Шакарим Кудайбердієв

Шакарим Кудайбердиев.

Шакарим Кудайбердиев народився Чингистау (Семипалатинській області). Про його батька і материна родини збереглися досить мізерні відомості. Відомо лише те, що батько його, Кудайберды, Був сином Кунке і Кунанбая. Він довго уболівав і помер молодим 37 років. Шакарим виховувався у ній Абая.

Наповнений серед талановитих людей, Шакарим розвивав свої творчі здібності разом із добрими помислами, всі свої вчення, і навички передавав людям. Він навчав рідних і близьких всьому, всьому що знав й умів сам: малювати, виготовляти ножі, ювелірні вироби, музичні інструменти, різати з дерева, кроїти, шити і т.д.

Займаючись здебільшого самостійно, Шакарим стає однією з образованнейших людей свого часу. Він чудово володіє російським, турецьким, перським, арабським мовами. Але коло його читання не лише художньої літературою. Шакарим уважно читає праці з філософії, релігії психологии.

Поступово, принаймні збагачення життєвого досвіду, Шакарим почав створювати твори, у яких все більше місця займають просвітницькі мотиви. У цих творах акин сміливо критикував давні недоліки земляків, про які казав ще Абай: ліньки, неповороткість, благодушність, заздрість, стяжательство.

Интернациональное світогляд, лінгвістичні здібності, закладена Абаем добра традиція привели Кудайбердиева до циклу перекладів. З’явилися віршовані переклади «Дубровського» і «Заметілі» А. З. Пушкіна, прозові переклади оповідань Л. М. Толстого. Вершиною перекладацькій діяльності стало вільне виклад поеми «Лейли і Меджмун» за мотивами однойменної поеми Фирдоуси.

Шакарим Кудайбердиев співпрацював із братами Белолюдовыми, з Є. П. Михаэлисом, з М. Кульжановой (з першого казашкой-журналисткой), як член Російського географічного общества.

Смерть Абая, його синів, посилення реакції за поразку революції 1905 року глибоко вражають поета. У 1906 року він вирушає до далеку дорогу — в Аравію, Туреччину, у тому, щоб пізнати світ, побачити нові країни й народи, попрацювати у знаменитої Олександрійської бібліотеці. Після повернення Шакарим залишає рідний аул й займається з праці. У 1917 року він перериває свою самітність, живе у аулі, але у 1925 року знову усамітнюється в мисливському будиночку Саят-Кора, що й живе аж до останнього трагічного дня — 2 жовтня 1931 року, коли один ретельних «правоохоронців», побачивши хто повертається з полювання поета, застрелив его.

Серцевина ідей Шакарима — духовно-моральне виховання підростаючого покоління. Поет не вимагав революційних змін — у суспільстві, він сподівався змінити на краще людське життя через облагороджування душі, й духовних потреб. Він був переконаний в необхідності морального очищення людей для побудови нового суспільства. Завдання батьків і сучасних педагогів, на думку Шакарима, — уберегти юні душі поганих впливів. Погані звички легко закріплюються і їх важко позбутися, тому з дитинства треба прищеплювати людині правила моральної поведінки. Чесноти, навпаки, вимагають постійних зусиль духу воспитуемых. Віддаленість результатів, несиюминутность віддачі правильної поведінки заступають від дітей значимість моральних заповідей: «Неискушённость, малий життєвий досвід підштовхує молодь на повідку в чуттєвих потягу і віддавати перевагу егоїстичні бажання громадському боргу», — писав Шакарим в філософських думах «Сад пролісків». Якщо з дитинства не прищеплювати навички моральної поведінки і тренувати вихованців в правильних моральних вчинках, пізніше ні сильні навіювання розуму, ні вимоги честі та внутрішнього боргу нездатна будуть вигнати погані навички. Кожен зобов’язаний йти до досягненню ідеалу, нехай і не дійде до мети, але перебувати на правильному шляху — запорука успіху. Моральні норми і правил поведінки нічого не винні бути чимось зовнішнім, вони мають стати глибоко особистісними якостями зростаючого чоловіки й лише цього разі виконають своє призначення. Отже, головна мета морального виховання і самовиховання, відповідно до Шакариму, — необхідність формування у людині внутрішньої потреби до активної утвердженню у собі високої моралі, духовності, релігійності.

Саме звідси розмірковує Шакарим у мініатюрах «Сад пролісків», які були відомі за життя поета і вперше видруковано у 1988 году.