Технологія вирощування продукції рослинництва і організація планування виробництва (попередники, підготовка ґрунту, сортовий склад, технічне забезпечення)

Рослинництво є комплексною основною галуззю сільського господарства, її продукція становить більше половини валового виробництва продукції сільськогосподарського виробництва. Від інтенсивності її розвитку залежить забезпечення населення продуктами харчування і промисловості сировиною. Галузь рослинництва є визначальною у розвитку інших галузей, особливо тваринництва, оскільки кормова база останнього створюється переважно в цій галузі. Рослинництво, як комплексна галузь, складається з кількох галузей: зерновиробництво, буряківництво, картоплярство, овочівництво, садівництво, виноградарство та ін. Відповідно до цього створюються певні типи господарств, які відрізняються один від одного технологією та організацією виробництва, характером виробленої продукції. У кожному з них створюється науково-виробнича система з деталізацією виробництва певних видів продукції галузей, що визначають його спеціалізацію. Завданням господарств, що займаються вирощуванням сільськогосподарських культур і в яких для цього є найбільш сприятливі грунтово-кліматичні та економічні умови, полягає в раціональному використанні виробничого потенціалу шляхом впровадження інтенсивних технологій, наукових форм організації виробництва і праці, всього комплексу досягнень науково-технічного прогресу з метою забезпечення виробництва високоякісної продукції в кількості, що забезпечує населення продуктами харчування, промисловості — сировиною за нормативних затратах праці і коштів. Оскільки виробничий потенціал включає в себе трудові й земельні ресурси, засоби виробництва, їх раціональне використання можливе при веденні господарства на основі науково-технічного прогресу, останніх досягнень науки, кращого досвіду інших країн, колективів у певних галузях. Особливої уваги заслуговують питання відновлення і підвищення родючості ґрунтів як основи всього виробництва і суспільного багатства. Основними шляхами збільшення виробництва високоякісної продукції рослинництва, зменшення сумарних витрат на її одиницю є: 1. Науково обґрунтована система ведення господарства відповідно до природно-кліматичних та економічних умов з урахуванням розвитку на перспективу. 2. Створення міцної матеріально-технічної бази відповідно до обсягу І структури виробництва продукції, системи машин для забезпечення комплексної механізації виробничих процесів, переведення виробництва продукції на промислову основу. 3. Розроблення раціональної системи хімізації у рільництві. Важливою ланкою у цій системі є застосування науково обґрунтованої системи удобрення ґрунтів під кожну сільськогосподарську культуру відповідно до кліматичних факторів, властивостей ґрунтів, запасу в них поживних речовин, сортового складу вирощуваних культур. Високі врожаї господарства одержують при внесенні добрив у певних пропорціях відповідно до фаз росту й розвитку рослин з урахуванням погодних умов на запрограмований рівень урожайності. 4. Меліорація земель. Проведення на науковій основі зрошення, особливо в степовій зоні, осушення, зокрема в зоні Полісся, лісонасаджень нерідко підвищує продуктивність полів у 2—2,5 раза. 5. Селекція і насінництво, тобто виведення нових і поліпшення районованих сортів культур, проведення робіт для одержання високоякісного насіння сільськогосподарських культур. Високоврожайні, стійкі проти засухи і хвороб сорти дають значно вищі врожаї. Навіть за однакових матеріально-грошових витрат при цьому можна мати більше високоякісної продукції. 6. Впровадження науково обґрунтованих систем землеробства. В останні роки в сільськогосподарському секторі АПК впроваджується нова ґрунтозахисна система, розроблена науковцями Науково-дослідного інституту землеробства Академії аграрних наук України. При правильному її використанні господарства досягають добрих результатів у відновленні та підвищенні родючості ґрунтів. 7. Усунення або максимальне зменшення витрат при збиранні врожаю, транспортуванні, зберіганні, переробці та реалізації продукції. За рахунок цього можна додатково одержати 30—40% продукції. Особливо на низькому рівні перебуває переробка продукції. У розвинених країнах світу, зокрема у СТА, вона становить до 60% від загальної суми витрат, тоді як у нашій країні — не більше 30%. На зберіганні, наприклад, коренеплодів цукрових буряків у кагатах втрати цукру становлять 1%, що в цілому по країні рівнозначно 200 тис. т цукру. Це річна норма вживання його для 5 млн. чоловік (по 100 г цукру на день). 8. Спеціалізація сільськогосподарського виробництва як умова концентрації фінансово-матеріальних і трудових ресурсів на виробництві основних видів продукції, оптимізації галузевих пропорцій і розмірів як господарства в цілому, так і його підрозділів. Наукова організація виробництва і раціональна система матеріального та морального стимулювання є основою підвищення продуктивності праці в сільському господарстві. 9. Створення інформаційно-обчислювальної системи планування, обліку, звітності та оперативного управління сільськогосподарським виробництвом у кожному підприємстві на базі сучасної комп’ютеризації. 10. Впровадження інтенсивних технологій і в цілому процесу інтенсифікації виробництва при додаткових капітальних вкладеннях на одиницю площі. Ефективність цих заходів досягається тоді, коли вартість додатково отриманої продукції значною мірою перевищує суми додаткових капітальних вкладень. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва визначається рівнем освоєння прогресивної технології і організації виробництва на базі комплексної механізації процесів праці, кількістю і якістю внесених у ґрунт добрив, щільністю поголів'я тварин, тобто витратами на одиницю земельної площі. Вона є основою подальшого підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, оскільки в результаті впровадження прогресивної технології і вдосконалення організації праці за порівняно менших ресурсів можна одержати більшу кількість продукції з меншими витратами на її одиницю. Суть інтенсивних технологій полягає в тому, що виробництво продукції здійснюється на основі новітніх досягнень науково-технічного прогресу при створенні умов для сільськогосподарських культур відповідно до фаз їх росту на основі комплексу факторів в оптимальній пропорції протягом всього вегетаційного періоду з метою забезпечення рівня програмованого урожаю. Це означає: розміщення культур у сівозміні після науково обґрунтованих попередників; висівання стійких проти засухи і полягання, хвороб і шкідників високоврожайних районованих сортів за високої якості посівного матеріалу; застосування науково обґрунтованої системи удобрення відповідно до грунтово-кліматичних умов на запрограмований рівень урожаю; застосування інтегрованих систем боротьби із хворобами, шкідниками і бур’янами; застосування комплексу науково обґрунтованих меліоративних заходів; здійснення виробництва відповідно до наукової системи організації праці; виконання всіх виробничих процесів відповідно до агротехнічних і організаційно-економічних заходів із залученням висококваліфікованих кадрів. Особливого значення набуває впровадження прогресивних форм організації праці, дотримання календарного графіка виконання всіх організаційно-технологічних операцій на кожному полі. Важливими є якісне виконання механізованих робіт, ефективна організація використання засобів механізації. Для цього необхідно встановити найбільш раціональний режим роботи за погодинним графіком, а для усунення холостих переїздів дотримуватись графіка-маршруту агрегатів. Найраціональнішим в організації роботи агрегатів є груповий метод, за якого технічні засоби зосереджуються на одному полі. Це полегшує процеси матеріального забезпечення, технічного обслуговування, забезпечує умови для взаємодопомоги механізаторів, належного побуту. При впровадженні інтенсивної технології на частині площі результати виробництва можна порівняти з результатами, отриманими за звичайної технології. Можна також порівнювати показники, одержані при вирощуванні сільськогосподарських культур за інтенсивною технологією із середніми даними за попередні 3—5 років при застосуванні звичайної технології. Виконуючи ці завдання можна досягти значного збільшення виробництва високоякісної продукції рослинництва, а також набагато зменшити сумарні витрати на її одиницю. Крім того повному і раціональному використанню виробничих ресурсів підприємств сприяє впровадження науково обґрунтованої системи господарства. Система господарства — це правильна спеціалізація підприємства, раціональне поєднання галузей, які разом з комплексом соціально-економічних, агрозоотехнічних та організаційних заходів спрямовані на всебічне використання виробничого потенціалу підприємства, отримання максимального прибутку. Поняття науково обґрунтованої системи господарства охоплює всі сторони аграрного виробництва: раціональне розміщення і спеціалізацію; правильне поєднання галузей; інтенсифікацію; найбільш ефективні напрями використання капітальних вкладень; впровадження прогресивних методів організації праці; вдосконалення форм управління і планування виробництва; підвищення матеріальної заінтересованості працівників у збільшенні виробництва продукції і зниженні її собівартості, підвищенні ефективності всіх галузей. Основні її ланки — спеціалізація та раціональне поєднання галузей, систем рослинництва, тваринництва, машин, організаційно-економічних заходів тощо. Чим нижче регіональний рівень, для якого розробляється система господарства, тим глибшим і конкретнішим має бути її розроблення. До раціональної системи господарства ставляться такі основні вимоги: виконання договірних зобов’язань з виробництва певних видів товарної продукції, вдосконалення спеціалізації виробництва, правильне поєднання галузей, найбільш повне і раціональне використання ресурсного потенціалу (землі, трудових ресурсів, основних та оборотних фондів), зменшення сезонності використання трудових ресурсів протягом року, підвищення ефективності всіх галузей. Система господарства розробляється для кожного конкретного підприємства. При цьому широко використовуються рекомендації наукових установ, кращі досягнення підприємств та їх виробничих підрозділів, нормативні матеріали та ін.

Озима пшениця — однорічна зимуюча рослина. Існує кілька її видів і велика кількість різновидів і форм. Основними є два види: пшениця озима м’яка і озима тверда пшениця. Насіння починає проростати при температурі 0−2? C. Сходи з’являються в залежності від температури, вологості грунту і глибини загортання насіння на 7−9-й день після посіву. Взимку добре загартовані восени рослини зимостійких сортів витримують зниження температури на глибині залягання вузла кущіння до мінус 19−20? C. Сильно знижується стійкість рослин проти морозів при виході із зими. В цей час вони можуть гинути при мінус 3−4? C. Восени припиняють вегетацію, а навесні відновлюють її при плюс 3−4? C. Кущіння починається після утворення 3−4 листків. При цьому з підземних вузлів розвиваються бічні пагони, які виходять на поверхню грунту і ростуть, як і головний пагін. Верхній підземний вузол головного стебла, від якого відходять бічні пагони, називається вузлом кущіння. Він є органом формування пагонів і коренів. Глибина залягання вузла кущіння суттєво впливає на ріст і розвиток рослин. З більш глибоким заляганням вузла кущіння рослини краще вкорінюються, мають досить високу морозостійкість і стійкість проти випирання та інших несприятливих умов в осінньо-зимовий і весняний періоди.Вихід в трубку починається в кінці фази кущення (через 30−35 днів після відновлення весняної вегетації). Міжвузля рослин подовжуються і стеблової вузол з’являється на поверхні грунту. Після цього виходить колос з сердечка верхнього листа. Тривалість періоду від початку виходу рослин в трубку до колосіння залежно від погодних умов складає 12−20 днів. При нормальних умовах цвітіння починається через 4−5 днів після колосіння і триває 3−6 днів, а в посушливу погоду — раніше (частково до колосіння) і проходить швидше. При формуванні та дозріванні посилено надходять пластичні речовини з листя і стебел зерну, в якому борошно слабкої значно підвищує якість хліба. Якість зерна сильної пшениці оцінюється за такими показниками: скловидність не менше 60%, вміст сирої клейковини — не менше 28%, клейковина — не нижче першої групи. Середні пшениці (цінні) мають хороші хлібопекарські якості, але мало покращують якість слабких. Зерно такої пшениці містить клейковини 25−27%. У міжнародній торгівлі таку пшеницю називають «філлер» (наповнювач). Слабкі пшениці не дають хліба задовільної якості без додавання до них пшениці-покращувачів.

Ячмінь в нашій країні є другою важливою після пшениці культурою. Продовольча цінність його визначається значним вмістом в зерні білків (12,8%) та вуглеводів (69,1%).Проте в зерні жита менше, ніж пшениці, міститься клейковини (8−26%), яка, крім того, більш рухлива і гірше розтягується. Ячмінь є також цінною кормовою культурою. Завдяки сильному кущенню і швидкому росту навесні воно пригнічує бур’яни, навіть багаторічні, і є добрим для інших культур.

Ячмінь дуже поширений у світовому землеробстві, у тому числі й у нашій країні як важлива продовольча і кормова культура.

Вид об'єднує понад 40 різновидностей. Всі сорти жита, які мають поширення в Україні, належать до різновидності viilga-re Кот. — ячмінь звичайний .

Посівний ячмінь відзначається добре розвиненою кореневою системою, яка проникає у грунт на глибину до 1,5−2 м і завдяки високій фізіологічній активності легко засвоює з грунту поживні речовини з важкорозчинних сполук.

Вузол кущіння формується на трохи меншій глибині від поверхні грунту (1,7−2 см), ніж у пшениці (2−3 см). Коли насіння загортається глибоко, жито закладає два вузли кущіння: перший — глибоко, а пізніше другий — близько до поверхні грунту, який стає головним.Інтенсивність кущіння досить висока — кожна рослина утворює 4−8 пагонів, а за сприятливих умов — до 50−90.

Стебло — порожниста соломина, гнучке, вкрите восковим нальотом, утворює 5−7 міжвузлів. Верхівка останнього міжвузля опушена. Колос остистий, незакінченого типу — на верхівці стрижня немає кінцевого верхівкового колоска. Колос залежно від сорту різної щільності. Зерно ячменю різне за розміром, формою, забарвленням. Маса 1000 зерен у диплоїдного жита — 20−35, тетраплоїдного — 35−50 г. Форма зерен видовжена. Ячмінь-типоваперехреснозапильнарослина.

Біологічні особливості. На товарні цілі жито вирощується в основному в Поліссі і північному Лісостепу. В онтогенезі жито проходить ті ж фенологічні фази і етапи органогенезу, що й пшениця. За однакових умов сходи жита з`являються швидше на 1−2 дні. На 1−2 дні швидше воно починає кущитись.

Вузол кущення закладається ближче до поверхні грунту (1.7−2.5 см), частіше зустрічаються двоі трьох вузлові рослини. Кущення у нього проходить в основному восени. Весною воно починає трубкування через 18−20 днів від початку весняного відростання, а через 40−50 днів виколошується. Цвітіння настає через 7−12 днів від початку колосіння (у пшениці через 4−5) і триває 7−9 днів. Фаза молочної стиглості настає за 10−14 днів після цвітіня і триває 8−10 днів. Через 2 місяці після колосіння ячмінь дозріває. Після збиральне достигання протікає довше, тому воно рідше проростає в колосі. Маса 1000 зерен у диплоїдних сортів — 23−38 г, у тетраплоїдних — 35−52 г.

До умов вирощування ячмінь менш вимогливий, ніж пшениця, зокрема до грунтів.

Насіння починає проростати при 0.5−2С. Закінчує вегетацію восени і відновлює весною при 3−4С. Ячмінь — типова перехресно запильна рослина довгого світлового дня. Пилок переноситься повітрям.Технологія вирощування. Кращими для ячменю у відповідних зонах є ті самі попередники, що й для пшениці.Обробіток грунту. Основними завданнями обробітку грунту під жито є збереження вологи, боротьба з бур`янами, нагромадження елементів живлення.Удобрення. Ячмінь добре реагує на органічні, сидеральні та мінеральні добрива. Сівба. Вирощувати слід рекомендовані для зони сорти. Їх зараз зареєстровано в Україні більше 20. Насіння повинно бути добре відсортованим, вирівняним, ваговитим.