Канібалізм (каннибализм)

Канібалізм (каннибализм)

Канібалізм — поїдання одного, або кількох членів виду представниками того ж самого виду. Канібалізм властивий майже всім представникам тваринного світу і людям. Термін «канібалізм» або «канібал» походить від назви «Каніба» або «каріб», назви вест-індіанського племені, у якого іспанці вперше спостерігали звичай людожерства. Хоча цей термін виник у відношенні до людожерства, зараз термін канібалізм поширюється на увесь тваринний світ.

По відношенню до людського канібалізму використовується термін антропофагія, або людожерство. Антропофагія походить від грецького слова антропос (людина) і фагеін (їсти).

Канібалізм серед тварин.

В зоології, канібалізм є звичайною екологічною взаємодією тварин. У тварин, так як і у людей канібілізм використовується як засіб виживання і збереження життя. Деякі тварини ідять власних дітей, братів, сестер у випадку голоду або конкуренції за життєвий простір. На відміну від попереднього уявлення про канібалізм, він не тільки є результатом екстремального браку їжі або поживи, а також зазвичай трапляється серед різних видів тварин за нормальних умов. Вчені погоджуються, що канібалізм є дуже поширеним серед багатьох видів тваринного світу. Канібалізм особливо поширений серед водяних популяцій, в яких аж до 90% організмів, практикують канібалізм в тій чи іншій частині життєвого циклу. Канібалізм не обмежується м «ясоїдними видами, але й також спостерігається серед травоїдних тварин. Інша загальна форма канібалізму — дітовбивство. Класичні приклади дітовбивства трапляються серед шимпанзе, де групи дорослих самців нападають і споживають різних малюків; і також серед левів, де дорослі самці звичайно вбивають левенят, коли переймають новий гарем після заміни попередніх домінуючих самців.

Більш загальна форма канібалізму — споживання більшими тваринами менших або молодших тварин того й самого виду. Серед популяцій тварин структурованих за розміром канібалізм може бути причиною від 8% до 95% смертності, роблячи це істотним і дуже важливим чинником в динаміці росту популяції. Таким чином структурований канібалізм звичайно спостерігається серед восьминогів, кажанів, жаб, риб, саламандр, крокодилів, павуків, ракоподібних, птахів, ссавців, і серед великого ряду комах, таких як наприклад, пірнаючі жуки й інші. Зоолог Ганс Хасс досліджуючи популяціі акул запропонував нову категорію тваринного канібалізму: внутрішньоматковий канібалізм. Цим терміном описують живлення ненароджених ембріонів акули в череві матері своїми братами й сестрами або іншими ембріонами. Такий вид канібалізму насправді є поширеним методом боротьби за виживання.

В тваринному канібалізмі виділяють таку форму канібалізму як, сексуальний канібалізм: споживання самкою самця після спаровування. Такий вид канібалізму спостерігається серед павуків, скорпіонів, та інших.

Крім тваринного світу, явище канібалізму також знайдене серед бактерій. Деякі види, такі як Bacillus subtilis та Myxococcus xanthus, мають складну генетичну систему, що дозволяє при нестачі їжи «з «їдати» частину популяції щоб дозволити решті вижити до стадії, коли вони зможуть сформувати спори.

Людожерство (Антропофагія).

Людожерство властиве багатьом племенам і етнічним групам в минулому. Поширення людожерства і сприйняття його окремими суспільствами — надзвичайно обговорювана тема в антропології. В сьогоденних суспільствах людожерство засуджується як морально так і законодавчо. Окремі випадки людожерства в сучасних суспільствах як правило пояснюються екстремальними ситуаціями голоду, діями злочинців або людей з психічними вадами.

Людожерство в різних суспільствах світу.

В Німеччині деякі експерти знайшли 1891 р. в печерах поблизу річки Гйоне свідоцтва людожерства датовані 1000 — 700 до н.е.

Людожерство також згадується в Біблії під час облоги Самарії (2 Царів 6:25−30). В цьому розділі йдеться про жінок, які домовилися з «їсти своїх дітей, але після того, як перша мати зварила її дитину і з «їла її з іншою жінкою, та відмовилася зробити те ж саме. Майже про точно таку ж історію під час облоги Єрусалиму Римом в 70 р. н.е. повідомляє стародавній історик Флавіус Йозефуc.

Людожерство практикували учасники Першого Христового Походу. Деякі з хрестоносців харчувалися тілами їх мертвих супротивників після захоплення Арабського міста Маарат Аль-Нуман.

Історики також описують випадки людожерства під час походу на Єрусалим.

Під Великого Голоду в Європі 1315−1317рр., існувало багато свідчень про поширення людожерства всюди в Європі від Ірландії до Прибалтики.

Випадки людожерства траплялися в Мексиці, під час «війни квітів» Ацтекської імперії, яка розглядається як найбільший випадок людожерства. Ацтекські хроніки цього часу описують церемонію поїдання захоплених в полон бранців. Хоча полонених й варили і їхнє м’ясо як символ сили поверженого ворога дарували іншим воїнам і вождям, існує думка, що незважаючи на поширені людські жертвоприношення, канібалізм, як такий не був досить поширеним. Наприклад при осаді Теночтітлану (Мехіко) багато ацтеків потерпало від голоду й хвороб, але випадків людожерства не було помічено.

Ацтеки вважали, що на півдні Мексики жили племена які практикували людожерство. Єдиний документальний доказ — ілюстрація акту людожерства, споживання ацтека ворожим плем’ям.

Священик — отець Дієго де Ланда описує випадки людожерства на півострові Юкатан серед місцевого населення. Згідно описів очевидців місцеві індіанці не тільки їли м’ясо померлих, а також плаценту новонароджених немовлят, а також абортованих дітей.

Серед американських колоністів найдавніша задокументована згадка про людожерство датується 1600-им роком, коли чоловік з м. Джеймзтаун, штат Вірджинія вбив і засолив власну дружину.

В Голландії в 1672 р., задокументований випадок канібалізму — коли Франція і Англія напали на Республіку Семи З'єднаних Провінцій під час Франко-голандської та Англо-голландської Війни і вбили відомого голандського політичного діяча Йогана де Віта. Його тіло було розрізане і виставлене на показ. Його брата було застрелено, випотрошено живцем, повішено голим і тіло частково з «їдено.

Капітан Джеймс Кук — першопроходець Австралії і Океанії був вбитий на Гавайських островах і його тіло було спожито аборигенами.

Матроси потонулого французького човна Медуза були вимушені вдатися до людожерства після чотирьох днів безпритульного блукання по морю.

Чотири матроси англійського човна які опинилися за бортом 1600 миль від мису Доброї Надії вдалися до людожерства після того як один з них захворів і знепритомнів від спраги й голоду. Після порятунку, три дні потому, вцілілі матроси буди віддані під суд. Згідно «Морського Звичаю» (The Custom of the Sea) який дозволяв канібалізм серед моряків в екстремальних умовах, на суді їх майже виправдали аргументуючи так званий захист «крайньої потреби». Тільки той факт, що не всі приймали участь у жеребкуванні на канібалізм призвело до засудження матросів в вбивстві.

Під час військових дій 1960 — 1970 рр. в південно-східній Азії зареєстровано декілька випадків людожерства в Камбоджі. Згідно багатьох спостережень війська кхмерів зїдали частини тіл вбитих ворогів, зокрема печінку, в ритуальній церемонії. Цьому протиречать свідки біженців, які стверджують, що людожерство було викликано нестачею їжі, а не ритуальними вимогами.

Випадки людожерства були також зареєстровані під час збройних конфліктів у Африці, зокрема у Конго, Ліберії, С «єрра Ліоні. Більшість цих випадків спричинені голодом, проте існують свідчення, що деякі африканські шамани використовували частини тіла дітей в своїх церемоніях.

13 жовтня 1972 р. під час перельоту Уругвайського літака рейсу 571 через Анди він зазнав катастрофи високо в горах, між Чилі та Аргентиною. Після декількох тижнів голоду і боротьби за виживання, декілька вцілілих пасажирів літака почали їсти тіла людей, які померли під час аварії. Споживання тіл померлих надало їм можливість вижити і врятуватися через два місяці. По мотивам цієї пригоди було знято кінофільм «Живі».