Організація валютного ринку України

Організація валютного ринку України.

.

.

Документ.

ПЛАН ВСТУП.

1.ПЕРЕДУМОВИ ТА ПЕРІОДИ СТАНОВЛЕННЯ ВАЛЮТНОГО РИНКУ УКРАЇНИ.

.

2. СУЧАСНА СИСТЕМА РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНОГО РИНКУ У.

УКРАЇНІ.

2.1 Валюта та валютні цінності.

2.2 Резиденти та нерезиденти.

2.3 Порядок обов’язкового продаж частини надходжень у іно земній валюті.

ВИСНОВОК ЛІТЕРАТУРА Вступ У сфері валютної політики Національний банк ставити завдання матір реальний курс української гривні відносно вільно конвертованих валют на рівні збалансованості попиту та пропозиції. Для рішення цієї задачі і упорядкування ситуації на валютному ринку, для захисту національної валюти паралельно із заходами для стабілізації внутрішнього копійчаного обігу НБУ здійснює скорочення звертання на територї України іноземної валюти як засіб платежу.

У найбільш узагальненому виді валютний ринок — це організаційно оформлена система стійких взаємозв'язків між уповноваженими структурами по купівлі-продажу іноземної валюти. Інфраструктура Українського валютного ринку перебуває в стадії формування і уособлена комерційними банками, що здобули ліцензію на проведення операцій із іноземною валютою, й тендером Центру клірингових міжбанківських розрахунків, що початків роботу после тимчасового припинення діяльності Української міжбанківської валютної біржі.

До валютного ринку як системи входити підсистема валютного механізму (правові норми й інститути) й валютних відносин (щоденні зв «язки, в котрі вступають фізичні та юридичні особини із метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та інших операцій, спрямованих на придбання чи продажів іноземної валюти).

У системі валютного ринку можна виділити міжнародний валютний ринок та націонльний валютний ринок. Функціонування валютного ринку заговорили українською у «язане із використанням деяких економічних категорій та зрозуміти. Валютний курс — співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яку використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій. Валютний курс виконує низку важливих функцій. З його допомогою долається національна обмеженість грошової одиниці певної країни. Локальна її цінність перетворюється в міжнародну. Відповідно до ціого валютний курс виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин, утворення цілісної світової системи грошей.

1. ПЕРЕДУМОВИ ТА ПЕРІОДИ СТАНОВЛЕННЯ ВАЛЮТНОГО РИНКУ УКРАЇНИ Формування валютного ринку в Україні безпосеред ньо пов’язане із процесами розбудові української держави та рефор муванням її економіки. У умовах колишнього СРСР в Україні валютний ринок був уявлень Держбанком та Зовнішекономбанком (ЗЕБ) СРСР.

Ознакою валютного ринку на перехідному етапі був також від сутність національної системи валютного регулювання в Україні.

Серед негативних явищ у валютній сфері, котрі були характерні для цого етапу розвитку валютного ринку в Україні, слід назвати:

організаційну слабкість банківської системи;

низький рівень державних валютних резервів;

кризу неплатежів у безготівковому обігу із країнами СНР, в першу чергу із.

Росією;

відсутність заборони на проведення будь-яких обмежень на продажів іноземної валюти юридичним особам та системи обов’язко вого продаж іноземної валюти;

нерозробленість системи контролю за проведенням валютних операцій та порядку переміщення валюти через кордон України;

широке використання іноземних валют у внутрішньому обігу, яку істотно підірвало стабільність й без того слабкої «ерзац"-грошової одиниці — купона;

постійний дефіцит платіжного балансу у відносинах із країна ми СНР та загострення економічної та енергетичної кризи.

Наступний крок щодо проведення грошової та ва лютної реформи в Україні, який було б зроблено 16 листопаду 1992 р. згідно із Указом Президента України, частково був вимушений станом розрахунків із країнами СНР 3 цого години Український карбованець стає єдиним законним засобом платежу на територї України.

Ще у 1992 р. за пропозицією НБУ почалися створення резервів та розробка механізму для підтримки валютного курсу національної ва люти. Характерною рисою цого періоду становлених валютного ринку незалежної держави якщо прийняття Постанови Верховної Ра ді України «Про формування валютних фондів України у 1992 р.» від 5 лютого 1992р. та створення у жовтні 1992 року валютної біржі при НБУ. Перші торги на біржі, засновниками якої стали более ніж 40 комерційних банків, почалися 1992;го р.

Порядок формування валютних фондів передбачав, що суб'єкти підприємницької діяльності, розташовані в Україні, незалежно від місця реєстрації та форм власності, сплачують податок на валютну виручку від експорту продукції (робіт, послуг) за всіма видами іноземної валюти.

Введення податку на валютну виручку супроводжувалося певни ми додатковими умовами.

1. До суми виручки, що підлягала оподаткуванню, не зараховувалися транспортні, страхові та накладні витрати в іноземній валюті.

2. Від податку на валютну виручку звільнялися:

а) підприємства із участю іноземного капіталу, частка якого у ста тутному фонді становила не менше 30%;

б) кошти на благодійні цілі за умови використання їхнього на зазначе ані цілі в повному обсязі;

в) частина валютної виручки, Яка спрямовувалася на погашення заборгованості за іноземними кредитами;

г) кошти від продаж сільськогосподарської продукції (зерна, зернобобових).

3. Ставка податку у межах держзамовлення зменшувалася п’ять% за умови виконання державного замовлення на експорт у повному обсязі.

4. З метою запобігання подвійному оподаткуванню було б встанов льоно, що дохід підприємств зменшувався на суму валютних надход жень, із які сплачено податок на валютну виручку.

5. Валютна виручка від експорту продукції, робіт, послуг піддя гала обов’язковому зарахуванню на їхні рахунки в уповноважених банках. Таким чином, було б заборонено переведення та переуступка боргових зобов’язань між резидентами та нерезидентами.

Зазначений порядок тривав до прийняття національного законо давства із питань валютного регулювання.

Головною ознакою розвину валютного ринку в Украпи у 1993 р. ста ло запровадження елементів системи його регулювання. З прийняттям низ кі декретів Кабінету міністрів щодо валютного регулювання в Україні су ла створена юридична основа для подальшого розвитку валютного ринку Водночас інфляційні процеси в економіці України внаслідок неконтрольованої кредитної емісії, подальшого спаду виробництва, зростання цін на енергоносії, відсутність як зовнішньої, то й внут рішньої рівноваги копійчаного обігу, проблеми, пов’язані із викорис танням «тимчасової» валюти — карбованця, призвели до різкого па діння курсу карбованця відносно іноземних валют.

Внаслідок цого урядова політика протягом із 12 серпня 1993 р. по сірий пень 1994 р. був переорієнтована на спробу відновлення зовнішньотор говельної та валютної монополії. Така політика знайшла відображення:

по-перше, у введенні режиму так званих «спецекспортерів»;

по-друге, у впровадженні фіксованого валютного курсу на рівні 5970 крб. за 1 дол. США (пізніше — 12 610 крб. за 1 дол. США).

по-третє, в різкому зменшенні обсягів операцій на валютній бір жі, а згодом взагалі адміністративне припинення її діяльності;

по-четверте, у впровадженні так званого аукціонного продаж іноземної валюти за адміністративне встановленим курсом до іно земних валют через «тендерний комітет».

Слід підкреслити, що в результаті зазначених заходів гальмував ся експорт із України та стимулювався імпорт, що, у свою чергу, при звело до зменшення валютних надходжень у країну разом із різким зростанням попиту на іноземну валюту.

Розуміння безперспективності політики адміністративного регулю вання зовнішньоекономічних та валютних відносин знайшло відобра ження в поверненні до ринкових методів. Указом Президента від 22 серпня 1994 р. «Про вдосконалення валютного регулювання», який пе редбачав ряд заходів щодо лібералізації валютного ринку в Україні, на самперед передбачалося із 1 жовтня 1994 р. відновити роботу Валютної біржі НБУ, розробити систему заходів для наближення та уніфікації офіційного та ринкового курсів, встановлення валютного курсу карбо ванця за результатами торгів на валютній біржі. Ці заходь були спря мовані на децентралізацію валютного ринку, стабілізацію курсу карбо ванця, створення передумов для проведення грошової реформи.

Таким чином, перехідний етап розвитку валютного ринку в Україні можна поділити на декілька періодів:

1) попередній — із прийняття Декларації про Державний Сувере нітет України в Україну із «рублевої зони»;

2) період упровадження власної грошової одиниці та прийняття національного валютного законодавства;

3) період спроби відновлення державної валютної монополії;

4) період лібералізації валютного ринку та відносної стабілізації валютного курсу карбованця, який закінчився запровадженням на ціональної валюти — гривні.

Удосконалення системи заходів щодо валютного регулювання протягом останнього періоду (кінець 1994 — серпень 1996 р.) сприя чи позитивним тенденціям, котрі визначилися на валютному ринку в Україні:

значно зросла роль УМВБ як центру проведення валютних опе рацій, активізувалися валютні операції не так на біржовому, але в позабіржовому валютному ринках;.

змінилося співвідношення між попитом та пропозицією інозем них валют на користь останньої та стабілізувався курс українського карбованця відносно ключових іноземних валют;

НБУ спромігся без залучення 1,5 млрд дол. США, котрі обіцяв на дати МВФ як кредит розширеного фінансування (ЕFF), створити значні валютні резерви в іноземній валюті;

було розроблено систему заходів, які вплинули на переведений ня коштів із валютного та кредитного ринків на ринок державних цін них паперів. Так, за даними НБУ, підписка на ОДВП лише нерези дентами досягла 300 — 370 млн грн.

Всі ці фактори разом із повним контролем НБУ над фінансовою ситуацією в стране, різким зниженням темпів інфляції створювали сприятливі передумови для проведення грошової реформи в Україні, Яка й був здійснена у вересні 1996 р.

2. СУЧАСНА СИСТЕМА РЕГУЛЮВАННЯ ВАЛЮТНОГО РИНКУ У УКРАЇНІ.

Операції із іноземною валютою на територї України здійснюються відповідно до Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» та інших документів, котрі визначають, що учасниками валютного ринку в Україні є:

Національний банк України;

уповноважені комерційні банки;

кредитно-фінансові установи, котрі отримали ліцензію НБУ на пра у проведення валютних операцій;

юридичні особини, котрі уклали агентські догоди на відкриття пунктів обміну іноземних валют;

кредитно-фінансові установи-нерезиденти, котрі здобули індиві дуальні ліцензії НБУ на право проведення операцій на валютному ринку України.

Банківські операції із іноземною валютою в стране здійснюються уповноваженими банками, тобто комерційними банками, котрі мають ліцензію Національного банку України на проведення операцій із іно земною валютою;

До валютних операцій взагалі належати операції, пов’язані:

з переходом права власності на валютні ціності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобів платежу, із передаванням заборгованостей та інших зобов’я зань, предметом які є валютні цінності;

з увезенням, переказом й пересиланням на територію України та вивезенням, переказом й пересиланням за її межі валютних ціннос тей.

2.1 Валюта та валютні цінності.

Валютними цінностями на терито рії України вважаються:

1. Валюта України, под якою розуміють грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет та в інших формах, що пере бувають в обігу й є законним платіжним засобом на територї Укра їни, а також вилучені із обігу чи такі, що вилучаються із нього, але й підлягають обміну на грошові знаки, котрі перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на територї України і.

2. Платіжні документи та інші папери (акції, облігації, купони перед тим, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші банків ські документи), виражені у валюті Україні.

3. Іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнот, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на територї відповідної іноземної держави, а та шкір вилучені із обігу чи такі, що не піддягають обміну на грошові знаки, котрі перебувають в обігу, кошти в грошових одиницях, що пе ребувають на рахунках чи вносяться до банківських та інших крє дитно-фінансових установ за межами України.

4. Платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купо ні перед тим, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чехи, бан ківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті чи монетарних металах.

5. Монетарні метали: золото й метали іридієво-платинових груп у будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових й побутових виробів із цих металів й брухту цих металів.

2.2 Резиденти та нерезиденти.

Учасниками валютних операцій мо жах бути юридичні та фізичні особини, котрі із точки зору валютного ре гулювання розглядаються як резиденти та нерезиденти.

До резидентів належать:

1. Фізичні особини (громадяни України, іноземні громадяни, особини без громадянства), котрі мають постійне місце проживання на терито рії України, у бо тимчасово перебувають за кордоном;

2. Юридичні особини, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особини (філії, представництва тощо), із міс цезнаходженням на територї України, котрі здійснюють свою діяль ність на підставі законів України;

3. Дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні перед ставництва України за кордоном, котрі користуються імунітетом й діп ломатичними привілеями, а також філії та представництва под приємств та організацій за кордоном, що не здійснюють под приємницької діяльності.

Нерезидентами вважаються:

1. Фізичні особини (іноземні громадяни, громадяни України, особини без громадянства), котрі мають постійне місце проживання за межами України, до того числі тих, що тимчасово перебувають на територї України;

2. Юридичні особини, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особини (філії, представництва тощо), із міс цезнаходженням за межами України, котрі створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави, у тому числі юридичні особини та інші суб'єкти підприємницької діяльності із участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України;

3. Розташовані на територї України іноземні дипломатичні, кін сульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їхні філії, що користуються імунітетом й дипломатичними привілеями, а також представництва інших організацій й фірм, котрі не здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Згідно із законодавством України резиденти й нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на тери торії України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Резиденти й нерезиденти мають право також здійснювати валютні операції із урахуванням обмежень, встановлених Декретом Кабінету міністрів «Про систему валютного регулювання та валют ного контролю» та іншими нормативними актами.

Відкриття та ведення валютних рахунків. Порядок відкриття та ведення валютних рахунків в Україні визначає Національний банк України. Для відкриття рахунку юридичні особини надають банку пев ані документи:

копію свідоцтва про реєстрацію та копальні реєстраційних докумен тів, засвідчені нотаріально;

заяву встановленого зразка;

нотаріально засвідчені картки зі зразками підписів осіб, уповно важених проводити розрахункові операції, та відбитком печатки (для юридичних осіб).

Банк оформляє відкриття рахунку клієнта на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування за валютними рахунками. Взагалі банківські рахунки в іноземній валюті можна поділити на:

розрахункові;

субрахункові;

позичкові;

депозитні (за вкладами).

Розрахункові рахунки призначені для проведення розрахунків у безготівковій та готівковій формах для проведення поточних торго вельних та неторговельних операцій, котрі визначаються законодав ством із питань валютного регулювання та нормативними актами НБУ.

Одночасно із відкриттям розрахункового рахунку в іноземній ва люті юридичним особам — резидентам відкривається розподільчий рахунок. При цьому усі надходження в іноземній валюті на користь резидентів, включаючи виручку від реалізації товарів, робіт, послуг за іноземну валюту, на територї України підлягають попередньому зарахуванню на розподільчі рахунки цих резидентів в уповноваже ному банку.

Таким чином, процес обігу валюти за розрахунковим рахунком юридичних осіб резидентів України фактично відбувається по двох паралельних рахунках: розподільчому та поточному валютному ра хунку.

Розподільчий (блокований чи транзитний) рахунок — це валют ний рахунок, на який зараховується сума валютних надходжень від продаж товарів та послуг за іноземну валюту, незалежно вад джерел її походження. Зазначена сума підлягає обов’язковому та повному зарахуванню на спеціальні розподільчі рахунки, котрі відкриваються та ведуться стосовно шкірного із клієнтів у комерційних банках України, що мають ліцензію НБУ.

На поточний валютний рахунок (чи валютний рахунок в стране) зараховується решта валютних коштів, котра залишається у розпоряд женні підприємства, організації, установи после обов’язкового прода жу частини надходжень в іноземній валюті.

Чинним законодавством передбачаються певні випадки, коли надходження на користь резидентів України не зараховуються на розподільчий рахунок й не підлягають обов’язковому продаж упов новаженим банкам.

Субрахункові рахунки в іноземній валюті відкриваються для фі ліалів чи інших відокремлених підрозділів підприємств, котрі мають декларація про використання іноземної валюти (за згодою власника рахун ку — головного підприємства), відповідно до діючого валютного за конодавства.

На субрахунковий рахунок можуть бути зараховані валютні кіш ти за реалізовані товари та послуги (відповідно до нормативних актів НБУ), перераховані головним підприємством чи придбані на міжбанківському валютному ринку.

Позичкові рахунки в іноземній валюті відкриваються уповнова женими банками на договірних засідках юридичним особам (резиден там та нерезидентам), а також представництвам юридичних осіб-не резидентів. Позичкові рахунки призначені для обліку позик, котрі на дані шляхом сплати розрахункових документів чи перерахуванням на розрахунковий рахунок позичальника відповідно до умів кредит ної угоди.

Депозитні (за внесками) рахунки в іноземній валюті відкрива ються фізичним та юридичним особам (резидентам та нерезиден там), а також представництвам юридичних осіб — нерезидентів на підставі депозитного договору між власником рахунку й банком на визначений у договорі термін. Кошти на депозитний рахунок юрі дичної особини нерезидента перераховуються із розрахункового рахун ку в іноземній валюті власників коштів, а после закінчення терміну їхні зберігання повертаються на цей ж розрахунковий рахунок.

Кошти на депозитний рахунок юридичної особини нерезидента пе рераховуються через кореспондентський рахунок уповноваженого банку України із рахунку нерезидента, відкритого ним саме в іноземному банку. Після закінчення терміну їхнього зберігання кошти повертаються на зазначений нерезидентом рахунок в іноземному банку. Аналогіч ний порядок діє щодо відсотків за депозитними внесками, Виконання розрахункових операцій та видача готівки із депозит них рахунків юридичних осіб забороняється.

2.3 Порядок обов’язкового продаж частини надходжень у іно земній валюті.

Згідно із Декретом Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання й валютного контролю» від 19 лю того 1993 р. № 15−93 усі надходження на користь резидентів у іно земній валюті піддягають обов’язковому продаж через уповноваже ані банки на міжбанківському ринку України протягом п’яти банків ських днів із моменту зарахування таких надходжень на кореспон дентські рахунки уповноважених банків. Крім саме його почат ку дії цого нормативного акту було б запроваджено тимчасовий поря док використання надходжень в іноземній валюті, який визначено за Декретом Кабінету міністрів України «Про тимчасовий порядок ві користання надходжень в іноземній валюті» також від 19.02.1993 р. № 16−93.

Зазначений порядок було б введено із метою створення необходимых умів для запровадження внутрішньої конвертації української націо нальної валюти, стабілізації її курсу та стимулювання експорту Обов’язковому продаж через уповноважені банки на міжбанків ському валютному ринку України підлягають не 100, а лише 50% надходжень в іноземній валюті на користь резидентів. Решта коштів у валюті залишається в розпорядженні резидентів й використовується ними відповідно до правил валютного регулювання.

Законодавчими актами із питань валютного регулювання перед бачається ряд випадків, коли резиденти звільняються від обов’язко вого продаж надходжень в іноземній валюті. Так, обов’язковому продаж не підлягають:

1) кошти в конвертованій валюті, придбані на міжбанківському валютному ринку України, через уповноважені банки протягом тер міну, встановленого валютним законодавством для розрахунків із не резидентами;

2) кошти в іноземній валюті, одержані фізичними особами різі дентами, включаючи оплату роботи, за винятком коштів, одержаних від підприємницької діяльності;

3) кошти в іноземній валюті, що належати дипломатичним, кін сульським, торговельним та іншим офіційним представництвам України, котрі користуються імунітетом й дипломатичними привілея ми, а також філіям та представництвам за кордоном, що не здійсню ють підприємницької діяльності;

4) кошти в іноземній валюті, що належати уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, котрі мають ліцензію НБУ на право здійснення валютних операцій, до того числі придбані від свого імені й за свій рахунок у фізичних осіб резидентів й нерезидентів із ура хуванням правил ведення касових операцій, що встановлюються НБУ;

5) кошти в міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, котрі використовуються у торговельному обороті із іноземними дер жавами, а також кошти в конвертованій іноземній валюті, котрі віко ристовуються у неторговельному обороті із іноземними державами на підставі положень міжнародних договорів України;

6) кошти в іноземній валюті, одержані від приватизації держав ного майна.

Водночас, крім зазначених вище випадків, тимчасово не підляга ють обов’язковому продаж суми виручки в іноземній валюті, які:

надійшли на рахунки резидентів-посередників від продаж про дукції (робіт, послуг) й котрі підлягають перерахуванню резидентам та нерезидентам — суб'єктам підприємницької діяльності, за доручен ням які на підставі комісії, доручення, консигнації чи агентських угод було б здійснено вказаний продаж;

повністю спрямовуються резидентами на погашення заборгованості в іноземній валюті за кредитами, отриманими резидентами на підставі індивідуальної ліцензії НБУ чи гарантованими Урядом України чи НБУ;

перераховуються на територію України із метою їхні внесення до статутних фондів підприємств із іноземними інвестиціями;

надійшли на користь підприємств із іноземними інвестиціями за експорт продукції (робіт, послуг) власного виробництва.

Порядок розрахунків при імпорті товарів (робіт, послуг). При укладанні контрактів на імпорт продукції в Україну резидент винен використовувати форми розрахунків із нерезидентами, передбачені чинним законодавством, із урахуванням обмежень, встановлених На ціональним банком України на даний момент здійснення розрахунків. Ім портні операції резидентів, котрі здійснюються на умовах відстрочення постачання разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів із моменту здійснення авансового платежу чи виставлення століття селю на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпор тується, потребують індивідуального дозволу регіонального управ ління Національного банку України за місцем реєстрації резидента.

Підставою на продовження законодавче встановлених термінів надходження продукції (робіт, послуг) в Україні згідно п. 6 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» є наявність з висновками відповідних міністерств й відомств, котрі підтверд жують надійність контракту резидента із іноземною фірмою до по рядку, що встановлений постановою Кабінету міністрів України № 882 від 28.12.94 р. «Про порядок віднесення операцій резидентів при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, по ставки складних технічних виробів й товарів спеціального призна чення». У інших випадках клопотання щодо продовження зазначених термінів розрахунків Національний банк України не розглядає.

Моментом здійснення авансового платежу чи виставлення векселі на користь іноземного партнера вважається дата списання кіш тів із валютного рахунку резидента чи дата виписки векселя.

За відсутності на рахунку резидента передбаченої контрактом вільно конвертованої валюти для оплати продукції, що імпортується в Україну, уповноважений банк здійснює конвертацію наявної іно земної валюти у валюту контракту за курсом купівлі.

У випадку, якщо між партнерами досягнуто згоди на оплату про дукції в іншій вільно конвертованій валюті, що передбачена контрак тому, перерахунок вартості контракту у валюті, в якій якщо здійснено платіж, проводитися за крос-курсом на останню дату публікації у «FINANCIAL TIMES» перед здійсненням платежу чи за даними системи «Reuters» на дату здійснення платежу. За відсутності на рахунку резидента передбаченої контрактом валюти оплата продук ції, що імпортується в Україну, здійснюється, у разі згоди на це іно земного партнера, у наявній вільно конвертованій валюті, Яка пере раховується за крос-курсом (на дату здійснення платежу) у валюту контракту, де застосовуються зазначені терміни до перерахованих за кордон валютних коштів у вигляді заставної суми для участі у між народних торгах на одержання замовлення на здійснення будівницт ва чи поставок обладнання для будівництва за кордоном, котрі после за кінчення торгів повертаються резидентам.

Імпортні розрахунки резидентів, котрі здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів із моменту здійснення авансового платежу чи ві ставлення векселі на користь постачальника продукції (робіт, по слуг), що імпортується, обов’язково потребують індивідуальної лі цензії Національного банку України.

Резиденти, котрі купують іноземну валюту через уповноважені банки для забезпечення виконання зобов’язань перед нерезидентами, зобов’язані здійснювати перерахування таких торб на валютні рахун кі резидентів. Порушення резидентами передбачених термінів, тяг не було за собою стягнення пені протягом дня прострочення у розмірі 0.3% від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої за офіційним поточ ним валютним курсом на день нарахування пені. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати розміру заборгованості.

У разі порушення резидентами зазначених термінів, придбана ва люта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України.

У випадку перевищення зазначених термінів розрахунків в разі виконання резидентами договорів виробничої кооперації, консигна ції, комплексного будівництва, поставки складних технічних виробів й товарів спеціального призначення Національний банк України мо ж надавати індивідуальні ліцензії.

Органи валютного контролю. Розвиток валютного ринву не можливий без створення ефективної системи контролю, метою яко го є забезпечення виконання норм валютного законодавства України усіма резидентами та нерезидентами на територї країни под годину здійснення операцій із валютними цінностями.

Відповідно до Декрету Кабінету міністрів України «Про систе му валютного регулювання й валютного контролю» валютні операції із участю резидентів та нерезидентів підлягають валютному контро лю. Валютному контролю підлягають також зобов’язання щодо груд ларування валютних цінностей та іншого майна. При цьому органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одер жувати від підприємств та громадян повну інформацію про здійснен ня ними валютних операцій, стан банківських розрахунків в інозем ній валюті, а також про майно, що підлягає декларуванню.

Головним органом валютного контролю в Україні є Національ ний банк України. НБУ не лише контролює виконання правил регу лювання валютних операцій на територї України, а і забезпечує ві конання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валют ного контролю за операціями, котрі проводяться через ці банки.

Інші державні органи також мають певні повноваження у сфері валютного контролю. Так, державна податкова адміністрація Укра їни здійснює фінансовий контролю над валютними операціями, дер жавна митна служба контролює додержання правил переміщення ва лютних цінностей через митний кордон, а міністерство зв’язку нагля дає за додержанням правил поштових переказів та пересилання ва лютних цінностей через кордон.

Висновок В умовах побудови ринкової економіки в сфері грошово-кредитної політики НБУ межах своїх повноважень якщо намагатися вживати заходів, спрямовані на створення основ довгострокових перспектив зростання реального виробництва, високій зайнятості й стабільності цін.

Першочерговою проблемою, що виникла тепер перед Національним банком й всією банківською системою, є подолання високих темпів інфляції. Для досягнення цієї мети НБУ вважає за необхідне прийняття комплексу мір.

Відрегулювати принципи емісійної політики в Україні, що будуть будується на наступних засадах: Національний банк повинний бути єдиним емісійним центром, емісійна діяльність уряду (через бюджет) й комерційних банків забороняється; поступово скоротити централізовані кредити Національного банку для покриття дефіциту бюджету й внутрішнього державного боргу. Комерційні банки повинні проводити заліки заборгованості між підприємствами в межах одного банку, а також між клієнтами різних банків на основі окремих міжбанківських угод.

Національний банк якщо здійснювати заходженню щодо обмеженню грошової маси в звертанні лише через суто ринкові важелі, що маються в його розпорядженні, а саме — через офіційну ставку рефінансування й резервні вимоги.

З метою узяття под контроль впливу державних витрат на інфляційні процеси Уряд повинний створити чітку законодавчу основу заборони проведення витрат держави поза межах державного бюджету із використанням кредитної емісії, уникаючи перекладання фінансової й бюджетної незбалансованості на банківську систему, що підриває стабільність національної валюти.

Необхідно відмовитися від існуючої практики цільового розподілу кредитів через НБУ відповідно до постанов й рішень Верховної Заради України і Уряду.

Забезпечити кредитну підтримку виробництва, що якщо здійснюватися шляхом надання кредитів комерційним банкам на високоефективні програми й под конкретні зобов’язання підприємств по випуску продукції, здешевлення кредитів под пріоритети через компенсаційні виплати підприємствам із державного бюджету.

Необхідно досягти позитивної процентної ставки по кредитах шляхом підвищення дисконтної ставки Національного банку із урахуванням темпів інфляції, що дозволити на ринкових засадах здійснювати регулювання кредитного ринку, усунути зловживання при наданні кредитів комерційними банками, забезпечити реальний захист внесків населення й засобів підприємств від знецінювання.

Внести в перелік першочергових завдань із урахуванням необхідності проведення твердої грошово-кредитної політики розвиток альтернативних джерел залучення необходимых фінансових ресурсів у звертання шляхом розвитку ринку цінних паперів підприємств, включаючи оформлення зобов’язань підприємств векселями.

Забезпечити надійність платіжної системи України через впровадження електронного звертання грошей, скорочення термінів здійснення розрахункових операцій й посилення відповідальності за їхнє порушення.

У сфері готівки впроваджувати політику упорядкування касового обслуговування підприємств, стимулювання залучення вільних засобів населення на внески у трилітрові банки, розвиток безготівкових розрахунків у споживчій сфері за допомогою чеків, кредитних карток й т.п.

Здійснювати регулювання діяльності комерційних банків системою нормативів, що забезпечували б фінансову стабільність й стійку ліквідність, захист інтересів вкладників.

Література.

1. Декрету Кабінету міністрів України «Про систе му валютного регулювання й валютного контролю» від 19 лю того 1993 р. № 15−93.

2. Постановою Кабінету міністрів України № 882 від 28.12.94 р. «Про порядок віднесення операцій резидентів при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, по ставки складних технічних виробів й товарів спеціального призна чення».

3. Маслова С. О., Опалів О.А. Фінансовий ринок: Навчальний посібник. — До.: «Каравела»; Львів: «Новий світ-2000», 2002. — 304с.

4. Ходаківська В.П., Бєляєв В. В. Ринок фінансових послуг: теорія й практика: Навчальний посібгник. — Київ: ЦУЛ, 2002. — 616с.

5. «Економіка України» № 3 1994 р. (Банківська система України в ринковій економіці).

.

.

_.

.