Основи інтелектуальної власності

Міністерство освіти і науки України Під редакцією

ЄРМАКОВОЇ С. С Основи інтелектуальної власності

Одеса 2006 г.

УДК 347.77/.78

ББК 67.304.3я73

Рецензенти:

— д. п. н., проф. Хмелюк Р. І.

— к. п. н., доц. Бартенєва І. О.

Основи інтелектуальної власності: Під ред. Єрмакової С. С. Навч. посіб. — Одеса, 2006. — 78 с.

Викладено основи інтелектуальної власності. Висвітлено питання, пов’язані з охороною об'єктів авторського права та суміжних прав, а також промислової власності, зокрема винаходів і корисних моделей. Розглянуто основні відомості про патентну інформацію й документацію, міжнародну співпрацю у сфері охорони інтелектуальної власності.

Для студентів інженерних спеціальностей вищих навчальних закладів.

УДК 347.77/.78

ББК 67.304.3я73

© С. С. Єрмакова

© Одеса 2006

Передмова Один з найголовніших показників рівня будь-якого суспільства — це увага, яку приділяють у ньому розвитку культури, науки, техніки й технології. Від інтелектуального рівня суспільства й рівня його культурного розвитку кінцевому підсумку залежить і успіх вирішення проблем, що стоять перед ним. У свою чергу, і культура, і наука, і техніка, і технологія можуть ефективно розвиватися тільки за наявності відповідних умов, включаючи й правові передумови.

Далеко не останнє місце у становленні й розвитку високорозвиненого цивілізованого суспільства належить інженерам. Недарма слово «інженер» походить від латинського «інженіум», що означає «здатність, винахідливість». Саме інженерам, цим «здатним і винахідливим», має дякувати людство за всі ті механізми, машини, споруди й речовини, які використовують багато поколінь.

Але сучасному інженеру вже недостатньо розробити новий технічний об'єкт, він повинен забезпечити цьому об'єкту належну правову охорону. Уявіть собі, яке розчарування очікує молодого й завзятого творця, коли розроблені ним нові, з його погляду, пристрої, засоби або речовини не тільки не знайдуть споживача і, відповідно, не принесуть прибутку, але й примусять відшкодувати збитки особам, чиї права були порушені. Така ситуація може раз і назавжди посіяти сумніви в думках спеціаліста щодо його професійного рівня, після чого молода та енергійна людина стає непомітним, замкненим у собі виконавцем чужих (іноді й не дуже вдалих) думок.

Отже, сучасний випускник вищого технічного навчального закладу повинен не тільки вміти спроектувати той чи той об'єкт, але й професійно обґрунтувати вибір конструкції, дій з матеріальними об'єктами та порядок їх виконання в часі, інгредієнтів речовин та їх кількісного складу. Стає очевидною потреба викладання майбутнім інженерам основ знань, пов’язаних із захистом інтелектуальної і передусім промислової власності.

Конституція України наголошує, що «кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності». Одне з найважливіших завдань сучасної вищої школи — навчити майбутніх науковців, конструкторів, технологів і виробничників реалізувати це право.

1. Поняття інтелектуальної власності

1.1 Загальні положення У широкому розумінні інтелектуальна власність означає закріплені законом права, які є результатом інтелектуальної діяльності у науковій, літературній, художній і промисловій сферах.

Під «власністю» зазвичай розуміють суспільні відносини, що історично склалися, щодо привласнення або розподілу матеріальних об'єктів, які і є об'єктами власності. Найважливішою характеристикою власності є те, що її власник може використовувати свою власність так, як він бажає, і ніхто інший за законом не може використати цю власність без дозволу її власника. Проте існують принципові відмінності між матеріальними й нематеріальними продуктами інтелектуальної діяльності як об'єктами привласнені їм.

Матеріальний об'єкт можна мати й утримувати, тобто встановити над ним фізичне панування, що й називається володінням. Володіння будь-яким об'єктом (річчю) — неодмінна передумова користування цим об'єктом, і розпоряджатись об'єктом може тільки той, хто ним володіє.

Інтелект (здатність до мислення, раціонального пізнання) матеріальних об'єктів не створює, і тому результати інтелектуальної діяльності не є об'єктом відносин власності В класичному розумінні. Неможливо встановити фізичне панування над ідеєю, твором науки, літератури, мистецтва, винаходом та іншими результатами інтелектуальної праці, ними не можна володіти, проте їх можна використовувати одночасно в різних місцях і різними особами, чого не можна робити з матеріальним об'єктом.

Отже, інтелектуальна власність як право на результати розумової діяльності людини — благо нематеріальне, зберігається за його творцями й може використовуватись іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, зазначених у законодавстві. При цьому сам процес інтелектуальної діяльності як такої право на власність зазвичай не регулює. Лише після завершення цієї діяльності внаслідок створення нових результатів у сфері науки, літератури, мистецтва, техніки й технології починають діяти норми цивільного права, що забезпечують суспільне визнання відповідного об'єкта, встановлюють його правовий режим, а також охорону прав і законних інтересів його творця. До того ж об'єктам інтелектуальної власності майнові права не надаються. Будь-який винахід, промисловий зразок тощо — це вирішення проблеми (завдання), яке стає товаром лише тоді, коли воно має споживчу вартість.

Інтелектуальна власність має подвійну природу. Право, що виникає у творця на результат інтелектуальної діяльності, подібне до права власності, що має особа, працею якої створено матеріальний об'єкт. Право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд і дає змогу передавати іншим особам (або надавати дозвіл на його використання). За цілим рядом ознак це право може належати до майнових прав і подібне до права власності.

Водночас існують й інші відносини особистісного спрямування, які набувають юридичної чинності відповідно до права авторства. Автор (фізична особа, творчою працею якої створено результат інтелектуальної діяльності) володіє сукупністю особистих немайнових (моральних) прав, які не можуть бути відчужені від їх власника внаслідок самої їхньої природи. І якщо у відносинах економічного привласнення визначається, кому дозволено використовувати певний, наприклад, твір промисловим або комерційним чином, то у відносинах особистісного привласнення міститься відповідь на запитання «Хто творець цього твору?».

Майнові й немайнові права взаємопов'язані. Цей зв’язок виявляється в тому, що внаслідок використання об'єктів інтелектуальної власності з’являється майно (матеріальні об'єкти) і право власності на нього.

Інтелектуальну власність за встановленою традицією поділяють на авторське право й промислову власність.

Авторське право закріплює за авторами та іншими творцями інтелектуальної власності певні права, які надають їм можливість дозволяти або забороняти протягом обмеженого періоду часу ті або інші види використання їхніх творів. У широкому розумінні авторське право містить положення про охорону авторського права *, а також охорону суміжних прав (прав, суміжних з авторським правом: прав виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення).

Промислова власність охоплює права на такі об'єкти інтелектуальної власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг (товарні знаки й знаки обслуговування), фірмові найменування та зазначення про походження товарів чи найменування місця походження товарів, а також припинення недобросовісної конкуренції. При цьому промислову власність розуміють у найширшому значенні і поширюють не лише на промисловість, але й на сільське господарство, торгівлю, на всі продукти промислового чи природного походження.

14 липня 1967 р. у Стокгольмі було підписано Конвенцію, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ) і згідно з якою до інтелектуальної власності належать права на такі види діяльності та їх результати:

1) літературні, художні й наукові твори;

2) виступи виконавців, фонограми й програми ефірного мовлення;

3) винаходи у всіх галузях людської діяльності;

4) наукові відкриття;

5) промислові зразки;

6) товарні знаки, знаки обслуговування і торгові найменування й позначення;

7) припинення недобросовісної конкуренції;

8) інші права, які є результатом інтелектуальної діяльності в промисловості, науковій, літературній або художній галузях.

Види діяльності, зазначені в п. 1, регулюються авторським правом. Права, згадані в п. 2, зазвичай називають «суміжними правами», тобто правами в галузях, суміжних з авторським правом; види діяльності згідно з ПП, 3, 5−7 є об'єктами промислової власності. При цьому наукові відкриття (п. 4) не належать жодній з основних сфер інтелектуальної діяльності *.

Перелік конкретних нидів виняткових прав, застережених Конвенцією, приблизний і може бути доповнений іншими результатами інтелектуальної діяльності. Так, нетрадиційними об'єктами інтелектуальної власності є топографії інтегральних мікросхем (ІМС), сорти рослин і комерційна таємниця.

1.2 Основні інститути права інтелектуальної власності

Інтелектуальну власність, як уже зазначалося, подано трьома самостійними інститутами, які утворюють відповідно авторське право й суміжні права, право на об'єкти промислової власності і право на нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності.

Авторське право і суміжні права. Регулюють особисті немайнові права й майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані зі створенням і використанням творів науки, літератури й мистецтва (авторське право), а також права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій ефірного й кабельного мовлення (суміжні права, тобто права, суміжні з авторським правом).

Об'єднання в одному інституті двох зазначених груп правових норм пояснюється тісною взаємозалежністю виникнення й здійснення суміжних прав і прав авторів творів.

Авторське право й суміжні права мають сприяти створенню умов для заняття творчою працею, забезпечувати правове визнання та охорону досягнутих творчих результатів, закріплення за авторами прав на використання створених ними творів, одержання авторами доходів тощо.

Основні завдання авторського права й суміжних прав — стимулювання творчої активності авторів творів науки, літератури и мистецтва та створення умов для широкого використання творів у інтересах суспільства, оскільки підвищення рівня і охорони прав авторів у жодному разі має не перешкоджати використанню їхніх творів з метою освіти або перешкоджати у прагненні читачів, глядачів чи слухачів ознайомитися з ними.

До основних принципів авторського права й суміжних прав належать такі.

Свобода творчості. Забезпечуючи свободу творчості, авторське право й суміжні права охороняють усі твори науки, літератури й мистецтва незалежно від їх призначення, позитивних чи негативних якостей і способу вираження.

Женевський договір з міжнародної реєстрації наукових відкриттів (1978 р.) визначає наукові відкритті як «визначення явищ, властивостей або законів матеріального всесвіту, не визнаних раніше і таких, що підлягають перевірці». На сьогодні жоден національний закон або міжнародний договір не надає прав власності на наукові відкриття (реєстрація відкриттів була свого часу в колишньому СРСР).

З цією метою закон зазвичай не обмежує коло творів, що охороняються, будь-яким переліком. Автори вільні у виборі теми, сюжету, жанру й форми втілення створюваних ними образів і самостійно вирішують питання щодо випуску свого твору у світ.

Невідчужуваність особистих немайнових прав автора. Особисті немайнові права (право авторства, право на авторське ім'я, тобто право використовувати твори під справжнім іменем автора, під псевдонімом або без імені (анонімно), право і на оприлюднення твору, право на захист репутації автора тощо) зберігаються за автором за будь-яких умов.

Принцип свободи авторського договору. Правила, що регулюють відносини авторів і користувачів творів, законом і жорстко не регламентовані й найчастіше визначаються вільним волевиявленням самих сторін.

Поєднання особистих інтересів автора з інтересами суспільства. Одним з головних питань авторського права й суміжних прав є визначення розумних меж монопольного права автора на використання створеного ним твору. При цьому суспільство однаковою мірою зацікавлене як у вільному доступі до створених авторами творів, так і в ефективній охороні створених творів нормами авторського права й суміжних прав.

Промислова власність. Нерозривно пов’язане з економічними процесами будь-якої держави і є важливим інструментом наукового, технічного, технологічного й економічного розвитку суспільства. Термін «промислова власність» використовують через те, що її об'єкти оцінюють передусім з позиції промислової значущості, економічної ефективності, одержання прибутку під час їх використання у виробничій діяльності.

Право на об'єкти промислової власності (патентне право) регулює майнові й пов’язані з ними немайнові відносини, які виникають у зв’язку зі створенням і використанням винаходів, корисних моделей і промислових зразків, які, як і твори науки, літератури й мистецтва, є результатами інтелектуальної діяльності людини. Але, якщо у творах науки, літератури й мистецтва основний предмет правової охорони — художня форма й мова, які визначають їх оригінальність, то в об'єктах патентного права цінність полягає в змісті технічних рішень.

Основні принципи патентного права такі.

Надання правової охорони лише тим розробкам, які в офіційному порядку визнано патентоспроможними винаходами, корисними моделями й промисловими зразками. Дотримання всіх формальностей, пов’язаних з офіційним визнанням патентоспроможності розробки, — обов’язкова умова правової охорони.

Визнання за власником патенту виняткового права на використання запатентованого об'єкта. Тільки власник патенту може виготовляти, застосовувати, ввозити, продавати або іншим чином уводити в обіг запатентований об'єкт промислової власності.

Надання охорони передусім справжнім авторам об'єктів промислової власності. Можливість отримати патент і стати його власником надається, у першу чергу, саме авторам технічного рішення. Якщо треба подати заявку на видачу патенту особі, яка не є автором об'єкта промислової власності, ця особа має надати докази, які підтверджують її право на подання заявки. При цьому за авторами у кожному разі визнають безстрокові й невідчужувані особисті немайнові права на створені ними об'єкти промислової власності.

Дотриманий розумного балансу інтересів власника патенту та інтересів суспільства. Цей баланс інтересів відображають вилучення зі сфери патентної монополії, продиктовані суспільними потребами (наприклад, разове виготовлення ліків в аптеках за рецептами лікаря, проведення наукового експерименту, використання запатентованих технічних рішень за надзвичайних обставин (катастроф, епідемій тощо).

Важливий елемент економіки — індивідуалізація підприємців та виготовлюваної ними продукції, виконуваних робіт і послуг. З цією метою застосовують такі об'єкти промислової власності, як знаки для товарів і послуг (товарні знаки й знаки обслуговування), фірмові найменування, зазначення походження товарів. Крім цього, охорона інтересі" власників виняткових прав на ці об'єкти ґрунтується на інших принципах, ніж охорона прав власників патентів. Закон не розглядає ці об'єкти як результати безпосередньо творчої діяльності й не визначає за їх конкретними авторами якихось особистих прав.

Нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності. Вони теж є результатом творчої діяльності людини, зазвичай належать програми для ЕОМ і бази даних (іноді вони належать до наукових творів, охорону яких регулюють нормами авторського права), сорти рослин, топографії ІМС, комерційна таємниця (секрети виробництва, ноу-хау та ін. *).

В Україні правову охорону надають усім об'єктам авторського права й суміжних прав, а з об'єктів промислової власності - винаходам, корисним моделям, промисловим зразкам, знакам для товарів і послуг, топографіям ІМС, сортам рослин, зазначенням походження товарів. Правові засади захисту підприємців і споживачів від недобросовісної конкуренції визначає закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції».

2. Захист інтелектуальної власності

2.1 Авторське право та суміжні права Об'єктами авторського права є твори науки, літератури й мистецтва — результат творчої діяльності. Авторське право поширюється як на оприлюднені, так і на не оприлюднені, як на завершені, так і на не завершені твори, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу й мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо), які існують у будь-якій об'єктивній формі: письмовій, усній, звукоабо відеозапису зображенні, об'ємно-просторовій та в інших формах. При цьому правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору й не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

Слід зазначити, що авторське право на твір не пов’язане з правом власності на матеріальний об'єкт, у якому виражено твір (книга, аудіоабо відеокасета тощо). Передача права власності на матеріальний об'єкт або права володіння матеріальним об'єктом сама по собі не тягне за собою передачі яких-небудь авторських прав на твір, виражений у цьому об'єкті.

Об'єктами авторського права можуть бути: літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; комп’ютерні програми; бази даних; музичні твори з текстом і без тексту; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; аудіовізуальні твори; твори образотворчого мистецтва; твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; фотографічні твори, зокрема твори, виконані способами, подібними до фотографії; твори ужиткового мистецтва, зокрема твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо, якщо вони не охороняються законами України про правову охорону об'єктів промислової власності; ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; сценічні обробки літературних письмових творів і обробки фольклору, придатні для сценічного показу; похідні твори; збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини; тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів; інші твори.

Не є об'єктом авторського права: повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації; твори народної творчості (фольклор); видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій; грошові знаки; розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право sui-generis (своєрідне право, право особливого роду).

Твір — це результат творчої діяльності. Якщо твір складається з різних оригінальних частин, то ці частини, як і оригінальна назва твору, охороняються авторським правом.

Комп’ютерні програми охороняються так само, як і літературні твори, незалежно від способу чи форми їх вираження. Підлягають охороні також технічні креслення і фотографічні твори.

Усі твори залежно від використання під час їх створення інших творів поділяють на самостійні й похідні. Самостійним є твір з оригінальною формою, а похідним — твір, створений на основі іншого твору. У похідному творі обов’язково має міститися посилання на оригінал.

Похідним видом літературних творів, що охороняються авторським правом, є переклад творів іншою мовою.

Якщо немає доказів іншого, автором твору вважається особа, зазначена на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовують також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора. Особа яка претендує на охорону своїх авторських прав, повинна довести факт їх порушення. Особливого значення набуває для творів, виражених в усній формі (промови, лекції, доповіді тощо). Цих труднощів можна уникнути, якщо по турбуватися про будь-яку матеріальну форму втілення цього, усного твору (наприклад, диктофонний запис).

Права автора поділяють на особисті немайнові й майнові.

Автору належать такі особисті немайнові права:

— вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;

— забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

— вибирати псевдонім, зазначати й вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;

— вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі й репутації автора.

Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.

До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

— виключне право на використання твору;

— виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дає йому змогу використовувати твір у будь-якій формі й будь-яким способом.

Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:

— відтворення творів;

— публічне виконання і публічне сповіщення творів;

— публічну демонстрацію і публічний показ;

— будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо його здійснює інша організація, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

— переклад творів;

— переробку, адаптацію, аранжування та інші подібні зміни творів;

— включення творів як складових частин до збірника, антологій, енциклопедій тощо.

— розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або здаванням у майновий найм чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників твору;

— подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором;

— здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп’ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, зчитуваній комп’ютером;

— імпорт примірників творів.

Цей перелік не вичерпний.

Автор (чи інша особа, яка має авторське право) зазвичай має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може бути у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення й використання твору встановлюють у авторському договорі або в договорах, які укладають за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори.

Суб'єкти авторського права — це автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права (тобто інші правонаступники).

Авторське право на твір, створений спільною працею двох осіб (співавторів), належить всім цим особам. Відносини ж між співавторами визначають угодою, укладеною між ними. У цьому разі авторське право на колективний твір належить всім авторам незалежно від творчого внеску кожного із співавторів і характеру твору. При цьому колективний твір, і співавторство можуть бути нероздільними і роздільними. Якщо співавторство нероздільне, і твір являє собою єдине нерозривне ціле, частини якого не мають самостійного значення; у цьому разі авторські права як на сам твір, так і на окремі його частини належать усім співавторам. Якщо співавторство роздільне, використання колективного твору в цілому також погоджують усі співавтори, проте кожний співавтор має право самостійно без згоди інших співавторів розпоряджатися своєю частиною твору.

Особа, яка має авторське право, щоб сповістити про свої права, може використовувати знак охорони авторського права, який проставляють на кожному примірнику твору і являє собою латинську літеру С (від англ. copyright) у колі - ©, імені (найменування) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору.

Суб'єктами авторського права після смерті автора стають його спадкоємці. Авторські права успадковують або згідно із законом, або за заповітом. Якщо ж померлий автор не мав законних спадкоємців і не залишив заповіту, його авторські права припиняються.

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення й починає діяти від дня створення твору. В Україні воно діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті (у більшості держав авторські права спадкоємців діють протягом 50 років після смерті автора, починаючи з 1 січня року, що настає за роком смерті, а в США і державах Європейського Союзу цей термін становить 75 років). Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора. Якщо весь твір публікують (оприлюднюють) не водночас, а послідовно томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначають окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору. Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування. Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права на не оприлюднений твір вперше його оприлюднює, користується захистом, рівноцінного захисту майнових прав автора. Строк охорони авторських майнових прав становить 25 років від часу, коли твір був уперше оприлюднений.

Дія строку охорони авторського права закінчується 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце юридичні факти.

Особисті немайнові права автора охороняються безстроково.

Закінчення строку дії авторського права на твори означає перехід у суспільне надбання. Твори, які стали суспільним надбанням, може вільно, без виплати авторської винагороди, використовувати будь-яка особа за умови дотримання особистих немайнових прав автора.

Щоб ознайомити широку аудиторію зі своїм твором, автору часто потрібне сприяння посередників (видавців, музикантів, продюсерів та ін.), які, використовуючи свої професійні якості, можуть донести твір до аудиторії в найбільш цікавій і доступній формі. З цією метою в більшості держав, щоб урегулювати відносини між авторами й посередниками, розроблено законодавство про суміжні права.

Об'єкти суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу й форми вираження, такі:

— виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;

— фонограми, відеограми;

— передачі (програми) організацій мовлення.

Фонограма — звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких і, крім звуків у формі запису, що входить до складу аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій).

Відеограма — відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній і. магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (зі звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до складу аудіовізуального твору.

Відеограма — це вихідний матеріал для виготовлення її копій. Відеограма — це не об'єкт авторського права, оскільки, на відміну від аудіовізуального твору, вона є відеозаписом, який виконує особа, що не може втручатися в хід записуваного ним виконання. Ця особа, наприклад, не може змінювати освітлення, а може лише вибирати місце розміщення відеочи кінокамери. Отже, «пасивна» фіксація будь-яких рухомих зображень без втручання в процес, відтворюваний на матеріальному носієві, є не аудіовізуальним твором, а відеограмою.

Суб'єкти суміжних прав:

— виконавці творів, їхні спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань;

— виробники фонограм, їхні спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм;

— виробники відеограм, їхні спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм;

— організації мовлення та їхні правонаступники.

Виконавець — актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів.

Виробник відеограми — фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу й відповідає за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього).

Виробник фонограми — фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу й відповідає за перший звукозапис виконання або будь-яких звуків.

Організація мовлення — організація ефірного мовлення чи організація кабельного мовлення.

Виконавці реалізовують свої права за умови дотримання ними прав авторів виконуваних творів та інших суб'єктів авторського права. Виробники фонограм і відеограм мають дотримуватися прав суб'єктів авторського права й виконавців, а організації мовлення — прав суб'єктів авторського права, виконавців і виробників фонограм (відеограм).

Ні виконавці, ні виробники фонограм, ні організації мовлення не створюють творів, а лише доносять їх до публіки. Проте внаслідок витрат на це певних коштів їхні майнові інтереси потребують особливої охорони.

Виникнення і реалізація суміжних прав не потребують виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм (відеограм) і виконавці, щоб сповістити про свої права, можуть на всіх примірниках фонограм (відеограм) або на їх пакуванні використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери Р у колі - ©, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми (відеограми).

Права суб'єктів суміжних прав, як і права авторів, також поділяють на особисті немайнові та особисті майнові.

Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання. Особисті немайнові права виконавців охороняються безстроково.

Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років від першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограму (відеограму) не опубліковано протягом зазначеного часу.

Організації мовлення користуються правами протягом 50 років від дати першого публічного сповіщення передачі.

Закінчення строків захисту суміжних прав настає 1 січня року, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені лише строки захисту.

До спадкоємців і правонаступників виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, публічні сповіщення, а також право на одержання винагороди в межах установленого строку.

Захист авторського права й суміжних прав у нашій державі регулюється Законом України «Про авторське право і суміжні права», згідно з яким порушення авторського права й суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є:

— вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав та їх майнові права;

— піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав — опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України й розповсюдження контрафактних примірників творів (зокрема комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;

— плагіат — оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

— увезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (зокрема комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;

— вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;

— будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження й застосування засобів для такого обходу;

— підроблення, змінювання чи вилучення інформації, зокрема в електронному вигляді, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

— розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучено чи змінено інформацію про управління правами, зокрема в електронному вигляді.

Якщо будь-яка особа порушує авторські та (або) суміжні права, не дотримується передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використовує твори й об'єкти суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створює загрозу неправомірного використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав та здійснює інші порушення особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, то суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право:

— вимагати визнання та поновлення своїх прав;

— звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав і (або) припинення дій, що порушують авторське право і (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

— подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

— подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником унаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій;

— вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав, зокрема призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту порядком, передбаченим Митним кодексом України;

— брати участь в інспектуванні виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господарських операцій, пов’язаних з виготовленням примірників творів, фонограм і відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення чи загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав, порядком, установленим Кабінетом Міністрів України;

— вимагати, у тому числі в судовому порядку, публікації в засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права і (або) суміжних прав і судові рішення щодо цих порушень;

— вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об'єктів суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження;

— вимагати прийняття інших передбачених законодавством заходів, пов’язаних із захистом авторського права та суміжних прав.

Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права та (або) суміжних прав здійснюють також і порядком, установленим адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством.

2.2 Об'єкти й суб'єкти право промислової власності

2.2.1 Винаходи Винахід — це вирішення утилітарного завдання в будь-якій галузі промисловості або іншій сфері суспільно корисної діяльності людини, що відповідає визначеним законодавством умовам надання правової охорони й визнане як винахід компетентним державним органом.

Згідно із Законом України «Про охорону прав на винаходи корисні моделі» (редакція від 01.06.2000) об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин тощо), спосіб, а також застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням, а сам винахід розглядається як технологічне (технічне) вирішення, що відповідає умовам патентоспроможності (новизні, винахідницькому рівню й промисловій придатності).

До пристроїв як об'єктів винаходів належать машини, механізми, прилади тощо. Пристрої характеризують за такими ознаками: наявністю конструктивних елементів; наявністю зв’язків між елементами; взаємним розміщенням елементів; формою виконання елементів або пристрою в цілому; формою виконання зв’язків між елементами; параметрами й іншими характеристиками елементів та їх взаємозв'язком; матеріалом, з якого виготовлено елементи або пристрій у цілому, середовищем, що виконує функцію елемента.

До речовин як об'єктів винаходу належать: індивідуальні хімічні сполуки, до яких також умовно зараховують високомолекулярні сполуки й об'єкти генної інженерії; композиції (сполуки, суміші, розчини, сплави тощо) і продукти ядерного перетворення. Речовини характеризують за такими ознаками:

— індивідуальні хімічні сполуки — якісним складом (атомами певних елементів), кількісним складом (кількістю атомів кожного елемента); зв’язком між атомами, взаємним розміщенням їх у молекулі, вираженим хімічною структурною формулою, чи в кристалічній решітці. (Сполуки з невстановленою структурою (об'єкти генної інженерії) описують за допомогою їх фізико-хімічних та інших характеристик, які дають можливість їх ідентифікувати.);

— композиції - якісним (інгредієнтами) і кількісним (вмістом інгредієнтів) складом; структурою композиції; структурою інгредієнтів;

— речовини, одержані шляхом ядерного перетворення, — якісним (ізотопним) складом елемента, кількісним складом (кількістю протонів і нейтронів); основними ядерними характеристиками: періодом піврозпаду, типом і енергією випромінення (для радіоактивних ізотопів);

— речовини невизначеного складу — фізико-хімічними, фізичними та утилітарними показниками й ознаками способу одержання.

До штамів мікроорганізмів, культури клітин рослини і тварини як об'єкта винаходу належать індивідуальні штами мікроорганізмів, культивованих клітин рослини і тварини; консорціуми мікроорганізмів.

До способів як об'єктів винаходу належать процеси виникання дій над матеріальним об'єктом (об'єктами) за допомогою матеріальних об'єктів. Спосіб характеризують за такими ознаками: наявністю дії або сукупності дій; порядком окання таких дій у часі (послідовно, одночасно, у різних комбінаціях тощо); умовами виконання дій: режимом (температурою, тиском, концентрацією компонентів тощо), використанням речовин (вихідною сировиною, реагентами, на і тощо), пристроями (пристосуваннями, інструментами, обладнанням тощо), штамами мікроорганізмів, культивованих клітин рослин і тварин.

В Україні не можуть отримати правову охорону як винахід відкриття наукові теорії та математичні методи; методи організації та управління господарством; плани, умовні позначення, розклади, правила; методи виконання розумових операцій; комп’ютерні програми; результати художнього конструювання; топографії ІМС; сорти рослин і породи тварин тощо. Усі ці об'єкти не підпадають під поняття продукту чи способу, проте більшість з них охороняються правом як інші об'єкти інтелектуальної власності.

Правову охорону надають винаходу, який, крім відповідності умовам патентоспроможності (тобто якщо він новий, має винахідницький рівень і промислово придатний), не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності й моралі.

2.2.2 Корисні моделі

Корисна модель — це нове і промислово придатне конструктивне виконання пристрою.

Об'єктом корисної моделі може бути таке конструктивне пня пристрою, яке має явно виражені просторові форми тобто характеризується не лише наявністю елементів і зв’язків між ними, але й формою виконання цих елементів, їх певним взаємним розміщенням.

Не можуть отримати правову охорону як корисна модель об'єкти, які не можуть отримати правову охорону і як винахід.

Зазвичай корисну модель називають «малим винаходом», маючи на увазі те, що корисні моделі хоч і нагадують за своїми зовнішніми ознаками патентоспроможні винаходи-при-строї, але найчастіше менш значущі за своїм внеском у рівень техніки.

Правову охорону надають корисній моделі, яка не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності й моралі та відповідає умовам патентоспроможності, тобто якщо вона нова і промислово придатна.

2.2.3 Промислові зразки Промисловий зразок — це результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання.

Сьогодні, мабуть, нікого не потрібно переконувати, що навіть за рівних параметрів і вартості майже кожен з нас віддасть перевагу зручному й привабливому товарові. Зорова привабливість і зручність користування — це ті міркування, які впливають на остаточне рішення споживача надати перевагу одному товару перед іншим. Оригінальне оформлення зовнішнього вигляду товару не тільки приваблює потенційного покупця, але і як знак для товарів і послуг може допомагати відрізнити товари конкретного виробника чи постачальника від однорідних товарів.

Привабливість товару в естетичному плані примушує виробників вкладати в дизайн чималі кошти, що зрештою спонукає їх захищати результати творчої праці дизайнерів за допомогою оформлення прав на промислові зразки. На сьогодні рідко яка пляшка (не тільки ексклюзивна, але й масова), флакон, етикетка або комплект етикеток, пачка для сигарет або пакет не захищені юридично, тобто не мають патенту на промисловий зразок.

Згідно із Законом України «Про охорону прав на промислові зразки», введеним у дію 01.07.94, правову охорону надають промисловому зразку, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності й моралі та відповідає умовам патентоспроможності (якщо промисловий зразок новий і промислово придатний).

Привабливість товару в естетичному плані примушує виробників вкладати в дизайн чималі кошти, що зрештою спонукає їх захищати результати творчої праці дизайнерів за допомогою оформлення прав на промислові зразки. На сьогодні рідко яка пляшка (не тільки ексклюзивна, але й масова), флакон, етикетка або комплект етикеток, пачка для сигарет або пакет не захищені юридично, тобто не мають патенту на промисловий зразок.

Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи фарбування та їх поєднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу та призначені для задоволення естетичних і ергономічних потреб (зрозуміло, що привабливий, але незручний у вживанні виріб не зможе бути конкурентоспроможним на сучасному ринку товарів і послуг.

Промислові зразки можуть бути об'ємними (моделі), площинними (малюнки) або комбінованими. Об'ємні промислові зразки являють собою композицію, в основу якої покладено розвинуту об'ємно-просторову структуру, наприклад, зовнішній вигляд пляшки для напоїв, флакон для парфумів тощо. Площинні промислові зразки являють собою композицію, в основу якої покладено лінійно-графічне співвідношення елементів, яке не можна сприйняти візуально як об'ємне, наприклад, зовнішній вигляд етикетки, малюнка на пачці і сигарет тощо. Комбіновані промислові зразки характеризуються загальними ознаками, властивими об'ємним і площинним зразками, наприклад, зовнішній вигляд пачки для сигарет, пакета для товарів тощо (рис. 2.1).

А. Б.

В. В.

Рис. 2.1 Промислові зразки: А — об'ємний; Б — комбінований В — площинний Промисловими зразками можуть бути: окремий виріб, його частина, комплект (набір) виробів, варіанти виробу або комплекти виробів (рис. 2.2). Частину виробу можна заявити як промисловий зразок за умови, якщо вона виконує самостійну функцію, має завершену композицію та її можна використати з цілим рядом виробів (наприклад, ковпачок для флакона, пробка для пляшки). Комплект (набір) виробів можна заявити як промисловий зразок, якщо елементи, що входять до його складу й виконують різні функції, відмінні один від одного, але вирішують загальні завдання комплекту (набору) в цілому (наприклад, набір туб певної косметичної лінії, комплект етикеток). Варіантами ж промислового зразка є художньо-конструкторські вирішення одних і тих самих виробів (комплектів), які відрізняються сукупністю суттєвих ознак, що визначають однакові естетичні та (або) ергономічні особливості виробів (наприклад, два або декілька аерозольні балончики, які відрізняються один від одного формою ковпачка).

РОУАІ.ТІМЕ а.

б.

2.2 Промислові зразки: а — варіанти виробу; б — набір виробів Промислові зразки потрібно відрізняти від інших об'єктів промислової власності: винаходів, корисних моделей, об'ємних товарних знаків. (Так, винаходи й корисні моделі, на відміну від промислового зразка, захищають технічну сутність, яка може полягати в особливій формі об'єкта, своєрідному розміщенні та з'єднанні його окремих частин, матеріалі об'єкта, наприклад, складі скла, структурі пакувального матеріалу тощо.)

Чітких критеріїв розмежування творів декоративно-прикладного мистецтва, що охороняються авторським правом, і промислових зразків немає. Багато творів декоративно-прикладного мистецтва за відповідності їх умовам патентоспроможності можна також визнати промисловими зразками.

Деякі вироби можна визнати як промисловими зразками, Ємними товарними знаками (наприклад, форма посудини для хімічних речовин). У цьому разі можлива одночасна охорона об'єкта як промисловим зразком, так і товарним знаком (варто лише врахувати, що такі об'єкти виконують різні функції і їх оформлюють по-різному).

Не можуть одержати правову охорону об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм: палаток, транспортних зупинок, телефонних будок тощо), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди і друкована продукція як така (книжки, газети, журнали тощо, які охороняються нормами авторського права), об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних до них речовин.

Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом, термін дії в Україні якого становить 10 років з дати подання заявки до Державного департаменту інтелектуальної власності, з можливістю продовження дії патенту за клопотанням заявника, але не більше як на 5 років.

Заявка, тобто сукупність документів, потрібних для видачі патенту, має стосуватися одного промислового зразка й може містити його варіанти. її складають українською мовою і вона має містити: заяву про видачу патенту; комплект фотокарток із зображенням виробу (його макета, малюнка), що дають повне уявлення про зовнішній вигляд виробу; опис промислового зразка; креслення, схему, карту (за потреби). До заявки можна додавати також інші документи (наприклад, документ, що підтверджує сплату збору за подання заявки на промисловий зразок). Докладніше вимоги до заявки викладено в Правилах складання та подання заявки на видачу патенту України на промисловий зразок.

Патент надає його власнику виключне право використовувати промисловий зразок на свій розсуд, якщо таке використання не порушує прав інших власників патентів. Використанням промислового зразка визнають виготовлення, пропонування для продажу, введення в господарський обіг або зберігання в зазначених цілях виробу, виготовленого із застосуванням запатентованого промислового зразка. (Отже, особа, що використовує з комерційною метою, наприклад, «чужу» пляшку для напоїв, може бути притягнута до відповідальності.)

Патент надає його власнику право (майже в будь-якому разі) забороняти іншим особам використовувати промисловий зразок без його дозволу. Будь-яке посягання на права власника патенту вважається порушенням цих прав і тягне за собою відповідальність відповідно до чинного законодавства України. На вимогу власника патенту таке порушення треба припинити, а порушник зобов’язаний відшкодувати патенту заподіяні збитки.

2.2.4 Знаки для товарів і послуг Знак товарів і послуг (товарний знак) — це знак, за і товари й послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.

У конкурентній боротьбі на ринку товарів і послуг виграє виробник товару вищої якості, а також особа, яка забезпечує найвищий рівень послуг.

Саме товарний знак дає змогу відрізнити товари й послуги одних осіб від однорідних товарів і послуг інших осіб, а також часто замінює собою довге й складне найменування тієї чи тієї юридичної або фізичної особи. Товарний знак виконує функції індивідуалізації товарів і послуг через їх виділення з маси однорідних і подібних товарів і послуг, вказівки на певну якість товарів і послуг, на джерело їх походження, а також реклами. Саме тому наявність товарного знака спрощує для споживача вибір товарів і послуг потрібної якості.

Зазвичай товарним знаком є позначення, розміщене на продукції, її пакуванні або супровідній документації. Таке позначення розглядають як товарний знак лише тоді, коли його зареєстровано встановленим законом порядком. У нашій державі згідно із Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», введеним у дію 01.07.94, об'єктом товарного знака можуть бути «словесні, образотворчі, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані в будь-якому кольорі чи поєднанні кольорів».