Впровадження інформаційних систем і CASE-засоби

Зміст

• 1. Склад і зміст робіт на стадії впровадження інформаційних систем
• 2. Технологія проектування систем за CASE-методом
• 3. Визначення інформаційних систем управління
• Висновки
• Список використаної літератури
• 1. Склад і зміст робіт на стадії впровадження інформаційних систем

У вітчизняних стандартах процес впровадження АІС обліку складається з етапів, етапи ділять на стадії, стадії складаються з робіт, табл. 1.1 (Зірочкою помічені обов’язкові стадії).

Табл. 1.1. Стадії, етапи і роботи із створення АІС

Стадія 3 «Розробка технічного завдання» (ТЗ) обов’язкова. ТЗ звичайно розробляє замовник за планом: загальні відомості, призначення і ціль робіт, характеристика наочної області (відомості про процеси, які необхідно автоматизувати), основні вимоги, (це найважливіший розділ), об'єми і терміни виконання робіт, параметри системи. Об'їм ТЗ є розрізнений, наприклад, в одному випадку закінчене ТЗ на систему «Клієнт-банк займає 5 сторінок, в іншому — зверх 40. [2, стр.43].

На стадії 5 «Технічне проектування» створюється документ «Технічний проект» (ТП), сама трудомістка частина якого — описи постановок функціональних задач. Крім того, технічний проект ТП містить і опис забезпечуючої частини (проектні рішення за інформаційним, програмним, технічному і іншим видам забезпечення).

На стадії 6 «Робоче проектування» самим трудомістким процесом є створення програм і їх відладка. При об'єднанні стадій технічного і робочого проектування об'єм документації скорочується приблизно на 20%.

Особливістю американського підходу до розробки ІС є концепція безперервності вдосконалення ІС, що забезпечує виживання організації в ринкових умовах. У нас цей життєво важливий підхід сформульований як варіант технології проектування у випадку, якщо на об'єкті вже існує АІС.

Якщо АІС на об'єкті вже існує, то процес розробки нових задач (або перепроектували існуючих) охоплює 8 етапів:

Формулювання вимог (аналог ТЗ);

Постановка задачі (частина ТП);

Побудова алгоритму рішення задачі (частина ТП);

Розробка контрольного прикладу (частина ТП);

Розробка машинної блок-схеми і програм (частина РП);

Відладка нових програм на контрольному прикладі (частина РП);

Відладка нових програм на реальних даних (пробна експлуатація);

Приймання в промислову експлуатацію.

Етапи 6 і 7 можуть об'єднуватися, якщо реальні дані повноцінні, тобто дозволяють перевірити програму на всіх практично можливих ситуаціях.

Взагалі, стадії впровадження Інформаційних систем менеджменту можна означити у вигляді наступної таблиці 1.2.

Таблиця 1.2.

В даний час найсучаснішій і ефективній є CASE-технологія розробки ІС (ретельно розглянемо у наступному розділі), яку активно застосовують крупні промислові підприємства, створюючи автоматизовані робочі місця (АРМ) фахівців і бухгалтерів. [3, гл. 2].

2. Технологія проектування систем за CASE-методом

Оскільки у вітчизняній літературі питання створення бази моделей ІС за CASE-методом практично не висвітлене, доцільно дати опис концепції бази моделей на простому прикладі.

Нехай на підприємстві діють дві прикладні задачі:

Задача, А — обчислення повного обсягу збуту продукції за п періодів часу (наприклад, місяць);

Задача В — обчислення середнього обсягу збуту продукції за п періодів часу.

Математичні моделі цих задач і інші характеристики наведені на рис. 2.1. В інформаційних системах першого покоління для розв’язування цих задач необхідно створити дві незалежні системи зі своїми файлами даних і своїми обчислювальними функціями:

для задачі А — файл даних М₁ і обчислювальна функція ПОВН, що охоплює операції підсумовування і присвоєння;

для задачі В — файл даних М₁ і величина п; обчислювальні функції: ПОВН, ДІЛ (ділення), ПРИС (присвоєння).

В інформаційних системах другого покоління дані про обсяг збуту розглядались як загальний компонент і були створені два незалежні алгоритми для обробки колективно використовуваних даних.

В третьому поколінні було усвідомлено, що обчислення повного обсягу також необхідне для середнього обсягу збуту, тому один і той самий алгоритм ПОВН застосовувався в обох системах.

На цьому простому прикладі відразу помітна задача розпізнавання одиниць обчислювальних функцій, оскільки у другій прикладній задачі можна не побачити, що обчислення повного обсягу — незалежна частина алгоритму і що можна використати уже створений алгоритм.

CASE-засоби дозволяють створювати ІС і СППР за модульним принципом, причому модулі, що створюються робляться взаємозв'язуємими.

Отже, одна з важливих проблем створення такій єдиної бази моделей полягає в опису обчислень об'єктивно і незалежно від застосування, що має на меті охоплення якомога ширшого діапазону прикладних задач.

Приклад створення бази моделей БМ наведено на рис. 2.1.

Заснована на знаннях (інтелектуальна) CASE-технологія передбачає впровадження в інформаційні системи та відповідні прикладні програми елементів штучного інтелекту, зокрема баз знань і правил виводу для оброблення якісної інформації, методології IDEF і природної мови для створення інтерфейсу користувача. Інформаційні системи, котрі містять у собі елементи штучного інтелекту, називаються інтелектуальними інформаційними системами.

До інформаційних систем, котрі повністю базуються на знаннях і правилах маніпулювання з ними, належать експертні системи. Створені також окремі продукти на базі комерційних технологій штучного інтелекту. Зокрема, продукт INTELLECT фірми АІ Corp., створений за CASE-технологією дає змогу збирати, показувати і аналізувати дані завдяки запитанням англійською мовою. Таких продуктів щодня стає все більше.

а)

б)

Рис. 2.1. Приклад створення бази моделей (БМ):

а — обґрунтування концепції БМ, б — схема розв’язування задач в інформаційних системах Останніми роками у CASE-засоби додаються нові принципи інформаційної технології, зокрема OLAP, сховища даних, програмні агенти, котрі застосовуються як самостійно, так і в компонентах інформаційних систем. Безумовно, використання їх в інформаційних системах має комплексний характер, проте вони можуть розглядатися як окремі типи програмних засобів, право на розробку яких виборюють десятки найбільших фірм світу.

На даний час розроблено досить багато аналітичних систем, сконструйованих з використанням OLAPкубів (Hyperion OLAP, Elite OLAP, Oracle Express та багато інших). Ринок програмних OLAPпродуктів постійно розширюється. Сучасні системи оперативної аналітичної обробки дають користувачам змогу вирішувати ключові задачі управління бізнес-процесом, зокрема прикладні програми Hyperion OLAP дозволяють виконувати аналіз прибутковості; аналіз напрямків розвитку продукції; аналіз продажу; аналіз становища на ринку; аналіз асортименту продуктів; аналіз ризику; аналіз конкурентоспроможності; складання звітів з продуктивності; моделювання сценарію; аналіз бюджету і прогнозів тощо. Зауважимо, що згідно із сучасними поглядами на створення інформаційних систем OLAPсистеми мають базуватися на спеціальній базі даних — сховищі даних.

Сховище даних (Data WarenHouse) як особлива форма організації бази даних, котра призначена для зберігання в погодженому вигляді історичної інформації, що надходить з різних оперативних систем та зовнішніх джерел, в останній час набуває широкого розповсюдження в інформаційних системах, зокрема в системах підтримки прийняття рішень. І хоча з формального погляду сховище даних являє собою різновид звичайної БД, проектують їх по-різному.

Для звичайних БД процес створення відбувається за схемою: вивчення предметної області; побудова інформаційної моделі; розробка на основі інформаційної моделі проекту бази даних; створення бази даних. Обов’язкові етапи створення сховищ даних інші, а саме:

· визначення інформаційних потреб користувачів стосовно даних, котрі нагромаджуються в базах даних операційних систем — систем обробки трансакцій OLTP-систем, що є джерелами оперативних даних;

· вивчення локальних баз даних OLTP-систем;

· виокремлення для кожної бази даних підмножини даних, необхідних для завантаження у сховище даних;

· інтегрування локальних підмножин даних і розробка загальної погодженої схеми сховища.

Для виконання створення сховищ даних за CASE-технологією існують різні інструментальні засоби, зокрема програмний продукт Oracle Designer та його спрощена версія Oracle Data Mart Designer, де вираз Data Mart означає вітрину даних як спеціалізоване сховище, що обслуговує один з напрямків діяльності компаній, наприклад облік запасів чи маркетинг. У вітрини даних інформація надходить або зі сховища (залежні вітрини), або безпосередньо з джерел даних, проходячи попередні узгодження та перетворення (незалежні вітрини).

Схему формування та використання сховища даних в СППР зображено на рис. 2.2. Дані беруться з різноманітних джерел оперативних даних. Після їх переміщення відбираються дані для гарантування того, що вони мають сенс, є неперервними і точними. Потім дані завантажуються в реляційні таблиці, здатні підтримувати різноманітні види аналізу та запитів, і оптимізуються для тих таблиць, котрі, як очікується, найчастіше використовуватимуться. І нарешті дані зберігаються для подальшого використання в СППР.

Рис. 2.2. Схема формування і використання сховища даних у СППР Коли сховища даних уже створені та оптимізовані, необхідно ефективно завантажувати нові дані в систему, завантажувати їх без переривання процесу підтримки прийняття рішень. Проте зі збільшенням кількості даних розробники змушені визначати нові синтаксичні формати та формат запитів, які є більш швидкими та легкими, а також вишукувати нові підходи до поєднання реляційних таблиць і добування даних із цих дуже великих баз даних з використанням різновиду програмних агентів — інтелектуальних («розумних») агентів (Intelligent agents).

СППР належать до інформаційних систем нового покоління, основне призначення яких полягає в забезпеченні комп’ютерною підтримкою прийняття рішень зі слабоструктурованих та неструктурованих проблем організаційного управління на різних фазах створення рішень і моніторингу. Незважаючи на те, що на даний час у світі розроблено сотні типів СППР (сам термін DSS уперше був запроваджений 1971 року Горрі і Мортоном), такі системи в Україні практично не використовуються. Більш того, існує плутанина із самим терміном СППР. Не маючи змоги докладно спинитися на цій проблемі (СППР докладніше розглядаються в окремому розділі цього посібника), лише зауважимо, що у класичному розумінні СППР є інформаційна система, котра має компоненти (рис. 2.3): інтерфейс користувача, систему управління базами даних (СУБД), систему управління базами моделей (СУБМ), систему управління повідомленнями (СУП), причому підсистема СУП з’явилася лише останніми роками. Ця структура може бути основою для виокремлення дійсних СППР.

Рис. 2.3. Компоненти системи підтримки прийняття рішень СППР широко застосовуються у США (ринок створюваного програмного забезпечення СППР тут щорічно досягає мільярда доларів) та в інших розвинутих країнах у різних сферах людської діяльності (економіка, бізнес, юриспруденція, державне управління тощо). Наприклад, для управління фінансами корпорацій (а також в управлінні виробництвом, у статистиці) ефективно використовується СППР Visual IFPS/Plus, котра була створена ще на початку 70-х років минулого століття і модифікувалася згодом під клієнт-серверну платформу (компанія COMSHARE продає Visual IFPS/Plus під Windows NT за 15 000 дол. США). На ринку України пропонується російськомовна СППР для маркетингових досліджень Marketing Expert. Перспективними напрямками розвитку СППР є групові системи підтримки прийняття рішень (ГСППР), котрі призначені для комп’ютерної підтримки прийняття рішень групами індивідів, а також виконавчі інформаційні системи (ВІС).

Архітектура СППР представляється різними авторами по-різному. Приведемо приклад. Marakas (1999) запропонував узагальнену архітектуру, що складається з 5 різних частин:

(a) система керування даними (the data management system — DBMS),

(b) система керування моделями (the model management system — MBMS),

© машина знань (the knowledge engine (KE)),

(d) інтерфейс користувача (the user interface) і

(e) користувачі (the user (s)).

3. Визначення інформаційних систем управління

У вітчизняній літературі часто використовують терміни, «автоматизована система управління», «автоматизовані інформаційні системи», а в закордонної - «інформаційні системи», «інформаційні системи менеджменту». Причому за рубежем за замовчуванням передбачається, що інформаційні системи автоматизовані. Приведемо кілька визначень із сучасних літературних джерел.

Економічна інформаційна система (ЕІС) — це сукупність внутрішніх і зовнішніх потоків прямої і зворотного інформаційного зв’язку економічного об'єкта, методів, засобів, фахівців, що беруть участь у процесі обробки інформації і виробленні управлінських рішень. [1, c.17].

Інформаційна система (ІС) — це з'єднання інформаційних ресурсів, процесів і людей, що збирають, перетворять і поширюють інформацію в організації. Узагальненою метою ІС є трансформація «сировинних» ресурсів даних в інформаційні «продукти», необхідні конкретним користувачам. Інформаційну систему менеджменту (ІСМ) деякі розуміють як синонім ІС, інші - як чітко регламентовану систему постачання стандартних звітів менеджерам. У сучасній системі знань про менеджмент і про ІС термін «інформаційна система менеджменту» розуміється расширенно — як коло різноманітних ІС, що забезпечують менеджерам ефективне прийняття рішень щодо розвитку керованого об'єкта. При цьому ІСМ за замовчуванням розуміється як компьютеризованная система. (переклад з англ.). (Див. табл. 1.1) [1, c.7].

У сфері керування підприємством вітчизняна наука з 1960;х років розрізняє:

автоматизовані (і автоматичні) системи управління технологічними пpоцессами [АСУТП]

автоматизовані системи оpганизаційного упpавління [АСОУ].

АСУТП упpавляют швидкотічьними пpоцессами матеpиального виробництва, наприклад, плавкою стали, виробництвом продукту, а АСОУ — в основному повільними пpоцессами взаємодії людей і обладнання в складних комплексах. Можуть існувати й АСУ змішаного типу.

Оpганизаційне упpавління не може бути автоматичним, рішення отут завжди пpиймають люди, і об'єктами керування отут є не стільки машини й обладнання, скільки колективи людей.

По рівню чи сфеpе дії розрізнюють АСУ міжнародні, державні (національні), теpитоpіальні (pегіональні), отраслеві, об'єднань, підприємств чи коpпоpаций і фіpм.

По ступені алгоритмічного опису пpоцессів керування поділяють АСУ інформаційно-довідкові, інформаційно-радникові, керуючи, а також ті, що самонавчаються.

Табл. 1.1. Інформаційні системи в менеджменті

Опис конкретного завдання користувача вхідною мовою системи (наприклад, VBA, Pascal, С++ чи формальної мови баз даних) називають програмою вхідної мови (ПВМ).

Оброблюючи модулі виконують перетворення даних, що складають інформаційну базу інформаційної системи.

Щоб забезпечити взаємодію інформаційної системи з користувачем і керуючих модулів ІС з інформаційною базою й обробляючими модулями, до складу ІС включаються обслуговуючі модулі.

Висновок:

Таким чином, інформаційні системи ІС можна розглядати як об'єднання вхідної мови, інформаційної бази, що керують, обслуговуючих і обробляючих програмних модулів. Сукупність обробляючих модулів часто називають функціональним наповненням інформаційної системи. Керуючі й обслуговуючі модулі називаються системною частиною інформаційної системи, чи системним наповненням ІС.

Висновки

Фінансово-управлінські інформаційні системи значно більш гнучкі в адаптації до нестатків конкретного підприємства.

Бази даних й електронні таблиці у ІС — це спеціалізоване програмне забезпечення, яке дозволяє логічно ставити завдання в термінах тексту, даних і формул, а потім покладати виконання великого об'єму рутинних утомливих обчислень на комп’ютер. Воно може використовуватися всякий раз, коли рішення задачі можна розділити на логічні етапи (тобто не тільки стосовно завдань економіці та бухгалтерського обліку).

Можливості, що надаються базами даних й електронними таблицями ІС користувачам, варіюються від пакету до пакету, але загальними для всіх таких пакетів є: команди друку, команди маніпулювання файлами, команди форматування і засобу редагування інформації в СУБД.

Проектування і реалізація систем для роботи з базами даних припускає структуризацію бази даних, організацію доступу до даних, їх використання, оновлення і висновку (у вигляді звітів або відповідей на запити) безліччю різних менеджерів-користувачів. В результаті того, що програмні пакети для роботи з базами даних стали більш дружніми по відношенню до користувачів, а місткість зовнішньої пам’яті мікрокомп'ютерів стала дуже великою, відбувся різкий стрибок у використанні систем баз даних в бізнесі.

Спостерігається масове впровадження реляційних СУБД в корпораціях. У таких системах на кожного клієнта заводиться один комплексний запис, постійний доступ до якої можливий з будь-якого вузла розподіленої корпоративної мережі.

Порівняльні характеристики інформаційних систем в менеджменті та СППР

Незважаючи на те, що загальна конфігурація систем може бути досить складнаі, практично усі фінансово-управлінські системи здатні працювати на персональних комп’ютерах у звичайних мережах передачі даних, наприклад, Wіndows NT. Вони спираються на технологію виділеного сервера бази даних (fіle server), що характеризується високим завантаженням мережних каналів для передачі даних між сервером і робочими станціями. Тільки окремі з пропонованих на Україні систем такого класу були розроблені для промислових баз даних.

Список використаної літератури

1.

Введение

в информационный бизнес: Учеб. пособие / Голосов О. В и др. — М.: Финансы и статистика, 1998. — 240 с.

2. Рогач І.Ф., Сендзюк М. А., Антонюк В. А. Інформаційні системи у фінансово-кредитних установах. Навчальний посібник. Видання 2-ге, перераб. і доп. Київ, КНЕУ, 2001.-239 с.

3. Устинова Г. М. Информационные системы менеджмента: Основные аналитические технологии в поддержке принятия решений. Изд-во DiaSoft-UP, СПб, 2000. -368 с. Глава 2.

4. Автоматизированые информационные технологии в экономике: Учебник/ Под ред. проф. Г. А. Титоренко. — М.: Компьютер, ЮНИТИ, 1999 — 400 с.

5. Ильина О. П. Информационные технологи бухгалтерского учета. С-Пб.: Питер, 2001. — 686 с.

6. Петров В. Н. Информационные системы. С-Пб.: Питер, 2002. — 686 с.

7. Ситник В. Ф., Писаревська Т. А., Єрьоміна Н.В., Краєва О. С. Основи інформаційних систем: Навч. Посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 420 с.