Конституционный процес у Україні.
Конституцію України 1996 года
Президент України згідно з Конституцією є глава держави й виступає від імені. Його обирають прямим всенародним голосуванням терміном п’ять років. Відповідно до нової Конституцією вона має значні повноваження на соціально-економічної сфері, забезпечує державну незалежність, безпеку і правонаступність держави, є гарантом державного суверенітету і територіальній цілісності, представляє держава на… Читати ще >
Конституционный процес у Україні. Конституцію України 1996 года (реферат, курсова, диплом, контрольна)
КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС У УКРАЇНІ. КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1996 РОКУ Конституційний процес у Україні наприкінці 80-х — першій половині 90-х У житті товариств та держав конституції грають особливу роль. Конституція є найвищим правовим актом — Конституцією, законом над законами, фундаментом розвитку соціальних і розширення політичних відносин, гарантією забезпечення права і свободи людини і громадянина. Вже наприкінці 80-х, під час здійснення політики «горбачовської перебудови» очевидно, що кримська Конституція СРСР і не відповідає перспективі демократичного суспільства. Вже той період неї було внесено окремі зміни, що стосувалися скасування ст. 6, устанавливавшей монопольну влада Комуністичної партії, дозволу висувати кандидатів у депутати зборах виборців, проведення виборів у альтернативних засадах. Ці зміни мали велике значення для демократизації українського суспільства та вперше у історії дозволили обрати у складі вищого законодавчого органу країни представників різних політичних сил є. 16 липня 1990 р. Верховна Рада України прийняла Декларацію про державному суверенітет України, яка б стати фундаментом нової Конституції. Окремі депутати пропонували затвердити Декларацію як «Малої Конституції». Проте прокомуністично налаштоване більшість Верховної Ради не погодилося. І її становища мали чимале значення Україні. Уперших, Декларація проголосила державний суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки до межах її території Польщі і незалежність» і рівноправність в зовнішніх зносинах", заклавши основи української незалежності тоді практично під час перебування республіки у складі СРСР. Був закріплено низку інших положень, що торкалися запровадження принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову, виняткового права українського народу осіб на володіння, користування і розпорядження її національним багатством; дії біля республіки законів СРСР лише у тієї частини, яка суперечить законодавству України. Декларація визначила загальну стратегію розвитку правової системи держави, ключовим елементом якої була Конституція. У 1990 р. Верховною Радою України створює Конституційну комісію, яка мала розробити концепцію нової редакції Конституції. Це завдання була досить складним, тому що Україна мала тоді лише обмежений суверенітет, а союзні структури продовжували надавати тиск на республіку. Але вже до листопада 1991 р. підготували перший проект Конституції України. Але драматичні події кінця 1991 р. та здобуття незалежності України радикально вплинули зміни низки її положень. Прийняттям Акта України 24 серпня 1991 р. наша держава зробило остаточний вибір шляху розвитку. Вже наприкінці січня 1992 р. Конституційна комісія розробила новий проект, який після правової експертизи й обговорення у парламенті рішенням Верховної Ради України було винесено на всенародне обговорення. Обговорення проекту відбулася з 15 липня по 1 грудня 1992 р. У ньому взяли участь близько 200 тис. громадян України. У результаті обговорення висловлювалися пропозиції щодо чіткого закріплення переважання інтересів людини над інтересами держави, розмежування повноважень різних гілок влади ін. З урахуванням результатів обговорення у запропонований проект було внесено зміни. 26 жовтня 1993 р. доопрацьований варіант постановою Раді було вирішено зробити публічне оголошення засобах масової інформації. Наприкінці 1993 — початку 1994 р. Україною прокотилася хвиля політичних баталій, пов’язаних із виборами до Верховної Ради і виборами Президента. Питання прийнятті нової редакції Конституції відсунувся другого план. Тільки у вересні 1994 р., після звернення президента України про необхідності продовження реформи, формується новий склад комісії з проекту Конституції. Керівниками Комісії стали президент України і Голова Верховної Ради саме. Відкриваючи засідання Комісії 17 листопада 1994 р., президент України Л. Кучма підкреслив, що у Україні відновлений процес конституційних реформ, який був призупинений на рік. Комісія визнала необхідним взяти в основі проект Конституції на редакції від 26 жовтня 1993 р. З огляду на складності розробки нової редакції Конституції, відсутність збалансованості різних гілок нашої влади, президент України 3 грудня 1994 р. запропонував Верховної Ради розглянути конституційний законопроект про влади й органах місцевого самоврядування. Увага акцентувалася у тому, що ефективна функціонування економіки можливе лише за умови наявність сильної структурі державної влади, яка б управління державним сектором економіки, забезпечувала керівництво недержавним сектором, сприяла ефективному проведенню приватизації і структурної перебудови всього господарського комплексу. Однак це документ ні принят.
Конституційний договір 1995 р. разом із продовженням реформи Значний вплив на громадське життя незалежної України було було політичне протистояння президента України і Верховної Ради саме. Президент жадав створення сильної виконавчої, здатної ефективно працювати за умов поглиблення економічної кризи. Верховна Рада України, лякаючи загрозою диктатури, фактично хотіла зберегти своїх повноважень, у цьому однині і право втручатися у розв’язання конкретних економічних питань, в безпосереднє управління територіями. Таке протистояння серйозно ускладнювала рішення першочергових проблем життя в країні. Це змусило Президента 31 травня 1995 р. прийняти Указ проведення опитування суспільної думки щодо питання довіри громадян України Президентові і Верховної Ради. У відповідь Верховна Рада України наклала на указ вето і Президенту до 8 червня 1995 р. подати в руки кандидатури у складі Кабінету міністрів. Такий розвиток подій відтягувало невизначений час рішення життєво важливих Україні конституційних питань. У умовах Л. Кучма взяв ініціативу до рук. 2 червня Президент підтвердив свій намір провести опитування. Того ж день відбулася його зустріч із лідерами фракцій, котрі підтримали ідею підписання договору президента і Верховної Ради саме. Проведення громадського опитування створювало потенційною загрозою розпуску Верховної Ради саме, рейтинг якої, за даними соціологічних опитувань, до цього час був досить низьким. Водночас це посилювало політичну напруженість і, отже, справляло негативний вплив на економіку й громадське життя. У ситуації президент України і Голова Верховної Ради саме виявили політичну мудрість і, відмовившись від протистояння, 8 червня 1995 р. підписали Конституційний договір. Укладання договору було важливим політичним компромісом. договір має був діяти до прийняття нової редакції Конституції України з метою забезпечення подальшого розвитку та завершення реформи в Україні. Втілення у життя тих положень Конституційного договору створювало надійну правову базу для діяльності адміністрації президента і інших органів виконавчої. Значно розширювався коло їхніх повноважень і вплив на економічні та громадські процеси. президент України визнано глава держави і керівником виконавчій гілці. Він особисто призначав Кабінет Міністрів і. Вже 8 червня 1995 р. посаду прем'єр-міністра запропонували кандидатуру Є. Марчука, котрий тривалий час працював у органах державної безпеки, і з жовтня 1994 р. виконував обов’язки віце-прем'єра. Тривала робота над Конституцією, до котрої я було залучено кращі фахівці. З метою вивчення і узагальнення альтернативних проектів 19 червня було створено робочу групу Конституційної комісії, результатом діяльності якої стала підготовка узгодженого проекту Конституції України. 11 березня 1996 р. співголови Конституційної комісії — президент і Голова Верховної Ради саме — підписали остаточний проект Основного Закону. Але він стане основою політичної консолідації. Попри пропозиції Л. Кучми прийняти цей документ ще в основі, Верховна Рада України спрямувала його з вивчення та політичного аналізу в постійні комісії. На початку травня 1996 р. постановою Верховної Ради саме було створено депутатська тимчасова спеціальна комісія з доопрацюванні проекту Конституції на чолі з М. Сиротою. До роботі було залучено представники різних депутатських груп, і фракцій. Обговорення допрацьованого Комісією проекту на Верховної Ради 17—18 червня було безрезультатним. Заперечення викликали вже перші становища документа: про статусі української, державної символіці тощо. Запропоновані депутатами зміни фактично спотворювали основний зміст документа. По визначенню багатьох політиків з-поміж, конституційний процес у Україні цей час непросто затягувався, а зайшов у глухий кут. У цій ситуації президент України 26 червня 1996 р. оприлюднив Указ про проведенні 25 вересня Всеукраїнського референдуму з питання прийняття українській конституції. На референдум передбачалося винести проект Основного Закону, підготовлений Конституційної комісією й ухвалення в основі більшістю депутатів Верховної Ради березні 1996 р. Цей крок пояснюють Президента, котрий напевно міг призвести до розпуску Верховної Ради саме, змусив останню шукати поступки і прискорив конституційний процес. 28 червня 1996 р. після 2 діб безперервної і напруженої багатоденної роботи Верховна Рада України України схвалила Конституцію України — її нашого суверенної государства.
Нова Конституція Украины.
Прийняття нової редакції Конституції стало важливою віхою новітньої історії. Конституція складається з Преамбули, 14 розділів, в яких об'єднана 161 стаття, і перехідних положень. Новий її — це політико-правової документ, визначальний основи розвитку та шляхів розвитку української спільноти. Конституція закріплює основні демократичні, соціальні й правові принципи української держави, у якому людина, його життя і здоров’я, честь гідність, безпеку зізнаються вищу харчову цінність. Однією з основних ідей нової редакції Конституції є положення у тому, що саме держава функціонує в людини, а чи не навпаки. Український народ є джерелом влади, що він реалізує через відповідні органи державної влади органи місцевого самоврядування. Конституція закріплює принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову і їх одна одної. Основою зовнішньої політики України, відповідно до Конституцією, є забезпечення її національних інтересів та безпеки шляхом підтримки мирного і взаємовигідного співробітництва з всіма країнами світу. Конституція виходить з кращих досягненнях вітчизняного й зарубіжного законодавства, враховує набутий історичний досвід минулого і відповідає найкращим конституціям країн Європи. Вперше за історію конституційного законодавства України у ній підкреслюється, законодавчі норми Конституції є нормами прямої дії, а звернення до суду за захистом конституційні права і свобод можливо людини і громадянина гарантується безпосередньо Конституцією. її України регулює значно ширший коло громадських відносин проти попередньої Конституцією. 48 з 161 статті Конституції віднесено до другому поділу «Права, волі народів і обов’язки громадянина», який акумулює зміст дуже важливих, визнаних в усьому світі міжнародно-правових актів, як Загальна декларація правами людини. Декларація на право в розвитку, Концепція про правах дитину і інші. Це дозволило б наповнити Конституцію новим демократичним змістом, значно розширити систему права і свободи людини і громадянина України, наблизити держава до світових стандартам проти них захисту. Відповідно до Конституцією Україна є унітарним, соборним державою. Держава — це національним за походженням, оскільки його освіту сталася основі здійснення української нацією, всіх українських народом права самовизначення. Основною проблемою будь-який конституції є питання влади. Основний закон України говорить, що єдиним джерелом влади України є її народ. Це свідчить про демократичному характері держави, народ якого не може вільно висловлювати свою ставлення до повалення влади на виборів і референдумах.
Єдиним законодавчим органом влади на Україні є Рада. Крім законодавчих, вона має низку повноважень у сфері державного будівництва й призначення керівні посади на государстве.
президент України згідно з Конституцією є глава держави й виступає від імені. Його обирають прямим всенародним голосуванням терміном п’ять років. Відповідно до нової Конституцією вона має значні повноваження на соціально-економічної сфері, забезпечує державну незалежність, безпеку і правонаступність держави, є гарантом державного суверенітету і територіальній цілісності, представляє держава на міжнародної арене.
Головним органом виконавчої є Кабінет міністрів, який очолює прем'єр-міністр. Кабінет міністрів, відповідно до нової Конституцією, має як широкі функції і відповідних повноважень, пов’язані з формуванням і витрачанням державного бюджету, забезпеченням рівних умов розвитку всім існуючих форм власності. Уряд здійснює управління об'єктами державної власності, забезпечує обороноздатність, безпека продукції та суспільний лад в державі. Виконавчу владу у областях здійснюють обласні державні администрации.
Судочинство України забезпечується Конституційним Судом України та судами загальної економічної й галузевої юрисдикції. Відповідно до світової практики, повноваження судової влади були значно расширены.
Важливі функції було покладено прокуратуру України. Конституція закріпила територіальний устрій України та визначила принципи місцевого самоврядування. Істотно впливають на суспільно-політичні процеси республіки надали «перехідні положення» нової редакції Конституції України, головним серед яких стали визначення чітких термінів виборів у Верховної Ради (березень 1998 р.) і (жовтень 1999 р.). Прийняття нової редакції Конституції України поставив відповідальні завдання сфері державного будівництва, приведення у відповідність із Основним Законом чинного законодавства і структури органів влади. Процес ефективної реалізації конституційних положень стримувався відсутністю необхідних законодавчих актів. До березня 1997 р. з 60 першочергових конституційних законів було винесено усього дві. Не були прийнято найважливіші закони про Кабінет Міністрів, державних адміністраціях і місцеве самоврядування. Натомість розроблялися альтернативних проектів, що мали метою «підправити», котрий іноді перекроїти Конституцію. Проте, попри всі складності, процеси державного будівництва з урахуванням нової редакції Конституції продолжал.