Загальна характеристика та економіка Франції

Зміст

1. Основна характеристика Франції

2. Вимоги до здійснення експортно-імпортних операцій. Основний аналіз зовнішньоекономічної діяльності держави

3. Транспортна інфраструктура держави

4. Основні великі корпорації. ТНК у державі. Перспективи їхнього співробітництва з Україною. Аналіз їхньої діяльності

5. Міжнародна валютна система. Аналіз її діяльності. Валютна політика Франції

6. Грошово-кредитна система держави. Аналіз її діяльності

7. Міжнародна банківська система держави. Аналіз її діяльності

8. Франція і міжнародні організації

9. Інвестиційна політика держави. Аналіз її діяльності

10. Аналіз міжурядової угоди між Францією та Україною

11. Перспективи зовнішньоекономічного розвитку України і Франці

Список використаної літератури

1. Основна характеристика Франції

Фрамнція, офіційна назва Францумзька Респумбліка (фр. La France, Rйpublique Franзaise) — держава на заході Європи, республіка, що межує на північному сході з Бельгією, Люксембургом і Німеччиною, на сході з Німеччиною, Швейцарією й Італією, південному-заході з Іспанією й Андоррою, на півдні омивається Середземним морем, на заході - Атлантичним океаном.

Площа (разом з Корсикою) — 543 965 кмІ. Столиця і найбільше місто -Париж. Окрім метрополії, Франції належать численні заморські території -Гваделупа, Сен-Бартельмі, Сен-Мартен, Французька Гвіана, Мартиніка, Майотта, Реюньйон, Сен-П'єр і Мікелон, Південні й Антарктичні території, Нова Каледонія, Французька Полінезія, Волліс і Футуна.

Валюта — Євро.

Протягом останніх п’ятисот років Франція була одною з провідних країн світу[1]з сильними культурними, економічними, військовими та політичними впливами на Європу та увесь світ. Протягом 17−18 століть Франція колонізувала великі території у Північній Америці та Південно-Східній Азії, протягом двох наступних століть стала другою найбільшою імперією у світі, завоювавши значні частини Північної, Західної та Центральної Африки, Південно-Східної Азії, а також багато Карибських і Тихоокеанських островів.

Франція — одна з провідних і економічно розвинутих країн Західної Європи і світу.

Франція лежить на заході Європи. Крім континентальної частини, до її складу входить острів Корсика. Особливості географічного положення Франції: широкий вихід в Атлантику і Середземне море (Франція одночасно є північно-атлантичною і середземноморською країною, її морський кордон довший за сухопутний); наявність на кордонах гірських систем Альп і Піренеїв (Піренеї важкопрохідні і шляхи в Іспанію обходять їх вузькими прибережними низовинами, в Альпах є чимало зручних перевалів); сусідство на півночі й сході з найрозвинутішою частиною Західної Європи, що простягнулась від Центральної Англії До Північної Італії. Положення Франції на шляхах, які з'єднують Середземномор’я і північний захід Європи, сприяло її ранньому економічному розвитку. Вже стародавня Галлія вважалась чи не найбагатшою частиною Римської імперії. Головним для зовнішніх стосунків Франції завжди був її східний сухопутний кордон, особливо його північна частина. Тут проходять найважливіші трансєвропейські шляхи, і звідси тричі (в 1871, 1914 і 1940 рр.) Франція зазнавала воєнного нападу з боку Німеччини.

Населення — 61,1 млн. осіб (2002 р.). Близько 4,5 мільйона з них — іноземці: алжирці, португальці, італійці, іспанці, вірмени тощо. Щороку приблизно 10 тис. осіб отримують французьке громадянство.

Глава держави — президент. Президент Франції обирається загальним прямим голосуванням строком на 5 років (до 2002 року — 7 років). Президент обирається абсолютною більшістю голосів. Якщо цієї більшості не набрано в першому турі голосування, проводиться другий тур. На сьогоднішній день Президентом Французької республіки є Франсуа Олланд, обраний 22 квітня і 6 травня 2012 року.

Президент:

призначає прем'єр-міністра і за поданням останнього — міністрів без затвердження їх парламентом;

має право розпускати Національні збори;

має право після попередніх консультацій з головою Національних зборів призначати нові вибори;

головує у Раді міністрів;

головує у Вищій раді оборони;

є верховним головнокомандувачем збройними силами;

виносить на референдум проекти законів;

оприлюднює закони;

може вживати будь-яких надзвичайних заходів, які «диктуються обставинами»;

очолює Вищу раду магістратури.

Законодавча влада здійснюється парламентом, який складається з двох палат: Національної асамблеї (нижня палата) і Сенату (верхня палата).

Депутати Національної Асамблеї обираються за мажоритарною системою у 2 тури строком на 5 років. Національна Асамблея складається з 577 членів: 555 членів обираються шляхом прямого, загального і таємного голосування за мажоритарною системою в 555 одномандатних виборчих округах у метрополії і 22 члени — в заморських департаментах і територіях. Голова Національної Асамблеї - Бернар Аккуфйє (СПНР), обраний 26 червня 2007 року.

Сенат обирається колегією виборщиків, яка складається з депутатів обласних, генеральних, муніципальних рад, строком на 6 років з поновленням кожні 3 роки наполовину. Вибори проходять за пропорційною системою в департаментах, де обираються по 4 сенатори і більше за мажоритарною системою в департаментах, де обираються по 3 сенатори і менше. Сенатором може бути обраний громадянин віком від 30 років. Число сенаторів становить 346 чоловік. Сенатори, обрані в 1998 році і 2001 році строком на 9 років, завершують свої повноваження відповідно в 2007 році і 2010 році. Голова Сенату — Жерар Ларше (СПНР), обраний 1 жовтня 2008 року.

Згідно з Конституцією 1958 року створено Конституційну раду — вищий орган, який здійснює контроль над дотриманням Конституції. До ради входять 9 членів, які призначаються на 9 років (їхній мандат не відновлюється), і всі колишні президенти республіки довічно. Конституційна рада оновлюється на третину кожні З роки. Троє членів ради призначаються президентом, троє - головою Національних зборів. Голова Конституційної ради призначається президентом з числа членів ради і формально є восьмою особою в державній ієрархії. Конституційна рада здійснює контроль за виборами президента, депутатів і сенаторів, стежить за правильністю проведення референдумів і оголошує їх результати. Запити до цього органу можуть надсилати президент, прем'єр-міністр, голови обох палат парламенту, а також група депутатів або сенаторів, що налічує не менше 60 осіб. Рішення Конституційної ради оскарженню не підлягають. Вони обов’язкові для всіх органів державної влади, адміністративних і судових органів. Голова Конституційної ради Жан-Луі Дебре.

Виконавча влада здійснюється Президентом і Радою Міністрів (урядом). Президент призначає прем'єр-міністра і за його поданням — міністрів. Член парламенту не може бути одночасно членом уряду. Уряду не потрібний вотум довіри, однак він може бути відправлений у відставку через вотум недовіри, оголошений більшістю в Національній асамблеї.

Рада Міністрів (уряд) сформована 14 листопада 2010 року. В уряд входять представники Союзу на підтримку народного руху (СПНР), Нового центру (НЦ) і безпартійні. Впродовж п’яти років (2007;2012) прем'єр-міністром Французької Республіки був Франсуа Фійон. Від15 травня 2012 року уряд Франції очолює Жан-Марк Еро.

Франція — європейська держава, історія якої мала величезний вплив на долю Європи. Поява першої людини на території сучасної Франції датується періодом Середнього палеоліту (40 000 — 90 000 років тому). Перших мешканців змінили в Кам’яному віці кроманьйонці, які з’явилися приблизно 25 000 років тому і в свою чергу були витіснені 16 000 років опісля людьми епохи неоліту. Кремнієві наконечники і знаряддя праці замінені на залізні, коли між 1500 і 500 роками до н. е. з’явилися кельтські племена.

Після кількох століть конфліктів між галлами і римлянами Юлій Цезар в 52 р. до н.е. завоював ці території, а до II ст. н. е. жителі регіону були частково навернуті до християнства.

Територія залишалася під владою римлян до 5 ст., в якому регіон Середні віки ознаменувалися нескінченними битвами за владу між франкськими династіями.

Карл Великий правив з 768 по 814 рік і припинив розбрати, значно розширивши кордони свого королівства, а у 800 році зажадав корону Священної Римської Імперії. Після розділення імперії між трьома внуками Карла Великого згідно з Верденським Договором 843, Каролінги продовжували утримувати трон у всіх трьох країнах, які були створені: Західно-Франкського королівства, Середній Франкії і Східно-Франкського королівства. У 987 р. Капетіанська династія одержала трон у Західно-Франкського королівства, яке стало Францією.

У XI ст. настав час відродження і процвітання наук, незважаючи на триваючі війни з Англією. У цей же час країна втягнута в Хрестові походи — священну війну, яку вела Церква з нехристиянськими народами Сходу.

Назва «Франція» згадується з ХІ ст. Вона походить від латинського Regnum Francorum — «Королівство Франків». Французькі королі ІХ-XIV ст. часто отримували прізвиська, які характеризували їхнє правління або особу. Наприклад: Людовик Благочестивий, Карл II Лисий, Роберт II Побожний, Людовик VI Товстий, Людовик VII Молодий, Людовик IX Святий, Філіп III Відважний, Філіп IV Красивий, Жан II Добрий.

Початок XV ст. — кінець Капетіанської династії. Франція продовжує Столітню війну (1337−1453 рр.) проти Англії. Національний дух військ значно підняла 17-річна дівчина, Жанна д’Арк, яка в 1429 році об'єднала французькі війська для захисту Орлеана. Її було схоплено, передано в руки англійців та засуджено. Загинула вона на багатті у місті Руан за єресь.

Англійці були вигнані з усіх французьких земель (за винятком Калаїс) у 1453 році. Релігійні і політичні переслідування, кульмінацією яких стали релігійні війни (1562−98 рр.), продовжували краяти Францію протягом всього XVI ст.

У 1572 році, в Парижі, під час різні на Карнавалі у Варфоломіївську Ніч було вбито близько 3000гугенотів. Пізніше гугенотам були гарантовані релігійні, цивільні і політичні права.

У 1574 р. королем Франції став Генріх III. Його вбив фанатик-чернець у 1589 р., але перед смертю він встиг оголосити своїм наступником Генріха Наваррського (Генріха IV). Генріх IV був протестантом і не здобув визнання французів. У 1593 р. він відрікся від протестантської релігії і зі словами «Париж вартий меси» прийняв католицизм.

На початку XVII ст. країна потрапила під владу кардинала Рішельє, який домігся утворення абсолютної монархії і затвердив домінування Франції в Європі.

У XVII ст. відбулася 30-річна війна з Австрією та Іспанією, кардинал Рішельє був призначений прем'єр-міністром. Після смерті його змінив італієць Мазаріні. Після смерті Мазаріні Людовик XIV («Король-Сонце»), який прийшов до влади, відмовився від прем'єр-міністрів і сам правив країною. При ньому королівський двір перенесено з Парижа в збудований у Версалі палац. Час правління Людовика XIV — час Мольєра, Лафонтена, Корнеля і Расіна. На поточні політичні події впливали придворні дами.

Людовик XIV вів сповнене розвагами життя. Перед смертю він сказав сину, Людовику XV: «Я дуже любив війну і будівлі. Не наслідуйте мене в цьому. Спробуйте допомогти своєму народу, чого я, на жаль, не зміг зробити».

XVIII ст. — епоха Просвітництва (Дідро, Вольтер, Руссо, Монтеск'є), ідеї встановлення «царства розуму».

1789 рік. 14 липня паризька чернь штурмувала Бастилію — символ деспотизму. Революцією керували помірковано налаштовані лідери, але згодом до влади прийшли радикальні якобінці на чолі з Робесп'єром, Дантоном і Маратом. У 1792 році вони заснували першу Республіку, фактично здійснюючи диктаторський контроль над країною. Настав час Влади Терору (1793−94 рр.), коли були введені масові страти і закриті церкви.

Революція обернулася проти своїх лідерів, страчених на гільйотині. З глибин цього хаосу з’явився Наполеон Бонапарт. Прославившись завдяки ряду блискучих перемог за кордоном, Наполеон привласнив собі найвищу владу в 1799 році.

Почалася нескінченна серія воєн, внаслідок яких Франція домоглася контролю над значною частиною Європи. Закінчилося все катастрофічною кампанією проти Росії у 1812 році, яка призвела до повалення Бонапарта і висилки його на крихітний середземноморський острів Ельба.

Його повернення і тріумф тривали сто днів, до того як його війська були остаточно розбиті англійцями при Ватерлоо. Англійці заслали Бонапарта на південно-атлантичний острів Святої Олени, де він і помер у 1821 році.

Наполеона поважають у Франції як національного героя. Він опублікував Цивільний Кодекс Законів (Закон Наполеона), який покладено в основу системи законів сучасної Франції.

Третя Республіка (1870) створила державу з республіканськими традиціями.

Перша світова війна — понад мільйон солдатів убитими, падіння рівня промислового виробництва. Друга світова війна. Під час війни Франція була окупована німецькими військами і не чинила опір. 6 червня 1944 союзницькі війська висадилися на берегах Нормандії і незабаром звільнили Париж.

У 1946 р. встановлена четверта (IV) республіка, яка зіткнулася з проблемами деколонізації (війна в Індокитаї, хвилювання вТунісі, Марокко та Алжирі). Нині у Франції п’ята (V) республіка, встановлена в 1958 р. генералом де Голлем.

Після смерті Франсуа Міттерана (він помер у січні 1996 року), Президентом країни став Жак Ширак. Рішення президента про проведення ядерних випробувань на Полінезійському острові Муруроа та сусідньому атолі було визнане у самій Франції і за кордоном як образливе і незаконне.

Випробування, оголошені Шираком «останніми», негативно вплинули на дипломатичні відносини Франції з країнами Тихого океану. Французькі тихоокеанські і Карибські колонії забили на сполох, вимагаючи незалежності.

Недавня історія і політика: уряд Де Голля 1944;1946 стояв на початку створення Четвертої республіки, до ООН Франція приєдналася в 1957, у 21 грудня 1958 Де Голль став президентом, пішов у відставку в 27 квітня 1969. Франсуа Міттеран, перший президент-соціаліст, був обраний 1981 і переобраний у 1988, коли поміркований соціаліст Мішель Рокар став прем'єр-міністром і залишився на своїй посаді, хоча Соціалістичній партії не вдалося втриматися на виборах у Національні збори. У вересні 1990, після нападу іракців на посольство в Кувейті, французький уряд направив контингент з 5 тис. військовослужбовців у Саудівську Аравію і відіграв важливу роль у війні в Перській затоці при звільненні Кувейту в 1991. Едіт Крессон стала першою жінкою прем'єр-міністром у 1991, але в 1992 її замінив П'єр Береговуа. Національна підтримка правління Міттерана продовжувала падати. Референдум на вересні 1992 ледве прийняв Маастрихтський договір. На виборах у Національні збори Соціалістична партія зазнала серйозної поразки. Едуард Баладюр став прем'єр-міністром.

У травні 1995 року президентом був обраний колишній мер Парижа Жак Ширак. Домінантою його зовнішньої політики стало європейське будівництво на основі осі Париж — Берлін. За його президенства досить серйозно ускладнилися відносини зіСполученими Штатами, коли ті готували вторгнення в Ірак у 2003; Франція відмовилася брати участь в інтервенції в Ірак, хоча як всі країни НАТО надіслала військовий контингент в Афганістан.

16 травня 2007 року Жака Ширака змінив на посаді президента Ніколя Саркозі.

У 2012 році новим президентом Франції став Франсуа Олланд.

Франція є постійним членом Ради Безпеки ООН, входить до «клубу» ядерних держав та до так званої «Великої вісімки».

Франція — високорозвинена індустріально-аграрна країна. За розмірами ВВП і обсягом промислового виробництва Франція посідає одне з провідних місць у західному світі (разом зі США, ФРН, Великобританією та ін.). Провідна галузьпромисловості - машинобудування. Розвинуті автобудування, суднобудування, трактороі авіабудування, електротехнічна і радіоелектронна промисловість, а також хімічна (виробництво соди, добрив, хімічних волокон, пластмас), нафтопереробна інафтохімічна промисловість. Експортне значення мають виробництво текстилю, одягу, галантереї, харчова промисловість івиноробство. Розвинені всі види сучасного транспорту. Головні морські порти — Марсель, Гавр, Дюнкерк, Руан, Нант, Сен-Назер, Бордо. Транспортна мережа має радіальну конфігурацію з єдиним центром — Парижем. Франція посідає одне з перших місць у світі за довжиною автошляхів і величиною автопарку. Найважливіша автострада — Лілль-Париж-Ліон-Марсель. Головні водні магістралі - Сена (яка через Уазу і Північний канал пов’язана з Північним районом, а через Марну і канал Марна-Рейн — з Лотарингією та Ельзасом) і каналізована р. Мозель (шлях для експорту лотаринзької руди і металу, а також імпорту вугілля ікоксу); на ці шляхи припадає понад 4/5 перевезень Третина території Франції використовується на сільське господарство, 25% з яких — це пасовища, а 27% - ліси. Традиційно важливим сектором економіки Франції є сільське господарство. Якісний ґрунт та сприятливий клімат сприяють розвитку сільськогосподарської продукції. Насамперед вирощується пшениця, ячмінь, кукурудза, овес, цукрові буряки, тютюн, хміль, цикорій, овочі, виноград. Бургундія, Бордо та інші місцевості славляться виноробством.

Великі доходи приносить також туризм, який особливо розвинений у Парижі, на узбережжі та в горах.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001]: ВВП — $ 1600 млрд. Темп зростання ВВП — 3,2%. ВВП на душу населення — $ 27 975. Прямі закордонні інвестиції - $ 12,5 млрд. Імпорт (машини та обладнання, нафта, кам'яне вугілля, кольорові метали, целюлоза, бавовна, вовна, деревина) — $ 334 млрд (головним чином Німеччина — 17,2%;Італія — 9,9%; США — 8,8%; Великобританія — 8,4%; Бенілюкс — 7,7%). Експорт (транспортне обладнання, автомобілі, сільськогосподарські і продовольчі товари, хімічні товари і напівфабрикати) — $ 377,8 млрд (г.ч. Німеччина — 15,9%;Великобританія — 10%; Італія — 9,1%; Іспанія — 8,7%; Бенілюкс — 7,7%).

Франція — одна з найбільших економічно розвинених країн світу. За обсягом промислової продукції Франція ділить з Італією 4-е місце у світі (після США, Японії і Німеччини). У 1997 обробна промисловість дала 25,1% загальної доданої вартості; в ній було зайнято 4,2 млн чол., тобто 18,6% всіх трудових ресурсів країни. Франція займає 4-е місце у світі з експорту промислових товарів. У формуванні валового внутрішнього продукту (ВВП) Франції домінує сфера послуг. Велику роль відіграють надходження від зовнішньої торгівлі і туризму. Експорт: фрукти (в основному яблука), вино, сир, пшениця, автомобілі, літаки, залізо і сталь, нафтопродукти, хімікати, ювелірні вироби, шовк.

За даними [Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A., 2001]: ВВП — $ 1600 млрд. Темп зростання ВВП — 3,2%. ВВП на душу населення — $ 27 975. Прямі закордонні інвестиції - $ 12,5 млрд. Імпорт (машини та обладнання, нафта, кам’яне вугілля, кольорові метали, целюлоза, бавовна, вовна, деревина) — $ 334 млрд (г.ч. Німеччина — 17,2%; Італія — 9,9%; США — 8,8%; Великобританія — 8,4%; Бенілюкс — 7,7%). Експорт (транспортне обладнання, автомобілі, сільськогосподарські і продовольчі товари, хімічні товари і напівфабрикати) — $ 377,8 млрд (г.ч. Німеччина — 15,9%; Великобританія — 10%; Італія — 9,1%; Іспанія — 8,7%; Бенілюкс — 7,7%). Франція — одна з найбільших економічно розвинених країн світу. За обсягом промислової продукції Франція ділить з Італією 4-е місце у світі (після США, Японії і Німеччини). У 1997 обробна промисловість дала 25,1% загальної доданої вартості; в ній було зайнято 4,2 млн чол., тобто 18,6% всіх трудових ресурсів країни. Франція займає 4-е місце у світі з експорту промислових товарів. У формуванні валового внутрішнього продукту (ВВП) Франції домінує сфера послуг. Велику роль відіграють надходження від зовнішньої торгівлі і туризму.

У Франції прийнятий принцип «змішаної економіки», що передбачає активну участь як держави, так і приватних осіб в управлінні економічною діяльністю. Франція має давню традицію планової економіки, починаючи з прийняття першого п’ятирічного національного плану в 1947; 11- й план був обнародуваний в 1993, 12-й — у 1998.

З початку 1950;х аж до початку 1970;х років середньорічний приріст ВВП становив понад 5% (серед великих економічних держав цей показник був вище тільки в Японії). Частково це пояснюється швидким збільшенням чисельності населення і розширенням внутрішнього ринку. Однак внаслідок спаду в економіці темпи зростання ВВП за 1970;1990 знизилися наполовину, а з початку 1990;х років відбувається подальше його зниження Макроекономічні показники Франції

2. Вимоги до здійснення експортно-імпортних операцій. Основний аналіз зовнішньоекономічної діяльності держави

Експортне значення мають виробництво текстилю, одягу, галантереї. Розвинуті харчова промисловість і виноробство. Головна галузь сільського господарства — тваринництво. Поголів'я (1992, млн.) великої рогатої худоби — 20,9, овець — 11,5, свиней — 12,3; птахівництво. Посіви зернових (урожай пшениці - 32,6 млн. т у 1992; ячмінь, кукурудза), цукрового буряка. Виноградарство, овочівництво, плодівництво і квітництво. Морське рибальство і розведення устриць.

Франція — один з найбільших у світі виробників хімічної і нафтохімічної продукції (у тому числі каустичної соди, синтетичного каучуку, пластмас, мінеральних добрив, фармацевтичних товарів та іншого), чорних і кольорових (алюміній, свинець і цинк) металів. Великою популярністю на світовому ринку користуються французький одяг, взуття, ювелірні вироби, парфуми і косметика, коньяки, сири (виробляється близько 400 сортів).

Експорт: машинобудівна продукція, у тому числі транспортне обладнання (близько 14% вартості), автомобілі (7%), сільськогосподарські і продовольчі товари (17%; один з провідних європейських експортерів), хімічні товари і напівфабрикати тощо. Іноземний туризм.

Франція — найбільш відвідувана країна у світі (за кількістю іноземців, що приїжджають); Париж — найбільш туристичне місто; Ейфелева вежа — найвідвідуваніший у світі монумент: тобто Франція — безперечна чемпіонка світового туризму.

Проте дохід від міжнародного туризму значно вищий в США (81,7 мільярдів дол.), ніж у Франції (42,3 мільярда дол.), що пояснюється коротшим перебуванням туристів у Франції: ті хто приїжджають до Європи прагнуть відвідати і сусідні, не менш привабливі країни. До того ж французький турист більше сімейний, ніж діловий, що також пояснює менші витрати туристів у Франції.

У 2000 році Францію відвідало близько 75,5 мільйонів туристів — абсолютний рекорд. Зовнішній баланс французького туризму позитивний: у 2000 році дохід від туризму склав 32,78 мільярда євро, тоді як французькі туристи, що подорожували за кордон, витратили тільки 17,53 мільярдів євро.

Те, що поза сумнівом привертає тих, що приїжджають до Франції - це велика різноманітність пейзажів, довгі лінії океанічного і морського узбережжя, помірний клімат, безліч різних пам’ятників, а також престиж французької культури, кухні і способу життя.

Для поїздки у Францію потрібна віза (Шенгенська), що оформляється заздалегідь у посольстві Франції в Києві. Візу звичайно роблять протягом 2 тижнів, практично завжди необхідно особиста присутність. Короткострокові візи іноді даються відразу — за умови подання повного пакету документів і відсутності перешкод для оформлення. Радять уточнювати список перед здачею документів у будь-яку фірму. Дуже не рекомендовано порушувати терміни перебування — Вас випустять з Франції навіть із простроченою візою, але можуть внести в «чорний список», і тоді про поїздки в західну Європу можна буде надовго забути.

Країна є великим експортером як промислової, так і сільськогосподарської продукції. За обсягом експорту й імпорту Франція займає четверте місце у світі після США, Німеччини і Японії.

Однією з найважливіших форм економічних зв’язків Франції із зарубіжними країнами є вивіз капіталу у формі інвестицій, обсяг яких на 20% перевищує обсяг зарубіжних інвестувань у французьку економіку. Основними іноземними інвесторами в економіку Франції виступають США та країни ЄС.

Загалом у зовнішньоекономічних стосунках головними партнерами Франції завжди були країни Західної Європи. Зараз 3/5 її торгового обігу припадає на країни ЄС. Серед інших значна частка Швейцарії, США, Японії та Алжиру. Найбільшим торговим партнером Франції є Німеччина.

У структурі експорту домінує продукція хімічної промисловості - 27%, устаткування — 25%, автомобілі - 15%, сільськогосподарські товари і продовольство — до 20%, інші споживчі товари — 15%. У імпорті переважає промислова сировина — до 30%, промислове устаткування — 25%, споживчі товари — біля 17%, продукція транспортного машинобудування, зокрема автомобілі - 10%, паливно-енергетичні ресурси — біля 10%.

Найважливішою особливістю господарства Франції є дефіцит власних енергоресурсів та їх значний імпорт. Видобуток вугілля в країні становить менше 10 млн т (у 50-ті роки понад 60 млн т), нафти — З млн т і природного газу — 5 млрд м куб на рік. Франція належить до найбільших імпортерів енергоресурсів, особливо нафти. Імпортуються також природний газ і вугілля. Імпорт нафти (до 90 млн т на рік, переважно з Алжиру і країн Перської затоки) здійснюється морським шляхом. Головними пунктами приймання нафти та її переробки є Гавр і Марсель. Трубопроводами Гавр зв’язаний з Парижем, Марсель — з Німеччиною через Ліон і Страсбург. Природний газ надходить з Нідерландів, Росії та з Алжиру.

З дефіцитом мінерального палива пов’язана велика увага до розвитку гідроі атомної енергетики. Навіть перед другою світовою війною частка ГЕС і ТЕС у виробництві електроенергії була однаковою. Понад 2/3 потужностей ГЕС зосереджено в Альпах (річки Рона, Ізер, Дюранс), решта — на заході Центрального масиву і в Піренеях.

Франція сама виробляє ядерне паливо. За потужністю АЕС (60 млн кВт) вона поступається лише США. На атомну енергетику припадає 50% виробленої електроенергії. Місцями розташування АЕС стали долини Рони і Луари та узбережжя Ла-Маншу. Першу в світі припливну електростанцію (ПЕС) збудовано в Бретані у гирлі річки Ране на березі Ла-Маншу, де висота припливів досягає 13 м. Річне виробництво електроенергії становить 450 млрд кВт год; частину її Франція передає своїм східним сусідам.

Обробна промисловість Франції представлена всіма сучасними галузями. За виплавкою сталі (14 млн т на рік; у 50-х роках — 30 млн т) і алюмінію (460 тис. т) Франція входить до першої десятки країн світу. Є дві групи металургійних центрів: старі, які виникли в XІX ст. у вугільних басейнах Півночі й Лотарингії, і нові - комбінати, побудовані в 60−70-х роках у Дюнкерку та поблизу Марселя у Фосі. Найбільший у Західній Європі Лотаринзький залізорудний басейн нині став економічно невигідним як через умови залягання руди, так і через її якість і технологію збагачення. У 50-х роках видобували 60 млн т руди щороку, тепер тільки 10 млн. Все більше залізної руди імпортується морем, що надає перевагу комбінатам, розташованим на узбережжі. Виплавляння алюмінію сконцентроване в передгір'ях Альп, поруч з покладами сировини і джерелами дешевої енергії ГЕС.

Головною галуззю обробної промисловості є машинобудування (38% зайнятих). Найсильніші позиції країни в автомобільному, атомному та аерокосмічному машинобудуванні, в яких вона має солідні традиції, кваліфіковані кадри і наукові досягнення.

Автомашин, в основному марки «Рено» і «Пежо», виготовляється до 4 млн на рік. Майже половина з них експортується. Автомобільні заводи розкидані в двох з половиною десятках міст, у тому числі в метрополітенах Парижа і Ліона-Сент-Єтьєна, в містах Сошо (Мон-бельяр), Ле-Ман, Рен, Дує. Наукові інститути атомної енергії існують У конурбації Парижа і в Ґреноблі. Франція є провідним експортером атомної технології і технології зберігання радіоактивних відходів. Центрами аерокосмічного машинобудування стали Париж, Тулуза, Бордо, Байонна. Франція була третьою країною світу, яка запустила власний супутник Землі. Вона має широку космічну програму і космодром Кру в Ґвіані.

На французьких заводах виготовляють також обладнання для хімічної промисловості, сільськогосподарські машини, офісну техніку електронні вироби і засоби зв’язку, рухомий склад залізниць, найсучасніше озброєння. Країна є піонером волоконної оптики.

Добре розвинена у Франції хімічна промисловість, особливо її нові галузі та «верхні поверхи». Після другої світової війни ця галузь розвивалася найшвидшими темпами, її підприємства є в усіх регіонах. Франція — великий виробник синтетичних волокон і синтетичного каучуку, а як експортер хімічної продукції посідає третє місце в світі. Значним є виробництво паперу і картону (7 млн т на рік). Розвинені легка і харчова промисловість. Заслужену славу традиційно зберігає Франція як виробник і експортер таких споживчих товарів: одяг, ювелірні вироби, парфуми, косметика, вина, коньяк, книжкова продукція тощо.

3. Транспортна інфраструктура держави

Франція володіє розвиненою транспортною системою, налагоджено транспортне сполучення з багатьма країнами світу. У такий розділі будуть розглянуті основні види транспорту країни, головні перевізники, моделі рухомого складу, а також особливо видатні об'єкти транспортної інфраструктури країни. Повітряний транспорт. Перебуваючи практично в центрі Європи, Франція займає досить зручне географічне положення щодо низки європейських країн, що сприяє розвитку міжнародного та внутрішнього авіасполучення. З Парижа і низки великих міст країни можна потрапити безпосередньо на всі континенти, за винятком Антарктиди. У столиці практично кожній провінції є локальний аеропорт, у самих великих містах розташовані міжнародні аеропорти. Головними аеропортами країни є паризькі Руассі - Шарль-де-Голль і Орлі. Також досить великий потік пасажирів беруть міжнародні аеропорти, а саме Ніцца — Кот д’Азур, Ліон — Сент-Екзюпері, Марсель — Прованс Міжнародний аеропорт Руассі - Шарль-де-Голль (фр. — Aйroport Paris-Charles-de-Gaulle або CDG) — розташований у 25 км на північний схід від Парижа, був спроектований Полем Андре і відкритий 8 березня 1974 року. Є головним аеропортом Франції, одним з двох основних аеропортів Парижа (другий — розташований на півдні міста аеропорт Орлі) і одним з найбільших аеропортів Європи. Руассі також основний пересадочний вузол національної авіакомпанії Air France. Щодня приймає і відправляє понад 1 400 рейсів більш ніж 100 авіакомпаній. Обслуговує близько 150 000 пасажирів на день. Другий міжнародний аеропортів Парижа — Орлі, розташований 14 км на південь від міста на ділянці площею 15,3 км.

Аерофлот Орлі використовується в основному для внутрішніх рейсів, сюди ж приписаний ряд другорядних міжнародних авіаперевізників.

Міжнародний аеропорт Кот д’Азур розташований в 7 км на захід від Ніцци. Є одним з головних транспортних вузлів повітряного сполучення у Франції. За пасажиропотоком поступається тільки паризьким аеропортам. У 2008 році пасажиропотік склав приблизно 10 мільйонів пасажирів.. З першого терміналу здійснюються польоти в Європу, Близький Схід і в Північну Африку. Авіакомпанія «Росія» здійснює рейси в Санкт-Петербург з цього термінала. Рейси ж до Москви (авіакомпанія «Аерофлот»), а також до європейських, північноафриканські міста і внутрішнє повідомлення здійснюється з другого терміналу. Від аеропорту регулярно відправляються сотні автобусів в різні міста, починаючи від Марселя, і закінчуючи Генуєю. Потяги відправляються в Ніццу і Канни, а також в більшість інших великих міст.

Міжнародний аеропорт Ліон-Сент-Екзюпері розташований в 24 км на схід від Ліона. Був відкритий в 1975 році президентом Валерії Жіскар де стіну й замінивши аеропорт Брон, який технічно застарів і знаходився в межах міста. Складається з двох терміналів, між якими курсує автобус. З аеропорту регулярно відправляються автобуси до Ліона і інші великі міста, а також у міста регіону Рона-Альпи. Буквально в декількох кроках від аеропорту знаходиться залізнична станція, з якої регулярно відходять поїзди TGV у великі міста Франції. У 2008 році його пасажиропотік склав 7 320 952 пасажира. Цей факт поставив аеропорт на четверте місце за пасажиропотоком після Руассі, Орлі і Кот д’Азур Варто також згадати аеропорт Марсель-Прованс, що є п’ятим за пасажиропотоком — 7 мільйонів у 2008 році. Розташований він у 24 км на північ від Марселя і в 26 км на південь від міста Екс-ан-Прованс. Аеропорт складається з чотирьох терміналів. Перший термінал, в більшості своїй, обслуговує рейси в Африку ікраїни Перської затоки. Велика частина рейсів з другого терміналу здійснюється на європейські напрямки бюджетним перевізником Ryanair. Третій і четвертий термінал обслуговує тільки компанію Air France-KLM, а також їх дочірні компанії - CCM Airlines і Brit Air. Регулярні рейси за кордон і всередині країни здійснюють такі французькі авіакомпанії як Corsairfly, Airlinar, CCM Airlines, Twin Jet, Regional, Brit Air; чартерними перевезеннями займається Air Mйditerranйe. Багато з них мають невеликий парк літаків, а деякі з них — дочірні підприємства національної авіакомпанії Air France, яка є лідером ринку перевезень повітряним транспортом у країні

Французька авіакомпанія Air France була створена в 1933 році. На даний момент займає третє місце в світі за обсягом пасажирських перевезень, друге місце за якістю обслуговування повітряного транспорту і четверте місце з транспортування вантажів. Air France пропонує своїм клієнтам 1 700 щоденних рейсів за більш ніж 200 напрямками в 93 країни світу. Повітряний флот авіакомпанії нараховує 257 літаків, в числі яких найсучасніші авіалайнери Airbus і Boeing останніх моделей. Також близько 60 нових літаків було замовлено для розширення авіапарку

Air France є членом глобальної авіаційного альянсу Skyteam, до складу якого також входять «Аерофлот», Aeromexico, Alitalia, CSA, Delta Airlines, KLM, Korean Air. Її ключовими європейськими партнерами компанії є Alitalia і Аерофлот. Компанія базується ваеропортах Орлі, Сент Екзюпері і Кот д’Азур, а портом приписки є міжнародний аеропорт Руассі - Шарль де Голль Залізничний транспорт Залізнична інфраструктура Франції, бере своє походження в 1842 році в національній програмі залізниць, задуманої Віктором ЛеГранд, на той момент міністром шляхів сполучення (у той час, у Франції воно називалося Міністерство доріг і мостів). Мета програми полягала в тому, що б дозволити країні зберігати технічну досконалість і швидке розширення шляхів сполучення, адже в той час Франція відставала в цьому плані від Великобританії, Німеччини та США. Згідно з програмою, держава залишала за собою створення, розширення та вдосконалення залізничної інфраструктури, а управління передати приватним компаніям. До 1878 року, після розділу і концесії, налічувалося 5 великих залізничних напрямів: Північ, Схід, Париж-Леон-Середземномор'ї, Париж-Орлеан і Південь. Початковим пунктом кожного з маршрутів був Париж, а п’ять великих залізничних вокзалів, обслуговуючих ці напрямки, сучасники називали «зіркою ЛеГранд» З тієї причини, що управління вироблялося різними залізничними компаніями, то з часом діяльність їх стала збитковою, що спричинило за собою нову проблему. До 1908 року, західне залізничне напрямок так і залишалося не розвиненим, і ніхто не хотів за нього братися. Тоді перед урядом постала низка нових завдань, а саме розвиток західного напрямку, об'єднання вже наявних залізниць в єдине ціле і створення національної керуючої компанії. У разом всі цілі поступово були досягнуті, і 1 вересня 1937 була створена компанія SNCF, на базі 5 основних компаній, за якими зберігався ряд повноважень до 1983 року, коли компанія стала повністю державної Протяжність залізничної мережі Франції становить 32 тис. км. З часу «зірки ЛеГранд», принцип побудови залізничної мережі у Франції так і залишився радіально-кільцевих. Головні залізничні магістралі починаються в Парижі і розходяться від нього на всі боки. Така схема приводить до того, що подорожі між містами, що лежать на одному радіусі, стає швидким і зручним, але переїзд між станціями різних радіусів, часто вимагає транзитної пересадки в Парижі. При цьому пасажири повинні переїхати з одного вокзалу на інший. Societй Nationale des Chemins de fer franзais (SNCF) — національна компанія залізниць Франції. Її парк рухомого складу налічує близько 700 поїздів. До її складу входить також автобусна компанія SNCF. Автобуси курсують на тих напрямках, де немає залізничного шляху або пасажирів небагато. Часто, щоб дістатися до місця призначення SNCF продає комбінований квиток «поїзд + автобус». SNCF має різні типи рухомого складу, а саме: cкоростние поїзда Corail, місцеві експреси TER, поїзди з вагонами для машин AutoTrain і високошвидкісні потяги TGV

Впровадження TGV замінило авіасполучення між містами, включеними в її мережу: подорож на TGV коштує дешевше, займає менше часу, менше формальностей при реєстрації та посадці, а вокзали розташовані, як правило, в центрі міст. Крім того, TGV є достатньо безпечним видом транспорту: за весь час експлуатації було зафіксовано один випадок спричинив загибель людей. Завдяки сумісності колії зі звичайними лініями, TGV обслуговують понад 200 напрямків. Ширина колії залізниці у Франціїстандартна для більшості європейських країн, і становить 1 435 Потяги типу TGV Atlantique будувалися для експлуатації на новій швидкісній лінії LGV Атлантика. На нову модель було вирішено встановити більш потужні двигуни, колеса більшого діаметру, а також поліпшити аеродинаміку і гальмівну систему. У стандартний склад потягу входить два головних і десять пасажирських вагонів. З цього часу TGV змінили забарвлення з помаранчевої на сріблясто-синю. Модифікована модель TGV Atlantique 325 в 1990 році встановила світовий рекорд швидкості на щойно збудованій і ще не відкритої лінії LGV, розігнавшись до 515 км / год TGV Nord, Thalys, Eurostar пов’язує Париж з північчю Франції: Ліллем, Кале, Брюсселем, Антверпеном, Амстердамом, Кельном, Ешвордом, Лондоном, Великобританією (через Євротунель), Німеччиною, Бельгією, Нідерландами На цих напрямках використовуються рухомі склади типу TGV Rйseau. Перші склади TGV Rйseau почали експлуатуватися в 1993 році. У 1990 році були замовлені перші 50 двосистемних складів, до яких згодом був доданий замовлення ще на 40 трехсістемних поїздів. Десять з трехсістемних складів були пофарбовані встандартні кольори Thalys і нині більш відомі як Thalys PBA (Париж — Брюссель — Амстердам). Трехсістемние склади, крім стандартних схем напруг, що діють у Франції, можуть експлуатуватися на постійному струмі в 3 кВ (стандарт Італії та Бельгії, в Нідерландах використовується тільки на декількох лініях, де ходить TGV).Стандартний склад поїзда: два головних і вісім пасажирських вагонів. Склади для Бельгії були спеціально переобладнано для відповідності бельгійським обмеженням навантаження на вісь (17 тонн) — для цього сталеві елементи кузова вагонів були частково замінені алюмінієвими Thalys PBA (Париж — Брюссель — Амстердам) — спільний проект кількох країн Євросоюзу, що дозволяє комбінувати три столиці в рамках короткої тижневої поїздки. На цих потягах також можна дістатися з Парижа в Антверпен, Гааги, Кельн і, по вихідних, в Брюгге. Попереднє бронювання квитків, мінімум за 14 днів до відправлення, з негайною оплатою кредитною картою, дозволяє заощадити більше половини вартості квитка у 2 м класі Найближчим часом планується відкриття лінії Thalys POS. Назва розшифровується як Paris — Ostfrankreich — Sьddeutschland (Париж — Східна Франція — Південна Німеччина). Маршрут буде починатися в Парижі, проходити через Німеччину і закінчуватися в Швейцарії. Завдяки цій лінії шлях від Базеля до Парижа буде займати 3,5 години, від Цюріха до Парижа — 4,5 години Eurostar — другий після Конкорда, грандіозний і більш успішний франко-британський проект, що скорочує час в дорозі від Парижа до Лондона до трьох годин, з яких 20 хв. — В тунелі під Ла-Маншем. На Північному вокзалі Парижа обладнаний спеціальний термінал з обов’язковою попередньою реєстрацією, паспортним і митнимконтролем за стандартами міжнародних аеропортів Поїзд Eurostar, по суті, є подовженим TGV, пристосованим для експлуатації у Великобританії і Євротунелю. У число відмінностей входить менший профіль, що задовольняє британським габаритним стандартам, створені у Великобританії асинхронні тягові двигуни і поліпшена система пожежної безпеки на випадок спалаху в тунелі Євротунель — залізничний тунель, що проходить під протокою Ла-Манш і з'єднує континентальну Європу з Великобританією. Є символом об'єднаної Європи. У свій час він був найдовшим тунелем в світі. Був відкритий 6 травня 1994 року. Тунель має довжину близько 51 км, З них 39 км безпосередньо під дном моря. Євротунель складається з трьох тунелів — двох основних, які мають рейковий шлях для поїздів, і одного невеликого службового тунелю. Службовий тунель через кожні 375 метрів має переходи, що об'єднують його з рейковими шляхами. Його розроблено для доступу до основних тунелів обслуговуючим персоналом і для аварійної евакуації людей в разі небезпеки. Кожні 250 метрів обидва основні тунелі з'єднуються між собою системою вентиляції, розташованої зверху службового тунелю. Ця система повітряних шлюзів дозволяє звести нанівець поршневий ефект, що утворюється потягами, розподіляючи повітряні потоки в сусідній тунель. Всі три тунелю мають дві розв’язки, що дозволяють потягам безперешкодно переміщатися між тунелями. У тунелі організовано правосторонній рух поїздів. Американське товариство інженерів-будівельників називає Євротунель одним з семи чудес світу сучасності. Одним з основних переваг TGV над іншими швидкісними залізничними системами (наприклад, маглева) є можливість використання існуючої інфраструктури. Завдяки цьому поїзда TGV прибувають прямо в самий центр міста, до платформ старих вокзалів (наприклад, Ліонському вокзалу в Парижі). TGV може використовувати шляхи і станції на звичайних лініях Втім, проектувальники ліній TGV не відмовлялися і від будівництва нових станцій в передмістях і навіть у сільській місцевості в декількох кілометрах від міста. Таке розташування станцій дозволяє поїздам TGV не втрачати час і швидкість на звичайних лініях. У деяких випадках станції будувалися на півдорозі між двома містами, наприклад, станція, що обслуговує міста Ле Крезо і Монсо-ле-Мін. Інший, ще більш яскравий приклад, це розташування станції Від-Пікарді (фр. Haute-Picardie) між Амьеном і Сен-Кантене. Будівництво цієї станції викликало численні суперечки: преса і місцеві влади критикували це рішення проектувальників, посилаючись на те, що станція однаково далека від обох міст, щоб бути затребуваною жителями, і занадто віддалена від найближчих станцій пересадок на звичайні лінії, щоб бути корисною мандрівникам. Станцію прозвали «бурякової», так як навколо неї немає нічого крім бурякових полів. Згодом це ім'я стало прозивним для всіх станцій TGV, розташованих далеко від міст Нові станції будувалися і в самих містах, багато з них визнані архітектурними досягненнями та відзначені преміями. Станція TGV в Авіньйоні, відкрита в 2001 році, побудована архітекторами Жаном-Марі Дютійелем і Жаном-Франсуа Бласелем, по праву визнана найкращою у всій залізничній мережі Франції. За конусоподібну скляний дах довжиною в 340 м. її часто порівнюють із собором. Станція була удостоєна вищої нагороди в номінації «Великі вокзали» на Міжнародній премії Брюнель 2001 року. SNCF і Alstom (компанія, що випускає склади TGV) зараз досліджують нові технології, які можуть бути використані для швидкісного наземного транспорту у Франції. Планується продовжити розвиток системи TGV, але вже в новій формі - AGV. Планується, що двигуни на поїздах нового типу будуть встановлюватися під кожним вагоном, завдяки чому відпаде потреба в локомотивах. Поставлено завдання, щоб вартість нових поїздів була така ж як у TGV, з таким же рівнем безпеки пасажирів. Проектна максимальна швидкість — 360 км / ч. Перший прототип AGV був представлений 5 лютого 2007 на заводі в Ла-Рошель. Італійська компанія NTV вже замовила 25 складів. Передбачається їх вихід на лінії в 2010 році. Також ведуться дослідження в області магнітної левітації. Втім, вартість впровадження технології маглев занадто висока. Потрібно будівництво нової мережі та інфраструктури. Завдання прокладки лінії маглева в центри міст зажадає яке втручання в їх історичний вигляд, або дороге тунельне будівництво. Існують і проекти створення гібридної залізнично-маглев лінії, коли магнітне полотно укладається між рейками. Автомобільний транспорт.

Франція займає одне з перших місць у світі по забезпеченості населення автомобілями, по протяжності, густині і якості автомобільних доріг. Загальна протяжність автодоріг Франції близько 1 млн. км. Типи доріг на картах, в атласах і на дорожніх покажчиках позначаються латинськими літерами: «A» — швидкісна магістраль, «N» — національна дорога, «D» — обласна дорогаю Швидкісні магістралі «А» (autoroutes a peage) — у більшості своїй платні, забезпечують зв’язок між Парижем і великими містами. Їх загальна протяжність близько 9 000 км. На кожному десятому кілометрі магістралі є майданчик для відпочинку, на кожному сорокових кілометрі - заправка, автосервіс і кафе; через кожні сто кілометрів знаходиться мотель. За проїзд можна оплатити готівкою або кредитною карткою. На тих ділянках магістралей, де вартість проїзду невелика, потрібно тільки опустити необхідну суму дрібними грошима в спеціальний автомат. Автомат здачу не видає. Деякі ділянки автострад можуть бути безкоштовними, наприклад А26 і А75. Окружні дороги міст зазвичай безкоштовні. В'їзд на платну автомагістраль вільний. Перед виїздом встановлені автомати або будки синього та білого кольору з обслуговуючим персоналом. Там видають в'їзний талон, за яким можна визначити місце в'їзду на автостраду. Талон необхідно зберегти до виїзду з автомагістралі. Уздовж всього шляху прямування стоять знаки, на яких вказано відстань до найближчого з'їзду і платіжного термінала. При виїзді потрібно пред’явити талон службовцю або, якщо працівник відсутній, вставити в приймальний пристрій автомата. На табло висвітиться сума, яку треба заплатити за проїзд. Вона залежить від відстані і виду транспортного засобу: легкова машина, автобус, вантажівка, автокемпер, мотоцикл. Тарифи наведені на інформаційних щитах Говорячи про платні дороги, варто згадати трасу А75 забезпечує високошвидкісне рух з Парижа через Клермон — Ферран до міста Безьє. Останньою ланкою траси є віадук Мійо (фр. le Viaduc de Millau) — вантовий дорожній міст, що проходить через долину ріки Тарн поблизу міста Мійо в південній Франції (департамент Аверон). До створення мосту рух здійснювався за національною трасі N9, що проходить поблизу Мійо, і приводило до великих заторів в кінці літнього сезону. Багато туристів, що прямують з південної Франції та Іспанії, вибирають цей шлях, тому що він найбільш прямий і здебільшого безкоштовний. Міст перетинає долину річки Тарн в найнижчій її точці, пов’язуючи плато Ларзака з Червоним плато, і проходить внутрішньою стороною периметра природного парку Велике плато. Це найвищий транспортний міст у світі, одна з його опор має висоту 341 м, Його довжина 2 460 м, а ширина 32 м. Міст був урочисто відкритий 14 грудня 2004 року, і для руху — 16 грудня 2004 року Дороги типу «N» (національна дорога) і «D» (обласна дорога) часто дублюють автомагістралі. Знаки Bis / Bison futйe вказують на те, що на цих дорогах рух вільне, без пробок. З'їзди з автомагістралей на національні та обласні дороги пронумеровані. Туристичні маршрути, наприклад «Винна дорога», прокладені зазвичай по обласних дорогах і марковані покажчиками коричневого кольору Знаменита «Винна дорога» завдовжки більше 150 кілометрів тягнеться уздовж східних схилів Вогезський гір провінції Ельзас, проходячи через безліч живописних і своєрідних маленьких сіл і містечок, в яких проживають і обробляють виноградники виробники вина. Протягом всієї дороги розташовані мотелі і здаються гостьові кімнати. Уздовж дороги організовані дегустаційні зали, в яких можна спробувати і купитивино Автобусне сполучення відмінно розвинене і пов’язує всі найбільші міста країни один з одним і навіть з самими невеликими населеними пунктами. Автовокзали найчастіше розташовані поряд з вокзалами SNCF. Автобуси SNCF і автобуси державних і муніципальних транспортних компаній ходять по стабільному розкладом. Розклад приватних автобусних компаній може змінюватися. Автобусні переїзди дешевше залізничних, але займають більше часу Автобусні лінії компанії Eurolines з'єднують Париж з іншими містами Франції, Європи й Росії. Компанія Intercars також здійснює перевезення автобусом до країн Європи та Росію. Автобуси цілком комфортабельні, обладнані біотуалетами, кондиціонерами, зручними відкидними сидіннями. Разом з тим, слід враховувати значну протяжність країни і мати на увазі, що подорож на автобусі, наприклад, з Парижа в Тулон (700 км) Близько 12 годин і може бути дуже виснажливим