Про власність

Про власність

0697 Про власність (07.02.91).

З, А К О Н У К Р, А Ї Н И.

Про власність.

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 20, ст.249).

(Вводиться в дію Постановою ВР.

N 885-XII (885−12) від 26.03.91, ВВР, 1991, N 20, ст.250).

(Із змінами, внесеними згідно із Законами.

N 2544-XII (2544−12) від 07.07.92, ВВР, 1992, N 38, ст. 562.

N 2690-XII (2690−12) від 14.10.92, ВВР, 1992, N 48, ст. 660.

Декретами.

N 10−92 від 15.12.92, ВВР, 1993, N 7, ст. 54.

N 23−92 від 31.12.92, ВВР, 1993, N 11, ст. 93.

N 9−93 від 21.01.93, ВВР, 1993, N 13, ст. 115.

Законом.

N 3180-XII (3180−12) від 05.05.93, ВВР, 1993, N 26, ст. 277.

Постановою ВР.

N 158/94-ВР від 29.07.94, ВВР, 1994, N 38, ст. 353.

Законами.

N 318/94-ВР від 22.12.94, ВВР, 1995, N 3, ст. 22.

N 75/95-ВР від 28.02.95, ВВР, 1995, N 13, ст. 85).

(В тексті Закону слова «індивідуальна власність» .

замінено словами «приватна власність» згідно із.

Законом N 2544-XII (2544−12) від 07.07.92).

(В тексті Закону слова «Українській РСР», «Українська.

РСР", «Української РСР», «Українською РСР», «державним.

арбітражем", «арбітражем», «державного арбітражу» .

замінено відповідно словами: «Україні», «Україна» ,.

" України", «Україною», «арбітражним судом» ,.

" арбітражного суду" згідно із Законом N 2690-XII.

(2690−12) від 14.10.92).

Українська держава є суверенною в регулюванні всіх відносин власності на своїй території.

Закон про власність спрямований на реалізацію Декларації про державний суверенітет України (55−12).

Метою цього Закону є забезпечення вільного економічного самовизначення громадян, використання природного, економічного, науково-технічного та культурного потенціалів республіки для підвищення рівня життя її народу.

Р о з д і л I.

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.

Стаття 1. Національне багатство України — власність її народу.

1. Національне багатство України: земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, основні засоби виробництва у промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв" язку, житловий фонд, будівлі та споруди, фінансові ресурси, наукові досягнення, створена завдяки зусиллям народу України частка в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, національні, культурні та історичні цінності, в тому числі й ті, що знаходяться за її межами, є власністю народу України.

2. Національне багатство України забезпечує право кожного громадянина на одержання частки з суспільних фондів споживання, на соціальний захист, зокрема, у разі непрацездатності та безробіття, а також право працюючого на особисту участь в управлінні народним господарством.

Стаття 2. Право власності.

1. Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

2. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

3. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.

4. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. (Частина четверта статті 2 в редакції Закону N 2544−12 від 07.07.92, із змінами, внесеними згідно із Законом N 2690−12 від 14.10.92).

5. Власність в Україні існує в різних формах. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їх захисту.

Стаття 3. Суб" єкти права власності.

1. Суб" єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава.

Суб" єктами права власності в Україні відповідно до цього Закону можуть бути також інші радянські республіки, Союз РСР, інші держави, їх юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав та особи без громадянства.

2. Майно може належати на праві спільної (часткової або сумісної) власності громадянам, юридичним особам і державам.

3. Допускається об" єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і держави, та створення на цій основі змішаних форм власності, в тому числі власності спільних підприємств з участю юридичних осіб і громадян інших держав.

4. Громадяни, юридичні особи та Україна можуть мати у власності майно, розташоване на території інших держав.

Стаття 4. Здійснення права власності.

1. Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

2. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.

3. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

4. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб" єктів права власності.

5. Власник, здійснюючи свої права, зобов" язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

При здійсненні своїх прав і виконанні обов" язків власник зобов" язаний додержувати моральних засад суспільства.

6. У випадках і в порядку, встановлених законодавчими актами України, діяльність власника може бути обмежено чи припинено, або власника може бути зобов" язано допустити обмежене користування його майном іншими особами.

Стаття 5. Використання праці громадян при здійсненні права.

власності.

1. Власник має право на договірній основі використовувати працю громадян.

2. Власник зобов" язаний забезпечити громадянину, праця якого використовується, соціальні, економічні гарантії та права, передбачені законом.

Стаття 6. Використання власником належного йому майна для.

підприємницької діяльності.

1. Власник має право використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності.

2. Результати господарського використання майна (виготовлена продукція, одержані доходи) належать власникові цього майна, якщо інше не встановлено законом або договором.

3. Власник засобів виробництва та іншого майна має право створити у встановленому законом порядку підприємство, організацію, що є юридичною особою.

Юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном власника відповідно до свого статуту (положення).

Стаття 7. Відповідальність власника і створених ним.

юридичних осіб за своїми зобов" язаннями.

1. Власник відповідає за своїми зобов" язаннями всім майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення на вимогу кредиторів.

2. Створена власником юридична особа відповідає за своїми зобов" язаннями всім закріпленим за нею майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення на вимогу кредиторів.

3. Власник не відповідає за зобов" язаннями створених ним юридичних осіб, а вони не відповідають за зобов" язаннями власника, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.

Стаття 8. Законодавство України про власність.

1. Цим Законом встановлюються основні положення про власність в Україні.

2. Відносини власності, не врегульовані цим Законом, регулюються Цивільним кодексом України (1540−06) та іншими законодавчими актами.

3. Особливості здійснення права власності на національні культурні та історичні цінності визначаються спеціальним законодавством України.

4. Режим використання спільних природних об" єктів, розташованих на території України та суміжних держав, визначається міжнародними договорами, ратифікованими Україною.

Р о з д і л II.

ПРАВО ВИКЛЮЧНОЇ ВЛАСНОСТІ НАРОДУ УКРАЇНИ.

Стаття 9. Об" єкти права виключної власності народу України.

Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об" єктами права виключної власності народу України.

Стаття 10. Здійснення народом України права виключної.

власності.

1. Народ України як єдине джерело державної влади в республіці має право шляхом референдуму вирішувати питання щодо правового стану природних об" єктів, їх використання та охорони.

2. Народ України здійснює право власності на об" єкти, перелічені в статті 9 цього Закону, через Верховну Раду України, а також через місцеві Ради народних депутатів.

3. Кожен громадянин України особисто та через громадські організації, трудові колективи, органи територіального громадського самоврядування має право брати участь у розгляді Радами народних депутатів питань, пов" язаних з використанням та охороною природних ресурсів, і вимагати від інших громадян та організацій додержання правил природокористування і екологічної безпеки, а також вимагати накладення заборони на діяльність підприємств, установ, організацій, громадян, що завдають шкоди навколишньому середовищу.

4. Кожен громадянин має право відповідно до законодавства України користуватися природними об" єктами для задоволення власних потреб.

5. Кожен громадянин зобов" язаний всемірно охороняти землю, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, сприяти їх відновленню як першооснови свого життя і життя суспільства.

Р о з д i л III.

ПРАВО ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ.

Стаття 11. Суб" єкти права приватної власності.

1. Суб" єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, громадяни інших радянських республік, іноземні громадяни та особи без громадянства.

2. Громадяни інших радянських республік, іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і несуть обов" язки щодо належного їм на території України майна нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

3. Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються. (Статтю 11 доповнено пунктом 3 згідно із Законом N 3180−12 від 05.05.93).

Стаття 12. Підстави виникнення права приватної власності.

1. Праця громадян є основою створення i примноження їх власності.

2. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Стаття 13. Об" єкти права приватної власності.

1. Об" єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. (Пункт 1 статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3180−12 від 05.05.93).

2. Об" єктами права власності громадян є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці. (Пункт 2 статті 13 в редакції Закону N 75/95-ВР від 28.02.95).

3. Склад, кількість і вартість майна, що може бути у власності громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом.

4. Законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян.

Стаття 14. Право приватної власності громадян на землю.

Громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для:

ведення селянського (фермерського) господарства,.

ведення особистого підсобного господарства,.

будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка),.

садівництва,.

дачного і гаражного будівництва.

Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі:

одержання їх у спадщину,.

одержання частки землі у спільному майні подружжя,.

купівлі-продажу, дарування та обміну. (Стаття 14 в редакції Закону N 3180−12 від 05.05.93).

Стаття 15. Одержання громадянином у власність квартири та.

іншого майна.

Член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім" ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України.

Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

Стаття 16. Право власності подружжя.

Майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім" ю України (2006;07).

Стаття 17. Право спільної власності громадян.

1. Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім" ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

2. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об" єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Стаття 18. Власність осіб, що ведуть селянське.

(фермерське) господарство.

У власності осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство, може бути майно, зазначене в статті 13 цього Закону.

Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними.

Стаття 19. Здійснення права приватної власності.

1. Громадяни мають право використовувати належне їм майно для ведення господарської та іншої не забороненої законом діяльності.

2. Громадяни мають право передавати належне їм майно у тимчасове користування іншим громадянам, юридичним особам та державі.

3. Громадяни мають право відчужувати належне їм майно. Умови і порядок відчуження національних, культурних та історичних цінностей встановлюються спеціальним законодавством України.

4. Право приватної власності може бути передано у спадщину громадянам, юридичним особам, державі.

Р о з д і л IV.

ПРАВО КОЛЕКТИВНОЇ ВЛАСНОСТІ.

Стаття 20. Суб" єкти права колективної власності.

Суб" єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об" єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об" єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Суб" єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. (Статтю 20 доповнено частиною другою згідно із Законом N 3180−12 від 05.05.93).

Стаття 21. Підстави виникнення права колективної.

власності.

Право колективної власності виникає на підставі: добровільного об" єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об" єднань, передачі державних підприємств в оренду, викупу колективами трудящих державного майна, перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства, безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій, пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівницьких товариств — за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств. (Статтю 21 доповнено частиною другою згідно із Законом N 3180−12 від 05.05.93).

Стаття 22. Об" єкти права власності колективу орендарів.

Об" єктами права власності колективу орендарів є вироблена продукція, одержані доходи та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

Стаття 23. Об" єкти права власності колективного.

підприємства.

1. У власності колективного підприємства є вироблена продукція, одержані доходи, а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

2. У майні колективного підприємства визначаються вклади його працівників. Розмір вкладу працівника у майні колективного підприємства визначається залежно від його трудової участі в діяльності державного або орендного підприємства, а також участі у збільшенні майна колективного підприємства після його створення.

3. На вклад працівника колективного підприємства нараховуються і виплачуються проценти в розмірі, що визначається трудовим колективом виходячи з результатів господарської діяльності підприємства.

4. Працівникові, який припинив трудові відносини з підприємством, а також спадкоємцям померлого працівника виплачується вартість вкладу.

Стаття 24. Об" єкти права власності кооперативу (колгоспу).

1. Об" єктами права власності кооперативу (колгоспу) є будівлі, споруди, грошові та інші майнові внески його членів, виготовлена ним продукція, доходи, одержані від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу (колгоспу), а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом. Кожен член кооперативу (колгоспу) має право на частку доходу, одержану на його пай.

2. У майні, що належить кооперативу (колгоспу), визначаються частки членів цього кооперативу (колгоспу). В разі добровільного виходу з кооперативу (колгоспу) громадянин має право на виділення належної йому частки в майні кооперативу (колгоспу) в натурі, грошах або цінних паперах.

3. При ліквідації кооперативу (колгоспу) майно, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу (колгоспу).

Стаття 25. Об" єкти права власності акціонерного.

товариства.

1. Об" єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом.

2. Держателями акцій можуть бути підприємства, установи, організації, державні органи, працівники даного товариства, а також інші громадяни, якщо інше не передбачено законодавчими актами України або статутом товариства.

3. Державне підприємство за спільним рішенням трудового колективу і уповноваженого на те державного органу може бути перетворено в акціонерне товариство шляхом випуску акцій на всю вартість майна підприємства. Кошти, одержані від продажу акцій, після покриття боргів державного підприємства надходять у відповідний бюджет.

Стаття 26. Об" єкти права власності господарського.

товариства.

1. Об" єктами права власності господарського товариства, що є юридичною особою, є грошові та майнові внески його членів, а також майно, набуте внаслідок господарської діяльності, та інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

2. Внесок членів господарського товариства може складатись з основних та оборотних фондів, грошових коштів, цінних паперів. Член господарського товариства має право за загальною згодою передати в рахунок свого внеску право користування належним йому майном або результатами його інтелектуальної праці.

Стаття 27. Об" єкти права власності господарського.

об" єднання.

1. Об" єктом права власності господарського об" єднання підприємств і організацій (концерну, асоціації, галузевого, міжгалузевого регіонального об" єднання) є майно, добровільно передане йому підприємствами й організаціями, а також набуте в результаті господарської діяльності та на інших підставах, не заборонених законом.

2. До складу об" єктів права власності господарського об" єднання не входить майно членів цього об" єднання.

3. Власністю господарського об" єднання є також майно створених ним підприємств. Ці підприємства не мають права вийти із складу об" єднання без його згоди.

4. Об" єднання не відповідає за зобов" язаннями підприємств та організацій, що входять до його складу, а вони не відповідають за зобов" язаннями об" єднання і один одного, якщо інше не передбачено їх статутами (положеннями) або договором між ними.

5. Майно, яке залишилося після припинення діяльності господарського об" єднання, розподіляється між підприємствами та організаціями, що входили до нього.

Стаття 28. Об" єкти права власності професійних спілок,.

політичних партій та інших громадських об" єднань.

1. Об" єктами права власності громадських об" єднань, у тому числі професійних спілок, благодійних та інших громадських фондів, є майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові кошти, акції, інші цінні папери, жилі будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, обладнання, устаткування, транспортні засоби та інше майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх статутами (положеннями).

Громадські об" єднання можуть мати у власності підприємства відповідно до цілей, зазначених в їх статутах, і в порядку, передбаченому законодавчими актами України.

2. Об" єктами права власності політичних партій та організацій є придбані на законній підставі будинки, споруди, грошові кошти та інше майно, необхідне виключно для забезпечення виконання статутних функцій.

3. Законодавчими актами України можуть встановлюватися види майна, яке з міркувань державної або громадської безпеки чи відповідно до міжнародних договорів України не може перебувати у власності громадських об" єднань.

Стаття 29. Об" єкти права власності релігійної.

організації.

1. Об" єктами права власності релігійної організації є культові споруди, предмети релігійної обрядовості, благодійного, культурно-просвітницького і виробничого призначення, жилі будинки, грошові кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності.

2. Релігійні організації мають право власності на майно, придбане ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами і організаціями або передане державою чи придбане на інших підставах, не заборонених законом.

3. На майно культового призначення, що належить релігійним організаціям, не може бути звернено стягнення за претензіями кредиторів.

Стаття 30. Здійснення права колективної власності.

1. Колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об" єктами власності, які йому належать.

2. Право колективної власності здійснюють вищі органи управління власника (загальні збори, конференції, з" їзди тощо).

3. Окремі функції по господарському управлінню колективним майном може бути покладено вищими органами управління власника на створювані ними органи.

Р о з д і л V.

ПРАВО ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ.

Стаття 31. Державна власність в Україні.

До державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Стаття 32. Суб" єкти права державної власності.

1. Суб" єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України.

2. Суб" єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

3. Суб" єктами права державної власності на землю виступають:

Верховна Рада України — на землі загальнодержавної власності України,.

Верховна Рада Республіки Крим — на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності,.

обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів — на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності. (Статтю 32 доповнено пунктом 3 згідно із Законом N 3180−12 від 05.05.93).

Стаття 33. Управління державним майном.

(Дію пункту 1 статті 33 зупинено в частині управління майном підприємств і організацій торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, що є в комунальній власності, в процесі їх комерціалізації згідно з Декретом N 10−92 від 15.12.92) 1. Управління державним майном від імені народу (населення адміністративно-територіальної одиниці) здійснює відповідно Верховна Рада України і місцеві Ради народних депутатів України, а також уповноважені ними державні органи.

2. Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України.

Стаття 34. Об" єкти права загальнодержавної.

(республіканської) власності.

1. Загальнодержавну (республіканську) власність складають: земля, майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів, майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ, оборонні об" єкти, єдина енергетична система, системи транспорту загального користування, зв" язку та інформації, що мають загальнодержавне (республіканське) значення, кошти республіканського бюджету, республіканський національний банк, інші державні республіканські банки та їх установи і створювані ними кредитні ресурси, республіканські резервні, страхові та інші фонди, майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, майно державних підприємств, об" єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. (Пункт 1 статті 34 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3180−12 від 05.05.93).

2. У загальнодержавній (республіканській) власності може перебувати також інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами.

Стаття 35. Об" єкти права комунальної власності.

1. Об" єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів, кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об" єкти житлово-комунального господарства, майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров" я, торгівлі, побутового обслуговування, майно підприємств, місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв" язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям, а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

2. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб" єктами права власності.

Стаття 36. Розмежування відповідальності суб" єктів.

права державної власності.

Держава та її адміністративно-територіальні одиниці не відповідають за зобов" язаннями один одного.

Стаття 37. Правовий режим майна державного підприємства.

1. Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України.

Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не встановлено законодавчими актами України.

2. У разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію або ліквідацію державного підприємства, трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності.

3. Якщо порушено провадження у справі про банкрутство державного підприємства, його трудовий колектив має право вимагати передачі підприємства йому в оренду або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності, за умови прийняття на себе боргів підприємства-боржника і згоди кредиторів. (Пункт 3 статті 37 в редакції Закону N 2690−12 від 14.10.92).

4. Спори, що виникають у випадках, зазначених у пунктах 2 і 3 цієї статті, між державним органом і трудовим колективом, вирішуються арбітражним судом.

Стаття 38. Власність членів трудового.

колективу державного підприємства.

(Дію статті 38 відновлено згідно із Законом N 318/94-ВР від.

22.12.94, зупинено дію статті 38 з 1 січня 1993 року згідно.

з Декретом N 23−92 від 31.12.92).

(Зупинено дію пункту 1 статті 38 щодо розпоряджання трудовими колективами державних підприємств зв" язку частиною прибутку, яка передається на створення загального фонду розвитку об" єднань, створюваних Міністерством зв" язку України, згідно з Декретом N 9−93 від 21.01.93) (Зупинено дію пункту 1 статті 38 щодо розпоряджання трудовими колективами підприємств Університету частиною прибутку, яка передається на створення загального фонду розвитку матеріально-технічної бази і соціальної інфраструктури Університету згідно з Постановою ВР N 158/94-ВР від 29.07.94) 1. Прибуток, що залишається у державного підприємства після сплати податків та інших платежів у бюджет (чистий прибуток), надходить у розпорядження трудового колективу підприємства. Частина цього прибутку передається у власність членів трудового колективу в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України.

2. Сума прибутку, що належить членові трудового колективу, утворює його вклад. На суму вкладу членові трудового колективу, за його бажанням, може бути видано акції.

На вклад (акції) підприємство щороку виплачує проценти (дивіденди). Розмір частини прибутку, що спрямовується на виплату процентів (дивідендів), визначається за погодженням між адміністрацією підприємства і трудовим колективом.

3. За згодою члена трудового колективу його вклад (повністю або частково) може бути спрямовано на спорудження або придбання жилого будинку чи інших об" єктів соціально-культурного призначення. На цю суму вкладу проценти не нараховуються.

Член трудового колективу має право одержати свій вклад (вартість акцій) у порядку і строки, що визначаються спільним рішенням адміністрації і трудового колективу.

При ліквідації підприємства сума вкладу (вартість акцій) виплачується членам трудового колективу (спадкоємцям) з майна, що залишилося після розрахунків з бюджетом, банками та іншими кредиторами підприємства.

Стаття 39. Правовий режим майна державної установи.

1. Майно, що є державною власністю і закріплене за державною установою (організацією), яка перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління.

2. Державні установи (організації), що перебувають на державному бюджеті і можуть у випадках, передбачених законодавчими актами України, здійснювати господарську діяльність, мають право самостійно розпоряджатися доходами від такої діяльності і майном, придбаним за рахунок цих доходів.

3. Державна установа (організація) відповідає за своїми зобов" язаннями коштами, що є в її розпорядженні. При недостатності у державної установи (організації) коштів відповідальність за її зобов" язаннями несе власник.

Р о з д і л VI.

ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ.

Стаття 40. Суб" єкти права інтелектуальної власності.

Суб" єктами права інтелектуальної власності визнаються громадяни, юридичні особи та держава.

Стаття 41. Об" єкти права інтелектуальної власності.

Об" єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці. (Стаття 41 в редакції Закону N 75/95-ВР від 28.02.95).

Стаття 42. Законодавство України про інтелектуальну.

власність.

Відносини щодо створення і використання об" єктів права інтелектуальної власності регулюються Цивільним кодексом України (1540−06) та спеціальним законодавством України.

Р о з д і л VII.

ПРАВО ВЛАСНОСТІ ІНШИХ РАДЯНСЬКИХ РЕСПУБЛІК, СОЮЗУ РСР,.

ІНШИХ ДЕРЖАВ, ЇХ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ, СПІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА.

МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ.

Стаття 43. Право власності інших радянських республік.

і Союзу РСР на території України.

Відповідно до договорів між Україною та іншими радянськими республіками, між Україною та Союзом РСР в Україні можуть розміщуватися і використовуватися об" єкти власності цих республік і Союзу РСР.

Стаття 44. Власність інших держав.

Інші держави вправі мати на території України у власності майно, необхідне для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин, у випадках і порядку, встановлених міжнародними договорами і законодавчими актами України.

Стаття 45. Власність міжнародних організацій та.

юридичних осіб інших держав.

1. Міжнародні організації та юридичні особи інших держав вправі мати на території України у власності будинки, споруди, інше майно соціально-культурного та виробничого призначення.

2. Законодавчими актами України може бути встановлено види майна, що не може перебувати у власності цих організацій та осіб.

Стаття 46. Власність спільних підприємств.

Спільні підприємства з участю юридичних осіб і громадян України та юридичних осіб і громадян інших держав можуть мати на території України у власності майно, необхідне для здійснення діяльності, визначеної установчими документами, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Стаття 47. Правовий режим майна, що є об" єктом права.

власності інших держав, їх юридичних осіб,.

спільних підприємств та міжнародних.

організацій.

Правовий режим розташованого в Україні майна, що є об" єктом власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій, визначається законодавчими актами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами.

Р о з д і л VIII.

ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ.

Стаття 48. Загальні положення.

1. Україна законодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності.

2. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.

3. Захист права власності здійснюється судом, арбітражним судом або третейським судом.

4. У разі прийняття Україною законодавчого акта, який припиняє права власності, держава відшкодовує власникові заподіяні збитки. Збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи й неодержані доходи.

5. Положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, довічного успадковуваного володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника.

Стаття 49. Правомірність володіння майном.

Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним судом, третейським судом.

Стаття 50. Витребування майна з чужого незаконного.

володіння.

1. Власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння.

2. На вимоги про повернення майна з чужого незаконного володіння встановлюється трирічна позовна давність.

Стаття 51. Захист права власності на землю.

1. Громадянин не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку поза його волею інакше, як на підставі рішення суду, у випадках, передбачених законодавчими актами України. (Пункт 1 статті 51 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3180−12 від 05.05.93).

2. У разі вилучення за рішенням суду земельної ділянки для задоволення державних і громадських потреб колишньому власнику передається взамін інша рівноцінна за якістю земельна ділянка. (Пункт 2 статті 51 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3180−12 від 05.05.93).

3. Збитки, заподіяні власнику землі, підлягають відшкодуванню на загальних підставах. (Пункт 3 статті 51 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3180−12 від 05.05.93).

4. Власник земельної ділянки має право на компенсацію, пов" язану із зниженням якості землі, викликаним діяльністю підприємств, організацій, що призвела до зниження рівня екологічної захищеності території. Спори з приводу підстав виникнення права на компенсацію та її розміру вирішуються судом. (Пункт 4 статті 51 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3180−12 від 05.05.93) (Стаття 51 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3180−12 від 05.05.93).

Стаття 52. Захист прав власника у разі вилучення.

земельної ділянки, на якій розташовано.

належне йому майно.

Припинення права власності на будинок, інші будівлі, споруди або насадження у зв" язку з вилученням земельної ділянки, на якій вони розташовані, допускається лише у випадках і порядку, встановлених законодавчими актами України, і з попереднім відшкодуванням збитків в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону.

У разі незгоди власника з рішенням, що тягне за собою припинення права власності, воно не може бути виконано до вирішення спору судом, арбітражним судом або третейським судом. При розгляді спору вирішуються також усі питання відшкодування власникові завданих збитків.

Стаття 53. Захист прав власника жилого будинку.

Власник жилого будинку має право на компенсацію, пов" язану із зниженням цінності будинку, викликаним діяльністю підприємств, організацій, у тому числі такою, що призвела до зниження рівня шумової та екологічної захищеності території.

Стаття 54. Захист інтересів власника у разі аварій та.

за інших обставин надзвичайного характеру.

У разі технологічних та екологічних катастроф та за інших обставин надзвичайного характеру, що виключають можливість здійснення власником його прав щодо володіння, користування і розпорядження майном, йому відшкодовується у порядку, встановленому законодавством України, вартість майна в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону, або передається у власність інше рівноцінне майно.

Стаття 55. Випадки позбавлення права власності.

1. Власник не може бути позбавлений права на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.

2. Вилучення майна у власника допускається при зверненні стягнення на це майно за зобов" язаннями власника у випадках і порядку, передбачених цим Законом, а також Цивільним (1540−06) і Цивільно-процесуальним кодексами України (1501−06, 1502−06, 1503−06, 1504−06, 1505−06).

3. За обставин надзвичайного характеру: у випадках стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій майно в інтересах суспільства за рішенням органів державної влади може бути вилучено (реквізовано) у власника в порядку і на умовах, встановлених законодавчими актами України з виплатою йому вартості майна в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, допускається оплатне вилучення майна у власника за рішенням суду чи іншого компетентного органу (службової особи). Власникові виплачується вартість цього майна у порядку і розмірах, встановлених законодавчими актами України.

4. У випадках, передбачених законодавчими актами України, майно може бути безоплатно вилучено (конфісковано) у власника за рішенням (вироком) суду, арбітражного суду чи іншого компетентного органу (службової особи) як санкція за вчинення правопорушення.

Стаття 56. Відповідальність державних органів за.

втручання у здійснення власником його.

правомочностей.

Жодний державний орган не має права втручатись у здійснення власником, а також особами, переліченими у пункті 5 статті 48 цього Закону, їх правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження своїм майном або встановлювати не передбачені законодавчими актами України додаткові обов" язки чи обмеження.

Державні органи несуть майнову відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником і зазначеними особами правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження майном в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону.

Стаття 57. Відповідальність державних органів за видання.

актів, які порушують права власників.

Якщо в результаті видання акта органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.

Збитки, завдані громадянам, організаціям та іншим особам у результаті видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону, за рахунок коштів, які є в розпорядженні відповідного органу влади або управління.

Голова Верховної Ради України Л.КРАВЧУК.

м. Київ, 7 лютого 1991 року.

N 697-XII.