача і одночасно підвищують мотивацію до прочитання самого тексту. Наприклад, стаття «Коли коні лікують» своєю назвою дезорієнтує читача. Тільки в процесі читання, читач починає розуміти, що коні можуть допомагати людині позбавитися стресів та напружень однією своєю присутністю поруч.

Навмисне порушення граматики, що стало доволі популярним за останні кілька років, також позитивно впливає на успіх статті та надає їй комічного характеру, але не завжди. Стаття під назвою «Превед, рекламщеги!» присвячена проблемам українського ринку інтернет-реклами. У цьому випадку заголовок підібраний не дуже вдало. При його прочитанні складається попереднє очікування від наповнення статті. А, як відомо, «превед» і «рекламщеги» — це спотворені комічні слова інтернет-жаргону (від рос. — «привет» и «рекламщики»). Отже, читач прагне отримати інформацію саме комічного характеру і зовсім не налаштований на серйозну інформацію, яка викладена в статті.

Не менш привабливими для читача є римовані заголовки: «Чарку — смик, під лавку — брик», «Пацієнт з „пушкою“ під подушкою», «Реформи, як дишло… у Харковi вийшло». Варто зазначити, що ігровий заголовок може приховувати деякі небезпеки. При виборі та обігруванні цитат, приказок, оригінальних слів слід уникати небажаних асоціацій та штучності.

Існує ще кілька методів, за допомогою яких можна підвищити популярність публіцистичного твору шляхом використання прийомів неформальної типографіки, яка є надзвичайно популярною серед користувачів мережі Інтернет, але, на жаль, поки що її використання у заголовках сучасної української періодики майже не практикується.

Прийом закреслювання першими відкрили рекламісти, закреслюючи «старі» ціни. Поруч вказувалась нова (нижча) ціна, а попередня залишалась для порівняння. Звісно, глядач бачить і ту, й іншу. Виділення смислу, який мав на увазі автор, закреслюванням набуло популярності за останні кілька років серед авторів блогів та інтернет-щоденників. Закреслювання мало б чудовий вигляд у газетному заголовку. Наприклад: «Министр потерял пилочку для ногтей часть команды» (газета «Ведомости»). Під цим заголовком міститься доволі влучна фотографія міністра економічного розвитку Росії Германа Грефа, який кусає нігті.

Будь-які спроби розмітити текст маркерами настрою (за допомогою смайликів) до недавнього часу не мали успіху. Нині в текстах вживаються тільки два знаки, що визначають емоції, — знак запитання та знак оклику. Три крапки, що вживаються частіше як знак розгубленості або витриманої паузи перед повідомленням важливого факту, з натяжкою можна вважати позначенням настрою. Смайлики, що вже років двадцять використовуються під час електронної переписки, з’являються в пресі у двох випадках: у статтях про смайлики або в молодіжній періодиці. Смайлики не заслужено вважаються другосортним прийомом вираження емоцій. Коли вони складаються із розділових знаків, перед нами постає чистий, класичний типографічний прийом з усіма формальними ознаками. Тому їх можна і потрібно використовувати. Доречно використаний смайлик вкаже на піднесений настрій автора і допоможе уникнути небажаних наслідків у випадку ризикованої заяви. Звичайно, використання закреслювання і смайликів ні в якому разі не може слугувати заміною дотепності та вміння передавати сенс.

Серед великої кількості різноманітних матеріалів, які різняться тематикою, структурою, обсягом, читач вибирає не лише такі, які зацікавили його змістом, а й ті, які «сподобалися» способами подання — розташуванням, кількістю додаткової інформації (заголовки, врізи, підзаголовки, зображення тощо), оформленням й іншими показниками. Тому від розташування сусідніх матеріалів, заголовків, зображень, виділення декоративними елементами залежить ефективність конкретного матеріалу.

Журналістський твір як наслідок масово-інформаційної діяльності досягає успіху за умов змістово-формальної єдності. Художність, естетизм мають у журналістиці таке ж значення, як і в літературі та інших видах мистецтва, незважаючи на прагматичний, ужитковий характер цього різновиду духовної праці. Але у зв’язку зі специфікою журналістики на змістово-формальну єдність у ній впливають такі чинники:

1) дійсність, життя об'єктивна реальність у її загальних і конкретних проявах; цей вплив може бути безпосереднім і опосередкованим;

2) автор, його талант, світогляд, налаштованість на загальнолюдські чи класові ідеали, його творча індивідуальність, пристрасті й нахили, нарешті, просто компетентність щодо даної теми;

3) тип видання, його засадична спрямованість, традиції, потреба у висвітленні того явища, що покладене в основу матеріалу;

4) характер аудиторії врахування інтересів адресата;

5) тиск власне професійних моментів (терміновість публікації, ліміт місця в газеті тощо);

6) стереотипи й традиції, усталені норми в підході саме до такого матеріалу (тематичні, жанрові та ін.).

Отож мало знайти вибухову новину або неймовірно злободенну проблему. Якщо її неправильно подати, вона не матиме очікуваного успіху серед читацької аудиторії. Журналістика — це діяльність, позитивний результат якої залежить від багатьох найменших чинників, якими не варто нехтувати.

3. Прагматичний аспект визначається безпосередньо реакцією читачів на публікацію чи радіой телепередачу. Він вимірюється кількістю відгуків — листів і телеграм, телефонних дзвінків, усними пропозиціями відвідувачів, — що надійшли до редакції після публікації журналістського твору. Можна сказати, що прагматичний аспект повністю залежить від успіху двох попередніх аспектів — семантичного та синтаксичного.

Робота журналіста над власним публіцистичним твором має ступеневий характер і підпорядковується певним закономірностям. Журналіст повсякчас перебуває у творчому пошуку, починаючи від задуму твору та закінчуючи його композиційним рішенням. Керуючись індивідуальними особливостями, кожен журналіст відпрацьовує свої методи роботи над створенням журналістського твору. Характер кожної творчої стадії, в якій перебуває журналіст, залежить не лише від індивідуальних особливостей творця, а й від поставлених перед ним завдань, цілей та складності досліджуваного об'єкта. Освоєння тих чи тих технологічних прийомів, які акумулюються у практичній журналістиці, — лише перша сходинка на шляху до професійної майстерності. Один з авторитетних дослідників зазначав, що літературна майстерність в журналістиці - «це сукупність композиційно-сюжетних і мовностилістичних засобів, яка дає можливість авторові глибше заглядати в зміст, ясніше викладати думку і насичувати її такими поглядами, які б здані були оволодіти читачем, його мисленням і його емоціями».

2. Особливості дотримання або недотримання вимог до журналістського твору на шпальтах щоденного видання «День»

Для ґрунтовного дослідження теми ми обрали всеукраїнську щоденну газету «День». Щодня «День» виходить українською та російською мовами на 8 (щоденний випуск) та 16 (недільний випуск) сторінках.

Рубрики, які включає в себе газета «День» — «День України», «День планети», «Подробиці», «Тема «Дня», «Суспільство», «Культура», «Тайм-аут» (щоденний випуск), «Панорама дня», «NB!», «Особистість», «Суспільство», «Історія та «Я», «Пошта «Дня», «Культура», «Подорожі», а також вкладка «Прес-клуб «Дня» (недільний випуск) — містять у собі велику кількість якісних матеріалів різноманітних жанрів. Тому вважаємо свій вибір вдалим з точки зору досягнення важливої мети дослідження: аналізу дотримання або недотримання вимог до журналістських матеріалів на шпальтах українських газет.

Ми проаналізували усі номери всеукраїнської газети «День», що виходили протягом лютого 2013 року.

Досліджуючи матеріали газети «День», ми прийшли до висновку, що вони відповідають вимогам, визначеним багатьма дослідниками. Це дуже легко пояснюється, бо читача потрібно зацікавити, привернути його увагу саме до свого видання, бо в нього тепер є вибір що купувати.

За дослідником В. Здоровегою, основними ознаками журналістського твору є актуальність, оперативність, документалізм, політична гострота та практична спрямованість.

Всі матеріали газети «День», від маленької замітки до великої аналітичної статті, є актуальними, висвітлюють злободенні проблеми сьогоднішнього дня, підсилюючи інтерес аудиторії до цього видання. Адже людям важливо знати про ті події та проблеми, які їх цікавлять в даний момент. Навіть художньо-публіцистичні матеріали прив’язані до певної новини, яка є актуальною. Наприклад, нарис «Помер племінник В’ячеслава Липинського» від 20 лютого 2013 р. прив’язаний до смерті професора медицини Єжи Ліпінського.

З актуальністю тісно пов’язана оперативність, яка вимагає вчасного донесення інформації, поки вона є актуальною для аудиторії. Звичайно, коли йдеться про новини, оперативність вимірюється мало не хвилинами, коли ж йдеться про аналітичні матеріали або журналістські розслідування, то оперативність може вимірюватися днями і навіть тижнями. Цікаво, що в газеті «День» навіть аналітику подають максимально оперативно, щоб швидше проінформувати аудиторію про важливу подію та одночасно подати її ґрунтовний аналіз.

Кожен журналістський матеріал, від маленької заміточки до великого за розміром памфлету, повинен будуватися на дійсних, достовірних, перевірених фактах, особливо спірні питання мають підтверджуватися цитатами або посиланнями на джерело інформації. У своїх матеріалах журналісти газети «День» доволі часто підтверджують факти словами учасників певної події, цитатами людей, компетентних в тому чи іншому питанні, думкою експертів та офіційних осіб, а також посилаються на них як на джерело інформації.

Журналістська праця є різновидом суспільно-політичної діяльності і забезпечує інформаційно практично всі політичні процеси в державі. Звідси й випливає таке поняття як політична гострота журналістики. Проте всі матеріали політично гострими бути не можуть, в першу чергу тому, що не всі вони висвітлюють політичні процеси. В газеті «День» є рубрики, присвячені і соціальним проблемам, і культурі, і спорту тощо. Проте матеріали на політичну тематику є достатньо гострими та критичними, висвітлюють дійсно важливі проблеми політичного життя, які вимагають уваги та вирішення. Таким, наприклад, є матеріал «Переклад як дзеркало та перспектива» від 13 лютого 2013 р., в якому підіймається таке на часі актуальне й навіть болюче питання функціонування в державі рідної української мови. В матеріалі різко засуджується підтримка владою російської мови, керівництво державою називається «нефаховим». Яскравою деталлю матеріалу виступає гостре порівняння сучасних законопроектів з Емським указом 1876 р. Загалом матеріал є достатньо різким та осудливим. (Додаток Б) Також в газеті «День» підіймаються й інші суспільні проблеми, й матеріали, які їх висвітлюють, набувають соціальної гостроти. Яскравим прикладом соціально гострого журналістського твору є матеріал «Боротьба проти ментальної й побутової бар'єрності» від 28 лютого 2013 р., в якому підіймаються проблеми інвалідів у нашій державі. До речі. Ця тема одним матеріалом не завершилась, а отримала своє продовження в інших матеріалах, що вийшли в пізніших номерах.

Ми думаємо, що матеріали газети «День» включають в себе всі ознаки, яким повинен відповідати журналістський твір, і націлені на досягнення певних конкретних ситуацій, тому вони все ж впливають на свідомість та переконання аудиторії, змінюють стан конкретних справ. І таким чином реалізується їхня практична спрямованість.

І. Михайлин розглядає журналістську творчість в трьох аспектах: семантичному, синтаксичному та прагматичному. Згідно з цим дослідник виділяє інші вимоги до журналістських матеріалів.

Семантичний аспект покликаний розглянути змістовий бік журналістського твору. І. Михайлин виділяє два складники журналістського твору: предмет відображення (саме описуване явище, факт чи система фактів) та оцінку відображеного (аргументи, докази та висновки). Проте їх співвідношення коливається в залежності від жанру матеріалу. У газеті «День» вміщені журналістські твори різних жанрів, тому такі матеріали легко дослідити на предмет предмету відображення та оцінки відображуваного. Якщо взяти замітку, то тут предмет відображення витісняє оцінку. Наприклад, у замітці «Нацкомфінпослуг придумала як подолати «загублені поліси» від 5 лютого 2013 р. подається факт про винайдення рішення певної проблеми, який підтверджується лише думкою експерта з цього приводу. (Додаток Г). У більш великих та ґрунтовних матеріалах оцінці відображеного надається значно більше місце. Наприклад, у матеріалі «Переклад як дзеркало і перспектива» від 13 лютого 2013 р. факт про те, що сьогоднішня влада нехтує українською мовою аргументується, доводиться та глибоко аналізується. У матеріалі немає цитат експертів або владних осіб. Натомість наведений факт підтверджується яскравими прикладами з сьогодення, а також проводиться пряма паралель з минулим, що також служить своєрідним доповненням та підтвердженням висунутої проблеми.

На цьому ж матеріалі можна дослідити й схему аналітико-інтегруючої праці журналіста. В матеріалі наведено факт, і далі журналіст роздумує над порушеною темою, підтверджуючи свої думки живими прикладами та повертаючи читача назад в історичне минуле (виконується пряма політична дія). Коментування описаної ситуації подане у вигляді цитати одного з гостей щодо того, що вони помилились країною. Короткий жарт дуже влучно показав ставлення іноземців до ситуації, яка склалася, і разом з тим його цитування підтвердило думку самого автора про те, що такий стан речей є неправильним та навіть соромним. Хронологічно-послідовного викладу подій у матеріалі немає, так як піднята проблема вже давно не є новою, навколо сьогоднішньої мовної ситуації в Україні вже давно ведуться гарячі обговорення, а ситуація, яка склалася в Кабміні є лише підтвердженням існування такої проблеми. Матеріал є наче об'єктивним, автор відкрито не висуває власних думок та припущень, проте весь журналістський твір просякнутий авторським «Я». Помітним є те, що автор висуває власну, в першу чергу, позицію, підтверджує її, фактично відтворює хід власної думки, яка не підтверджена цитатами політиків, науковців тощо (тобто інтерв'ю та посилання відсутні).

Другий, синтаксичний, аспект полягає у розгляді питання про форму журналістських творів.

Якщо брати до уваги журналістські твори газети «День», то всі досліджені нами матеріали мають досконалу структуру, яка визначається передусім відповідністю форми твору його меті, здатністю за обсягом охопити предмет, який відображається. Відповідність жанру є дуже важливою, і газетярі «Дня» серйозно відносяться до цього. Значні події, які, проте, є просто цікавими новинами й не потребують аналізу, подаються у вигляді заміток. Події ж та проблеми, які вимагають ґрунтовного дослідження, документального підтвердження та аналізу, втілюються в аналітику. Широкі думки та коментарі якогось експерта щодо тієї чи іншої ситуації подаються в інтерв'ю. Загалом всі матеріали мають чітку структурну організацію, що дозволяє легко орієнтуватися в тексті.

Важливим є заголовок, адже через нього складається перше враження про зміст публікації. Тут найдоречніше використовувати різноманітні лексико-стилістичні особливості, що й роблять журналісти газети «День». Наприклад, у заголовку «На Дніпропетровщині кадрові „рокіровки“ або чи втримається у своєму кріслі Іван Куліченко» використано русизм. Також цей заголовок є подвійним, подається два його варіанти: «На Дніпропетровщині кадрові «рокіровки» та «Чи втримається у своєму кріслі Іван Куліченко». Таким є і заголовок «Крива схема або чи дійде до України туркменський газ в обхід Росії». Також вживаються слова в переносному значенні. Та ж сама «крива схема» або «загублені поліси» в заголовку «Нацкомфінпослуг придумала як подолати «загублені поліси». Але найчастіше заголовки в газеті «День» є простими, зрозумілими й одразу висвітлюють основну думку матеріалу: «Українська баскетболістка — найкраща в Європі» (замітка), «Про роль історії в розумінні сьогодення» (інтерв'ю), «Помер племінник В’ячеслава Липинського» тощо.

Не можна не сказати про використання в текстах маркерів настрою, або по простому — смайликів. Їх наявність чи відсутність не є певною вимогою до журналістського матеріалу, проте сьогодні вони активно вживаються не тільки в соціальних мережах, а й на шпальтах газет. Журналісти газети «День» не женуться за сучасними віяннями, тому використовують лише традиційні знак питання, знак оклику та три крапки, які також можна вважати позначеннями певного настрою оповідача.

Якщо ж робити висновки, щодо дотримання вимог до написання журналістських творів, то більшість матеріалів дослідженого видання відповідають цим вимогам. За пошуком аудиторії та її зацікавленням не губляться поняття про вимоги та норми, які були зазначені та викладені у працях вітчизняних та зарубіжних науковців. Майже кожен досліджений матеріал є актуальним, достовірним, практично спрямованим, його зміст відповідає формі, а форма — вимогам до жанру. А це є основними вимогами справжнього, вдалого та успішного матеріалу.

Висновки

журналістський твір стилістичний вимога Розглядаючи праці видатних іноземних та вітчизняних дослідників, присвячені вивченню вимог до написання журналістських творів, ми перш за все звернули увагу на теоретичні аспекти аналізу та специфіці їх подання на шпальтах української преси.

На основі досліджень російських (Г. Лазутіна, А. Акішина) та вітчизняних науковців (І. Михайлин, В. Здоровега), ми систематизували наявні «класифікації» вимог, а також звернули увагу на особливості їх дотримання на шпальтах українських видань, спираючись перш за все на думку відомих журналістикознавців Ігора Михайлина та Володимира Здоровеги. Треба зазначити, що кожен із дослідників при визначенні вимог послуговувався різними критеріями.

Тож в ході дослідження нам вдалося з’ясувати, що більшість матеріалів щоденної газети «День» відповідають поданим у теоретичній частині вимогам. Майже всі матеріали актуальні, достовірні, мають документальне підтвердження, а також практичну спрямованість. Також у проаналізованих матеріалах органічно співвідносяться предмет відображення та оцінка відображеного, а зміст матеріалу відповідає його формі та призначенню.

Проаналізувавши матеріали, подані на сторінках щоденної газети «День», ми з’ясували важливість дотримання визначених вимог до написання журналістських творів, здатність цих вимог впливати на думку українського читача не тільки про конкретний матеріал, а й про видання в цілому, а також виявили особливості дотримання цих вимог на шпальтах обраного видання. На підставі зроблених спостережень, робимо висновок, що дотримання цих вимог посідає вагоме місце в концепції видання та відіграє дуже важливе значення для читача. Підсумовуючи все вищезазначене, наголошуємо на високій якості матеріалів щоденної газети «День», що впливає й на загальну думку аудиторії до цього видання.

Список джерел

1. Акишина А. А. Структура цельного текста. М., 1979.

2. Воскобойников Я. С., Юрьев В. К. Журналист и информация. М., 1993.

3. Герхард М. Искусство повествования. М., 1984.

4. Горохов В. М. Основы журналистского мастерства. М., 1984.

5. Дзялошинский И. М. Проективная деятельность в структуре журналистского творчества // Деловая пресса России: настоящее и будущее. М., 1999.

6. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: навч. посібник/ В. Й. Здоровега — Л.: ПАІС, 2000. — 180 с.

7. Коппервуд Р., Нельсон Р. П. Как преподносить новости. М., 1998.

8. Лазутина Г. В. Технология и методика журналистского творчества. М., 1985.

9. Лазутина Г. В. Основы творческой деятельности журналиста. М., 2000.

10. Магай И. П. Структура произведения журналиста // Проблемы теории печати. М., 1975.

11. Майданова Л. М. Структура и композиция газетного текста. Красноярск. 1973.

12. Михайлин І.Л. Основи журналістики. Підручник. 5-е вид. перероб. та доп. — К.: Центр учбової літератури, 2011 — 496 с.

13. Пелът В. Д. Информация в газете. М., 1980.

14. Пронин Е. И. Выразительные средства журналистики. М., 1980.

15. Свинцов В. И. Смысловой анализ и обработка текста. М., 1979.

16. Солганик Г. Я., Вакурое В. Н. и др. Стилистика газетных жанров. М., 1978.

17. Ученова В. В. Творческие горизонты журналистики. М., 1976.

18. Феллер М. Д. Структура произведения. М., 1981.