Основні засади підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців

Основні засади підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців ЗМІСТ Вступ Розділ I. Професійна підготовка кадрів для державної служби

1.1 Поняття, мета і умови професійної підготовки державних службовців

1.2 Підвищення кваліфікації державних службовців

1.3 Професійна перепідготовка державних службовців Розділ II. Формування культури державної служби в системі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації

2.1 Формування та розвиток культури в системі професійної освіти державних службовців

2.2 Функції системи підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців Розділ III. Система професійного навчання державних службовців Розділ IV. Стратегія модернізації системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців

4.1 Система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців: стан і проблеми

4.2 Місія, цілі, завдання та функції системи Розділ V. Організаційна структура системи Висновки Список використаних джерел ВСТУП Актуальність теми зумовлена необхідністю вдосконалення законодавчого поля держави в галузі підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців відповідно до стратегічних завдань реформування державної служби в Україні, адже пріоритетним напрямом державної політики в Україні є створення повноцінної ефективної системи неперервного професійного навчання державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування, що відповідала б європейським фаховим стандартам формування адміністративної спроможності держави та кращим вітчизняним традиціям і вимогам утворення єдиного європейського освітянського простору.

Ефективність державного управління значною мірою залежить від кадрів, фахово і світоглядно підготовлених до активної професійно-компетентної інноваційно-творчої роботи в нових умовах: демократії, економічної та політичної конкуренції, глобалізації. Тому постійний еволюційний процес у державному управлінні, зміни форм і методів виконання службовцями завдань і функцій держави, утілення в практику державних, галузевих і регіональних цільових програм потребує активізації зусиль суб'єктів системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування.

Необхідною умовою ефективного державного управління є його професіоналізація. Важливим інститутом професіоналізації державного управління є система фахового навчання службовців, інтелектуального й інституційного зміцнення фахової спроможності цієї системи у галузі державного управління.

Мета дослідження — визначити та охарактеризувати основні засади підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців.

Мета дослідження обумовила постановку та пошук оптимальних шляхів вирішення наступних завдань, зокрема:

— Визначити поняття та сутність комплексного оновлення знань державних службовців з низки питань у встановленій сфері професійної службової діяльності.

— Охарактеризувати освоєння актуальних змін у конкретних питаннях професійної діяльності державних службовців.

— Проаналізувати принцип дії підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, п’ятьох розділів, висновку і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 36 сторінок.

Аналіз літератури. Автор у даній роботі використав нормативно-правові акти, монографії, наукові статті, підручники та посібники.

РОЗДІЛ 1. ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА КАДРІВ ДЛЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

1.1 Поняття, мета і умови професійної підготовки державних службовців Статтею із Закону України «Про державну службу» закріплено принцип компетентності та професіоналізму державних службовців як один із фундаментальних принципів державної служби. Під професіоналізмом розуміють глибокі й всебічні знання і володіння практичними навичками у відповідній сфері державно-службової діяльності. Компетентність — це показники, що характеризують професійні знання, обізнаність і здатність державного службовця до ефективної їх реалізації у його службовій діяльності.

Реалізація принципу професіоналізму і компетентності на державній службі забезпечується системою професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців.

Слід мати на увазі, що у системі державної служби професійна підготовка пов’язана з просуванням по службі, оцінкою якості служби, системою грошового утримання, присвоєнням кваліфікаційних розрядів, застосуванням заходів заохочення тощо. Вона являє собою процес навчання професійних знань, вмінь і навичок, необхідних для належного виконання посадових функцій і повноважень для заміщення державної посади. Під професійними знаннями на державній службі розуміється цілісна і систематизована сукупність знань про діяльність щодо реалізації повноважень органів державної влади.

Професійна підготовка державних службовців, вперше прийнятих на державну службу, являє собою оволодіння знаннями, вміннями і навичками у відповідності до професійних і кваліфікаційних вимог, що висуваються до певної державної посади. При цьому основними завданнями є: виявлення недостатніх для ефективного виконання обов’язків щодо посади державної служби знань, умінь і навичок державного службовця; організація відповідно до одержаних даних навчального процесу за програмами додаткової професійної освіти; визначення рівня підготовки осіб, що пройшли додаткове професійне навчання. Навчання може проводитися шляхом самопідготовки; на службовому місці під керівництвом призначеного консультанта; проведення тематичних семінарів за місцем проходження служби; в освітніх установах додаткової професійної освіти (підвищення кваліфікації).

1.2 Підвищення кваліфікації державних службовців Підвищення кваліфікації - це оновлення теоретичних і практичних знань державного службовця у відповідності до вимог освітніх стандартів з метою підтримки рівня їхньої кваліфікації, достатнього для ефективного виконання посадових повноважень. Слід мати на увазі, що підвищення кваліфікації, як правило, здійснюється при появі у державного службовця додаткових службових функцій або за необхідності проведення посадових переміщень у межах даної групи посад.

Підвищення кваліфікації здійснюється з метою:

а) освоєння актуальних змін у конкретних питаннях професійної діяльності державних службовців (тематичні та проблемні конференції та семінари) — обсягом від 18 до 72 аудиторних годин (короткострокове підвищення кваліфікації;

б) комплексного оновлення знань державних службовців з низки питань у встановленій сфері професійної службової діяльності для вирішення відповідних професійних завдань — обсягом від 73 до 144 аудиторних годин.

Підготовка спеціалістів для служби в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування є важливою складовою державної кадрової політики, спрямованої на формування високопрофесійних кадрів та підвищення якості їх роботи. Однак ця система підготовки та підвищення кваліфікації службовців потребує як внутрішньої, так і зовнішньої модернізації, що передбачає насамперед реформування професійного навчання службовців та посадових осіб місцевого самоврядування як елементу розвитку інституційної спроможності державного управління, підвищення рівня професіоналізму та культури персоналу органів влади, здатності компетентно і відповідально виконувати управлінські функції, впроваджувати новітні соціальні технології, сприяти інноваційним процесам у державі.

На виконання Національного плану дій на 2011 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010;2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» Нацдержслужбою України розроблено Концепцію реформування системи підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад, яка затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України.

В умовах нового демократичного суспільно-політичного ладу та глобалізаційних процесів (формування нових правил і засад економічного та соціального розвитку, впровадження нових інформаційно-комунікаційних технологій) система навчання та підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та депутатів місцевих рад (далі - Система) не в повній мірі забезпечує необхідний професійний розвиток фахівців у сфері державного управління та місцевого самоврядування За даними Державної служби статистики загальна чисельність державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування на кінець 2010 року становила 379 283 особи. З них в органах державної влади працювало 279 500 державних службовців, в органах місцевого самоврядування — 99 783 посадові особи місцевого самоврядування.

Водночас в органах державної влади та місцевого самоврядування спостерігається висока плинність кадрів, що посилюється проблемою недостатньої кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування.

Гостро стоїть проблема і фахової професійної освіти державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування.

Депутатський корпус місцевих рад фактично залишається поза увагою державної системи професійного навчання, окрім невеликої частини депутатів місцевих рад, які є державними службовцями або посадовими особами місцевого самоврядування. Рівень освіти депутатів місцевих рад у багатьох випадках здебільшого не дає їм змоги кваліфіковано здійснювати свої повноваження та виконувати покладені на них обов’язки. Близько 40 відсотків сільських, селищних та міських голів, 40 — 60 відсотків депутатів місцевих рад під час чергових виборів обираються вперше, що свідчить про відсутність у них відповідного досвіду та про потребу в навчанні та системному підвищенні кваліфікації.

В контексті здійснення адміністративної реформи та реформи управління персоналом на державній службі набуває значення програма розвитку лідерства на рівні вищого корпусу державної служби — державних службовців першої - другої категорії, як одного з елементів системи управління державною службою, головного фактора забезпечення високої якості діяльності органів державної влади.

Діюча Система носить переважно інформаційний або академічний характер, їй бракує динамічності та практичної цілеспрямованості щодо здобуття державними службовцями та посадовими особами місцевого самоврядування, депутатами місцевих рад певних навичок, необхідних для виконання службових обов’язків.

1.3 Професійна перепідготовка державних службовців Професійною перепідготовкою державних службовців (далі - професійна перепідготовка) є отримання додаткових знань і навичок, необхідних для здійснення державними службовцями нового виду професійної службової діяльності.

Професійна перепідготовка здійснюється з метою:

а) удосконалення знань державних службовців або отримання ними додаткових знань для виконання нового виду професійної діяльності;

б) отримання додаткової кваліфікації.

Для професійної перепідготовки встановлюються такі строки освоєння освітніх програм:

а) нормативний термін проходження професійної перепідготовки для виконання державними службовцями нового виду професійної діяльності повинен становити більше 500 аудиторних годин;

б) нормативний термін проходження професійної перепідготовки для отримання державними службовцями додаткової кваліфікації повинен становити більше 1000 годин, в тому числі більше 75 відсотків аудиторних годин.

При освоєнні програми професійної перепідготовки державному службовцю у якості її розділів можуть бути зараховані програми підвищення кваліфікації (стажування), освоєння яких підтверджено документами державного зразка, отриманими не пізніше 3 років до початку навчання за відповідною програмою професійної перепідготовки.

Диплом про додаткову (до вищої) освіту дає державному службовцю право претендувати на заміщення посад державної служби, кваліфікаційними вимогами за якими передбачено наявність вищої професійної освіти відповідного профілю.

РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ, ПЕРЕПІДГОТОВКИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ

2.1 Формування та розвиток культури в системі професійної освіти державних службовців Формування та розвиток культури в системі професійної освіти державних службовців нині стає нагальною потребою та важливим чинником зміцнення державності і формування соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Сьогодні можна констатувати, що основа для забезпечення освіти державних службовців в Україні вже закладена. Є можливість надання кожному державному службовцю та особі, яка претендує на посаду державного службовця, вивчати загальноосвітні й спеціальні дисципліни виходячи із державних, суспільних та особистих освітніх потреб, а це — шлях до збільшення реального інтелектуального, професійно-кваліфікаційного й духовного потенціалу держави і суспільства взагалі та державної служби зокрема.

Життя висуває нові, все більш складні вимоги до роботи державного службовця.

Професійна діяльність державного службовця вимагає сьогодні не тільки ґрунтовної підготовки у сфері державного управління, а й обізнаності в різних галузях науки, культури, економіки, суспільно-політичного життя, широкого кругозору і кола інтересів, певних професійних і людських якостей. Тому загальнокультурний рівень, що містить у собі і загальноосвітній рівень, державного службовця є тією основою, на якій розгортається його професійна діяльність. Починається загальнокультурний розвиток особистості в дитячі роки й триває все життя. Цей процес має відбуватися безперервно і є основою розвитку та збагачення фахово-кваліфікаційної та функціональної складових сукупної культури державного службовця. У свою чергу, розвиток означених складових сукупної культури сприяє підвищенню загальнокультурного рівня державного службовця.

Сучасна система підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців має всі умови для підвищення не тільки загальнокультурного рівня фахівців, а й розвитку їхнього інтелектуального і творчого потенціалу, бо розвиток та збагачення фахово-кваліфікаційної складової сукупної культури державного службовця розгортається на основі його загальної культури, спрямований на удосконалення державного службовця як професіонала у галузі державного управління і стає, у свою чергу, основою формування й удосконалення його функціональної діяльності. Тобто загальна освіченість, культура державного службовця є запорукою ефективності його фахової діяльності та зростання рівня кваліфікації, що сприяє й підвищенню функціональної культури фахівця.

У свою чергу, розвиток та збагачення функціональної складової сукупної культури державного службовця залежить від розвитку та збагачення загальнокультурної складової сукупної культури державного службовця. Державний службовець, який має низький загальнокультурний розвиток, погано володіє своєю професією і не піклується про зростання свого кваліфікаційного рівня, не може якісно виконувати свої функціональні обов’язки, тобто не може здійснювати свою функціональну діяльність відповідно до сучасних потреб держави.

Система підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців виконує функції, які допомагають особистості державного службовця підвищувати свою культуру, оскільки саме розвиток та збагачення особистості, її інтереси, потреби і можливості є головною метою освіти.

Це перш за все функції, що безпосередньо стосуються особистості фахівця. Під особистістю фахівця мається на увазі професійно-культурна сутність, за якої особистість здатна до продуктивного спілкування та довільних змін умов своєї життєдіяльності, інтересів і напрямів активності відповідно до власних доктринальних наукових і професійних переконань, знань та ціннісної орієнтації. Ці функції системи навчання і освіти державних службовців у контексті такого розуміння особистості висвітлюють роль системи щодо різнобічного розвитку фахівця, який включає професійну, загальноосвітню, культурну і духовну різнобічність.

2.2 Функції системи підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців Адаптивна функція системи підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців у площині внутрішніх виявів своєї дії стосується адаптування фахівця до своєї професії, набуття ним та збагачення досвіду практичної діяльності, розвитку професійної інтуїції та нелінійного мислення тощо. Система навчання і освіти має допомогти фахівцеві адаптуватися і до нової посади, і до швидкозмінних умов життя, кардинальних змін у моральних, духовних, ціннісних орієнтаціях, які відбуваються в сучасному житті і відповідно в сучасній практиці державного управління.

Компенсаторна функція системи спрямована на відтворення частково втрачених (забутих з часом) знань та надолуження тих знань, що з якоїсь причини не були отримані під час вузівської підготовки. Оскільки обсяг інформації, яка потрібна державному службовцеві, неухильно зростає, то розширення та оновлення знань, що відбуваються в межах його навчання та освіти, є ще одним виявом компенсаторної функції системи.

Аналітична функція. Сутність цієї функції полягає насамперед у критичному осмисленні існуючої практики державного управління та державної служби. Для фахівця характерна, поряд з іншим, і така позиція стосовно власної діяльності, коли саме ця діяльність є особливим предметом аналізу та оцінки. Рефлексивне ставлення особистості до власної діяльності є однією з найважливіших психологічних умов більш глибокого усвідомлення, критичного аналізу та конструктивного вдосконалення. Стимулювання рефлексії фахівців є одним з виявів аналітичної функції системи підготовки та підвищення кваліфікації. А вивчення та узагальнення досвіду професійної діяльності державних службовців, визначення його основної ідеї дає простір для реалізації системою своєї аналітичної функції.

Перетворювальна функція системи підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців полягає у необхідності подолання тих стереотипів, шаблонів, які склалися у певної частини фахівців і заважають конструктивно змінити стиль мислення та основні підходи до теорії та практики управління зокрема і життя взагалі. Отже, система навчання і освіти перетворює вже складені в психології фахівців застарілі операціональні (стереотипи дій) та змістовні (погляди, що вже склалися, позиції) установки. Саме установки особистості як регулятори діяльності, а не процеси мислення або пам’ять, увага, сприйняття перебудовуються, коли діяльність людини має здійснюватися в принципово нових для неї умовах, в новому макроабо мікросередовищі

Розвиваюча функція системи підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців полягає у різнобічному гармонійному розвиткові особистості державного службовця, його професійного, наукового, культурного і духовного потенціалу. Ця функція найяскравіша і проявляється в усіх ланках системи.

Прогностична функція в площині внутрішніх функцій системи полягає у формуванні прогностичних умінь державних службовців, прищепленні навичок передбачати результати своєї теперішньої та майбутньої діяльності, визначати її цілі та завдання, планувати, програмувати і проектувати свою діяльність, приймати оптимальні рішення тощо.

Комунікативна функція. У системі підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців створюються умови для вільного спілкування фахівців з відомими науковцями, практиками, політиками, державними діячами, представниками культурної та мистецької еліти суспільства, своїми колегами тощо. Комунікативна функція може проявлятися у різних формах навчання і освіти, але спілкування завжди сприяє професійному, загальноосвітньому, культурному та духовному зростанню особистості, розвитку її комунікативних властивостей і вмінь, сприяє самоосвіті та самовдосконаленню.

Стимулююча функція системи полягає у підвищенні зацікавленості державних службовців у нових знаннях, організації навчального процесу на основі проблемно-ситуативних і пошукових методів, які сприяють розширенню освітніх потреб фахівців та урізноманітненню кола їхніх інтересів, при цьому не тільки професійних. Система підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців стимулює самоосвіту і саморозвиток особистості, всіляко заохочує і підтримує прагнення фахівця до освіченості, вдосконалення та розвитку.

Названі та інші функції системи підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців перебувають у тісному взаємозв'язку. Взаємозв'язок і взаємозумовленість функцій системи дають можливість усвідомити природу процесів, що регулюють розвиток даної системи, сприяють підвищенню ефективності навчання й освіти державних службовців.

Сучасна система підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців дає змогу підняти загальнокультурний, фахово-кваліфікаційний та функціональний рівень кваліфікації державних службовців державний службовець підготовка кваліфікація РОЗДІЛ 3. СИСТЕМА ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ Запровадження адміністративної реформи, формування на сучасних засадах механізму держави та державного апарату, розвиток державної служби органічно пов’язані з професійною підготовкою кадрів.

Розвиток загальнонаціональної державної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців здійснюється на конституційних засадах, концептуальних положеннях адміністративної реформи, на засадах оновленого законодавства про державну службу, освіту та інших законодавчих і нормативних актів.

В розробці засад розвитку професійної підготовки державних службовців неможливо обмежитися тільки рішенням поточних завдань. Стратегія професійного навчання кадрів — стратегія майбутнього держави. Визначення потреб в кадрах (кількісного та якісного — за спеціалізаціями та кваліфікаціями) обумовлено передусім станом і прогнозом розвитку соціально-економічних і політичних процесів, рівнем розвитку виробничих сил, завданнями управління, тими пріоритетами, на які наділено суспільство.

Загальнодержавна система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців має свою цільову спрямованість, зміст та характерні риси єдиної. Вона виступає як єдина система освітньої діяльності з єдиними вимогами щодо формування змісту навчання, з мережею навчальних закладів, визначених у встановленому порядку, та зі своєю системою управління.

Становлення цієї системи йде одночасно в двох напрямах:

Перший. Становлення загальнонаціональної системи професійного навчання державних службовців йде шляхом впровадження системності в професійно-освітній процес на базі реалізації єдиної державної кадрової політики у сфері державної служби через визначення структури та змісту його професійної діяльності, професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців, цілей, пріоритетів і принципів професійного навчання, введення єдиних державних стандартів професійної підготовки та критеріїв оцінки їх досягнення з урахуванням різноманітності термінів, форм і методів навчання. Саме це має надати системі професійного навчання сутністні визначеність, цілісність, забезпечить неперервність і послідовність навчального процесу.

Другий. Становлення загальнонаціональної системи професійного навчання державних службовців йде також по лінії зміцнення керованості діяльності системи, взаємозв'язку та скоординованості дій всіх навчальних закладів, що здійснюють освітню діяльність у сфері державної служби.

Ст. 1 Закону України «Про державну службу» визначає державну службу, як «професійну діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті.» Ст. 29 визначено, що державним службовцям створюються умови (треба підкреслити, що саме тільки умови) для навчання і підвищення кваліфікації у відповідних навчальних закладах (на факультетах) та шляхом самоосвіти.

Навчання у сучасному розумінні — це будь-яке заплановане вдосконалення поведінки того, хто вчиться, на основі нових знань, поглядів, цінностей, вмінь, навичок тощо. При цьому освіту можна розглядати як організовану комунікацію з метою навчання. Якщо виходити з цих положень, то система навчання державних службовців вирішує такі загальні завдання, щодо здійснення:

підготовки державних службовців, як навчання з метою отримання особою певного нового для неї освітньо-кваліфікаційного рівня (спеціаліст, магістр) за спеціальністю, спрямованою на професійну діяльність в органах державної влади чи місцевого самоврядування. При цьому під підготовкою державного службовця необхідно розуміти і навчання особи, яка вже перебуває на державній службі, і особи, яка цілеспрямовано готується до державної служби.

перепідготовки державних службовців, як навчання з метою отримання певного освітньо-кваліфікаційного рівня за іншою спеціальністю (спеціалізацією), спрямованою на професійну діяльність в органах державної влади чи місцевого самоврядування.

підвищення кваліфікації державних службовців, як навчання, спрямоване на підвищення, тобто досягнення певного визначеного рівня загальної управлінської культури та що спеціалізується в межах певної категорії посад і спеціалізації на окремих функціях, завданнях, повноваженнях, що визначаються актуальними потребами сьогодення (для конкретної особи, конкретного органу державної влади чи місцевого самоврядування, для конкретної зміни державно-службових відносин тощо).

Система навчання державних службовців може успішно розвиватися тільки при постійно та якісно зростаючій потребі в наслідках їх діяльності. Необхідне створення нового мотиваційного механізму, не просто зобов’язуючого, а стимулюючого державного службовця постійно оновлювати свої професійні вміння та знання. Найбільш універсальний спосіб досягнення цього — пов’язати службове просування, атестацію з професійними досягненнями державного службовця, результатами його навчання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1997 року № 167 «Про затвердження Положення про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і Положення про єдиний порядок підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації керівників державних підприємств, установ і організацій» вперше зроблена спроба органічно «вбудувати» професійне навчання, підвищення кваліфікації державного службовця в його професійну діяльність, службову кар'єру. Визнано за необхідне проходження підвищення кваліфікації державним службовцем за професійними програмами в наступних випадках: при зарахуванні до кадрового резерву, зайнятті посад вищої категорії, перед черговою атестацією державного службовця, а також для фахівців, уперше прийнятих на державну службу, — протягом першого року їх роботи.

Протягом п’ятирічного циклу між атестаціями згідно зазначеної постанови Кабінету Міністрів України мають запроваджуватися й інші форми підвищення кваліфікації, а саме: тематичне навчання в короткотермінових і довготермінових семінарах, самоосвіта, стажування (в тому числі за кордоном), навчання за особистими річними планами резерву тощо. Але різні форми навчання будуть ефективними лише за умов обов’язковості його проходження, незалежного та неупередженого оцінювання наслідків навчання.

Отже, аналіз і незалежне та неупереджене оцінювання наслідків навчання має стати для кадрових служб органів державної влади чи місцевого самоврядування однією із засад функціонування державно-службових відносин.

Ст. 29 Закону України «Про державну службу» визначено, що «результати навчання і підвищення кваліфікації є однією з підстав для просування по службі». На її виконання в кожному органі державної влади чи місцевого самоврядування розробляються річні та перспективні плани роботи з кадрами, в яких визначаються заходи зокрема щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації тощо.

Досвід розвинутих демократичних правових держав із сталою, із своїми національними традиціями та досвідом державною (публічною, громадянською) службою свідчить, що результати навчання державних службовців є умовою як для просування по службі, так і присвоєння чергового рангу, чину, звання тощо, підвищення заробітної плати тощо. Прийом на державну службу та просування по ній мають бути також органічно пов’язані з безперервним навчанням державних службовців.

Багато в становленні системи навчання державних службовців, особливо в забезпеченні його безперервності, обов’язковості, залежить від зміни відношення до нього як з боку керівників, так і з боку працівників органів державної влади та місцевого самоврядування. Важливо в загальнодержавному масштабі досягти того, щоб систематичне професійне навчання службовців стало складовою їх професійної діяльності, не особистою ініціативою, а обов’язковою вимогою, частиною державно-управлінської діяльності та здійснювалося за рахунок державного бюджету.

В той же час необхідним є створення нового мотиваційного механізму, не лише стимулюючого, а такого, що ставить службовця перед необхідністю постійного оновлення своїх професійних знань, умінь та навичок. Досвід цивілізованих країн засвідчує, що необхідно пов’язати службове просування, розмір заробітної плати з рівнем кваліфікації, компетенції, діловими якостями, щоб професійна підготовка, підвищення кваліфікації службовця були органічно вбудовані до його професійної діяльності, службової кар'єри, оплати праці. В таких умовах, а також з удосконаленням порядку проведення атестації, присвоєння чергового рангу підвищиться мотивація до праці та відповідальність службовця за свій професійний розвиток.

Нині реально існують і функціонують шість підсистем професійного навчання державних службовців з урахуванням відомчої специфіки їх діяльності: * працююча під керівництвом Головного управління державної служби України система навчання державних службовців органів державної влади та місцевого самоврядування;

* система навчання кадрів силових структур — за відомчою підпорядкованістю;

* система навчання службовців юридичних установ і судових органів;

* система навчання службовців сфери сільського господарства;

* система навчання службовців сфери охорони здоров’я;

* система навчання службовців сфери зайнятості населення.

У перелічених системах здійснюється перепідготовка та підвищення кваліфікації державних службовців. Разом із тим координація їх діяльності має бути зосереджена в повноваженнях центрального органу виконавчої влади, відповідального за проведення державної кадрової політики у сфері державної служби.

Центральне місце та провідна роль в структурі навчальних закладів навчання державних службовців належить Українській Академії державного управління при Президентові України, яка здійснює підготовку та підвищення кваліфікації державних службовців, які займають посади І - IV категорій.

Мережа навчальних закладів підвищення кваліфікації за останній період розширилася в результаті створення обласними державними адміністраціями регіональних центрів підвищення кваліфікації державних службовців. Головний напрям їх діяльності — підвищення кваліфікації державних службовців місцевих органів державної влади та місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ і організацій, осіб, включених до кадрового резерву на зайняття цих посад.

Професійне навчання державних службовців доцільно вести переважно в державних закладах освіти, здатних забезпечити підготовку фахівців відповідного профілю.

У майбутньому ж до навчання державних службовців широко має бути залучена на конкурсній основі й мережа недержавних навчальних закладів, яка в умовах ринкових відносин пропонуватиме різноманітні освітні послуги.

РОЗДІЛ 4. СТРАТЕГІЯ МОДЕРНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ, ПЕРЕПІДГОТОВКИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ

4.1 Система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців: стан і проблеми В основі діючої нині в Україні Системи лежить адаптація отриманого раніше фаху до професійної діяльності у сфері державного управління. Вона здійснюється шляхом реалізації освітньо-професійних програм підготовки магістрів, професійних програм підвищенням кваліфікації, тематичних семінарів і стажування.

Магістерські програми мають академічний, фундаментальний характер, надають загальну широку освітню підготовку з державного управління.

Програми підвищення кваліфікації державних службовців не мають необхідного практичного спрямування, носять здебільшого освітній характер.

Програми базової підготовки, перепідготовки та функціональної спеціалізації службовців в Україні відсутні.

В Україні професійне навчання службовців здійснюється за державними і галузевими стандартами вищої освіти, стандартами вищих навчальних закладів, що ліцензовані та акредитовані в освітній галузі «державне управління», зокрема зі спеціальностей «управління суспільним розвитком» (із трьома спеціалізаціями), «державне управління» (із 19 спеціалізаціями), «державна служба» (із 10 спеціалізаціями) за різними формами навчання.

Підготовка кадрів вищої кваліфікації (кандидатів і докторів наук) здійснюється за чотирма спеціальностями в галузі науки «державне управління»: «теорія та історія державного управління», «механізми державного управління», «державна служба», «місцеве самоврядування».

Аспірантури і докторантури діють в НАДУ, її Дніпропетровському, Львівському, Одеському і Харківському регіональних інститутах державного управління, Донецькому державному університеті управління та Запорізькому гуманітарному університеті «Інститут державного і муніципального управління»; у них функціонують сім спеціалізованих учених рад для захисту дисертацій.

Підвищення кваліфікації вищих категорій службовців здійснюється в Інституті підвищення кваліфікації керівних кадрів НАДУ.

Підвищення кваліфікації службовців здійснюється ліцензованими закладами навчальної системи за програмами і планами, затвердженими в установленому порядку.

Мережа закладів Системи професійного навчання службовців, яка сформована із застосуванням механізмів ліцензування та акредитації в освітній галузі «державне управління», включає:

— НАДУ при Президенті України, 4 регіональних інститути НАДУ в містах Дніпропетровську, Львові, Одесі, Харкові;

— 14 вищих навчальних закладів, що ліцензовані та акредитовані для підготовки магістрів за спеціальностями «державне управління» та «державна служба»;

— 23 центри перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій;

— 65 галузевих навчальних закладів вищої і післядипломної освіти, що ліцензовані для підвищення кваліфікації службовців.

Нормативно-правова база навчальної системи ґрунтується на Конституції України та законах України «Про вищу освіту», «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», складається з указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, за якими створена і функціонує Система, та інших нормативно-правових актів.

Процес навчання переважно фінансується за рахунок державного бюджету, бюджетів органів державної влади та місцевих бюджетів.

Поряд із позитивними здобутками Система має суттєві недоліки.

1. Система в умовах нової демократичної суспільно-політичної системи та глобалізаційних процесів (формування нових правил і засад економічного та соціального буття, стирання кордонів, нових інформаційно-комунікаційних технологій) не забезпечує підготовку професіоналів у сфері державного управління та місцевого самоврядування, не спрямована на формування службовця нової формації, не виконує виховної функції.

2. Система не стала органічною складовою державного управління та місцевого самоврядування, інститутом державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, не забезпечує результативність їх діяльності через розвиток інтелектуального потенціалу працівників, не охоплює всіх службовців, особливо навчанням перед участю в конкурсі на заміщення посади та після призначення на посаду (лише 20% службовців проходять яке-небудь навчання протягом законодавчо визначених п’яти років).

3. Зміст, організація та форми професійного навчання службовців не відповідають сучасній парадигмі державного управління та місцевого самоврядування — надання конституційно і законодавчо визначених послуг особі, громадянину та населенню з необхідною якістю за змістом і терміном, потребам органів державної влади та органів місцевого самоврядування, не мають випереджаючого характеру, їм бракує практичної спрямованості, недостатньо використовуються сучасні інформаційно-комунікаційні технології.

4. Науково-педагогічні та наукові працівники закладів Системи відірвані від діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, не проводять експертно-аналітичний супровід їх діяльності, не мають досвіду практичної діяльності в цих органах.

5. Система не забезпечена необхідною законодавчою базою, демократичними стандартами щоденної професійної діяльності державних службовців, ефективними механізмами вивчення потреб і оцінки якості професійної діяльності та навчання, достатнім ресурсним забезпеченням, у тому числі фінансовим (фінансування підвищення кваліфікації в 100 разів менше, ніж у країнах розвиненої демократії), кадровим і науково-методичним.

6. Подолання практики ручного управління системою підвищення кваліфікації, перехід до управління як законодавчо і нормативно урегульованого планомірного впливу на визначення і реалізацію мети і завдань системи в цілому та кожної з її складових.

7. Структура вищої та післядипломної освіти службовців не відповідає змісту діяльності у сфері «державне управління», що визначений ООН, ЄС, у багатьох провідних країнах та визнаний в Україні. Відсутня низка важливих спеціальностей, бракує державних стандартів щодо професійного навчання; не використані можливості розширення перепідготовки за спеціалізаціями, орієнтованими на державне управління. Потребують суттєвого удосконалення і диверсифікації професійні програми підвищення кваліфікації.

8. Суб'єкти Системи мають різний організаційно-правовий статус: НАДУ, її регіональні інститути та центри перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій відносяться до системи органів виконавчої влади, вищі навчальні заклади — до Міністерства освіти та науки України, галузеві навчальні заклади післядипломної освіти — до відповідних центральних органів виконавчої влади. Наявні повноваження та функції суб'єктів Системи диверсифіковані, не скоординовані, не забезпечують результативного й ефективного її функціонування. Немає чіткого розмежування повноважень учасників системи та координації їх діяльності. Вплив неурядових громадських організацій на діяльність Системи відсутній.

9. Відсутні унормовані механізми та процедури залучення молоді до навчання за спеціальностями, спрямованими на державну службу та службу в органах місцевого самоврядування, відбору претендентів на адміністративні посади — випускників вищих навчальних закладів І — ІІ рівнів акредитації з подальшим працевлаштуванням на службу, успадкування кращого досвіду діяльності органів влади та органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб.

Особливості управлінської праці персоналу органів державної влади та органів місцевого самоврядування обумовлюють необхідність запровадження інституціональних засад професіоналізації державного управління та місцевого самоврядування, найважливішою складовою якої є результативна діяльність потужної системи професійної підготовки та післядипломної освіти державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування.

4.2 Місія, цілі, завдання та функції системи Цільовою настановою держави є соціальна стабілізація та стимуляція креативної активності особи, громадянина, підприємств, установ і організацій усіх форм власності.

Місія Системи — формування та розвиток інтелектуального капіталу науково обґрунтованого, системно організованого, ситуаційно виправданого та публічно підтриманого управління демократичною правовою соціальною державою.

Цілями Системи є:

1. Надання освітніх послуг з підготовки фахівців для професійної діяльності в органах державної влади та органах місцевого самоврядування за відповідними спеціальностями та освітньо-кваліфікаційними рівнями;

2. Надання освітніх послуг з післядипломної освіти державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування, депутатам рад усіх рівнів, особам, які за сферою своєї діяльності надають публічні послуги;

Завданнями Системи є:

* забезпечення поступового та планомірного збільшення в органах державної влади та органах місцевого самоврядування кількості підготовлених фахівців з професійною освітою в освітній галузі «державне управління» та інших галузях, професійно спрямованих на діяльність з надання публічних послуг;

* постійна актуалізація та оновлення змісту і державних стандартів професійного навчання, що відповідає перспективам розвитку демократичного врядування, державного управління, місцевого самоврядування, держави і суспільства в цілому;

* підготовка науково-педагогічних і наукових працівників для закладів Системи та середньої і вищої освіти;

* запровадження технологій, методів і принципів європейського освітнього простору (Болонського процесу) у організацію професійної підготовки та післядипломної освіти фахівців і службовців;

* створення системи гарантованого державою використання досвіду державної служби, місцевого самоврядування, тобто створення системи активного залучення професіоналів — державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування — до професійного навчання та інституту радників і консультантів;

* інституалізація та запровадження механізму накопичення та використання професійного досвіду через заклади Системи;

* підготовка наукової, навчальної та методичної літератури для професійного навчання фахівців і службовців в освітній галузі «державне управління» та інших галузях, професійно спрямованих на діяльність з надання публічних послуг;

* проведення незалежної оцінки рівня фахової підготовленості та ділових якостей службовців при просуванні по службі і кандидатів на їх посади;

* запровадження кредитно-модульної системи в закладах Системи та незалежного контролю якості надання освітніх послуг (через незалежні центри оцінювання якості професійного навчання);

* створення ефективної системи формування, розподілу та реалізації державного замовлення на професійне навчання фахівців і службовців в освітній галузі «Державне управління»;

* проведення ліцензування та акредитації закладів для професійної підготовки та післядипломної освіти фахівців і службовців із залученням центрального органу виконавчої влади з питань державної служби;

* запровадження цільового професійного навчання фахівців і службовців, в тому числі для діяльності в умовах європейської та євроатлантичної інтеграції;

* забезпечення аналітичної, консультативної та експертної діяльності науковими і науково-педагогічними працівниками закладів системи;

* підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників системи професійного навчання службовців один раз на три роки;

* створення умов для поступового переходу до безперервного професійного навчання протягом періоду перебування на службі із застосуванням сучасних інформаційних технологій;

* запровадження управління системою професійної підготовки та післядипломної освіти як законодавчо і нормативно урегульованого планомірного впливу на визначення і реалізацію мети і завдань Системи в цілому та кожної з її складових.

Професійне навчання має цілеспрямовано формувати здатність державних службовців до здійснення нормативно-проектних, аналітичних, організаційно-розпорядчих, консультативно-дорадчих та контрольних функцій.

РОЗДІЛ 5. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ, ПЕРЕПІДГОТОВКИ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ Трансформація існуючої системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ і організацій до вимог загальноєвропейської системи професійної підготовки та післядипломної освіти Службовців потребує суттєвої диверсифікації її структури.

До організаційної структури Системи входитимуть:

центральний орган виконавчої влади, підзвітний і підконтрольний Президентові України, на який покладено повноваження щодо розробки державної політики у сфері професійної підготовки та післядипломної освіти Службовців і її реалізації;

органи державної влади та органи місцевого самоврядування як замовники професійної підготовки та післядипломної освіти;

головний вищий навчальний заклад в Системі з його регіональними інститутами як центральна установа з надання освітніх послуг Службовцям та координації професійного навчання в інших закладах Системи;

вищі навчальні заклади, ліцензовані та акредитовані для надання освітніх послуг з професійної підготовки та післядипломної освіти;

заклади післядипломної освіти як заклади з надання освітніх послуг з перепідготовки та підвищення кваліфікації;

регіональні центри перепідготовки та підвищення кваліфікації Службовців як навчальні установи з надання освітніх послуг з підвищення кваліфікації;

кадрові служби органів державної влади та органів місцевого самоврядування як структури, що забезпечують моніторинг якості навчання та планування кар'єри Службовців;

інші структури, що забезпечують методичне супроводження навчання учнівської та студентської молоді та проведення професійної орієнтації молоді.

Організаційна структура має забезпечити:

запровадження єдиного центру управління Системою із статусом центрального органу виконавчої влади, підпорядкованого Кабінету Міністрів України; координацію спільної діяльності навчальних закладів, органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо формування змісту навчання державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування;

створення умов для конкуренції між навчальними закладами, які надають освітні послуги з підвищення кваліфікації;

контроль і оцінка діяльності навчальних закладів і викладачів як одна з передумов забезпечення ефективності професійного навчання;

направлення осіб на навчання за програмами професійної підготовки та післядипломної освіти, у тому числі з відривом від роботи, їх соціальний захист у період цього навчання;

створення умов для розвитку конкурентного середовища в Системі;

створення ефективної системи інформування громадськості, у тому числі Службовців про освітні послуги Системи і порядок їх надання;

механізми забезпечення спільної діяльності навчальних закладів, наукових установ, органів державної влади, органів місцевого самоврядування щодо розробки змісту навчання з підготовки та післядипломної освіти.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про вищу освіту» (Закон від 17.01.2002 № 2984-III) «управління у галузі вищої освіти у межах їх компетенції здійснюється: іншими центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади».

При цьому завдання і функції центрального органу виконавчої влади з питань державної служби щодо організації професійної підготовки та післядипломної освіти Службовців відповідають положенням статті 10 та частини 2 статті 18 Закону України «Про вищу освіту».

ВИСНОВКИ

Існує низка суперечностей, які заважають ефективному функціонуванню системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців.

Це і дублювання повноважень щодо управління системою навчання, які законодавчо закріплені між органами, що здійснюють управління цією системою та акредитованими навчальними закладами. Так, замовлення на навчання державних службовців формує Нацдержслужба України і Національна академія. При цьому не завжди вивчаються потреби органів влади у кількості державних службовців, які повинні пройти навчання. Частіше за все ця співпраця проходить на формальному рівні. Майже не враховується потреба самих державних службовців у підготовці, перепідготовці та підвищенні кваліфікації. Усе це зумовлює те, що освітній рівень державних службовців потрібно значно покращити.

Ще одне, це не чітко розмежовані категорії посад державних службовців між навчальними закладами системи професійного навчання державних службовців.

Як зазначалося у вище, існує низка акредитованих навчальних закладів, які проводять навчальну діяльність у галузі державного управління. Але потрібно зазначити, що не існує чіткої системи співпраці між ними. Відсутній закріплений на законодавчому рівні розподіл повноважень між Національною академією, її регіональними інститутами, галузевими навчальними закладами та обласними центрами підвищення кваліфікації.

Галузеві навчальні заклади підпорядковуються органам виконавчої влади, при яких вони створені. Таким чином, під час підвищення кваліфікації в галузевих закладах залишається незаповнена ніша в здобутті знань та розвитку умінь і навичок у державних службовців із загальних питань розвитку державної служби, реформування держави, з виконання своїх функціональних обов’язків як державних службовців, а не працівників тієї чи іншої галузі.

Доцільно було б прийняти нормативно-правовий акт «Про професійне навчання державних службовців», який би в собі сконцентрував напрацювання існуючого законодавчого поля з цього питання, передбачав удосконалення діючої системи з метою задоволення не лише потреби держави у висококваліфікованих кадрах, а й державного службовця як особистості.

Такий нормативно-правовий акт повинен враховувати загальноприйняті в Європі підходи і принципи Болонського процесу до організації підготовки фахівців з вищою освітою — пріоритет університетської широко профільної міждисциплінарної ступеневої підготовки зі значною дослідницькою складовою. Така підготовка доповнюється навчальними заходами із професійного підвищення кваліфікації, яке державні службовці періодично проходять упродовж усього часу їх професійної діяльності.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Про державну службу: Закон України // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 52. — Ст. 490.

2.Про підвищення ефективності системи державної служби: Указ Президента України // Урядовий кур'єр. — 2000. — 15 лют. — С.5.

З. Положення про Головне управління державної служби України: Указ Президента України // Офіційний вісник України. — 1999. -№ 40.

4.Андрушків Б.В., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. — Львів: Світ, 1996.-296с.

5.Волгин А. П., Матирко В. И., Модин А. А. Управление персоналом в условиях рыночной экономики. — М.: Дело, 2010. — 178 с.

6.Гурне Б. Державна служба. — К.: Основи, 1993.

7.Державна служба України: Збірник законодавчих та нормативних документів, роз’яснень Головдержслужби, міністерств та відомств України. -К., 1996.-510с.

8.Державне управління: Теорія і практика / За заг. ред. проф. В.Б.Авер'янова. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 432 с.