Дидактична гра та її значення у розвитку дитини

Дидактична гра та її значення у розвитку дитини

План.

Дидактична гра та її значення у розвитку дитини.

Вплив дидактичного матеріалу на формування математичних уявлень.

Взаємозв'язок дидактичної гри і дидактичного матеріалу у розвитку математичних уявлень учнів з особливими потребами.

«Зробити серйозне заняття для дитини цікавим — ось завдання початкового навчання. Кожна дитина потребує діяльності і до того ж серйозної діяльності… З перших же уроків привчайте дитину полюбити свої обов’язки й знаходити приємність у їх виконанні».

К.Д. Ушинський.

Математика — один з найскладніших предметів для засвоєння учнями допоміжної школи. Це зумовлено абстрактністю матеріалу та особливістю засвоєння математичних знань дітьми з особливими потребами. Учням допоміжної школи притаманні недосконалість усіх видів сприймання, зокрема логічного мислення (аналізу, синтезу, встановлення причиново-наслідкових зв’язків, моторики, емоційно-вольової сфери. Особливо ускладнює процес опанування молодшими школярами математичних знань недосконалість їхніх здорових сприймань (здорового аналізу і синтезу).

Успіх засвоєння математичного матеріалу такими учнями залежить від урахування особливостей пізнавальних процесів кожної дитини та складу колективу класу.

У молодших класах закладається основа знань, умінь та практичних навичок, необхідних для подальшого навчання дітей, тому роль початкової школи в успішному опануванні математичними уявленнями вирішальна.

Найефективнішим способом подолання труднощів у розвитку математичних уявлень учнів з особливими потребами є використання дидактичної гри та дидактичного матеріалу на уроці.

К.Д. Ушинський застерігав від формального заучування готових правил, вимагав, щоб учні пояснювали всі свої дії з дидактичним матеріалом, робили висновки. Він писав: «Само собою зрозуміло, що діти не повинні виучувати ніяких арифметичних правил, а самі відкривати їх. Так, наприклад, не слід говорити дітям, що коли не можна відняти одиниці від одиниць, то слід взяти одиницю з десятків, але треба дати учневі два десяткових пучки паличок і, крім того, кілька паличок окремо, скажімо, три, потім говоримо дитині, щоб вона дала вам чотири палички, і дитина сама бачить потребу розв» язати один десятковий пучок, і коли полічить потім, що в неї залишилось, то легко зрозуміє, як брати з десятків, сотень і т.д. А коли всі діти зрозуміють який-небудь арифметичний закон та звикнуть його виконувати в умі, і на словах, і на письмі, тоді ви можете формувати цей закон в арифметичне правило, власне, щоб привчити дітей до точності висловів.".

За вмілого використання гра стає незмінним помічником педагога. Бо у грі діти перевіряють свою силу, спритність, у них виникає бажання фантазувати. Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє потреби, а ще спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних функцій у майбутньому. У скрізь, де є гра панує радісне дитяче життя.

Сучасне дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога й учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їх елементами змагання, непідробної цікавості.

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.

Використання на уроках дидактичних ігор та дидактичного матеріалу робить процес навчання цікавим, створює у дітей бадьорий настрій, полегшує засвоєння навчального матеріалу. Різноманітні ігрові дії, за допомогою яких розв’язується те чи інше розумове завдання, підтримують і посилюють інтерес до навчального предмета. Отже дидактична гра на уроці - засіб навчання.

Сам термін «дидактична гра» підкреслює її педагогічну спрямованість та багатогранність застосування.

Дидактична гра — це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовних, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра. Все, що допомагає успішному виконанню ролі, має для учня особливе значення і якісно ним усвідомлюється.

А.С. Макаренко писав: «…Треба зазначити, що між грою і роботою немає такої великої різниці, як дехто думає… В кожній гарній грі є насамперед робоче зусилля та зусилля думки. Дехто гадає, що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Це неправильно: у грі є така ж велика відповідальність, як і в роботі, — звичайно, у грі гарній, правильній».

Мета дидактичних ігор — формування в учнів уміння поєднувати теоретичні знання з практичною діяльністю. Оволодіти необхідними знаннями, уміннями і навичками учень зможе лише тоді, коли він сам виявлятиме до них інтерес, і коли вчитель зуміє зацікавити учнів.

Видатний російський олігофрекопедагог і психолог О. М. Грабов писав: «Ступінь відсталості дитини характеризується тими іграми, на які вона здатна». В процесі гри дитина пізнає все, що недоступне їй у навколишній діяльності. В захопленні, не помічає, що вчиться — запам’ятовує, поглиблює набутий раніше досвід, порівнює запас уявлень, понять.

Жан Ітар, Едуард Сеген, Марія Монтесарі, О. М. Грабов широко використовували дидактичні ігри в навчанні дітей з особливими потребами і створили цілу систему ігор, за допомогою яких розвивалась увага, спостережливість, кмітливість, пам’ять, мовлення дітей. Ряд цікавих математичних ігор розробила Н.К.Кузьміна — Сиромятникова, М. П. Пирова. Вони рекомендують дидактичні ігри, дидактичний матеріал тісно пов’язувати з повсякденним життям.

Тому дидактичні ігри розробляються таким чином, щоб їх зміст передбачав формування не лише елементарних математичних уявлень, а й корегування та розвиток пізнавальних процесів.

Олігофрени розробили блоки дидактичних ігор, які містять окремі серії, а кожна серія містить три дидактичні гри, спрямовані на формування аналізу, синтезу, класифікації, порівняння, узагальнення. У кожній серії ігри розташовані в послідовності, яка забезпечує поступове ускладнення навчальних завдань, що розв’язуються під час ігрової діяльності. Кількість серій навчальних ігор відповідає кількості понять, які формуються. Ігри використовуються у певній послідовності залежно від ступеня складності. Відповідно до теорії поетапного формування розумових дій П. Гальперіна, виділяють чотири етапи засвоєння розумової дії:

попереднє ознайомлення з дією, умовою її виконання,.

формування дії в матеріальному вигляді з розгортанням усіх операцій,.

формування дії у зовнішньому мовленні,.

формування дії у внутрішньому мовленні, перехід його в глибокі згорнуті процеси мислення.

Ця теорія й обумовлює певну послідовність розумової діяльності дітей: якщо відома істотна ознака поняття, то учень може виділити властивості предмета й зіставити з нею, а відтак зробити висновок про те, чи належить цей предмет до даного поняття чи ні. Спочатку зіставлення ознак відбувається під керівництвом учителя. Далі дитина зіставляє такі ознаки в зовнішньому мовленні, яке є основою для внутрішнього мовлення.

Під час кожної навчальної гри, поступово засвоюючи послідовність розумових дій, які відображаються у зовнішньому, а потім у внутрішньому мовленні, дитина опановує засоби підведення будь-якого предмета під поняття, що вивчається. Розгорнуте судження за схемою дій, які виконуються, поступово згортається у план розумової дії. Все це допомагає розв’язувати нові завдання самостійно.

Кожна дидактична гра багаторівнева і містить окремі завдання, спрямовані на засвоєння певного матеріалу. Водночас ігри мають передбачити по елементне засвоєння знань. Від гри до гри ці елементи складаються у певну систему, яка поступово і послідовно готує учнів до засвоєння наступних тем.

Наприклад. При формування взаємообернених понять «багато-мало», дітям пропонують дати Буратіно малюнки, на яких зображено багато предметів, а Незнайкові - малюнки з меншою кількістю предметів. Наступна гра передбачає самостійну діяльність учнів — вони мають розставити автомобілі в гаражі: в один — багато, в другий — мало. Третя гра сприяє автоматизації дій: дітям пропонують самостійно намалювати багато трикутників та мало кружечків.

Важливо, що під час проведення дидактичних ігор кожне нове завдання окреслювалося тоді, коли дитина підготовлена до його сприйняття. Наприклад, формування поняття «більше-мало» можливе, якщо діти засвоїли поняття «багато-мало», а поняття «стільки ж» доступне для розуміння, коли учні усвідомили, що таке «більше-менше».

Якщо спочатку учень зацікавиться лише граю, що дуже швидко його вже цікавитиме пов’язаний з нею матеріал, в нього виникне потреба вивчити, зрозуміти, запам’ятати цей матеріал, тобто він почне готуватися до участі в грі.

Гра дає змогу легко привернути увагу і тривалий час підтримувати в учнів інтерес до тих складних математичних завдань, на яких у звичайних умовах зосередити увагу не завжди вдається.

Наприклад, одноманітне розв’язування прикладів стомлює дітей, виникає байдужість до навчання. Про те розв’язування цих самих прикладів у процесі гри «Хто швидше» стає для дітей вже захоплюючою, цікавою діяльність через конкретність поставленої мети — в кожного виникає бажання перемогти, не відстати від товаришів, не підвести їх, показати всьому класу, що він знає, вміє.

Ті знання і навички, які дитина одержує під час гри, можуть бути легко перенесені в побут, життя, самостійно використані в любій обстановці. А це відіграє особливе значення, тому що дитині з особливими потребами важко оперувати набутими знаннями в зміненій обстановці.

Дидактичні ігри добираються відповідно до програми. Так, якщо на уроці учні повинні ознайомитися з принципом, утворення будь-якого числа, то й дидактична гра підпорядковується цій меті, сприяючи розв’язанню поставленою завдання.

У дидактичних іграх діти спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз, синтез, абстрагуються від несуттєвих ознак, роблять узагальнення. Багато ігор вимагають уміння висловлювати свою думку в зв’язній й зрозумілій формі, використовуючи математичну термінологію.

Добираючи гру необхідно обов’язково поєднувати два елементи — пізнавальний та ігровий. Створюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту програми, вчитель повинен чітко спланувати діяльність учнів, спрямувати її на досягнення поставленої мети. Коли визначено певне завдання, учитель надає йому ігрового задуму, накреслює ігрові дії. Власне ігровий задум, який спонукає учнів до гри, і є основою ігрової ситуації. Через ігровий задум виникає інтерес до гри. А коли з" являється особиста зацікавленість, виникає й активність.

Ігри важливо проводити систематично і цілеспрямовано на кожному уроці, починаючи з елементарних правил ситуацій, поступово ускладнюючи й урізноманітнюючи їх в міру нагромадження в учнів знань, вироблення вмінь і навичок розвитку пам" яті.

Діти з особливими потребами швидко стомлюються на уроці, притуплюється їхня увага, набридає одноманітність, тому гра має ввійти в практику вчитель як один з найефективніших методів у розвитку математичних уявлень. Процес створення гри містить ряд етапів:

а) вибір теми гри,.

б) визначення мети й завдання гри,.

в) підготовка і проведення гри (повідомлення теми гир, підготовка (унаочнення) дидактичного матеріалу, проведення гри, підбиття підсумків).

Успіх проведення гри залежить від дотримання вимог:

а) ігри мають відповідати навчальній програмі,.

б) ігрові завдання мають бути не надто легкими, про те й не дуже складними,.

в) відповідність гри віковим особливостями учнів,.

г) різноманітність ігор,.

д) залучення до ігор усього класу.

Щоб дидактична гра на уроці проходила ефективно і давала бажані наслідки, необхідно нею керувати і дотримуватись даних вимог.

Дослідження показали, що на формування математичних уявлень проходить набагато краще на основі різноманітного дидактичного матеріалу.

Особливо цінним є те, що дидактичним матеріалом служать предмети навколишнього середовища. Це різні іграшки, предмети, геометричні фігури, трафарети, палички, каштани, картинки із зображеними на них деревами, овочами, фруктами, звір'ями, птахами та іншими добре відомими дітям об'єктами, що відображають життя народу, його побут, культуру, працю. Вони знакомі дитині, близькі, активізують пізнавальну діяльність і є засобом всебічного розвитку дитин, набуття доступних для дитячого розуміння знань про навколишнє середовище.

У результаті використання наочного матеріалу дитина повинна прийти до певних узагальнень, до усвідомлення необхідних знань завдяки абстрактному мисленню. Після досягнення навчальної мети цей матеріал або зовсім не використовують, або подають у нових ситуаціях, розглядають з іншого боку, щоб сформувати нові складніші за змістом абстрактні поняття та уявлення про предмет пізнання. О. К Грагова пише: «Цей дидактичний матеріал може бути щоденними іграшками. Втративши обов’язковість уроку, вони виграють в очах дитини. Дитина разом із другом може довго гратися, возитися з ними, добираючи їх по тій вимозі, яка задавалася під час гри». В процесі цієї діяльності дитина набуває чуттєвого досвіду, послідовно формуються її розумові дії, а відтак і початкові математичні поняття.

Методика навчання включає використання різного дидактичного матеріалу і демонстраційного, і роздавального. Щоб забезпечити дійовий вплив на розвиток дітей, учитель дотримується міри і часу застосування дидактичного матеріалу, враховує його особливості. Використовується наочний дидактичний матеріал у певній послідовності, що допомагає цілеспрямовану поступовому формуванню поняття. Особливого значення набуває засвоєння дій з роздавальними матеріалом. Наприклад, порівняти предмети, іграшки однакові і різні за формою, кольором, розміром. Широко застосовуються в навчанні математики наочні методи, до яких належать демонстрація і спостереження. Демонстрація — це активна форма чуттєвого пізнання, вона сприяє чіткості сприйняття і доказовості вивчених положень. Вчитель використовує показ об'єктів: геометричних фігур, предметів різної величини, форм, показ способів дій. Перед демонстрацією вчитель дає завдання, настанову: подивитись і порівняти геометричні фігури. Якість і чіткість сприйняття досягаються за допомогою пояснень і запитань до дітей.

Застосування демонстраційного дидактичного матеріалу і пояснення вчителя при цьому поліпшують наочно-образне і словесно-логічне запам’ятовування. Дії дитини з дидактичним роздавальним матеріалом, активізують зорову, рухову, дотикову пам" ять. Використання привабливого, красиво оформленого матеріалу збуджує емоційну пам" ять. Таким чином дидактичний матеріал активізує різні види пам" яті, а це сприяє їх розвиткові.

У повсякденному житті, діти виконують безліч математичних та логічних операцій з дидактичним матеріалом: лічать предмети та об'єкти, порівнюють їх за величиною та Фомою, згруповують, класифікують, оперують з множиною, будують умовиводи.

Важливого значення набуває дидактичний матеріал, коли треба «привести» дитину до більш складного способу діяльності. Необхідно запропонувати такий дидактичний матеріал, щоб створилася ситуація, в якій старили способами вже не можна визначити потрібне, а тому слід слухати інших способів діяльності.

Добираючи дидактичний матеріал до ігор, вчитель повинен довести дітям потребу в певній діяльності, життєву необхідність у ній. Кожна дитина має зрозуміти, для чого треба виконати дане завдання. Така робота сприяє формуванню пізнавального ставлення до своїх дій і свідомому засвоєнню знань і умінь.

Майже всі ігри вимагають наявності дидактичного матеріалу. Ячні початкових класів допоміжної школи при проведенні дидактичної гри перевагу надають ігровій дії. Вони із задоволенням виконують дії з іграшками, яскравим дидактичним матеріалом, рухами, оплесками, переміщенням.

Закріплюючи поняття «великий-малий», «високий-низький», «широкий-вузький», «довгий-короткий», «мало-багато», «один, порівну», «стільки ж», я проводила дидактичні ігри, які поряд з основною навчальною метою виконували корекційно-виховне завдання. Вони розвивали зорове, слухове сприймання, дрібну мускулатуру пальців рук, увагу, спостережливість, пам" ять.

Наприклад, гра «Що в руці»?

Для проведення цієї гри використовувала природний матеріал (шишки, жолуді, яблука, горіхи). В руки учня вкладала два однакові предмети, але різні за величиною. Наприклад, дві шишки: велику і маленьку. Учень, не дивлячись, повинен був сказати, що в правій руці велика шишка, а в лівій — маленька. Сам мав перевірити, чи ін правильно сказав. Ця гра, крім закріплення поняття «більше-менше», уточнює і просторові уявлення, розвиває моторику, тактильні відчуття.

При проведенні дидактичних ігор «багато-мало-один», «Угадай», «Підбери стільки ж кружечків» закріплювала вміння визначити, яких предметів більше, а яких — менше. Важливо, щоб діти усвідомлювали, що коли в одній з порівнювальних сукупностей предметів більше, то це означає, що в другій їх менше. Поступово навчаються з’ясовувати, на скільки в одній з груп предметів більше (менше), ніж у другій, що треба зробити, щоб предметів в обох групах стало порівну.

Для удосконалення просторових уявлень, таких, як «зліва-справа», «вище-нижче», «довше-коротше», «ширше-вужче», «після» проводила ігри: «Зверху-внизу», «Вищий-нищий», «Куди підеш і що знайдеш?», «Літає, стрибає, пливе». Особливе пожвавлення викликала гра «Чарівний мішечок». Для проведення цієї гри використовувала плоскі і об'ємні іграшки, різні геометричні фігури, різні дрібні предмети. Все це складала у мішечок. Зміст гри полягає втому, що учень, не дивлячись у мішечок, дістає предмет і на дотик визначає, що саме у нього в руці, називає голосно і лише потім витягає руку з мішечка, показує всьому класу предмет. Гру повторювала декілька уроків підряд, поки учні добре не засвоїли зміст гри. Після цього знайомлю учнів із складнішим варіантом гри. Називаю предмет, а учень на дотик слухає його в мішечку, а знайшовши, виймає і показує класові. Наприклад, кажу: «Знайди маленький квадрат або знайди такий м’ячик, як лежить на столі». Пропоную дістати правою рукою квадрат, а лівою знайти м’ячик.

Учні знають, що в грі враховується темп, правильність рухів, упевненість, безпомилковість дій, тому стають уважними, а це допомагає їм поглибити вміння орієнтуватися в просторі.

Формування просторових уявлень в 1−4 класах є основою для успішного засвоєння геометрії в наступних класах. Розвинена просторова уява, нагромаджений запас системи уявлень є однією найнеобхідніших умов для розвитку мислення, свідомого засвоєння знань. З цією метою проводжу дидактичні ігри «Кмітливе око», «Впізнай фігуру», «Знайди фігуру», «Кращий колір», «Знайди свою фігуру», «Хто швидко і правильно складає дану фігуру».

За допомогою цих ігор в дітей з особливими потребами розвивається уява про геометричні фігури (квадрат, круг, прямокутник, трикутник). Діти пізнають геометричні фігури за допомогою зразка, по назві, на дотик, розрізняють геометричні фігури в навколишньому середовищі. Ігри розвивають здорове, слухове сприймання, довільну увагу, спостережливість. Ці ігри в основному проводжу і кінці уроку. Дидактичним матеріалом для таких ігор є таблиці, іграшки, набори геометричних фігур, тіла, тощо.

В початкових класах закладається основа для формування поняття про число, виробляються вміння лічити, зіставляти число з об'єктами лічби, формуються уявлення про послідовність натуральних чисел. І тут, дидактичні ігри допомагають дітям усвідомити, що результат лічби не залежить від порядку, в якому лічать предмети, головне — не пропустити жодного предмета і не лічити його двічі.

Щоб учні усвідомили і запам’ятали порядок лічби проводила гру «Скільки?». Знаючи, що дітям з особливими потребами важко підтримувати інтерес до одного виду діяльності, то дидактичну гру «Скільки?» видозмінювала, застосовувала різні варіанти все більш складнішої конструкції.

Проводячи цю гру, використовувала дидактичний матеріал: трафарети яблук, груш, картки зі цифрами, картки із зображенням різної кількості предметів, іграшки, набірне налотко.

Зміст гри. Варіант 1. Виставляю на набірному полотні трафарети яблук, показуючи кожний з них указкою, пропоную полічити хором. Потім указкою показую трафарети яблук, починаючи з останнього, а учні лічать від останнього до першого. Звертаю увагу дітей на те, що в обох випадках дістали одне й те саме число. Далі, виймаючи трафарети яблук по одній (не по порядку), пропоную знову полічити. З" ясовується, що і в цьому роді дістали те саме число. Після цього замінюю два трафаретні яблук двома трафаретами груш і знову лічимо. Виявляється, що і цього разу кількість трафаретів та сама.

Варіант 2. Виставляю іграшки на столі і пропоную учням, показуючи іграшки указкою, не лише лічити вголос, а й піднімати — цифру, яку вони називають.

Варіант 3. Плескаю в долоні, учні також плескають і лічать оплески.

Варіант 4. Плескаю в долоні кілька разів, а учні полічивши кількість оплесків мовчки, піднімають картку з відповідною цифрою.

Варіант 5. Показую цифру, а учні відповідно роблять стільки ж оплесків.

Таким чином, учні поступово усвідомлюють суть гри, запам’ятовують порядок лічби, співвідношення між числами і предметами. В третьому класі, при вивченні нумерації в межах 100, проводила ігри:

а) «Смужка». Суть гри полягає в роздачі учнями смужок, на яких записане перше і останнє число. Учні повинні записати числовий ряд в пропущені клітинки. В цій грі я приділила увагу індивідуалізації використання дидактичного матеріалу. Таке використання дидактичного матеріалу створює умови для активної практичної і розумової роботи кожної дитини, викликає у неї намагання самостійно виконати завдання. На основі такої організації навчання у дітей починають формуватися первинні елементи потягу до пізнання, одержання знань, елементарного самоконтролю за власними діями.

б) «Лічильні квадрати» — на таблиці записані хаотично числа. Учень повинен відшукати найменше число, і від нього почати лічити, відшукуючи наступне число.

в) «Жива лічба» — кожен учень має картку із числом. По моїй команді «Числа, станьте по порядку!», учні повинні стати в шеренгу і перелічитися.

Ігри «Весела лічба», «Продовж», «Знайди своє місце», «Знайди свою пару», «Назви сусідів» розвивають увагу, спостережливість, миттєву реакцію, урізноманітнюють діяльність учнів, сприймають формуванню навичок лічби та закріплюють поняття про місце цифри у числі.

Ці ігри я проводжу на початку уроку, щоб збудити думку учня, допомогти йому зосередитися, виділити основне найважливіше, спрямувати увагу на самостійну діяльність.

В учнів 2−4 класів появляється бажання брати участь в грі, яка містить змагання. Спочатку кожний учень хоче одержати перемогу. Поступово інтереси учня розширюються, він переживає не тільки за свій успіх чи невдачу, але і за успіх і невдачу своєї команди. Тому в першокласників великою популярністю користуються ігри: «Кращий обчислювач», «Хто швидко і точно», «Мовчанка», «Естафета», «Ланцюжок», «Кругові приклади».

Основним завданням цих ігор є закріплення навиків і вмінь швидко і точно виконувати дії, а також використовувати найбільш раціональний прийом обмеження.

Серед рекомендованих сучасною наукою ефективних шляхів розвитку математичних уявлень належне місце відводиться художньому слову з елементами математичного змісту. Художнє слово дає можливість засвоїти числа, їх величину, послідовність, формує міцні обчислювальні навички. Художнє слово, виражає у віршах, загадках, лічилочках, скоромовках, коротеньких оповіданнях і казках, є живим джерелом знань. Вони відображають реальний світ, містять в собі широке коло знань і цим самим дають дитині зрозуміти, що математика тісно пов’язана з фактами і явищами навколишньої дійсності.

Наприклад, П’ять, 15, 50 гусей летіло в вирій,.

Без двох двадцять 10 з них сіли спочивать.

Семеро, троє Скільки їх у небі лине ;

І ще малих двоє (50) Треба нам нарахувать!

Художнє слово ставить перед дитиною предмет то з одного, то з другого боку, зосереджує увагу на зовнішніх ознаках (кольорі, формі, величині) чи вказує на його призначення. Успішно спрямуватись з таким завданням дітям допомагає дидактичний матеріал.

Найбільш цінним дидактичними іграми є ті, котрі вимагають від учнів самостійності. Для дитини з особливими потребами характерним є невір'я в свої сили, знання. І щоб сформувати впевненість, самостійність добираю дидактичні ігри, які б розвивали математичні уявлення і формували особистість. Позитивні емоції, бажання повторювати і закріплювати табличне множення і ділення викликає гра «Вчитель і учень», де в ролі вчителя виступає учень. Кожний учень, прагне побувати «вчителем». А щоб бути «вчителем» треба знати таблицю множення і ділення. «Вчитель» повинен вимагати від учня як і окремих відповідей, так і систематичних, коли учень розповідає всю таблицю. Отже, ця гра активізує діяльність учнів на засвоєння таблиці множення і ділення. Завдання в деяких іграх індивідуалізую. Якщо учень слабо встигає з математики, то йому потрібно підібрати посильне для нього завдання. Виконання невеликого завдання активізує учні на виконання важкого. Учням, які успішно засвоюють математичні знання, потрібно давати складніші завдання. Наприклад, при проведенні гри «Цікаві квадрати» спочатку пропонувала обчислити повні квадрати. В даних квадратах суми чисел будь-якого горизонтального, вертикального ряду та будь-якій діагоналі, рівні, однакові. Учні повинні визначити суму будь-якого ряду чисел. Слабшим учням Микитюк Ю., Щербін Ю. підібрала таке обчислення, яке не вимагає складних розумових операцій: 8+ 2+5. А сильнішим учням Бежуку О., Четверику О. пропонувала складніші приклади: 6+7+5. Перемагаючи в цій грі, слабші учні починають вірити в свої сили, в свої знання і активізують розумову діяльність на обчислення прикладів складнішої конструкції. При проведенні другого варіанта гри «Лічильні квадрати», Щербін Ю., Левенчук М. стали переможцями. Вони самі підібрали і заповнили клітинки квадрата числами. Отже, дидактична цінність цієї гри полягає в тому, що учні виконують багато вправ на дії додавання та віднімання, що сприяє набуттю обпилювальних навичок.

Для розвитку уявлень про час використовую ігри «Коли це буває?», «Займи своє місце», «Що змінилося», «Дні тижня». При проведенні цих ігор використовую картинки, це зображені різні пори року, різні види діяльності людини протягом дня, картки, де записані назви пір року, місяців, днів тижня, м’яч. Мета ігор — закріпити уяву про добу, рік, місяць, тиждень і уточнити відомості про годинник.

Дидактичні ігри проводжу під час усної лічби, повторення раніше набутих знань, ознайомлення з новим матеріалом та його закріплення. Кожна гра розвиває, формує, уточнює, удосконалює просторові, обчислювальні, графічні, часові уявлення дитини з особливими потребами.

В.О.Сухомлинський писав, що без гри не має і не може бути повноцінного розумового розвитку, порівнював гру з величезним світлим вікном, через яке в духовний світ дитини вливається цілющий потік уявлень, понять про навколишнє, з іскрою, яка запалює вогник допитливості. Отже, стараймося, щоб гра не була епізодом, а проходила б крізь усе життя дитини. Бо гра — це є творчість, гра — це є праця, а праця — шлях дітей до пізнання світу.

Багато що можна сказати про інтелектуальні ігри, ребуси, вікторини, кросворди, лабіринти, тощо. Але ця тема досить широка і потребує окремого висвітлення, а в своєму рефераті я основну увагу приділяла дидактичним іграм.

Література.

К.Ардобицька. Використання навчальних ігор на уроках математики в перших класах допоміжної школи. (Дефектологія. — 1997 — № 1 — ст.29).

Л.Білоусько. Використання дидактичного матеріалу та дидактичних ігор у розвитку логіко-математичних уявлень дошкільників. (Рідна школа — 2001 — № 8 — ст. 53).

С. Дубовицький. Формування інтересу до математики в учнів початкових класів допоміжної школи. (Дефектологія. — 2000 — № 2 -ст.).

Т. Ліневич. Задачі - вірші на уроках математики у молодших класах.

М.І.Микитинська, К. Д. Мацько. математичні ігри в 1−3 класах. (Навчально-методичний посібник).

М.П.Перова. Дидактичні ігри і вправи по математиці в допоміжній школі. (Навчальний посібник).

Є. Постовойтов, А.Булатецька. Як подолати труднощі в навчанні математики першокласників. (Дефектологія. — 1997 — № 9- ст.18).

Прийоми усної лічби в молодших класах допоміжної школи. (Методичний лист).

П.Щербань. Дидактичні ігри у навчально-виховному процесі. (Початкова школа — 1997 — № 9 — ст. 18).