Крим за доби пізньої бронзи

Реферат з теми:

«Крим за доби пізньої бронзи»

План

Втсуп

1. Історіографія питання

2. Зрубна культура

2.1 Конструктивні особливості курганів

2.2. Типи поховальних споруд

2.3 Поховальний інвентар

3. Сабатинівська культура

4. Білозерська культура

4.1 Могильник біля с. Донське. Могильник у с. Донське

4.2 Могильник біля с. Зеленогірське (Новокленове)

4.3 Могильник Ташли-Баїр Висновки

Література

Вступ

Епоху пізньої бронзи в Криму характеризують зрубна (бережнівсько-маївська), сабатинівська і білозерська культури. Для цього періоду в Криму залишаються актуальними проблеми виокремлення із загальної маси поховань епохи бронзи сабатинівських комплексів, уточнення хронологічних позицій, з’ясування проблем походження, контактів та історичної долі їх носіїв. В значній мірі вирішення багатьох питань ускладенене відсутністю необхідних і належних аналізів матеріалів епохи, зокрема не проведено палеозоологічні та антропологічні визначення, не проводився радіовуглецевий аналіз відповідних матеріалів.

Найбільш ранні типово зрубні поховальні комплекси відносяться до рубежу XVI-XV ст. чи, радше першої половини XV ст. до н.е. Чіткої межі між трьома етапами пізньобронзового віку Криму провести неможливо. Тим не менш, зрубні підкурганні комплекси прийнято датувати XVI-XIV ст. до н.е., сабатинівської культури — XII-XII ст. до н.е., білозерської - XI-IX ст. до н.е. В цілому пізній бронзовий вік датований XVI-IX ст. до н. е [Тощев 2007, с. 34].

Підкурганні поховальні комплекси зрубної КІС розташовані на півострові повсюдно, але нерівномірно. Пам’ятки сабатинівської культури, представлені в основному поселеннями, в більшості своїй концентруються в Передгірному і Гірському Криму, менше відомі в Присивашші і на Керченському півострові [Колотухин 2003, с. 18]. Курганні і грунтові поховання білозерської культури сконцентровані в Гірському Криму на приблизно рівній відстані одне від одного. В основу культурної диференціації похоронних комплексів Криму епохи пізньої бронзи покладені саме особливості поховального обряду. Що б переконатися в цьому необхідно розглянути всі складові поховань: поховальні конструкції (форма ями, наявність конструкцій з дерева або каменю, перекриття), позиції похованого (положення рук, орієнтація), своєрідність інвентарю.

1. Історіографія питання

На початку ХХ ст. російський археолог В. А. Городцов вперше у вітчизняній науці виділив три культури, які послідовно змінювали одне одну в степах півдня Східної Європи епохи бронзи. У його періодизації на третій за часом культурний етап поставлено зрубну культуру [Березанская 1986, с. 48]. Свою назву вона отримала від поховань, здійснених в дерев’яних зрубах, які були опущені в могили, перекриті курганними насипами. Характерними ознаками зрубної культури Городцов так само вважав наявність у похованнях посудин гострореберної або банкоподібної форм. Пізніше О.А. Кравцова-Гракова, підсумувавши результати археологічних досліджень із зрубної культури з часу її відкриття до середини 50-х років, розділила піздньозрубну культуру Північного Причорномор’я на два етапи: білозерський, який вона вважала раннім, і сабатинівський, віднесений нею до пізнішого часу, вважаючи при цьому, що зрубні пам’ятки припинили своє існування на рубежі VIII-VII ст. до н.е. Однак дослідження українських археологів показали, що бронзовий вік на півдні Східної Європи закінчується не на рубежі VIII-VII ст. до н.е., а в IX ст. до н.е., тоді як VIII — початок VII ст. до н.е. відповідає вже часу широкого розповсюдження заліза. Так само було встановлено, що більш ранніми пам’ятками слід вважати сабатинівські (XIII-XII ст. до н.е.), а пізніми — білозерські (XI-IX ст. до н.е.). Тепер багато вчених вважають, що пам’ятки сабатинівського та білозерського типів слід віднести не до етапів пізньозрубної культури, а до самостійних культур. Зокрема цієї точки зору дотримується, І.М. Шарафутдинова. Вона дала розгорнуте обгрунтування самобутності сабатинівського культурного комплексу, виділивши його в самостійну культуру. Основні розбіжності в її гіпотезі пов’язані з визначенням внеску в це нове утворення місцевих культур, насамперед, культури багатоваликової кераміки з одного боку, і привнесеної зі Сходу, тобто власне зрубної - з іншого. Процес культурної нівелювання, домінуюча роль в якому належала зрубному компоненту, завершився в передсабатинівський час, тому прослідкувати чітку грань між культурами епохи пізньої бронзи не вдається [Березанська. Одна з перших, вельми коротких, характеристик похоронних пам’яток степової зони належить А.А. Щепінському [Тощев 2007, с. 34]. Вказавши на відсутність зрубів як таких, автор зазначає сильно скорчене на боці положення кістяків в могилах ямного типу, переважання східної, з відхиленням, орієнтації, наявність банкоподібних посудин. Найбільш повними джерелами для вивчення цього періоду є роботи В. А Колотухіна, його монографії «Гірський Крим в епоху пізньої бронзи — початку залізного віку» і «Пізній бронзовий вік Криму» [2003], монографія Г. Н. Тощєва «Крим в епоху бронзи». Матеріали епохи пізньої бронзи також відображені в роботах А.М. Лєскова [1965; 1970] та С. Н. Сенаторова. Досить повне висвітлення похоронного обряду носіїв культур епохи пізньої бронзи різних районів Криму наводиться у відповідних розділах монографій С. Г. Колтухова, А. Е. Кислого, Г. Н. Тощєва.

2. Зрубна культура

2.1 Конструктивні особливості курганів

У зрубний час продовжується традиція зведення курганів. Курганні пам’ятки зрубної культури виявлені на території всього півострова, вони нерівномірно роззосереджені в різних фізико-географічних зонах Криму. Із 259 комплексів — понад 100 курганів: близько 40% з них виявлені на Тарханкуті, менше 40% в Присивашші, інші відомі - в передгірному та Східному Криму [Колотухин 2003, с. 54].

Кургани споруджувалися у відкритому степу, на вододілах річок, у передгір'ях, доповнюючи існуючі або створюючи самостійні могильники на різній відстані один від одного. Утверджуються два типи могил — у ящиках-гробницях і короткі ями підпрямокутної форми.

Кургани за своєю формою поділяються на круглі, які кількісно переважають, і довгі, одним з останніх варіантів виступають гантелеподібні. Довгі насипи концентруються в північно-західному Криму, вони менш відомі.

Переважно в довгих виявлені різні конструкції з каменю, що представляють собою огорожі прямокутної (рідше підтрапецеподібної) форми або дві паралельні стінки з різних за величиною каменів. Довжина конструкцій сягає 26 м, ширина — 8,5 м. Вони зводилися або безпосередньо на рівні горизонту (Воробйово, Григорівка, Лугове) одночасно з похованням, або на поверхні попереднього насипу (Красноармійське, Сусанино). Подібні конструкції відомі в Північно-Західному Криму, Керченському півострові [Тощев 2007, с. 67]. У довгих курганах представлені й інші конструкції - «вали» з суглинку, і рови, які виступають якби «замінниками» кам’янимх стінок. Їх довжина в кургані 4 біля с. Октябрьське Первомайського району сягала майже 30 м. Більш масштабними за своїми розмірами виступають рови овальної форми, загальна довжина яких становила 56 м — Солдатове, 88 м з перемичками — Октябрьське; подібні конструкції відзначені і в курганах округлої форми. У ряді округлих курганів виявлено кромлехи з покладених плиском або встановлених на ребро плит і кільцеві рови.

Курган біля с. Солдатове за своїми конструктивними особливостями є унікальним. Єдине поховання зрубної культури в кам’яному ящику впущено у споруду, що не має поки аналогів у всьому зрубному ареалі, які В.А. Колотухін і Г. Н. Тощєв інтерпретують як святилище [Тощев 2007, с. 75].

Насипи над основними похованнями незначні за розмірами. Їх висота сягала 1,5 м, а діаметр до 35 м. В окремих випадках над похованнями перебував кромлех, дуже рідко подвійний або потрійний, іноді й рів. В курганах фіксується від одного до 13 впускних поховань різних конструкцій. Певною планіграфічної закономірності в їх розташуванні не відзначається, переважає в цілому їх розміщення у південному секторі [Колотухин 2003, с. 79]. В окремих насипах відзначене рядове планування (с. Григорівка). Дуже рідко поруч або навколо поховання відзначається тризна (Чкалово, Криловка). Основні поховання представлені всіма типами і не мають істотних відмінностей від впускних.

2.2 Типи поховальних споруд

Серед поховальних споруд зрубної культури виділяється три типи. Перший тип — поховання в кам’яних ящиках. Ці комплекси виявлені переважно в місцях з виходом каменю — Передгірному Криму, на Тарханкуті і прилеглого до нього степу, на Керченському півострові [Колотухин 2003, с. 81].

Кам’яні ящики (основні та впускні) зводилися в попередньо вириті ями різної глибини. Вони складалися з поставлених вертикально або з нахилом дрібних плит з черепашнику або вапняку. Ящик перекривався однією або двома плитами, рідко покривні плити розташовувалися на дерев’яному накаті (Солдатове). В окремих випадках над кам’яним ящиком фіксувалася підсипка суглинком. Відзначено випадки забутовки щілин між плитами дрібною щебінкою (Солдатове, Наташине, Виноградове), підмазування глеем. До цієї групи належать і три «гробниці» (за термінологією В.А. Колотухіна) в могильнику Криловка, які складені з покладених плиском тонких плит.

Кістяки в кам’яних ящиках, як правило, лежали в сильно скорченому положенні на лівому боці, набагато рідше на правому і дуже рідко на спині. Орієнтація похованих стійка, домінують східний і північно-східний напрямок [Тощев 2007, с. 89]. Переважає розміщення рук кистями перед лицьовою частиною черепа, в інших випадках їх положення різноспрямовано — одна піднесена до лицьової частини, інша зігнута під прямим або тупим кутом.

Окремі поховання за такими показниками як конструкція — кам’яний ящик, підмазування щілин або дна ящика глеем, цілком порівнянні з групою так званих «кемі-обинских» ящиків, для яких характерно і скорчене на боці положення похованих. Але в зрубний час плити оброблені менш ретельно. У ряді випадків найбільш виразним показником є інвентар, який представлений різними варіантами посудин банкоподібного типу.

В окремих похованнях зафіксовано наявність охри, крейди, вугілля. Для деяких поховань у кам’яних ящиках відзначена напутня їжа. Поширення отримує звичай класти напутню м’ясну їжу у вигляді частини хребетного стовпа з коротко обрубаними ребрами в зчленуванні з хвостовими або шийними хребцями. В деяких виявлені астрагали (Іллінка, Виноградове). В окремих випадках поряд з похованим знаходився людський череп або його уламки (Біле, Чистеньке). Відомі й кенотафи цього часу (Віліно) з інвентарем [Храпунов 2003, с. 79].

Другий тип поховальних споруд рубної культури характеризується ямами овальної або прямокутної форми, перекритими кам’яними плитами або накидкою з каменю, а в степовій зоні зазвичай дерев’яним накатом. Представлені як основними (Іллінка, Виноградове, Лугове), так і впускними могилами. В одному випадку (Піщане) стінки ями були викладені вапняковою галькою, з неї складалося і перекриття.

Поховання 3 в кургані біля с. Сусанине здійснено в ямі зі звуженими донизу стінками і перекриттям двома великими плитами, обкладеними по периметру і зверху двома великими каменями. Висота такої купольної споруди сягала 0,8 м. Кістяки в різного ступеня скорченності орієнтовані переважно у східному напрямку. За рідкісними винятками всі вони супроводжувалися посудинами банкоподібного типу [Ольховський 1991, с. 94].

У кургані на горі Клементьєва виявлено три поховання епохи пізньої бронзи. Основна могила представляла собою грунтову яму розміром 0,8−1,05 м, глибиною 0,7 м. Були перекриття з двох плит і кам’яний заклад, порушений окопом і траншеєю часів Великої Вітчизняної війни. Його діаметр — 7 м, висота — до 1,1 м. Заклад складався з необроблених вапнякових і черепашкових плит і сплощених каменів, покладених насухо на висоту 7 — 10 рядів. Поховання парне із західною орієнтацією: перший скелет лежав на спині з підігнутими колінами, кисті рук знаходились в області ключиць, другий скелет лежав на лівому боці з елементами скорченности.

Поховання третьої групи вчинені в ямах овальної, підпрямокутної або підтрапецеподібної форми, біля основи яких іноді зведений кромлех (Лугове). У невеликих за розмірами ямах кістяки лежали переважно на лівому боці, набагато рідше — на правому, поодинокі позиції на спині.Домінуючими є східне, північно-східне спрямування. У переважної більшості похованих руки зігнуті в ліктях і кистями піднесено до лицьової частини черепа. Також поодинокі поховання в дерев’яних ящиках — Фронтове [Колотухин 2003, с. 95]. Дно деяких могил посипалося шаром крейди або рослинами. Фіксуються також випадки накриття кістяка деревно-рослинною циновкою, наявність очеретяного перекриття (поховання поблизу с. Чкалове). Однак слід зазначити, що окремі поховальні комплекси виділяються із загальної маси більшими могильними ямами, де поховані укладені на шкури тварин. До числа «престижних», ймовірно, належали і поодинокі поховання, здійснені за обрядом трупоспалення, яке відбувалося на стороні. Ті й інші зазвичай супроводжуються бронзовими ножами-кинджалами. Напутня їжа в похованнях цієї групи відзначена рідко [Колотухин 2003, с. 101]. Найбільш поширеною категорією інвентарю є різні варіанти банкоподібної неорнаментованої кераміки. До досить рідкісних відноситься основне поховання-кенотаф (Курені), яке супроводжувалося бронзовим ножем і скелетом вівці.

Слід так само відзначити, що відмінності між виділеними трьома групами виявляються, перш за все, в конструктивних деталях похоронної споруди, за всіма іншими показниками (поза похованого, орієнтація, інвентар) вони дуже близькі між собою, нерідко зосереджені в межах одного насипу. У рівній мірі не простежується відмінностей і в орієнтації похованих виділених груп різних зон. Переважає східна і північно-східна орієнтація.

2.3 Поховальний інвентар

Матеріал з поховань різних конструкцій в різних зонах півострова вельми близький між собою і досить одноманітний. У складі поховального інвентаря переважає кераміка. Зазвичай в похованні знаходилась одна посудина, частіше покладена біля черепа, рідше в інших місцях (біля колін, в кутку могильної ями, її наповненні). Досить часто поряд з похованим знаходився уламок посудини. Відомі і рідкісні комплекси з двома посудинами, нерідко різних форм. В одному з підкурганних поховань недалеко від с. Чкалове були знайдені дві посудини — посудина банкової форми зі злегка потовщеним віночком, прикрашеним довільними нарізками, і широким пласким дном, кілька тюльпаноподібної форми з глибокими косими вдавлениями по вінцю і плечах.

Колекцію кераміки характеризують різні варіанти банкоподібних і горщикоподібних посудин, менш представлені підгострореберні посудини різних розмірів зі звуженими догори стінками. Орнамент представлений на одиничних екземплярах.

Поширеними знахідками виступають вироби з кістки — проколки з фігурними головками; намиста і прясло — Григорівка; лощило — Лугове; проколка — Філатівка. В окремих різнотипних впускних похованнях знайдені астрагали — Іллінка, Виноградове, Танкове, Степове. В основному похованні кургану біля с. Журавлівка знаходилося 15 астрагалів [Березанская 1986, с. 79].

Серед знахідок із бронзи переважають ножі листоподібної форми з яких перехрестя черенком — Курені, Дальнє, Філатівка, Степове, Криловка Первомайського району та ін. В останньому похованні знаходився і батіг, руків'я якого скріплене бронзовою спіраллю.

Цікавий комплекс із с. Далеке. Кам’яний ящик був потривожений в давнину. У східному куті перебувала підгострореберна посудина зрубного вигляду, а посудина з валиковою орнаментацією знаходилась на рівні давнього горизонту у зовнішньому західному куті ящика [Березанская 1986, с. 84]. У кургані біля с. Дальнє зрубне поховання (кремація) перекривало поховання євпаторійського типу.

Матеріали цих поховань можуть вказувати на хронологічний стик носіїв двох культур. Сполучення різних іншокультурних ознак (конструктивні особливості, інвентар) вказують на короткочасний відрізок співіснування різних груп культурно-історичної спільноти багатоваликової кераміки і населення бережнівсько-маївської зрубної культури, просунулися зі степового Причорномор’я.

3. Сабатинівська культура

Пам’ятники сабатинівської культури в Криму в основному представлені поселеннями. Виділення похоронних сабатинівських пам’яток в Криму так само актуальне і складно, як і для всього Причорномор’я. В. В. Отрощенко зазначає, грунтуючись на матеріалах степового Причорномор’я, про відсутність істотних відмінностей у поховальному обряді сабатинівців та бережнівсько-маївської зрубної культури, їх близькість [Отрощенко 2001, с. 107]. На користь висловленого положення свідчить і виявлене на Кіровському поселенні сабатинівської культури поховання, в якому кістяк лежав в сильно скорченому положенні головою на схід. Тому цілком імовірно, що значна кількість інтерпретується як бережнівсько-маївська зрубна культура поховань, може відноситься і до сабатинівської культури.

Швидше за все, до поховальних комплексів цього часу відносяться Сусанине, Крилівка Первомайського району. Характерною для виявлених в них посудинах рисою є орнаментація валиком, які проходять під самим краєм вінця [Колотухин 2003, с. 106]. Посудина з Сусанине має незімкнуті, що заходять один за одного кінці, а валики двох інших розчленовані відповідно прямими насічками і пальцевими вдавлениями.

Ранньосабатинівським горизонтом датується знайдений у кургані біля с. Криловка Первомайського району набір бронзових речей. В цілому бронзові вироби отримують більш широке поширення.

Таким чином, деякі дослідники відзначають в Криму довгострокове, мирне співіснування носіїв зрубної і сабатинівської культур. Не виключено і злиття цих культур, що відбилося у поховальному обряді і матеріальному оформленні. При цьому сабатинівська культура є автохтонною, генетично пов’язаною з попередніми різними групами багатоваликової кераміки, а носії зрубних традицій розглядаються як мігранти, які переселилися до Криму з степового Причорномор’я.

4. Білозерська культура

Поховальні пам’ятники цього періоду на території Криму також нечисленні. Відомі комплекси представлені одиничними курганами та грунтовими похованнями. Останні утворюють невеликі могильники, сконцентровані в Гірському Криму в зоні розташування поселень. Для степового Криму поховальні пам’ятки за опублікованими даними не відомі. Набагато інформативнішими є матеріали ряду грунтових могильників.

4.1 Могильник біля с. Донське. Могильник у с. Донське

Плаский могильник, розташований в 2 км на захід від села Донське на вододілі в районі Третьої гряди гір, був виявлений при дослідженні кургану в 1986 році і примикав до нього зі сходу. Поховання здійснені в кам’яних ящиках, у деяких поздовжні стіни складено з двох плит кожна. Пам’ятка повністю не досліджена. З 13 розкритих могил 5 орієнтовані по осі південь-північ. Внутрішні розміри ящиків від 1,08 — 0,6 м до 1,8 — 0,8 при висоті стінок 0,45−0,6. Могильник пограбований, положення похованих встановлено у восьми випадках: в одному кисті підняті на рівень лицьової частини черепа, в іншому — до південної стінки ящика. Супроводжуючий інвентар — ліпні кубки, перламутрові і кістяна намистини, фрагменти бронзових спіралеподібних і трубчастих про низок [Тощев 2007, с. 134].

4.2 Могильник біля с. Зеленогірське (Новокленове)

зрубний культура курган могильник Могильник досліджувався А.А. Щепінським і Є.Н. Черепановою в 1969 р. довгий час інформацію про нього отримували з короткої згадки названими авторами цього пункту в одному з інформаційних збірників [Колотухин 2003, с. 123]. Завдяки В. А. Колотухіну в даний час є більш повне уявлення про цей пам’ятник. Як і в Донському, частина поховань розташовувалася в підлогах курганів. Виявлено 27 поховань. У грунтових ямах різної форми кістяки лежали на правому і лівому боці, один на спині. Переважає південний, південно-східний напрямки, але в п’яти випадках відзначена східна і північно-східна орієнтація. У наборі інвентарю широко представлені кубки, бронзові браслети та скроневі кільця.

4.3 Могильник Ташли-Баїр

Невеликий грунтовий могильник Ташли-Баїр виявлено при дослідженні грунтового некрополя Нейзац під Сімферополем у 2003 р. [Тощев 2007, с. 143] Він розташований в 0,5 км на південний схід від с. Баланове Білогірського району. Знаходиться на схилі гори Ташли-Баїр, що обмежує зі сходу долину річки Зуя. На ділянці площею близько 100 м² виявлено 9 поховань, здійснених за єдиним поховальним обрядом. Всі поховання знаходилися в шарі щільної темної землі, вище рівня материка, на глибині 0,45 — 1,0 м від сучасної денної поверхні. Могильні ями не простежені. Поховання відбувалися в скорченому положенні, три — на правому боці, решта на лівому. Поховані орнаментовані головами на південь. Кисті зігнуті в ліктях рук перебували перед лицьовою частиною черепа. Біля черепа одного з похованих виявлена пара бронзових скроневих підвісок, на місці грудей — скляна намистина.

Спільними для розглянутих пам’яток (4 могильника — 64 поховання) є їх грунтовий характер. Для всіх розглянутих вище могильників характерна скорчена на боці позиція, південна орієнтація, близький інвентар — столовий посуд, прикраси. За цими показниками дані могильники порівнянні з пам’ятниками степового Причорномор’я і, мабуть, відображають єдину підоснову. Наявність поховань у кам’яних ящиках є, швидше за все, особливістю «гірничокримського варіанту білозерської культури», оскільки більше ніде подібних комплексів не засвідчено. Поховальний інвентар грунтових могильників по номенклатурі значно поступається за матеріалами аналогічних пам’яток Північного Причорномор’я.

Висновки

Таким чином, період пізньої бронзи в Криму знаменується поширенням на території півострова трьох культур — зрубної, сабатинівської і білозерської. Зрубна представлена курганними похованнями різних конструкцій, носії сабатинівської культури практично не залишили поховань, за винятком невеликих поховань на території поселень, які є основними носіями інформації. Білозерська культура представлена і поселеннями, і могильниками і характеризується відсутністю курганних насипів. Проблема диференціації цих культур протягом тривалого часу залишалася предметом дискусій серед дослідників. Однак сучасна джерельна база дозволяє виявити відмінності між культурними спільнотами, беручи до уваги відмінності і особливості поховальних конструкцій, позиції похованого, своєрідність інвентаря. Схожість цих трьох культур так само залишається актуальною і свідчить про співіснування, наступності і запозиченнях між їх носіями.

Література

1. Археология Украинской ССР. — Т.1. — К.: Наукова думка, 1985. — 566 с.

2. Колотухин В. А. Поздний бронзовый век Крыма / В. А. Колотухин. — К.: Стилос, 2003. — 139 с.

3. Культуры эпохи бронзы на территории Украины / С. С. Березанская, В. В. Отрощенко, Н. Н. Чередниченко, И. Н. Шарафутдинова. — К.: Наукова думка, 1986.-164 с.

4. Ольховский В. С., Отрощенко В. В. Курганное святилище эпохи бронзы в Крыму / В. С. Ольховский, В. В. Отрощенко // Древности степного Причерноморья и Крыма. — Т.2. — 1991. — С. 111−125.

5. Отрощенко В. В. Проблеми періодизації культур середньої та пізньої бронзи Півдня Східної Європи (культурно-стратиграфічні зіставлення) / В. В. Отрощенко. — К., 2001. — 290 с.

6. Тощев Г. Н. Крым в эпоху бронзы / Г. Н. Тощев. — Запорожье, 2007. — 303 с.

7. Храпунов И. Н. Древняя история Крыма / И. Н. Храпунов. — Симферополь: СОНАТ, 2003. — 190 с.