Моє село

Моє село.

.

.

У вересні 1939 року, після розгрому Польщі гітлерівською Німеччиною, в наш край з «визвольною місією» прийшли радянські війська. Жителі Саджавки стали громадянами Радянського Союзу.

Із встановленням радянської влади у селі заборонено діяльність усіх національних товариств, обидві читальні «Просвіти» перетворено на клуби, кооперативи — на державні харчові крамниці. Однак спроби нової влади заборонити ходити в неділю до церкви, організувати колгосп і осередок комсомолу цілковито провалюються, незважаючи на більшовицькі погрози.

У 1940 р. падають перші жертви сталінських репресій в Саджавці. Заарештовано члена ОУН Якова Михасюка, який гине в надвірнянській тюрмі. Органами НКВС схоплено молодого науковця і письменника Івана Давидяка, автора книги «Сила чи розум», в якій він звинувачує Гітлера і Сталіна у загарбницькій політиці проти народів Європи. Обставини смерті цього талановитого саджавчанина невідомі до тепер. Репресовано і вивезено в Сибір голову саджавського товариства «Каменяр» Онуфрія Томащука та кооперативних діячів Степана Мельника й Федора Якуб «яка.

Та початок радянсько-німецької війни в червні 1941 р. перекреслив ворожі плани. Протягом 1941;1944 років Саджавка була окупована Німеччиною. Понад 500 саджавчан за цей період вивезено на каторжні роботи до Великого Рейху. На селян накладено високі податки у формі «контингентів».

Незважаючи на терор нових окупантів, у Саджавці організовується під керівництвом ОУН відділ охорони села. Одночасно створюється спільно з сусідніми селами Самооборонний Кущовий Відділ (СКВ). Восени 1943 р. загони СКВ з участю саджавської боївки ОУН здобули без жодного пострілу місто Делятин [21; ].

Та не завжди обходилося без людських втрат. Восени 1942 р., тяжко поранений в перестрілці з гестапо, в селі вмирає провідний член ОУН Ілько Якуб «як. У 1943 р. під час здобування зброї від мадярських військових частин загинув член ОУН Михайло Михасюк — «Хорт», а взимку 1944 р. в бою з німцями поблизу Середнього Майдану — Степан Джигринюк.

Багато юнаків із Саджавки поповнили військово-вишкільні курси в таборах УПА. 12 добровольців з нашого села у складі дивізії «Галичина» брали участь у боях під Бродами (1944 р.).

У 1944 році Саджавка два рази опинялася в смузі боїв між німцями і радянськими військами. У квітні цього року під час однотижневих боїв за Делятин Саджавка була зайнята Червоною Армією. Одразу розпочалися облави на вояків УПА. 24 червня 1944 р. село було відбите мадярсько-німецькими військами, та ненадовго. 28 липня 1944 р. німецька окупація Саджавки закінчилася, у селі знову встановлено радянську владу. 280 саджавчан було мобілізовано до лав Червоної Армії, з яких 85 чоловік загинуло на фронтах Другої світової війни. Багато опинилося в еміграції.

У Саджавці й навколишніх селах розгортається затяжна збройна боротьба Української Повстанської Армії проти московсько-більшовицького засилля, яка тривала до початку 1950;их років.

ІСТОРІЯ СЕЛА У СПОГАДАХ ОЧЕВИДЦІВ.

«Епопея» перших сільських добровольців до українського війська.

«З приходом німців у 1941 році блиснула надія на краще завтра. В селі відроджуються всі Товариства й громадські установи. Проголошення у Львові 30 червня 1941 р. відновлення Української Держави сприймають мешканці села з великою радістю. На будинках читалень «Просвіти» повівають синьо-жовті прапори.

На недобре провірені чутки, що в Коломиї організується українська військова частина, в Саджавці коло читальні «Просвіти» збирається приблизно п «ятдесят добровольців, готових іти боронити своє державу. З-під «Просвіти» маршовим порядком ідуть до церкви, де священик відправив Богослужіння й поблагословив їх в дорогу, як воїнів української нації. Біля церкви зібралися сотні мешканців, щоб попрощатися й побажати їм успіху й добровольці від «їжджають возами до Коломиї.

В місті зустрічав їх комендант мадярської військової залоги з наказом вертатися назад, мовляв, ще не час на організацію українського війська. Так закінчилася «епопея» перших сільських добровольців".

(М.Сербенюк «Саджавка над Прутом. — Гуцульщина, 1985, № 1).

ВИДАТНІ ПОСТАТІ САДЖАВКИ Письменник і науковець Іван Довидяк.

Іван Миколайович Давидяк народився у Саджавці в 1907 році. Навчався у Краківському університеті, який закінчив 1939 року. Здобув звання магістра філософсько-історичних наук.

Був автором десяти книг, зокрема повісті «Над Прутом». У 1933 р. написав і видав у Львові книгу «Сила чи розум». У ній І. Давидяк на основі дійсних фактів писав, що в СРСР проводились масові вбивства народу.

Готував до захисту докторську дисертацію. Однак із встановленням в 1939 р. радянської влади в Західній Україні шлях до наукової діяльності молодому науковцю було закрито.

23 вересня 1940 р. Івана Давидяка було заарештовано НКВС і відправлено спочатку до Ланчинської, а згодом до Станіславської тюрми. Він був звинувачений у наклепах на СРСР та агітації проти комуністичної партії. В тюрмі зазнав жахливих тортур.

20 грудня 1940 р. Станіславський обласний суд виніс вирок — засудити Давидяка І.М. до позбавлення воді в далеких таборах. Про його подальшу долю ніяких документальних слідів немає.

Однак старожили Саджавки розповідають, що в 1941 р., після приходу німців, мати Івана Давидяка знайшла свого замордованого сина, коли розкопували могили жертв більшовицького терору біля Надвірної.

Так було знищено невинну талановиту людину, яка хотіла жити і працювати для України.

(Із нарису Галини Христан «Йому дзвони не грали». — «Страгора», Львів, 1994).

«В людському суспільстві повинна панувати справедливість і розум, а не диктатура, бо диктатура використовує народ в цілях егоїзму диктатора».

(Іван Давидяк, «Сила чи розум»).

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ КРАЄЗНАВЧОГО ПОШУКУ Складіть хронологічну таблицю «Саджавка у період Другої світової війни».

Запишіть спогади старожилів села про те, як жили і боролися мешканці Саджавки у період воєнного лихоліття.

Чим можна пояснити активний спротив саджавчан встановленню радянської влади у нашому краї в 1939 та 1944 роках?

Які втрати понесла Саджавки у роки Другої світової війни? Знайдіть у Книзі пам «яті Івано-Франківської області імена саджав чан, що загинули на фронтах цієї війни.

Підготуйте повідомлення про життєвий і творчий шлях письменника та науковця Івана Давидяка.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ КРАЄЗНАВЧОГО ПОШУКУ Наведіть приклади мужності і героїзму саджавчан-учасників визвольних змагань 1940;50-х років.

Підготуйте повідомлення про легендарних повстанців Михайла Москалюка («Спартана») та Василя Пеньківського («Сича»).

Візьміть участь у пошуково-краєзнавчій експедиції по місцях бойової слави воїнів УПА на території Саджавки та її околиць. Опишіть свої враження.

Ознайомтеся у шкільному краєзнавчому музеї із «Мартирологом стрільців УПА із Саджавки, які загинули в боях з окупантами». Що зроблено нашими односельчанами для увіковічення пам «яті про них?

Відшукайте серед мешканців села людей, які були репресовані і вивезені до Сибіру. Запишіть їхні спогади до шкільного Літопису народного горя.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ КРАЄЗНАВЧОГО ПОШУКУ За яких умов наш край був приєднаний до Польського королівства?

Чи можна 1400 рік вважати роком заснування села Саджавка?

Прочитайте і проаналізуйте перші писемні згадки про Саджавку в історичних джерелах, що датуються 1400 та 1492 роками.

Як ви вважаєте, чи могли жителі Саджавки брати участь у народному повстанні під проводом Мухи?

НА ЗЛАМІ ЕПОХ На початку 20 століття Саджавка, як і вся Галицька земля, продовжувала перебувати під австрійським пануванням. Життя селян було нелегким. Якщо сто років тому (в кінці 18 ст.) на одну саджавську родину припадало 18 га землі, то в 1900 р. — лише 4 га, з них ріллі - 1га. [14; 30]. Це було зумовлено збільшенням кількості населення в селі впродовж 19 ст. у 4 рази.

Безземелля і малоземелля селян приводили до того, що кожного літа більше половини їх йшли в подільські села на заробітки до поміщиків. Зимою чоловіки працювали в горах на лісорозробках. Частина сімей змушена була емігрувати в пошуках кращої долі за океан.

Із прокладенням через село залізниці «Делятин-Коломия» покращився транспортний зв «язок. Перший паровий локомотив проїхав біля села в 1905 році.

Початок 20 ст. став періодом національного пробудження наших країн. У 1910 р. з ініціативи свідомих мешканців села засновується товариство «Січ», першим головою якого був Іван Данилюк. Члени «Січі» проводили завзяту боротьбу з алкоголізмом. Згодом багато січовиків, а за ними й свідомих селян вступають до товариства «Відродження», яке очолив парох Саджавки о. Сидір Бобикевич. Цікаво, що в церкві почалося заприсягання охоплених алкоголем селян.

З іменем Сидора Бобикевича пов «язане будівництво у Саджавці нової церкви Покрови Пресвятої Богородиці, яка була освячена в 1912 році і зберігається діючою до наших днів.

На початку 20 ст. у Саджавці функціонувала двокласна українська державна школа. Відомо, що в 1900 році в селі було два вчителі, які навчали українською мовою 45 дітей. Довголітнім управителем школи був свідомий громадянин села Іван Зубаль. Він брав активну участь у діяльності Надвірнянського окружного відділу Товариства взаємної допомоги українського учительства, створеного в 1905 р. для захисту прав українських педагогів.

Мирний уклад життя наших краян перервала Перша світова війна, яка спалахнула в серпні 1914 року. В селі проголошено воєнний стан. Понад сотню чоловіків було мобілізовано до австрійського війська, багато з яких загинули. Територія Саджавки стала незабаром ареною завзятих п «ятитижневих боїв російської та австро-угорської армій. Згоріло багато хат та інших господарських споруд. У 1914 і 1916 рр. село було двічі зайняте російськими військами, що спричинило занепад культурно-просвітницького життя.

У 1915 р. біля Саджавки на річці Прут відбувся страшний бій між австрійцями і росіянами. Російські і австрійські вояки за наказом своїх командирів мали йти на штурм зі штиками і багнетами. Однак штурм не відбувся, тому що коли російські солдати зайшли в Прут, то з гори Обоча, вигідної в стратегічному плані, австріяки почали стріляти і скосили кулями і гарматними пострілами росіян. Ріка була загачена трупами вбитих. Їх тіла було пізніше закопано в спільну могилу над рікою і навіть встановлено на ній хрести [12, 102].

На початку 1917 р. в нашому краї остаточно закріпилися австрійські війська, проте період австрійського панування наближався до завершення. У 1918 р. Австро-Угорщина, зазнавши поразки у війні, розпалася.

Мешканці Саджавки радо вітали проголошення 1 листопада 1918 р. у Львові Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). На захист молодої держави стала Українська Галицька Армія (УГА). В її лавах воювали проти польських окупантів і добровольців з нашого села. Понад 20 з них склали свої голови у боях за волю України в 1918;1920 роках, а 12 чоловік повернулися інвалідами. Це про них писав наш земляк, ланчинський поет Юрій Шкрумеляк у творі «Січовий похід».

«Гей, терниста доріженька В «ється круто під гору, ;

Ми життя дамо за матір, За Вкраїну пресвяту".

Однак у вирі боротьби ЗУНР не втрималася. Із травня по серпень 1919 р. Саджавка, як і все Покуття та Гуцульщина, була окупована румунськими військами. 18 серпня 1919 р. вони залишають наш край і на зміну їм приходять загони польської армії. Над нашою землею нависла загроза польської окупації.

ІСТОРІЯ СЕЛА У СПОГАДАХ ОЧЕВИДЦІВ Гордість саджавчан.

«Сантимент до самого села в його уродженців і мешканців завжди великий. Вже сам вигляд збуджує незатерте враження навіть на тих, хто хоч раз його бачив.

На березі Прута пишається висока, дерев «яна саджавецька церква Покрови Пресвятої Богородиці з дзвіницею старовинної ще будови.

П «ятибанна церква у формі наземного хреста, оточена звідусіль високими липами, була викінчена 1912 року й зберігається до наших днів. Збудували її майстри-гуцули з Яворова Косівського повіту».

(М.Сербенюк «Саджавка на Прутом». — Гуцульщина, 1985, № 1).

Господарське життя у Саджавці напередодні Першої світової війни.

«За старанням шкільного управителя Івана Зубаля відчиняється при школі позичкова каса Райфайзена, а заразом і молочарня зі ще дуже в тому часі примітивною машиною на «кроснах». Столітрова бочка сметани оберталася на оськах, масло витачувалося на круглий стіл, обведений обручем, на якому від середини ходила на трибках викарбована тачалка, що гартувала й виробляла готове до вжитку масло. Молочарем працював досвідчений у цьому ділі Дмитро Тороус.

У громадськім будинку відкривається крамниця «Єдність» з різними товарами першої потреби — крамар Микола Бідащук. Все це організується на те, щоб поліпшити економічний стан села й рятувати селянство від визиску ворожих нам шинкарів".

(М.Сербенюк «Саджавка на Прутом». — Гуцульщина, 1985, № 1).

Вони не повернулися з «Січового походу».

У 1918;1920 роках в боях за волю України загинули добровольці Української Галицької Армії із Саджавки:

Кузьмин Федір, син Ілька Мочернюк Микола, син Федора Кузьмин Яків, син Андрія Христан Ілько, син Якова Боднар Іван, син Миколи Зубко Олекса Півторак Михайло Христан Григір Ячній Василь.

(За матеріалами шкільного історико-краєзнавчого музею с. Саджавка).

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ КРАЄЗНАВЧОГО ПОШУКУ Що нового з «явилося в господарському житті Саджавки на початку 20 століття?

Доведіть, що початок 20 століття став періодом національного пробудження наших краян.

Розкажіть про події Першої світової війни на території нашого краю.

Який внесок жителів Саджавки у боротьбу ЗУНР за волю України?

Складіть хронологічну таблицю «Саджавка на зламі епох».

ПА ПОЛЬСЬКОМУ ПРАВІ.

Проте населення нашого краю не хотіло миритися із наступом на його права. Свідченням цього стало велике народне постання під проводом селянина Мухи, яке прокотилося в 1490—1492 рр. Покуттям. Воно почалося в Коломийському повіті, до якого в цей час входила й Саджавка. Загін повсталих нараховував до 10 тисяч чоловік. Однак польський король Казимир ІV Ягеллончик найняв для походу проти повстанців пруські війська. Повстання зазнало поразки, а Муха був схоплений і ув «язнений у тюрмі Кракова, де незабаром помер від катувань. Та це не зломило волелюбного духу наших предків.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ…

Перша писемна згадка про Саджавку.

«У Перемишльському граді, 9 березня 1400 року, в день 40 мучеників. Король Владислав ІІ братам Стецькові та Івашкові Неговичам у Коломийському повіті біля річки Прут села Далятин, Ланчин, Саджавка, Анполе, Турка, Хватів ці, Ясінки і Чернево дарує дідичним правом».

Оригінал цього документу, писаний українською мовою, не зберігся. Копія латинською мовою, наведена в грамоті Сигізмунда І Миколі Турецькому від 4 листопада 1516 р., внесена до книги № 29, с. 428−429 Коронної Метрики, що зберігається в Головному архіві давніх актів у Варшаві.

(З архівної довідки Центрального Державного історичного архіву України у Львові від 27.03.1991 р., № 134.;

Фонд музею історії Саджавки у Саджавській ЗОШ).

САДЖАВКА У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД З 1919 по 1939 рр., тобто у міжвоєнний період, наш край перебував під польською займанщиною. Згідно рішення Ради послів, одного з керівних органів Ліги Націй, від 1923 року Галичина увійшла до складу Польщі. Населення Саджавки сприймає нову польську владу спонтанним спротивом, бойкотуванням польської адміністрації, польської мови в школі та бранки до війська.

Протягом 1920;х років у селі спостерігається національно-культурне відродження. Відновлює свою діяльність товариство «Січ, оживає товариство «Просвіта», яке очолив парох села о. Сидір Бобикевич. Згодом головою «Просвіти» стає Василь Андрушко.

У 1925 р. в Саджавці збудовано першу читальню «Просвіти» в долішному кінці села. У 1927 р. зведено другу читальню. Навколо читалень «Проссвіти» гуртується майже вся молодь, що прагнула збагатитись знаннями про свій народ.

Аматорські гуртки, створені при читальнях, давали театральні вистави не лише в Саджавці, але й у Делятині, Надвірній, Коломиї.

При читальнях «Просвіти» засновуються жіноче товариство «Союз Українок» (очолила Дарія Андрушко); гурток «Сільського Господаря» (перший голова Михайло Добощук); Спортове Товариство з ланками копаного м «яча, відбиванки й настільного тенісу; кооперативна крамниця «Прут».

З ініціативи активіста «Просвіти» Василя Лащука у 1926 р. посеред села при головній дорозі була висипана стрілецька могила на честь героїв визвольних змагань 1918;1920 рр.

У 1937 р. в Саджавці виникає Товариство радикальної молоді ім. М. Драгоманова «Каменярі», головою якого обрано Онуфрія Томащука.

1938 року польська влада закриває в селі обидві читальні «Просвіти».

Протягом 1930;их років широку діяльність розгорнули в Саджавці підпільні осередки Української Військової Організації (УВО) та Організації Українських Націоналістів (ОУН). Під їх проводом виростало покоління молодих, ідейних патріотів-націоналістів.

У ці ж роки в селі діяв осередок Комуністичної партії Західної України (КПЗУ), який називався «Сельроб». Його члени мали зв «язок із прокомуністичними організаціями Галичини, а також СРСР, часто застосовували грубу фізичну силу проти своїх опонентів.

У 1924 р. польський уряд затвердив закон, відповідно до якого основним типом школи в Галичині ставала двомовна (утраквістична) школа. В ній обов «язково вивчалася польська мова, польська історія і наука про Польщу. Така двомовна школа діяла і в Саджавці.

З приходом поляків Іван Зубаль був усунений від керівництва школою. На його місце було призначено спольщеного німця Мар «яна Лянгенвірца. Як згадує старожил Андрійчук Михайло Петрович (1910 р.н.), перед початком навчального року треба було подати десь біля 30 декларацій (заяв) від батьків, аби дозволили вивчати в школі українську мову.

У 1929 р. сільські патріоти з товариства «Рідна школа», відстоюючи право навчати дітей рідною мовою, відкрили в Саджавці приватну школу, яка проіснувала чотири роки. В 1933 р. польська влада її закрила.

З ініціативи саджавського «Союзу Українок» був організований також дитячий садок під назвою «Рідна школа», де вихователькою була Юстина Данилюк.

У 1938 р. в Саджавській шестикласовій школі працювало 6 вчителів і навчалося 112 учнів. Протягом 1930;х років директорами школи були Яворський, Бриндзей.

Про культурне життя села свідчать такі факти, що Саджавку в 1920;30их роках відвідували письменниці Ольга Кобилянська, Олена Кисілевська, син Івана Франка Петро, які гостювали у пароха села Сидора Бобиневича та його дружини — української письменниці-мемуаристки Марії Устиянович".

ІСТОРІЯ СЕЛА У СПОГАДАХ ОЧЕВИДЦІВ.

«Економічне життя Саджавки у міжвоєнний період.

«Підставою прожитку мешканців Саджавки було хліборобство. Велика роздрібленість селянської земельної власності довела до того, що саджавчани в основній своїй масі сталися власниками невеликих, малоземельних господарств і лише з трудом могли прогодувати свої родини.

Значне полегшення прийшло в 1935 році, коли громадська рада постановила віддати селянам під рільну управу велике громадське пасовисько. Таким чином саджавчани дістали під управу понад тисячу моргів[1] додаткової землі оплатою від 10 до 15 золотих від морга на рік.

На заораному пасовиську позалишалися де-не-де непридатні під ріллю видолинки з джерельною водою та малими потічками. Декілька підприємливих селян позаводили на цих місцях рибні ставки загальною площею 24 га, де вирощували коропів (за оплатою 30 золотих річно від 1 га).

Мало село й 30 га власного громадського лісу, деревний матеріал якого вживано на громадські будови. Діяли також в селі два млини, дві олійні і дві молочарні «Масло союзу» при кооперативі «Прут».

Мала Саджавка й чимало добрих ремісників. Були свої ткачі, гончарі, столярі, теслярі, будівничі, шевці, кравці, кушнірі, ковалі, колодії та ін. Були й свої «лікарі» — знахарі й знахарки. Теплі й гарячі купелі брали селяни в лазні Дмитра Кузьмина за оплатою одної в «язанки дров».

(М.Сербенюк «Саджавка на Прутом». — Гуцульщина, 1985, № 1).

Ольга Кобилянська в Саджавці.

Чарівні Карпати та швидкоплинний Прут зачарували гірську орлицю — Ольгу Юліанівну Кобилянську.

Документально встановлено, що вона бувала у селі Саджавка в 1918, 1928 і 1929 роках. Тут проживала з 1905 до 1941 р. її добра знайома, товаришка юних літ Марія Бобикевич (1859−1942 рр,) — дружина священика Сидора Бобикевича.

У листі від 25 липня 1928 р. О. Кобилянська писала:

«Від вчера, то є 24-го, я в Саджавці, тут дуже добрий воздух і мені мило й добре» [16; 139].

Донька Марії Бабикевич Клавдія згадувала:

«Теплі літні вечори переживалися спільно на ганку. Під шум Прута, що блистів у світлі місяця, велися цікаві балачки про мистецтво, музику…» [16; 139].

Будинок, де зупинялась письменниця, і зараз стоїть у Саджавці на тихій вулиці, названій її іменем. До 125-річчя з дня народження О. Кобилянської на цьому будинку встановлено меморіальну дошку (4 грудня 1988 року).

(За матеріалами шкільного історико-краєзнавчого музею с. Саджавки).

Гартування національного духу саджавчан.

«За двадцять років, всупереч польській окупації, Саджавка національно дозріла й завдяки своїм національно-громадським установам, а зокрема УВО й особливо ОУН, досягла високої національної свідомості й зайняла передове місце серед громад усієї Галичини, а в Надвірнянськім повіті була «безконкуренційно найсвідомішим українським селом».

(М.Сербенюк «Саджавка на Прутом». — Гуцульщина, 1985, № 1).

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ КРАЄЗНАВЧОГО ПОШУКУ За яких умов наш край був окупований Польською державою?

Використовуючи нарис М. Сербенюка «Саджавка над Прутом» охарактеризуйте економічний розвиток нашого села у 1920;30-х рр.

Розкажіть про національно-культурне життя у Саджавці в період польської окупації.

Знайдіть в експозиції шкільного історико-краєзнавчого музею експонати, що розповідають про діяльність товариства «Просвіти» в Саджавці та його активістів.

Використовуючи краєзнавчу літературу та інші джерела, напишіть реферат «Ольга Кобилянська в Саджавці».

[1] Морг — одиниця виміру площі грунтів. 1 морг 0,26 га.

.

.

_.

.