Початок підводно-археологічних досліджень на теренах України та діяльність Р. О. Орбелі

Початок підводно-археологічних досліджень на теренах України та діяльність Р.О. Орбелі

Підводна археологія України в кінці 19 — на початку 20 ст.

Словосполучення «підводна археологія» викликає у багатьох певні асоціації, спричинені або літературними творами з далекого дитинства, або пригодницькими, художніми та документальними фільмами. У авторів статті, принаймні, ці слова колись викликали образи затоплених іспанських галеонів з вантажем золота та срібла, які лежать на дні й до яких невелика група сміливців в аквалангах пробивається крізь зграї акул, долаючи небезпеку. Такі собі романтичні стереотипи.

Брати участь у цих захопливих пригодах здавалося чудовою, але практично нездійсненною мрією. Проте, з плином часу наші дитячі мрії іноді здійснюються. Так сталося й із авторами статті - кілька років поспіль ми маємо можливість здійснювати підводні археологічні дослідження на Чорному морі. Більше того — це стало навіть нашим фахом.

" Як же романтичні штампи? ' - спитаєте ви. Вони поступово зникли, але романтика залишилась.

Розвиток цієї галузі наукового пізнання в нашій країні, що має досить значні історичні традиції, все ще тільки-но розпочинається. Не в останню чергу це пов’язано з досить складним економічним становищем, відсутністю потрібного фінансування і т. ін. Проте статтю ми хотіли би присвятити підводній археології як галузі, а не намагатися вирішити глобальні проблеми, так чи інакше актуальні для більшості наукових напрямів в Україні. Тому, лишаючи цю невдячну справу, перейдемо безпосередньо до предмету.

Перспективи використання підводного простору в археологічних дослідженнях стали очевидними ще у XIX столітті, коли були зроблені перші значні, хоча і випадкові знахідки предметів старовини під водою. Бронзові та мармурові скульптури та їхні частини, велика кількість амфор, винесених на берег морською хвилею або рибальською сіткою, чітко давали зрозуміти, що під водою є що шукати. Невідомо було тільки, як саме це робити.

орбелі херсонес підводна археологія Не маючи ані засобів, ані методів проведення підводних досліджень, вчені того часу все ж таки зробили свій внесок у розвиток підводної археології. Саме з середини XIX ст. почалося перше вивчення, а точніше виявлення прибережних частин відомих на той час античних міст та поселень. У Греції була локалізована затоплена морем частина міста Єпідавра, руїни оборонної стіни міста Гифіона біля мису Тенора. На Криті були відкриті поглинуті морем стародавні могили.

Північне Причорномор’я також привертало увагу вчених того часу. О. С. Уваров виявив затоплену Бузьким лиманом частину античного міста Ольвії, а О. Л. Берт 'є-Делагард описав стародавній мол, знайдений у 1894 р. під час поглиблювальних робіт у Феодосійській бухті. Залишки цієї дерев’яної споруди чудово збереглися під чотириметровим шаром мулу. В 1905 році дослідження в цій бухті продовжив російський науковець Л.П. Коші, який виявив у районі молу п’ятнадцять великих античних амфор, що дозволило датувати споруду античним часом. Це стало першим серйозним спланованим підводним археологічним дослідженням у Північному Причорномор'ї.

Взагалі, з початку XX ст. підводна археологія робить великий крок вперед.

Починається епоха підводних археологічних експедицій. На допомогу археологам приходять професійні водолази, які у важких скафандрах можуть занурюватися на значні глибини, а тому — досліджувати принципово нові об'єкти — затонулі кораблі. Першою з таких експедицій було дослідження корабля біля грецького міста Антікифери, що лежав на глибині 40−50 метрів. Серед знахідок були шедеври античного мистецтва V ст. до н. е., зокрема бронзові статуя юнака та голова чоловіка — портрет філософа. На жаль, ця та багато наступних експедицій, що принесли величезну кількість не менш коштовних артефактів до різних музеїв світу, ставили за мету лише збір цінних знахідок, а не повномасштабне вивчення затонулого корабля як закритого археологічного комплексу. Справжні археологічні спостереження в умовах великих глибин та з використанням важкого спорядження були ще неможливі.

З середини 20-х років XX ст. значно вдосконалюється методика проведення підводних археологічних розвідок. З’являються оглядові ящики, які встановлювалися на днищах дослідницьких човнів і дозволяли бачити крізь товщу води, водонепроникні бокси для підводної фотозйомки, що витримували тиск води на досить значній глибині, починає використовуватися аерофотозйомка водної поверхні. Розвивається і методика підводних досліджень у закритих водоймах. Оригінальні роботи були проведені в Італії на озері Немі у 1927;1932 рр., коли з водойми помпами відкачали всю воду, залишивши на дні два кораблі часів імператора Калігули. Вони стали першими кораблями, вивченими археологами повністю.

Одним із поштовхів до розвитку вітчизняної підводної археології на початку двадцятого століття стала активна цікавість шукачів скарбів до затонулого під час Кримської війни під Балаклавою англійського пароплава «Принц» з його легендарним вантажем у 500 тисяч золотих соверенів. Для того, щоб знайти і підняти «Принц», у 1923 р. було створено Експедицію підводних робіт особливого призначення (ЕПРОП). І, хоча «Принц» разом з легендарним вантажем так і не був знайдений, ЕПРОП успішно діяла протягом майже усього XX ст. та стала у пригоді та сприяла розвитку водолазної справи, і безпосередньо підводної археології.

З 1928 р. під керівництвом директора Херсонеського музею К. Е. Гриневича почалися пошуки ймовірно затопленого «старого» Херсонесу, який ще за часів Страбона був зруйнований та загублений нащадками. У 1930;31 рр. водолази ЕПРОП обстежили акваторію на захід від мису Херсонес та знайшли під водою дещо, що дуже нагадувало руїни стародавнього міста — залишки стін, круглих веж, будинків. Про ці роботи було знято перший фільм в історії підводної археології та складено план затонулого міста. На жаль, насправді «місто» виявилося лише грою уяви дослідників та учасників експедиції і природними особливостями поверхні дна в районі занурень. Однак, технічне виконання підводних археологічних робіт виявилося на висоті.

У 1937;1938 рр. професор P.A. Орбелі виявив затоплені портові квартали Херсонеса в Карантинній бухті. Саме тут він один із перших спробував провести підводне розчищення пам’ятників за допомогою спеціальних засобів, що засмоктують і розмивають грунт. Після цього Орбелі, який очолював того часу ЕПРОП, провів ще одне видатне для свого часу дослідження: підняв з дна Південного Бугу неподалік від села Сабатинівка стародавній човен-однодеревку. Цей визначний радянський науковець, якого вважають засновником вітчизняної гідроархеології, приділяв також велику увагу теоретичним розробкам методів підводної археології, зокрема і методиці збереження археологічних експонатів, що були підняті з дна водного басейну.

Але все це був лише початок підводної археології як науки.

Під час Другої світової війни Жак-Ів Кусто та Еміль Ганьян винайшли те, що зробило справжню революцію в підводній археології трохи пізніше. Цим винаходом став акваланг — автономний апарат для дихання людини під водою. Тільки за його допомогою археологу вперше вдалося спуститися на дно і на власні очі побачити та вивчити матеріали, які досі він отримував лише на поверхні, вирваними з контексту. Тільки легке водолазне спорядження дозволило вільно зависати над об'єктом дослідження, фотографувати, не піднімаючи мулу та насолоджуватися дивовижною мобільністю та величезною кількістю можливостей, які надавав такий винахід.

Оновлення технічних прийомів підводних робіт значно сприяло пожвавленню археологічних досліджень.50-ті - початок 60-х років були ознаменовані виявленням великої кількості стародавніх і середньовічних кораблів, затонулих у різних частинах Середземного моря. Особливе місце серед підводних робіт цього періоду займають археологічні розкопки Ж. — 1. Кусто та Фредеріка Дюма біля острова Гран-Конглує, розташованого за 10 миль від Марселя. Дослідження виявили в цьому місці одне з найбільших суден серед усіх раніше знайдених у водах Середземного моря.

Класичними прикладами проведення підводних розкопок у той час стали роботи біля берегів Туреччини і Кіпру. Неподалік від мису Гелідонія поблизу північно-західного узбережжя Туреччини було повністю розкопане під водою судно, яке затонуло близько 1200 р. до н. е. Тривалий час цей об'єкт вважався найдавнішим судном, дослідженим підводними археологами. Але в 1982 р. поблизу Каса, також у турецьких водах, виявили корабель, побудований у XIV ст. до н. е. Обстеження цього судна групою фахівців під керівництвом Джорджа Басса дозволило розширити межі наших знань у галузі історії кораблебудування аж до часів епохи бронзи.

Вітчизняні підводні дослідження 50−60-х рр. XX ст. відрізнялися від закордонних не стільки своєю технікою і методикою, скільки об'єктом: перевага надавалася вивченню затоплених античних міст. У 1961 р. були проведені дослідження на Дніпро-Бузькому лимані, біля берегів античного міста Ольвії; у 1962 р. провадилися дослідження підводних частин стародавньої Тіри — середньовічного Білгорода Дністровського. Внаслідок роботи підводних археологів у Херсонесі, встановлені місця кількох можливих корабельних аварій в Карантинній бухті, відкриті місця стародавніх стоянок морських суден. Проте, окрім затоплених частин відомих стародавніх міст, досліджувалися також і корабельні аварії. Визначною подією у вітчизняній підводній археології стала знахідка та подальше вивчення залишків морського торгового судна IV — IIІ ст. до н. е. в Північно-Західному Криму поблизу входу в озеро Донузлав. В результаті цілого комплексу заходів були виявлені та підняті з води уламки шпангоутів, свинцеві листи бортової обшивки і частина корабельного вантажу — амфори епохи еллінізму.

Широкомасштабні підводні дослідження здійснювалися і тривають нині в зоні Керченської протоки. У 1980;х роках було остаточно вирішене питання відносно місцезнаходження античного міста Акри, яке виявилося практично повністю затопленим водами протоки.

В акваторії Україні нині відомо понад дві тисячі місць загибелі суден різного часу та функціонального призначення, їхня кількість, внаслідок проведення підводних археологічних досліджень, з кожним роком збільшується.

Діяльність Р.А. Орбелі в галузі підводної археології

Перші повідомлення про затоплені античні пам’ятки біля берегів Криму, на дні Керченської протоки, відомі з початку XIX ст. Однак, перші підводні археологічні розкопки були проведені у 1905 р. в Феодосійській бухті, водолазами під керівництвом російського вченого, зберігача Феодосійського музею старожитностей Л.П. Коллі. З цього часу розпочинається епоха підводних археологічних експедицій. На допомогу археологам приходять професійні водолази, які у важких скафандрах можуть занурюватися на значні глибини, а тому — досліджувати принципово нові об'єкти — затонулі кораблі.

З середини 20-х років XX ст. значно вдосконалюється методика проведення підводних археологічних розвідок. З’являються оглядові ящики, які встановлювалися на днищах дослідницьких човнів і дозволяли бачити крізь товщу води, водонепроникні бокси для підводної фотозйомки, що витримували тиск води на досить значній глибині, починає використовуватися аерофотозйомка водної поверхні. Розвивається і методика підводних досліджень у закритих водоймах.

У 1923 р. було створено Експедицію підводних робіт особливого призначення (ЕПРОП), яка успішно діяла протягом майже усього XX ст. вона стала у пригоді та сприяла розвитку водолазної справи, і безпосередньо підводної археології. Проводилися великі підводні роботи по підйому з дна Чорного моря затонулих під час Першої світової та громадянської воєн кораблів. Першим, хто привернув водолазів ЕПРОП до наукових досліджень в районі Севастополя, був директор Херсонеського музею професор К. Е. Гриневич. Експедиція протягом двох сезонів (1930;1931 рр.) Силами водолазів ЕПРОП проводила локалізацію древнього Херсонеса, відомого за повідомленнями Страбона.

Успішне співробітництво з водолазами ЕПРОП продовжив професор Рубен Абгарович Орбелі, який на сьогодні вважається основоположником підводної археології в СРСР.

Р.А. Орбелі народився 26 січня (7 лютого) 1880 в Нахічевані в родині священика Абгара Йосиповича Орбелі та Варвари Мойсеївни Аргутінскої-Долгорукої.

Після закінчення 3-ї чоловічої класичної гімназії в Тифлісі вступив на юридичний факультет Петербурзького університету, по закінченні якого в 1903 р. був залишений, для підготовки до професорської діяльності, на кафедрі цивільного права. З 1904 по 1906 рік Орбелі працював в суспільстві магістрів, був обраний дійсним членом юридичного товариства при університеті Санкт-Петербурга, після чого був направлений до Німеччини (Йенський університет) для удосконалення своїх знань. У той же час Орбелі був прикомандирований до Цивільного касаційного департаменту Сенату для проходження практики по цивілістиці, брав участь в ревізіях, що проводяться в Закавказзі. Був автором і редактором відділів у періодичних виданнях Міністерства фінансів, а з 1906 р. став дійсним магістром прав Санкт-Петербурзького університету та доктором прав Йенського університету. Перебував на службі в Цивільному касаційному департаменті Сенату, де паралельно з юриспруденцією працював у галузі теорії пізнання.

У 1918 році став одним з організаторів, а після і викладачем Тамбовського державного університету, де читав лекції та окремі курси з юриспруденції, філософії, етики. Після повернення в Петроград працював в системі АН СРСР, вів роботу на постах голови місцевкому АН СРСР, громадського інспектора праці, члена Ленінградської міської Ради XI скликання, читав лекції з предмету трудового права, вів шефську роботу в армії, обстежив ленінградські театри щодо соціальних поліпшень умов праці.

У 1934 році за рекомендацією академіка А. Н. Крилова був запрошений на роботу в ЕПРОП, де обіймав посади наукового консультанта, члена науково-технічної ради та історіографа. З цього моменту Р.А. Орбелі займався вивченням підводних археологічних пам’яток, з його ініціативи і під його безпосереднім керівництвом Епрон організовує в 1937;1939 роках ряд гідроархеологічних експедицій на Чорне море та інші водні басейни країни.

Завдяки енергії і наполегливості Р.А. Орбелі 5 серпня 1937 р. був підписаний наказ № 100 по ЕПРОП НКВС СРСР, свідчить: «Надаючи виняткового значення виробництва науково-дослідних робіт з метою вивчення знахідок під водою і в підводному грунті, а також змін, що відбулися в береговій смузі, з метою подальшого зміцнення берегів, з ініціативи професора Орбелі, приступили до обстеження поблизу Керчі, Феодосії, Херсонесу, Ольвії. «Так було покладено початок вітчизняної підводної археології.

Для проведення підводних археологічних досліджень Одеським військово-морським технікумом було надіслано необхідну кількість водолазів, підводна техніка і човни.

З цього приводу Р.А. Орбелі писав:. водолазна організація вперше в світі стає під прапор науки, переходить до систематичних розкопок під водою, береться до охорони пам’яток старовини, сама робиться силою, що сприяє розвитку історичного знання. Народжується нова галузь історичної науки — підводна археологія або гідроархеологія.

Перші дослідження в 1937 р. провели в Херсонесі. Були зроблені обмір і огляд затопленої частини цього античного міста і встановлено місцезнаходження стародавньої Херсонеської гавані. Потім, у 1939 р., експедиція обстежила Феодосійський порт, узбережжя Коктебеля і Керчі. Досліджувалася акваторія Керченської протоки, прилегла до коси Чушка, де на початку XIX ст. бачили шість мармурових колон, які (за даними письмових джерел) належало, можливо, античному храму Ахіллеса.

У Коктебельській бухті перше наукове обстеження дна було проведено в 1939 г в районі стародавнього молу, водолазами під керівництвом академіка Р. А. Орбели. У пагорба Малий Тепсень, за розповідями місцевих жителів, у тридцятих роках минулого століття при сильних зниженнях рівня моря проглядався древній підводний мол. Р. А. Орбели вважав, що навпроти балки, що обмежує з півдня плато горба Тепсень і виходячи до моря захищаючи гавань від штормів, розташовувалася портова частина середньовічного поселення з молом.

Р.А. Орбелі провів ще одне видатне для свого часу дослідження: підняв з дна Південного Бугу неподалік від села Сабатинівка стародавній човен-однодеревку. Піонери з колгоспу імені Молотова, розташованого по березі Південного Бугу, під час купання натрапили на великий дерев’яний предмет, на дні річки. П’ятнадцятирічного школяра Володю Глухова зацікавила ця знахідка. Хлопчик повідомив про неї голові колгоспу. Пізніше звістка про це дійшла до ЕПРОП та Р.А. Орбелі. На річку була споряджена водолазна експедиція. Через деякий час в одному із залів Центрального Військово-Морського музею в Ленінграді з’явився новий експонат — деревний човен з річки Південний Буг. Наукова цінність цієї знахідки надзвичайно велика. За найбільш приблизними підрахунками, човен, зроблений з цільного шматка дуба, пробув під водою 3−3,5 тис. років.

Базуючись на досвіді проведених підводних археологічних досліджень, Р.А. Орбелі сформулював завдання та заходи, необхідні для подальшого розвитку нового напрямку в історичній науці - підводної археології:

· необхідно навчання фахівців-археологів з водолазною підготовкою;

· тісна взаємодія з спеціалістами природничих наук (геологія, біологія, фізика та ін.);

· розробка методики розвідок та розкопок під водою;

· складання гідроархеологічної карти всієї країни.

На думку Р. А Орбелі, для цього необхідно було створення в системі Академії наук Інституту гідроархеології та Музею підводних пошуків.

Професор Орбели розробив методику запобігання від руйнування археологічних експонатів, піднятих на поверхню із дна водного басейну. Ввів в науковий обіг термін гідроархеологи.

Р.А. Обрелі цікавився історією водолазної справи. Він показав, що великим знавцем цієї справи був Леонардо да Вінчі, який, за словами Обрелі, на кілька століть випередив людство у створенні та вдосконалені приладів для перебування під водою.

У 1942 р Рубена Орбелі, вже тяжко хворого, евакуювали з блокадного фашистами Ленінграда в Москву, де він намагався продовжувати роботу. Однак, виснаження і хвороба виявилися незворотними. Р.А. Орбелі помер 9 травня 1943 року в день, який два роки по тому став в національним святом — Днем Перемоги. Професор похований на Вірменському цвинтарі в Москві. Задумана Р. А. Орбелі трьохтомна праця «Водолазна справа», «Суднопідйомна справа» та «Аварійно-рятівна справа» так і залишилась не закінченою.

Рубена Абгаровича Обрелі по праву вважають засновником вітчизняної гідро археології. Він також приділяв велику увагу теоретичним розробкам методів підводної археології, зокрема і методиці збереження археологічних експонатів, що були підняті з дна водного басейну. Заслуга Р. А. Орбели полягала в тому, що, почавши у вересні 1937 р. за допомогою водолазів ЕПРОП підводно-археологічні дослідження давньогрецького міста Ольвія, він проводив їх регулярно, кожен сезон в 1938;1940 рр., і проходили вони на підставі розробленої ним перспективної програми. Найважливішим її пунктом було складання гідроархеологічної карти СРСР.

За свідченням внучки Рубена Абгаровича, Ольги Олексіївни Мандрик, зайнятися історією водолазних занурень йому порадив контр-адмірал Фотій Крилов, з яким вони одночасно перебували в госпіталі. Науковим вивченням історії водолазної справи Рубен Абгарович займався протягом всього навсього 8 років, працюючи, як правило, за першоджерелами, чому сприяло знання ним 12 мов, включаючи латину, грецьку, староіталійську, шведську, англійську, німецьку, іспанську та французьку. Через чотири роки після його смерті, а саме, в 1947 р. у видавництві «Річфлот» накладом 3000 примірників вийшла збірка під назвою «Професор Рубен Абгарович Орбелі. Дослідження й пошуки. Матеріали до історії підводного праці з найдавніших часів до наших днів». У цьому збірнику, який є зараз бібліографічною рідкістю, і були опубліковані статті Р.А. Орбелі з історії водолазної справи та підводної археології, не всі повністю закінчені. Саме вони мали стати складовими задуманої Р.А. Обрелі фундаментальної книги.

На жаль, Велика Вітчизняна війна надовго перервала підводно-археологічні дослідження, і в ці ж роки тяготи воєнного життя і похилий вік призвели до смерті Р.А. Орбелі. Однак, завдяки енергії послідовників і учнів Р.А. Орбелі, починаючи з літа 1957 р. підводно-археологічні дослідження поновлюються. Очолив їх професор Володимир Дмитрович Блаватський. Розвитку цих досліджень у повоєнні роки також сприяв винахід під час другої світової війни акваланга, завдяки якому під воду змогли спускатися не тільки професіонали-водолази, а й самі вчені-археологи, пройшовши нетривалу попередню підготовку. Під керівництвом В. Д. Блаватського в 1957;1960 рр. в Керченській протоці, на поч. 60-х років в Дніпробузькому лимані і в кінці 60-х — поч.70-х років в Херсонесі був проведений великий обсяг підводно-археологічних робіт. У 60−80-і роки велику допомогу підводним археологам надали спортсмени-аквалангісти військово-спортивних морських клубів ДОСААФ, зокрема, Керченського та Сухумського. Останньою великомасштабної роботою подібного роду в СРСР стала експедиція радянських і американських археологів в травні 1991 року в Чорному морі. Потім після тривалої перерви ці роботи починаючи з 1995 року були знову відновлені і продовжуються в прибережній акваторії Севастополя кожен літній сезон.

Література

1. Шевченко В. Сокровища исчезнувших городов (Записки музейного работника) / В. Шевченко. — Ленинград, 1948. — 86 с.

2. Григорьян Н. А. Памяти братьев Обрели / Н. А. Григорьян // Вестник Российской академии наук. — 2008. — Т.78, № 4. — С.365−368.

3. Рейда Р., Бейліна С. Aqua incognita / Р. М. Рейда, С. Бейліна // Світогляд. — 2010. — № 6 (26). — С.59−63.

4. Зеленко С. М. Подводная археология Крыма / С. М. Зеленко. — К., 2008. — 272 с.