Хвощ польовий

Реферат на тему:

Хвощ польовий.

Хвощ польовий. Його цикл розвитку та значення.

Загальна характеристика папоротеподібних, їх відмінності від мохів та класифікація.

Папороть чоловіча, її будова та значення.

1. Хвощ польовий. Його цикл розвитку та значення Хвощі представлені переважно викопними формами. Вони виникли в девонському і досягли свого розквіту в кам «яновугільному періоді, утворивши найрізноманітніші форми — навіть гігантів заввишки близько 13 м. Сучасні хвощі нараховують близько 32 видів і представлені дрібним и формами — не більш як 40 см заввишки, з них 9 ростуть в Україні. Найпоширенішими тут є хвощ польовий, хвощ лучний, хвощ болотяний. Хвощі зустрічаються від тропіків до полярних районів, за винятком Австралії, і можуть жити як у болотистих, так і в сухих місцевостях. Деякі види містять в епідермісі силіцій, що надає стеблу жорсткості й міцності.

Спорофіт у хвощів складається з горизонтально розміщеного підземного стебла — кореневища, від якого відходять тонкі галузисті корені і членисті надземні стебла. Деякі бічні гілки кореневища здатні утворювати невеликі бульби із запасом поживних речовин. Стебло містить численні судинні пучки, розміщені навколо центральної порожнини. На стеблах, як і на кореневищі, чітко виражені вузли, що надає їм членистої будови. Від кожного вузла відходить кільце вторинних гілок. Листки дрібні, клиноподібні, розміщені також кільчасте, обхоплюючи стебло у вигляді трубочки. Фотосинтез відбувається в стеблі. Крім асиміляційних стебел у хвоща польового є ще нерозгалужені спороносні пагони бурого кольору, на кінцях яких розвиваються спорангії, зібрані в колоски. В них утворюються спори. Спори хвоща мають стрічкоподібні вирости (елатери), якими вони чіпляються одна до одної, а тому проростають групами, утворюючи хлорофілоносні гаметофіти. Одні з них — чоловічі заростки з антеридіями, другі — жіночі з архегоніями. Після запліднення за участю води розвивається новий організм. Після висипання спор пагони відмирають, а на їхньому місці виростають зелені галузисті (вегетативні, літні) пагони.

Хвощі є індикаторами кислотності грунтів; літні пагони використовують як сечогінний та кровоспинний засіб. Завдяки жорсткості стебел, пов «язаній з наявністю в них кремнезему, хвощі використовують для шліфування меблів, чищення посуду. Хвощі — злісні бур «яни, оскільки легка розмножуються вегетативне. Серед хвощів трапляються й отруйні (хвощ болотяний).

Хвощ польовий — Equisetum arvense L.

Для лікування використовують надземну частину.

Хімічний склад: алкалоїд палюстрин, флавонові глікозиди галутеолін, еквізетрин, і «зокверцетин, лютеолін; сапонін еквізотонін (15%), нікотин, смолисті, дубильні й гіркі речовини, аскорбінова кислота, каротин, глюкоза, жирна (3— 3,5%) та ефірна олії, кислоти (аконітова, яблучна, щавлева, кремнієва — близько 25% та її солі — близько 10%), білки, вуглеводи.

Фармакологічні властивості. Хвощ польовий має протизапальні, в «яжучі, кровоспинні, відхаркувальні, дезинфікуючі, протигнильні, сечогінні (сильніші, ніж діуретин) властивості, підсилює проліферацію сполучної тканини, сприяє ремінералізації тканин (що надзвичайно цінно при туберкульозі), стимулює функцію кори надниркових залоз, загальнозміцнювальним засобом.

Показання до призначення: набряки серцевого і ниркового походження (слід мати на увазі подразну дію сапонінів на ниркову паренхіму), кровотечі (носові, маткові, легеневі, гемороїдальні, із сечовивідних шляхів), туберкульоз, катар верхніх дихальних шляхів, ексудативний плеврит, запалення і виразки слизової оболонки рота і зіва, пісок і камені в «сечовивідних шляхах (розчиняє і виводить їх), цистит, уретрит, отруєння свинцем, геморой, важкозагоюваиі гнійні і різані рани, лишай, екзема, удари і трофічні виразки на шкірі, атеросклероз, радикуліт, фурункули, артрит, подагра, пітливість ніг.

Способи застосування. Внутрішньо — настій (4 чайні ложки подрібненої рослини на склянку окропу, настоюють 2 год.) по 3—4 столові ложки 3—4 рази на день; екстракт рідкий (відвар згущений до половини) — по пів чайної ложки 4—6 разів на день.

2. Загальна характеристика папоротеподібних, їх відмінності від мохів та класифікація Папоротеподібні належать до найбільш давніх груп вищих рослин. Одні систематики включають у цей відділ папороті, плауни і хвощі. Інші виділяють представників цих груп у самостійні відділи.

Папороті поширені фактично по всій земній кулі, починаючи з пустель і закінчуючи болотами, рисовими полями й солонуватими водоймами. Найрізноманітніші вони в тропічних вологих лісах, де представлені як деревоподіб ними формами (до 25 м заввишки), так і трав «янистимі та епіфітними (що ростуть на стовбурах і гілках дерев) Трапляються види папоротей завдовжки всього кілька міліметрів.

Звичайна рослина папороті, яку ми бачимо, — це безстатеве покоління, або спорофіт. Майже в усіх папоротей вії багаторічний, хоч є небагато видів з однорічним спорофі том. Папороті мають додаткові корені (лише у деяких виді] вони редуковані). Листки, як правило, за масою й розміра ми переважають стебло. Стебла бувають прямостоячі (стов бури), повзучі (кореневище) або виткі; часто розгалужу ються. У помірній зоні папороті (страусове перо, орляк щитник чоловічий) — багаторічні трав «янисті рослини; добре розвинутим кореневищем, від якого відходять чис ленні додаткові корені. Над землею розвиваються зазви чай великі перисторозсічені листки — ват. Молоді лист ки спірально закручені, в міру росту вони розкручуються У деяких видів розвиток листка триває впродовж трьоз років. На відміну від інших рослин листки папороті рос туть не основою, а верхівкою, як стебла, що свідчить пр (їхнє походження від стебла, їх розміри можуть становиті від кількох міліметрів до трьох і більше метрів. У більшост видів листки виконують дві функції — фотосинтезуючу спороутворювальну. На нижній поверхні листка зазвичаї знаходяться коричневі горбки — соруси з розміщеними І них спорангіями. Зверху соруси вкриті покривальцем. У спо рангіях у результаті мейозу утворюються гаплоїдні спори за допомогою яких і відбувається розмноження папорот (мал. 1).

На вологому грунті спори проростають, розвивається гаплоїдний заросток — гаметофіт — маленька зелена сер цеподібна пластинка завбільшки до 1 см. Заросток рост (в затінених, вологих місцях і прикріплюється до грунті за допомогою ризоїдів. На нижньому боці гаметофіта роз виваються антеридії і архегонії. Запліднення відбуваєть ся лише за наявності достатньої кількості вологи. По плів ці води, що виникає між заростком і грунтом, сперматозої ди рухаються до архегонія, який виділяє певні хімічні сти мулятори типу яблучної кислоти, відбувається заплід нення і утворюється диплоїдна зигота. Із зиготи розви вається спорофіт. Спочатку він росте як паразит на гаме тофіті, але невдовзі у нього формуються власні корені, стеб ло й листки — він стає самостійною рослиною. На цьомз завершується цикл розвитку папороті.

Мал. 1. Розвиток папороті:

А — статеве покоління (гаметофіт); Б — безстатеве покоління (спорофіт); 1 — заросток з архегоніями (а) і антеридіями (б); 2 і 3 — жіночі й чоловічі статеві клітини (гамети); 4 — зигота; 5 — пророслий заросток; Є — доросле безстатеве покоління; 7 — спорангій зі спорами; 8 — розкритий спорангій, з якого висипаються спори.

" Завоювання «папоротями суші виявилося неповним, оскільки покоління гаметофіта може існувати лише за наявності вологи й тіні, а для запліднення необхідна вода.

Викопні папоротеподібні утворили потужні пласти кам «яного вугілля. Кам «яне вугілля використовують як паливо й сировину в різних галузях промисловості. З нього добувають бензин, гас, горючий газ, різні барвники, лаки, пластмаси, ароматичні, лікарські речовини тощо.

Сучасні папоротеподібні відіграють помітну роль в утворенні рослинних ландшафтів на Землі. Деякі види папоротей використовують як декоративні рослини (адіант, аспленій, нефролепис). З кореневищ щитника чоловічого добувають глистогінні препарати.

Папороть чоловіча, її будова та значення ПАПОРОТЬ ЧОЛОВІЧА.

(блошник, брониця, глистник, іванове зiлля, дрiоптерис, орляк, папоротник чоловічий, щитник чоловiчий).

Dryopteris filix-max.

Багаторiчна трав «яниста спорова рослина родини папоротникових. Має сильне товсте кореневище. Листки великi, двоякоперисторозсiченi. На нижньому боцi листка в кiнцi лiта розвиваються спорагiї.

У народі про цю рослину кажуть «Папороть, що росте в лісі, тільки раз на рік цвіте. Не кожному щастить бачити цвіт папороті, але хто вже побачить, той щасливим буде все життя. Цвіте папороть на свято Іван-день — 6 липня опівночі. Щоб зібрати цвіт, під папороть потрібно простелити скатертину, на якій 12 разів святили паску. О 12 годині ночі на ній потрібно запалити свічку, яка 12 разів горіла на святі Пасхи. Як тільки з «явиться і опаде цвіт, скатертину з цвітом швидко згорнути і на жодні таємничі голоси не відповідати. Людина, яка стала власником цвіту папороті, буде все знати і бачити, тобто стане ясновидцем » .

Росте в вологих i тiнистих мiсцях, пiд кронами дерев.

Кореневище папоротi мiстить фiлiксову кислоту, аспідинол i фiльмарон.

Напровесні молодi пагiнцi збирають, вiдповiдним чином обробляють i маринують. Застосовують як приправа до м «ясних i рибних страв.

Препарати папоротi мають мiсцеву подразнювальну дiю. При всмоктуванні в кров розвиваються загальні токсичні ефекти — психотропний, нейротоксичний, гепатотоксичний — внаслідок збудження, а потiм пригнiчення центральної нервової системи.

Застосовують препарати чоловічої папороті при цестодозах. Лiкування здійснювати тільки у стацiонарi, у зв «язку з високою отруйнiстю рослини.

Симптоми отруєння: При самолiкуваннi можуть розвиватись нудота, блювання, проноси, болi в животi, головокружiння, головнi болi, пiдвищення температури тiла, тахiкардiя, задишка, втрата свiдомостi, епiлептиформнi припадки, психози, коматозний стан, звуження зiницi ока, атрофiя зорового нерва, токсична гепатопатiя, зниження артерiального тиску, сонливість, у дітей можливі збудження і галюцинації, марення.

Лiкування: промивання шлунка водою з додаванням активованого вугiлля, сольовi послаблюючi (натрiю або магнiю сульфат 30 г на 200 мл води), очисна клiзма, сечогiннi, серцево-судиннi засоби (строфантин, камфора, кордiамiн, новокаїнамiд), при судомах барбамiл 10% - 10 мл, сибазон 0,5% - 2 мл, гепатопротектори (токоферолу ацетат, натрiю селенiт, «карсил », «вiтогепат », унiтiол).