Метод демонстрації

Метод демонстрації.

Встановлено, що у процесі виконання певних рухових дій учень частіше мислить образами, а не вербальне. Тому не випадково в спортивно-педагогічній діяльності найповніше образ вправи можна створити за допомогою показу. Найширше він застосовується на першому етапі навчання і тоді, коли в техніку виконання вправи вносять новий елемент, змінюють раніше вивчені деталі, виправляють помилки.

Розрізняють дві основні форми показу — демонстрацію поз і рухів (безпосередній показ або пряма наочність) і використання з цією метою ілюстративних матеріалів (опосередкована наочність).

При використанні безпосереднього показу вправ можна рекомендувати:

• показувати тільки тоді, коли учень за поясненням не може уявити рухову дію і правильно її виконати;

• з самого початку учень повинен створити уявлення не тільки про послідовність рухів, але і про їх інтенсивність, ритм, амплітуду;

• використовувати повільний показ, який дає можливість краще сприйняти структуру вправи, що виконується;

• при показі можна зупинятись на певних місцях, підкреслювати розмах, швидкість та інші параметри рухової дії. Це дозволить виділяти ті місця, які визначають успішне виконання вправи;

• показувати одну дію варто не більше двох-трьох разів. При цьому увага учня повинна бути прикута до не більше як двох-трьох взаємопов «язаних характеристик рухової дії;

• доцільно максимально скоротити паузу між демонстрацією і виконанням. Вона не повинна перевищувати однієї хвилини;

• показувати можна цілу вправу або її частини. В будь-якому випадку показ повинен служити точним взірцем того, що повинен відтворити учень;

• демонструючи вправи, необхідно опиратись на відомі дітям образи тварин, птахів (зайчик, мишка, жабка). Позитивні емоції, які при цьому виникають, спонукають дітей до багаторазового виконання дій, що сприяє їх закріпленню і вихованню фізичних якостей;

• не варто показувати вправу загалом. При кожному показі необхідно акцентувати увагу учнів на певних рухах цілісної рухової дії;

• кожна вправа має найбільш вигідні зони огляду. Про одні вправи складається найкраще уявлення при спостереженні спереду, а інших — зверху. Цією рекомендацією треба користуватись при першій демонстрації для створення загального уявлення про вивчену вправу. Пізніше рухову дію необхідно спостерігати в різних ракурсах. Наприклад, при створенні уяви про стрибок у довжину демонстрацію необхідно спостерігати збоку, знаходячись в 10−15 метрах від місця поштовху. Це дозволяє тримати в полі зору всі рухи від початку до кінця вправи. Далі цю вправу учні будуть спостерігати ззаду для визначення якості розбігу, а біля місця приземлення будуть сприймати рухи в польоті та ін.

Ці вимоги стосуються і демонстрації вправ спеціально підготовленими для цієї мети учнями. Тут учитель має можливість коментувати показ, що теж приносить велику користь. Що стосується показу непідготовленим учнем, то він має інші функції і використовується, як правило, в тих випадках, коли двоє учнів допускають однакову помилку. В цих ситуціях про спостереження за виконанням ним вправи не попереджують, бо попередження може змінити реальний стан володіння вправою.

Можна спеціально демонструвати і помилки. Але це можливо лише тоді, коли педагог впевнений, що точно відтворить помилку учня. Якщо такої впевненості нема, то використовувати цей прийом не рекомендується, тому що він може зовсім дезінформувати учня.

До прямої наочності належить і образний опис вправи, суть якого полягає в тому, що вчитель за допомогою слова, на основі рухового досвіду, створює яскравий і реальний образ рухової дії, яку належить вивчити.

Одним із прийомів демонстрації є жести при організації діяльності учнів. За їх допомогою задають напрям, інтенсивність, темп і ритм рухів. Жести використовуються для підбадьорювання, попередження порушень дисципліни, вияву ставлення до поведінки учнів.

Показ використовується переважно при формуванні уявлення про вправу. На наступних етапах навчання, коли необхідно зосередити увагу учнів на певних деталях протягом тривалого часу, використовують переважно ілюстративні матеріали: малюнки, моделі фігурок, шарнірні ляльки, макети майданчиків з фігурками, кінофільми, кінокільцівки, кінограми, хронограми, слайди, відеограми та ін. За допомогою цих прийомів реалізують опосередковану наочність.

До використання ілюстративних матеріалів висувають такі вимоги:

• корисно поєднувати демонстрацію «сповільненою «зі звичайною кінострічкою за схемою: звичайна — «сповільнена «— звичайна;

• вчителю необхідно завчасно вивчити матеріали демонстрації, визначити сторони і деталі, на які треба звернути особливу увагу учнів;

• до аналізу і пояснення ілюстративних матеріалів слід залучати учнів. Це сприяє їх активізації і, як наслідок, кращому їх розумінню;

• ілюстративні матеріали корисно давати учням і додому для самостійного аналізу з наступним колективним обговоренням техніки.

Говорячи про демонстрацію, ми, зазвичай, маємо на увазі дії, які здійснює вчитель, і часто забуваємо про другу, важливішу сторону методу — спостереження з боку учня. Щоб розвинути спостережливість, учень повинен.

.

.

F.

®.

(.

*.

o.

oe.

.

*.

oe.

мі деталі.

Кращі результати в оволодінні спортивною технікою і тактикою досягаються при умові правильного поєднання словесних і наочних методів навчання. Дослідження, проведені в цьому напрямку, дали авторам підставу для таких висновків:

• при навчанні елементарних дій доцільно поєднувати їх короткий опис учителем з одночасним виконанням учнями;

• аналіз техніки вправ краще проводити під час перегляду кінограм, кінострічок;

• показ без пояснення суті рухів може бути ефективним лише при вивченні підсистем техніки складних вправ;

• при навчанні складних за координацією рухових дій доцільніше перед показом пояснити ті деталі техніки, на які учень повинен звернути особливу увагу.

Окремо необхідно назвати такі прийоми передачі інформації при вивченні техніки рухових дій як: звукові і світлові сигнали, сліди, що залишаються після виконання вправ, орієнтири.

Звукові і світлові сигнали можуть дати уявлення про правильність виконання вправ, їх темп і ритм, послідовність і своєчасність зусиль.

Сліди, що залишаються від виконання рухових дій, інформують учителя про розмах рухів, правильність постановки рук і ніг на опору.

Орієнтири мають можливість сформувати уявлення про правильний напрямок і розмах рухів, співвідношення окремих частин тіла одна до другої.

Засоби навчання Крім названих методів вирішення педагогічних завдань, практика і наука надбала різноманітні засоби навчання. До них, насамперед, належать технічні.

Технічні засоби навчання термінової інформації — це прилади і конструкції, які безпосередньо під час виконання вправ сигналізують про їх якість (правильне або неправильне виконання рухів). Сьогодні створені багаточисельні варіанти таких пристроїв. Вони поділяються на слухові, зорові, тактильні.

Високий ефект у навчанні вправ дають тренажери, які скеровують рухи учнів у потрібному напрямку і надають їм необхідну траєкторію.

Ряд дослідників і практиків стверджують, що ефективним засобом вирішення педагогічних завдань е музика, її основне призначення — поліпшити емоційний стан учнів під час занять і змагань, створити уявлення про темп і ритм рухів, сприяти прискоренню відновлюючих процесів.

За характером впливу на організм учнів функціональну музику умовно поділяють на мобілізуючу, структурно-сюжетну, фонову і заспокійливу.

Мобілізуюча — знімає гальмування після одноманітної і напруженої розумової діяльності, підвищує емоційний і м «язовий тонус, готує організм до фізичної діяльності. Як мобілізуючу, рекомендується використовувати бадьору, маршову музику.

Структурно-сюжетна — є своєрідною програмою, яка підказує ритм і характер фізичних вправ.

Фоновим називають такий музичний супровід, який не пов «язаний зі структурою вправ за своїм ритмом і звучанням, але сприяє м «язовій діяльності, організовуючи і дисциплінуючи учнів, підвищуючи їх працездатність.

Заспокійлива музика сприяє швидкому відновленню, переключенню на виконання вправ іншого характеру й інтенсивності.

Музичний супровід сприяє успішному навчанню дітей аналізувати і контролювати особисті дії, вносить різноманітність у заняття, підвищуючи інтерес до занять фізичними вправами Загальні вимоги до підбору і використання методів Виміром життєдіяльності будь-якої системи, особливо системи фізичного виховання, є різноманітність, яка відповідає неповторним місцевим умовам праці. Тому вагомих успіхів у фізичному вихованні школярів досягають при використанні всього арсеналу методів і прийомів. Універсалізація будь-якого методу недопустима, бо немає методів однаково придатних для всіх учнів і умов навчання. Отже, педагог повинен досконало володіти всіма методами фізичного виховання і багатим арсеналом методичних прийомів, щоб для кожного конкретного випадку навчально-виховного процесу вибрати ті, які забезпечують найвищу ефективність фізичного виховання учнів. Чим повинен керуватись при цьому вчитель?

До підбору методів і методичних прийомів висувається низка вимог, а саме.

1) підібрані методи повинні забезпечити найвищий оздоровчий і виховни ефект фізичного виховання;

2) обраний метод, чи прийом повинен відповідати завданням, які належить: вирішити;

3) використаний метод має забезпечити найкоротший шлях до засвоєння запланованих знань, умінь і навичок та удосконалення фізичних якостей;

4) застосований метод чи прийом повинен відповідати індивідуальним особливостям учнів, рівню їх розвитку, підготовленості і вікові;

5) при підборі методів треба враховувати специфіку навчального матеріалу, його складність;

6) вибір методу і його прийомів залежить від етапу навчання;

7) обрані для використання методи і методичні прийоми повинні відповідати індивідуальним властивостям і можливостям вчителя;

8) методи, які використовує вчитель, повинні забезпечити розвиток особистості учня;

9) вибір методу обумовлений умовами проведення занять, матеріальним забезпеченням;

10) на думку Д. Локка, методи повинні бути орієнтовані на природні інтереси і позитивні емоції дітей, вони повинні зробити процес навчання привабливим.