Методика викладання декоративного мистецтва в школі

Методика викладання декоративного мистецтва в школі

КУРСОВА РОБОТА.

МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА В ШКОЛІ.

ПЛАН.

I. Вступна частина.

1.1 Загальні відомості про навчання декоративно ;

прикладному мистецтву.

ІІ. Основна частина.

2.1 Значення народного декоративно — прикладно;

го мистецтва.

2.2 Зміст занять з декоративно — прикладного мис ;

тецтва.

2.3 Городець — центр народного художнього мис ;

тецтва.

2.4 Полховський Майдан — центр народного худож.

нього промислу.

2.5 Кіров — центр вробництва димковської іграшки.

2.6 Філімоново, Опошня — центри народних худож;

ніх промислів.

2.7 Матрьошки — як вид декоративноприкладного.

мистецтва.

2.8 Жостево — центр народного художнього про ;

мислу.

2.9 Золота Хохлома.

2.10 Палєх — центр народного художнього мистецт ;

ва.

ІІІ. Заключна частина.

ВСТУПНА ЧАСТИНА.

1.1.

На заняттях декоративним малюванням з першокласниками, вчитель повинен мати на увазі успіхи, які досягли учні в дитячих садах. На уроках малювання необхідно активно залучати твори народного мистецтва, вивчати прийоми пензлевого розпису, розвивати естетичне сприйняття дітей.

Зміст декоративної роботи в початкових класах значно ускладнюється. Вже в першому класі на уроках декоративного малювання учні повинні отримати певні естетичні знання: про народну глиняну іграшку, про виразні прийоми розпису. Відбувається подальша систематизація умінь та навичок у створенні власних композицій узора.

В процесі пед. керевництва дитячим декоративним мистецтвом.

на уроках органічно вписуеться група методичних прийомів, які знаходять застосування в роботі з дітьми дитячого сада: питальновідповідна бесіда про твори народного мистецтва, усне малювання, яке створює сюжет, котрій потрібне вирішувати декоративними засобами, прийоми пензлевого розпису, використовування аплікаціі, як елемента, який організує декоративну композицію і як засіб пізнання дійсності для декоративного узагальнення.

В підсумку на заняття зображувальним мистецтвом в молодших класах вчитель повинен приймати до уваги сенсорний та естетичний досвід, придбаний дитиною в дитячому саду. Звідси активне залучання на уроки декоративної роботи природнього матеріала для поширення досвіда учнів за спостереженням дійсності.

Вчитель повинен вміти з'єднати розвиток мислення та мовлення учнів молодших класів з естетичним пізнанням та художнім розвитком. Знайомство учнів навіть із звичайними художніми предметами повинно бути привідом для серйозної розмови про сутність естетичного у мистецтві та дійсності, про становлення сучасного стилю та моди, про специфіку системи зображувальновиразних засобів декоративно-прикладного мистецтва на рівні з іншими видами мистецтва.

ОСНОВНА ЧАСТИНА.

2.1 Значення народного декоративно-прикладного.

мистецтва.

Значення декоративного малювання в загальному прцесі навчання дуже велике, в особливості в перших класах, в яких діти вперше починають систематично займатися малюванням під керівництвом вчителя. Вперших та в слідуючих класах учні, в процесі користуються олівцем та пензлем, отримують технічні навички, які поступово ускладнюються з кожним роком в міру того, як діти оволодівають певною сумою навичок. Декоративне малювання при умові правильно організованої планомірної роботи розвиває наряду з технічними навичками, які мають, безумовно, велике значення в малюванні, і творчі здібності.

Таким чином, декоративне малювання покликане для здійснення задач, які мають велике значення в навчанні малюванню :

1) розвиток творчих здібностей учнів, почуття кольору, ритму і композиції - розміщення малюнку на площині.

2) розвиток технічних навичок.

Зміст декоративного малювання — малювання узорів, які мають певне призначення: узор в смужці, узор в прямокутнику, узор в колі та інші. Малювання узорів починають з вправ, потім переходять до узору: запроваджується початок ритму і ставиться задача організації поверхні узора шляхом введення кольору. Малювання узорів потребує чергування однакових за формою та кольором елементів, які складають ритм. Повторення однакових за формою та кольором елементів можливі за умовою уважної та точної роботи. Діти поступово звикають до того, що потрібне зрівнювати та встановлювати схожість та різницю між повторюючимися елементами узора, визначати правильність у формі елементів (наприклад:прямокутник, коло, риска визначеної довжини та інше). В силу цього декоративне малювання становиться добрим засобом тренування рук та очей, воно розвиває вміння координувати роботу руки та ока, які в подальшому набувають все більше та більше значення в малюванні. Крім того, малювання узору потребує вдумливого відношення та акуратності в праці.

2.2.Зміст занять з декоративно-прикладного мистецтва.

Педагогічна цінність пізнання народного та декоративно-прикладного мистецтва пояснюються слідуючими важливими причинами: твори цих видів мистецтва дозволяють виховувати у школярах певну культуру сприйняття матеріального світу, сприяють формуванню естетичного відношення до дійсності, допомогають глибже пізнати художньо-виразні засоби інших видів зображувального мистецтва.

Предметний світ, оточуючий людину, змінюється незви-чайно швидко: виробництво товарів у різних країнах подвоюється приблизно кожні 15 років.

Необхідно практично спрямовувати художні нахили шко-ляра так, щоб це допомогло в організації житла, одягу, розкривати естетичне значення твору декоративно-прикладного мистецтва минулих епох і сучасного часу. Знайомство школярів з декоративною образністю, особливо у творчості народних майстрів, сприяє розвитку у них естетичного відношення до дійсності. Джерела декоративної виразності народного мистецтва в умінні майстрів естетично осмислювати природу.

Значення творів декоративного — прикладного мистецтва для формування художнього смаку обумовлюється ще й тим, що в них специфічно переломлюються виразні засоби інших видів зображувального мистецтва — живопису, графіки, скульптури, архітектури. Так, в російских художніх лаках (лакова мініатюра) переважає живописний початок. Тому і в техниці розпису цих виробів зберігаються такі живиписні прийоми, як подмальовок та лессіровки, які надають особливу звучність та виразність колористичній гамі розпису. В деяких видах декоративноприкладного мистецтва — кераміці, художньої обробці дерева, каменю, кістки та рогу — переважають скульптурні якості (наприклад, всесвітньо відома богородська дерев’яна іграшка). Ми повинні допомогти дітям зрозуміти художній задум твору, пояснити основні принципи декоративноприкладного мистецтва, яке виявляеться поперше в необхідності взаємозв'язку форми предмету з його функциональним призначенням, подруге в співвідношенні форми та матеріалу, і потретє - форми та прикрас.

Приклади орнаментальних композицій, які виконані майстрами в різних матеріалах із застосуванням різної техніки обробки форми предмета дозволяє вчителю просто та зрозуміло познайомити молодших школярів з єдністю естетичного та функціонального в створюванні художньої речі, виділити прийоми декоративного узагальнення, пояснити, що кожна річ створюється для людини і живе в тісному взаємозв'язку з іншими речами. Людина з розвиненим художнім смаком здатна розуміти і цінити стильову єдність предмету, відчувати зв’язок декоративного мистецтва з естетичними вимогами свого часу, або минулих епох. Тому так важливо розвивати здатність учнів бачити річ у зв’язку з іншими речами та потребами людини.

2.3.

Різноманітні сюжети селянського та міського побуту майстри писали у вільній пензлевій манері. Сучасні майстри успадкували вибіркові традиційні мотиви: квіти, коні, птахи (див. мал. 1). Вибір виробів був значно мінливим та розширеним. Розпис виконується масляними фарбами по дереву та кольоровому фону.

Пружні вітки та букети, складені із яскравих декоративних кольорів, надають цим речам незабутній облік. Майстер наносить легкі, впевнені мазки, не удаваючись до докладного контуру.

Вся композиція візерунка будується кистю. Прийоми декоративної розподілки кольорів — розанів та купавок — відпрацьовувались на протязі багатьох десятиліть.

Цікаво розібрати прийоми, за допомогою яких народний майстер швидко та впевненно наносить квітковий узор. Розан і купавка виражають найголовніші ознаки, яки присущі багатьом квітковим рослинам, — віночок із пелюстків, яскраво виражений центр квітки та інші. Декількома невпевненими коловими рухами пензля майстер визначає силует квітки у формі кола. Яскраві та щільні за кольором, ці різнокольорові круги швидко наносяться на поверхню прикрашаємого предмета таким чином, що зараз же становиться зрозумілим композиційний задум квіткового розпису. Круги для розана робляться побільше, для купавки — поменше. Цей початковий етап роботи над композицією розпису майстра називають подмальовком, або замальовком.

Слідуючий етап — визначення центра квітки. У розана центр малюють в середині квітки. У купавки він зміщується вліво, або вправо. Визначну привабність квітам надають пелюстки, виконані напівкруглими дужками. Щоб отримати дужку, її починають прописувати кінчиком пензля, а потім сильним нажимом.

Завершальний етап розпису — оживка, або лінійна розділка плями. В городецькому розпису вона виконується частіше за все белілами. За допомогою елементарних засобів декоративного рішення: силуета, лінії та ритму — досягається естетична значимість виробу.

Завдання для учнів будуються так, щоб навіть на першому ступеню знайомства учнів з прийомами народного розпису не було прямого наслідування.

Декоративні мотиви різних прикрас нижегородських ізб виконувались особливими прийомами різьби. Це рельєфна, глуха різьба. Місцеві майстри називають її корабельною, або долбленою.

Рослинний орнамент являвся головним мотивом глухої різьби. Серед віток, квітів розміщувались фантастичні особи: птах Сірін, русалка — берегиня, леви (див. мал. 2,3,4).

Якщо школа знаходиться у невеликому містечку, де ще збе ;

реглися дерев’яні будинки з різьбою, можна піти на екскурсію, щоб діти уважно роздивилися дерев’яне мереживо та оцінили майстерність різчиків.

2.4.

При вивченні полхов-майданського розпису відчиняється своєрідний світ народного мистецтва. Дерев’яні точені гриби, матрьошки, свистульки, солонки покриває яскравий, буйний розпис із крупних квітів та листків вперемішку із гронами ягід смородини та винограда. Зустрічаються в розпису і сільські пейзажі, птахи та тварини (див.мал.5).

В розпису переважають чисті, локальні тона. Змішуя жовту з синьою, отримують насичений зелений колір, алая із жовтою — дають червоний.

Визначну чарівність та завершеність розпису надає уміле.

використовування прийомів лесіровки (накладання одного прозорого кольрового шару на інший). Цей прийом особливо помітен в самому відомому та самобутньому розпису — квіти з наводкою.

Колорит майданських виробів, особлива манера народного письма, приваблюють багатьох.

Після вправ, в яких діти познають прийоми полхов — майданського розпису, можна рекомендувати використовувати враження від виробів майданцев для самостійної роботи учнів над композицією узора, який прикрашає тарілочку, або круглу салфетку, при цьому вчитель повинен пояснити особливості узора в колі, який компонується інакше, ніж у полосі чи в квадраті.

2.5.

Казковий світ народної іграшки особливо близкий дітям: коні, барашки, свині, качечки не можуть залишити їх байдужими. Цікаво спостерігати реакцію молодших школярів на народні іграшки в міській школі. Бо саме в умовах сучасного міста діти відірвані від природи, вони рідше бачать свійских тварин. Яке захоплення написане на обличчах учнів, коли в класі на столі вчителя з’являється веселе, яскраве іграшкове глиняне стадо. Димковську іграшку не можна поплутати з іншими ліпними народними іграшками, дякуючи її колориту, простоті та нехитрості образу. Це, перш за все, сніжної білизни фон, на якому написан простий узор геометричного характеру: кружки, крапки, полоски. Як і городецькі майстри, димковські наносять узор у вільній пензлевій манері. Вони полюбляють насичений колір: червоно-алий, малиновий, синій, золотисто-жовтий, фіолетовий, особливо святково сяючі на білому фоні іграшок (див.мал.6). Вже при першому знайомстві дітей з димковскою іграшкою вчитель прагне роз’яснити дітям її естетичну цінність, акцентуя зв’язок форми із матеріалом, узора — з формою предмета.

Для практичної работи після бесіди про димковську іграшку півника — каталку вибирають не випадковою. Щоб розвинути у дітей свідоме відношення до створення декоративних речей на основі переробки реальної форми, ефективніше за все за основу взяти образ, який викликає у дітей визначні емоції. Півник — найулюбленіший герой багатьох казок.

Знайомство з народньою іграшкою і перші уявлення учнів про декоративне зображення звірів та птахів в ліпці закріплюються на прикладі іграшок — свистулек з послідуючим розписом.

Кожен з учнів може уявно створити образи дійсних птахів або звірів (уявлення пам’яті). Об свистульці - свині, коні - качалці у дітей не має готових уявлень. Щоб скласти ескіз таких іграшок дитині потрібно переробляти свої уявлення пам’яті.

Розглядаючи з дітьми народні глиняні свистульки, потрібно.

звернути увагу на зміни зовнішнього обліку птаха, або звіра, щоб іграшкой можна було користуватися як свистком.

Вчителю слід ознайомити учнів з деякими прийомами ліпки народної іграшки.

2.6.

Орнамент як невід'ємний елемент художньо — образного рішення роздивимось на прикладі двох видів глиняної іграшки — сучасної філімонівської та опошнянської (див. мал. 7).

В розфарбовці філімонівської іграшки (Тульська область).

домінують інтенсивний червоний та малиновий кольори, які горять ще яскравіше від сусідства темносинього та зеленого. Орнамент розпису простий: вузькі рисочки — полоски, де-не-де ялинкові вітки, або графічний древній символ сонця — розетки, круги, ромби, характерні для вишивання, розпису та різьби прялок. Простий та легкий узор добре сполучається із витонченими видовженими формами філімонівських свистульчек.

Колорит опошнянської іграшки (Полтавська область) обумовлен технологією розпису посуду в цьому центрі народних промислів. Майстри тут дуже добре вміють виявляти виразні можливості блискучих глазурей, вільно нанести узор на глиняни фігурки.

Узор в роспису філімонівської та опошнянської іграшок не можливо уявити поза пластичної об'ємної форми глиняних виробів. Зображений поза предмета, він втратив би естетичний смисл та виразність як елемент художнього образу.

Як свідчить дослід роботи з учнями молодших класів, народна глиняна іграшка завжди несе велике естетичне задоволення дітям. Через іграшку народний майстер залучує дитину до мистецтва. Цей вид народного мистецтва чинить вплив на сучасність.

2.7.

Більше 70 років тому назад в художню майстерню під Москвою привезли із Японії фігурку іграшкового лисого дідуся — фукуруму. Лялька розкривалася, в ній знаходилося ще декілька фігур, вкладених одна в одну. Іграшка всім сподобалась. І наші майстри вирішили зробити свою дерев’яну ляльку. Перша матрьошка складалася із восьми фігур. Зображувала вона дівчинку в хустці та сарафані, з чорним півнем у руках.

Матрьошки роблять в Полховськом майдані, Семенові, Загорську. Велике значення для художнього завершення малюнка має контурка, тобто тонкий малюнок чорною фарбою (див. мал. 8).

Відчуття злиття розпису з тугою, точеною формою матрьошки особливо емоціонально діти зможуть пережити, якщо на уроках праці вони отримать білі заготовки із дерева та розпишуть їх відповидно свого замислу. Про таку радість складання художнього виробу кажуть роботи, виконані семеновськими учнями.

Зустрічі дітей із дерев’яною іграшкою — мактрьошкою.

допоможуть оживити і позакласну роботу. Одним із застосувань може послугувати проведення дитячого свята — конкурса «Малюємо хоровод матрьошок «. Мета свята в тому, щоб вчитель, залучая учнів старших класів, організував групу учнів молодших класів веселого і.

гарного змагання в малюнках на асфальті, щоб хоровод був нарядним та гарним.

2.8.

Розписні жовті підноси, які радують око своєю грою яскравих фарб, благородним блиском лакованої поверхні, виразністю вільного кістевого розпису, по праву відносяться до числа найцікавіших виробів декоративно-прикладного мистецтва. Талант народних майстрів перетворює скромні вироби домашнього побуту в.

нарядні прикраси житла. Батьківщина цих подносівсело Жостево.

Сьогодні високо оцінюється вклад майстрів Жостово в розвиток і збереження декоративної системи письма, заснованної на поетичному відчутті природи. Творчість різних майстрів збагачує.

єдиний стиль жостоковського мистецтва (див.мал.9).Змінився характер письма, але техніка та технологія виробництва в багатьом збереглася.

Живопис на підносах масляними фарбами починається з підмальовка.Слідуючими шарами фарб митець виділяє темні та світлі місця розпису, будує об'єм, уточнює форми зображення. Всі форми оконтуріваються тугою линією креслення. Розписаний піднос.

сушать, потім його борти прикрашають мілким орнаментом (уборною).

Жостовські підноси прикрашаються вільно та декоративно написаними квітковими зображеннямибарвистими букетами, вінками та гирляндами, широко покладеними на чорний або кольоровий фон. Крупні квіти окружаються більш меншими і.

зв’язуються між собою гнучкими стеблями та листям.

Розпис підносів являється також відображенням цього цікавого і своєрідного квіткового стилю. На його формування, мабуть, впливав і розпис фарфора, і квіткові узори в прикрашанні тканин. Зображення квітів та фруктів отримали більшу узагальненість, лаконізм та яскраву красочність.

Дітям, для більш емоційного сприйняття, потрібно розповідати і показувати на прикладі порівняння (наприклад Хохлому та Жостов), а також використовувати схематичну таблицю ритмічного рішення композиції в колі.

Після такого пояснення діти захоплено пишуть свої ескізи.

підносів .На партах у всіх затоніровані підноси.К цьому уроку учні повинні вільно володіти пензлем (за допомогою системи завдань на основі народного мистецтва).Спочатку вони малюють замальовки, післявизначають композицію у вигляді кольорових плям, і лише потім починають промальовувати деталі.

2.9.

Твори Хохломи дуже полюбляють Прості по формі дерев’яні чашки, миски радують око багатим узором. То по золотому.

фону в'ється орнамент із трав та ягід, то на чорному або червоному полі, наче виходячи з глибини, мерехтять золоті листя кудріни. Хох;

ломськой орнамент існує не одну сотню років, розвиваючись, він зберігає свої традиційні основи. Хохломаодин із древніх російських художніх промислів, який несе в собі характерні риси народної культури.

Хохломський розпис називають пламенним та золотим. В цьому є конкретна характеристика та перекази: полум'яна тому, що основний в розпису червоний колір і тлму, що розфарбований посуд гартується у полум'ї гарячої пічки.А золота вона від того, що проста по матеріалу посуда блищить, як золота. Для.

Хохломи характерні дві різновидності орнамента: розпис верховий та під фон. Малюнки верхового розпису наносяться мазками пензля на поверхню фона, утворюючи легкий ажурний узор. К їх числу відносяться:трав'яний розпис з червоними та чорними травками, гілочками та кустиками. Розпис під фон має золотистий силуетний малюнок, оточений чорним або червоним фоном. Його виконування починається з нанесіння контурних обрисів мотивів, а потім зафарбовується навколишній фон. В роботу з дітьми,інколи, по навчанню традиційним прийомам письма включаються самі майстри художньгопромисла. Таку турботу про естетичне виховання дітей трудно переоцінити. Від уважних дитячих очей не вислизне і те, як тримає майстер пензель, яким буває нажим в пензлі, коли пишеться листок,і коли наноситься штриховка в розпису кудріна.В учнів виховуваються дивні почуття об'ємної форми та почуття композиційних схем розташування на ній орнамента. В таких умовах природньо і прсто відбувається передача досвіду та знань, діти починають розуміти, що мистецтво та праця невіддільні одне від одного.

2. 10.

Чарівне мистецтво палєшан виникло на основі древньоросійського живопису. Умовність кольору, ювелірна оздоба деталей твореним золотом, казковий характер розпису та орнаментальна її трактовка типові для древньоросійського живопису. Виблискуючи, немов дорогоцінне каміння, вироби із чорного лака не можна сплутати ні з чим. Кольорові плями зображення, сплавлені в дивну гармонію, мерцають із глибин чорного оксамитового фону. Палехська мініатюра відрізняється різномаїттям сюжетів на фольклорні,історичні і сучасні теми.

Майстри лакової мініатюри успішно розробляють композиції на теми російських народних казок, легенд.

Працюючи з вчителями у школі, автор неодноразово був присутній на уроках, коли учням демонстрували слайди, які розкривали красоту творів образотворчого мистецтва. Кожен раз вражає сила естетичного впливу світлових картин на учнів. Так було і на уроці, який знайомив учнів другого класу з творчістю палєшан. На екрані, спалахуя яскравими барвами, заміщували одна одну казкові картини:" Пушкінські казки"," Садко «та багато інших.

Кожен учень-глядач залишається в класі неначе наодинці з виникненним зненацька перед ним чарівним зображенням. Нічого не заважає уважно роздивитися яскраву картинку. Вчитель не квапить дітей, учні самі захочуть розповісти, що особливо їх вразило в художньому рішенні відомих казок (див.мал.11).Коли улягуться перші враження учнів, вчитель може повідомити невеличкі відомості із художнього життя палєшан.

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА.

Роль народного декоративно-прикладного мистецтва в естетичному розвитку учнів дуже велика:

1) розвиток творчих здібностей дитини.

Розфарбовуючи малюнок, дитина починає більше відчувати колір (вона помічає найважливіший колір, який характеризує той чи інший малюнок, чи гармонують кольори між собою), вчиться правильно розміщувати зображення на площині.

2) розвиток технічних навичок.

Дитина оволодіває різними прийомами малювання розписів, в залежності від їх виду.

3) виховання інтересу до зображувальної діяльності.

Якщо вчитель зможе правильно організувати роботу на уроках — дитина дійсно зацікавиться не тільки цим видом діяльності, а й мистецтвом взагалі.Бо народне декоративно-прикладне мистецтво найцікавіше та найближче до дитини (особливо, якщо це не тільки папер, а й різні предмети, які можна розфарбовувати).Тому в дитини виникає інтерес, заохоченість та бажання працювати.

І якщо вчитель дійсно зміг зацікавити дітей цим видом мистецтва, то він може вважати, що майже зацікавив дітей мистецтвом взагалі.

ЛІТЕРАТУРА :

Ростовцев Н.Н. «Методика викладання зображувального.

мистецтва в школі «, М, Просвещение,.

Шпікалова Т.Л. «Народне мистецтво на уроках декоратив;

ного малювання «, М, Просвещение, 1979.