Сім чудес світу

Сім чудес світу.

.

.

План Вступ.

Сім чудес світу:

Єгипетські піраміди Висячі сади у Вавилоні.

Храм Артеміди в Ефесі.

Статуя Зевса в Олімпії.

Галікарнаський мавзолей Колос Родоський Фороський маяк Висновок Список використаної літератури Вступ.

Древній світ знав сім класичних чудес. Майже п’ять тисячоріч тому було «створено» перше з них — піраміди єгипетських фараонів, потім, через двадцять сторіч, друге — висячі сади у Вавилоні (VII в. до н.е.), за ним по одному в сторіччя — храм Артеміди в Ефесі (VI в. До н.е.), статуя Зевса в Олімпії (V в. до н.е.), Мавзолей у Галікарнасі (IV в. до н.е.) і, нарешті, майже одночасно відразу два чуда — Колос Родоський і маяк на острові Форосі (III в. До н.е.).

Це були воістину великі твори древніх майстрів, вони вражали уяву сучасників своєю монументальністю і красою.

Багато архітектурних споруд різних часів і народів вражали уяву не тільки сучасників, але і нащадків. І тоді говорили: «Це одне із семи чудес світу», віддаючи данину поваги, прославленим чудесам старожитності, признаючи за ними першість і досконалість. Говорили також: «Це восьме чудо світу», ніби натякаючи на можливість примкнути до чудовій сімки.

СІМ ЧУДЕС СВІТУ:

Єгипетські піраміди Все на світі боїться часу, а час боїться пірамід. Вони піднімаються серед гарячих пісків Лівійської пустелі і тягнуться на десятки кілометрів від сучасного Каїра до Фаюмського каналу.

Найстародавніша — піраміда фараона Джосера — споруджена біля п’ятьох тисяч років тому. Її висота 60 метрів. Будівельник першої піраміди Імхотеп був архітектором, лікарем, астрономом, письменником, радником фараона, протягом багатьох сторіч вважався найбільшим мудрецем старожитності, а пізні часи у його честь споруджувалися статуї і храми.

Піраміди служили фараонам, відповідно до їхньої релігії, східцями, по яких вони висходили на небо. Тому найстародавніші піраміди були східчастими, мали форму східців, і тільки в більш пізніх стіни гладкі. Чому це відбулося, дотепер не вияснено.

Археологи нарахували 80 пірамід. Не усі вони дійшли до наших днів.

Найвідоміші три великі піраміди біля Гізи: Хеопса (Хуфу), Хефрена (Хафра) і Мекерина (Менкаура). Найбільша з них, піраміда Хеопса, споруджена в XXVIII сторіччі до нашої ери. Спочатку вона піднімалася на 147 метрів, але через підхід пісків її висота зменшилася до 137 метрів. Кожна сторона квадратного підніжжя піраміди складає 233 метра, або, якщо бути точним, одна сторона довше іншої на 20 сантиметрів, тобто помилка усього в 0,0009. Площа піраміди більш 50 тисяч квадратних метрів. Піраміда Хеопса майже суцільної кам’яної кладки. Її внутрішні помешкання займають дуже невеличкий об «єм — не більш 3 — 4%.

Піраміда складається з двох мільйонів трьохсот тисяч кубічних блоків вапняку з гладко відшліфованими сторонами. По підрахункам Наполеона, кам’яних блоків від трьох пірамід Гізи вистачило б, що б оперезати усю Францію стіною заввишки трьох метрів і товщиною в 30 сантиметрів. Підрахували, що кожний блок важить в основному 2,5 тонни, а найважчий — 15 тонн. Загальна вага піраміди біля 5,7 мільйона тонн. Камені її тримаються власною вагою — ніякого сполучного матеріалу немає. Незважаючи на це, блоки настільки старанно підігнані один до іншого, що щілина між ними не більш п’ятьох міліметрів.

Така митецька робота каменотесів викликає подив. Адже вона виконана в основному кам’яними знаряддями. Відомий і зодчий цієї піраміди — Хемуін.

Дослідників, що намагалися з’ясувати, яким чином древні будівельники змогли спорудити таке грандіозне спорудження, і ще не просто спорудити, а додати йому геометричну правильну форму піраміди, все це ставило в безвихідь. Іноді, як і про мегалітичні споруди, висловлюється думка, що піраміди не міг побудувати народ, що живе в бронзовому віці, і що в створенні цих колосальних споруджень приймали… інопланетяни.

Поступово таємниця зведення пірамід розкривалася. Тепер думають, що піраміди, найбільш вірогідно, будувалися так. На правом березі Нілу в каменоломнях поблизу Мемфіса тисяча людей були зайняті видобутком білого тонко зернистого вапняку. У скелі позначали межу майбутнього блока, потім по цих межах видалблювали глибоку канаву, а в неї забивали клиння із сухого дерева, що обливали водою. Дерево розбухало, збільшуючись в об «ємі, тріщина розширювалася, і, зрештою, моноліт відокремлювався від скелі. Потім кам’яну брилу на місці опрацьовували інструментами з каменю, міді і дерева. Вона набувала форми стандартного куба. У околицях Асуана і зараз існують древні каменоломні, на території яких знайдено багато готових блоків. Як виявилося, це був брак.

Оброблені блоки на човнах перевозили на інший берег Нілу. Далі їх везли по спеціально прокладеній дорозі, на будівництво якої пішло 10 років і який, за словами Геродота, тільки трохи простіше спорудження пірамід. Потім у підніжжя майбутньої піраміди лицеву сторону старанно шліфували, використовуючи для цього камінь і пісок.

Піраміда зводилася на корінному вапняковому масиві, розчищеному від наносного піску і гравію. Геродот підтверджує, що спорудження піраміди тривало 20 років. Під час щорічних розливів Нілу селяни були вільні від сільськогосподарських робіт, і над спорудженням піраміди працювало безупинно в протягом кожних трьох місяців по 100 тисяч чоловік. Англійський археолог Фліндерс Петрі вважає, що 100 тисяч будівельників, працюючи по три місяці в році, могли б збудувати велику піраміду швидше, ніж за 20 років.

Щоб підняти блоки, єгиптяни будували з цеглини і каменю похилий насип із кутом підйому біля 15°. У міру того як споруджувалася піраміда, насип подовжували. Діодор Сіцилійский підтверджував, що по цих насипах камінь тягли на дерев’яних санях. І дійсно археологи виявили залишки таких саней. Сучасні дослідники вважають, що для зменшення тертя трасу постійно змочували водою, так що полоззя легко сковзали по бруду. Потім за допомогою дерев’яних важелів блоки встановлювали на місце. Коли будівництво в основному закінчували, похилий насип розрівнювали, а поверхні піраміди закривали облицьованими блоками.

Піраміди, може бути, найвідоміші архітектурні споруди у світі. З інженерної ж точки зору, це примітивні будови, гори складені людьми. Проте мета була досягнута — піраміди стали вічними монументами, переживши тисячоріччя. Вперше були побудовані настільки високі споруди, що залишилися аж до Ейфелевої вежі своєрідним рекордом.

ВИСЯЧІ САДИ У ВАВИЛОНІ.

У 90 кілометрах від Багдада знаходяться руїни Вавилона. Стародавнє місто давно перестало існувати, але і сьогодні руїни свідчать про його грандіозність. «Місто велике… місто міцне», — сказано про це місто в Біблії. У VII сторіччі до нашої ери Вавилон був найбільшим і багатим містом Стародавнього Сходу. Багато надзвичайних споруд було у Вавилоні, але більше усього вражали висячі сади царського палацу, сади, що стали легендою.

Створення знаменитих садів легенда зв’язує з ім'ям Семіраміди, цариці Ассирії. Діодор і інші грецькі історики розповідають, що нею були побудовані висячі сади у Вавилоні.

Семіраміда — Шаммурамат — історична особа, але життя її легендарне. За легендою, дочка богині Деркето — Семіраміда росла в пустелі, у зграї голубів. Потім її побачили пастухи і віддали наглядачу царських стад Сіммасу, що виховав її як рідну дочку. Царський воєвода Оанн побачив дівчину і женився на ній. Семіраміда була дивовижно гарна, розумна і відважна. Вона очарувала царя, що відняв її у свого воєводи. Оанн позбавив себе життя, а Семіраміда стала царицею. Після смерті чоловіка вона стала спадкоємицею престолу, хоча в них був син Ніній. Тоді і з «явилися її здібності в мирному керуванні державою. Вона побудувала царське місто Вавилон із потужними стінами і вежами, із чудовим мостом через Євфрат і надзвичайний храм Белу. При ній була прокладена зручна дорога в Лідію, де вона теж побудувала столицю Екбатану з прекрасним царським палацом, а воду до столиці провела через тунель із далеких гірських озер. Подвір'я Семіраміди блищало пишнотою. Нінію набридло безславне життя, і він організував проти матері змову. Цариця добровільно передала сину владу, а сама, перетворившись у голубку, полетіла з палацу зі зграєю голубів. З цього часу ассірійці стали почитати її богинею, а голуб став для них священною птицею.

Проте знамениті «висячі сади «були розбиті не Семірамідою і навіть не в часи її царювання, а пізніше, на честь іншої, на жаль, не легендарної жінки. Вони були побудовані за наказом Навуходоносора для його улюбленої дружини Амітіс — мідійської царівни, що тужила в курному Вавилоні по зеленим пагорбах Мідії. Цей цар, що знищував місто за містом і навіть цілі держави, багато будував у Вавилоні. Навуходоносор перетворив столицю в неприступну твердиню й оточив себе безприкладною, навіть у ті часи розкішшю.

Свій палац Навуходоносор побудував на штучно створеній площадці, піднятої на висоту чотирьох ярусної споруди. На насипних терасах, що спочивають на склепіннях, були розбиті висячі сади. Склепіння підтримували міцні високі колони, розташовані у середині кожного поверху. Платформи терас були складною спорудою. У їхній підставі лежали масивні кам’яні плити з прошарком очерету, залитим асфальтом. Потім йшов подвійний ряд цеглин, з «єднаних гіпсом. Ще вище свинцеві пластини для затримки води. Саму терасу покривав товстий прошарок родючої землі, у якому могли пустити корені великі дерева. Поверхи садів піднімалися уступами і з'єднувалися широкими положистими східцями, покритими рожевими і білими каменями. Висота поверхів досягала 50 ліктів (27,75 м) і давала достатньо світла для рослин.

У візках, запряжених биками, привозили у Вавилон дерева, загорнуті в мокру рогожу, насіння рідкісних рослин, трав і кущів.

І розцвіли в незвичайних садах дерева самих надзвичайних порід і прекрасні квіти. День і ніч сотні рабів обертали водопідйомне колесо зі шкіряними цебрами, подаючи у висячі сади воду з ріки Євфрат.

Чудові сади з рідкісними деревами, гарними духмяними квітами і прохолодою в пекучій Вавилонії були по істині чудом світу. У покоях нижнього ярусу цих садів провів свої останні дні в червні 323 року до н.е. Олександр Македонський.

Висячі сади були зруйновані повенями Євфрату, що під час повені піднімається на 3 — 4 метри. Древній Вавилон давно перестав існувати, але ім'я його живе дотепер.

ХРАМ АРТЕМІДИ У ЕФЕСІ.

У VI сторіччі до нашої ери нечуваного розквіту досягло старогрецьке місто Ефес, засноване на західному узбережжі Малої Азії в Карії ще у XII сторіччі до н.е. Покровителькою міста була Артеміда — дочка царя богів і людей усемогутнього Зевса і Літо, сестра Аполлона. Спочатку Артеміда була богинею родючості, покровителькою тварин і полювання, а також богинею місяця, потім — покровителькою цнотливості й охоронницею породілей. Цілком природно рішення процвітаючих городян побудувати величний храм на честь такої покровительки. Втім, цей намір мав і практичне значення. Єфесці вели значні лихварські операції, під великі відсотки віддавали гроші в позики. Старці сподівалися, що нова споруда збільшить оборот «банку» Артеміди.

Запрошений для упорядкування проекту і будівництва храму відомий архітектор Харсіфрон із Кносса запропонував побудувати мармуровий храм, оперезаний подвійним рядом струнких колон. Проте справа ускладнювалася тим, що поблизу не було мармуру.

Допоміг випадок. Якось пастух Піксодор пас череда на зелених пагорбах недалеко від Ефеса. Два барани вирішили з’ясувати відношення. Нахиливши голови, вони помчали назустріч друг другу, але промахнулися. І один із них із ходу стукнувся об скелю. І так, що від неї відлетів осколок сліпучої білизни. Подальша доля баранів невідома, але їхня битва виявилася історичною. Здивований пастух підняв камінь, уважно оглянув його і раптом, кинувши череду, поспішив у місто. Радісні городяни привітали пастуха, облачили його в дорогі одяги, і невідомий Піксодор став знаменитістю Євангелієм, що значить: «Що приніс благу звістку».

Будівництво храму продовжувалося 120 років. Його вирішили будувати недалеко від устя ріки Каністри. Ґрунт тут був болотистий. Думали, що саме таким шляхом вдасться послабити поштовхи землетрусів, що часто траплялися на узбережжі Малої Азії. Ґрунт посипали товченим вуглем, що старанно утрамбовували.

По топкій землі було важко перевозити мармурові колони з каменоломень, що знаходилися в 12 кілометрах від храму. Колеса візків в «язли в болотистому ґрунті. Тоді Харсифрон запропонував дотепний засіб, яким древні вирівнювали ґрунт. У кінці колони забили залізні прути, зміцнивши їхнім оловом, і на ці осі по обидва боки колони насадили колеса такого розміру, що кам’яна колона висіла на залізних осях. Потім прикріпили довгі жердки, упрягли биків. Колона, перетворена у своєрідне колесо, покотилася по топкій дорозі.

При Харсіфроні була зведена будівля храму і встановлена колонада. Але до завершення будівництва було ще далеко. Будівництво продовжив син Харсіфрона архітектор Метаген. Йому вдалося закінчити верхню частину храму. З великими труднощами балки витягали канатами по похилій площині на висоту храму. Але отут починалося найскладніше. Потрібно було покласти архітрав на вершину колони так обережно, щоб не ушкодити її капітель. Як і у свій час, батько, Метаген дотепно розв’язав виниклу трудність. На вершину колони поклали мішки з піском, на них обережно опустили балки, під вагою яких пісок поступово висипався, і балка плавно лягала на місце. Втім, цей засіб був відомий ще староєгипетським будівельникам.

Метоген теж не встиг добудувати храм, і це випало на долю архітекторів Пеоніта і Деметрія. У 550 році до н.е., коли легка і витончена біломармурова будівля із чудовою оздобою відчинилася поглядам сучасників, вона викликала подив і замилування.

Святилище було величезне, довжиною 110 і шириною 55 метрів. Навколо нього йшли два ряди кам’яних колон висотою до 18 метрів. За свідченням Плінія Старшого, їх було 127. Двосхилий дах був зроблений не з черепиці, як у древніх храмах, а з мармурових плит.

Пройшло майже 200 років. У 356 році до нашої ери житель Ефеса Герострат, захоплений честолюбною ідеєю за будь-яку ціну увічнити своє ім'я, запалив святиню малоазіатських міст. Це відбулося в ніч народження Олександра Македонського. Історія не зберегла дат народження і смерті підпалювача і не повинна була зберегти навіть його імені. Але зрадити вічному забуттю його ім'я не вдалося: у четвертому сторіччі до н.е. про нього згадав старогрецький історик Феолен.

Храм сильно постраждав. Здобиччю вогню виявилися дерев’яні конструкції. Тріснули балки перекриттів і колони. Це була велика втрата. Жителі Ефеса не могли з ній примириться. На відновлення храму віддали свої заощадження і дорогоцінності. Їх підтримали жителі інших міст Малої Азії. Сам Олександр Македонський запропонував оплатити всі минулі і майбутні витрати по реконструкції храму. Проте поставив умову, щоб у храмі з’явився напис, що віддає належне його заслугам. Єфесці умову не прийняли і тактовно відповіли богорівному полководцю, що «богу» не личить споруджувати храми іншим богам.

Відновленням храму Артеміди зайнявся архітектор Хейрократ, котрий вніс деякі зміни, підняв східчасту підставу, щоб храм піднімався над будівлями, що виросли навколо нього за останні сторіччя.

Зсередини храм був облицьований мармуровими плитами. У головному залі стояла статуя Артеміди висотою 15 метрів, покрита золотими прикрасами і дорогоцінностями. У художньому оформленні взяли участь видатні грецькі скульптори і живописці. Рельєф для вівтаря біля храму вирізував знаменитий афінський скульптор Пракситель, рельєф на однієї з колон — інший знаменитий скульптор Скопас. Чутки про незрівнянну красоту, стрункість, грандіозність і багатство відновленого храму поширилися по всьому античному світі. І не дивно, що храм Артеміди в Ефесі став одним із чудес світу.

У 263 році храм Артеміди був розграбований готами. Довершили загибель храму болотистий ґрунт, що поступово поглинала величезну будівлю, і ріка Каістра, що наносами покрила залишки споруди. Коли археологи зацікавилися храмом Артеміди, на поверхні землі нічого не було видно. Десятиліття знадобилися археологам і архітекторам, щоб відтворити початковий образ одного з чудес світу.

СТАТУЯ ЗЕВСА В ОЛІМПІЇ.

Древньогрецьке місто Олімпія, розташоване у північно-західній частині Пелопоннесу, було релігійним центром, місцем культу верховного бога древніх греків Зевса і проведення, присвячених йому Олімпійських ігор, Це був найбільший художній центр Древньої Греції. Архітектурний ансамбль Олімпії в основному склався в VII — IV сторіччях до н.е. Тут були зведені чудові храми богів — великі і малі.

Там знаходилося й одне із семи чудес світу — величезна і прекрасна статуя владики Олімпу Зевса.

Як свідчать античні історики, в олімпійській долині мали майстерні багато видатних еллінських скульпторів — Мирон, Поліклет, Скопас, Пракситель. Статуя Зевса була зроблена геніальним древньогрецьким скульптором Фідієм. Корінний афінянин, Фідій народився, як вважають, біля 500 року до н.е. і помер біля 430 року. Він був найбільшим скульптором, архітектором, живописцем, мислителем. За свідченням древніх авторів, Фідій у своїх скульптурних образах зумів передати надлюдську велич. Таким надлюдським образом була, очевидно, його статуя Зевса, створена для храму в Олімпії. Статуя знаходилася в кінці величезного залу храму, довжина якого складала 64 метра, ширина — 28 метрів, а висота внутрішнього приміщення — біля 20 метрів.

Величезний 14 метровий Зевс засідав на троні з золота, слонової кістки, чорного дерева і дорогоцінних каменів. На троні Фідій відтворив чимало сюжетів еллінської міфології і фігури цілком реальних людей, зокрема свого улюбленця хлопчика Пантарка, що став переможцем на 86-их Олімпійських іграх у боротьбі серед самих молодших хлопчиків.

Фідій створив статую з золота і слонової кістки. Пластинки цих дорогоцінних матеріалів мистецьки закріплювалися на спеціальному дерев’яному каркасі. По описах голову Зевса прикрашав золотий вінок з оливкових гілок — знак миролюбства грізного бога. Оголена до пояса фігура Зевса і його голова були виточені зі слонової кістки. У одній руці він тримав золоту статую крилатої фігури перемоги Ніки, інший спирався на скіпетр з орлом на верхньому кінці. Плащ, перекинутий через плече, волосся і борода Зевса були виліплені з золота. Статуя здавалася живою: от — от Зевс підніметься з трону.

У наслідку статуя Зевса була перевезена в Константинополь. Багато творів поганського мистецтва знищили християнські фанатики, але дивну статую Зевса зруйнувати не наважились. Проте в V сторіччі згорів палац імператора Феодосія II, а з ним і геніальний утвір Фідія. Статуя Зевса зникнула. Про неї відомо лише по свідченнях древніх авторів. З перемогою християнства занепала поганська Олімпія, а в 426 році вона була зпалена за наказом римського імператора Феодосія II. Збережені будівлі і статуї були зруйновані землетрусами в 522 і 551 роках.

ГАЛІКАРНАСЬКИЙ МАВЗОЛЕЙ Одним із самих грандіозних пам’ятників грецької архітектури пізньої класики була велична гробниця в Малої Азії, у столиці невеличкої Карійської держави — Галікарнасі.

Галікарнас мав зручне географічне розташування. Тут був гарний порт, укріплений самою природою, зручний у торговому відношенні. Уздовж гавані знаходилася ринкова площа, далі нагору через центр була прокладена широко розгорнута вулиця, «посередині якої був, споруджений Мавзолей, споруджений у такому грандіозному масштабі, що він значився серед семи чудес світу», — записав Вітрувій.

Гробниця була споруджена в IV сторіччі до н.е. царицею Артемісіею. Мавсол був, зважаючи на все, жорстокий правитель, уводив податок за податком, беручи прибутки з усього, наприклад, із похоронних обрядів або волосся. Багатства його були величезні.

У архітектурі Галікарнаського Мавзолею вперше в грецькій архітектурі сполучилися всі три відомих ордери, грецький, іонічний, коринфський. Нижній поверх підтримувався 15 доричними колонами, внутрішні колони верхнього поверху були коринфськими, а зовнішні - іонічними. У Мавзолеї сполучилися сувора геометричність, масивна простота, наповнена внутрішньої сили, і прагнення до декоративності, до легкості форм, повільності ліній.

Галікарнаський Мавзолей — триярусна споруда. Перший ярус оперізувала стрічка рельєфу з білого мармуру. Тут поміщався заупокійний храм площею в 5000 кв. метрів і висотою біля 20 метрів. Другий ярус утворювала струнка мармурова колонада, а третій — пірамідальна стріха, теж мармурова. Вінчала будівлю чотирьох кінна колісниця (квадрига), що правили мармурові Мавсол і Артемісія. Урочиста споруда сягала заввишки 40 — 50 метрів. Навколо гробниці розташовувалися статуї левів і вершників, що скачуть.

Будували Мавзолей зодчі Сатир і Піфій, а його скульптурна будова була доручена декільком майстрам, у тому числі великому Скопасу. Збереглися уламки фризу гробниці Мавсола, що зображує битву греків з амазонками — «Амазономахія». Вчені вважають, що це робота Скопаса або його майстерні.

Дев’ятнадцять сторіч стояв Мавзолей. Не хватка каменю призвела до загибелі цілого ряду найцінніших пам’ятників. Така ж доля спіткала Мавзолей у Галікарнасі. Гробницю царя, що трохи ушкодив землетрус, знесли лицарі - іогоністи, побудувавши з неї кам’яний монастир-фортецю. Про руйнацію Галікарнаського Мавзолею відомо із середньовічної хроніки.

Статуї Мавсола й Артемісії, а також інші прикраси Мавзолею зберігаються зараз у Британському музеї в Лондоні. Пам’ять про Галікарнаський Мавзолей залишилася у багатьох спорудах подібного роду, що згодом зводилися в різних містах Ближнього Сходу, а також у слові «мавзолей».

КОЛОС РОДОСЬКИЙ У східній частині Середземного моря, в архіпелазі Південні Споради, розташований острів Родос — один із центрів егейської культури. До наших днів збереглися численні твори античного мистецтва острова Родос. Видатним твором є статуя Геліоса, так званий Колос Родоський.

У третьому сторіччі до н.е. на острів Родос напав полководець Деметрій. Проте здолати Родосців йому не вдалося, не дивлячись на спеціальні облогові машини — останнє слово військової техніки. Деметрій відступив, кинувши на березі величезну оббиту залізом облогову вежу з таранами і перекидним мостом, катапультами, площадками для десанту — геліополіду, що надавали руху 3400 воїнів. Ця геліополіда — те ж свого роду чудо світу — замість руйнації принесла місту несподівану вигоду і всесвітню славу. Заповзятливі купці, купили у родосців геліополіду «на металобрухт» за величезні гроші - 300 талантів. На гроші, виручені від продажу вежі, і збудували статую Геліоса — покровителя Родоса. Це одне із семи чудес світу було споруджено в 292 — 280 рр. до н.е. У пам’ять про успішну оборону острова.

На торговій площі між морем і міськими воротами, на облицьованому білим мармуром штучному пагорбі, заввишки 7 метрів, була поставлена найбільша у світі статуя юнака ростом 36 метрів. Різні автори вказують різноманітну висоту статуї, збільшуючи її чи ледве не вдвічі. У всякому разі, статуя настільки велика, що Плінія Старшого, який бачив її, вразило те, що лише деякі люди могли обхопити руками великий палець статуї.

Могутні ноги юнака були дещо розставлені, долоня правої руки приставлена до очей, у лівій він тримав покривало, що спадає до землі. Дещо відхилившись назад, юнак вдивлявся вдалину. Голову прикрашав вінець із розбіжних убік променів. Це було зображення бога Геліоса — покровителя променів. Вважалось, що острів піднятий із дна моря велінням цього бога.

Автором чудової статуї був представник Родоської школи скульптор Харес, учень Лісиппа.

Конструкція гігантської статуї складалася з трьох масивних кам’яних стовпів, що виконували роль опор у ногах статуї і покривалі. На рівні плечей і в поясі стовпи з'єднувалися залізними поперечними балками. Співробітник Британського музею Мерліон припускає, що перетин залізних брусків на рівні щиколотки статуї було приблизно 4,5 кв. дюйма. Вище і нижче цього місця розмір перетину поступово зменшувався. Стовпи і балки були основою залізного каркаса, що покрили чеканними листами бронзи товщиною 1,6 міліметра.

Статуя споруджувалася 12 років. Все вище виростала статуя, захована земляним насипом, на якому працювали майстри. Коли голову статуї прикрасили променистим вінцем і насип розібрали, здивовані родосці побачили чудовий витвір мистецтва. Швидко поширилися чутки про це чудо світу, чиє життя виявилося дуже коротким, але слава тривкою.

Статуя не простояла і півсторіччя. У 224 році до н.е. вона була зруйнована сильним землетрусом. Самим уразливим місцем виявилися коліна — вище колін статуя зігнулася таким чином, що голова і плечі вперлись у землю. Родосці і їхні сусіди намагалися підняти поваленого гіганта. Єгипетський цар надіслав майстрів і декілька сот талантів міді. На жаль, відновити статую не вдалося. Майже 1000 років лежала на березі бухти розколота статуя, що стала визначною пам’яткою Родосу. Тільки в 977 році арабський намісник продав її заповзятливому купцю на переплавлення. Колос був розрізаний на частини, і дорогу бронзу відвезли на 900 верблюдах.

ФОРОСЬКИЙ МАЯК У 332 — 331 рр. до н.е. Олександр Македонський заснував столицю елліністичного Єгипту Олександрію. Тут знаходиться знаменитий Олександрійський мусейон — один із головних наукових і культурних центрів античного світу, а при ньому не менш відома Олександрійська бібліотека, у якій нараховувалося, чи ледве ні 700 тисяч томів грецьких і східних книг. Олександрія було самим багатим містом свого часу. Багато чудових споруд було зведено в Олександрії. До них належить і Олександрійський маяк на скелястому острові Форос поблизу дельти Нілу.

Використання маяків почалося в глибокій давнині і зв «язано з розвитком мореплавання. Спочатку це були вогнища, розташовані на високих берегах, а потім штучні споруди. Одне із семи чудес древнього світу — Олександрійський, або Фороський, маяк був споруджений у 283 году до н.е. Будівництво цієї гігантської споруди зайняло усього 5 років, що само по собі дивно.

Основним будівельним матеріалом для нього послужив вапняк, мармур, граніт.

Маяк складався з трьох поставлених одна на іншу веж, що поступово зменшуються. Висота маяка величезна: по одним даним 120 метрів, по описах Ібн-аль-Сайха (XI в.) — 130 -140 метрів, по деяких сучасних публікаціях, навіть 180 метрів.

Підніжжя нижньої вежі квадратне — розмір сторони 30,5 метра. Нижня вежа, заввишки, 60 метрів була складена з кам’яних плит, прикрашених витонченою скульптурною роботою. Середня, восьмигранна вежа, висотою в 40 метрів, облицьована біломармуровими плитами. Верхня вежа — ліхтар — кругла, із куполом, встановлена на гранітних колонах, була увінчана величезною бронзовою статуєю покровителя морів Посейдона висотою 8 метрів.

На верхівці третьої вежі в об «ємистій бронзовій чаші жевріло деревне вугілля, відблиск якого за допомогою складної системи дзеркал на 100 миль вказував місцезнаходження гавані. Через весь маяк проходила шахта, навколо якої по спіралі піднімалися пандус і східці. По широкому і спадистому пандусі на вершину маяка в'їжджали візки, запряжені ослами. По шахті доставляли пальне для вогню маяка.

Високий маяк служив чудовим спостережним пунктом. Система металевих дзеркал використовувалася і для огляду морського простору, дозволяючи виявляти ворожі човни задовго до того, як вони з’являлися у берега. Тут були влаштовані флюгер, годинник й астрономічні прилади.

Маяк, споруджений на острові Форос, по своїх величезних розмірах і складній системі відбивачів світла був єдиним у своєму роді. От як його охарактеризував Ахілл Татій у своєму романі «Лєвкіппа і Клітофонт»: «…будівля вигадлива і надзвичайна, Гора, що лежала посеред моря, доходила до самих хмар, і вода протікала під цією спорудою, а воно височіло, висячи над морем».

Олександрійський маяк, простояв біля 1500 років, несучи службу світоча, допомагаючи орієнтуватися середземноморським «кібернетос», як називали кормчих древні греки. Маяк двічі страждав від землетрусів, але його відновлювали, поки, нарешті, він не зруйнувався з — за вивітрювання каменю. Потім на руїнах маяка спорудили середньовічну фортецю.

Від одного із семи «чудес древнього світу», здавалося, нічого не залишилося, крім руїн, умонтованих у Кайт-Бей, де вони існують і понині. Назва острова перетворилося в символ: «форос» стало означати «маяк». Звідси і сучасне «фара».

У 1961 році під час дослідження прибережних вод аквалангісти знайшли на морському дні статуї, саркофаги, шкатулки з мармуру. У 1980 році міжнародна група археологів виявила на морському дні залишки Фороського маяка. Тоді ж на глибині 8 метрів виявили руїни легендарного палацу цариці Клеопатри. Це одне з найбільших відкриттів археології.

ВИСНОВОК За словами Віктора Гюго, із самого створення світу до винаходу друкарства «зодчество було великою книгою людства, основною формулою, що виражала людину на всіх стадіях її розвитку як істоти фізичної, так і істоти духовної».

За свою довгу історію будівельне мистецтво пройшло величезний шлях від примітивного куреня до найскладніших по своїх планувальних і конструктивних рішеннях споруд. Змінюються уявлення про можливості будівельних матеріалів, змінюються і самі матеріали.

Практично сьогодні можна побудувати все, що підкаже уява архітектора. Питання лише в тому, чи буде це доцільно, красиво, економічно. І от тут й умудреному знаннями зодчому, і «юнаку, що обмірковує життя», можуть прийти на поміч архітектурні зразки минулого, що зайняли почесне місце в ряду визнаних шедеврів минулого, які являють собою загальнолюдські пам’ятники культури.

Серед сучасних проектів і будівель є справжні шедеври будівельного мистецтва, що по праву могли б підвестися в один ряд із «сьома чудесами древнього світу». Перед будівельниками відчиняються широкі перспективи…

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ Альберті. — Десять книг про зодчество.

Боголюбов А. Н. — Механіка в історії людства.

Барбич В., Плєтньова Г. — Видовище древнього світу.

Бунін А. В., Саваренская Т. Ф. — Історія містобудівного мистецтва.

Гідіон З. — Простір, час, архітектура.

Гуляницький Н. Ф. — Історія архітектури.

Кварцев В., Хазановський П. — Стихіям не підвладний.

Карцев В. П. — Магніт за три тисячоріччя.

Любимов Л. Д. — Мистецтво древнього світу.

.

.

_.

.