Вплив строків сівби на урожайність та якість зерна озимої м"якої пшениці в умовах Півдня України

ЗМІСТ ВСТУП

1. ОЗИМА М’ЯКА ПШЕНИЦЯ, ЯК ОСНОВНА ЗЕРНОВА КУЛЬТУРА

(ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

1.1 Ботанічний опис і біологічні властивості

1.2 Наукове обґрунтування агротехніки вирощування продовольчого зерна та насіння озимої м’якої пшениці

2. ВИХІДНИЙ МАТЕРІАЛ, МЕТОДИКА Й УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Характеристика господарства

2.2 Вихідний матеріал

2.3 Програма і методи досліджень

2.4 Погодні умови у роки досліджень

3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

3.1 Вплив абіотичних факторів на проходження міжфазних періодів у сортів озимої пшениці

3.2 Адаптивні властивості

3.2.1 Зимостійкість

3.2.2 Стійкість до вилягання

3.2.3 Стійкість до хвороб

3.3 Вплив умов вирощування на компоненти структури урожаю озимої пшениці

3.4 Вплив строків сівби на урожай озимої пшениці

3.5 Якість зерна

3.6 Насіннєва продуктивність озимої пшениці в залежності від строків сівби

3.7 Економічна ефективність вирощування озимої пшениці

4. БІЗНЕС — ПЛАН

4.1 Характеристика підприємства

4.1.1 Коротка довідка про історію підприємства

4.1.2 Місце знаходження, напрямки діяльності та спеціалізація

4.1.3 Організаційна структура, структура управління

4.1.4 Фінансово-економічний стан підприємства

4.1.5 Перспективи розвитку підприємства

4.2 Ринкова діяльність

4.3 План маркетингу

4.4 План виробництва пропонованої продукції

4.5 Витрати за елементами (кошторис витрат на основне виробництво

4.6 Фінансовий план

4.7 Інвестиційна діяльність

4.8 Висновки та пропозиції

5. ОХОРОНА ПРАЦІ

5.1 Аналіз виробничого травматизму господарства

5.2 Організаційно-правові заходи охорони праці в господарстві

5.3 Санітарно-гігієнічні заходи в галузі рослинництва

5.4 Техніка безпеки при посіві озимої пшениці

5.5 Пожежна безпека

5.6 Рекомендації по поліпшенню стану охорони праці

6. ЕКОЛОГІЧНИЙ СТАН І ОХОРОНА НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ

ВСТУП Серед найважливіших зернових культур озима пшениця за посівними площами займає в Україні перше місце і є провідною продовольчою культурою. Це свідчення великого народногосподарського значення озимої пшениці, її необхідності у задоволенні людей високоякісними продуктами харчування.

Основне призначення озимої пшениці - забезпечення людей хлібом і хлібобулочними виробами. Цінність пшеничного хліба визначається сприятливим хімічним складом зерна. Серед зернових культур пшеничне зерно найбагатше на білки. Вміст її у зерні м’якої пшениці залежно від сорту та умов вирощування становить у середньому 13 — 15%. У зерні пшениці міститься велика кількість вуглеводів, у тому числі до 70% крохмалю, вітаміни В1, В2, Р, Е та провітаміни А, D, до 2% зольних мінеральних речовин. Білки пшениці є повноцінними за амінокислотним складом, містять усі незамінні амінокислоти — лізин, триптофан, валін, метіонін, треонін, фенілаланін, гістидин, аргінін, лейцин, ізолейцин, які добре засвоюються людським організмом. Проте у складі білків недостатньо таких амінокислот, як лізин, метіонін, треонін, тому поживна цінність пшеничного білка становить лише 50% загального вмісту білка. 400 — 500 г пшеничного хліба та хлібобулочних виробів покриває близько третини всіх потреб людини в їжі, половину потреби у вуглеводах, третину (до 40%) — у повноцінних білках, 50 — 60% - у вітамінах групи В, 80% - у вітаміні Е. Пшеничний хліб практично повністю забезпечує потреби людини у фосфорі та залізі, на 40% - у кальції.

Співвідношення білків і крохмалю у зерні пшениці становить у середньому 1: 6 — 7, що є найбільш сприятливим для підтримання нормальної маси тіла і працездатності людини.

Пшеничний хліб відзначається високою калорійністю — в одному кілограмі його міститься 2000 — 2500 ккал, що свідчить про його високу поживність і є надійним джерелом енергії.

Особливо якісний хліб та хлібобулочні вироби одержують із борошна сортів сильних пшениць, які належать до виду м’якої пшениці. Такий хліб є не тільки джерелом харчування, а й своєрідним каталізатором, який поліпшує процеси травлення та підвищує засвоєння інших продуктів харчування. Крім того сильні пшениці належать до поліпшувачів слабких пшениць.

Зерно м’якої, м’якозерної пшениці з низьким вмістом білка (9 — 11%) і підвищеним — крохмалю використовується в кондитерській промисловості, зокрема для виготовлення тортів.

В Україні поширені також сорти озимої твердої пшениці, борошно яких є незамінною сировиною для макаронної промисловості, а також вони використовуються для виробництва крупчатки та виготовлення вищої якості манної крупи.

У тваринництві широко використовують багаті на білок (14%) пшеничні висівки, які особливо ціняться при відгодівлі молодняку. Також озиму пшеницю висівають у зеленому конвеєрі як у чистому вигляді, так і у суміші з озимою викою. Тваринництво при цьому забезпечується вітамінними зеленими кормами рано навесні. Для годівлі тварин певне значення має і пшенична солома, 100 кг якої прирівнюється до 20 — 22 корм. од. і містить 0,6 кг перетравного протеїну та полови, особливо безостих сортів пшениці, 100 кг якої оцінюється 40,5 корм. од. із вмістом 1,5 кг перетравного протеїну.

Озима пшениця, яку вирощують за сучасною інтенсивною технологією, є добрим попередником для інших культур сівозміни, і в цьому полягає її агротехнічне значення [1, 2].

Актуальність роботи. Створення високопродуктивних посівів озимої пшениці з оптимальною структурою агроценозу, ідеальним морфобіотипом рослин, синхронним розвитком елементів продуктивності в значній мірі залежить від строків і способів сівби, норм висіву, сорту, глибини загортання насіння та інших прийомів, які складають посівний блок технології.

Більшість цих питань окремо добре вивчені. Проте вказані прийоми взаємозалежні та потребують системного вирішення в єдиному технологічному комплексі, що майже не вивчено. Крім того, підбір строків сівби та інтенсифікація технології вимагають подальшого вивчення цих питань.

Мета і задача досліджень полягали у вивченні впливу строків сівби на урожайність та якість зерна озимої м’якої пшениці в умовах Півдня України.

Для вирішення цього були поставлені наступні завдання:

— вивчити наявну наукову інформацію про строки сівби і біологічні основи вирощування високих урожаїв якісного зерна та насіння озимої м’якої пшениці;

— дослідити адаптивні властивості (зимостійкість, стійкість проти вилягання і хвороб);

— вивчити вплив строків сівби на урожайність озимої пшениці;

— дослідити вплив строків сівби на якість зерна та насіння озимої м’якої пшениці;

— дати економічну оцінку ефективності застосування різних строків сівби озимої м’якої пшениці.

Об'єкт дослідження: сорт озимої м’якої пшениці Херсонська безоста.

Предмет дослідження: процес формування високого рівня продуктивності якісного зерна та насіння озимої м’якої пшениці в богарних умовах Півдня України.

Методи дослідження: 1) польові; 2) лабораторні; 3) статистичні.

Практичне значення одержаних результатів. Результати досліджень дають змогу визначити оптимальні строки сівби в умовах господарства СТОВ «Маяк» Нововоронцовського району Херсонської області.

Апробація результатів. Основні матеріали дипломної роботи викладені й обговорені на засіданні кафедри технології переробки і зберігання с/г продукції (травень 2005 року), а також на научно-практичній конференції, присвяченій 130-річчу заснування Херсонського державного аграрного університету (2004 рік) та науково-студенській конференції, присвяченій 60-річчу перемоги (2005 рік). За даними дипломної роботи опубліковано 3 наукові праці.

сівба урожайність пшениця зерно

РОЗДІЛ І

ОЗИМА М’ЯКА ПШЕНИЦЯ, ЯК ОСНОВНА ЗЕРНОВА КУЛЬТУРА.

(ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

1.1 Ботанічний опис і біологічні властивості

Пшениця є найважливішою продовольчою культурою світу, їй належить провідне місце серед зернових культур. Це найцінніша і найбільш розповсюджена зернова культура. За посівними площами озима пшениця займає в Україні перше місце і є головною продовольчою культурою.

Пшениця — одна з найдавніших і розповсюджених культур на земній кулі. Вона була відома вже приблизно 6,5тис. років до н.е. народам Іраку, близько 6тис. років — землеробам Єгипту (за деякими даними — навіть 10тис. років). На території СНД, зокрема сучасних України, Грузії, Вірменії її почали вирощувати у 4 — 3тисячоліттях до н.е.

Зараз пшениця поширена в усіх країнах світу: від Полярного кола до Південної Африка і Південної Америка. У світовому землеробстві зустрічаються озимі, напівозимі («дворучки») і ярі її форми. Озиму пшеницю вирощують головним чином у південних, помірних та субтропічних широтах. У районах помірного клімату вона може культивуватися там, де взимку є стійкий сніговий покрив і температура повітря нижча -15єС під снігом або без нього тримається нетривалий час.

Озима пшениця відрізняється поліморфізмом (існує 27 видів пшениці). М’яка пшениця належить до гексаплоїдних видів (n =21).

М’яка пшениця (Triticum aestivym) однорічна озима або яра трав’яниста рослина з мичкуватою кореневою системою, яка проникає у ґрунт на глибину 1−1,5 м і більше.

Коренева система пшениці сильно розвинена, представлена первинною, що розвивається із зародка, і вторинною — з вузла кущіння.

Стебло — прямостояча соломина, що складається з 5 — 7 міжвузлів. Висота його в залежності від виду, сорту та умов вирощування коливається від 50 — 70 до 200 см. Рослина пшениці здатна утворювати велику кількість стебел з бруньок, розташованих у вузлі кущіння.

Пшениця відрізняється підвищеною кущистістю, утворюючи в середньому 3 — 5 стебел, у тому числі продуктивних — 2 — 3.

Листки у м’якої пшениці майже голі, ярої - опушені, завдовжки 15 — 25 см і більше, завширшки 1 — 2 см. Листок лінійної форми, складається з двох частин: нижньої листкової піхви, яка у вигляді трубки охоплює стебло, і верхньої - листкової пластинки. Між піхвою і пластинкою з внутрішнього боку листка є тонка плівка — язичок, із зовнішнього, з обох боків — так звані вушка (ріжки), які частково або повністю охоплюють стебло [1,3].

На головному погоні у більшості сортів озимої пшениці закладається 8 — 10 листків, на бокових на 1 — 3 менше. Результати багатьох наукових досліджень свідчать, що розміри листкових пластинок в період їх фотосинтетичної діяльності істотно впливають на формування сухої маси рослин і врожай зерна.

Верхня частина стебла закінчується суцвіттям, що являє собою колос. Стрижень колоса складається з члеників, де розташовано по одному сидячому колоску. Колосок складається із двох симетрично розташованих широких колоскових лусочок, збоку розташований кіль, колосковий (кільовий) зубець і плече. У м’якої озимої пшениці у перерахунку на 10 см стриження, якщо розміщується не менше 16 колосків — колос вважається нещільним, 17 — 22 — середньощільним, 23 — 28 — щільним, понад — 28 — дуже щільним [3, 6].

За способом запилення озима пшениця належить до самозапильних рослин.

Однак, як показали дослідження інших вчених, озима пшениця не є облігатним самозапильником, спостерігаються випадки перехресного запилення, особливо в умовах жаркої і сухої погоди на півдні України.

Плід пшениці - зернівка, яку в агрономічній практиці називають зерном. У зернівці розрізняють власне сім'я (зернину), яке складається із зародка, ендосперму і насінної оболонки. Зародок складається із щитка, бруньки і зачаткових кореневих пагорків.

Кількість зерен у колосі часто перевищує 30 — 35 штук, а середня маса зерна в ньому становить 1 -1,5 г (іноді до 2,5 — 4г); маса 1000 зерен — 25 — 55 г, частіше — близько 40 г.

Насіння озимої пшениці проростає у середньому трьома — чотирма корінцями (з коливаннями від двох до шести).

Кількість зародкових корінців залежить від величини насіння, родючості та вологості ґрунту, строків посіву та інших факторів.

Після утворення вузла кущіння (іноді разом з появою бокових пагонів) починається розвиток вторинних коренів. За деякими дослідженнями, вторинні корені озимої пшениці з’являються через 20 днів після сходів. Вторинні корені утворюються із бруньок, які знаходяться на початку листка і проникають в глиб і в сторони ґрунтового горизонту.

Проростає насіння озимої пшениці при поглинанні 47 — 48% (до повітряно-сухої маси насіння) води. Мінімальною температурою для з’явлення сходів насіння є 2 — 5єС, оптимально — 20 — 25єС. При оптимальній температурі і вологості ґрунту сходи з’являються на 6 — 8-й день. Кущення починається після утворення рослиною 3 — 4 листків, приблизно на 23 — 27 день після появи сходів. Дружне кущіння відбувається при температурі 10 — 15 єС, достатньому забезпечення водою, поживними речовинами та достатній площі живлення. За сприятливих умов кожна рослина утворює до 5 — 10 пагонів. Максимальний урожай зерна забезпечує густота продуктивних пагонів 500 — 700 шт./м2.

У озимої пшениці утворення стебла з вузлами, міжвузлями і зародковим колосом починається ще в період кущення. Ріст стебла починається з нижнього міжвузля, яке протягом 10 — 15 днів видовжується, піднімаючи догори у листковій трубці друге і наступні міжвузля. Початок трубкування — період, коли стебловий вузол першого міжвузля піднімається на висоту 2 — 3 см від поверхні ґрунту. Ця фаза настає через 42 — 45 днів після появи сходів і триває 42 — 50 днів.

За дослідженнями інших вчених, у фазу виходу в трубку спостерігається інтенсивний ріст вегетативної маси, формування та диференціація суцвіть, репродуктивних органів, їх інтенсивний ріст. У цей період рослина дуже вибаглива до поживних речовин та вологості. Період від початку весняної вегетації до трубкування в умовах півдня України становить 29 — 44 дні.

Колос закладається весною, коли температура повітря достягає 7 — 8 єС, а тривалість дня — більше 12 годин. Колосіння пшениці починається через 3 — 4 дня після виходу в трубку. Ця фаза триває 5 — 7 днів. Колос з’являється внаслідок інтенсивного росту стебла, особливо його верхнього міжвузля, з листкової трубки.

Досліджено, що колос формується тим швидше, чим довша ніч і вище температура. Похмура погода затримує колосіння. Фосфорні добрива прискорюють колосіння на 2 — 3 дні, а азотні та гній, навпаки, затримують його.

Цвітіння озимої пшениці настає через 2 — 3 дні після колосіння і триває

4 — 6 днів. Починається воно з колосків, що розташовані нижче середини колоса і продовжується вниз і вверх. Останніми цвітуть верхні та нижні колоски. Посушлива погода прискорює цвітіння. Пшениця відноситься до самозапильних рослин.

Під час цвітіння відбувається запилення квіток. Найкраща температура повітря 25 — 27єС і відносна вологість 25% і більше. Мінімальна температура для цвітіння вважається 6 — 7 єС. Цвітіння пшениці триває протягом усієї доби, вдень — краще, вночі - гірше.

Після запліднення настає фаза формування зерна — його ріст в довжину до розміру, типового для кожного сорту. В цей час ріст стебла припиняється і поживні речовини із листа в стебло пересуваються до зерна, що формується. В ньому з’являється ендосперм, зародок та інше. Зерно помітно збільшується в довжину і через 12 — 16 днів достягає кінцевої величини, що співпадає з початком молочної стиглості. Цей період характеризується інтенсивним ростом зернівки у довжину, швидким накопиченням в ній води і невеликою кількістю сухих речовин. Кількість води на початку цього періоду досягає 80 — 82%, в кінці знижується до 65 — 70%.

Далі наступає період наливу. При цьому спостерігається помітне збільшення ширини і довжини зернівки, зміна її забарвлення від зеленого до тілесного. На початку наливу вода складає 65 — 70%, а наприкінці - 42 — 38%. В цілому, формування зерна при помірно теплій і вологій погоді триває 12 — 14 днів, на півдні країни — 10 — 12; фаза молочної стиглості 8 — 11, воскової - 6 — 12 днів.

За іншими даними кількість води у зерні під час молочної стиглості становить 50% і більш, воскової - знижується до 30 — 32%, повної - 15 — 20%. Повна стиглість — це кінцевий етап вегетації рослин, при якому зерно повністю втрачає зв’язок з материнською рослиною.

Строки початку повної стиглості зерна залежать від багатьох факторів, а особливо від ґрунтово-кліматичних умов, агротехніки вирощування, сортових особливостей. На півдні України ця фаза настає в кінці червня — першій половині липня, а на півночі - в другій — третій декаді липня.

Таким чином, вегетаційний період озимої пшениці починається з осені в рік сівби і закінчується влітку наступного року. Він становить разом з періодом зимового спокою 180 — 200 днів, а без періоду спокою, при нормальних строках сівби посівів — 150 — 170 днів.

Озима пшениця належить до холодостійких культур. Насіння її здатне проростати при температурі посівного шару ґрунту 1 — 2єС, проте оптимальна 12 — 20єС. За оптимальної температури і достатньої вологості ґрунту (близько 15 мм продуктивної вологи у посівному шарі) сходи з’являються на 5 — 6-й день. Найсприятливішим для сівби пшениці є календарний строк із середньодобовою температурою повітря 14 — 17єС. При доброму загартуванні восени вона витримує зниження температури на глибині вузла кущіння до 15 — 18єС морозу, а деякі сорти — навіть до мінус 19 — 20єС.

Високою морозоі зимостійкістю відзначається пшениця, яка утворює восени 2 — 4 пагони і нагромаджує у вузлах кущіння до 33 — 35% цукру на суху речовину, що досягається при тривалості осінньої вегетації рослин 45 — 50 днів з сумою температур близько 520 — 670єС. Протягом вегетації сприятливою середньою температурою є 16 — 20єС із зниженням у період кущення до 10 — 12єС та підвищенням при трубкуванні до 20 — 22єС, цвітінні та наливанні зерна — до 25 — 30єС. Для розвитку сильної кореневої системи кращою температурою ґрунту є 10 — 20єС.

Високі температури і низька відносна вологість повітря знижують запліднення, погіршують умови наливу зерна. Цвітіння, запліднення і налив зерна нормально проходять при температурі 35 — 40єС і відносній вологості повітря не нижче 40%.

Озима пшениця потребує достатньої кількості вологи протягом усієї вегетації. Як правило, високий урожай її спостерігається при весняних запасах вологи в орному шарі ґрунту до 200 мм, а на період колосіння — не менше 80 — 100 мм при постійній вологості ґрунту 70 — 80% НВ. Транспіраційний коефіцієнт у пшениці становить 400 — 500, у сприятливі за вологою роки він знижується до 300, у посушливі - підвищується до 600 — 700.

Найбільше озима пшениця поглинає вологу в період трубкування, особливо за 15 днів до виколошування з тривалістю близько 20 днів, коли рослина інтенсивно росте і в неї формуються колоски, квітки. В умовах степу велике значення має вологість посівного шару на час сівби пшениці. Значні запаси її у ґрунті необхідні з самого початку бубнявіння насіння, яке у м’якої пшениці відбувається при поглинанні 50 — 55% води від сухої маси насіння, а у твердої - на 5 — 15% більше. Тому дружні сходи з’являються лише за наявності в посівному шарі 10 — 15 мм продуктивної вологи, а процес кущіння при вологості орного шару 0 — 20 см не менше 20 — 30 мм.

Про високу потребу озимої пшениці у волозі свідчать витрати нею води при формуванні врожаю, які становлять за вегетацію, залежно від зони вирощування, в середньому 2500 — 4000 м3/га.

Озима пшениця вибаглива до запасів поживних речовин у ґрунті та її водно-фізичних властивостей. Озимій пшениці найбільше відповідають ґрунти з глибоким гумусовим шаром, гарною структурою та глибоким заляганням ґрунтових вод.

Коренева система пшениці найкраще розвивається на пухких ґрунтах, об'ємна маса яких становить 1,1 — 1,25 г/см3. Встановлено, що серед озимих культур озима пшениця — одна з найбільш вибагливих до ґрунтових умов вирощування. Найвища урожайність спостерігається при її вирощуванні на чорноземних ґрунтах, а на півдні - на каштанових і темно-каштанових ґрунтах. Коренева система пшениці характеризується невисокою здатністю до засвоєння, тому нормально розвивається при нейтральній реакції ґрунтового розчину в межах РН = 6,5 — 7,5.

У степовій зоні України озима пшениця формує високі врожаї з високими хлібопекарськими якостями. При вирощуванні озимої пшениці необхідно, щоб протягом всього періоду вегетації рослини були в достатній кількості забезпечені всіма поживними речовинами, при оптимальному співвідношенні всіх елементів мінерального живлення.

Чим вище врожаї озимої пшениці, тим більше вона споживає води, азоту, фосфору, калію та інших елементів живлення з ґрунту. За виносом поживних речовин з ґрунту озима пшениця є азотофільною рослиною: 1ц зерна виносить в середньому з ґрунту азоту 3.75, фосфору — 1.3, калію — 2.3кг. На початку вегетації особливо цінними для пшениці є фосфорно-калійні добрива, які сприяють кращому розвитку її кореневої системи і нагромадженню в рослинах цукрів, підвищенню їх морозостійкості. Азотні добрива більш цінні для рослин на весні та влітку — для підсилення росту, формування зерна і збільшення в ньому вмісту білка. Критичний період в азотному живленні настає через два тижні після появи сходів і збігається з початком осіннього кущіння.

Озима пшениця належить до рослин довгого світлового дня. Вегетаційний період її залежно від району вирощування коливається від 240 — 260 до 320 днів. Для пшениці необхідне інтенсивне освітлення. При затінені рослин у загущених посівах нижні стеблові міжвузля надміру витягуються і пшениці вилягає.

1.2 Наукове обґрунтування агротехніки вирощування продовольчого зерна і насіння озимої м’якої пшениці

Озима пшениця широко вирощується в Україні із застосування сучасної інтенсивної технології, яка полягає в оптимізації умов вирощування пшениці на всіх етапах росту та розвитку рослин. Вона передбачає розміщення культур після кращих попередників, використання інтенсивних сортів і застосування добрив на заплановану врожайність, інтегровану систему захисту рослин від бур’янів, хвороб та шкідників.

За даними наукових досліджень та виробничої практиці, кращим попередником для озимій пшениці в Степу України є чорні та зайняті пари, горох; цілком задовільними є кукурудза на силос, ріпак, гречка.

Після гороху, кукурудзи ефективними є безвідвальний обробіток ґрунту при продуктивній волозі менше 20 мм, а при достатньому зволоженні та ранньому збиранні попередника кращі результати дає відвальний обробіток плугами з передплужниками. Після стерньових попередників проводять одне якісне лущення дисковими лущильниками (ЛДГ-10, ЛДГ-15) на глибину 6−8см. В Степу після відростання бур’янів площу орють плугами з передплужниками в агрегаті з котками на глибину 16−18см.

Рано навесні зяб боронують. З появою бур’янів приступають до першої культивації з боронуванням на глибину 10−12 см, а на забур’янених парах — на глибину 12−14 см. Протягом літа пар підтримують у пухкому та чистому від бур’янів стані, проводячи 2−3 культивації з боронуванням, зменшуючи глибину на 1,5−2 см. [5, 25].

Передпосівну культивацію проводять одночасно з боронуванням зубовими боронами, а при недостатній вологості ґрунту — з коткуванням котками 3ККШ-6 на глибину загортання насіння 4−6 см. На більш важких ґрунтах замість культиваторів використовують комбіновані ґрунтообробні машини РВК-6, ВИП-5,6, на легких — обмежується боронуванням. Сидеральні пари перед сівбою дискують на глибину 5−7 см.

Важливою умовою підвищення врожайності пшениці є використання для сівби високоякісного насіння кращих районованих сортів, пристосованих до місцевих умов вирощування. За Державним стандартом України, для сівби пшениці необхідно використовувати насіння, яке за категорією відповідає 1−3 репродукціям зі схожістю для м’якої озимої пшениці не менше 92%, чистою від насіння бур’янів та інших домішок не менше 98%, сортовою чистою не менше 98%, вологістю не більше 15−15,5%.

Важливе агротехнічне значення має вибір оптимальних строків сівби, що залежить від сортових особливостей, кліматичних і погодних умов, запасів, вологи, типів ґрунтів та інших чинників. Ними в значній мірі визначається характер росту і розвитку рослин, їх стійкість до несприятливих умов, ефективності добрив, прийомів боротьби з бур’янами, шкідниками, хворобами [22, 26].

При запізненні з сівбою пшениця не встигає восени нормально розкущитись і розвинути кореневу систему, входить в зиму з пониженою стійкістю до зимових негод, недостатньо продуктивно використовує ґрунтову вологу, зріджується або гине. Пшениця, посіяна в дуже ранні строки, менш зимостійка і більше пошкоджується шкідниками та уражується хворобами. Деякі вчені вважають оптимальними строками сівби: на півночі Херсонської області - 5.09 — 20.09, а на півдні - 15.09 — 10.10.

За даними Запорізькою дослідною станції в умовах півдня України на звичайних і південних чорноземах найкращі результати дали строки 15 й 25 вересня. При цих строках спостерігається найменша кількість загиблих рослин, найбільша кількість продуктивних стебел, зерен у колосі та вага 1000 зерен.

Інші вчені вважають, що в Херсонській області оптимальним є строк з 5.09 по 20.09, а допустимим — з 25.08 по 25.09.

За іншими дослідженнями найбільш результативним на півдні України виявився строк сівби озимої пшениці - кінець першої декади вересня. Найвищу натуру зерна мала пшениця при сівбі 15 — 23 вересня. На Генічеській дослідній станції найвищі врожаї були отримані при сівбі 25 вересня.

Різні сорти не однаково реагують на строки сівби. За багаторічними даними Синельниковської селекційно — дослідної станції майже всі сорти озимої пшениці дали найвищі врожаї у строки 7.09 — 8.09 і 14.09 — 16.09, лише деякі - 5.09.

Вчені встановили, щоб озима пшениця була стійка до несприятливих умов перезимівлі її необхідно сіяти в строки, при яких осіння вегетація триває 50 — 55 днів, а сума середньодобових температур від сівби до стійкого переходу через 5єС складає 550 — 580єС. Кращі строки сівби співпадають з встановленням середньодобової температури 14 — 17єС [8, 22].

За більшістю досліджень найкраще перезимовує озима пшениця з добре сформованим вузлом кущіння, 3 — 4 пагонами та добре розвиненою кореневою системою. Оптимальними для Степу є строки з 5 по 25 вересня [1, 16, 26, 29].

Встановлено, що в Херсонський області найпізнішим строком сівби озимої пшениці є 25 вересня. Для північної зони Степу найпізнішим строком є 15 вересня, для центральних — 20 вересня та південних — 25 вересня.

На півдні України, за рекомендаціями вчених, найбільш високі врожаї забезпечуються при сівбі пшениці в середині вересня, а саме для півночі Херсонської області оптимальними строками є 5 — 20 вересня, для півдня — 10 — 25 вересня, а допустимим є період з 1 вересня по 5 жовтня.

Інші вчені вважають найкращим строком сівби для Херсонської області період з 1 по 15 вересня. На ґрунтах, бідних поживними речовинами, сівбу доцільно проводити в більш ранні агротехнічні строки, а на родючих ґрунтах — з другої половини оптимальних строках. Сівба повинна проводитись у стислі строки.

Від строків сівби багато в чому залежить ступінь вилягання рослин пшениці, що у свою чергу зумовлює той чи інший рівень урожайності й якості зерна. У більшості випадків пізні посіви формують менш щільний стеблостій з більш міцнішою соломиною і тому такі стебла відрізняються підвищеною стійкістю до витягання. Ще К. А. Тімірязєв (1936) указував, що основною причиною стеблового витягнення злаків є нестача світла в нижній частині стеблостою. Стебла в загущених посівах рослин бувають тонкостінними, з невисокім вмістом лігніну і клітковини, в результаті чого вони легко згинаються і врешті ламаються. Ранні посіви, формуючи густий стеблостій, послабляють освітленість нижнього ярусу і вилягають.

При більш пізніх посівах прискорюється проходження етапів органогенезу і підвищується коефіцієнт реалізації потенційної продуктивності сорту, за цих умов він вищий (0,95), ніж при ранньому посіві (0,84). Ранні терміни впливають на потужність розвитку рослин в осінній період, що забезпечує їхню велику вимогу до моменту збирання.

Основним способом сівби пшениці є звичайний рядковий з шириною міжрядь 15 см. Для одержання дружних і рівномірних сходів глибина загортання насіння на добре оброблених і вологих ґрунтах не повинна перевищувати 3 — 5 см, на важких ґрунтах її зменшують на 1 — 2 см, на легких — збільшується до 6 — 8 см.

Важливим елементом агротехніки є вибір правильної норми висіву. Встановлено, що зрідження або загущення посівів призводить до зменшення врожаю. При встановленні оптимальної норми висіву необхідно враховувати вологозабезпечення, попередники, строки сівби та сортові особливості.

Найбільш високі врожаї по пару одержують при висіву насіння м’якої озимої пшениці від 5 до5,5 млн/га, а твердої - 7 млн/га.

Система догляду за озимою пшеницею включає азотне підживлення, захист рослин від вилягання, бур’янів, хвороб та шкідників.

Збирають озиму пшеницю у фазі воскової стиглості зерна, застосовуючи однофазний (пряме комбайнування) і двофазний (роздільний) способи збирання. Двофазним способом збирають забур’янені посіви, густу високорослу пшеницю, сорти, схильні до обсипання. Починають збирати при досягненні зерном вологості 30 — 32%. Скошують пшеницю жатками ЖВП-6А, ЖВН-6А у валки товщиною 12 — 18 см, шириною до 1,8 при висоті зрізу середньоі низькорослих сортів 15 — 20 см, високорослих та густих 25 ;

30 см. Через 2 — 4 дні підсохлі валки підбирають комбайнами СК-5 «Нива», ДОН 1500 з приставками ПУН-5, ПУН-6 і обладнані підбирачами ППТ-2.

Після збирання зерно старанно очищують, при потребі пропускають через сушильні агрегати, доводять вологість його до 14 — 15% і використовують за призначенням.

На підставі узагальнених досліджуваних літературних даних можна зробити висновок, що найвищий урожай із високими посівними і урожайними властивостями насіння озимої пшениці одержують при збиранні хлібної маси в період від середини до кінця воскової стиглості при вологості зерна 23 — 35%, з підбиранням валків після висихання його до 16 — 18%, коли механічне травмування насіння буває мінімальним. Добрі результати дає своєчасне пряме комбайнування. Тривале залишення у валках або перестій на корені призводить до значних втрат зерна за рахунок ензимо-мікозного виснаження, опадання і проростання, а також до сильного враження насіння грибковими хворобами, пошкодження шкідниками, екологічного травмування і погіршення їх посівних та врожайних властивостей.

Вивчення комплексу найважливіших агротехнічних прийомів (попередників, обробітку ґрунту, внесення добрив, строків посіву і норм висіву, а також строків і способів збирання) показало, що раціональне їх застосування дозволяє одержувати високі врожаї з високими біологічними властивостями зерна та насіння озимої пшениці. У зв’язку з цим відкривається можливість програмування врожаю зерна та насіння стосовно якісного його вираження.

РОЗДІЛ 2

ВИХІДНИЙ МАТЕРІАЛ, МЕТОДИКА Й УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Характеристика умов проведення дослідження

2.1.1 Загальна характеристика господарства Досліди були проведені в господарстві СТОВ «Маяк», що розташоване в Нововоронцовському районі Херсонської області.

Центральна садиба СТОВ «Маяк» розташована в селищі Хрещенівка, Хрещенівської селищної ради, Нововоронцовського району, Херсонської області.

Відстань від господарства до районного центру 20 км, обласного — 160 км, до найближчої залізничної станції Високопілля — 30 км, пристані Золота Балка — 12 км. Господарство зв’язане з районним та обласними центрами асфальтованою дорогою.

Зрошування земель в СТОВ «Маяк» здійснюється Золотобалківською зрошувальною системою на площі 509 га. Питома вага зрошуваних земель до ріллі та багатолітніх насаджень складає 11,9%.

Землекористування господарства СТОВ «Маяк» на кінець 2003 року буде представлене в таблиці 2.1.

Виробнича спеціалізація в сучасних умовах і на перспективу — зернова.

Основними зерновими культурами є озима пшениця, ячмінь, овес, соняшник і кукурудза.

Середня врожайність за останні три роки становить: озимої пшениці - 32,7 ц/га, ячменя — 23 ц/га, вівса — 21,4 ц/га, соняшнику — 10,8 ц/га та кукурудзи на зерно — 32,1 ц/га.

Окрім вирощування с/г культур господарство займається переробною діяльністю.

Таблиця 2.1

Склад і площа земельних угідь СТОВ «Маяк» на 2003 рік

Структура посівних площ с/г культур під урожай 2004 року буде представлена в таблиці 2.2.

2.1.2 Природнокліматична характеристика господарства Клімат. Територія СТОВ «Маяк» розташована в першому (північному) агрокліматичному районі Херсонської області, клімат якого дуже теплий і посушливий.

За багаторічними даними середньорічна температура повітря складає +9,9єС. Найхолодніший місяць — січень з середньомісячною температурою повітря -3,9єС, найтепліший — червень з середньомісячною температурою повітря +22,8єС.

За останні два роки середньорічні температури, кількість опадів та вологість повітря представлені в таблиці 2.3.

Таблиця 2.2

Структура посівних площ с/г культур під урожай 2004 року по СТОВ «Маяк»

Таблиця 2.3

Середньобагаторічні кліматичні дані по СТОВ «Маяк»

Середня тривалість безморозного періоду становить 175 — 180 днів, а вегетаційного — 215 — 225 днів. Сума позитивних температур і температур вище 10єС складає 3200 — 3300єС, кількість опадів за цей період 215 — 220 мм.

Середньорічна кількість опадів складає 388 мм, середньомісячна — 32 мм.

Найбільша кількість опадів в середньому випадає в червні - липні - 46−53 мм і менше всього в лютому — 21 мм.

В літній період в даному районі опади випадають переважно у вигляді злив.

Запаси продуктивної вологи в 50 см шару ґрунту за серпень, вересень, жовтень, листопад місяць в середньому становлять 99 мм, а в березні, квітні, травні, червні - збільшуються до 108 мм.

Агрономічна стиглість ґрунту наступає в першій — другій декаді березня при відсутності атмосферних опадів і в третій декаді березня — першій декаді квітня при наявності опадів.

Гідротермічний коефіцієнт дорівнює - 0,7.

До кінця третьої декади березня середня добова температура повітря переходить через 5єС. Це співпадає з середніми термінами посіву ярих культур, а також з початком вегетаційного періоду деревинних рослин і озимих культур.

Останні заморозки навесні закінчуються в третій декаді квітня, перші осінні заморозки наступають в середині жовтня.

Пануючими вітрами на території району є сильні вітри східного та північно-східного напрямків. Сильні тривалі вітри спостерігаються у весняно-літній період. Вони наносять велику шкоду сільському господарству.

Зими малосніжні з дуже частими відлигами та дощами. За зиму спостерігається біля 25 — 40 днів з сніговим покривом висотою 2 — 3 см.

Ґрунти в зимовий період в середньому промерзають в грудні на 1 см, січні на 14 см, в лютому — на 22 см, а потім швидко тануть.

Рельєф. Територія землекористування господарства СТОВ «Маяк» розташована на правобережжі Дніпра в Причорноморській низині в межах первинно-акумулятивної рівнини (плато).

В орфографічному відношенні територія господарства являє собою майже безстічну рівнину, покриту неглибокими мілкими пониженнями — подами, діаметром від декількох сот метрів до декількох кілометрів. Поди являють собою прийомники талих і дощових вод.

В окремі роки восени після танення снігу в подах утворюються неглибокі озера, які влітку швидко пересихають.

Геологічна будова. Верхні горизонт рівнини, де знаходиться господарство, складені лесовою серією потужністю 25 — 30 м, розчленованою трьома погребенними ґрунтами на чотири яруси. Леси тут різного забарвлення, але більш чи менш однорідного механічного складу. Лесову серію підстилають червоно-бурі глини, які залягають на неогенових понтичних вапняках, між вапняками та глинами зустрічаються піщані та глинисті верхньопліоценові відкладення.

В подах лесова серія на всю потужність перетворена процесами оглеєння в зеленкуваті суглинки.

Ґрунтоутворюючі породи. Ґрунтоутворюючою породою на обстеженій території є карбонатний лес, буро-палевого забарвлення, щільної побудови середньо та важкосуглинкового механічного складу, тонкопористий, що містить 15% карбонатів кальцію.

Карбонати зустрічаються у вигляді «білоглазки» на глибині 86 см.

В подах ґрунтоутворюючими породами є середньо та важкосуглинкові оглеєнні леси, котрі характеризуються щільною, злитою будовою, з не спри-ятливими водно-фізичними властивостями.

Окисні сполуки заліза й алюмінію зібрані в бобовини чи переведені в закисні сполуки, які придають всій породі оливкового забарвлення з зе-ленкуватим відтінком. Карбонати в них відмічаються на глибині 68 — 71 см у вигляді розмитої, рідкої «белоглазки» чи твердих конкрецій «журавликів».

Ґрунтові води. За даними кадастру підземних вод, ґрунтові води на території СТОВ «Маяк» залягають на глибині 45 — 48 м в понтичних вапняках і не здійснюють впливу на процес ґрунтоутворення.

Води прісні, загальний вміст солей 396 — 480 мг/л.

Нижче в таблиці 2.4 приводиться хімічний склад ґрунтових вод.

Таблиця 2.4

Хімічний склад ґрунтових вод

В подах в осінньо-зимовий період часто утворюється «верховодка» на глибині 2 м.

Води мінералізовані, мінералізація викликана бікарбонатами та хлором.

В таблиці 2.5 приводяться дані хімічного складу верховодки.

Таблиця 2.5

Хімічний склад верховодки

Рослинність. Природна рослинність на території СТОВ «Маяк» збереглася лише в лісосмугах. Вона представлена різнотравно-злаковою рослинністю з пере-важанням у травостої м’ятлика лучного та костреця кровельного.

На полях в основному розповсюджені такі види бур’янів: курай, лобода, щириця біла та звичайна, будяк рожевий, молочай, березка польова, мишій.

Ґрунти. Територія господарства розташована в зоні північного посушливого Степу в межах Великоолександрівського агроґрунтового району.

Ґрунтовий покрив господарства представлений в основному чорноземами південними середньо — та важкосуглинковими. В подах залягають лугово-чорноземні глеюваті середньо — та важкосуглинкові ґрунти.

Нижче в таблиці 2.6 приводиться список ґрунтів господарства.

Чорноземи південні пилевато-середньосуглинкові. Вони займають східну частину території господарства, розташовуючись на слабкосточній рівнині. Ґрунти характеризуються значною потужністю гумусового горизонту. Закипання від соляної кислоти спостерігається на глибині 69 см. Карбонати у вигляді «білоглазки» залягають на глибині 80 — 127 см.

Таблиця 2.6

Список ґрунтів господарства СТОВ «Маяк»

За механічним складом ґрунти відносяться до пилевато-середньо-суглинкових різновидів, з переважанням фракції пилу та мулу (44, 36, 28 і 68%). Вміст гумусу в орному шарі становить 3,1%, вниз по профілю кількість його зменшується до 2,3%. Забезпеченість рухомим фосфором в цих ґрунтах в основному низька (1,5 мг на 100 г ґрунту), обмінним калієм — середньо забезпечені (20−40мг на 100 г ґрунту).

Реакція ґрунтового розчину нейтральна (рН водне 7,1).

Ємність вбирання значна та становить 250 мг/екв на 100 г ґрунту, кількість ввібраного натрію невелика — 0,05 мг/екв на 100 г ґрунту. Профіль ґрунту не засолений легкорозчинними солями, сухий залишок складає 0,10 — 0,12%.

Значна кількість карбонатів спостерігається з глибини 1 м, їх кількість становить 11 — 54%.

Чорноземи південні пилевато-важкосуглинкові. Вони займають більшу площу господарства, а саме центральну та західну частину території.

Потужність гумусового горизонту становить 56 см, що пов’язане зі зміною механічного складу.

Горизонт «білоглазки» залягає з глибини 83 см.

В агрономічному відношенні ці ґрунти високородючі, містять 3,0% гумусу в орному шарі.

Забезпеченість рухомим фосфором низька (менше 1,5 мг), обмінним калієм — середня (20 — 40 мг/екв на 100 г ґрунту).

Землі, що відведені під зрошення, представлені ґрунтовими різницями в таблиці 2.7.

Таблиця 2.7

Перелік ґрунтів, що відведені під зрошення

Чорноземи південні середньосуглинкові характеризуються значною по-тужністю гумусового горизонту до глибини 72 см. Верхній гумусовий горизонт потужністю 39 см, темно-сірий, пилувато-грудочкуватий, пухкий.

Закипають ґрунти від дії соляної кислоти з глибини 69 см, карбонати у вигляді «білоглазки» — з глибини 93 см. Реакція ґрунтового розчину в верхніх горизонтах нейтральна (рН 6,5 — 7,0), внизу ґрунтового профілю стає слабко лужною.

Чорноземи південні важкосуглинкові займають на зрошувальній ділянці 264,7 га чи 57,2%.

Верхній гумусовий горизонт 32 — 35 см, темно-сірий, грудочкувато-глибистий, під ним до глибини 65 см залягає ущільнений перехідний горизонт, темно-сірий з буруватим відтінком зернисто-грудкуватої структури, котрий поступово, з патьоками гумусу, переходить в породу — карбонатний лес.

Чорноземи південні складають основний фон зрошувальної ділянки — 393,7 га чи 85%. Вони володіють високою природною родючістю. Вміст гумусу 3,3 — 3,73%. Ґрунтовий профіль не засолений водорозчинними солями. Сухий залишок водної витяжки 0,08 — 0,11%.

Ґрунтові води залягають на глибині 8 — 10 м. Чорноземи південні володіють задовільною структурністю ґрунту та сприятливими водно-фізичними властивостями. Ґрунти середньоводопроникні.

Лугово-чорноземні залишково слабкосолонцюваті глибоко глеюваті середньосуглинкові займають подові пониження. Вони характеризуються добре розвиненим профілем гумусового профілю (до 80 см). Верхній гу-мусовий горизонт потужністю 44 — 46 см, темно-сірий, зернисто-грудочкуватий. Під ним до глибини 80 см залягають гумусноілювіальний перехідний горизонт, темно-сірий з буруватим відтінком, грудочкувато-горіховатий, ущільнений. З глибини 80 см залягає оглеєнний горизонт. Закипають ці ґрунти з глибини 81 см, карбонати — з глибини 113 см.

Вміст гумусу в орному горизонті 3,15%. Ґрунти не засолені. Сухий залишок за профілем дорівнює 0,08 — 0,11%. Це родючі ґрунти, але в порівнянні з чорноземами південними мають кілька несприятливих водно-фізичних властивостей. Вони схильні до запливання й утворення щільної корки. Несприятливим є наявність щільного оглеєнного горизонту з глибини 80 см.

2.2 Вихідний матеріал В наших дослідах в якості вихідного матеріалу вивчався сорт Херсонська безоста, який є Держстандартом для зони Степу України.

Херсонська безоста Сорт створений в Інституті землеробства південного регіону Української академії аграрних наук.

Створений методом індивідуального добору із гібридної популяції F3 Лютесценс 1438/84 х Херсонська 643.

Морфологічні та біологічні властивості. Відноситься до степової екологічної групи з широким адаптивним потенціалом. Різновидність лютесценс. Колос білий, безостий, циліндричної форми; довжина 7,5 — 8,5 см, щільність середня (17,5 — 21,5 колосків на 10 см колосового стержня). На верхівці колоса є короткі остюковидні загострення. Плече нижньої колосової луски пряме, ширина середня, форма яйцеподібна; зубець прямий, довжина мала. Зерно червоне, яйцеподібної форми, довжина волосків чубка мала, борозенка неглибока. Маса 1000 зерен 40,0 — 52,0 г.

Сорт короткостебловий, висота рослин 80 — 90 см. Відноситься до ранньостиглих сортів, колоситься та достигає на дві доби раніше, поширених на Півдні України сортів Альбатрос одеський, Херсонська 86, Находка 4. Посухостійкість підвищена, володіє високою стійкістю проти осипання зерна.

Зимостійкість сорту висока, по різних попередниках у Степу, Лісостепу і Поліссі він одержав оцінки цієї властивості 4,5 — 4,9 балів. Висока стійкість проти різних хвороб. Ураження рослин борошнистою росою не перевищує 7%, бурою іржею 10,0%, фузаріозом колосу 5,0%, септоріозом — 10%.

Сорт має високі показники якості зерна; вміст білку в зерні 13,5 — 14,4%, клейковини в борошні 28,4 — 30,2%, якість клейковини (показник ВДК) — 65 — 70 одиниць, сила борошна 282 — 419 о.а., об'єм хліба із 100 г борошна 653 — 695 см³.

Сорт Херсонська безоста є національним стандартом .

Урожайний потенціал сорту Херсонська безоста високий — понад 90 ц/га. У середньому за чотири роки у конкурсному сортовипробуванні при вирощуванні по люцерні на зрошенні урожайність сорту дорівнювала 72,3 ц/га, що вище, ніж у стандарту Альбатроса одеського на 6,1 ц/га.

У степовій, лісостеповій і поліській зонах України Херсонська безоста забезпечила істотну і гарантовані прибавку урожаю зерна (7,2−11,7%). Одержані результати сортовипробування у різних агроекологічних зонах свідчить про високий і надійний адаптивний потенціал сорту, завдяки чому він забезпечує високі і стабільні урожаї за різних умов вирощування.

Херсонська безоста є універсальним сортом, який призначений для використання в умовах зрошення і неполивному землеробстві по різних попередниках. Він відноситься до ресурсозберігаючих генотипів і не вимагає застосування спеціальних засобів захисту рослин від різних шкодочинних факторів зовнішнього середовища. Впровадження його у виробництво дозволить зменшити енерговитрати на одиницю продукції у порівнянні з іншими відомими сортами в 1,3 — 1,4 рази.

2.3 Програма і методи досліджень Досліди проводились на полях зернової сівозміни СТОВ «Маяк» Нововоронцовського району Херсонської області. Досліджуваним фактором є фактор строку сівби (фактор А). Він вивчався в чотирьохкратній повторності.

Методологічною та методичною основою був системний підхід і системний аналіз, як інструмент вирішення поставлених завдань.

Облікова площа ділянки складає 500 м², загальна площа ділянки — 720 м².

Об'єктами досліджень були строки посіву: 10, 20, 30 вересня та 10 жовтня.

Сівба проводилася зерновою сівалкою СЗ-3,6 нормою висіву 5 млн. схожих насінин на га.

Попередник озимої пшениці в роки досліджень — чорний пар.

Технологія вирощення озимої пшениці загальноприйнята для незрошуваних умов півдня України.

Догляд за паром складався з ранньовесняного боронування, п’ятьох пошарових культивацій у перебігу весняно-літнього періоду. Система добрив включала внесення під зяблеву оранку Р60 і під передпосівну культивацію — N80. Ранньою весною по мерзлоталому ґрунту рослини підживлювали аміачною селітрою в нормі N30 .

Урожай збирали в повну стиглість зерна комбайном СК-5 «Нива».

Дослідження проводилися за загальноприйнятими методиками [35], Держкомісії по сортовипробуванню с/га культур [36], Інституту зрошуваного землеробства.

Проведення польових дослідів супроводжувалося відповідними спостереженнями, обліками, вимірюваннями і аналізами.

Для визначення густоти сходів і виживання рослин підраховувалась кількість рослин по сходах, весною та в повну стиглість на закріплених площадках 0,25 м² у чотирьох повтореннях.

Визначення польової схожості, кущистості та виживання рослин здійснювалося на тих же площадках, які були закріплені для фенологічних спостережень. Польову схожість визначали (формула), як відношення числа отриманих сходів до кількості висіяного схожого насіння, що виражена у %:

Вп=К•100/Н, (2.1)

де Вп — польова схожість, %;

К — число сходів на одному м2;

Н — число схожого насіння, висіяного на одному м2.

Число рослин на одному м2 підраховували чотири рази за вегетаційний період: у фазу повних сходів; восени, відразу після припинення вегетації; навесні, відразу після поновлення вегетації; влітку перед збиранням, коли рослини повністю вирвали з корінням.

Оцінка зимостійкості рослин проводилась навесні за результатами підрахунку кількості живих і відмерлих рослин на ділянках.

Технологічні та хлібопекарські якості зерна, вміст амінокислот визначалися в лабораторії якості зерна кафедри технології, переробки і зберігання с/г продукції.

Облік ступеню захворювання рослин проводився за методикою Держкомісії по сортовипробуванню ч.2, 1971.

Облік урожаю проводився шляхом обмолоту зерна з облікової площі ділянки з приведенням його стандартної вологості та стовідсоткової чистоти.

Математична обробка даних урожаю та інших показників проводилася методом дисперсійного аналізу.

Економічна ефективність окремих агрозаходів і різних технологій розраховувалася за фактичними витратами коштів за цінами 2005 року. При цьому користувалися «Типовими нормами виробітку і витрачання палива на механізовані польові роботи», 1991 та «Типовими нормами виробітку на с.-г. стаціонарні машини, агрегати і комплекси», 1986.

2.4 Погодні умови у роки досліджень Погодні умови в роки проведення досліджень характеризуються параметрами, які подані в додатку А. В цілому роки досліджень дуже різноманітні, що дає змогу визначити реакцію рослин озимої пшениці та її спроможність формувати елементи врожаю в сприятливих і несприятливих умовах.

2002 — 2003 рік. Осінь 2002 року подібна за температурним режимом до середньобагаторічних даних, але кількість опадів за кожний окремий осінній місяць була на рівні 50 мм, що майже у два рази перевищувала середні багаторічні показники.

В цілому осінні місяці були сприятливі для росту і розвитку озимої пшениці .

Зима 2002 — 2003 року була дуже жорстка з різкими перепадами температур та відсутністю снігового покриву. Постерігалась температура до -28єС, глибина промерзання досягала 60 — 65 см. Спостерігалися значні опади у вигляді дощу та снігу, що при зміні температурного режиму приводило до утворення льодової кірки. Кількість опадів за зимові місяці була на рівні середньобагаторічних показників, але за грудень 2002 року снігу майже не було, при цьому середньодобова температура повітря складала -5єС, що менше за багаторічну температуру на 6 та більше градусів. В лютому спостерігались різкі зміни температур. Середньодобова температура зменшилась до -6єС і більше. При цьому абсолютний мінімум складав -25єС.