Час найбільшого розквіту цивілізації давнього Китаю

Не встиг Цинь Шихуанді померти й бути похованим у своїй грандіозній усипальні - на сьогоднішній день частково розкопаній і відкритій для огляду, — як по всій імперії прокотилися заворушення, що швидко переросли в озброєні бунти. Авторитет наступника Цинь Шихуанді - Ершихуанді (що означає просто «Другий Імператор») був явно недостатнім для того, аби цинські армії змогли стримати хвилю народного обурення. В 209 р. до н.е. на землях колишнього царства Чу спалахнуло велике повстання. Через три роки після того одна з повсталих армій, яку очолював Лю Бан, завдала рішучої поразки цинським військам. Ершихуанді вбили його ж придворні, а Лю Бан, зайнявши столицю імперії, проголосив настання влади династії Хан. Згодом йому вдалося поширити владу на весь Китай.

Чотирьохсотлітнє правління Ханської династії стало епохою розквіту китайської цивілізації, епохою, коли було закладено основи імператорського правління (що проіснувало аж до ХХ ст.). В цю епоху стала очевидною головна роль культури у справі консолідації китайського суспільства.

Заволодівши Піднебесним світом, Лю Бан розсудливо не став відновлювати цинську систему управління. Він подарував сімом своїм найближчим сподвижникам титул вана, а потім роздав спадкові уділи ще 130 соратникам. Втім усі спадкові володіння знаходилися в східних і південних районах імперії, тоді як у західній частині збереглися області й повіти, запроваджені Цинь Шихуанді. Зведений Лю Баном порядок зберігався ще протягом близько півстоліття після його смерті, коли на престолі сиділи його син і внук. Правнук Лю-Бана імператор У-ді, який зійшов на престол у 140 р. до н.е., запровадив рішучі заходи для зміцнення центральної влади. Тепер уділ треба було ділити між усіма спадкоємцями його власника, одночасно У-ді відновив відомство інспекторів, яке існувало в Цинь і контролювало місцеву адміністрацію. Правителям областей відтепер належало рекомендувати для служба здібних юнаків, а для підготовки майбутніх чиновників у столиці було створено спеціальну академію. Головним урядовим військом став секретаріат імператора.

У-ді спорядив декілька великих завойовницьких походів у суміжні держави: спочатку підкорив великі області на Півдні, потім здійснив похід у південну Маньчжурію й Корею і розпочав тривалі війни проти кочових племен хуннів на Півночі.

Китай, на відміну від хуннів, не мав досвіду у виведенні хороших скакунів, і чудова кіннота кочівників легко втікала від численних загонів китайців, які воювали на непоказних конях. Нападаючи на Китай, хунни забирали тисячі китайців у полон. Але найбільш бажаною здобиччю для хуннів був шовк.

Китай був єдиною державою, яка володіла секретом виготовлення шовку. А отримували його, розводячи шовкових червів (гусениць метелика-шовкопряда). Черв’як обмотує себе коконом з тонких ниток — саме з них потім ткали дивовижно легкі тканини, які цінувалися надзвичайно високо, — настільки високо, що під торговельних розрахунків гроші досить часто замінювали шовком. Як зіницю ока оберігали китайці таємницю виготовлення шовку — за одну лише спробу вивезення шовковичних червів за межі Китаю винних страчували на смерть.

Приборкати хуннів вдалося імператорові У-ді. Але перш ніж воювати з хуннами, треба було роздобути хороших коней. І тоді китайці оточили одне з середньоазіатських міст, мешканці якого славилися вмінням розводити хороших скакунів. Місто не витримало атаки та здалося. В якості воєнної здобичі китайці забрали найкращих коней і невдовзі вивели нову породу. Тепер китайці могли примірятися з хуннами силою. В 93 р. до н.е. хунни були розбиті і більше не являли собою серйозної загрози для Китаю, який поступовот захоплював усе нові й нові землі.

Посольство, відправлене У-ді на Захід, повернувшись, розповіло імператорові про багаті, невідомі раніше країни, з якими негайно були встановлені торговельні стосунки. З Китаю на Захід потяглися каравани з товарами. Так виник Великий шовковий шлях — дорога, що з'єднала Європу й Китай. Завдяки цьому караванному шляху з шовком познайомилися в Римській імперії. Пройшовши через руки багатьох купців-посередників, у Римі шовк цінувався вже буквально на вагу золота і вважався предметом нечуваної розкоші. А ось про те, як виробляється шовк, європейці так і не здогадались.

Шовк та інші цінні товари перевозилися по Великому шовковому шляху караванами верблюдів.

Не лише одяг виготовляли з шовку — на ньому малювали й писали. Проте дозволити собі писати на шовку могли тільки дуже заможні люди, і тоді китайці винайшли матеріал, яким ми користуємось й по сьогодні, — папір.

Вперше виготовив папір близько 105 р. до н.е. китаєць на ім'я Цай Лунь. Перший папір виготовляли з ганчір'яних клаптиків і шматочків кори бамбука. Їх змішували з водою і нагрівали, щоб утворилася м’яка маса. Потім туди занурювали бамбукову решітку, щоб вона вкрилась тоненьким шаром маси. Надлишок вологи струшували, шар паперу знімали з решітки й вивішували для просушування.

До речі, до сьогоднішнього дня в Китаї виготовляють папір, використовуючи традиційні стародавні технології.

До сьомого ст. китайці тримали своє відкриття у суворій таємниці. Потім, через арабські країни, де секрет виготовлення паперу вивідали в китайських полонених, про відкриття дізналися в Японії і в Європі. Китайська технологія виготовлення паперу використовувалася аж до ХІХ ст. Виготовлення паперу виявилося значно дешевшим, ніж виготовлення пергаменту зі шкур тварин.

Зі смоли, що видобувалася з деревини, китайці навчилися виготовляти особливу рідину — лак. Лак робив вироби красивішими, до того ж запобігав іржавінню металу, а дерево вберігав від гниття. Китайський лак був наділений унікальними властивостями — він витримував температуру до 500 градусів за Цельсієм!

Стародавні китайські вчені зробили велику кількість геніальних винаходів. Деякі з них мали практичне значення й призначались для розв’язання повсякденних проблем, інші були набагато складнішими.

Наприклад, перший сейсмограф 132 р. до н.е. винайшов Чжан Хен. Це була бронзова ваза, по колу якої розташовувалися голови драконів, що тримали в зубах бронзові кульки. Під кожним драконом сиділа жаба. Всередині вази містився маятник, який під час поштовхів відхилявся в бік одного з драконів. Дракон випускав кульку і вона впадала у велику пащу жаби. Це означало що епіцентр землетрусу знаходиться в протилежному напрямкові. В сучасних сейсмограф також використовується принцип маятника.

Ще в 1111 р. до н.е. 12 найкращих лікарів з Імператорської медичної академії склали медичну енциклопедію. В ній описувалося, як розпізнати хворобу та як її лікувати. Енциклопедія була одним з найперших підручників з медицини.

Найбільшого розквіту стародавня китайська медицина досягла в епоху династії Хань. Деякі методи лікування, розроблені китайськими вченими в ті часи, застосовуються й у наш час.

Акупунктуру, або голковколювання, застосовують у Китаї близько 2000 років. Вона засновується на віруванні в те, що життєва сила проходить через тіло людини по 12 каналам, які називаються меридіанами. Кожен меридіан з'єднаний з різними частинами тіла. І якщо втикати дуже тоненькі голки в ці меридіани, можна полегшити біль і лікувати хвороби. Сьогодні цей метод використовується в усьому світі для лікування багатьох захворювань. Акупунктура допомагає людині кинути палити. Її інколи використовують в хірургії для знеболювання. Лікарі вважають, що акупунктура спонукає мозок виробляти природні знеболюючі хімічні речовини — ендорфіни.

Саме за видатної династії Хань, яка проіснувала понад 400 років, Китай досяг найбільшого розквіту. Навіть до сьогоднішнього дня китайці називають себе по імені цієї династії - ханцями.