Проблема морального обов «язку у творi» I мертвим, i живим, i ненародженим землякам моїм... " Тараса Шевченка

Проблема морального обов «язку у творi «I мертвим, i живим, i ненародженим землякам моїм… «Тараса Шевченка Безперечно, в Українi було багато видатних поетiв, але портрети саме Тараса Шевченка часом висiли у хатах на мiсцi iкони. Вiн не тiльки вийшов з народу, а душею лишався з ним завжди. Його цiнностi i сподi-вання були саме народними, узятими з особистого нелегкого життєвого досвiду. Кобзар вирiзнявся серед його пересiчних сучасникiв тим, що вiн виявився здатним знаходити вiдповiдi на болючi питання i подавати їх у високохудожнiй, але доступнiй для розумiння простих людей формi. Серед його поетичного доробку багато творiв свiтоглядного плану.

Саме до таких творiв вiдноситься «I мертвим, i живим, i ненародже ним землякам моїм… », жанр якого сам автор визначав як «послання ». Це свого роду вiдкритий лист до усiх небайдужих до долi власної землi українцiв. Але про що саме у ньому йдеться?

Iснує думка, що головною темою твору «I мертвим, i живим… «є викриття iдей лiбералiв. Сучасники самого Шевченка ще називали мiшенню критики «ясновельможних «та «гетьманiв » .

Так, згаданi вище теми, звiсно, висвiтлювались тут, але навряд чи можна зводити до них головну iдею цього твору. Невипадково навiть у назвi — «I мертвим, i живим, i ненародженим… «- пiдкреслено, що Шевченко звертається до всiх українцiв, а не лише до прихильникiв iдей лiбералiзму, або «слов «янофiльства ». У самому текстi вiрша надто важко роздiлити, кому адресовано заклик «Розкуйтеся, братайтеся », а кому:

Умийтеся! образ божий.

Багном не сквернiте.

Змiст вiрша-послання насправдi глибший за полемiку мiж полiтичними течiями — Шевченко порушує тему морального обов «язку свiдомого громадянина перед власним народом, пiдказуючи при цьому, де варто, а де нi шукати шляхи побудови кращого життя. Тому багато висвiтлених у цьому творi iдей лишаються актуальними й досi. То в чому ж, на думку Шевченка, моральний обов «язок кожного українця?

Насамперед — не бути серед тих, що:

…Оглухли, не чують;

Кайданами мiняються,.

Правдою торгують…

Саме до тих, що «не чують «звертається Шевченко iз проханням схаменутися, поки що не пiзно. До тих, що забувають «Чиєю кров «ю ота земля напоєна », i бачать лише споживацьке: «Аби добра була для городу! «А коли вже читач почує думки автора, йому пропонується бiльш розгорнуту тему: що робити, щоб стало iнакше:

Полюбiте щирим серцем.

Велику руїну…

Та навiть якщо людина любить свою країну, якщо розумiє її страждання i вже здатна розлучитися з ярмом i пристати до боротьби, це ще не є гарантiєю вiд помилок. Бажати змiн — не те саме, що усвiдомлю вати, якi саме змiни потрiбнi. Шевченко застерiгає:

У чужому краю.

Не шукайте, не питайте.

Того, що немає.

I на небi, а не тiлько.

На чужому полi.

В своїй хатi своя й правда,.

I сила, i воля.

Справдi, неможливо досягти успiху в суспiльних перетвореннях, калькуючи щось чуже без урахування власних нацiональних особливос тей — вiдштовхуватися завжди треба вiн наявних реалiй. I вiд власної iсторiї, яка дає не лише пiдстави пишатися славою предкiв, а й сумнi незабутнi уроки, про якi треба нагадувати. Як щодо Польщi, яка «впала, та й вас роздавила ». Якщо забувати уроки iсторiї, якщо бездумно боротися, може вийти знову, що:

Доборолась Україна.

До самого краю.

Гiрше ляха свої.

Дiти її розпинають.

Отже, вчитися треба на уроках власної iсторiї, знаючи i минуле, i сучасне саме своєї країни.

Якби ви вчились так, як треба,.

То й мудрiсть би була своя. ;

нагадує Шевченко. Але його «так як треба «не зводиться лише до знання свого традицiйного. Це значить:

Не дурiте самi себе,.

Учiтесь, читайте,.

I чужому научайтесь,.

Й свого не цурайтесь.

Саме таке розумiння морального обов «язку українцiв перед своєю державою — любити Батькiвщину, бути небайдужим до долi народу, боротися за краще майбутнє, шанувати пам «ять предкiв, але робити це розумно, учитися iнколи й на чужому досвiдi, та не обожнювати його — є справедливим на всi часи.