Сталін

I.

а його з’являлося щось хитрувате грузинське, але він замовкав! Його рунисті брови на гору зраджували його обличчю жорстоке і непохитне вираз. Під час зустрічі радянських письменників він певною мірою сказав: «Ви — справляєте потрібний нам товар, потрібніші машин і літаків — душі людей». То була визначено завдання нашої літератури. Ні слова не сказала слухняна література звідси страшному голод який був цього року — село вмирала молча!

У Жовтневі свята 1932 року в квартирі Сталіна відбулася «катастрофа»: Жовтневі свята принесли йому звичайні клопоти: 7-го листопада йому чинили парад, а ніч із 8-го на 9-ое, коли всі партійці відзначали ювілей своїй єдиній коханій революції, він був у банкеті, на квартирі Ворошилова зі своєю дружиною. Тоді він випив, намагався розслабиться, ще рік голоду і голодне черево могло переможе власний страх і перше-те зрадять соратники, він матюкався, демонструючи цей спосіб жорстокого солдата партії. І після цього святкового вечора його дружину і в цьому вранці у дурні крові. І а з нею валявся маленький пістолет Вальтер, настільки зручний для дамській сумочки. Так закінчилися 14 років їхнього життя. І аби зрозуміти що сталося треба повернуться і придивитися їх нещасну жизнь.

Після одруження він надсилає цю дівчинку, їй виповнилося 16, працювати до Леніна. Сталін добре використовував маленьку Надю аби знати все що відбувається там на «олімпі». Потім вона завагітніла, вона посоромилася сказати Леніну що вона чекає дитини коли всі чекають світову революцію. Так що пояснила що має піти через бажання чоловіка, Ленін лише потиснув плечима, сказавши: «Азіат!». Гадаю ніжно сказав, бо тоді і ще любив відданого Кобу. 1921;го року коли його вже народила дитини її вирахували із партії як непотрібний баласт. Але Ленін назву скривдити дружину протеже. Він ніби написав великий лист про заслуги Аллилуевой і його повернули, щоправда кандидатом. Сталін відбувалися з дуже ній усі, вона була маленька покірна. Вона називала його за «ви», і в «ти». Але вона знав що таке циганська кров Аллилуевых. З ними жив підліток — Яшка. То справді був Яків син тієї померлої, першої дружини! Він був спокійний, витриманий, а часом запальний і скажений. Отож троє запальних опинилися у одному будинку — це небезпечно. Першим не витримав наймолодший — Яків. Він надумав одружуватися, але батько висміяв його, той «вибухнув» і він вирішив покінчити із собою. Стрілявся — невдало і утік у Ленінград до Аллилуевым. Народивши другої дитини Надя вступає у Секретаріат Орджонікідзе, але незабаром звідти йде. У 1929 року вона вступає у Промислову Академію. Вона свариться зі Сталіним та їде до Ленінград. Але невдовзі повертається, бо «любить. Але вони було кохання… Коли вони разом — сварилися, а й одне без друга було неможливо. У цій Московської життя вони бачилися мало. Йосип багато, приходив о 12-й ночі, пив чай і миттєво засинав. Спільно вони бували Півдні. У 1930 року поїхала лікуватися в Карлсбад, але це якось дивно, Сталін як та її улюблений герой Іван Грозний ненавидів все іноземне. Вона пише йому, він відповідає… І він пише їй: «Приїжджай якомога швидше, не затримуйся, дуже нудьгую, якщо здоров’я вимагає затримайся!». І затримається вона там на 2 місяці. І саме у Німеччині вона зустрітися зі братом Павлусем, що й допоможе їй, той найменший револьвер Вальтер. З Карлсбада вона повертається якась нова, нервова. В неї з’явилися підозри що зраджує її, а Сталін адже подобався жінкам. І вона має щоб піти. Отут і почалися ці дикі скандали. Коли сама вона кричала йому: «Мучитель, ти замучив свого сина, ти мене мучиш, ти весь народ замучив!». І потім його постріл. І весь цей дуже банально — ревнощі. У медичному історії з Кремлівської поліклініки, яку Сталін беріг у своєму архіві на смерть де він було записано — гострі біль у області живота. До того ж у вересні вже в передодні пострілу — консультації з приводу операції через три — чотири тижня. У той час її готували до дуже серйозною операції яку навіть насмілилися написати у цій медичної історії. І тоді стає зрозуміло, навіщо вона їхала в Карлсбад. І саме там в Карлсбаді вони нарешті почали про щось здогадуватися і тому з’явився це дивне подарунок Павлуся — маленький револьвер.

Отже, повернемося того вечора. Надя збиралася нею як у бал. Сталін на банкеті загравав дружини Єгорова — те й зіграло роль. І Надя до цього час почала з кимось кокетувати і нарвалася з його звичайну грубість. Сталін сказав їй: — Їй ти, — а вона відповіла. — Я не ти. І вийшла через стіл. А далі постріл. Вранці після тієї страшної ночі знайшли у кімнаті. Її знайшла економка. Вирішили не будити Сталіна. Зателефонували начальнику охорони, Молотову. Сталін прокинувся і його сказали що Наді більше нет.

Згодом Сталін говорив: «Вона дуже це недобре зробила, вона зіпсувала мене, чого ж воно могло залишити двох дітей, що, вони он забули її кілька днів, а мене! Мене вона скалічила протягом усього жизнь!».

II.

1 грудня Кіров йшов коридору Смольного, від стіни «відокремився» молодий людина, відкрив портфель, вийняв револьвер й вистрелив. Кіров упав, выбежавший другого секретаря підбіг щодо нього, але пізно — він був мертвий. Марія Сванідзе описує ці похорон: «Гаснуть прожектора, доступ для публіки заборонено, з’являється Йосип оточений соратниками, обличчя його скорботно, підходить до труні і цілує мертвого Кірова і це чую як усе зал ридає, я чую власне схлипування знаючи, як вони були близькі». І потім пише: «Павлуня — це брат Надії Аллилуевой, вчора відвідав його за дачі, він сидів підперши голову руками, Павлуня будь-коли бачив її у такому позі», і він заявив: «Осерател я совсем"(уверяю вас він заявив це навіть щиро, у тому одне з загадок, психологія цього подвійного человека).Он знав що він, вони об'єктивно його убили.

А далі починається велика «детективний роман», цей «трилер» складений господарем у якому приимут участь мільйони, у якому загине вся партія. І тут починається разом з цього пострілу в Кірова. Ягода певне не знав космічний план хазяїна, не розумів. Він кинувся займатися звичним справою. Почали заарештовувати якихось священиків, аристократів (колишніх) називалося це, глумливо, — «Кіровський потік». Хазяїн прямо йому сказав: «Шукайте ворогами народу серед зинов'ївців. Він знав що Ягода не впорається, адже він був плоть плоті тієї партії які мають бути знищена! Отож довелося йому підперти Ягоду новим людиною — це був Єжов. У Єжова були дивовижні біографічні дані: незакінчене нижчу освіту, судимість якась темна. Східні поети його називали «батыром». І це був секретар ЦК, голова комісії парт контролю та генеральний комісар Госбезопасности.

«Трилер» починається з явища на Майдані сцену Зинов'єва і Каменєва — цього величезного відкритого процесу. А далі дедалі нові учасники вступали. Иникидзе — це з найближчих друзів Сталина.

Але жила не цим, всі ці арешти був у нічного життя, а денна гриміла парадами, гриміла перемогами. Усіх перемогли: білих колись перемогли, щодня перемагали у праці і перемогли навіть саму смерть он «живої» Ленін лежав у Мавзолеї. Після цього відкриті процеси також було одне з перемог — це була перемога чекістів. Для рядових членів партії - це були як продовження революції, як удару штабам підірваних і ненажерливих бояров. Щодо безпартійних — це був кінець революції, це був загибель тих, хто пов’язаний з цим червоним терором. Була й ще одне величезна сум Баски приїхали до країну. Баски — ці знамениті тоді футболісти, исполнявшие роль бразильців, котрі приїхали і сокрушившие команду за командою. І господар, він дбав про народі, наказав: «Перемогти!». І Динамо розгромило цих чемпіонів 6:2(!). Оскільки, дурні Баски до футболу грали, ті грали за жизнь!

Свято інший — метро пустили. І Сталін вирішив відвідати метро днем. І все бояться блідий Каганович, блідий Молотов: — Як можна відвідати колом вороги? І все умовляю Йосипа не їхати, бояться ворогів, але сміливий Йосип їде! …Що коїлося, захоплення перевершував людське уявлення. У охочому ряду натовп кричала: «Ура!!!». Збили лампу, оточили Йосипа… Це тому було приємно. І після цього він заявив: «Народові потрібен цар, той хто вони змогли поклоняться і той заради чого вони б жити і работать!».

Свята були нескінченні… Карнавал був у Москві Центральному парку культури та відпочинку — це був маскарад нічний з масками… А час дії «трилера» йшло. І господар попросив наступних «акторів» для виходу. Єжов пише йому що вирішив заарештувати Радека, хоча говорить він про трохи зарано, треба дати їй написати статтю на Звістках проти Троцького. І Зинов'єва з Каменєвим не забув і тоді йому оголосили «вихід на Майдані сцену». Він чудово виконав своєї ролі, він в усьому зізнався і він однією з «зірок» цього процесу. Хоча засудили до смерті Леніна і П’ятакова і Серебрякова та інші ленінських найближчих сподвижників. Радеку дали 10 років, нічого його уб’ють в таборах. Потім заарештували Марія Сванідзе (!). А потім настала чергу, й Ягоди. Він зрозумів що хазяїн перевів їх усіх «самообслуговування». Спочатку Ягода сам відносини із своїми катами знищував цю партію, за всенародного схвалення Постишева і Косіора. А потім та його чергу, прийде Єжов відносини із своїми катами. І прийде чергу, й самого Єжова. І які сцени Шекспірівські тим часом розігрувалися, це був наш Шекспір — Бухарин. Коли її звинувачували і він клявся що він невиноват, клявся пам’яттю Леніна і смертним годиною Ілліча. А Єжов йому: — Брешеш, ти ні чого бачив! — Як можна?, — каже Бухарин, — Надія Іллівна, доктор і Надежда.

Костянтинівна, Надіє Костянтинівно скажіть! Мовчить Надіє Костянтинівно… А натовп сміється з нього, мовчить ленінська вдова оскільки жити хочет!

А який був пленум після знаменитого того доповіді Сталіна: «Змагання з виявлення шкідників». Делегат Богушевский він виявив шкідників на радіо, вони пускали циганські романси щодня пам’яті Леніна (ясно що зніми було). Єжов доповідає: — 141 шкідник виявлено по Наркомлегпрому, 228 по Наркомосвіти — Мало, мало!!!, — кричать із залу І вже Молотов «головний нападаючий» каже: — Хіба це відмовчується товариш Лобов нехай скаже Єжов заспокоює їх: — Це лише початок, по Наркомлегпрому ми лише розвертаємося, причому більша частина їх разстріляна! Оплески у залі! Не від кровожерливості, як від страху! Эйхе виступає із Західного Сибіру, він каже що вони є першими розпочали це виявлення шкідників, він говорить про прекрасних ці цифри виявлення. Принишк старий Эйхе, тільки він член партії з 1905 року і він не знає, що чистка-то — кардинальна. Тож і він скоро піде до тієї ж стенке.

Отож господар міг стати задоволений, справу з очищення країни відбувалося й вона вже заспокоює чергового делегата, з гнівом, всміхаючись, каже: — Ви що всіх ворогів вже розігнали або ще залишилися? Сміються, може закінчилися? Не закінчилися, він був трудар, він справу свою виконував справді. І коли Варашилов, котрий розуміє ситуації, каже: — У армії шкідників виявлено значно менше, але і має бути либонь у армію країна посилає свої кращі кадри. Молотов йому репліку у відповідь: — Військове відомство велика й проверятся будуть міцно! І перевірялося! Гухдешевский, Якір, Варевич, Корк всі ці герої громадянську війну вступив у велика «триллер».

Саме тоді Бухарин вже був у в’язниці. А з в’язниці він пише з чотири десятки листів хазяїну. Чотири десятка пояснень у коханні: «Дух Ілліча почиет на тобі!». Ні не лукавить, не бреше. Це найстрашніше може бути — це як від в’язниці, коли розум каламутиться, ця любов жертви до катові. Він на диво талановитий — усе це що він пише — це література, що часом є Достоєвський, але найчастіше — це Кафка. Але Бухарин не знає, що «демократ» Йосип вже всіх уровнял. Невдовзі Бухарин просив в Сталіна чашу морфію, щоб якомога швидше померти, але Йосип назву! Бухаріна розстріляли останнім, господар не вибачив йому дружину. До того ж настала черга Єжова. У його следовательном справі є дивовижна річ: три кулі. Три сплющені кулі якими було розстріляні Зинов'єв, Каменєв і Смирнов. Спочатку їх взяв Ягода, любитель історичних сувенірів. До того ж взяв Єжов, котрий розстріляв Ягоду. Тож які вони передавали одна одній цю естафету смерті. Настала черга і ежовских катів: Дзвінок через двері і вчорашній владика людських доль, який добре знає, що чекає її в Лубянской стінки, частіше двері не відкривав, а біг столу де лежав заповітний револьвер і постріл. А останнім часом зовсім дивний звичай з’явився — вікно! Тож які вони падали на нічну мостовую…

Країна — фортеця, країна — армія побудована! Нині можна вийти й міжнародний арену!

III.

Велика мрія, мрія Леніна, та й усіляких революціонерів що їх винищив, всесвітнє держава робітників і крестьян.

Для ось цієї першої «партії» яку розпочинав розігрувати Сталін на міжнародній арені, ситуація сприятлива — Гітлер!!! Гітлер!!! Він виконував досить ретельно одне з завдань Комінтерну, він підривав капіталістичну систему. Але як і згодом сказав Черчель: «Якщо Гітлер загрожуватиме пеклі(!), я попрошу допомоги в дияволів палати громад!». Тому мусили шукати гранти блок з ним чи навіть робити вигляд що шукають. Гітлера господар відчував, він теж знав що той будь-коли зупиниться плюс на теренах таку величезну країну з такою великої армією йому буде небезпечно. І він також почне шукати ходи спілки. І як він припускав: Гітлер загрожує Чехословаччини, господар тут шляхетний, він пропонує допомогу Чехословаччини, але ці безкорисливу шляхетність, він теж знав що Польща, ні Румунія не дозволять його армії пройти допоможе Чехословаччини, оскільки вони знають — впустити цієї людини легко, тоді як вигнати буде невозможно.

А далі знаменитий цей Мюнхенський змова. Тепер ці безумці розв’язали Гітлеру руки, нині він вільний і може робити що захоче. Напевно блок з Гітлером давав хазяїну якусь упевненість у найближче время.

Потім Гітлер починає загрожувати Польщі, все здійснюється, вона може напасти на Польщу маючи ворогом хазяїна, адже Чемберлен оголосив що з нападі на Польщу Англія не залишиться без участі - це світова війна! І з певного часу починаються таємні дипломатичних відносин. Хазяїн не поспішає, але Гітлер поспішає. Він знає, що скоро осінь развезет дороги йому потрібен цей союз, тож він готовий узяти всі умови що він запропонує хозяин.

І на серпні 1939 року відбулася цей візит який шокував увесь світ — Ріббентроп приїхав до Москви й у перебігу 3-ох годин за повної единодушии вони прижиттєво ділили Європу. Підписано цей знаменитий пакт про ненапад й таємні протоколи про які невдовзі довідалося все світ. І далі усе, що було в папері почне здійснюватися, але Гітлер дедалі терпіти, оскільки у цей час він зайнятий Європою. Сталін візьме і Західну Білорусь і Україну і в Румунії землі відібрані громадянську війну, потім Прибалтику, спробує Фінляндію, війна невдала звісно, але шматок усе ж таки візьме і всі терпів Гитлер…

Наприкінці 1939 року до початку 1940 року кордон у районі Брест — Литовського де так урочисто марширували армії нових країн союзників Сталіна і Гитлера.

Під час візиту Молотова у Берлін, Гітлер попросив про зустріч зі Сталіним, але Сталін відмовився! Чому? Бо він переходив до другого етапу цього дивного союзу, але це далі. І все-таки неофіційна зустріч була! Але є одна дуже цікава історія. У кремлівського кабінету Сталіна сидів спеціальний офіцер, який вів журнал відвідувачів кабінету. Усі хто входив і виходив, час перебування там, все старанно записувалося. І всі таки щось таке відбувалося 17 жовтня 1939 року?: все звісно ж — величезний прийом відвідувачів. І це 18 та19 жовтня Сталіна у його кремлівському кабінеті бо й з’явився лишень 19 і лише пізнього вечора. Але, знаючи режим роботи Сталіна, він був насправді безумець в роботі, якщо якого було на роботі, це два варіанта: чи що вона був хворий, але дуже не дивно бути хворим і з’явиться вночі наступного дня і до чи його справді був у Москві? І дивовижні відвідувачі що входять після повернення — це Молотов — другу людину в державу з яких вони розмовляють години та його розмова переривається з приходом третю людину у державі - Кагановича Лазаря Мойсейовича. Щось справді сталася у ці 2 дні, невже зустріч була — настільки несхожих в чомусь схожих людей.

З 1940 року Сталін починає отримувати відомості що його вірний союзник підписав план напади проти Радянський союз. Шле йому відомості Черчель, Зорге шле йому самі відомості. Сталін не вірить! Чому вірить? Оскільки і повинен вірити, Сталін — марксист, він знає, що Гітлер неспроможна воювати на два фронту, тим часом Гітлер веде війну з Англією і війна там — серйозна. Навесні 1941 року Гітлер на Балканах забирає в Грецію й наступний його удар ясний хазяїну як і і ясний Черчелю, в Гітлера явно Єгипет, захоплення Суеу і задарма Черчель пише Рузвельту з благанням, що удару Єгипту буде кінцем Британської імперії. Що ж до Зорге, то його начальство які вже зникло в чистках, все колеги Зорге теж зникли в чистках і Зорге теж це та її повернення там невозможно.

Гітлер до війни взимку не готується, як і потім підтвердилося. Що він був абсолютно спокійна, він вірив у розум. Але Гітлер війну почав! Але повернемося в травень 1941 року в випуску академії командирів, виступає Сталін каже: «Річ йде до війни й нашим противником буде Німеччина». Потім у кулуарах він пояснює що у армії відбулася перебудова, армія збільшена відчутно підвищиться й в нас є 300 ось цих боєздатних дивізій. У тому ж журналі відвідувачі дуже частий гість — це Василевський, тим часом він разом із Ватутіним — це двоє керівників генштабу, створюють дивовижну папір, він є в архіві й називається вона «Міркування по приводу стратегічного розгортання військ у разі нападу Німеччини». Отож зміст цього стратегічного розгортання військ — це блискавична війна, а результаті на 20-те дня, через 3 тижня, практично, військова міць Німеччини повинна бути знищена. Дуже цікаво що водночас посилається до армії директива політуправління Червоної армії, у якій чується знайомий голос, знайома інтонація: «Коли ми настільки сильні щоб знищити капіталізм, ми негайно схопимо його з комір». Так що це йшло до цього ходу. Але Гітлер зрозумів другий етап плану, він теж знав що 300 сталінських дивізій вони лише з папері та на жаль диктаторам доповідають лише, те, що хочуть почути. Що з його училищ виходять ще погано навчені командири, що прийом усіх цих досвідчених командирів забрав цей вихор чистки, війна Фінляндією довела його слабкість (у цьому він помилявся) і Гітлер вірив, те, що говорила йому його пропаганда, що після цього терору ненавидить господаря і що треба вдарити «чоботом по двері і всі будинок впаде». І вирішив використовувати невіра Сталіна у можливість війни — це був її єдиний шанс вирватися з цих «сталевих пазурів» і він напал!

Містика історії… Вражаюче є збіг. Саме тоді в Узбекистані, в Самардаке, працювала наукова експедиція антрополога Герасима, їм відкрити гробницю Тимура, їх попереджали старі, що це робити не можна, що у третього дня по повір'ям цей бог війни прийде з війною, що хазяїну, що бачив цю громадянську війну, де викидали мощі святих, вона сама був бог (!). і гробницю розкрили… розкрили в ніч із 19-го на 20-ое червня 1941 годка. …Розкрили труну і череп Тимура подивився людей. Збіг? На третього дня і розпочалося війна. На третій день був цей знаменитий дзвінок Жукова з цього саму дачу: «Будіть товариша Сталіна, німці бомблять наші міста…». Жуков розповідає: «Відповіддю була мовчання, бо світ перевернувся, сталося, то чого неможливо було». Горіли ще ліхтарі, що його машина (Сталіна), в'їхала до Кремля — це були світанкове ранок, недільного дня, німці напали на умеющею відпочивати країну, тож він вже представляв заздалегідь цей шкоди, але він буде куди больше…

Є загальновідома що кинуло їх у шок, що він був в досконалої розгубленості, що він із Кремля до батьків. Та з журналу відвідувачів він був відсутній у своїй кабінеті. Та й після він починає займається своєю звичним справою — шукає винних. Він викликає посла Німеччини — Диконозова: «Ви тертий качан, чого ж ви змели говорити нам що Гітлер не нападе раніше 42 року». Мовчить Диконозов, не сміє говорити йому що він говорив, те, всі, те, що хотів чути господар. Він кричить вже на маршала Кулика: «Треба йому за жопі, цьому ледарю Кулику». Він знаходить винних. Звісно — це Західний фронт, який готовий піти на війні, вони вимовляють що було директиви: «Та хіба моїм годинах потрібна директива що вони йшли, хіба маю давати директиву військам щоб були готові як порох», — каже Сталин.

У кабінеті день мішається з вночі. У кабінеті ж сидять мовчазно Молотов, Берія та Маленков і слухають, слухають що він каже, що він ставить. До кабінету викликаються Наркоми, які виходять від туди бліді, оскільки він надає не здійсненні завдання. Але вони виконувати оскільки вони знають це «или».

Треба було оголосити країні, але міг, вона знав, яка їй оголосити, який взяти тон, як оголосити що він — Бог помилився. І він посилає Молотова. Та й цю мова Молотову він пише сам. І останнє слово — великі. Він обрав, знайшов їх, які можуть стати гаслом і заклинанням, із якими помиратимуть люди: «…Наше справа праве, ворог розіб'ють, перемога буде за нами!!!».

Всі його накази: контратакувати, відкинути противника до кордону — це тільки на початку, завдати бомба удари по противнику, а наносити та нічим, авіація підірвана поки що не аеродромах. Незабаром він іде у народний комісаріат оборони, бере з собою Молотова, Берію і Малєнкова. І звично починає кричати: — Але як у Мінська стабілізувалося становище нарешті? — Поки даних немає, — відповідає хтось із генералів. — У вас би мало бути відомості, ви має бути як у долоні, ви просто боїтеся нам сказати правду… І тоді Жуков перериває його (мали схожі характери) у відповідь: — Обстановка на фронтах критична де він чекають наших наказів. І тоді включається Берія (розуміє настрій хазяїна): — Вказівки можемо дати і ми! — Давайте!!!, — Жуков йому. — І дамо!!!, — розлютований Берія у відповідь. Сталін усе зрозумів і додав: — Не будимо їм заважати працювати, нехай працюють. Невдовзі Сталін сказав: — Ленін залишив нам Велике держава, чому ми його просрали… Це свідчить і Молотов, згадуючи на старості, каже: «Коли ми їхали до батьків, він заявив один голос — просрали».

І вже дні він виступає на радіо перед народом. Він стане верховнокомандующим, головою Комітету Оборони, він і наркомом оборони та головою уряду та генеральний секретар, він все!!! І ось цієї промови він скаже: «Товариші, громадяни, брати і…». І тепер цими словами він почав «Священну війну», «Вітчизняну». Не оповідання про війні - ціла велика тема, це оповідання про цьому характері. Я дуже хочу щоб трохи зрозуміли цієї людини, котра стільки років керував ця країна і був країна кликала батько і учитель.

Коли війна скінчилася йому до батьків привезли нову карту СРСР. І він зі своїми трубкою почав обводити кордону: і Заході - йому кордону дуже подобаються і Півночі - усе гаразд і Сході - його весь задовольняє та Китаю і Монголія — їй усе підходить аж раптом ця трубка зупиняється і він каже: «І це Дарданелли, є в нас претензії і Турецькі землі і Лівію. Я уявляю як сполотнів Молотов, ще країна лежала на звалищі, ще димілися ці руїни, і вже думав подальше, вона вже думав про нове війні. Ця риса них, великих диктаторів, дуже сумна їхнього народів. Великі диктатори, як багато там загального, особливо наприкінці їхнього життя: Наполеон — безвладний, цілком самотній на острові Святої Єлени і вже наш у тому могутність, у владі, цілком самотній в цій дачі, оточений цими незначними соратниками з тими іграми, які описує дочка: «Підкладають помідори під «сідницю» Мікояну». І це смерть, точніше вбивство, і згасання ось у цій жалюгідній «калюжі» — це ж символ! І це помирання ось цьому дивані, з цим рукою загрожує небу!

У 1961 року і його виносила з Мавзолею, наряди міліції оточили червону площу і біля стіни вирили могилу. Коли відключали прилади, співробітники міліції плакали, оскільки він був, як живої, в нього росла щетина, вони накрили його підборіддя чорної вуаллю, залишивши тільки обличчя. Потім переклали їх у червоний труну і закопали. Хоча наказали закрити його двома залізобетонними плитами (чи то боялися що він стане), і цього природно не зробили. І дарма! Він повернувся! У хмарі нових міфів, він повернулося на своєї країни. Батько й вчитель, втім він теж знав що повернеться. Він часто говорив одну фразу: «На мою могилу накидають багато сміття, але час немилосердно змете його». Час! Він знав що потрібно лише час і ми пригадаємо про неї, ми затоскуем про неї. Чому він це знав? Чому ж поет у початку століття, коли поки лише піднімалася хвиля що обіцяла свободу, коли всі так чекали її, вже пророкував нам його — смирителя. Чому він писал?:

Хто ж він народний смиритель.

Чорний, і зол, і свиреп.

Інок біля входу до обитель.

Зустрів його й ослеп.

Він до незвіданим безднам.

Жене як стада.

Посохом жене железным.

Боже! Біжімо від суда.

І втекли! До того ж, коли всі повірять, що настане свобода. Ось воно вже прийшла: «Революція!!!». Інший поет попереджав, знову же:

Вони пройдуть, розплавлені годы.

Народних збурень і мятежей.

Вчорашній раб, втомлений від свободы.

Возробщит вимагаючи цепей.

Побудує знову казарми і остроги.

Здвигне зламаний престол.

А сам піде мовчати — до своєї берлоги.

Працювати з полів як вол.

І потверезівши від крові й угара.

Цареву радіючи бичу.

Від вугіллячок вчорашнього пожара.

Затяплет нову свечу.

Моліться ж, терпіть ж, примите.

На шию хрест, на выю трон.

На дні душі гуде підводний китиш,.

Наш невиконаний сон Невиконаний?! Або нездійсненний?! Наш сон про свободе!