Думки про безсмертя народу та його пісні

Думки про безсмертя народу та його пiснi.

.

.

Живуть на свiтi люди, життя яких бездоганне, мов куля. Незважа ючи на те, яке суспiльне становище займає людина, кожному властиво робити помилки. Можна бути царем, мати владу i вмерти, не залишив ши згадки про себе в душi жодної людини. Але є такi люди, якi не зробили за своє життя надзвичайних вiдкриттiв, але їх люблять i поважають родичi та знайомi, їх не забувають тi, кому вони подарували життя. Головна героїня роману Лiни Костенко саме така. Поетеса порушує проблему несправедливостi свiту, але розкриває образ Марусi Чурай, як противагу всiй мерзотi, що панує серед людей.

" Це — голос наш" Маруся — голос народу. Голос, що ллється iз надрiв душi. Iван Iскра каже про неї, що вона — голос України. Дiвчина каже Грицю:

Це ж цiлий вiк стоятиме мiж нами.

А з чого ж, Грицю, пiсню я складу?!

Серце повинне бути чистим, а iнакше пiсня не поллється. До якого ж висновку ми дiйшли? З давнiх-давен Україна була знана своїми пiснями. Наша нацiя щира, вiдкрита, а тому i пiснi в нас мелодiйнi, лагiднi, iнодi болiснi.

" Це — душа." Красива душа в Марусi. Не терпить вона нi лестощiв, нi нечесної працi. На рiзних духовних рiвнях вони знаходяться з Грицем, не даремно ж дiвчина каже:

Чи вiн менi, чи я йому нерiвня.

Нерiвня душ — це гiрше, нiж майна!

Але, як виявляється, надто важко бути вiрними собi. Бобренки та вишняки — це тi, хто нагрiвав руки на горi всiєї України, хто не мав своїх власних законiв життя. У батька Марусi — Гордiя Чурая було гаряче серце i палка душа, загибель для нього була честю. Така сама i Маруся, вона не боїться смертi, бо втратила того, хто зробив iз її життя «руйновище любовi». А тому її душа — «тихе море слiз» .

Свiт, в якому ми живемо, несправедливий i жорстокий, бо в ньому є мiсце для пiдступних та черствих людей. Але наша планета прекрасна, тому що ще живуть тi, хто здатнi дарувати тепло i ласку тим, хто цього потребує. Маруся Чурай свiтила для України i для її синiв, вона дару вала їм свої пiснi, нiчого не потребуючи натомiсть. Я вважаю, що люди здатнi зiгрiти тих, хто ще почуває себе самотнiм. А тому ще довгi роки над нашими домiвками будуть лунати чиїсь добрi i лагiднi пiснi.

.

.

_.

.