Економічний контроль і правоохоронній діяльності України

Економічний контроль і правоохоронній діяльності України

Контроль проявляється як функція системи управління суспільними процесами. Це стосується в основному соціального управ-ління, політичного керівництва, народної демократії, правової держави.

Контроль як функція управління — це система спостереження і перевірки процесу функціонування даного об'єкта для встанов-лення його відповідності чи відхилення від заданих параметрів.

Контроль об'єктивно необхідний у разі здійснення будь-якого з видів управління, що мають місце у правовій державі з ринко-вою економікою. Він спрямовує процес управління за встановле-ними моделями, керуючи поведінкою підконтрольного об'єкта.

Суть контролю полягає в тому, що суб'єкт управління здійс-нює облік і перевірку того, наскільки точно і в повному обсязі об'єкт управління виконує його настанови. Основною метою контролю є блокування відхилень діяльності суб'єкта управління від заданої програми, а в разі виявлення аномалій — приведення ке-рованої системи у певний стан за допомогою всіх важелів, які можуть бути задіяні у відповідній системі управління.

В управлінні контроль є з'єднуючим елементом між управлін-ськими циклами. Процес управління складається з таких функціонально-логічних стадій: управлінського рішення; контролю і пе-ревірки виконання; оцінки результатів. Контроль є необхідною самостійною функцією управління.

Контроль і перевірка виконання починаються з вивчення управлінського рішення, яке супроводжує процес розробки конкретної програми дій і найбільш повно виявляється на стадії фактичного виконання рішення. Завершуючи первинний процес управління, контрольна діяльність створює сприятливу перспективу для но-вого управлінського циклу. Під час контролю виявляють: якість самого управлінського рішення; ефективність тих організаційних заходів, яких було вжито для його виконання; відповідність орга-нізації об'єкта цілям успішного виконання настанов управлінсь-кого рішення, а також доцільність розстановки кадрів, які вико-нують ці рішення.

Контроль є універсальним способом одержання інформації каналом зворотного зв’язку. Без механізму зворотного зв’язку між суб'єктом і об'єктом процес управління втрачає чіткість і ці-леспрямованість. Для успішного управління керівник повинен знати результати свого управлінського впливу на об'єкти управ-ління. Контроль надає можливість здобувати оперативну інфор-мацію, яка об'єктивно розкриває стан справ на підконтрольних об'єктах, визначає відповідність затвердженій програмі, виявляє недоліки в ухвалених рішеннях, організації виконання, способах і засобах їх реалізації.

Таким чином, контроль — це система спостереження і пе-ревірки відповідності процесу функціонування об'єкта управління прийнятим управлінським рішенням, установ-лення результатів управлінського впливу на керований об'єкт за допомогою виявлення відповідностей або відхи-лень, здійснених у ході виконання цих рішень.

За допомогою контролю встановлюють причини і винних у відхиленнях з метою усунення негативних явищ і недопущення їх у майбутньому. Контроль як функція управління є засобом зворотного зв’язку між об'єктом і системою управління, він на-дає інформацію про дійсний стан керованого об'єкта, фактичне виконання управлінського рішення.

Контроль є основою правової держави, отже, роль економіч-ного контролю в демократичному суспільстві в умовах ринкової економіки полягає в регулюванні процесу розширеного відтво-рення суспільно необхідного продукту відповідно до конститу-ційних норм.

У даних умовах, коли в країні триває трансформація економічної системи, важливого значення набуває контроль за процесами, які відбуваються в цій сфері.

Контроль є складовою частиною управління суспільним від-творенням. Будь-яке суспільство не може нормально функціону-вати і розвиватися без чітко організованої системи контролю за фінансово-господарською діяльністю.

Контроль являє собою діяльність, спрямовану на запобігання недолікам у різних сферах життя країни та усунення їх в разі ви-явлення. Турбуючись про подальший економічний розвиток та для запобігання злочинам в усіх галузях економіки, держава по-дбала про створення служби, яка повинна перешкодити можли-вим зловживанням у цій сфері, сформувавши Державну контро-льно-ревізійну службу України (ДКРСУ).

Статус ДКРС України, її функції та правові основи діяльності визначаються Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні». Цей закон містить чотири розділи:

І. Загальні положення.

ІІ. Основні функції ДКРСУ.

ІІІ. Права, обов’язки і відповідальність ДКРСУ.

IV. Правовий захист службових осіб ДКРСУ.

Працівники ДКРСУ зобов’язані суворо дотримуватися Кон-ституції України, обстоювати права та інтереси громадян, під-приємств та організацій, що охороняються законом. За невико-нання або неналежне виконання службовими особами ДКРСУ своїх обов’язків вони притягуються до дисциплінарної або кри-мінальної відповідальності згідно з чинним законодавством.

У випадках виявлення зловживань і порушень чинного зако-нодавства на контрольованих об'єктах службові особи зобов’язані передавати правоохоронним органам матеріали ревізій, а та-кож повідомляти про виявлені зловживання і порушення державні органи, уповноважені керувати державним майном.

У разі вилучення документів у зв’язку з їх підробкою або ін-шими виявленими зловживаннями працівник ДКРС зобов’язаний негайно повідомити про це правоохоронні органи. Вилучені до-кументи зберігаються у ревізора до закінчення ревізії або переві-рки. Після цього вони повертаються відповідному підприємству, установі або організації, якщо правоохоронними органами не прийнято рішення про їх виїмку.

Працівники ДКРСУ повинні забезпечувати дотримання коме-рційної та службової таємниць.

Скарги на дії службових осіб контрольно-ревізійних управлінь у районах, містах розглядаються і вирішуються начальниками цих управлінь. Скарги на дії службових осіб Головного контро-льно-ревізійного управління України та начальників контрольно-ревізійних управлінь Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя розглядаються та вирішуються нача-льником Головного контрольно-ревізійного управління України.

Скарги розглядаються і рішення за ними приймаються не піз-ніше ніж через місяць з моменту їх надходження. У разі незгоди юридичних і фізичних осіб з рішеннями вони можуть бути оскаржені в суді або в господарському суді.

Головне завдання контролю — забезпечення законності ви-конання операцій, збереження коштів, майна та цінностей, а його мета — запобігання протиправним, незаконним та неправильно оформленим документами операціям, які надалі можуть призвес-ти або призводять до викривлення даних наступної підсумкової інформації, що впливає на фінансову та господарську діяльність підприємства. Викривлення підсумкової інформації негативно позначається на прийнятті управлінських рішень керівництвом підприємства.

Викриття причин виявлених порушень та правил у здійсненні операцій, веденні бухгалтерського обліку надає можливість за-безпечити дієвість заходів з боку керівництва та персоналу для усунення виявлених недоліків.

Контроль має загальноприйняті види: державний, незалежний (аудиторський), внутрішньовідомчий, внутрішньогосподарський — та форми: тематична перевірка, ревізія, аудит, судово-бухгалтерська експертиза, службове розслідування.

Основними принципами контролю є:

1. Повсюдність — контроль не є винятком для якогось регіо-ну, а здійснюється в усіх економічних регіонах, областях, містах та районах.

2. Загальність — перевіркою мають бути охоплені всі сторони роботи господарюючого суб'єкта.

3. Універсальність, яка виявляється:

 як функція управління;

 як профілактичний засіб, що запобігає порушенням та зло-вживанням;

 як засіб забезпечення заощадливого та раціонального вико-ристання усіх ресурсів.

4. Масовість.

5. Раптовість — про початок перевірки не повинні знати пра-цівники організацій та установ, що перевіряються. Дотримання цього принципу забезпечує найбільшу об'єктивність в оцінці ви-робничої, господарсько-фінансової діяльності та обґрунтованості дій службових осіб.

6. Безперервність — перевірка не має сезонного характеру, а здійснюється постійно.

7. Системність — контроль здійснюється не стихійно, а в плановому організованому порядку, з дотриманням певної мето-дики перевірки, з використанням ефективних способів, методів та засобів обчислювальної техніки.

До організаційних принципів контролю належать:

 недопустимість повного адміністративного підпорядкування функціональних контрольних служб і підрозділів лінійним керів-никам;

 забезпечення спеціальними засобами контролю, які застосо-вуються одночасно з виконанням господарських операцій.

Важливим моментом під час реалізації результатів контролю є коректне застосування принципів конфіденційності та гласності.

Складовими елементами економічного контролю є контрольні перевірки, аудит, ревізії та судово-бухгалтерські експертизи, які досліджують один і той самий предмет — фінансово-господарську діяльність підприємств та організацій, користуючись за-гальними методичними прийомами та процедурами економічно-го контролю. Їхня функція — виявлення негативних явищ у практиці господарювання з метою їх ліквідації та недопущення в майбутньому. Крім того, вони використовують однакові джерела інформації (первинну облікову документацію, регістри бухгал-терського обліку та звітність) та спираються на одні й ті самі за-конодавчі та нормативні акти з питань фінансово-господарської діяльності.

Разом із тим між контрольною перевіркою, аудитом, ревізією та судово-бухгалтерською експертизою є суттєві відмінності, які обумовлені їхньою юридичною природою та завданнями, що розв’язуються.

Економічні правопорушення — це протиправна дія-льність, що охоплює різні сторони зловживання державною й економічною владою, зазіхає на порядок управління фінансово-господарською діяльністю, завдає істотної шкоди економічній безпеці країни, заподіює матеріальний і моральний збиток інте-ресам держави, більшості підприємницьких структур і громадян, має, як правило, інтелектуальний характер, відбувається під при-криттям законної економічної діяльності та з використанням службового становища як фізичними, так і юридичними особами з метою незаконного одержання доходів.

Виявлення і розкриття правопорушень потребує не тільки юри-дичних знань, знань в області криміналістики, а і спеціального до-свіду в різних сферах економіки (оподаткуванні, ціноутворенні, фінансуванні, кредитуванні, бухгалтерському обліку, контрольно-ревізійній діяльності та державно-фінансовому контролі).

Для неухильного контролю за дотриманням правових норм, охорони існуючих суспільних відносин, закріплених у правових актах для забезпечення правопорядку, держава створює уповно-важені органи, які називаються правоохоронними.

До державних правоохоронних органів в Україні належать:

 Міністерство юстиції;

 органи внутрішніх справ (Міністерство внутрішніх справ);

 прокуратура;

 суд;

 адвокатура;

 служба безпеки.

Діяльність правоохоронних органів під час здійснення еконо-мічного контролю забезпечується певними нормативними доку-ментами законодавства України (з урахуванням унесених змін та доповнень), що регулюють права та обов’язки правоохоронних органів.

Основними нормативно-правовими документами, які регу-люють права і обов’язки правоохоронних органів під час здій-снення їхніх функцій у сфері боротьби з господарськими зло-чинами, є:

 Конституція України від 28.06.1996 № 234 К/96 ВР;

 Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-ІІІ, що набув чинності з 01.09.2001;

 Указ Президента України «Про Національну програму бо-ротьби з корупцією» від 10.04.1997 № 319/97;

 Розпорядження Президента України «Про заходи щодо ак-тивізації боротьби з корупцією і організованою злочинністю» від 10.02.1995 № 35/95-рп;

 Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю» від 21.07.1994 № 396/94;

 Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 № 2135-ХІІ;

 Кримінально-процесуальний кодекс України (Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 28.12.1960);

 Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ;

 Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990 № 565-ХІІ;

 Закон України «Про Службу безпеки України» від 25.03.1992 № 2229-ХІІ;

 Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30.06.1993 № 3341-ХІІ;

 Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 05.10.1995 № 356/95-ВР;

 Про внесення змін до Закону України «Про арбітражний суд» від 21.06.2001 № 2538-ІІІ (з 01.06.2002 цей Закон утратив чинність згідно із Законом України від 07.02.2002 № 3018-ІІІ) та інші.

Свою діяльність правоохоронні органи здійснюють у тісній взаємодії з іншими міністерствами і відомствами, для чого в них можуть уводитися посади помічників керівників з питань взає-модії в боротьбі з організованою злочинністю.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30.06.1993 р.

№ 3341-ХІІ, НБУ, Антимонопольний комітет, Фонд державного майна, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, митні органи України, а також інші державні органи, що мають право контролю за дотриманням організаціями і громадянами законодавства України, з метою боротьби з органі-зованою злочинністю зобов’язані:

 здійснюючи в межах своєї компетенції контрольні функції, виявляти неправомірні дії організацій і громадян, що свідчать про злочинну діяльність і умови, які створюються для такої дія-льності;

 передавати відповідним спеціальним органам одержані під час здійснення контрольних функцій і аналізу отриманої інфор-мації;

 за дорученням спеціальних органів проводити у межах своєї компетенції ревізії, перевірки й інші контрольні дії з дотримання законодавства України організаціями і громадянами;

 розробляти пропозиції з удосконалення законодавства, спрямовані на усунення умов, що сприяють злочинній діяльності.

До функцій органів міліції, а також спеціалізованих підрозді-лів у боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внут-рішніх справ і Служби безпеки України відносять:

• одержання за письмовою вимогою від установ банків, а та-кож кредитних, митних, фінансових та інших підприємств, уста-нов і організацій (незалежно від форми власності) інформації і документів про операції, рахунки, вкладення, внутрішні та зов-нішні економічні договори фізичних і юридичних осіб;

• залучення до проведення перевірок, ревізій та експер;

тиз кваліфікованих спеціалістів контрольних і фінансових ор-ганів;

• отримання інформації з автоматизованих і довідкових сис-тем, які створюються Верховним судом України, Генеральною прокуратурою, Антимонопольним комітетом, Фондом державно-го майна, міністерствами, відомствами, іншими державними ор-ганами України.

Під час виконання цих обов’язків правоохоронні органи, які регулюють економічний контроль, здійснюють свою діяльність досить ефективно і при цьому виконують основну функцію — захищають права громадян.

Таким чином, у здійсненні економічного контролю право-охоронні органи відіграють важливу роль, оскільки охорона інтересів держави, підприємців і споживачів у господарській сфері є основною метою чинного законодавства, забезпе-чення дотримання норм якого і покладено на систему пра-воохоронних органів. Державна податкова адміністрація України виконує такі функції:

• контроль додержання законодавства про податки та інші платежі до бюджету;

• організацію роботи державних податкових адміністрацій з обліку, оцінки та реалізації конфіскованого майна, а також тако-го, що перейшло за правом успадкування до держави, оцінку та реалізацію цінностей;

• організацію перевірки правильності стягнення нарахувань і збереження коштів, одержаних як сплату державного мита, а та-кож після здійснення касових операцій виконавчими комітетами сільських і селищних Рад народних депутатів, у разі приймання від населення коштів для сплати податкових платежів;

• розробку і видання інструкцій, методичних вказівок та інших нормативних документів з порядку застосування законодавчих актів про податки та інші платежі до бюджету.

Державні податкові адміністрації у районах і містах вико-нують такі функції:

 контроль за додержанням законодавства про податки та ін-ші платежі до бюджету;

 забезпечення своєчасного і повного обліку платників податків та платежів до бюджету;

 контроль за своєчасністю подання платниками бухгалтерсь-ких звітів і балансів, податкових розрахунків, декларацій та ін-ших документів, пов’язаних з обчисленням платежів до бюджету, перевірка їх достовірності і правильності визначення;

 контроль за додержанням громадянами законодавства про індивідуальну трудову діяльність;

 забезпечення застосування фінансових санкцій за порушен-ня зобов’язань перед бюджетом;

 надання правоохоронним органам матеріалів про факти по-рушень, за які передбачено кримінальну відповідальність, а та-кож подання до господарських і судових органів позовів до під-приємств, організацій та громадян про стягнення у дохід держави коштів, одержаних ними за незаконними угодами та в інших ви-падках, отримання коштів без установлених законом підстав.

Зокрема, державним податковим адміністраціям надано право перевіряти у суб'єктів господарської діяльності фінансові доку-менти і за потреби вилучати їх, перевіряти бухгалтерський облік і звітність, плани, кошториси, декларації та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків, одержувати необхідні пояснення, довідки з цих питань, а також здійснювати фактичний контроль виробничих, складських, торговельних приміщень під-приємств і громадян, котрі їх використовують для отримання до-ходів.

Державні податкові адміністрації мають право застосовува-ти до підприємств, установ, організацій і громадян фінансові санкції у вигляді стягнення штрафів за неправильну сплату по-датків, а також накладати адміністративні штрафи на посадо-вих осіб підприємств, винних у заниженні прибутку (доходу), або за ведення бухгалтерського обліку з порушенням чинного порядку, несвоєчасне подання звітів чи подання їх за невста-новленою формою. За аналогічні дії громадян, зайнятих інди-відуальною трудовою діяльністю, державні податкові адмініс-трації мають право також накладати адміністративні штрафи. Розмір адміністративних штрафів затверджений законодавчи-ми актами.

Законом України «Про державну контрольно-ревізійну служ-бу в Україні» передбачено створення цієї служби при Міністерстві фінансів України в складі Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, конт-рольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах у містах.

Посадові особи органів державної податкової служби зо-бов'язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, забезпечувати виконання покладених на ор-гани державної податкової служби функцій та повною мірою ко-ристуватися наданими їм правами.

За невиконання або неналежне виконання посадовими особа-ми органів державної податкової служби своїх обов’язків вони притягаються до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та матеріальної відповідальності згідно з чинним законодавством.

Збитки, завдані неправомірними діями посадових осіб органів державної податкової служби, підлягають відшкодуванню за ра-хунок коштів державного бюджету.

Посадові особи органів державної податкової служби зо-бов'язані дотримуватися комерційної та службової таємниць.

До завдань податкової служби в цілому відносять:

1. Здійснення контролю за додержанням податкового законо-давства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неоподатковуваних доходів, пе-редбачених законодавством.

2. Унесення в установленому порядку пропозицій щодо вдос-коналення податкового законодавства.

3. Прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподатку-вання.

4. Формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків — юридичних осіб.

5. Роз’яснення законодавства з питань оподаткування платни-кам податків.

6. Запобігання злочинам та іншим правопорушенням, відне-сеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміні-стративні правопорушення.

Для координації дій податкових органів і підрозділів Мініс-терства внутрішніх справ з боротьби з кримінальним прихову-ванням доходів від оподаткування до складу податкової служби були введені підрозділи податкової міліції. Податкова міліція здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукові, кримінально-процесуальні та охоронні дії.

Основними завданнями податкової міліції є:

 запобігання злочинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, їх розкриття, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення;

 розшук платників, які ухиляються від сплати податків, ін-ших платежів;

 запобігання корупції в органах державної податкової служ-би та виявлення її фактів;

 забезпечення безпеки діяльності працівників органів держа-вної податкової служби, захисту їх від протиправних посягань, пов’язаних із виконанням службових обов’язків.

Порушення податкового законодавства, в тому числі ухиляння від сплати податків, виявляється в процесі здійснення докумен-тальних перевірок діяльності господарюючих суб'єктів підрозді-лами територіальних податкових адміністрацій (інспекцій), під-розділами податкових розслідувань, а також податковою міліцією під час проведення оперативно-пошукових заходів або до-слідження злочинів.

Від того, наскільки повні та змістовні матеріали про порушен-ня податкового законодавства будуть надані в розпорядження слідчого, залежить обґрунтованість прийнятого рішення про пору-шення кримінальної справи, а також якість проведення попереднього слідства та його результати.

Повноваження податкової міліції.

Відповідно до Закону України «Про державну податкову слу-жбу в Україні» податкова міліція виконує низку покладених на неї завдань:

1. Приймає і реєструє заяви, повідомлення та іншу інформа-цію про злочини і правопорушення, віднесені до її компетенції, здійснює в установленому порядку їх перевірку й ухвалює щодо них передбачені законом рішення.

2. Здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову дія-льність, досудову підготовку матеріалів за протокольною фор-мою, а також проводить дізнання та досудове (попереднє) слідст-во в межах своєї компетенції.

3. Виявляє причини й умови, що сприяли вчиненню злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування.

4. Забезпечує безпеку працівників органів державної податко-вої служби та їхній захист від протиправних посягань, пов’язаних із виконанням ними посадових обов’язків.

5. Запобігає корупції та іншим службовим порушенням серед працівників державної податкової служби.

6. Збирає, аналізує, узагальнює інформацію щодо порушень податкового законодавства, прогнозує тенденції розвитку нега-тивних процесів кримінального характеру, пов’язаних з оподат-куванням.

Посадова або службова особа податкової міліції, котра пору-шила вимоги закону або неналежно виконує свої обов’язки, несе відповідальність у встановленому порядку.

Дії або рішення податкової міліції, її посадових та службових осіб можуть бути оскаржені в установленому законом порядку в суді чи прокуратурі України.

Права податкової міліції.

Податковій міліції надано більшість з тих прав, що їх має мі-ліція МВС. Також відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України, ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (зі змінами і доповненнями) підрозділи податкової міліції мають право отримувати довідки про операції і рахунки юридичних осіб та інших організацій, здійснювати оперативно-розшукову діяльність, проводити дізнання (попереднє розсліду-вання кримінальних справ, яке передує попередньому слідству) та попереднє слідство у справах про злочини, передбачені Кри-мінальним кодексом України.

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» посадовим особам податкової міліції надане право вилучати необхідні для роботи документи. Ураховуючи, що посадові особи податкової міліції є одночасно посадовими особами органів державної податкової служби, реалізуючи це своє право, вони також повинні діяти за Інструкцією про порядок вилучення посадовими особами органів державної податкової служби України у підприємств, установ та організацій докумен-тів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподат-кування, несплату податків та інших платежів.

Окрім цих прав, посадовим особам податкової міліції надані права, передбачені ст. 11 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 № 565-ХІІ. Вони можуть:

 проводити в порядку провадження дізнання і за дорученням слідчих органів у кримінальних справах обшуки, вилучення, до-пити та інші слідчі дії відповідно до кримінально-процесуального законодавства (п. 9);

 одержувати безперешкодно і безоплатно від підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та від об'єднань громадян на письмовий запит відомості (в тому числі й ті, що становлять комерційну та банківську таємницю), необхідні у справах про злочини, що перебувають у провадженні міліції (п. 17);

 витребувати і за необхідності вилучати документи (п. 24) тощо.

Обов’язки податкової міліції.

Ст. 13 Закону «Про державну податкову службу в Україні» «Обов'язки і відповідальність посадових осіб органів державної податкової служби» стверджує, що посадові особи органів дер-жавної податкової служби і податкової міліції зобов’язані дотри-муватися Конституції і законів України, інших нормативних ак-тів, прав та гарантованих законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби і податкової міліції фун-кцій та повною мірою користуватися наданими їм правами.

За невиконання або неналежне виконання посадовими особа-ми органів податкової міліції своїх обов’язків вони притягаються до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та матеріаль-ної відповідальності згідно з чинним законодавством.

Збитки, завдані неправомірними діями посадових осіб органів податкової міліції, підлягають відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету.

Таким чином, в Україні податкова служба має розгалужену мережу своїх органів — від міжрайонних, районних інспекцій та міліцій, а також їх відділень у містах, областях — до державної податкової адміністрації та податкової міліції.

Податкова служба контролює додержання податкового зако-нодавства, правильність нарахування та своєчасність сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів, а також неоподатковуваних доходів, установлених законодавством.

Податкова міліція здійснює оперативно-розшукову, криміна-льно-процесуальну та охоронну діяльність. Вона запобігає зло-чинам та іншим правопорушенням у сфері оподаткування, займа-ється їх розкриттям, розслідуванням та провадженням у справах про адміністративні правопорушення. Податкова міліція склада-ється зі спеціальних підрозділів з боротьби з податковими право-порушеннями, що діють у складі органів державної податкової служби, і здійснює контроль за дотриманням податкового зако-нодавства.

Діяльність податкової служби та податкової міліції забезпечує надходження необхідних коштів до державного бюджету.

У разі виявлення значних порушень, зловживань та злочинів у сфері податкового законодавства податкові служби використо-вують судово-бухгалтерську експертизу для визначення реально-го економічного стану підприємства, його діяльності.Право слідчого вимагати призначення ревізії передбачене кримінально-процесуальним кодексом України і обумовлене не-обхідністю повноти дослідження.

Слідчий, вимагаючи призначення ревізії, переслідує конкретні цілі. Вони спрямовані на виявлення або перевірку фактів злочи-нів або обставин, що сприяли їхньому виникненню.

Документальна ревізія, що проводиться за ініціативою органів дізнання та попереднього слідства, залишаючись методом фінан-сово-економічного контролю, водночас є способом збирання до-казів.

Проведення документальної ревізії за ініціативою органів внутрішніх справ уважається необхідним у таких практичних си-туаціях:

 якщо в результаті аналізу обліково-бухгалтерської документації встановлено сліди або окремі факти злочинної діяльності посадових або матеріально відповідальних осіб підприємства і є підстави вважати, що на підприємстві скоєно й інші (ще не ви-криті) злочини;

 якщо виявлено злочинні зв’язки об'єкта господарювання, що перевірявся, з іншими підприємствами або організаціями;

 коли доведено, що підозрювана (звинувачувана) особа скої-ла корисливий злочин на даному підприємстві і є підстави вважа-ти, що, працюючи на попередньому місці роботи на такій самій посаді, вона скоїла злочин і там;

 якщо дізнавач або слідчий має матеріали інвентаризації, які свідчать, що в результаті інвентаризації товарно-матеріальних цінностей або грошових коштів викриті великі нестачі або лишки;

 якщо дізнавач або слідчий має матеріали комплексної реві-зії, в яких містяться дані про факти порушень корисливої спря-мованості, і які потребують додаткової перевірки діяльності пев-них посадових або матеріально відповідальних осіб підприємства.

Ревізія, що проводиться на вимогу слідчого, як правило, об-межується перевіркою лише окремих сторін фінансово-господарської діяльності підприємства, організації, установи. Слідчий повідомляє ревізору про вже відомі методи здійснення злочину, що залишили сліди в тих чи інших документах.

Вимоги про проведення документальної ревізії згідно зі ст. 114 Кримінально-процесуального кодексу України мають бу-ти обов’язковими до виконання. Рішення слідчого про призна-чення ревізії згідно з вимогами Кримінально-процесуального ко-дексу України має бути оформлене відповідною постановою.

Постанова про призначення ревізії складається з таких частин:

 описова;

 ухвалююча.

В описовій частині наводяться вимоги слідчого про прове-дення ревізії та вказуються підстави для її проведення.

В ухвалюючій (основній) частині формулюється коло конкретних питань, на які ревізор повинен дати повні, точні й обґрунто-вані відповіді.

Підставами для вимог слідчого призначити ревізію є:

• наявність у справі даних про окремі порушення законодав-ства України;

• умотивоване клопотання звинувачуваного про перевірку за допомогою дослідження бухгалтерських документів його свід-чень, які спростовують пред’явлені звинувачення;

• необхідність перевірити за обліковими даними зізнання зви-нувачуваного в здійсненні злочинів, під час яких використовува-лись бухгалтерські документи;

• обґрунтована думка бухгалтера-експерта про неможливість дати висновок згідно з поставленими перед ним запитаннями без попереднього проведення ревізії.

Таким чином, питання про призначення ревізії може бути поставлене з ініціативи як слідчого, прокурора, суду, особи, яка провадила дізнання, так і обвинувачуваного.

Вимога про призначення ревізії правоохоронними органами повинна ґрунтуватися на конкретних матеріалах:

 виявлення у справі окремих фактів — злочинів, з яких ви-пливає необхідність документальної перевірки всієї діяльності окремих підрозділів підприємства або певної посадової особи (необхідність виявлення окремих фактів розкрадань з викорис-танням первинних документів, установлення фактів обманюван-ня покупців тощо);

 обґрунтована вимога звинувачуваного про перевірку його свідчень, що суперечать звинуваченням, через дослідження первинних документів та облікових регістрів (конкретні посилання на незадо-вільний стан обліку та звітності на цьому підприємстві тощо);

 необхідність перевірки за первинними документами зізнан-ня звинуваченого про скоєння зловживань з використанням бух-галтерських документів;

 обґрунтований висновок бухгалтера-експерта про неможли-вість надати висновок за поставленими перед ним запитаннями без попереднього проведення ревізії.

Правоохоронні органи, як правило, звертаються до контроль-но-ревізійних органів, податкових інспекцій та аудиторських служб з умотивованою постановою про проведення ревізії. У свою чер-гу, керівники служб зобов’язані забезпечити проведення таких ревізій у терміни, узгоджені із судовими органами, органами прокуратури, слідства та дізнання.

Проведення ревізій з ініціативи правоохоронних органів відповідно до чинного законодавства покладене на Державну контроль-но-ревізійну службу України. Проте до проведення таких ревізій можуть залучатися й інші державні контролюючі органи (митні, податкові, установи Пенсійного фонду, Фонду соціального стра-хування України), а також незалежні спеціалісти. Основними ви-могами, які пред’являються особам, що беруть участь у ревізії, є компетентність і професіоналізм, об'єктивність і неупередженість.

Важливо, щоб ревізор чітко уявляв собі загальну картину роз-слідуваних зловживань. А тому до початку ревізії корисно озна-йомити ревізора з матеріалами справи, попередньо роз’яснивши йому зміст ст. 387 Кримінального кодексу України, що передба-чає кримінальну відповідальність за розголошення даних досудо-вого слідства або дізнання:

 розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання особою, попередженою в установленому за-коном порядку про обов’язок не розголошувати такі дані, — ка-рається штрафом від п’ятидесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років;

 розголошення даних досудового слідства або дізнання, вчи-нене суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшукового органу незалежно від того, чи брала ця особа безпосередньо участь у досудовому слідстві чи дізнанні, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність, — карається штрафом від ста до трьохсот неоподат-ковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися пев-ною діяльністю на строк до трьох років .

Після призначення ревізії слідчий повинен установити тісний контакт з ревізором. У свою чергу в процесі проведення ревізії ревізор тісно взаємодіє з органом дізнання або слідчим.

Підсумковим документом, що завершує проведену ревізію, є акт, що прилучається до кримінальної справи. У ньому мають бу-ти повно й об'єктивно відбиті результати проведеної ревізії.

Акт ревізії має відповідати таким вимогам:

 він ґрунтується тільки на даних первинних документів, за-писах в облікових регістрах і звітності підприємства, містить по-силання на них;

 у ньому описуються конкретні факти і дії певних посадових осіб;

 усяке порушення законодавства має бути всебічно дослі-джене, мають бути виявлені причини і винуватці порушень у тих межах, у яких це може бути встановлено засобами ревізії;

 акт має бути оформлений належним чином, написаний чітко і грамотно.

Щоб підсумковий акт ревізії не був перевантаженим однако-вими фактами, їх необхідно оформити в спеціальних відомостях, довідках, актах, а саме:

 акт перевірки наявних грошових коштів у касі;

 акти інвентаризації матеріальних цінностей;

 довідки про необґрунтоване списання цінностей понад нор-ми природних втрат;

 відомість перевищення ліміту залишків наявних грошей у касі;

 відомість використання грошових коштів не за призначенням;

 відомість перевищення ліміту готівкового грошового обігу;

 відомість переплати за авансовими звітами;

 відомість неповного відрахування податків із заробітної плати;

 розрахунок сум штрафних санкцій за порушення валютного і податкового законодавства тощо .

Перелічені відомості, акти і довідки мають бути підписані ре-візором, керівником і головним бухгалтером підприємства, орга-нізації чи установи, що перевіряються, і додані до підсумкового акта ревізії.

У випадках, коли виявлені порушення можуть бути приховані чи коли за встановленими фактами необхідно вжити термінових заходів для усунення порушень і притягнення до відповідальнос-ті винних осіб, коли виявлені обставини неможливо підтвердити іншими документами, а також на вимогу правоохоронних органів складають проміжний акт.

Проміжний акт підписують керівник ревізійної бригади і по-садові особи підприємства, що перевіряється, котрі брали участь у перевірці й були присутні під час проведення контрольних дій. У ньому в обов’язковому порядку вказуються посади, прізвища та ініціали осіб, відповідальних за діяльність ділянки роботи, що перевіряється. Зафіксовані в проміжному акті порушення і зло-вживання коротко викладаються в підсумковому акті ревізії, а сам проміжний акт при цьому розглядається як підтверджуючий їх документ.

Проміжний акт разом із підтверджуючими документами і по-ясненнями відповідних посадових і матеріально відповідальних осіб негайно, не чекаючи завершення ревізії, направляється пра-воохоронному органу, з ініціативи якого проводиться перевірка.

Термін проведення ревізії, організованої за постановою про-курора чи слідчого, не має перевищувати одного місяця, а строк проведення суцільної ревізії чи ревізії, що потребує зустрічних перевірок, — трьох місяців. У виняткових випадках через особ-ливу складність і важливість висновків цей термін може бути продовжений за узгодженням із правоохоронним органом, що призначив ревізію.

Після одержання матеріалів документальної ревізії слідчий повинен їх оцінити відповідно до ст. 67 КПК України. Матеріали ревізії ретельно перевіряються та вивчаються з позиції правових вимог та за суттю.

За результатами оцінки матеріалів ревізії слідчий або дізнавач можуть зробити висновок про необхідність проведення додатко-вої або повторної ревізії. Причому для з’ясування окремих пи-тань, що виникнуть під час аналізу й оцінювання матеріалів реві-зії, слідчий або дізнавач можуть залучати не лише ревізора, а й іншого спеціаліста, котрий запрошується як консультант.

Акти ревізії належать до доказів, за допомогою яких слідчий або суд установлюють фактичний стан речей у сукупності з ін-шими доказами по справі. Власне кажучи, слідчий або суд зви-чайно допитують ревізора як свідка й одночасно з’ясовують пра-вильність складання акта і проведення ревізії. Частина документів, що являє собою речовинні докази, разом з актом, протоколом огляду і відповідними постановами долучаються до справи.

Якщо ж питання за матеріалами справи не можуть бути вирі-шені згаданими способами, а потребують офіційного висновку неупередженого і кваліфікованого спеціаліста у сфері бухгалтер-ського обліку й аналізу господарської діяльності, призначається судово-бухгалтерська експертиза. Складовими елементами фінансово-господарського контролю є ревізія, аудит і судово-бухгалтерська експертиза, які, користуючись загальними методичними прийомами і процедура-ми економічного контролю, досліджують один і той самий.

предмет — фінансово-господарську діяльність підприємств і органі-зацій. Вони виявляють негативні явища в практиці господарювання з метою ліквідації їх та неприпустимості в подальшій діяльності. Крім того, вони використовують однакові джерела інформації (первинну бухгалтерську документацію і ті самі.

законодавчі й нормативно-правові акти України з питань фінансово-господарського контролю).

Разом із тим між ревізією, аудитом і судово-бухгалтерською експертизою є суттєві відмінності, обумовлені їхньою.

юридичною природою, цілями і завданнями, що вирішуються.

Закон «Про державну контрольно-ревізійну службу в Украї-ні» дає таке визначення ревізії: «…це метод документального контролю за фінансово-господарською діяльністю.

підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінан-сових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття нестач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань". Ревізія базується на перевірці пер-винних документів, облікових регістрів, фінансової і.

статистичної звітності, фактичної наявності грошових коштів і товарно-матеріальних цінностей.

Перед загальними документальними ревізіями стоять завдання перевірки законності господарських операцій взагалі,.

дотримання фінансової дисципліни, правильності постановки бухгалтерського обліку тощо. Тобто ревізія комплексно досліджує.

фінансово-господарську діяльність підприємства з метою подальшого вдосконалення.

Дещо відрізняються завдання позапланових ревізій, що призначаються на вимогу правоохоронних органів. Якщо перший вид ревізії є одним із методів управління, то другий — способом збирання доказів щодо фактів правопорушень у господарській.

діяльності. Результати ревізії оформляються актом, який має си-лу джерела доказів у слідчій та юридичній практиці .

Судово-бухгалтерська експертиза є однією з форм викорис-тання спеціальних знань у сфері бухгалтерського обліку,.

контролю й економічного аналізу в кримінальному, цивільному і господарському процесах.

Суть судової експертизи полягає у вивченні за завданням слідчого (суду) досвідченою особою — експертом наданих у його розпорядження різних документів з метою встановлення фактич-них даних, що мають значення для розкриття правопорушень в економічній сфері. Як правило, судово-бухгалтерська експертиза досліджує окремі недоліки, виявлені ревізією, для документаль-ного обґрунтування позовних вимог, переданих у слідчі або су-дові органи, до конкретних осіб. На підставі результатів дослі-джень експерт складає висновок, який є одним із передбачених законом джерелом доказів.

Поняття «судово-бухгалтерська експертиза» і «ревізія» в практичній діяльності нерідко змішують, що призводить до зай-вих утруднень під час оперативного отримання необхідних даних щодо конкретної кримінальної справи.

Нечітке розуміння схожості та істотної відмінності між судо-во-бухгалтерською експертизою і ревізією викликане тим, що в Кримінально-процесуальному кодексі України спеціально не.

регламентується призначення і проведення ревізії під час слідства і судового розгляду кримінальної справи. У розділі 5 ст. 66.

Кримінально-процесуального кодексу України лише зазначено, що слідчий, прокурор і суд мають право, збираючи докази, вимагати проведення ревізії.

Різниця у процесуальному становищі ревізора і експерта-бухгалтера полягає в тому, що ревізор не є самостійним учасни-ком кримінального процесу. Він може виступати свідком у спра-ві, а інколи навіть представником цивільного позивача, тоді як експерт-бухгалтер — особлива фігура в процесі з властивими лише йому процесуальними правами та обов’язками.