Структурно-функціональний аналіз як теорія суспільства

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЯК ТЕОРІЯ СУСПІЛЬСТВА

Ці умови, необхідні для існування будь-якої системи, стосувалися не тільки соціальної системи, а й її складових. Кожна соціальна система має задовольняти певні фізичні потреби своїх елементів, забезпечуючи їх виживання. Вона повинна мати і певні засоби розподілу матеріальних ресурсів. Крім того, система має виробити певний процес соціалізації людей, даючи їм змогу сформувати або суб «єктивні мотивації підпорядкування конкретним нормам, або певну загальну потребу такого підпорядкування нормам. У кожному суспільстві крім соціальних норм існують властиві тільки йому цінності. За відсутності таких цінностей малоймовірно, що окремі особи зможуть успішно застосувати потреби підпорядкування нормам. Фундаментальні цінності мають стати частиною особистості. Водночас кожна система повинна мати певну організацію видів діяльності та інституційні засоби, щоб успішно протидіяти порушенням цієї організації, вдаючись до примусу або переконання. І, нарешті, суспільні інститути мають бути відносно сумісні один з одним.

Теоретичну схему Парсонса об «єднує та організовує проблема соціального порядку. Поняття «соціальний порядок» охоплює існування певних обмежень, заборон, контролю в суспільному житті, а також певних взаємин у ньому; наявність у суспільному житті елемента передбачуваності й повторюваності (люди можуть діяти соціально тільки в тому разі, коли знають, чого чекати один від одного); більш-менш тривалу сталість у збереженні форм соціального життя. Різні аспекти соціального порядку відображені у багатьох поняттях, основні з яких — «система», «структура». Вони вживаються як щодо емпіричних об «єктів і відношень, так і щодо абстрактних об «єктів.

Поняття «структура» охоплює сталі елементи будови соціальної системи, відносно незалежні від незначних і короткочасних коливань у відносинах системи із зовнішнім оточенням. У зв «язку із змінюваністю цих відносин вводиться система динамічних процесів і механізмів між вимогами, що випливають із умов сталості структури, і вимогами даної зовнішньої ситуації. Цей динамічний аспект бере на себе функціональну частину аналізу. На найзагальнішому абстрактному рівні соціальний порядок у Парсонса є продуктом двох процесів: тенденції соціальної системи до самозбереження та тенденції до збереження певних меж і постійності щодо середовища (гомеостатична рівновага). Дії в середовищі системи, яка складається з багатьох систем, аналізуються на основі функціональних передумов, вимог щодо її виживання і рівноваги системи. Види діяльності всередині системи постають унаслідок її структурних реакцій на вимоги, які виявляють її зв «язок із середовищем. Тому при аналізі соціальної системи важливо досліджувати її взаємообмін з іншими системами. Таким чином, різні елементи системи, за Парсонсом, є похідними від умов соціальної дії та взаємодії.

Парсонс вважав, що будь-яка соціальна система повинна забезпечувати:

1) раціональну організацію і розподіл своїх матеріальних (природних), людських (персонал) і культурних ресурсів для досягнення своїх цілей;

2) визначення основних цілей і підтримання процесу їх досягнення;

3) збереження солідарності (проблема інтеграції);

4) підтримання мотивації індивідів при виконанні ними соціальних ролей і усунення прихованих напружень у системі особистісної мотивації.

Другу і третю вимоги висуває культурна система, головним завданням якої є легітимізація нормативного порядку соціальної системи. Проблема визначення основних цілей і їх досягнення задовольняється політичними видами діяльності. Проблему інтеграції допомагає вирішити релігійна діяльність або її функціональні альтернативи — різні секулярні (світські) ідеології тощо.