Висновки.
Облікова політика: суть, значення та порядок формування
Зміст облікової політики становлять три складові: принципи, методи (способи) та процедури, прийняті на даному підприємстві для складання та подання фінансових звітів. Принципами виступають основні правила ведення обліку це — безперервність діяльності, автономність, періодичність, єдиний грошовий вимірник обачність та ін. до способів ведення бухгалтерського обліку можна віднести: способи… Читати ще >
Висновки. Облікова політика: суть, значення та порядок формування (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Отже, облікова політика — це комплекс прийомів, засобів, схем і процедур організації та ведення бухгалтерського обліку поточної господарсько-фінансової діяльності підприємства і складання звітності. Вона ґрунтується на засадах управлінського обліку, має управлінську спрямованість і є одним із напрямів розвитку обліку як науки.
Сутність облікової політики полягає в усвідомленні людьми моделі системи обліку, яка адекватно описує і відбиває в інформаційному просторі явища і процеси господарської діяльності підприємства.
Зміст облікової політики становлять три складові: принципи, методи (способи) та процедури, прийняті на даному підприємстві для складання та подання фінансових звітів. Принципами виступають основні правила ведення обліку це — безперервність діяльності, автономність, періодичність, єдиний грошовий вимірник обачність та ін. до способів ведення бухгалтерського обліку можна віднести: способи групування та оцінки фактів господарської діяльності, відшкодування вартості майна, що амортизується, організація документообігу, інвентаризації, способи застосування рахунків бухгалтерського обліку. Процедура обліку, тобто порядок оброблення даних та ведення обліку, визначається на рівні підприємства, а також містити альтернативні варіанти, що стосуються конкретного підприємства.
Облікова політика є складовою частиною фінансової звітності і повинна розроблятися самостійно кожним підприємством в Україні, зареєстрованим у встановленому чинним законодавством порядку. Основна її мета — забезпечити одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, необхідної всім користувачам фінансової звітності для прийняття відповідних управлінських та інвестиційних рішень. Документом, в якому фіксуються положення облікової політики, є наказ або розпорядження керівника підприємства, який затверджується на кожний наступний звітний рік.
Облікова політика повинна бути єдиною на підприємстві, тобто принципи облікової політики застосовуються усіма філіями, представництвами, відділеннями і іншими відособленими підрозділами незалежно від місця розташування. На практиці формування облікової політики підприємства здійснюється поетапно.
При виборі облікової політики необхідно враховувати наступні фактори: організаційно-правову форму (статус) підприємства; форму власності; галузеву належність; розміри підприємства; наявність структурних підрозділів; стратегію фінансово-економічного розвитку; рівень окупності витрат; рівень технічної оснащеності підприємства; кадрове забезпечення (рівень кваліфікації бухгалтерських кадрів, ініціативності та підприємливості керівників); економічний стан на підприємстві та Україні в цілому; стан законодавства.
При формуванні облікової політики передбачається майнова відокремленість і безперервність діяльності підприємства, послідовність застосування облікової політики, а також тимчасова визначеність фактів господарської діяльності. Облікова політика повинна відповідати вимогам повноти, обачності, пріоритету змісту над формою, несуперечності та раціональності.
Наслідки змін облікових оцінок відображаються у фінансовій звітності в тому періоді, в якому відбулася така зміна, а також у подальших періодах, якщо зміна впливає на ці періоди.
Формування облікової політики передбачає: 1. Вибір інформаційної бази для побудови облікової політики; 2. Визначення користувачів облікової інформації; 3. Обґрунтування факторів впливу, що виникають при складанні облікової політики; 4. Узагальнення сфери застосування облікової політики.
Таким чином, розглядаючи теорію і практику формування облікової політики в Україні можна прийти до висновку, що розрив між ними все ж таки доволі суттєвий. Хоч теоретичні дослідження цієї проблеми ведуться досить інтенсивно, на практиці обмежуються зовсім абстрактним наказом по підприємству, який є лише формальним переліком окремих фрагментів положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших інструктивних матеріалів і не в змозі охопити всю багатогранність аспектів формування облікової політики.