Сучасні енциклопедії

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО ЕНЦИКЛОПЕДІЮ
• 1.1 Історія виникнення та перші енциклопедії
• 1.2 Особливості створення та видання
• 1.3 Види сучасних енциклопедій
• 1.3.1 За розміром
• 1.3.2 За способом організації
• 1.3.3 За призначенням
• Висновки до І розділу
• РОЗДІЛ ІІ. СУЧАСНІ УКРАЇНСЬКІ ЕНЦИКЛОПЕДІЇ
• 2.1 Типи енциклопедичних статей
• 2.2 Особливості створення та видання
• 2.3 Сучасні українські енциклопедії
• Висновки до ІІ розділу
• РОЗДІЛ ІІІ. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ТА ВИДАВНИЧИЙ ДОСВІД
• 3.1 Порівняння сучасних українських енциклопедій із радянськими енциклопедіями
• 3.2 Порівняння українських енциклопедій із енциклопедіями інших країн
• 3.3 Видавничий досвід українських енциклопедій
• Висновки до ІІІ розділу
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Енциклопемдія (лат. encyclopaedia від дав.-гр. ?гкэклйпт рбйдеЯб — «круг наук», дав.-гр. кэклпт — коло і дав.-гр. рбйдеЯб — навчання, наука) — «коло наук», сукупність наукових знань з широкого кола питань. У широкому розумінні — збірка наукових відомостей і довідок на різні теми, призначена для широкого кола читачів.

Первісно слово означало сукупність знань, які слід було засвоїти у середньовічній педагогіці. Слово отримало сучасне значення після появи у XVI ст. енциклопедій — книжок, у яких були зібрані відомі на той час знання з різних галузей науки. Назви цих книжок при виданні церковнослов’янською, а потім російською мовами прийнято було перекладати як «Круг наук».

Енциклопедист — людина, що відрізняється енциклопедизмом знань чи діяльності; освічена людина, що має різносторонні знання з областей багатьох наук. В історії, людина, що належала до групи провідних мислителів, що об'єдналися навколо «Енциклопедії», яку видавали в кінці 18 століття у Франції Дідро та Д’Аламбер [6, 174].

Енциклопедія як жанр наукової або науково-популярної довідкової літератури має певні особливості. Популярність викладу, розрахована на широке коло читачів, має поєднуватися з науковою чіткістю та логікою викладання матеріалу. Неприпустиме недбале, наближене, однобічне висвітлення явищ і фактів.

Цим енциклопедії відрізняються від інших видів наукових видань, у яких такі матеріали можуть наводитися в авторській концепції. Мові енциклопедії властиві стислість, чіткість, лаконічність формулювань, уникнення вузькофахових термінів, професійних жаргонізмів, розмовних і просторічних слів, вставних слів і зворотів, емоційно забарвлених оцінок, надмірної кількості скорочень.

Статті в енциклопедіях поділяються на кілька типів: статті-огляди, статті-довідки, статті-тлумачення (містять лише дефініцію, а в разі запозичення слова з іншої мови — його етимологію) і статті-посилання (відсилають користувача до іншого терміна). Статті-огляди та статті-довідки, що різняться лише обсягом, є визначальними для енциклопедії; вони містять основну інформацію з розглядуваного питання: виклад наукової теорії, хронологію історичних подій, географічні, біографічні, статистичні відомості тощо.

Енциклопедії мають бути акумуляторами знань і відрізнятися від інших довідкових видань науковою достовірністю, ґрунтовністю, вивіреністю інформації, певною мірою «бездискусійністю».

Хоча сам термін «енциклопедія» увійшов у побут тільки в XVI столітті, енциклопедичні праці відомі з давніх часів. Термінологічні словники складалися вже в Давньому Єгипті в період Середнього царства (2 тисячоліття до н. е.). Збірки знань складалися і в Стародавньому Китаї (XII століття до н. е.-X століття до н. е.). Енциклопедії були популярні в християнському світі в період раннього Середньовіччя: на заході прикладом можуть служити твори Ісидора Севільського, на сході — візантійський словник «Суда» [9, 195].

Мета дипломної роботи «Випуск сучасних українських енциклопедій: порівняльний аналіз та видавничий досвід» полягає в дослідженні українських, радянських та зарубіжних енциклопедій.

Завдання даної дипломної роботи:

1. Дослідження історії виникнення енциклопедії та знайомство з першими енциклопедіями.

2. Огляд сучасних українських енциклопедій та особливостей їх створення та видання.

3. Порівняння українських, радянських та зарубіжних енциклопедій.

Об'єкт дослідження: кращі енциклопедії світу.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО ЕНЦИКЛОПЕДІЮ

1.1 Історія виникнення та перші енциклопедії

У зрілий період Середньовіччя на заході Європи склалося кілька видів енциклопедичних праць: зерцала (лат. speculum), компендіуми (compedium), суми (summae), які служили в основному навчальними посібниками для студентів «нижчих» загальноосвітніх факультетів університетів. Прикладом може служити праця домініканського ченця Вінсента з Бове середина XIII століття) «Bibliotheca Mundi» («Всесвітня бібліотека»), інакше «Велике зерцало» (лат. Speculum majus) — у 80 томах і трьох частинах. До XIII століття всі подібні видання виходили на латині, однак поступово з’являються і глосарії — словники маловживаних слів і виразів.

Великий поштовх енциклопедична культура отримала в епоху Ренесансу в XIV-XVI століттях, в тому числі завдяки винаходу книгодрукування Йоганном Гутенбергом. У XVI-XVII століттях з’являється термін «енциклопедія» (а також «циклопедія») в його сучасному значенні.

Лексикон Технікум Харріса, титульна сторінка другого видання, 1708 р. Хоча сама ідея універсальної і загальнодоступною енциклопедії з’явилася ще до XVIII ст., Циклопедія або універсальний словник наук і мистецтв Е. Чемберса (1728 р.), «Енциклопедія, або Тлумачний словник науки, мистецтва й ремесел» Дідро і д’Аламбера (початок випуску з 1751 р.), а також Енциклопедія Британіка, Енциклопедія Брокгауза та інші енциклопедії того часу були першими серед тих, що мали цілком сучасний вигляд, звичний для нас. Статті у цих виданнях були одночасно доступними за стилем викладу та глибокими за змістом, систематично розташованими в передбачуваному порядку. Тим не менше, навіть у ранній з них, енциклопедії Чемберса 1728 р., був попередник, Лексикон Технікум Джона Харріса (1704 р.), який також за змістом та назвою представляв собою «Універсальний англійський словник мистецтв і наук, що тлумачить не тільки терміни мистецтв, а й самі мистецтва».

Вже в епоху французького Ренесансу енциклопедії прагнули описати не настільки кожен факт, відомий людству, оскільки знання найнеобхіднішого, і необхідність оцінювалася за різними критеріями, в результаті чого і енциклопедії значно відрізнялися за своїм обсягом. Серед них були, наприклад, енциклопедії про моральні норми. Великий вплив на європейський енциклопедизм справила популярна свого часу робота англійського лікаря і філософа Томаса Броуна Псевдодоксія епідеміка або Помилки і вульгаризми (1646 р.), що витримала до 1672 р. п’ять видань і перекладена на латинь, французьку, німецьку та голландську мови. У передмові автор вже називав її енциклопедією і ставив перед собою мету розвіяти помилки і забобони своєї епохи. Ця праця була, однак, викладена ще не в алфавітному, а у традиційному для Середньовіччя ієрархічному порядку і систематизував окремо мінерали, рослини, тварин, світ людини, небесні світила і космологічні уявлення [12, 147].

Найбільш поширений у наш час алфавітний порядок, мабуть, вперше застосував Джон Харріс в енциклопедії Лексикон Технікум. Сам Ньютон опублікував у другому томі Лексикону, що вийшов в 1710 р. свою єдину статтю з хімії. Енциклопедія Харріса була, в основному, присвячена науці, але в тому розумінні, яке існувало на початок XVIII ст., і який у наш час назвали б наукою і технологією. Тим не менш, значна кількість статей стосувалося гуманітарних наук, образотворчого мистецтва, законодавства, комерції, музики та геральдики. Порівняно невеликий за обсягом, близько 1200 сторінок, Лексикон можна назвати швидше енциклопедичним словником, ніж енциклопедією в сучасному розумінні цього слова. Сам Харріс вважав його словником; дійсно, це один з перших технічних словників всіх часів і народів.

«Енциклопедія, або Тлумачний словник науки, мистецтва й ремесел», 1773. Двотомна Циклопедія Чемберса крім алфавітного порядку ввела ще одне нововведення: внутрішні посилання з одних статей на інші. Її перекладом на французьку надихалися автори самої відомої нині енциклопедії XVIII століття, що зробила настільки значний вплив на культурне і політичне життя Європи напередодні французької революції.

«Енциклопедія, або Тлумачний словник науки, мистецтва й ремесел» («Encyclopйdie ou dictionnaire raisonnй des sciences, des arts et des mйtiers «) за редакції Дідро і д’Аламбера з 1751 по 1772 р. вийшла у 28 томах, над ще 7 томами допоміжних матеріалів, опублікованих до 1780 р., працювали інші редактори. Історичне значення саме цієї енциклопедії обумовлено тим, що вона містила систематичний огляд ідей французького Просвітництва, викладений самими просвітителями, прозвані в свій час какуаками, на чолі з тим же Дідро [17, 167].

Погляди Дідро на те, якою має бути енциклопедія, були ним викладені у статті з однойменною назвою. На його думку, досконала енциклопедія повинна бути чимось більшим, ніж сума її складових частин. «Навіть якщо б аналітичний словник наук і мистецтв було лише методичної комбінацією своїх окремих елементів, я все ж запитав би, хто відповідає за підбір цих елементів?» Дідро вважав, що енциклопедія повинна встановлювати зв’язки між поняттями. Розуміючи, що весь масив людських знань неможливо викласти в одній роботі, він все ж вважав, що в ній можна, принаймні, показати взаємозалежність між ними.

Французька Енциклопедія, у свою чергу, стала надихаючим прикладом для створення знаменитої «Британської енциклопедії» або Британіки. Її початок в Шотландії 1768−1771 рр. був скромним: у той час вона складалася з усього трьох томів і 2391 сторінок. Але коли до 1797 р. було завершено її третє видання, Британіка складалася вже з 18 томів, а серед її авторів були найавторитетніші вчені свого часу.

Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона

У Німеччині в 1732—1754 рр. була видана найоб'ємніша енциклопедія XVIII століття — «Великий повний універсальний лексикон всіх наук і мистецтв» («Grosses vollstandiges Universal-Lexikon aller Wissenschaften und Kunste», 68 томів, 750 тис. статей), випущена в Лейпцигу І.Г. Цедлером. У порівнянні з ним Енциклопедичний словник Ф. А. Брокгауза, також вперше виданий в Лейпцигу німецькою мовою у 1796−1808 рр., був зовсім невеликим, всього шість томів. Скорочення обсягу в порівнянні з попередніми енциклопедіями пояснювалося міркуваннями доступності для розуміння. Енциклопедія не ставила собі за мету замінити підручники, а лише популярно і без надмірних подробиць викласти результати досліджень і відкриттів того часу. Такий підхід, прямо протилежний стилю Британіки, був згодом перейнятий більшістю енциклопедій XIX століття як у Європі, так і в Сполучених Штатах [23, 187].

У XIX столітті важливу роль зіграли німецький «Великий енциклопедичний словник Мейєра» (1839−1852, 46 томів, згодом ще 6 додаткових), французький Великий універсальний словник XIX століття (Grand dictionnaire universel du XIXe siиcle, 17 томів з додатками, видані в 1866—1890 рр.) та англійська «Пенні Циклопедія», випуски якої виходили щотижня і коштували всього пенні кожен. Таке видання користувалося попитом в епоху широкого поширення середньої освіти. Доступні за ціною енциклопедії широко видавалися і в XX столітті.

До кінця XIX століття власні національні енциклопедії з’явилися в Італії, Австрії, Польщі, Данії, Швеції, Португалії, Нідерландах, Чехії, а також в Австралії і США.

1.2 Особливості створення та видання

Виданню енциклопедії передує розробка тематичного плану (розподілу загального обсягу статей за їхніми типами та дисциплінами) і словника (повного переліку термінів, які увійдуть до видання). Крім того, науково-редакційна рада видавництва разом із редакційною колегією відповідної енциклопедії розробляють методичні рекомендації з підготовки статей та пам’ятку автора статті, примірники яких передають кожному авторові.

Отже, створення енциклопедичного видання високого наукового рівня потребує не тільки залучення широкого кола визначних авторів-учених, а й редакційного колективу високої кваліфікації, який має багаторічний досвід роботи зі створення подібних видань.

Енциклопедія надто специфічний жанр, і не кожний автор володіє потрібним для написання відповідної статті стилем. Ось чому під час створення енциклопедії гостро постає проблема добору авторів. І навіть якщо автор — досвідчений фахівець, серйозне втручання редактора в оригінал буває інколи неминучим. Редактор енциклопедії повинен добре знатися на певній науковій тематиці, вміти працювати з автором, виявляти неослабну пильність впродовж усієї роботи над виданням.

Спроби викласти відомості про Україну відносяться до XVII-XVIII століть: І. Гізель" Синопсис" (перше видання 1674). Далі слід назвати праці П. Симоновського «Краткое описаніе о козацком народе» (1765), С. Лукомського «Собраніе историческое» (1770), В. Рубана «Кракая летопись Малой Россіи» (1776), О. Рігельмана «Летописное повествованіе о Малой Россіи» (1778). Своє бачення історії України виклали Д. Бантиш-Каменський, М. Маркевич, П. Куліш, М. Костомаров, В. Антонович, І. Франко, М. Грушевський. Модерною українською енциклопедією стало видання під редакцією М. Грушевського, Ф. Вовка, Ф. Корша, А. Кримського, М. Туган-Барановського, О. Шахматова, С. Томашівського, М. Єфименка, С. Рудницького, О. Русова, В. Охріменка «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (Петроград, 1914;16) [14, 187].

У ХХ-му столітті було кілька спроб видати енциклопедію України: три томи «Української Загальної Енциклопедії» побачили світ у Львові під редакцією І. Раковського; 1932;4 у Харкові було підготовлено матеріали для 3-х томів планованої 20-томної «Української Радянської Енциклопедії» (УРЕ) під редакцією М. Скрипника, але робота припинилася через сталінські репресії. Невдачею закінчилася і справа «Енциклопедії Українознавства» започаткованої 1941 року в Кракові. Український Науковий Інститут у Берліні 1942 року видав у Лейпцізі однотомну енциклопедію німецькою мовою «Handbuch der Ukraine» за редакцією І. Мірчука.

Першою фундаментальною науковою працею, що містить систематизовані знання про Україну, стала «Енциклопедія Українознавства», задумана й реалізована під егідою Наукового товариства ім. Т. Шевченка, підготовлена і видана українськими діаспорними вченими в Сарселі (передмістя Парижа, Франція). Головний редактор видання — В. Кубійович, автори статей, зокрема, А. Жуковський, Ю. Шевельов, В. Маркусь, О. Оглоблин, М. Глобенко, С. Янів та інші.

" ЕУ" - це 3-томна енциклопедія (1949;52) та 10-томна словникова частина (1955;84): 1600 друкованих аркушів, понад 20 тисяч термінів. Здійснено 5-томне англомовне видання «ЕУ» (Encyclopedia of Ukraine, видавництво Торонтського університету, 1984;93).

Найбільш масштабним сучасним проектом є Енциклопедія сучасної України (ЕСУ) — багатотомне енциклопедичне видання (алфавітна енциклопедія) про Україну у всіх вимірах від початку 20 століття до сьогодення. Енциклопедія подає цілісний образ новітньої України в подіях, інституціях, установах, родах діяльності, поняттях, персоналіях. Охоплює всі сфери життя в Україні, відображає сучасні погляди на історичні події та постаті. Водночас ЕСУ стане підґрунтям для створення багатотомної фундаментальної національної енциклопедії — Української Універсальної Енциклопедії. ЕСУ — це спільний проект Національної академії наук України та Наукового товариства ім. Шевченка.

В галузі спеціалізованих енциклопедій за роки нової Української Держави успіху досягнуто:

— в галузі історії - це ряд сучасних енциклопедичних видань: Енциклопедія історії України, Малий словник історії України, Довідник з історії України, Українське козацтво: мала енциклопедія, Українська міфологія:енциклопедія та ін.

— в технічній, в першу чергу гірничій галузі - це видання Гірничого енциклопедичного словника та Малої гірничої енциклопедії, в галузі економіки — Економічна енциклопедія, в галузі мовознавства — Енциклопедія «Українська мова»,

— літературознавства — Українська літературна енциклопедія, Енциклопедія Української Літератури,

— філософії і політології - Філософський енциклопедичний словник, Енциклопедія постмодернізму, Філософська думка в Україні, Енциклопедія політичної думки,

— Юриспруденції - Юридична енциклопедія.

На Всеукраїнській конференції «СлосоСвіт» підкреслено, що активність творення словників та енциклопедичних видань в Україні за період від 1991 р. збільшилася у порівнянні з радянським часом у 8−10 разів [21, 184].

Сучасна Україна диспонує десятками енциклопедичних видань, серед яких:

— Загальні енциклопедії;

— Спеціалізовані енциклопедії і словники;

— Історичні та географічні енциклопедії;

— Регіональні енциклопедії;

— Мовознавчі енциклопедії;

— Літературознавчі енциклопедії;

— Культурознавчі та мистецтвознавчі енциклопедії;

— Філософські та політологічні енциклопедії;

— Соціологічні та психологічні енциклопедії;

— Економічні енциклопедії;

— Технічні енциклопедії;

— Сільськогосподарського профілю;

— Біологічні енциклопедії;

— Юриспруденція, правознавство: енциклопедії.

Інститут енциклопедичних досліджень веде початок від Координаційного бюро Енциклопедії Сучасної України НАН України, утвореного в 1998 р. У квітні 2004 р. на базі Бюро постановою Президії НАН України створено Інститут, який є провідною науково-дослідною установою в Україні, що вивчає питання розвитку енциклопедичної справи, розробляє наукові та методичні засади створення різних типів енциклопедичних видань та здійснює їх фахову експертизу.

Серед основних завдань Інституту — аналіз та узагальнення світового та національного досвіду у галузі енциклопедознавства, координація енциклопедичної справи в Україні, створення баз даних текстових та іконографічних матеріалів.

Науковці Інституту розробляють для різних типів енциклопедичних видань концепції, словники (реєстри), визачають принципи подання матеріалу, критерії його відбору, методичні засади підготовки енциклопедичної статті та її інформаційного наповнення, бібліографічного та іконографічного забезпечення.

Одним із основних досягнень Інституту є підготовка та друк Енциклопедії Сучасної України (ЕСУ) — першої загальноукраїнської енциклопедії, що правдиво, неупереджено й всебічно подає цілісний багатогранний образ України 20-го століття. 25-томне видання містить понад 100 тисяч статей, близько 80 тисяч ілюстрацій, а також кольорові вклейки. Тираж — 10 000 примірників кожного тому. Друк ЕСУ розпочато у 2001 році [22, 187].

У 2002 р. ЕСУ отримала диплом Концерну «Райский уголок» (м. Харків) номінації Книга року «Тлумач природи речей», у 2003 р. стала лауреатом Загальнонаціональної програми «Людина року-2002» у номінації «Культурний проект року».

ЕСУ вперше серед видань такого типу подає значний блок статей-персоналій про науковців, митців, акторів, спортсменів, літераторів, політичних, громадських, державних діячів.

В ЕСУ подано дані не лише про громадян України, а й про українців, які мешкають за кордоном, і стали відомими в тій чи іншій галузі життя. Енциклопедія вперше подає статті про зарубіжних українознавців. В ЕСУ є статті й про основні місця компактного проживання українців поза Україною. Енциклопедія містить відомості про національні меншини України, їхню історію, інституції, видання, відомих представників.

Творчий колектив ЕСУ вводить в історичний та науковий обіг інформацію про багатьох замовчуваних чи з ідеологічних причин «забутих» видатних українців, подаючи уточнені біографічні дані.

Значний блок статей в ЕСУ присвячено загальним подіям, інституціям, поняттям, науковим напрямам. Кожна така стаття обов’язково містить інформацію, пов’язану з Україною.

ЕСУ охоплює всі регіони України, подає об'ємні статті про всі області, райони, міста та селища міського типу, в яких висвітлюється історія, природні умови, економічний стан, розвиток промисловості та сільського господарства, подаються дані про наукові та навчальні установи, заклади культури, релігійні громади, видатних уродженців цих місць.

В ЕСУ є статті про всі державні і переважну кількість недержавних навчальні заклади, академічні установи, НДІ, про найважливіші підприємства різних форм власності.

Іконографічний матеріал редакція трактує як продовження поданої у статті інформації. В ЕСУ вміщено значну кількість карт, таблиць та інших ілюстрацій. Практично у всіх статтях ЕСУ подано докладну бібліографію.

Серед авторів ЕСУ — всесвітньовідомі дослідники, визнані авторитети у своїй галузі - провідні фахівці Національної академії наук України, галузевих академій, науковці Вищої школи, мистецтвознавці, краєзнавці, науковці діаспори.

Для успішної реалізації ЕСУ необхідна добра джерельна база. Банк даних ЕСУ міститься на електронних носіях, що дозволяє швидко групувати інформацію за галузями, авторством, датами. Це відкриває широкі можливості для підготовки різноманітних галузевих енциклопедій, словників та їх INTERNET-варіанту [14, 187].

1.3 Види сучасних енциклопедій

Українська радянська енциклопедія, друге видання, I том. Обкладинка першого тому репринтного видання «Енциклопедії українознавства», Львів, 1993 рік.

Історія видання довідкової історичної літератури в Україні розпочинається у XVII столітті з виходу «Синопсиса» (1674 р.) — першого короткого систематичного викладу історичних подій в Україні та Росії з найдавніших часів до останньої чверті XVII століття. Додаток до книжки містив відомості за кілька століть про князів, воєвод, київських митрополитів. Автором «Синопсиса» був відомий український історик, культурний діяч І. Ґізель. Упродовж XVII—XIX столітть «Синопсис» витримав кілька десятків видань.

Своєрідним енциклопедичним виданням з історії українського народу і в цілому з проблем українознавства була підготовлена на початку XX століття за ініціативою видатного українського історика М. Грушевського двотомна праця «Украинский народ в его прошлом и настоящем».

У 1927 році було засновано видавництво «Українська Радянська Енциклопедія» (УРЕ). Серед його фундаторів — Всеукраїнська академія наук (тепер НАН України) та Наркомат освіти республіки. Першим головним редактором став відомий державний діяч, академік ВУАН М. О. Скрипник. Видавництво розпочало випуск перших томів Української Енциклопедії, однак за традиційним у ті часи звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі» та «шкідництві» діяльність УРЕ було припинено. В 1944;48 роках мала місце друга спроба відновити єдину енциклопедичну інституцію в Україні, проте лише 1957 знову постало енциклопедичне видавництво — Головна редакція Української Радянської Енциклопедії у складі АН УРСР. Її організатором та головним редактором (до 1983) був видатний діяч культури, академік АН УРСР М. П. Бажан.

У 1989 році головну редакцію УРЕ перетворено на видавництво з присвоєнням йому імені М. П. Бажана. Серед визначних учених, які входили до складу Головної редколегії УРЕ, були академіки В. М. Корецький, Б.М. Бабій та інші. За роки своєї діяльності видавництво випустило сотні томів різних видань: першу в історії українського народу Українську Радянську Енциклопедію (УРЕ: 1-е вид. — т. 1−17, 1959;65; 2-е вид. — т. 1−12, 1977—85), Український Енциклопедичний Словник (1-е вид. — т. 1−3, 1964—67; 2-е вид. — т. 1−3, 1986—87); фундаментальну «Історію міст і сіл Української РСР» (т. 1−26, 1967;74), «Історію Академії наук Української РСР» (т. 1—2, 1976—77); багатотомні енциклопедії історії України, народного господарства, сільського господарства, кібернетики, мистецтва, літератури та ін.; енциклопедичні словники — юридичний, політичний, філософський, економічний та ін [9, 76].

У 1955;1984 роках у Нью-Йорку випущено унікальну багатотомну «Енциклопедію українознавства» за редакцією В. Кубійовича. У десяти томах цього видання висвітлена історія України з найдавніших часів до 60-х років XX століття, широко представлена історична біографістика.

УСЕ — універсальний словник-енциклопедія містить близько 25 000 статей, 3200 ілюстрацій, фото, карт, схем, таблиць: найновіші факти, історія та сучасність, наука і техніка, культура і спорт, географія і медицина, персоналії та реалії, Україна і світ. Підготовлено на основі міжнародного проекту EUROPEDIA, автор проекту шведський енциклопедист, засновник і президент Шведської Академії Вербовізуальної Інформації Свен Лідман. В Україні виходить регулярно від 2001.

Інтернет-енциклопедія — сайти з концепцією вільного чи закритого редагування для розміщення інформації на певну тему у вигляді статей. Спершу була думка, щоб це виглядало серйозно, але вікіпедисти в закордонних мережах вже давно стали вікіпідорами, у нас поки тримаються. Нещодавно, коли Українську Вікіпедію було визнано найбільшою україномовною енциклопедією, стало зрозуміло, що і в Україні такі сайти набирають популярність. 15 січня 2011 року усі вікіпроекти святкували десятиріччя технології свого функціонування.

Основою для розвитку переважної більшості сучасних енциклопедій є вигаданий ще на початку 2000;их рушій Вікімедіа, який дозволяє учасникам спільно редагувати інформаційне наповнення і коригувати одне одного, назва рушія походить з гавайської, де wiki-wiki означає швидко-швидко. Утім у рушія є свої недоліки: важка база змін та інші властивості рушія ставлять під сумнів можливість творення аналогічних Вікіпедії (яка має понад 9000 серверів в усьому світі) масштабних вікіпроектів, а недоліки контролю змін породжують можливість відносно легкого вандалізму статей.

Першою у своєму роді була Нупедія, яка не могла редагуватись вільно, а тому статті мали доступ писати лише вчені-добровольці. Здавалося б непогано, але написання відбувалося зі швидкістю равлика. Один з працівників компанії, що підтримувала проект, Джимі Вейлз разом з Ларі Сенгером — головним редактором Нупедії, побачивши це високопотенціальне неподобство, вирішили створити енциклопедію з концепцією вільного доступу і загальнолюдського покращення. Але Вікіпедія, з її рецензуванням, нейтральною точкою зору та недопустимістю особистих досліджень не могла достатньо точно віддзеркалити реальне буття, роблячи наголос лише на офіційну його частину. Продовжувачами Вікіпедії в описі офіційної культури є тисячі енциклопедій на загальну, а також різні тематики. За тим же принципом пізніше було створено Вікію.

Існують навіть вікі іншого типу, на приклад openstreetmap.org чи wikimapia.org — електронні мапи, які вільно може редагувати кожен. Саме з цієї причини не могло не виникнути у свій час так званих «енциклопедії інтернет-фольклору», «енциклопедій мережевої культури», «енциклопедій мемів, лулзів і драми», які називаючись з ухиленням у мережеві категорії, не можуть не висвітлювати і УРЖ-дійсність. Першою такою була Енциклопедія Драматика, яка була створена з метою описати ті з реальних подій, які принципово не можуть бути описані у Вікіпедії - неформальну культуру людства/народу. Подібні мережеві проекти невдовзі стали з’являтися і у інших країнах, чому приклад московитське Луркморье та вітчизняна Драматика. Чесно кажучи, дивлячись на те, яка у людства слина текла за таким описом, варто сказати, що Вікіпедія багато втратила [22, 187].

Ще пізніше, з’явилася нова концепція «сатиричних пародій на Вікіпедію — т. з. «розциклопедії» — «беззмістовна енциклопедія, яку кожен може редагувати». Систематизуючи їх відносно перших двох типів, їх можна назвати енциклопедіями ще не просунутих мемів. Це так, оскільки мем — це завжди певна творчість, а кожна стаття розциклопедій то сукупність індивідуальної творчості авторів, яка ніким більш не усвідомлена, і немає жодних гарантій, що вона ще комусь сподобається.

Народ бачить статтю і вона настільки меметична, що особисті думки автора стають частиною неформальної культури читачів. Читачі розносять надмем по мережам, усі називають це оповісним віном. Мем стає загальнонародним, визнаним таким, що неабияк вплинув на свідомість мас.

Але статті розциклопедій у переважній більшості настільки тупі і аутичні, що попередній алґоритм можна викреслити. Для того, щоб читати розциклопедичну статтю, як серйозну, варто підставляти до кожного твердження «Таке враження, що…» — саме у цьому і штука, довільні асоціації навіть без участі їх у відносинах між людьми.

Інтернет-енциклопедії, якщо вони дозволяють виявляти учасникам свою особистість, цілком очікувано самі є родючим полем для утворення власної мережевої культури. І якщо на серйозних енциклопедіях це скоріше практика формальної культури субординації, то на луркморах і розциклопедіях дедалі більше тяжіє до неформального початку, утворення власних мемів. Особливості діяльності таких педій спричинюють появу чисельних понять пов’язаних зі срачами у написанні і редагуванні статей та використанням розмітки.

1.3.1 За розміром

Енциклопедії залежно від обсягу умовно поділяють на великі (понад 12 томів), малі (7-12 томів), короткі (4−6 томів) та 1−3-томні, які переважно називають енциклопедичними словниками або довідниками [5, 86].

Словнимк — книга, в якій в алфавітному чи тематичному порядку подано слова якоїсь мови (з тлумаченням, перекладом на іншу мову тощо).

Словником також називають сукупність слів, які використовуються чиїй-небудь мові, сукупність слів певної мови. Пасивний словник — це запас слів у будь-якого носія мови, значення яких він розуміє, але сам їх не вживає.

Найбільш поширені в Україні двомовні перекладні словники. Їх створення ґрунтується на багатих традиціях української лексикографії, відзначається безперервним удосконаленням, поглибленням наукового, мовного опрацювання. Однією з визначних праць української лексикографії є шеститомний «Українсько-російський словник», укладений колективом Інституту мовознавства імені О.О. Потебні і виданий у 1953;1963 рр. Цей словник є широким зібранням лексичних та фразеологічних скарбів сучасної української літературної мови. Опубліковані російсько-українські словники, які представляють термінологію багатьох галузей знань: гірничий, хімічний, фізичний, математичний, геологічний, гідротехнічний, технічний, ветеринарний, сільськогосподарський, а також крім російсько-українських і українсько-російських, видано також двомовні і багатомовні словники, які охоплюють й інші мови. Навіть короткий огляд сучасних перекладних словників, створених українськими лексикографами, свідчить про значну і глибоку інформативність цих видань, їх важливе практичне значення.

Найвищим досягненням української лексикографії стало видання одинадцятитомного «Словника української мови» — першого тлумачного словника української мови, найповнішого та найбагатшого зібрання її лексики та фразеології. Словник, виданий упродовж 1970;1980 років, містить близько 135 000 слів.

Помітним явищем у розвитку української лексикографії стала поява словників, присвячених мові окремих письменників: «Словник мови Шевченка», «Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка». Готуються нові словники, присвячені описові словесних скарбів із творів найвидатніших майстрів українського художнього слова. Як уже відзначалося, серед тлумачних словників важливе місце посідають словники іншомовних слів [21, 98].

1974 року побачив світ «Словник іншомовних слів» за редакцією академіка О. С. Мельничука, підготовлений співробітниками Головної редакції Української Енциклопедії. Словник дає коротке пояснення слів і термінів іншомовного походження, які перебувають у науковому обігу, вживаються в сучасній українській пресі, художній літературі. 1985 року вийшло друге видання цього словника.

Великим здобутком української лексикографії є створення Етимологічного словника української мови, укладеного в Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні. У словнику знаходять етимологічне висвітлення зафіксовані в XIX і XX ст. слова української літературної мови й українських діалектів, як здавна успадковані, так і запозичені з інших мов. Він охоплює матеріали пам’яток української мови.

Ці словники теж значною мірою сприяють піднесенню мовної культури, розвивають навички стилістичної майстерності. Увага до синонімічних, антонімічних засобів допомагає збагачувати вираження думок і почуттів, досягати більшої точності, емоційності мовлення. Ставилась мета не лише дати тлумачення компонентів антонімічних пар та проілюструвати їх вживання, а й показати антонімічні слова в живих контекстуальних зв’язках, особливості сполучуваності антонімів, уживання їх у фразеологічних зворотах. У 1986 р. вийшов «Словник паронімів української мови». Словник є першою спробою в українській лексикографії опису паронімів — близьких за звучанням, але різних за значенням і написанням слів. Описано понад 1000 паронімів, які найчастіше зустрічаються в шкільних підручниках, у навчальних посібниках, науково-популярних книжках, публіцистиці, художній літературі, побутовому мовленні [5, 87].

Українські орфографічні словники видавалися досить часто ще в 20-х роках, але зі зміною правопису у 1946 р. постала потреба в нових словниках цього типу. Відомий український лексикограф Колектив науковців Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні створив великий (з реєстром до 114 000 слів) «Орфографічний словник української мови» (1975, 1977).

У зв’язку з деякими змінами в правописі сучасної української мови виникла потреба на нові словники. У 1994 році було видано. До орфографічного своїм практичним призначенням наближаються словники акцентологічні та орфоепічні, тобто словники нормативного наголошення слова і правильної вимови.

У 1984 р. вийшла праця М.І. Погрібного — «Орфоепічний словник». У словнику вміщено близько 44 000 слів. Він подає вимову і наголос слів відповідно до загальноприйнятих літературних норм. Останнім часом з’являються словники комплексного характеру, в яких відомості про написання, вимову поєднуються з інформацією про особливості слововживання. Широко представлені власні назви, абревіатури.

У 1989 р. вийшов «Словник труднощів української мови» за редакцією С.Я. Єрмоленко, в якому пояснюється написання й вимова слів, словотворення, дається граматична і стилістична характеристика слів, наводяться приклади сполучуваності слів, зокрема керування. У словнику зібрано найбільш складні випадки, які викликають труднощі у мовленні.)

Уживання фразеологічних зворотів збагачує мову, надає їй яскравої емоційної забарвленості, виразності. Чимало фразеологічних довідників присвячено прислів'ям та приказкам — справжнім перлинам народної мудрості. 1993 року вийшов «Фразеологічний словник української мови» в двох книгах. Це своєрідний підсумок попередніх надбань у систематизації української фразеології, зібрання найуживаніших сталих словосполучень з їхніми різноманітними функціональними характеристиками.

Упорядкований предметний матеріал, книга, що містить узагальнені, стислі впорядковані відомості з певних галузей науки, професій тощо у вигляді де потрібне гасло можна швидко знайти: (наприклад, Довідник з фізики, Довідник мисливця).

У системах обробки інформації — таблиця ідентифікаторів.

Довідник користувача — файл, що описує набори даних, пристрої та програмні засоби, що надаються окремому користувачеві.

1.3.2 За способом організації

Спосіб організації енциклопедії важливий для зручності її використання в якості довідкової літератури. Історично склалося два основних способи організації енциклопедії: алфавітний та ієрархічний.

Алфавітна (або алфавітно-словникова, або просто словникова) організація заснована на розташуванні окремих не пов’язаних між собою статей в алфавітному порядку назв їх предмета. Енциклопедії, в яких статті впорядковані за словами і словосполученнями, називаються енциклопедичними словниками, наприклад, 82-томний Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона, Вікіпедія. Різновидом енциклопедій є також енциклопедичні довідники, в яких статті представлені в гранично стислій формі.

Системна (або логічно-тематична, ієрархічна) організація. Крім того, існують енциклопедії, в яких статті впорядковані за галузями знань, наприклад, Енциклопедія кібернетики.

Існують і енциклопедії змішаного типу, наприклад, більша частина Великої радянської енциклопедії побудована як енциклопедичний словник, але том «СРСР» побудований за логічно-тематичним (ієрархічним) принципом.

Сучасні засоби накопичення та обміну інформацією створюють все нові способи для збору, перевірки, обробки та подання інформації. Такі проекти як Вікіпедія є прикладом нових форм енциклопедії, в яких доповнення і вилучення інформації гранично спрощено. Он-лайнові енциклопедії полегшують пошук інформації, наприклад, дозволяють шукати за ключовими словами.

1.3.3 За призначенням

Енциклопедії поділяються на універсальні (напр., «Велика радянська енциклопедія», «Британіка», «Вікіпедія»), галузеві («Енциклопедія кібернетики», «Енциклопедія українознавства»), регіональні («Енциклопедія Львова»), проблемні, персональні.

Велика радянська енциклопедія (рос. Большая советская энциклопедия, (БСЭ)) — найвідоміша й найповніша енциклопедія, що видавалася в СРСР видавництвом «Советская энциклопедия». За числом статей і обсягом, за кількістю друкованих знаків друге видання «ВРЕ» перевершувало всі тогочасні енциклопедії, у тому числі найвідоміші — Британіку, американську, французьку Лярусс. Незважаючи на ряд недоліків і окремих помилок, щодо вірогідності і новизни відомостей.

Ще в перші роки радянської влади в Росії В.І. Ленін поставив завдання створити радянську популярну енциклопедію. Випуск радянських енциклопедій став можливим лише після закінчення громадянської війни та іноземної інтервенції, після здобуття перших серйозних успіхів у відбудові народного господарства і будівництві соціалістичної культури. Протягом 1925—1947 років вийшло в світ 1-е видання «ВРЕ».

У зв’язку з тим, що на кінець 40-х pоків більшість статей 1-го видання «ВРЕ» застаріла, не відображала змін, які відбулися в політичному, економічному і культурному житті СРСР і зарубіжних країн, в лютому 1949 Рада Міністрів СРСР прийняла постанову про 2-е видання «БСЗ» і визначила його програму. Нове видання «ВРЕ» повинно було стати систематизованим зведенням знань з соціально-економічних і природничих наук, техніки, військової справи та універсальним довідником для широких кіл радянської інтелігенції.

Енциклопедія витримала три видання.

Перше видання складалося з 65 томів і додаткового тому без номера — «СССР». Друковано у 1926;1947 роках. Головний редактор (до 1941 року) — академік О.Ю. Шмідт. Обсяг складав 4 400 авторських аркушів, тираж — 50−70 тис. примірників. Містить близько 65 тис. слів (статей), 12 тис. ілюстрацій і понад 1 000 карт.

Друге видання складалося з 50 томів і додаткового тому 51 «СССР», том 52 (у двох книгах) «Алфавітний покажчик», 1950—1960. Обсяг близько 5 000 авторських аркушів. Видання містить близько 96 тис. слів, близько 41 тис. ілюстрацій, близько 2 400 карт. Головні редактори — академіки С.І. Вавилов (1949—1951), Б. А. Введенський (1951—1958).

Друге видання «ВРЕ» створено колективними зусиллями діячів радянської науки і культури, з участю багатьох зарубіжних наукових установ і вчених. Першим головним редактором 2-го вид. «ВРЕ» був покійний президент АН СРСР С. І. Вавілов (1949;1951), який згуртував навколо видання Енциклопедії великі наукові сили. Велику кількість статей було перекладено і видано окремими брошурами та збірками в Китаї, Чехословаччині, НДР, Болгарії, Угорщині, Греції, Японії та ін. зарубіжних країнах. Значне місце належить статтям, присвяченим Українській РСР. Крім великого нарису «Українська Радянська Соціалістична Республіка» (44-й том), у «ВРЕ» надруковано понад півтори тисячі статей про народне господарство і культуру України, окремі її області, міста, про державних і політичних діячів, видатних діячів науки, культури, мистецтва.

Третє видання складється з 30 томів, том 24 у двох книгах (книга перша: «Собаки» — «Струна», книга друга: «СРСР»), 1969;1978. У 1981 році випущено додатковий том без номера «Алфавітний іменний покажчик». Містить 95 279 статті, 29 120 ілюстрацій, 3701 портрет и 524 кольорові карти. Головний редактор — академік О. М. Прохоров.

У 2001 році компанія «Аутопан» видала останній (30-томний) варіант Великої радянської енциклопедії на 3 компакт-дисках (CD).

Великі й малі енциклопедії, як правило, належать до універсальних, оскільки містять інформацію з усіх галузей науки та практичної діяльності людини; короткі енциклопедії та енциклопедичні словники — до галузевих енциклопедичних видань, тобто таких, що охоплюють певну галузь науки та практичної діяльності.

Універсальна енциклопедія — енциклопедія, яка охоплює все коло знань про світ і людину. Прообразом такої енциклопедії може служити складена Плінієм Старшим для імператора Тіта «Природнича історія» [9, 157].

Британська енциклопедія (англ. Encyclopжdia Britannica) — найповніша й найстаріша універсальна енциклопедія англійською мовою. Створена шотландськими просвітителями Адамом і Чарльзом Блеком (Adam, Charles Black) в Единбурзі.

Перше видання Британської енциклопедії (1768−71) було в трьох томах. 1929 вийшло 14-е видання в 24 томах (понад 41 тис. статей). Останнє 15-е видання складається з 32 томів і містить близько 32 тис. сторінок, більше 65 тис. статей, 24 тис. фотографій, карт та ілюстрацій, коштує близько 1400 доларів США.

Вікіпедія (англ. Wikipedia) — відкрита багатомовна вікі-енциклопедія, яка підтримується некомерційною організацією «Фонд Вікімедіа». Назва утворена від слів «вікі» (технології для створення сайтів) і «енциклопедія». Вікіпедія містить понад 18 млн. статей, що написані добровольцями з усього світу. Учасників Вікіпедії називають вікіпедистами. Вікіпедія є п’ятим за популярністю веб-сайтом у світі — його відвідують понад 400 млн. осіб в місяць. Як інтернет-довідник Вікіпедія є найбільшою і найпопулярнішою серед подібних сайтів. За обcягом відомостей і тематикою Вікіпедія вважається найповнішою енциклопедією, яка коли-небудь створювалася за всю історію людства. Однією з переваг Вікіпедія є можливість представлення інформації рідною мовою.

Засновники Вікіпедії — Ларрі Сенгер і Джиммі Вейлз. Офіційне відкриття відбулося 15 січня 2001 року.

Вікіпідія почалась як братній проект до Нупедії, безплатної англомовної онлайн-енциклопедії, статті в яку писали спеціалісти, потім статті проходили процес формальної перевірки. Нупедія була заснована 9 березня 2000 року, і була власністю Bomis, Inc, компанія що володіла також однойменним веб-порталом. Головними фігурами були Джиммі Вейлз, головний виконавчий директор Bomis, та Ларрі Сенґер, головний редактор Нупедії та пізніше Вікіпедії. Нупедія спочатку публікувалась під власною ліцензією відкритого контенту, а потім перейшла на GNU Free Documentation License перед заснуванням Вікіпедії за наполяганням Річарда Столмена. 14, 98]

Заснували Вікіпедію Джиммі Вейлз і Ларрі Сенґер Вейлзу приписують визначення напрямку вільно редагованої енциклопедії, а Сенґеру зазвичай приписують створення стратегії по використанню вікі для досягнення цієї мети. 10 січня 2001 року Ларрі Сенґер запропонував в списку розсилки Нупедії створити вікі, як підготовчий проект для Нупедії. Вікіпедія була формально запущена 15 січня 2001 року як один англомовний розділ на сайті www.wikipedia.com, про відкриття оголосили в списку розсилки Нупедії. Політика Вікіпедії про «нейтральну точку зору» сформувалась в перші місяці, вона була схожа на політику «неупередженості» Нупедії. Щодо іншого, то спочатку було відносно небагато правил і Вікіпедія функціонувала незалежно від Нупедії.

Вікіпедія здобула своїх ранніх учасників від Нупедії, завдяки статтям на Slashdot та індексування пошуковими машинами. Вона виросла до 20 000 статей і 18 мовних розділів до кінця 2001 року. На кінець 2002 року, вона досягла 26 мовних розділів, 46 на кінець 2003 і 161 мовний розділ був на останні дні 2004 року. 13, 49] Нупедія і Вікіпедія співіснували доки колишні сервери не були відключені назавжди в 2003, а тексти були інкорпоровані у Вікіпедію. Англійська вікіпедія минула двохмільйонну позначку 9 вересня 2007 року, таким чином вона стала найбільшою енциклопедією, що коли-небудь існувала і перевершила навіть енциклопедію Юнгле, яка тримала рекорд рівно 600 років. [14, 87]

Посилаючись на страх комерційної реклами та відсутність контролю у відчутному англоцентризмі Вікіпедії, користувачі іспанської Вікіпедії відокремились від Вікіпедії та створили Enciclopedia Libre в лютому 2002 року. Пізніше цього року Вейлз оголосив, що Вікіпедія не буде розміщувати рекламу, а веб-сайт змінив адресу на wikipedia.org. Також було розпочато багато інших проектів вікі-енциклопедій, які відрізняються філософією від відкритої та НТЗ редакційної моделі Вікіпедії. Wikinfo не вимагає нейтральної точки зору і дозволяє оригінальні дослідження. Нові проекти на зразок Вікіпедії, такі як Citizendium, Scholarpedia, Conservapedia, а також Google’s Knol, у якому статті носять більш творчий характер,[17] - було розпочато у відповідь на відчутні обмеження Вікіпедії, такі як політика щодо рецензування, оригінальних досліджень та комерційної реклами.

Організатором проекту є американська компанія Wikimedia Foundation Inc. Метою проекту є створення повної, нейтральної, відкритої енциклопедії всіма мовами Землі.

Проект набув популярності серед користувачів Мережі, і пізніше з’явилися розділи Вікіпедії іншими мовами (Дивіться також Wikipedia— багатомовний портал, який містить посилання на розділи Вікіпедії всіма мовами), з українською включно [35, 75].

Англомовний розділ є найбільшим за обсягом у Вікіпедії, і однією з найбільших енциклопедій узагалі. Станом на грудень 2007 року він містив понад 2 млн. статей, а в березні 2010 вже більше 3,2 млн. Другим за розміром є німецький розділ з більш ніж 1 млн. статей. Усього ж є близько 270 розділів вікіпедій різними мовами, хоча тільки 18 містять понад 150 000 статей, серед яких і український, який має 280 390 статей.

На відміну від традиційних енциклопедій, Вікіпедія застосовує відкриту, «вікі», редагувальну модель. За виключенням кількох сторінок, що найчастіше страждають від вандалізму, кожна сторінка може бути редагована анонімно чи через аккаунт користувача. Жодна сторінка не є власністю її творця чи будь-якого іншого редактора, і не перевіряється ніякими офіційними організаціями; вміст статей погоджується через консенсус.

Всі учасники, незалежно від того зареєстровані вони чи ні, можуть скористатись функціями доступними в програмному забезпечення, на якому працює Вікіпедія. Сторінка «історії» редагувань, що прикріплена до кожної сторінки, зберігає запис кожної минулої версії статті, хоча версії з наклепницьким змістом, кримінальними погрозами та з порушенням авторських прав можуть згодом видалити. Ця функція дозволяє легко порівнювати старі та нові версії, відміняти правки, які редактор вважає небажаними чи відновлювати втрачений вміст. Сторінка «обговорення», що супроводжує кожну статтю, використовується для того, щоб координувати зусилля кількох редакторів. Постійні учасники також використовують «список спостереження» для статей, які їх цікавлять, щоб легко слідкувати за останніми змінами в цих статтях. Широко використовуються комп’ютерні програми, що називаються інтернет-ботами, щоб видаляти вандалізм відразу після того, як він був зроблений, щоб виправляти поширені орфографічні помилки або щоб створювати статті стандартного вмісту, наприклад географічні.

З юридичної точки зору, вміст Вікіпедії є суб'єктом права (зокрема закону про авторське право) штату Флорида, де розміщені сервери Вікіпедії. Крім того, принципи редагування Вікіпедії втілені в «п'яти основах» та численних політиках і рекомендаціях, що призначені формувати відповідний вміст. Навіть ці правила зберігаються у вікі-формі, і редактори Вікіпедії як спільнота пишуть і переглядають ці політики та рекомендації і слідкують за їх виконанням — видаляють, додають шаблони із зауваженнями або змінюють статті, що не відповідають правилам. Правила різних Вікіпедій хоча можуть в загальному дуже схожі, хоча можуть відрізнятися в деталях.

Згідно з правилами української Вікіпедії, кожна стаття у Вікіпедії, щоб бути гідною включення сюди має бути енциклопедичною і не повинна бути словниковою статтею чи схожою на словникову. [21, 156] Тема статті також повинна відповідати вікіпедійним стандартам значимості, що зазвичай означає, що вона повинна бути достатньо розкрита в інших авторитетих джерелах, таких як провідні медіа чи академічні видання, які незалежні від предмету статті. Крім того, Вікіпедія має поширювати знання, що встановлені і визнаються. Іншими словами, вона не може містити, наприклад нову інформацію чи оригінальні дослідження. Твердження, яке може піддаватись сумніву, вимагає посилання на авторитетне джерело. Серед редакторів Вікіпедії, це часто формулюється «верифікованість, не означає істини» — це виражає ідею, що читачі, а не енциклопедія, в кінцевому підсумку відповідальні за перевірку істинності статей і можуть формулювати власні інтерпретації. Нарешті, Вікіпедія не може ставати на чиюсь сторону. Всі думки та точки зору, якщо мають посилання на належні зовнішні джерела, мають право на свою частку опису в статті. 26] Це правило відоме як нейтральна точка зору або НТЗ.

Початковими організаторами проекту були Джиммі Вейлз (англ. Jimmy Wales), виконавчий директор фірми Bomis, і Ларрі Сенгер (англ. Larry Sanger). Перші 13 місяців Bomis фінансувала Сенґера для створення перших статей Вікіпедії.

У Вікіпедії немає централізованого складу редакторів, весь матеріал доповнюється учасниками, вікіпедистами (wikipedians). Усі вони мають право писати статті на будь-які теми або виправляти вже написані статті. Учасники можуть стати адміністраторами Вікіпедії, однак ця посада дає більше відповідальності, ніж прав.

Теперішній рушій Вікіпедії називається MediaWiki. Він написаний на PHP і поширюється безкоштовно за Суспільною Ліцензією GNU.

Вікіпедія повністю відповідає концепції «вікі». Це означає, що кожен відвідувач може вільно, без реєстрації, редагувати і поширювати зміст будь-якої статті.

З цієї можливості випливає й інша важлива ознака Вікіпедії: відсутність авторських прав. Відповідно до Суспільної Ліцензії GNU, ніхто не може пред’являти свої авторські права на матеріали Вікіпедії.

Одним з головних пунктів у критиці проекту Вікіпедії є те, що статті можуть кожним змінюватися і ніхто не відповідає за правильність і повноту інформації. У противагу цьому учасники Вікіпедії дотримуються думки, що легкість і доступність зміни інформації сприяє підвищенню ступеню її правильності й актуальності.

Незрозумілі та суперечливі моменти можуть бути обговорені поза основним текстом статті, на спеціально відведеній у кожній статті сторінці «Обговорення».