Розвиток Української термінографії

Розвиток Української термінографії

Реферат з мовознавства.

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ТЕРМІНОГРАФІЇ

(1948−2002).

Термінологічне словникарство кінця 40−50-х років ХХ століття успадкувало від попередніх десятиліть і багаті національні традиції термінографії Наукового товариства імені Шевченка, Інституту української наукової мови, і наслідки її тотального винищення у 30-х роках. У цей час термінологічні словники друкувалися поодинокими виданнями. Першою лексикографічною працею, яка вийшла в повоєнні роки, був латинсько-українсько-російський словник медичної термінології (укладач М.Ф.Книпович).

У кінці 50-х років розвиток науки, техніки, освіти, видання українською мовою значної кількості наукової та навчальної літератури з різних галузей знань зумовили потребу створити словники, які, крім свого прямого призначення — подати український відповідник поняттю, — були покликані сприяти упорядкуванню і нормалізації української науково-технічної термінології. Враховуючи гостру потребу в російсько-українських й українсько-російських термінологічних словниках із найважливіших галузей знань, Президія АН УРСР у 1957 році створила спеціальну Словникову комісію, до складу якої входили провідні вчені під головуванням академіка Й. З. Штокала. Завдання комісії полягало у визначенні основних принципів складання словників, організації авторських колективів, доборі спеціалістів-редакторів, а також у пильному контролі за їх працею й затвердженні словників до друку. Комісія залучила до складання словників фахівців різних галузей знань, максимально використовуючи при цьому допомогу лінгвістів-лексикографів. Передбачали підготувати спочатку 18 російсько-українських, а згодом українсько-російських словників.

Вагомий внесок у розвиток термінологічної лексикографії вніс академік П. С. Погребняк. З його ініціативи в листопаді 1970 року було проведено першу науково-методичну нараду з проблем упорядкування і нормалізації наукової термінології. Завдання, поставлені нарадою, передбачали підведення підсумків багаторічної праці, накреслення шляхів подальшої розбудови термінології, дослідження її розвитку, укладання словників. Особливо наголошувано на ролі Словникової комісії як координаційного, науково-методичного центру в термінологічній та термінографічній роботі наукових закладів України.

Протягом 60−70-х років термінографічна праця переживає певне піднесення. У складанні словників комісія керувалася положеннями, що термінологічні словники мають: відбивати сучасний рівень розвитку науки і техніки, закріпити реальну практику вживання термінів у науковій і навчальній літературі, яку видавали російською та українською мовами, упорядкувати використання термінів певних галузей знань. До термінологічних словників рекомендовано вводити і деякі загальновживані слова (номенклатурну лексику), що обслуговують певну галузь знання, а також поширені синоніми до них, крім архаїзмів, діалектизмів, професіоналізмів вузького вживання.

У 1959−1979 роках було опубліковано 75 термінологічних лексикографічних видань, із них 22 тлумачні і тлумачно-перекладні словники, 14 довідників, 4 енциклопедії, 32 перекладні словники.

Тлумачні словники цього періоду відтворюють поняттєвотермінологічний апарат винятково гуманітарної і природничої сфери: політики, філософії, юриспруденції, психології, атеїзму, математики, фізики, біології, сільського господарства, музики, нумізматики.

Аналогічна ситуація була і серед галузевих енциклопедій. Було створено енциклопедії бджільництва, садівництва, сільського господарства. Техніку було цілком усунено зі сфери видань тлумачно-енциклопедичного типу. Першим в світі україномовним виданням, яке розкривало сучасні технології високого рівня, була «Енциклопедія кібернетики» (у 2-х томах), підготовлена в 1973 році в Інституті кібернетики АН України.

Перекладні двомовні словники відображають термінологію технічної тематики: з гірничої справи, машинознавства і машинобудування, гідротехніки, електрорадіотехніки, теплотехніки і газотехніки, зварювання, поліграфії і видавничої справи, металургії, швейного виробництва, науково-природничої тематики: з геології, географії, фізики, механіки, хімії, математики, ботаніки, фізіології, ветеринарії, анатомії, інших галузей: соціально-економічної лексики, сільського господарства, журналістики, лінгвістики, спорту. У словниках цієї серії вказувано, що їх друкували за постановою вченої ради Інституту мовознавства АН УРСР.

Заслуговують на особливу увагу підготовлені в Інституті мовознавства імені О.О.Потебні АН УРСР за участю фахівців різних галузей знань великі російсько-українські словники — технічний, який обіймає 80 тис. термінів, та сільськогосподарський — на 40 тис. термінів, а також електрорадіотехнічний словник (30 тис. термінів) за редакцією професора Львівської політехніки Ю. Т. Величка.

На жаль, словники виходили у світ мізерними накладами. Навіть фундаментальна праця — технічний словник — опублікована накладом 15 тис. примірників, а словник з електрорадіотехніки — галузі, яка стрімко розвивалася, видано накладом у 2 тис. примірників, хоч укладання такого термінологічного зібрання Словникова комісія визнавала як першочергове завдання і його друкували за її ухвалою.

Рідкісним явищем у цей час були тримовні словники. Зафіксовано лише 3 видання такого виду, зокрема з медицини, взуттєвого виробництва. Однією з кращих лексикографічних праць цього періоду можна вважати «Мінералогічний словник. Українсько-російсько-англійський» (Київ, 1975), що його уклав академік Є.К.Лазаренко у співавторстві з О. М. Винаром.

У 60−70 роки осередком словникового книговидання був Київ. Лише поодинокі словники виходили у Львові чи Харкові передусім внаслідок наявності в цих містах потужних наукових шкіл. Так, в Українському поліграфічному інституті укладено «Англо-український словник-мінімум газетної термінології» (Львів, 1974), «Німецько-український технічний словник-мінімум» (Львів, 1974). Розташування у Харкові Книжкової палати України, Інституту культури зумовлювало зосередження тут значного творчого наукового потенціалу в царині документно-інформаційної діяльності. В аспекті розвитку термінологічної лексикографії це знайшло свій вияв у виданні «Довідника з бібліотекознавства і бібліографії» (укладачі Е. В. Куделько і С.Й.Мінц, Харків, 1969).

Діяльність, розпочату Словниковою комісією, продовжує Комітет наукової термінології, створений при Президії АН України у 1978 році. Під егідою Комітету було видано: «Російсько-український юридичний словник» (1985, понад 20 тис. термінів), «Російсько-українсько-латинський зоологічний словник. Термінологія і номенклатура» О. Маркевича і К. Татарка (1983, 19 тис. термінів). І в наші дні не втратив своєї наукової, пізнавальної цінності «Російсько-український словник термінів лісівництва» (1980, 8 тис. термінів), фундатором і натхненником укладання якого був академік П. С. Погребняк.

На жаль, 80-ті роки позначені спадом спеціальної лексикографії. Назагал за десятиріччя вийшло у світ лише близько 20 видань здебільшого енциклопедично-довідкового типу. Про стан словникарської праці цього періоду красномовно свідчить те, що в Україні в окремі роки не було видано жодного словника спеціальної лексики.

Небувале піднесення термінографічної праці спостерігаємо з початку 90-х років, що викликано впровадженням Закону «Про мови в Україні», діяльностю Товариства української мови «Просвіта», проголошенням незалежності України. До словникарської роботи залучилися численні індивідуальні дослідники, творчі колективи, спеціалізовані організації, зокрема Термінологічна комісія з природничих наук при Національному університеті ім. Т. Шевченка, Фізико-математично-астрономічна термінологічна комісія при Інституті фундаментальних досліджень Української наукової асоціації, Видавничо-термінологічна комісія при Львівській політехніці, Термінологічна група при Чернівецькому державному університеті.

Під егідою Комітету наукової термінології, Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні, Інституту української мови було підготовлено й видано фундаментальну академічну працю — «Російсько-український словник наукової термінології» в 3-х томах (Київ, 1994;1998).

Видавнича спілка «Словник», фундатором якої є Львівський державний медичний університет, здійснила низку лексикографічних проектів. Серед них — «Орфографічний словник українських медичних термінів» на 29 тис. слів, який уклали Л.І.Петрух, І.М.Головко, О. Я. Томашевська. Широке визнання фахівців-медиків і лінгвістів отримав виданий спілкою двотомний «Українсько-латинсько-англійський медичний тлумачний словник» (Львів, 1995), який охоплює 33 тис. термінів. Ґрунтовне лінгвістичне редагування цих словників виконав лауреат Всеукраїнської премії ім. Івана Огієнка професор Л. М. Полюга.

Вагому науково-методичну, консультаційну допомогу з питань лексикографічного опрацювання спеціальної термінолексики, редагування, рецензування словників здійснює відділ наукової термінології Інституту української мови НАН України, який очолює Л. О. Симоненко, Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології Держстандарту та Міносвіти України на чолі з Б.Є.Рицарем.

Потужний поштовх до розгортання термінологічної лексикографії дають регулярні міжнародні конференції: «Проблеми української термінології. СловоСвіт» (відбуваються під егідою Технічного комітету стандартизації науково-технічної термінології на базі Національного університету «Львівська політехніка»), «Українська термінологія і сучасність» (організовує Інститут української мови НАН України).

Вперше вийшла в світ низка навчальних видань з українського термінознавства. Підручник «Українське термінознавство» (Львів, 1994) Т. Панько, І.Кочан, Г. Мацюк розглядає українське словникарство в руслі розвитку української термінології і становлення науки про неї. Раритетне видання («Українська науково-технічна термінологія. Історія і сучасність» (Львів, 1999) Г. Наконечної - визнане науковими працівниками, активно використовується в навчальному процесі.

Розгляд проблем методології і практики термінологічної лексикографії на наукових конференціях, в науковій та навчальній літературі сприяє виробленню та поширенню уніфікованих наукових засад, оптимальних концепцій укладання термінологічних словників різних видів.

Упродовж 1990;2001 років вийшло в світ понад 550 термінологічних словників із найрізноманітніших галузей знань. Практично протягом усього десятиліття простежується тенденція до зростання та високий рівень динамічності термінологічної лексикографії:

-.

6.

1996.

-.

51.

1991.

-.

11.

1997.

-.

60.

1992.

-.

29.

1998.

-.

51.

1993.

-.

76.

1999.

-.

39.

1994.

-.

55.

2000.

-.

70.

1995.

-.

53.

2001.

-.

50.

Термінологічним словникам останнього десятиріччя притаманна видова розгалуженість за широтою охоплення термінологічної лексики.

Універсальні словники, які охоплють всі провідні напрямки знань, поповнилися підготовленим в Інституті мовознавства ім. О.О.Потебні та Інституті української мови НАН України «Російсько-українським словником наукової термінології» (близько 320 тис. термінів) в 3-х томах, перший з яких «Суспільні науки» (до 100 тис. термінів) вийшов у 1994 році, другий — «Біологія. Хімія. Медицина» (близько 100 тис. термінів) — у 1996, третій — «Математика. Фізика. Техніка. Науки про Землю і Космос» (близько 120 тис. термінів) — у 1998 році.

Багатогалузеві словники охоплюють термінологію кількох суміжних галузей науки й техніки, які оперують переважно спільним поняттєво-термінологічним апаратом. До цього виду словників можна віднести «Словник російсько-український політехнічний» (Київ, 2000) на 40 тис. термінів, що його уклав В.С.Підлипенський. В Інституті української мови НАН України було створено академічну працю, яка витримала вже 2 видання — «Новий російсько-український словник-довідник» (Київ, 1998, 1999), який вміщує 100 тис. термінів юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери.

Галузеві словники становлять найвагомішу частину термінологічної лексикографії і охоплюють найрізноманітніші напрямки суспільної діяльності, науки й техніки: предметний покажчик охоплює до 400 рубрик.

Найбільш ґрунтовно опрацьовано спеціальну лексику економіки й менеджменту (73 словники), медицини (57), юриспруденції (30). Вона широко відображена в перекладних, тлумачних, тлумачно-перекладних словниках.

Лексикографічні праці економічної тематики відображають як галузеву термінологію загалом, так і за напрямками економічної сфери: банки, фінанси, мікроекономіка, ринкова економіка, зовнішня економіка, фондовий ринок, біржова торгівля, бухгалтерія та інші. Медична термінологія відображена у словниках, які охоплюють до 50 різноманітних термінологічних підсистем медицини: стоматологію, хірургію, травматологію, кардіологію, онкологію, ортопедію, фармакологію, імунологію, судову медицину, військову медицину, дерматологію, неврологію та багато інших. Привертає увагу численність авторських колективів, які паралельно опрацьовують термінологію цих галузей, передусім медицини. Тому особливо актуалізується проблема вироблення єдиних методологічних засад укладання термінологічних словників, уніфікації та стандартизації поняттєво-термінологічного апарату, прийняття узгоджених рішень щодо термінотворення і терміновживання.

Високий рівень репрезентативності притаманний словникам з таких галузей, як хімія (21), інформатика, комп’ютерна техніка (27), ділове спілкування (17), програмування, математика (13), екологія (11), техніка (12), будівництво (12), біологія (8), сільське господарство (9), політологія (9), педагогіка (8), мовознавство (7), військова справа (6), електроніка (6), авіація, ракетно-космічна техніка (6).

Цікавий пласт спеціальної лексики охоплюють словники, які кількома виданнями представляють галузі інтелектуальної, виробничої, мистецької діяльності: музика (4), богослов’я (3), морська справа (2), нумізматика (2), скульптура, образотворче мистецтво, виноробство, митна служба, геральдика, риторика, реклама, гончарство (по 1).

Про інтенсивність галузевої термінографії у 90-х роках красномовно свідчать лексикографічні праці з екології. Термін екологія (гр. оikos дім, помешкання, місце перебування і logos наука) вперше запропонував німецький учений Е. Геккель у 1866 році на позначення біологічної науки, що визначає взаємини організмів з довкіллям. Однак лише в 60-ті роки ХХ століття, коли розвинулася криза взаємин людини із середовищем існування, виник екологічний рух і сформувалася екологія як наукова дисципліна. На жаль, ці суспільні та наукові процеси не зумовили тоді появи україномовних словників.

Тільки з розширенням сфер функціювання української мови в кінці 80-х років вийшло у світ перше зібрання екологічної термінології - «Словник-довідник з екології» (Київ, 1987), який уклали Є.М.Кондратюк і Г.І.Хархота.

У 90-ті роки лексикографічні розвідки в галузі охорони довкілля й раціонального використання природних ресурсів були реалізовані в 11 термінологічних словниках, серед яких переважають тлумачні. Опрацювання та систематизація поняттєвого апарату створює передумови для популяризації знань про екологічну проблематику як серед фахівців, так і широких читацьких кіл, наприклад, у словниках: «Основи екологічних знань (Рівне, 1993), «Екологічний словник-довідник» (Київ, 1998).

З’являється новий різновид лексикографічних праць — термінологічні словники як навчальні посібники. Так, для забезпечення навчального процесу політехнічного профілю в Харківському політехнічному інституті укладено «Тлумачний словник екологічних термінів» (Київ, 1993).

Опрацьовуються окремі підсистеми екологічних термінів і понять відповідно до прийнятої класифікації напрямків екології за належністю до природного компоненту біосфери (атмосфери, гідросфери, ґрунтів, рослинного світу, тваринного світу). Так, одній із них — гідросфері - присвячено «Російсько-український гідролого-екологічний словник» (Київ, 1992), укладений авторським колективом на чолі з А. В. Яцик. Згодом ці ж автори уклали тлумачний гідролого-екологічний словник (Київ, 1995).

Саме в руслі лексикографічного опрацювання екологічної термінології національне словникарство збагатилося унікальним виданням — «Словником з екології» (автори О. М. Микитюк, О.З.Злотін), в якому подано терміни-відповідники п’ятьма мовами: українською, російською, англійською, німецькою, французькою. Словник видано 1995 року в Харківському державному педагогічному інституті ім. Г. С. Сковороди.

Розвиток термінологічної лексикографії з екології йде рівнобіжно з розбудовою екології як наукової дисципліни. Розв’язання проблем охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів передбачає гармонізацію взаємодії людського суспільства й природи. Тому, на думку сучасних дослідників, науку, яка вивчає закономірності взаємодії людського суспільства із середовищем його існування та розробляє принципи гармонізації цієї взаємодії, доцільно називати терміном соціоекологія. Саме під такою назвою — «Соціоекологія» — у 1998 році у Львові було опубліковано словник-довідник (укладач М.М.Назарук), в якому відображено близько 800 понять і термінів.

Вузькогалузеві словники відображають окремі підсистеми галузевих термінологій. У межах сільськогосподарської тематики можна виділити англо-російсько-український словник, присвячений термінології бджільництва на 6500 термінів (Київ, 1997), російсько-український і українсько-російський словник з пшениці (Харків, 1995).

Асоціація фахівців з нерухомості здійснила лексикографічне опрацювання термінології однієї із систем фінансово-економічної сфери та опублікувала видання «150 термінів із словника рієлтора» (Київ, 1996) — укладач О. О. Бондаренко та інші.

До вузькогалузевих можна віднести словники, які відображають термінології певної навчальної спеціальності чи ще більш обмеженої тематики — курсу. Цей різновид словників, як правило, розвивають вищі навчальні заклади для забезпечення навчального процесу. Так, у Кіровоградському інституті сільськогосподарського машинобудування укладено російсько-український словник зі спеціальності 12.04 «Машини та технологія обробки металів тиском». В Одеському гідрометеорологічному інституті створено серію російсько-українських словників з курсів «Водогосподарські розрахунки», «Гідрогеологія», «Гідрометрія».

Виходять словники, які відображають поняттєво-термінологічний апарат певної наукової теорії. До уваги вітчизняних науковців, студентів економічних спеціальностей у 2000 році представлено нове перекладене видання — «Словник сучасної економіки Макміллана» авторства Д.Т.Едісона та інших.

Виходять у світ словники, які відображають термінологію окремого видання. Так, для полегшення користування хімічними довідниками «Бейльштейн» і «Гмелін» створено та видано окреме видання «Німецько-російсько-український словник» (Київ, 1993).

Традиції лексикографічного опрацювання індивідуально-авторської термінології, яку використовував чи творив окремий науковець чи письменник, небагаті - ще 1966 року опубліковано «Словник літературознавчих термінів Івана Франка» (укладачі С.П.Пінчук, Е.С.Регушевський). У 90-х роках результатом вивчення термінологічної лексики в мові письменника став словник Б. Леськів «Фігури мови Тараса Шевченка» (Тернопіль, 1998), який охоплює 154 терміни, які використав поет (за «Кобзарем», Київ, 1967). Словник містить цікаві матеріали для дослідження процесу детермінологізації на етапі становлення української наукової термінології в середині XIX століття.

Характерною особливістю 90-х років є видове різноманіття за способом опису лексичного значення слова. Укладено близько 270 перекладних словників і 280 праць енциклопедично-довідкового типу (тлумачні, тлумачно-перекладні, довідники, енциклопедії, енциклопедичні словники).

На початку 90-х років на книжкових полицях вочевидь домінувала російськомовна наукова, навчальна, довідкова література. Враховуючи практичну необхідність впровадження української мови в усі сфери суспільного життя, наукова громадськість зосередила свої зусилля на створенні перекладних словників.

Серед двомовних перекладних словників переважають російсько-українські. Серед них особливу увагу привертає «Новий російсько-український словник-довідник юридичної, банківської, фінансової, бухгалтерської та економічної сфери», укладений авторським колективом Інституту української мови НАН України — С.Я.Єрмоленко, В.І.Єрмоленко, К. В. Ленець, Л.О.Пустовіт. Словник охоплює 85 тис. слів.

Двомовні словники (словникові ряди) з вихідною мовою українською порівняно значно рідкісніше явище. Однак, враховуючи потребу глибшого лексикографічного опрацювання української термінології, до цілого ряду російсько-українських словників додано абеткові покажчики українських термінів. На відміну від попередніх десятиріч, у 90-ті роки однією з мов перекладних словників стала англійська, зрідка німецька, французька, латинська.

Якщо в попередні роки багатомовні перекладні словники були нечисленними, то за останні десять років подання термінів-відповідників трьома й більше мовами стало характерною рисою термінологічної лексикографії. Серед багатомовних словників найпоширенішу групу становлять тримовні, в яких до українських і російських рядів додано здебільшого англійський, рідше німецький, французький, латинський або польський. У тримовних медичних словниках до українського і латинського рядів наведено англійські або російські відповідники. Оригінальна тематика багатомовного словника авторства І.О.Ольхового, що вийшов у Київському університеті ім. Т. Шевченка, — «Французько-українсько-російський словник термінів і скорочень протиповітряної оборони країн НАТО», в якому відтворено близько 900 термінів і 500 скорочень.

Ці ж мови в різноманітній послідовності подання утворюють словникові ряди і в чотиримовних словниках із медицини, ринкової та аграрної економіки, менеджменту, фізики й гірничої справи. Наприклад, «Русско-украинско-англо-немецкий металлургический словарь» В.І.Ножина (Дніпропетровськ, 2000), «Основні поняття філософії. Українсько-англо-німецько-французький посібник-довідник» (Чернівці, 1999), «Словник аграрної економіки. Німецько-англійсько-російсько-український» (Київ, 1997), укладач Л. О. Хоменко. До окремих із них додано абеткові покажчики термінів мовами, які не утворюють вихідних рядів.

Останні десятиріччя подарували науковій громадськості унікальні пам’ятки термінологічної лексикографії. У 1995 році було опубліковано 2 п’ятимовні словники з екології та інформатики. Так, у Чернівецькому державному університеті ім. Ю. Федьковича вийшов тлумачно-перекладний словник з інформатики Р.В.Іваницького та Т. Р. Кияка на 3 тис. термінів українською, російською, англійською, французькою і німецькою мовами.

До кола рідкісних документів належить тлумачно-перекладний словник із ринкової економіки, укладений у Харківському політехнічному інституті. Словник охоплює терміни шістьма мовами: українською, російською, англійською, німецькою, французькою, іспанською.

Виняткової уваги заслуговує унікальний за багатьма ознаками — тематикою, художнім оформленням, кількістю мов та термінів, обсягом — «Ілюстрований словник з геральдики» Н. Н. Стародумцева, виданий у Донецьку 1996 року. У ньому наведено понад 1 тис. термінів семи мовами: російською, українською, англійською, есперанто, французькою, німецькою, латинською.

Серед лексикографічних праць довідково-енциклопедичного типу найвагомішу частку становлять тлумачні словники: упродовж 90-х років опубліковано близько 120 тлумачних і 55 тлумачно-перекладних словників.

Реформування економіки країни, впровадження ринкових відносин зумовило актуалізацію суспільних потреб на інформацію про новий поняттєво-термінологічний апарат. Саме блок тлумачних словників з економіки, підприємництва, менеджменту є найчисленнішим — 38 словників, з яких 11 охоплюють фінансову й банківську термінологію.

Серію тлумачних словників економічної, фінансової термінології укладено в Національному університеті «Львівська політехніка». Створений тут «Фінансовий словник» витримав уже 4 видання упродовж 1996−2002 років і є визнаним авторитетним джерелом інформації. Про наполегливість і цілеспрямованість опрацювання української фінансової термінології, постійне розширення обсягу охопленого матеріалу, поглиблення та уточнення тлумачення понять свідчать такі відомості: якщо перше видання охоплювало 1500 термінів, то четверте — відображає вже понад 5 тис. термінів із сфери фінансово-кредитних відносин і грошового обігу. У словнику реалізовано завдання осмислити окремі фінансові поняття в їхньому природному загальноекономічному контексті, здійснити цілісне дослідження фінансової системи нашої держави та міжнародних фінансів. Авторський колектив — доцент кафедри менеджменту та міжнародного підприємництва Львівської політехніки А.Г.Загородній, завідувач кафедри української мови Львівської політехніки доцент Г. Л. Вознюк, ректор Львівського банківського інституту НБУ Т. С. Смовженко — були удостоєні Всеукраїнської премії ім. Івана Огієнка.

До кола найґрунтовніше опрацьованих належать також термінологічні системи таких наук, як інформатика, комп" ютерна техніка, автоматизація (18 словників), правознавство (10), політологія (7).

Гуманітарні й соціальні науки представлені найбільш широким спектром галузей, охоплених словникарським опрацюванням: релігієзнавство, соціологія, риторика, політологія, філософія, логіка, правознавство, історія, державне управління, археологія, палеонтологія, мистецтво, музика, мовознавство, літературознавство, культура, бібліографознавство, соціальна інформатика, педагогіка, психологія. Вийшли у світ тлумачні словники з природничих наук: медицини, ветеринарії, біології, фізики, хімії, геодезії, екології.

Зважаючи на величезну розгалуженість технічних наук, можна відзначити їх скромне представлення в колі тлумачних словників. Створено по одному-два словники з таких галузей, як телекомунікація, легка промисловість, поліграфія, метеорологія, гірнича справа, будівництво, архітектура, хімічна технологія.

Близькими до тлумачних словників за способом опису термінологічної лексики є різнопланові довідники, довідники-словники, які містять терміни та їх визначення, номенклатуру, персоналії, довідковий матеріал. Опубліковано понад 80 видань з гуманітарних і соціальних наук: економіки, політології, релігієзнавства, українознавства, етнографії, психології, музики, нумізматики, туризму, природничих наук: медицини, географії.

Протягом 90-х років вийшло у світ 6 галузевих енциклопедій, зокрема «Економічна енциклопедія» (Київ, 2000;2002) в 3-х томах. Енциклопедія «Українська мова» (Київ, 2000), створена в Інституті мовознавства ім. О.О.Потебні та Інституті української мови НАН України, стала першим виданням енциклопедичного характеру, в якому на основі досягнень сучасного мовознавства в новій, систематизованій формі подано відомості про українську мову та українське мовознавство. Широкий резонанс у наукових колах отримав передрук в Україні з діаспорного видання 1955−1984 рр. «Енциклопедії українознавства» (Львів, 1993;2000) в 10-ти томах за редакцією доктора В. Кубійовича, здійснений НТШ у Львові та Фондом духовного відродження ім. митрополита А.Шептицького. Розпочато випуск «Юридичної енциклопедії» (Київ, 1998) в 6-ти томах.

У 1997;1998 роках опубліковано енциклопедичні словники гуманітарного змісту: з політології, філософії, соціології, лінгвістики.

Дослідники української термінології намагаються осягнути тенденції розвитку сучасної спеціальної мови, виходячи зі столітніх національних традицій термінотворення. Дослідити походження термінів, їх співвідношення з поняттями в різні епохи розвитку науки, різноманітних сфер суспільного життя дають змогу словники історичних та народних термінів. Так, у Науково-дослідному центрі гуманітарних проблем Збройних сил України видано «Словник історичних зброєзнавчих термінів» (Київ, 2000) В. Г. Бережинського, укладений за матеріалами озброєння Київської Русі. У 1993 році вийшов словник військових термінів «Історія української зброї» авторства А.В.Панібудьласка і Б.І.Канцелярук, а в 1995 році - А. Бурячок, М. Демський, Б. Якимович опублікували «Російсько-український словник для військовиків», який охоплює майже 32 тис. історичних та сучасних термінів.

Народні джерела української термінології зафіксовано у словниках Є.І.Шевченка «Народна деревообробка в Україні» (Київ, 1997), К.І.Матейко «Український народний одяг» (Київ, 1996), О. К. Данилюк «Словник народних географічних термінів Волині» (Луцьк, 1997).

90-і роки збагатили лексикографічну практику розкриття термінології шляхом створення ілюстративних словників, коли використання мистецтва художньої ілюстрації є засобом візуального відтворення й пізнання поняття. Цей принцип реалізовано в словниках з виноградарства, геральдики, гончарства, наприклад, в «Ілюстрованому словнику народної гончарської термінології Лівобережної України (Гетьманщина)» О. М. Пошивайло, підготовленому в 1993 році в Інституті мистецтвознавства, фольклористики й етнології ім. М. Рильського та Народному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному.

Серед термінологічних лексикографічних праць 90-х років можна виокремити такі види за структурою видань: серійні, однотомні, багатотомні.

Термінологічні словники входять до складу серій, які охоплюють різножанрову літературу, — «Від, А до Я», «Бібліотека фахівця», «Nota bene!», «Трансформація гуманітарної освіти в Україні», а також до спеціалізованих серій, що об'єднують суто лексикографічні праці: бібліотека словників «Ін Юре», «Нові словники», серія навчальних словників і довідників «Medicina polyglotta». Так, у термінографічній серії «СловоСвіт», заснованій 2000 року у Технічному комітеті стандартизації науково-технічної термінології, першим виданням був «Англійсько-український словник інженерії довкілля» Т. Балабана, який охопив близько 15 тис. інженерних, медичних, біологічних, правничих та суміжних з ними термінів, переважну більшість яких подано з тлумаченнями чи з довідковими відомостями. Окремо винесено словник назв і документів урядових установ англомовних країн та українсько-англійський покажчик базових слів словника-довідника. Сьогодні у термінографічній серії «СловоСвіт» вже видано чотири словники, зокрема з теплоенергетики, профілактичної та екологічної токсикології, гідравлики та санітарії.

Для словників, що входять до складу серій, притаманне однотипне оформлення, спільність задуму, тематики та читацького призначення.

Однотомні видання становлять переважну більшість термінологічних словників.

Багатотомні видання нечисленні. Серед них переважають двотомні праці. Зареєстровано 6 двотомних словників: перекладних, тлумачно-перекладних, словників-довідників, які відображають розгалужені термінологічні системи — медицину, хімію, правознавство, наприклад російсько-українсько-латинський словник медичних термінів (Київ, 1993), англо-український словник з хімії (Київ, 1994), англо-український словник медичних термінів (Одеса, 1996), словник-довідник «Інтелектуальна власність» (Київ, 2000). Серед них особливу увагу привертає «Українсько-латинсько-англійський медичний тлумачний словник» (Львів, 1995) на 33 тис. термінів. У Львівській академії мистецтв створено двотомний словник «Декоративно-ужиткове мистецтво» (2000) за редакцією відомого мистецтвознавця Я. Запаска.

Протягом останнього десятиріччя опубліковано низку словників у 3-х томах: «Економічна енциклопедія» (Київ, 2000), «Російсько-українсько-латинський словник медичних термінів» (Київ, 1993), «Словник з матеріалознавства» (Київ, 1995), кожен том якого має іншу вихідну мову — українську, російську, англійську.

Термінологічні словники, особливо тлумачні та тлумачно-перекладні, використовують у навчальному процесі як довідкову базу. Виходять термінологічні праці, які поліграфічно оформлені як окремі видання, але становлять один із томів багатотомних наукових, навчальних видань. Наприклад, у тритомному навчальному посібнику «Основи підприємництва» (Київ, 2000) В.І.Павлова 3-й том становить тлумачний словник бізнесових термінів. У двотомнику «Міжнародне гуманітарне право» (Київ, 1999) у другому томі вміщено словник основних термінів і понять філософсько-правової доктрини регулювання збройних конфліктів.

Термінологічні словники, відображаючи лексику спеціальної сфери, мають чітко окреслене функційне призначення — відображати поняттєво-термінологічний апарат різних галузей науки й техніки та забезпечувати наукову, навчальну, виробничу діяльність. Це зумовлює критерій відбору термінологічного матеріалу за читацькою адресою.

Термінологічні лексикографічні праці призначено широким колам науковців, викладачів, студентів усіх спеціальностей або певної спеціальності, аспірантів, слухачів підготовчих відділень, слухачів системи підвищення кваліфікації, учнів, науково-технічних працівників. Однак існують словники, які виникли як наслідок спостереження за професійною лексикою окремих категорій фахівців чи угруповань мовців, наприклад, «Словник русизмів у мові медиків» (Львів, 1995, укладач Я. Ганіткевич). У руслі надання допомоги представникам органів влади в опануванні української ділової лексики, крім ґрунтовних лексикографічних праць, видано порадник «Уникаймо русизмів в українській мові!: Короткий словник-антисуржик для депутатів Верховної Ради та всіх, хто не хоче, щоб його мова була схожа на мову Вєрки Сердючки» (Київ, 2000, укладач Ю.В.Гнаткевич), «Абетка депутата» (Київ, 2000, укладач А.Ф.Ткачук).

За ознакою первинності виходу в світ лексикографічні праці можна класифікувати на оригінальні, передруки й перекладені. Термінологічні словники 90-х років — це переважно сучасні оригінальні лексикографічні праці.

Однак інтенсивна термінотворча, словникарська праця українських науковців зумовлювала поглиблений інтерес до термінологічних здобутків НТШ, Інституту української наукової мови в 20-х роках, зарубіжних джерел. Вагомою підмогою для дослідників української термінології було перевидання словників, укладених у попередні десятиліття. Так, у Києві 1993 року було перевидано «Російсько-український фразеологічний словник. Фразеологія ділової мови» В. Підмогильного і Є.Плужника, у 1994 році - «Музичний словник» З. Лисько, вперше опублікований у 1933 році. У 1996 році музей Івана Гончара здійснив репринтне видання «Словника чужомовних слів», що його уклали І.Бойків, О.Ізюмов та інші в Нью-Йорку 1955 року. Словник охоплює понад 25 тис. чужомовних слів і виразів, уживаних у політичній, економічній, медичній, літературній сферах.

Переклад сучасних зарубіжних лексикографічних праць як засобу обміну науковою інформацією — явище непоширене. Увагу наукової громадськості можуть привернути лише поодинокі видання: «Українсько-англійських словник бізнесових термінів» (Чернівці, 1992), «Комп'ютерний словник» (Київ, 1997), «Словник біблійного богослов’я» (Львів, 1996).

Для всіх сучасних терміносистем властиве функціювання термінів трьох типів структурно-словотвірної будови: терміни-однослови, терміни-композити, терміни-словосполучення. За типом структурно-словотвірної будови вміщених у словнику термінів можна виділити такі види словників: загальні і часткові.

До загальних словників, в яких відображено терміни всіх словотвірних типів, належить переважна більшість лексикографічних праць.

Часткові словники нечисленні. Вони відображають терміни, що належать до окремого структурно-словотвірного типу чи утворені за певною словотвірною моделлю. Так, усталені у професійному вживанні вислови відображає і репринтне видання фразеологічного словника ділової мови В. Підмогильного і Є.Плужника, і сучасна праця — «Тлумачний англо-український словник ідіом для бізнесменів» А.Г.Латигіної (Київ, 2000).

До словників термінів, які відібрані за специфікою їх словотвірної будови, можна віднести «Словник інтернаціональних терміноелементів грецького та латинського походження в сучасній термінології» (Київ, 1996) І.М.Гнатишеної і Т. Р. Кияка, «Українсько-англійський словник природничих термінів з префіксом не-» О. Кочерги і Є.Мейнаровича.

Термінографічну роботу здійснювано і за межами України. У повоєнний час українська діаспора досягла вагомих здобутків у термінографії, консолідувавши свої зусилля в Українському Термінологічному Центрі в Америці (УТЦА), Товаристві Українських Інженерів Америки (ТУІА), Термінологічній комісії НТШ, Науково-Дослідчому Товаристві Української Термінології. Різнобічна діяльність термінологічних організацій — проведення конференцій, видання діаспорних журналів і газет («Вісті українських інженерів», «Річник ТУІА», «Бюлетень ТУІА», «Свобода», «Рідна школа») створили наукове, мовне середовище, в якому функціювала українська термінологія. До найцікавіших лексикографічних праць української діаспори можна віднести словники П. Штепи «Знадібки до словника чужословів» (Торонто, 1967), «Словник чужослів» (Торонто, 1977).

Високу оцінку науковців отримали лексикографічні праці видатного термінолога, довголітнього керівника УТЦА Анатоля Вовка: «Вибірковий англійсько-український словник з природознавства, техніки і сучасного побуту» (Нью-Йорк, 1982), «Англійсько-український словник назв кольорів і кольорознавства» (Нью-Йорк, Торонто, 1986). Уже в кінці 90-х років у Нью-Йорку і Львові було опубліковано одну з останніх праць ученого-енциклопедиста «Англійсько-український словник вибраної лексики: природничі науки, техніка, сучасний побут» (1998). Словникам Анатолія Вовка притаманний новаторський, комплексний підхід до відтворення матеріалу: подання термінів та їх тлумачень, енциклопедичних та довідкових відомостей про терміни, бібліографії фахової і мовознавчої літератури.

У кінці 40-х років розгорнули діяльність авторитетні міжнародні термінологічні організації, зокрема, Міжнародна організація стандартизації (ISO), Міжнародна електротехнічна комісія (ІЕС), до кола завдань яких входить стандартизація термінології, добір термінів-відповідників різними мовами, укладання Міжнародного електротехнічного словника.

З цього погляду особливу увагу привертають словники, укладені українською діаспорою, зокрема «Німецько-український електротехнічний словник» М. Савчука, виданий у Мюнхені у 1981 р., «Українсько-англійський словник комп’ютерних термінів» (Едмонтон, 1982), укладений у Канадському інституті українських студій.

У 70-х роках в місті Нови Сад (Югославія) було видано низку перекладних словників, у яких наведено українські й сербсько-хорватські терміни-відповідники з історії (1970), музичного виховання (1970), техніки (1979).

У Мюнхені у 1993 році було здійснено фотопередрук видання 1928 року «Російсько-українського словника військової термінології» авторства С. та О.Якубських. Післяслово до перевидання написав відомий учений-мовознавець О.Горбач.

Інтенсивні зв’язки ділових, наукових, культурних, церковних кіл України й Польщі зумовили появу серед видань Познані, Варшави у 1995 році двомовних перекладних, тлумачно-перекладних словників бізнесової, церковної термінології.

Широкий розмах словникарської праці в Україні протягом першого десятиріччя незалежності, творчі зв’язки з науковими осередками діаспори свідчать, що українська термінологічна лексикографія активно і плідно розвивається, вдосконалюються методологічні засади термінографічної роботи, розширюється коло лексикографічно опрацьованих галузей знань. Незважаючи на труднощі й суперечності розвитку упродовж другої половини ХХ століття, термінологічна лексикографія прагне до очищення української мови від невластивих їй елементів і відновлення її питомих рис, виступає потужним чинником формування та утвердження української фахової мови.