Матеріали і методи

Комплексне обстеження проводили у відділі інфаркту міокарда та відновного лікування ННЦ «Інститут кардіології ім. акад. М.Д. Стражеска» 29 хворим, вік яких у середньому становив (56,2±2,6) року, з гострим ІМ через 12−14 днів після його розвитку і в динаміці через 3 і 6 міс. Всі хворі отримували базисну терапію та інгібітор АПФ — периндоприл.

Для оцінки функціонального стану визначали показники коронарного резерву, внутрішньосерцевої гемодинаміки, ендотеліальної функції. Показники внутрішньосерцевої гемодинаміки оцінювали за допомогою ехокардіографії на ультразвуковому сканері «SA9900 Prime Medison» (Корея). Реєстрували двокамерні позиції серця, оцінювали кінцеводіастолічний (КДО) і кінцевосистолічний (КСО) об'єми, фракцію викиду (ФВ). Також вираховували товщину стінок лівого шлуночка в діастолу — задньої стінки і міжшлуночкової перегородки, діаметр аорти, лівого передсердя і правого шлуночка.

Коронарний резерв оцінювали на підставі результатів дозованого фізичного навантаження (ДФН) при велоергометрії (ВЕМ), яку здійснювали за загальноприйнятою методикою на тлі застосування антиішемічної терапії. Тест проводили хворим уранці натщесерце в положенні сидячи на велоергометрі «ВЭ-02» з реєстрацією ЕКГ на 6-канальному електрокардіографі «Bioset» (Німеччина) у 12 стандартних відведеннях. Пробу проводили за безперервною східчасто-зростаючою схемою, починаючи з потужності 25 Вт з подальшим збільшенням кожного рівня навантаження на 25 Вт до розвитку ішемічних показників змін ЕКГ і/або болю. Тривалість ДФН на кожному рівні становила 5 хв.

Критеріями припинення ВЕМ були загальноприйняті ознаки — ішемічна реакція у вигляді депресії сегмента ST горизонтального типу більше 1 мм або розвиток ангінозного нападу. Оцінювали порогову потужність, порогову частоту скорочень серця і артеріальний тиск (АТ), показник подвійний добуток, виконану роботу, відношення подвійного добутку до виконаної роботи.

Для оцінки функціонального стану ендотелію всім пацієнтам проводили дуплексне сканування плечової артерії, а також проводили пробу з реактивною гіперемією. Зміни діаметра плечової артерії у відповідь на збільшення потоку крові при проведенні проби з реактивною гіперемією оцінювали за методикою D. Celermajer. Діаметр судини та швидкість кровообігу вимірювали через 30−90 с після декомпресії.

Зміни діаметра плечової артерії оцінювали за допомогою лінійного датчика 7 мГц ультразвукової системи «Siemens» («Sonoline Omnia», Німеччина). Ендотелійзалежну вазодилатацію артерії розцінювали як відношення зміни діаметра плечової артерії під час проби з реактивною гіперемією до діаметра в стані спокою, виражене у відсотках. Нормальною вважали реакцію плечової артерії, при якій збільшення її діаметра було понад 10% порівняно з вихідними даними.

Результати дослідження були оброблені за допомогою методів математичної статистики, критерієм достовірності різниці показників вважали (P<0,05).