Воєнні дії на територї України 1914-1916 рр

Зміст.

Вступ 3.

1 Україна: полі битви 5.

2 Воєнні дії на територї України 9.

2.1 Галиційська битва. 9.

2.2 Карпатська операція 10.

2.3 Горлицька операція 11.

2.4 Брусиловський прорив 15.

3 Україна: в вогні великої війни 19.

Загальні висновки 22.

Використана література 24.

Вступ.

19 июля (1 серпня) 1914 року спалахнула Перша світова війна. Вона виникла як наслідок крайнього загострення суперечностей між головними капіталістичними країнами за новий поділ світу. Війну готували усі імперіалістичні країни. Європа поділилася на два блоки: із одного боці Троїстий союз у складі Німеччини, Австро-Угорщини та Італії (в ході війни Італія відійшла від Троїстого союзу, а до нього приєдналася Туреччина й Болгарія), а із іншого — Антанта, до якої вийшли Англія, Франція та Росія. На боці Антанти згодом воювали Японія, Італія, Румунія й США. Всі держави виношували свої загарбницькі цілі. Була також думка, що тривала й виснажлива війна допоможе імперіалістам «одвернути трохи в інший бік увагу здушеної в бочці, неспокійної маси», тобто задушити революційний рух, який в ряді країн набув загрозливих розмірів.

Напередодні війни у громадській думці багатьох найрозвинутіших країн вкоренилося переконання, що в умовах, коли світло ставши єдиним економічно, при сучасному високому розвитку науки й техніки, майбутнє належить взагалі лише так званому «мирному змаганню народів», й війна неможлива. Алі вийшло навпаки: економічна єдність світу послужила підгрунтям задля всесвітнього братства, а всесвітньої бойні.

Перша світова війна, що почалася як збройний конфлікт між обома групами імперіалістичних країн, поставила епіцентр військово-політичних дій. Українську «карту» в тих рокта прагнули розіграти Німеччина, Австро-Угорщина, Румунія, свої інтереси в цьому реґіони намагалися відстояти Англія й Франція. Українці, розділені кордонами й фронтами, змушені були воювати один проти одного за чужі їм інтереси.

Не маючи своєї державності, щоб захистити свої корінні інтереси, українці зазнали у війні особливо відчутних втрат. Українці воювали по обидва боки ворогуючих, змушені були вбивати один одного, воюючи за імперії, котрі ігнорували укра-їнські національні інтереси. Війна готувала Україні величезні страждання у руїни, оскільки воєнні дії велися на її територї.

1 Україна: полі битви.

Перша світова війна поклала вухо глибоким змінам у житті суспільства, котрі повністю виявили собі у часи революції, а їхнього віддалений відгомін відчувався впродовж усього ХХ століття. Перш на, війна поставила укра-їнські землі у центр великих геополітичних змін у Центральній й Східній Європі, котрі завершилися аж із розпадом соціалістичної системи й Радянського Союзу у 1989;1991 рр. Від самого початку боїв літом 1914 р. укра-їнські землі стали одним з основних воєнних театрів на східному фронті, де у боротьбі зійшлися два старі супротивники — Австро-Угорщина і Німеччина із одного боці, та Росія, із іншого. Без перебільшення можна сказати, що Україна із її багатими людськими й природними ресурсами був одним із найбільш головних виграшних призів для шкірного із них.

Напередодні першої світової війни підросійська Україна виробляла понад 1 млрд. пудів (близько 16 млн. тон) хліба. Ця цифра мала магічну притягальну силу— встановлення контролю над цією величезною європейською житницею служило конкретною військово-політичною ціллю для всіх воюючих у цьому регіону сил сторін. Особливо її роль зросла под кінець війни, коли над Берліном, Віднем, царським Петроградом, а згодом більшовицькою Москвою зависла примара голоду, й хліб ставши питанням життя, і смерти політичних режимів, котрі панували у кожній із цих столиць.

Іншим чинником було б використання людських ресурсів України. За раз в раз війни російська армія прикликала до своїх лав 3,5 млн. українців, австро-угорська — близько 300 тис. За своєю чисельністю українці були другою (после росіян) національною групою у російській та п’ятою (после німців, угорців, поляків та чехів) в австро-угорській армія.

Не менш важливими були геополітичні розрахунки. як писавши у 1897 р. німецький публіцист Пауль Рорбах, «хто володіє Києвом, тієї має ключ від Росії». Німецькі та австрійські воєнні експерти добро розуміли, що відірвання українських земель від Росії ставити под сумнів існування імперії Романових як великої європейської держави й створить стіну між власне Росією, Центральними державами та Балканами.

Всі країни, котрі вступив у війну, враховували важливість українського чинника. Не дивлячись тих, що укра-їнські землі входили у склад Австро-Угорської імперії, першу скрипку у вирішенні питань грала Німеччина. Вона розглядала варіант відродження української держави й входження її у склад майбутньої Німеччини" разом із Нідерландами, Бельгією, Австро-Угорщиною, Данією, Польщею, Прибалтикою, слов’янськими землями Балканського півострова тощо. У цьому контексті Україна розглядалася як плацдарм для просування на схід й потенціальна колонія, звідки можна було б черпати сільськогосподарські продукти й природну сировину.

Австро-Угорщина претендувала на Волинь й Поділля, разом із тім не відмовляючись від панування в Східній Галичині, Закарпатті та Північній Буковині. Австрійський уряд метою своєї політики у війні проголосив відрив від Москви українського народу й заснування самостійної України, чим мав послабити вплив Росії в басейні Чорного моря.

Якщо Німеччина і Австрія були зацікавлені у захопленні підросійської України, то Росія мріяла про завоювання Галичини, Буковини й Закарпаття. Петербург постійно виставляв собі як захисник поневолених слов’янських народів Габсбурзької імперії, у т.ч. «руських» із «Підкарпатської Русі». Приєднання цієї землі до Росії мало завершити справу збирання «руської спадщини», якої розпочав ще в XIV ст. московський князь Іван Калита. Росії йшлося непросто про приєднання Галичини, але й і про придушення тут гнізда «мазепинства», що поширювало свої впливи на Наддніпрянську Україну. У австрійсько-російських відносинах Галичина фігурувала на іншому місці после Балкан як causa belli.

Не чудово, що на Галичину було б спрямоване головне вістря російської атаки на Південно-Західному фронті. Уже початку вересня 1914 р. російські війська окупували Львів, а до кінця Першого року війни російська армія втримувала усю Галичину, Буковину, а також північно-східну частину Словаччини й Закарпаття. Російська окупація цих земель тривала недовго. Під тиском об'єднаного австро-німецького контрнаступу російське військо до кінця червня 1915 р. не лише полишило усю Галичину й Буковину (за винятком вузької смужки на схід від Тернополя), але й і змушене було б до початку осені віддати противнику частину Волині.

У середині 1914 р. у війну на боці Німеччини вступила Туреччина. У ніч із 15 на 16 жовтня 1914 р. турецький флот бомбардував Одесу, Феодосію, Новоросійськ, а сухопутні війська почали наступ на Кавказ. Це зумовило появу для створення нового фронту — Кавказького й викликало розпорошення її збройних сил. Бої на цьому фронті малі, в основному, місцевий характер.

У першій половині 1916 р. становище на фронті знову змінилося на користь російської сторони. Наприкінці травня 1916 р. російські війська под командуванням генерала Брусілова розпочали наступ й до кінця літа захопили Буковину й східну частину Галичини включно із Тернополем та Західну Волинь разом із Луцьком. «Брусіловський прорив» був, мабуть, найвдалішою воєнною операцією російської армії за раз в раз війни. Алі її спроби захопити у ході наступу Львів закінчилася провалом. Після відбиття російської атаки літом 1916 р. лінія фронту залишалася незмінною. Влітку 1917 р. вже новий, революційний російський уряд розпочав черговий наступ. Він завершився крахом, і німецька і австрійська армії до кінця 1917 р. просунулися на схід по українській територї навіть трохи далі, ніж смердоті були наприкінці 1915 р.

2 Воєнні дії на територї України.

2.1 Галиційська битва.

Запеклі бою в серпні 1914 р. кипіли в Галичині між російськими і австро-угорськими частинами. 21 день, на просторі між Дністром й Віслою йшла грандіозна Галиційська битва. По обидва боки в ній брала доля более мільйона Чоловік. На початку російські армії із працею витримували могутній тиск супротивника. Алі потім у боях відбувся перелом.

Російські війська перейшли в наступ, спираючись на могутню підтримку артилерії. гармати стріляли нерідко, що розжарювалися до червоного. Якщо солдата роняв на гармату кашкет, він негайно спалахував, як у гарячій печі. При такій стрілянині, звичайно, витрачалося дуже багато снарядів.

Австро-угорська армія безладно відступала, кидаючи зброю, обози і артилерію. Тисячі австрійських солдатів здавалися в сповнений. 21 серпня російські війська зайняли залишений супротивником Львів й руйнували далі на захід. Австрійці втратили 226 тисяч Чоловік пораненими і убитими й близько 100 тисяч полоненими. Втрати росіян склали 230 тисяч полоненими, убитими й пораненими. Росіяни втратили 94 гармат й захопили 400 ворожих. Таким чином, «велика Галиційська битва», як неї називали, закінчилася повною поразкою австро-угорської армії. Вона позбавилася более третини свого складу й до кінця війни уже не змогла оправитися від цого удару.

Наступаючі російські армії взяли в облогу Перемишль, а 9 березня 1915 р. взяли його. При цьому в сповнений потрапили 9 ворожих генералів, 2,5 тис. офіцерів, 120 тис. солдата; було б узято 900 знарядь й безліч інших військових трофеїв. Під годину облоги Перемишлю, як й в Галиційської битві, російські війська витратили величезну кількість снарядів.

Галиційська битва — одна із найбільших стратегічних операцій першої світової війни. Вона характеризувалася складністю й великим розмахом. Воєнні дії розгорнулися спочатку на фронті в 320 км, який розширився потім до 400 км, й продовжувалися понад місяць. Вони складалися із ряду одночасних й послідовних операцій груп армій. Їхнім завершенням з’явилося загальне переслідування австро-угорських військ усіма російськими арміями Південно-Західного фронту. Алі австро-угорським арміям удалося все-таки уникнути повного розгрому.

2.2 Карпатська операція.

Взимку 1914;1915 р. російські війська вели важкі, кровопролитні бої в передгір'ях Карпат. Незважаючи на великі втрати, їм удалося відкинути супротивника. У суворі морози росіяни переборювали зледенілі гірські схили, пробиралися через замети. У результаті їм удалося опанувати значною частиною Карпатського хребта.

До початку 1915 р. армії Південно-Західного фронту займали розтягнуте положення уздовж Карпатського хребта. Вони вели оборонні бої із австрійськими військами, що прикривали шляхи на Угорську рівнину. Складні умови гірського театру й сувора зима створювали обом сторонам великі труднощі. Військові керівники враховували цю обставину у своїх рішеннях. Задовго до прийняття Ставкою загального плану кампанії 1915 р. командування Південно-Західного фронту зі своєї ініціативи приступило до розробки плану операції, спрямованої до якнайшвидшого форсування Карпат.

На початку января германо-австрійці перейшли в наступ по всьому фронті від Буковини до Мезалаборча, даючи два удари: один від Ужгорода на Самбір, іншої — від Мункача на Стрий. Вони малі намір, переборовши Карпати, вийти на лінію Перемишль, Стрий й потім просуватися в напрямі Львова.

Головнокомандування Південно-Західного фронту вживало термінових заходів, щоб відновити положення. Ставка розгадала задум німецького командування: новий план дії обох супротивників, до здійснення якого смердоті приступили, полягав у нанесенні рішучих ударів на крайніх флангах стратегічного фронту: зі Східної Пруссії й через Карпати.

До середини лютого обстановка в смузі Південно-Західного фронту був складною. Після важких боїв ворогу удалося потіснити лівофлангові війська армії Брусилова, що змушені були под ударами Південної й 5-ї армій супротивника очистити передгір'я Карпат й відійти до рік Прут й Дністер. З кінця березня в районі Карпат відбувалися бої місцевого значення.

Карпатська операція не виправдала надій обох сторін. У ній зазнав аварії план австро-німецького командування щодо широкого охоплення лівого крила російських армій. Бойові дії вилилися у фронтальний бій у Карпатах. Військові керівники стояли перед необхідністю пошуку нових стратегічних рішень.

2.3 Горлицька операція.

Положення, яку склалося на південному крилі російського фронту в середині апреля 1915 р., серйозно турбувало військове командування Центральних держав. Армії Росії глибоко вклинилися в межі Австро-Угорщини. Вони взяли Перемишль й Тарнов, захопили майже усі найважливіші перевали Карпат. Створилася погроза виходу росіян на Угорську рівнину. Німецьке командування вирішило допомогти своєму союзнику.

Обстановка на західноєвропейському фронті дозволяла зняти частину військ й направити їхні проти росіян. На думку генерала Еге Фалькенгайна, найкращим рішенням винен був з’явитися фронтальний удар із метою прориву фронту на одній із його вирішальних ділянок.

При виборі напрямі головного удару німецьке командування зупинилося на ударі ближче до центру, між Віслою й Бескидами. Істотну роль при виборі цого напрямі зіграли і економічні розуміння. У районі Горлиці, Дрогобичу розташовувалися багаті родовища нафти, Яка в умовах блокади був дуже потрібна Німеччини.

Наступ германо-австрійських військ почалося удесятеро часів ранку 19 апреля. Загальній атаці передувала могутня артилерійська підготовка, що тривала біля доби.

Можна вважати, що події Горлицької операції пройшли у своєму розвитку три етапи. перший із них — із 19 по 23 апреля — включав прорив армією Макензена оборони 3-й армії в районі Горлиці й відхід російських військ до р. Вислока. Інший етап — із 24 по 30 апреля — охоплював оборонні дії 3-й й 8-ї росіян армій у межиріччя Вислоки й Сану. Третій етап — із 1 по 9 червня — склали бої на рубежі р. Сан й відхід російських військ за Львів.

На шкода, у росіян до початку весни уже був майже вичерпаний запас артилерійських снарядів, розрахований на недовгу війну. Витрата снарядів у Перші місяці війни виявилася непередбачено великою. Перед чудово збройними солдатами Макензена росіяни солдати виявилися майже беззбройними.

19 апреля 1915 р. почався «великий відступ» російських армій. Раптово з’ясувалося, що їм катастрофічно не вистачає самого необхідного — снарядів, патронів, рушниць, навіть чобіт. Нерідко новобранці потрапляли в діючу армію без взуття, й їм приходилося боротися босими…

Не усі бійці малі гвинтівки, багатьом приходилося чекати загибелі чи поранення своїх товаришів, щоб одержати їхню зброю. Командування віддавало накази «не витрачати патронів даремно», «забирати патрони в поранених й убитих». Якось раз штаб Південно-Західного фронту розіслав телеграму про створення піхотних рот, збройних «алебардами»…

Алі гірше всього був найсильніший «снарядний голод». На ураганний вогонь супротивника росіяни могли відповісти лише рідкими одиночними пострілами. На один випущений росіянами снаряд приходилося приблизно 300 гарматних пострілів армії німецького генерала Августа Макензена. Генерал Микола Іванов із гіркотою написавши на одній із телеграм начальства про неможливість надіслати споряди: «Сумне повідомлення. Не треба було б б із такою підготовкою втягуватися у війну».

«Весна 1915 року залишиться в мене назавжди в пам’яті, — згадував генерал Антон Денікін. — Велика трагедія російської армії — відступ із Галичини. Ні патронів, ані снарядів. Ізо дні, у день криваві бої, ізо дні, у день важкі переходь, нескінченна утома — фізична й моральна, то боязкі надії, то безпросвітний жах».

Залишалося лише відступати, щоб урятувати армію від повного знищення. Російські війська залишили Перемишль, Львів — майже всю Галичину. Вони несли величезні втрати — загальне число убитих й поранених протягом години «великого відступу» склало 1 мільйон 410 тисяч Чоловік. У тієї ж годину відступ не був безладним, майже завжди він відбувався організовано. «Наш фронт, позбавлений снарядів, — зауважував пізніше А. Денікін, — повільно відходив крок за кроком, не допускаючи оточення й полони корпусів й армій, як це мало — в 1941 р., у перший період Другої світової війни». Наступаючий супротивник теж утрачав сотні тисяч солдатів і офіцерів полоненими, убитими й пораненими.

Алі причиною невдачі росіян у Горлицькій операції варто вважати не лише недолік боєприпасів й перевагу супротивника може й засобах. Не менш важливими були й помилки в керівництві військами із боці командування російською армією. Розташовуючи значними резервами, воно та не зуміло уміло використовувати їхнього. Контрудари свіжих корпусів, переданих їм Ставкою, були організовані зле й не досягали своєї мети.

Під годину Горлицької операції російське командування вперше в широких масштабах проводило руйнування важливих об'єктів на шляхах руху австро-німецьких військ, знищення різного майна. На всіх напрямках були вивезені інтендантські вантажі, знищені мости, зруйнована залізнична полотнина, спалені станційні спорудження, викрадені паровози й вагони. Майно, яку не можна було б вивезти, знищувалося на місці. Мости зберігалися до останньої хвилини й вибухали под вогнем супротивника. Це сповільнювало просування австро-германців.

Горлицька операція тривала 52 дня. Це був одна із найбільш великих оборонних операцій першої світової війни. Російські війська були змушені облишити Галичину. Алі германо-австрійці не змогли домогтися великого стратегічного результату. Праворуч звелася фактично не дуже до прориву російського фронту, а до його «протисненню».

2.4 Брусиловський прорив.

Через рік после початку «великого відступу» колишній «снарядний голод» відійшов у минуле. Бойовий настрій на фронті, що тепер добро забезпечувався, трохи піднявся. Щоправда, на війська пригноблене подіяли довгі місяці нерухомого стану самих рубежах.

І від 22 травня 1916 р. чотири армії Південно-Західного фронту руйнували в наступ. На світанку зненацька для супротивника на його позиції обрушився ураганний вогонь російської артилерії. Тепер не потрібно було б скупитися на споряди, й від тисяч вибухів австро-угорські окопи перетворилися в дійсне пекло. Легкі гармати били щохвилини, важкі — якщо в дві хвилини. Приходилося піклуватися лише про ті, щоб гармати не перегрілися. Протягом двох доби вал гарматного вогню котився по позиції супротивника. Він, як тоді говорили, «повністю вибивав» бойовище.

Вогонь російської артилерії був винятково ефективним. Це з’явилося результатом ретельної підготовки операції. У дротових загородженнях супротивника були пророблені коли б, а окопи першої й частково другої ліній виявилися зруйнованими.

У боях російські війська застосовували й хімічну зброю. Тепер усі солдати і офіцери російської армії уже малі протигази.

Протягом перших трьох днів наступу війська Південно-Західного фронту домоглися великого успіху. На напрямі головного удару ворожі позиції виявилися прорваними на фронті 70—80 км й в глибину на 25—35 км. Супротивник ніс великі втрати.

Австрійці вважали свої сильно укріплені позиції, на які смердоті зимували, зовсім неприступними. Один офіцер австро-угорської армії, узятий у сповнений на початку наступу, сказавши на допиті: «Наші позиції неприступні, й прорвати їхнього неможливо. А якби вам це удалося, тоді нам не залишається нічого іншого, як спорудити грандіозних розмірів чавунну дошку, водрузити її на лінії наших теперішніх позицій й написати: «Ці позиції були узяті росіянами, заповідаємо всім — нікому й ніколи із ними воювати».

Командуючий фронтом генерал Олексій Брусилов запропонував прорвати оборону супротивника не так на вузькій ділянці фронту, але в всьому протязі фронту. Такий новий прийом здавався незвичайним й навіть зухвалим. Проте атака майже по всьому фронті удалася. По імені командуючого наступ назвали Брусиловським проривом.

Австро-німецьке командування спочатку не додало особливого значення наступу цого фронту, вважаючи його демонстративним й думаючи, що до серйозних наслідків воно та не приведе. Однак проривши росіян у районі Луцька змусив змінити цю думку. Особливу тривогу викликала небезпека втрати Ковеля — великого вузла залізниць. Вихід військ Брусилова району відбився б на стійкості всього німецького фронту до півночі від Прип’яті.

До кінця июля російські війська знову відвоювали частину Східної Галичини й всю Буковину. Вони взяли його в сповнений 8 тисяч ворожих офіцерів, 370 тисяч солдатів, захопили 500 гармат й величезну кількість іншого озброєння. Усього за годину Брусиловського прориву супротивник втратив до $ 1,5 мільйонів військовослужбовців. Втрати росіян були втроє менше, із них убитими 62 тисячі чоловік.

Щоб урятувати положення, супротивнику довелося терміново перекидати війська із інших місць. Армії Брусилова зштовхнулися фінансовий боєць і навіть із турками. Німеччина змушена був перекинути частину сил з-під Вердена, де йшли запеклі бої із французами. Це помітно полегшило положення союзників Росії.

3 червня австро-германці завдали контрудару. Вони малі намір шляхом концентрованого наступ в загальному напрямі на Луцьк ліквідувати успіх росіян й відкинути їхні у вихідне положення. Російські війська змушені були відбивати атаки ворога. Контрудару не набув розвитку. Завзятим опором росіяни зірвали задум ворожого командування.

У тієї годину, як на правому фланзі російські війська відбивали контрудару австро-угорців, лівофлангова 9-та армія успішно розвивала наступ. Її війська 4 червня форсували Прут, а 5 червня опанували Чернівцями. Переслідуючи відступаючого супротивника, смердоті наступного дня вийшли на ріку Серет.

Під впливом перемог Брусилова 14 серпня 1916 р. у війну на стороні Росії вступила Румунія. Однак ця подія лише ускладнила становище Росії. Австро-німецькі війська швидко розгромили слабку румунську армію й зайняли Бухарест. Російський фронт розтягся впритул до Чорного моря…

Наступальна операція Південно-Західного фронту влітку 1916 р. мала велике військово-політичне значення. Вона призвела до поразки австро-угорських військ у Галичині й Буковині. Супротивник втратив убитими, пораненими й полоненими до $ 1,5 млн. Чоловік, 581 гармату, 1795 кулеметів, 448 бомбометів й мінометів. Втрати росіян склали близько 500 тис. Чоловік. Брусиловський наступ, як відзначали німецькі військові історики, виявився самим важким потрясінням, що випадало доти на частку австро-угорського війська.

Проте, кампанія 1916 р. не виправдала повною мірою стратегічних завдань, закладених у єдиному плані союзного командування. Одночасного наступу не вийшло. І все-таки загальний підсумок кампанії був на користь союзників. Вони вирвали стратегічну ініціативу із рук австро-німецького командування. Вирішальну роль у цьому зіграв й Брусиловський наступ.

3 Україна: в вогні великої війни.

Не маючи своєї державності, щоб захистити свої корінні інтереси, українці зазнали у війні особливо відчутних втрат. Українці воювали по обидва боки ворогуючих, змушені були вбивати один одного, воюючи за імперії, котрі ігнорували укра-їнські національні інтереси. Наддніпрянська, чи Російська Україна, де наприкінці ХІХ ст. мешкало 23,5 млн. українців, дала російської армії 3,5 млн. солдатів, а з Західної, чи Австрійської України із 6,5 млн. які проживають тут українців було б мобілізовано 250 тисяч. У 1914—1915 рр. в Австро-Угорщині біло мобілізовано чоловіків від 21 до 42 років, а 1916 — 18−50 річних. Війна готувала Україні величезні страждання у руїни, оскільки воєнні дії велися на її територї.

Найбільше постраждало населення етнічних українських територій у складі Австро-Угорської імперії. Відступаючи війська лагодили масові репресії проти місцевих жителів, звинувачуючи їхні в зраді. Після перших поразок австро-угорських військ под годину бойових дій Першої світової війни в Австрії за намовою та доносами почалися страшні переслідування українців. Ситуація воєнного стану давала змогу австро-польській адміністрації в Галичині підірвати якомога понад укра-їнські позиції под приводом боротьби із русофільством. З іншого боці, австро-угорське командування, щоб виправдати свої поразки на фронті, посилаючись на звинувачення польської адміністрації, пояснювали ці поразки «зрадою українців», їхнього москвофільством. Західну Україну захлинув масовий терор. Тисячі українських селян, священиків, інтелігентів загинули безневинно на шибеницях й в казематах австрійських в’язниць. Десятки тисяч українців було б кинуто в концентраційні табори Талергоф, Гнав, Гмюнді, Терезєнштад, де смердоті були в жахливих умовах, тисячами гинули від хвороб й варварського поводження австро-польської влади. Лише в концтаборі Талергоф перебувало 30 000 русофілів й українофілів.

Мадярськи війська (гонведи — краєва самооборона) вішали людей без суду. «Прихід мадярських частин позначили численні насильства, грабунки, доконувані на місцевому українському населенні, — згадував генерал М. Тарнаєвський. — усі звірства, що їхнього допускалися схудоблі, півдикі люди, — малі за претекст уяви москвофільства нашого Богу духвинного селянства. У дійсності це був нагода безкарно розгнуздувати… первісні, дикі інстинкти».

М. Тарнаєвський мовивши про факт спалення живцем п’яти десятків українських селян в Ріпневі под Буськом. Знахабнілі австрійські генерали піддавали артилерійському обстрілу цілі укра-їнські села. 15 вересня 1914 року гонведи зарубували шаблями сорок українців серед білого дня на вулиці Перемишля.

І. Нагаєвський наводити загальну цифру втрат українців внаслідок австро-угорського терору, Яка становить 36 тис. цивільних людей тому числі стариків та жінок, розстріляних чи повішених, й скільки ж наших в’язнів загинуло в австрійських таборах.

Друга хвиля репресій на українських територіях прокотилася краєм после приходу російської армії. Ставлення російського офіцерства до місцевого населення формувалося над останню чергу под впливом брошюри члена «Карпато-руського визвольного комітету» Наркевича «Сучасна Галичина», якої командування Південно-Західного фронту роздало всьому командному складу. У брошурі негативно характеризувалися галицькі організації, політичні партії та їхні керівники, греко-католицька церква. Український рух подавався як цілком проавстрійський, мазепинський, антиросійський.

Призначений генерал-губернатор завойованих територій граф Про. Бобринський не приховував своїх намірів: «Я вводити тут російську мову, закон та устрій». Місцева адміністрація, якої склали далеко ще не кращі представники місцевих жителів, були, як це часто буває, ще «более католиками, ніж сам Папа». Тому укра-їнські жителі зазнали численні перешкоджання та обмежування в своїх діях та висловлюванні думок.

До кінця 1918 р. тривала Перша світова війна, і українська територія був одним із головним воєнних театрів у Східній Європі; после її закінчення тут розгорілися нові міжнародні конфлікти, пов’язані із повоєнним влаштуванням цих земель, що завершилися лише із укладенням Ризького договору у 1921 р. та рішенням Антанти стосовно Галичини у 1923 р.

Загальні висновки.

Перша світова війна — одна з самих тривалих, кровопролитних й значних по наслідках в історії людства. Вона продовжувалася более чотирьох років. У ній брали доля 33 країни із 59, що володіли у тому годину державним суверенітетом. Населення воюючих країн склало понад 1,5 млрд. Чоловік, тобто близько 87% всіх жителів землі. Під рушницю було б поставлено цілому 73,5 млн. Чоловік. Більш 10 млн. було б вбито й 20 млн. поранене. Жертви серед мирного населення, що постраждало від епідемій, голоду, холоду та інших нещасть воєнного години також обчислювалися десятками мільйонів.

Недоліки й прорахунки мирного врегулювання после Першої світової багато в чому підготували ґрунт для Другої світової війни. Трагедія, що осягла людство в середині XX в., кинула тінь забуття на Першу світову війну. Тім годиною вона залишила глибокий слід у сучасній історії. З годиною це стає усє более очевидно. Перша світова війна змінила звички й вдачі людей, зробила їхній более терпимими до державних форм насильства й посіяла зерна майбутніх міжнародних конфліктів, що зійшли кривавими зіткненнями уже у наше годину, наприклад у Югославії на початку 90-х рр. Потреби воєнного години змусили уряду воюючих країн удатися державному регулюванню промислового й сільськогосподарського виробництва, нормуванню цін й споживання, розподілу трудових ресурсів й товарів, дозуванню суспільно значимої інформації. Усе це не лише розширило функції держави, але й фактично поставило її над суспільством. Тут безсумнівно криється джерело посилення тоталітарних тенденцій у житті країн й народів у середині XX в. З досвіду Першої світової війни багато в чому виходили теоретики й практики не лише фашистської командної економіки в Німеччині і Італії, але й й «соціалістичного планового господарства» у СРСР. Прямо чи побічно він вплинув й на досвід державного регулювання в демократичних країнах, наприклад на розробку «нового курсу» США. Лише в результаті ліберальних реформ й перетворень, що охопили світ останній третині нашого сторіччя, людство поступове розстається із цією спадщиною.

Використана література.

1. Марголин Але Україна і жорсткого політика Антанти // Революція в Україні по мемуарами білих / Становив С. А. Алексєєв під редакцією Н. Н. Попова. М.-Л., 1930. 372 с.

2. Рявкин А. вибухнула Перша світова война.—М., 1993.

3. Майсурян А. Росія першої світової войне.—М., 1995.

4. Ростунов І.І. Російський фронт першої Першої світової. М., Наука, 1976.