Фінікія

Финикия

Древняя Фінікія займала смугу примор’я вздовж північної частини Східного узбережжя Середземного моря, облямовану зі Сходу Ліванськими горами, які місцями підходили майже впритул до берега. Своєрідність природних умов Фінікії знайшла відображення навіть у назвах найважливіших населених місць. Приміром, назва міста Библ (по-финикийски мовою звучить як Гебал) означає «гора», міста Тіра (по-финикийски — Цур) — «скеля». Можливість займатися орним землеробством через брак хороших земель була обмежена, а й ті, що були, могли все-таки використовуватися досить інтенсивно, оскільки морські вітри приносили стрімкі дощі. Тут переважало садівництво, культивувалися оливки, фініки, виноград. Займалися древні финикийцы і рибальством, що цілком природно для морського народу. Не випадково назва однієї з фінікійських міст — Сидон, що означає «місце рибної ловлі». Велике багатство є представляли лісу гірського Лівану, які рясніли кедром та іншими вартісними породами.

Страна і население

Древняя Фінікія займала смугу примор’я вздовж північній частині Східного узбережжя Середземного моря, облямовану зі Сходу Ліванськими горами, які місцями підходили майже впритул до берега. Своєрідність природних умов Фінікії знайшла відображення навіть у назвах найважливіших населених місць. Приміром, назва міста Библ (по-финикийски мовою звучить як Гебал) означає «гора», міста Тіра (по-финикийски — Цур) — «скеля». Можливість займатися орним землеробством через брак хороших земель була обмежена, а й ті, що були, могли все-таки використовуватися досить інтенсивно, оскільки морські вітри приносили стрімкі дощі. Тут переважало садівництво, культивувалися оливки, фініки, виноград. Займалися древні финикийцы і рибальством, що цілком природно для морського народу. Не випадково назва однієї з фінікійських міст — Сидон, що означає «місце рибної ловлі». Велике багатство є представляли лісу гірського Лівану, які рясніли кедром та іншими вартісними породами.

Как припускають деякі дослідники, перші жителі Фінікії говорили на несемитском мові. Проте вже III тисячолітті е., відповідно до показанням єгипетських джерел, тут мешкали семитические племена, які стосуються групі западно-семитских племен, які населяли приблизно тоді ж час палестинські землі, бо їх мови майже тотожні. Всі ці племена називалися ханаанеями. Прибульці незабаром як змішалися з корінним населенням, а й асимілювали його. Назва «финикиец» зустрічається вже у єгипетських ієрогліфічних написах середини III тисячолітті е. в формі «фенех». Пізніше древні греки застосовували слово «фойникес», що означає «червонуваті», «смагляві». Звідси й пішло назва країни. У семітських джерелах особливого найменування для Фінікії і финикийцев не зустрічається. Назва Кинаххи, чи відповідно грецькому тексту Біблії, Ханаан, яке окремі вчені пояснюють як «країна пурпурної фарби», має значно більш широке значення, оскільки передбачає і Палестину і лише частково Сирію. Аналогічні ж загальні позначення тих країн вживали і египтяне.

Древнейшие міста-держави біля Финикии

Семитские племена тривалий час жили первіснообщинним строєм. Але кінцю Ш тисячоліття е. й тут починають складатися невеликі рабовласницькі держави, з яких кожне мало як адміністративного, політичного та скорочення економічної центру який-небудь портовий місто. Однією з яких був місто-держава Угарит, розташований південніше гирла річки Оронта, навпаки північно-східного мису острова Кіпр і перехресті морських шляхів з Егейського моря, и Малої Азії до Єгипту і Передню Азію. Був розкопаний укріплений приморський місто, у якому разом із цінними речовими пам’ятниками знайшли в багатьох таблички середини II тисячоліття до н.е. з текстами, виконаними клинописом з 29 літер. Ці писемні пам’ятки містять міфи, що проливають світло на найдавнішу культуру Финикии.

На острові південніше Угарита перебував місто Арвад, острівне становище якого сприяло збереженню їм незалежності військових зіткненнях на той час. Майже у центрі фінікійського узбережжя розташовувався місто Библ, підтримував давніх часів зв’язку з Єгиптом. Через Библ ще III тисячолітті е. проводився вивезення фінікійських товарів у Єгипет. До речі, культура останнього пустила глибоке коріння саме тут фінікійському місті-державі. У II тисячоліття е. Библ підпорядкував собі сусідні містечка та поселення. Єгипетські царі XVIII династії зробили це місто своєю головною опорним пунктом узбережжя. Тут широко користувалися єгипетським ієрогліфічним листом, і навіть особливим слоговым листом і потім — лінійним алфавитом.

Сидон і Тир, самі південні міста Фінікії, постійно ворогували між собою. Не тому, хто був захищені скелями від нападу зовнішніх ворогів? Найбільш недоступним був Тир, який складався з цих двох поселень: острівного і материкового. Коли не можна було врятувати материкову частина, всі жителі перебиралися острова, що за допомогою кораблів міг постачатися водою і він недоступний для ворожої армії, яка мала флота.

В анналах єгипетського фараона Тутмоса III згадується, що у гаванях захоплених їм фінікійських міст стояли кораблі, які потім використовувалися єгиптянами для перекидання військ та відправки видобутку Єгипет. Про те, що міста Фінікії відправляли безліч торгових кораблів на єгипетську землю, повідомляють листи фінікійських царів фараонам, що у амарнском архіві, в тому числі малюнки на стінах фиванских гробниць. Разом із власними торговими судами на верфях фінікійських міст зводилися і гребні військові кораблі. Финикийцы перші почали використовувати рабів як веслярів, хоча у II тисячолітті е. ще були й вільні веслярі. Упродовж багатьох століть жителі у містах Східного узбережжя Середземномор’я зберігали славу грамотних кораблебудівників. Слово «галера» ввійшло в усі існуючі європейські мови і продовжує жить.

Хозяйственная жизнь

Включение міст Фінікії у середині II тисячоліття е. у складі наймогутнішої Єгипетської держави сприяло їх подальшого розвитку. Східне узбережжі Середземномор’я славилося природними багатствами, що мали потреба сусідні країни. Однією з основних продуктів, яким торгували финикийцы, була сушена риба. Особливої цінності представляли дубові і кедрові лісу Лівану, про що вже згадувалося. Ліси давали отличнейший кораблестроительный матеріал. З дерева виготовляли і саркофаги, у яких поміщалися мумії єгипетських вельмож. Місто Библ перебував у центрі торгівлі стройовим лісом. В єгипетських папірусах донесли до нас повідомлення про цілющих рослинах і необхідних для бальзамування смолах, які теж вермахт отримував із Финикии.

Пригодная для землеробства територія Фінікії була незначна, але грунт відрізнялася родючістю, при цьому дуже уважно оброблялася. Велику роль торгувати відігравало високоякісне вино. Можливо, що саме слово «вино», відповідне латинської «ви-нум», грецькому «ойнос» і хеттскому «вийана», перегукується з фінікійському «йайн». Важливим продуктом садівництва було також оливкова масло.

Некоторые вироби фінікійського ремесла відрізнялися високим художнім досконалістю. Серед видобутку фараона Тутмоса III мав золоті і срібні вази, прикрашені головами різних тварин. Предмети фінікійського художнього ремесла представляли велику цінність і для митаннийских царів. Згодом, вже у I тисячолітті е., стали славиться фінікійські скляні судини, які виготовлялися з допомогою стеклодувной техніки. За часів єгипетського панування до долини Ніла вивозилися фінікійські тканини. Финикийцы перші почали виробництво пурпурній фарби з особливого виду молюсків, фарбували нею вовняні і лляне ткани.

Кроме товарів місцевого виробництва, финикийцы торгували і тих, що вивозили з Малої Азії, з Кіпру, Криту, з областей микенской культури Греції, з західних земель Середземномор’я. Міста Фінікії сутнісно були осередком транзитної торгівлі. З Малої Азії финикийцы отримували срібло і свинець, пізніше — залізо. Фінікійські міста досить рано вступив у тісних стосунках із островом Кіпр, тоді головним постачальником міді. Цілком імовірно, латинське слово «сиргит» (мідь) походить від назви цього острова.

С Криту финикийцы отримували предмети егейського художнього ремесла, продукцію інших країнах Середземноморського басейну. Вчені припускають, що у Угаріті, головному центрі торгових зв’язку з Егейським світом, могла існувати стала микенская колония.

Государственный строй

Небольшие фінікійські міста-держави дуже ревно стежили за збереженням своєї політичної незалежності. Цікаво, финикийцы було невідомо єдиного самоназви і позначали себе так: «люди такого-то города».

Выборы посадових осіб, у містах проводилися виходячи з майнового цензу. Такий порядок діяв, приміром, в Карфагені, самої великий північноафриканської колонії финикийцев, державну організацію якої описав Аристотель.

Крупные рабовласники тримали під медичним наглядом як незаможних громадян, а й царя, що у торгових містах-державах Фінікії володів деспотичній владою, подібно царям Єгипту й Вавилонії. Найімовірніше, Фінікія знала і системи громадських взаємин у вигляді олігархічних республік. Це в будь-якому разі, підтверджується амарнской листуванням, у якій стосовно ряду міст говориться завжди лише про «людях такого-то міста» і не згадуються царі. Жоден місто у відсутності досить сил у тому, щоб об'єднати всю Фінікію у єдину державу. Упродовж століть боротьба йшлося тільки за переважання, перевага тієї чи іншої міста. Приміром, у середині II тисячолітті е. північ від домінував Угарит, а центрі — Библ. У першій половині XIV в. е. Угарит втрачає своє значення (одне з версій — через громадянську війну), підпадає під агресивний вплив хетського царя Суппилулиумы і, нарешті, входить до складу Хетської держави. Приблизно тоді водночас був переможений і Библ, який витримав непосильним боротьби з іншими державами, бо фараон Єгипту Эхнатон залишив його без допомоги. Через війну провідна роль перейшла до Сидону. Проте торжество останнього також було довгим, оскільки вже близько 1200 р. е. він зруйнували «народами моря», які після розгрому хетів спустошили Фінікію й реокупувати узбережжя Палестины.

Культура

В свою творчість фінікійські художники використовували мотиви і сюжети єгипетського, хетто-хурритского і вавилонського мистецтв. Разом про те вони мали та власне. Особливо цінували тоді предмети фінікійського прикладного искусства.

Вполне можливо, що дві відомих угаритских епічних твори — епос про Керете і епос про Данеде — є пам’ятками й не так релігійної, скільки світської літератури. Лише з цілком зрозумілою натяжкою зараховуємо ми літератури трохи більше пізніх надгробних накреслень, які у здебільшого були короткими.

Одним із найбільших досягнень финикийцев було винахід алфавітного листи. Фінікійські переписувачі фактично довели відкриття єгиптян до завершення. Як відомо, єгиптяни створили 24 згодних знака, проте зберегли і сотні складових знаків і знаків, що пропагують цілі поняття. Наступний крок по дорозі створення алфавітного листи було зроблено, на думку вчених, переписувачами гиксосских завойовників. Можливо, то вони з урахуванням єгипетського ієрогліфічного листи створили перше алфавітне листа з 26 знаків для згодних — зване «синайское лист», що називається за місцем розташування написів. Передбачається, що цього листа перегукується з єгипетської иероглифике. Алфавіт гиксосских переписувачів я не встиг остаточно оформитися через короткочасності існування гиксосского держави, але з тим надав вплив створення алфавітного листи Південної Фінікії. На півночі ж, в Угаріті, тій самій основі склалося алфавітне листа з 29 літер, пристосоване для писання клинописом на глиняних табличках.

Некоторые учені гадають, що фінікійське лист могло розвиватися не з урахуванням єгипетського, але в основі крито-микенского чи фінікійського слогового листи, пам’ятники якого сягнули нас із міста Библа. У кожному разі очевидно одне: вперше саме финикийцы почали вживати суто алфавітну систему листи. Безсумнівно, і те, у цьому мало зіграти вагомої ролі наявність алфавітних знаків для згодних в єгипетському листі, з яким финикийцы були давно знакомы.

Очевидно, що створення алфавітного листи виникла найрізноманітніших полісах Фінікії. З розвитком мореплавання і видача торговельних відносин, в яких було зайнята велика частина населення, знадобилося лист набагато простіше, більш доступне, ніж те, яке могли вивчати лише окремі писцы.

Недостатки у фінікійського алфавіту були такі: він передавав одні згодні звуки, не передавалися різні додаткові значки, з допомогою яких єгиптяни, наприклад, полегшували читання текстів, написаних як і, лише приголосними. Тому читання було все-таки справою нелегкою, розуміння складніших текстів було чимало затруднительным.

Пришло час, коли північний алфавіт був витіснений південним, який складалася з 22 знаків і потім поширився всій країні. Від неї бере початок і грецький алфавіт, що це випливає з найдавніших форм грецьких літер, і навіть того факту, що назви низки грецьких літер — семитического походження. Так, слово «алфавіт» містить у собі назви у перших двох грецьких літер альфа і бета (в візантійському вимові — віта), які відповідають назв у перших двох фінікійських літер — «алеф» і «бет», що у западно-семитских мовами означає «бик» і «будинок». У цих алфавітних знаків лежали більш древні знаки-рисунки. Більшість назв літер грецького алфавіту відповідають назв фінікійських літер. Грецький і арамейська алфавіти є предками більшості модерних алфавітних систем.

Политическая роздробленість Фінікії, так ніколи й не подолана, сприяла з того що фінікійська релігія не знала системи міфів, яка була у вавилонян. Жрецтво міст не мало можливості висунути свого бога як «царя богів», аналогічно, як фиванский бог Амон оголосили «царствующим богом» Єгипту у період панування Фив. Бог неба була головною богом у містах Фінікії й мав ім'я загальне, а чи не власне. Він називався просто «владика» (Ваал), «цар міста» (Мелькарт), просто «влада» (молох) або ж «бог» (Эль).

Рядом з богом неба Ваалом стояла його перша дружина — богиня Астарта (варіант імені — Аштарт, Ашерат). Наряду с богами піднебіння та землі шанувався також бог умираючої і воскресающей рослинності. Найчастіше ми його Адони — «пан мій» чи, відповідно до грецькому варіанту, — Адоніс. Деякі риси вмираючого і воскресаючого бога зустрічаються в міф про Ваалі та її сестрі Анат (з іншої версії — дружина Астарта). Основною темою великого міфологічного епосу — це розповідь про «смерть і воскресіння Ваала, про вірності його дружини Анат як і життя, і у смерті. Деякі епізоди від цього міфу близькі сюжетів єгипетського міфу про Осирисе та її сестрі Ісіді. Разом на культ умирающе-воскресающего бога зароджуються початку релігійної драми. Одне з угаритских текстів можна витлумачити як запис як і драми релігійного характера.

В культі Фінікії, як й у культи Палестини і Сирії, тривалий час зберігалися людські жертвопринесення. Часто як жертв використовувалися діти так і особливо грудні первістки. Переважно — в моменти грізної небезпеку держави. Варто назвати й на такому факті: ще IV в. е. під час облоги Тіра греко-македонскими військами на міської стіні в ролі жертв були зарізані іноплемінники — македонські военнопленные.

Расцвет фінікійських городов С ослабленням Єгипетської держави Нового царства фінікійські держави — Тир, Сидон, Библ, Арвад та інші — знову стають самостійними. Це був міста-держави, здебільшого, керовані царем разом із радою рабовласницькою знаті і духовенства.

После руйнації Сидона «народами моря» гегемонія перейшла до Тиру, що досягла тим часом найбільшого розквіту, особливо в царя Хираме I, сучасника Соломона, царя Ізраїлю (близько 950 р. до н.э.).

Хирам розширив острів, у якому була розташована основна частина Тіра, з допомогою штучної насипу, і, відкривши тут джерело із жовтою водою, зробив Тир майже неприступною фортецею для зовнішнього врага.

В цей час Тир, користуючись своїм географічним розташуванням, вступив у тісні торгові зносини з усіма довколишніми державами. При Хираме, мабуть, почалася колонізація сучасної області Тунісу на Африканському березі Середземного моря, та за його наступників і наступників був грунтується місто Карфаген (за переказами в 814 р. е.). Сприятливе географічне розташування країни дозволило финикиянам брати активну участь в сухопутної торгівлі з Месопотамією і долиною Ніла, і навіть поступово опанувати морськими шляхами у Середземне море.

По даним, знайденим в Угаріті, тут поруч із царської землею, яка скаржилася за службу або під умовою виконання повинності, існувала приватна власності на грішну землю всередині сільській громади. Власне сільськогосподарське виробництво Фінікії, як й у попередній період, відігравало другорядну роль. Набагато великої ваги мало використання багатств гір Лівану. Цінні породи дерева були важливим предметом експорту. Вивозилася також сирійська шерсть, забарвлена фінікійським пурпуром, і з VIII — VII ст. е. — дрібні скляні изделия.

Морская торгівля Фінікії значна вже під час єгипетського панування стала ще більше розширюватися після розпаду Єгипетської держави. Уся торгівля Єгипту перейшла нині у руки финикийцев, їх численні торгові кораблі постійно прибували до пристаням міст, розташованих на берегах Нила.

Финикийцы торгували як своїми товарами, а й перепродували привозившиеся інших країн. Предметами торгівлі були раби, різноманітні ремісничі вироби, і навіть продукти сільського господарства і скотарства. Мабуть, у морській торгівлі активну участь брали й рядові вільні громадяни, яких цар і чути давали позику сріблом і товарами. У сухопутної караванної торгівлі, що стали розвиватися особливо початку I тисячоліття е., коли верблюд був одомашнен і як наслідок полегшилося подолання великих пустельних і степових просторів Сирії, поряд з царями і знаттю також створення вже могли збагачуватися окремі представники рядових вільних. Разом зі зростанням багатств все відбувається більше розшарування міст Финикии.

Финикийцы були особливо відомі як работоргівці. Хоча значної частини придбаних ними рабів призначалася перепродаж, мабуть, і лише у фінікійських містах накладала велику кількість раби, що були на судах, майстерня і т.п.

Исторические джерела засвідчують гострої класової боротьби Фінікії. Про повстанні рабів в Тирі, якого, можливо, приєдналися і незаможні вільні, повідомляє грецька традиція. Керував цим повстанням Абдастрат (Старатон). Це повстання, те що, можливо, в ІХ ст. е. закінчилося, за переказами, повним знищенням чоловічих представників панівного класу, а жінки і діти розподілили між восставшими.

Греческие історики повідомляють про якісь «фінікійських несчастиях», які теж можна може бути вважати повстаннями пригноблених мас фінікійських міст-держав. Але це повстання, проте, як і інші численні повстання рабів, не призводили до змін сформованих відносин. Рабовласницьке суспільство і державу продовжували існувати в Финикии.

В результаті внутрішньої боротьби в Тирі могутність його послаб і з кінця ІХ ст. е. поруч із Тиром, часом перевершуючи його значенням, знову височить місто Сидон (сучасний Сайда у Лівані) — фінікійський місто-держава на східному узбережжі Середземного моря. Виник, очевидно, в IV тисячолітті е. У II тисячолітті е. була великим центром міжнародної торгівлі; вів запеклу боротьбу з Тиром за гегемонію в Финикии.

В кінці II — початку I тисячоліття е. Сидон брав участь в фінікійської колонізації Західного Середземномор’я. На початку I тисячоліття до н.е. знаходився під владою Тіра. У 677 р. е. зруйнований асирійцями; потім відбудовувався наново. У другій половині VI в. е. Сидон ввійшло до складу Перської держави Ахеменидов.

Однако невдовзі період повну незалежність фінікійських міст дійшов кінцю. З другого половини VIII в. е. ассірійські війська почали дедалі частіше досягати берегів Середземного моря, и, хоча економічне значення фінікійських міст зберігається, зрештою все фінікійські міста-держави, крім Тіра, змушені були скоритися Ассирии.

С кінця VII в. е. почали знову посилюватися Єгипет і Вавилония, і фінікійські міста-держави потрапили до залежність від нього. У другої половини VI в. е. Фінікія було включено у складі Перської держави. У цьому фінікійські міста як і зберігали своє самоврядування і свій значення багатих центрів торгівлі. Фінікійський флот становив опору перського могутності на море.

Финикийская колонізація Средиземноморья В першій половині I тисячоліття е. фінікійські держави встановлюють, і повсюдно зміцнюють своє фактичне могутність і панування на Середземному море.

Средиземное море — велике внутрішнє море, яке перебуває між трьома найбільшими материками Східного півкулі: Європою — на півночі і заході, Азією — Сході і Африкою — Півдні. Своєму географічному становищу мусить своїм названием.

На заході Середземне море" через вузький Гібралтарську протоку сполучається з Атлантичним океаном. На сході його затоку — Егейське море — повідомляється вузьким Дарданелльским протокою з Мармуровим морем, нього і протоку Босфор — з Черним морем, а ще через Чорне морі та Керченську протоку — з Азовським морем.

Длинный і вузьке Аппенінський півострів (Італія) північ від і виступ африканського берега у районі сучасного Тунісу Півдні ділять Середземне море на східну і західну частини. Західне Середземномор'ї закінчується Пиренейским півостровом. У в східній частині Середземного моря панує становище займає Балканський півострів (Греція), який відокремлюється від Апеннінського півострова Ионическим і Адріатичним морями, як від Малої Азії — Егейським і Мармуровими морями.

На всьому протязі Середземного моря розкидані численні великі та малі острова. У західному Середземномор'ї розташовані найбільші острова Корсика і Сардинія, і навіть Сицилія, що є продовженням Апеннінського полуострова.

У берегів Піренейського півострова розташовані Балеарські острова. Балканський півострів з його порізаними берегами оточений численним острівним світом. Изрезанность берегів, безліч заток і бухт, островів поруч із сприятливими кліматичними умовами сприяли раннього розвитку мореплавания.

Благоприятные кліматичні умови Середземномор’я сприяють вирощуванню найрізноманітніших культурних рослин, зокрема різних хлібних злаків і садових культур. З садових культур у минулому, як й у час, повсюдно вирощувалося виноград і оливкові дерева. Спекотний і вологий клімат Середземномор’я, якнайкраще сприяв вирощуванню цих культур.

Три-четыре тисячі років тому розвитку садівництва сприяло й те, що клімат був вологим, що тепер. Середземномор'ї тоді був сповнений великими лісами, котрі були вырублены.

Страны Середземномор’я були багаті на корисні копалинами. Ще давнини мідну руду отримуючи з островів Кіпр і Сардинія і з Піренейського півострова (Іспанія); залізну руду з Малої Азії, з острова Ельба і з Іспанії; срібло видобувало у Малій Азії, Греції, Испании.

Развитие виробництва бронзи вимагало видобутку олова, та її завозили з Іспанії чи з Британських островів. Прекрасний багатобарвний мармур був у Греції і. Багато місцях були великі поклади високоякісної глини, яка сприяє розквіту гончарного производства.

Большое значення для Передній Азії мали із країнами Східного і Західного Средиземноморья.

Возрастали потреби у міді, олові, залозі. Країнам Середземномор’я зв’язки Польщі з передовими областями культури у Передній Азії мали не менше значение.

В початку I тисячоліття е. цей зв’язок здійснювалася переважно финикийскими мореплавцями. Не обмежуючись обміном, вони, як вже вказувалося, займалися й работоргівлею, перетворюючи в такий спосіб узбережжя Середземного моря в додаткове джерело, звідки надходили раби стародавніх рабовласницьких государств.

Создание на Середземноморських узбережжях фінікійських колоній також належить до цього времени.

Главной їх метою організація обміну, проте, в окремих випадках вони перетворюються на абсолютно самостійні хліборобські рабовласницькі государства.

Господствующий клас фінікійських держав, побоюючись повстання рабів і бідноти, жадав тому, щоб у підлеглих їм містах не скоплялось відразу великої кількості «неспокійних элементов».

Из творів грецького вченого і філософа Аристотеля (IV в. е.) ми знаємо про те заходи, які застосовувала знати із метою в Карфагені: «Хоча лад Карфагенского держави й відзначений характером панування імущих, проте карфагеняни вдало рятуються від обурення з боку народу тим, що дають можливість розбагатіти. Як-от, вони постійно висилають певні частини народу підвладні Карфагену міста і області. Цим карфагеняни лікують свій державний лад і надають йому стійкість». Отже, карфагеняни навчилися мистецтву лікувати свій державний лад у метрополії — Тіра, яка раз у раз (може й з кінця II тисячоліття е. й у будь-якому разі, початку I тисячоліття) неодноразово висилала, як, втім, та інші фінікійські міста-держави, за кількома тисяч своїх громадян, що вони створювали свої колонії на узбережжях Середземного моря.

Такие фінікійські колонії, метою яких неможливо було забезпечення частини Середземного моря, насамперед на острові Кіпр, де финикийцы міцно закріпилися ще у II тисячолітті е. Однак у північній частині Східного Середземномор’я значної ролі грали місцеві мореплавці — греки, лікійці, карійці. У VIII — VI ст. е. греки починають розвивати власну колонизационную политику.

Главное увагу финикийцы звертають на узбережжя, панували над головними морськими шляхами з Східного в Західне Середземномор'ї, особливо узбережжя Африки, финикийцы проникли й у Сицилію і острів Мальта.

Были утворені фінікійські колонії й окремі пункти узбережжя Іспанії, в тому числі узбережжя в Атлантичному океані (Гадес, нині Кадіс). З VIII — VII ст. е. неодноразово зустрічаються згадування про далекій і тоді мало відомої країні Таршиш — очевидно, Тартессе хто в Іспанії, за Гібралтарською проливом.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали з сайту internet.