Конфесії в православ " ї України 20-30 роки ХХ ст

Миколаївська Філія Національного Університету «Києво-Могилянська Академія"Кафедра політологіїВиконав студент Остапенко О.В.Перевірив викладачТригуб О.П.Миколаїв — 2001План 1. Вступ.2. Течії православного походження.3. Розвиток старообрядництва в Україні. 4. Релігійні течії.5. Поліконфесійний склад населення України.6. Висновки.Вступ. Україна — поліконфесійна держава, що зумовлено поліетнічним складом населення. Існуюче різноманіття конфесій у сучасних її кордонах можна умовно розділити на традиційні, що склались у процесі етноісторичного формування країни, та нетрадиційні релігії, які виникли у XX ст. на засадах традиційних і поширились останнім часом в Україні. Наявні релігійні організації можна також умовно розділити на громади національної церкви, конфесії національних меншин, церкви (громади) східних віросповідань. Можливий поділ конфесій за іншими критеріями.Течії православного походження в Україні почали виникати з другої половини ХVІІ ст. Їх умовно можна поділити на чотири великих групи: 1. Старообрядська церква. Майже всі її напрями (попівці, біглопопівці, безпопівці) були репрезентовані в Україні. Тривалий час основну масу старообрядців на українських теренах складали втікачі з Росії. 2. Духовні християни. Протиставили пануючому православному віровченню сповідання віри в «Дусі й Істині». Різниця витлумачення цього догмату поділила духовних християн на духовно-містичні обєднання (такими в Україні були христовіри (хлисти), скопці, підгорнівці та ін.), які робили наголос у віровченні на поняття дух, та раціоналістичні обєднання (на Українських теренах це духобори, молокани та ін.), які спирались на поняття істини й основні ідеї яких мали глибокі корені у вченні богумилів, жидовствуючих, феодосіян.3. Течії хіліастично-есхатологічного та харизматичного спрямування (іоанніти, єговісти-ільїнці, апокаліпсити, інокентіївці та ін.). Зазначимо, що іх хіліастичність, есхатологічність, харизматичність властива вченням майже всіх православних сект, але виділення раніше названих течій в окрему групу нам видається доцільним тому, що в цих сектах дані риси абсолютизуються і є основою віровчення.4. Секти, що виникли як форма релігійного протистояння радянському тоталітаризму. (Істинно-православна церква, Істинно-православні християни, Церква Марії Божої перетворюваної (Богородична церква), федорівці та ін.).Названі течії майже не мають відмінностей від подібних собі поза межами України, тому ми зупинимося лише на найбільш загальних їхніх характеристиках, на найважливіших тенденціях розвитку. Окремі виступи проти офіційної доктрини православної церкви на українських теренах почалися вже на початку ХІ ст. Зокрема, історії відомі чернець Андріан, який у 1003 р. виступив проти поклоніння іконам і законів церковних, чернець Мартин, що у 1144 р. поширював ідеї, відмінні від православя, та ін. Але це лише поодинокі виступи окремих людей. До середини ХVІІ ст. не можна з впевненістю говорити про існування на теренах України організованих сект православного походження. Літописи й інші письмові джерела зафіксували лише основні православно-єретичні ідеї та їхніх проповідників. Розвиток старообрядництва в Україні. Біглопопівство згодом розділилося на кілька згод (течій). На українських теренах діяли, зокрема, лужковська згода, перемазанці та ін. Лужковська згода дістала назву від села Лужки (біля Стародубя на Чернігівщині), де була заснована на початку ХІХ ст. Приводом для цього стало неприйняття лужковцями священників, призначених урядом, і незгода з виписуванням метрик для новонароджених. Згода характеризується різкою критикою церковної та світської влади. Білопопівці відмовлялися присягати та молитися за царя, служити у війську. Тобто вони обрали більш жорстку позицію у ставленні до РПЦ, уряду й царської сімї. Обряд «очищення» священників проводили «першим чином» — через перехрещування. Згода більше поширювалася на Поволжі.Дияконову згоду засновано дияконом Олександром у кержинських скитах (нині нижньогородські ліси). Послідовники згоди були і в Стародубщині. Вона характеризується найбільш поміркованою політикою серед біглопопівських згод щодо офіційної церкви та владних структур. Зокрема, прихилиники згоди допускали виконання світських обовязків і навіть спілкування з вірними офіційного православя. «Очищення» новоприбулих священників здійснювали третім чином. Згода перемазанців виникла у другій половині XVIIІ ст. серед утікачів попів Рогозького цвинтаря. Вони вчили, що всіх священників слід «перемазувати святим миром». Причому олію вони не освячують, тому що, як вони заявляють, «за віру нашу прийме Бог це замість святого мира». Ще на початку ХІХ ст. найбільш помірковані біглопопівці стали шукати компромісу з офіційною церквою та урядом і відділилися від біглопопівців, відновивши первісне попівство (визнавали всі православні таїнства, окрім священництва). У їхньому складі були окремі згоди-церкви, з яких в Україні діяли єдиновірці, білокриницька та біловодська ієрархії, афіногенівці.Єдиновірці найбільш близько стоять до РПЦ — при збереженні старообрядницької обрядовості іхнє духовенство призначалося офіційною церквою. Центром старообрядницької ієрархії стало с. Біла Криниця на Буковині. Проте реальний центр ієрархії довгий час розташовувався на Рогозькому цвонтарі в Москві. Послідовники цього старообрядницького напряму до 1917 р. становили близько 2/3 загальної кількості попівців у Російській імперії. В Україні общини Білокриницької ієрархії були поширені також в Чернігівській губернії.На початку ХХ ст. архієпископом «біловодського ставлення» Аркадієм (Пікульвьким) засновано Біловодську ієрархію. В основі її вчення лежав міф про існування на Далекому Сході, у Біловодді, православної церкви на чолі з патріархом. Прихильники біловодської ієрархії в Украіні були поширені в основному серед з вихідців з Росії і на сході країни, зокрема на теренах Донеччини. Афіногенівщина в Україні також виникла на Чернігівщинні. Ця попівська згода не мала якихось особливостей порівняно з іншими попівськими згодами і названа на честь її засновника — старообрядницького єпископа Афіногена, якого різкіше викрили як самозванця. Проте Афіноген встиг залишити багато послідовників, які й утворили окрему згоду. Події 1905 — 1907 рр. у Російській імперії значно вплинули на розвиток і кількісне збільшення попівських громад. За своєю суттю вони були організаціями первісного накопичення капіталу — не міняючи віру, селяни здобували більшу свободу в рамках державного й церковного свавілля. Сектою, близькою до хлистів були підгорнівці, або суздальці. Вона заснована в останній чверті ХІХ ст. у селі Тростянці Охтирського повіту Харківської губернії селянином Василем Підгорним. Він організував також у м. Богодухові жіночий монастир, кілька жіночих громад. За його діяльність підгорного Св. Синод вислав у Суздальській Спасо-Євфімієвський монастир, який став місцем паломництва прихильників вчення. Згодом завдяки листуванню Підгорного з членами секти та їхній активній місіонерській роботі у секти знайшлись однодумці в Курській губернії на Сумщині. В Сумській області секта проіснувала до 20-х років ХХ ст. і здобула багато прихильників завдяки своїй антирадянській спрямованості.Релігійні течії хіліастично-есхатологічного та харизматичного характеру до 1917 р. в Україні були репрезентовані трьома напрямами — єговістами-ільїнцями, іоаннітами та інокентіївцями. Єговісти-ільїнці вийшли із середовища духовних християн. Цю секту організував наприкінці ХІХ ст. на Уралі штабс-капітан Микола Ільїн. Наприкінці ХІХ ст. ільїнці зявилися в Україні, особливо — на Донбасі. Вчення Ільїна за своїм змістом — синкретичне поєднання християянства, іудаїзму та язичництва. В цьому помітний вплив і західних містиків. Ільїнці вчать, що бог Єгова є сином Верховного Творця, в якого є ще сини, котрі керують іншими сонячними системами. Нашою ж сонячною системою керує Єгова-Христос. Один із синів, Сатана, повстав проти Бога-батька і захопив нашу сонячну систему. Та Єгова вигнав його з неба на землю і веде з ним постійну боротьбу, що має закінчитися Армагеддоном. Після перемоги над Сатаною настане тисячолітнє царство Єгови, в якому всі єговісти отримають безсмертя і сидітимуть в раю праворуч від Бога (звідси і друга назва єговістів-ільїнців — Десне братство). Поширенню вчення сприяли внутрішні правила в секті - конспірація, обовязкова увага й допомога подорожуючим членам секти, стеження один за одним, одруження лише з членами секти (хоча взагалі-то це не рекомендувалося), культ світлохранів (керівників, хранителів «світла загальнолюдської істини») та ін. Особливе застереження Ільїн проповідував щодо жінок, яких вважав значно нижчими за чоловіків, неповноцінними: на зібраннях секти їм заборонялося виступати. Єговісти-ільїнці не визнавали православних таїнств, не вшановували ікон, хрестів, мощів і т. ін., святкували іудейські свята. Влада, на їхню думку, — породження Сатани. Із Біблії визнавався лише Апокаліпсис і то лише в перекладі й трактуванні Ільїна («Книга с неба»). Сама Біблія, на думку Ільїна, -породження Сатани, як і, власне, саме християнство. Секта іоаннітів виникла у 80-х роках ХІХ ст. в середовищі шанувальників протоієрея Іоанна Кронштадського (І. Сергєєва). Він був настоятелем собору Андрія Первозванного в Кронштадті. Великий авторитет Ііоанну принесла його благодійницька діяльність (заснував безплатні початкові школи й майстерні, притулки тощо), а також публіцистика та церковні трактати отця. Крім того, Іоанн мав славу цілителя та чудотворця. В основі вчення іоаннітів — чудесне видіння Святого Духа, що явився Іоанну Кронштадському і повіломив про близький кінець світу та страшний суд. Іоанна боготворили, оголосили Христом. Перед портретами служили молебні. В цілому віровчення іоаннітів принципово не відрізняється від вчення ортодоксальної православної церкви, проте адепти Іоанна відмовляються ходити до православних храмів, а моляться в домашніх церквах. Наймолодшою сектою хіліастично-есхатологічного та харизматичного спрямування була секта інокентіївців. Створена вона в 1908 р. ієромонахом Балтськьго монастиря Інокентієм (Іоанном Левізором), котрий оголосив себе третьою особою святої Трійці - живим втіленням Святого Духа. Вчення секти не відрізняється оригінальністю — в його основі лежала проповідь кінця світу. Сенс життя, на думку Інокентія, в підготовці до Страшного суду. Тому немає сенсу накопичувати майно, слід відмовлятися від сімї й нехтувати такими умовностями земного життя, як мораль. Керівники секти проповідували монархічні ідеї і стверджували, що цар Микола ІІ не загинув, а переховується в Молдові. Значне місце в обрядах секти відводилося релігійному екстазу, який досягався тривалими спільними молитвами, а найкращою формою служіння Богові вважалося самогубство (самозаморення голодом, що часто практикувалося в секті), а також фізичні страждання як форма спокутавання гріхів. Поліконфесійний склад населення України.Найбільшою за кількістю релігійних громад, масовим впливом на національно-духовні процеси в Україні є православна церква, прихильниками якої є українці, росіяни, білоруси, румуни, молдовани, болгари, албанці, греки, гагаузи, представники інших етнічних груп. Її громади, організації та об «єднання рівномірно розташовані на всій території держави. Православна церква в умовах поліконфесійного суспільства не є одноманітною. Вона, як зазначалося вище, складається з таких основних утворень: Українська православна церква — Київський патріархат. Українська православна церква Московського патріархату. Українська автокефальна православна церква, які разом з іншими православними громадами об «єднують понад 9,5 тис. організацій, що становить майже 53% всієї релігійної мережі України. Таке різноманіття православних утворень обумовлено процесом національного державотворення, політичними чинниками, наявністю представників різноманітних етнічних груп, які традиційно належали до певних православних релігійних громад, та ін.Хоч окремі православні утворення виникли на межі 80−90-х рр. XX ст., історично існування православ «я в Україні було започатковано ще за часів Київської Русі, з прийняттям християнства та утворенням Київської митрополії під юрисдикцією Константинопольської патріархії. Згодом українське православ «я було приєднане до Російської православної церкви, яка визначала долю православних громад на теренах України. Після утворення суверенної Української держави, широкої демократизації суспільства і значного поліпшення державно-церковних стосунків в Україні сталися зміни в монопольному становищі російського православ «я. На національно-територіальних засадах відновила діяльність УАПЦ, а з часом завдяки об «єднанню частини релігійних громад і духовенства УПЦ МП та УАПЦ утворилась УПЦ-КП. Управління церквою здійснює Вища церковна рада на чолі з патріархом київським І всієї Русі-України.У стосунках між трьома гілками православ «я загалом спостерігаються напруженість і часті суперечки, що інколи призводять до міжцерковних конфліктів. Власне, розпад православ «я на три самостійні, недружні церкви, які претендують намонопольну презентацію всього православ «я в україні, є виявом небувалої в історії нашої країни кризи православ «я. До того ж цю кризу поглиблює грубе втручання у внутрішньоцерковні справи представників політичних партій та рухів, а також сприяння конфліктній ситуації з боку окремих зарубіжних релігійних центрів, які виборюють «свої канонічні українські території «.Українська греко-католицька церква започаткована Берестейською (1596) та Ужгородською (1649) уніями. З моменту легалізації (1989 р.) УГКЦ відновила свою структуру, а за кількістю громад (3200) посідає нині друге місце після православ «я в Україні. Переважна більшість парафій (97%) знаходиться в західних областях України. До цієї церкви належать і 19 греко-католицьких єпархій, що діють серед української діаспори. Очолює церкву (опріч Мукачівської єпархії, безпосередньо підпорядкованої Ватикану) верховний архієпископ.Хоча процес відбудови УГКЦ перебігає стабільно, ця церква втягнута у складні та гострі протиріччя з православ «ям. Історично склалося так, що територією сучасної України пролягала межа між зонами домінування православ «я і католицизму. На цій межі й точилася боротьба за вплив неї громади УГКЦ. Греко-католики боронили свою незалежність і від православних, і від католиків, що обумовило сучасні конфліктні ситуації.Загалом УГКЦ активно впливає на національне відродження, розвиток національної свідомості й. культури народу. Важливою ознакою суспільної діяльності УГКЦ є зусилля з подолання застарілої міжконфесійної ворожнечі між греко-католиками і православними. Між ними поступово налагоджуються нормальні цивілізовані контакти, їхні ієрархи беруть участь у спільних заходах (церемоніях і святах), висловлюють прагнення до християнської єдності, створюють в окремих областях Екуменічні ради для погодження міжконфесійних і міжцерковних непорозумінь за участю представників облдержадміністрацій тощо. Римсько-католицька церква існує на території України з XIV ст. внаслідок утворення Католицької митрополії та поширення католицизму в XVI ст. переселенцями з Польщі. РКЦ практично закінчила свою розбудову, утворивши Львівську архідієцезію як її духовний центр, відповідні управлінські та духовно-навчальні структури. У підпорядкуванні нунція (посла) Ватикану в Україні автономно діє структура РКЦ у Закарпатті - Закарпатська апостольська адміністрація Римсько-католицької церкви. Нині більш як 700 католицьких громад діють у всіх областях України.Основні зусилля церкви на сучасному етапі спрямовані на відродження церковної мережі, що існувала в період найбільшого впливу католицизму в Україні - у XVIII-XIX ст. Водночас католицькі громади беруть активну участь у розбудові національної державності, духовного відродження народу, в подоланні міжконфесійної ворожнечі, яку постійно роздмухували всі попередні режими. РКЦ стає, зрештою, повноправним членом нашого церковно-громадського життя. Її ієрархи та вищі духовні особи беруть участь у роботі Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, які є прообразом майбутнього єднання віруючих різних конфесій.Досить широко представлені в Україні церкви протестантського напрямку. Вони об «єднують близько 4 тис. релігійних громад. Разом із православними, греко-католиками й католиками християнські течії об «єднують понад 17 тис. релігійних організацій, що діють в Україні. У протестантських церквах є необхідні управлінські структури, що діють на підставі статутів, зареєстрованих в установленому законому порядку. Тут панують спокій і діловитість, відсутні гострі протиріччя між громадами, активно ведеться релігійно-просвітницька, морально-виховна, місіонерська та благодійна робота. Найбільше поширені такі протестантські церкви: Церква християн віри євангельської (ХВЄ, або п «ятидесятники) — одна з течій п «ятидесятників не тільки в світі, а й на теренах України. Послідовники американської церкви Асамблеї Бога з «явилися на території нашої країни у 20-х рр. XX ст. Зокрема, на території Тернопільської області було започатковано віросповідання ХВЄ, а в Одесі під впливом проповідника І. Воронаєва, місіонера американської церкви п «ятидесятників, започатковано віросповідання християн євангельської віри (ХЄВ, або воронаєвці). Окремо від зазначених церков існує ще велика кількість відрубних релігійних громад п «ятидесятників (ХВЄ). Нині в Україні діє Всеукраїнський союз ХВЄ (п «ятидесятників) України та Союз вільних церков ХВЄ України.Церква Свідків Єгови, послідовники якої в Україні з «явилися після возз «єднання західних земель, де у 20−30-х рр. XX ст. було засновано перші громади. Це — пізня течія у протестантизмі, що виникла в 70-х рр. XIX ст. (офіційна назва існує з 1931 р.). Після довгого невизнання з боку держави наприкінці 80-х рр. цю церкву було, зрештою, юридично оформлено. Українські громади Свідків Єгови підпорядковані центру в Брукліні (США).Церква адвентистів сьомого дня (АСД) — одна з найбільших течій в адвентизмі, послідовники якої в Україні (Криму та Запоріжжі) з «явилися 1887 р. Внаслідок розколу в АСД від них відійшли громади адвентистів реформаційного руху, які все ж таки залишились у межах віросповідання. Громади адвентистів у нашій країні об «єднано в Українську уніонну конференцію АСД. Загалом, вищезгадані протестантські церкви справляють помітний вплив на всі сфери суспільного життя і, передусім, на духовність народу. Церкви окремих національних меншин в Україні представлені такими релігійними конфесіями:Закарпатська реформатська церква (угорська) має своїх послідовників серед угорців (мадярів), які проживають головно в Закарпатській області. Реформатське віровчення близьке до догматів ортодоксального кальвінізму, започаткованого у 20-х рр. XVI ст. в період Реформації. Послідовники реформатського віровчення з «явилися на теренах України внаслідок угорської колонізації Закарпаття, що мала місце в період загарбання Угорщини Оттоманською імперією, та витіснення звідти українського населення. Слід зазначити, що частину послідовників реформатської церкви складають чехи, а певна частина угорців є послідовниками католицизму. Взагалі, протестантські течії, що набули поширення в Україні, беруть активну участь у суспільному житті, відродженні української духовності та держави. Російська православна старообрядницька церква (Білокриницької згоди) та Російська православна старообрядницька церква (Безпопівської згоди) сформувалися на території України серед російських переселенців, які тікали від релігійних переслідувань після церковної реформи XVII ст. у Російській державі. Перші поселення старовірів виникли на Чернігово-Сіверщині у 60-х рр. XVII ст. У XVIII ст. старовірські поселення з «явилися в Подільській губернії (засновані пилипівця-ми) та в межах Північної Буковини (засновані липованами).Серед релігійних організацій російських національних меншин варто відзначити й громади молокан, які виникли на теренах України в першій третині XIX ст. через переслідування їхніх прихильників з боку Російської православної церкви. Трохи раніше в Україні заснували свої селища православні сектанти духобори, які також тікали від переслідувань. Нарешті, на початку 30-х рр. XX ст. в Україні серед російського населення утворилися секти прихильників Істинно-православної церкви (ІПЦ).Висновки.У роки розбудови суверенної Української держави, загальної демократизації суспільних відносин та нормалізації державно-церковних стосунків розпочався бурхливий процес відродження релігійного життя серед населення України. Про це нагадують факти статистичного обліку конфесійних організацій. Усього в Україні налічувалося майже 17,6 тис. зареєстрованих і 870 незареестрованих релігійних організацій, що їх обслуговували до 17 тис. священнослужителів. На теренах України — понад 170 монастирів, а в 68 духовних навчальних закладах — близько 11 тис. слухачів. У нашій країні зареєстровано 66 різноманітних конфесій, деномінацій, їхніх напрямків і тлумачень, понад 25 із яких з «явилися на початку 90-х рр. У користуванні поліконфесійного населення країни — до 11 тис. культових споруд і молитовних будинків.Характерною рисою динаміки релігійних організацій є зростання їхньої чисельності й масове поширення в усіх регіонах та областях України. Про це свідчать порівняльні дані кількості релігійних організацій.Список використаної літератури:1. Власовський І. Нарис історії Української православної церкви: в 4 т. — Вид. 2-е. Нью-Йорк; Київ, 1990.2. Історія релігії в Україні: навч. Посібник / А. М. Колодний П.Л. Яроцький. — К.: Т-во «Знання», КОО, 1999.3. Історія релігії України: У 10 т. Т.2 Укр. Православя. За ред. П. Яроцького Київ — 1997 р.4. Огородник І. В. Огородник В. В. Історія філософської думки в Україні: навч. пос. для вузів: К., Знання, 1999 р.5. Грушевський М. С. Духовна Україна: К.: Либідь 1994 р.