Честь i безчестя персонажiв комедiї Iвана Карпенка-Карого «Хазяїн»
Центральна постать комедiї — Пузир, що, наживаючись на чужiй бiдi, без усякого жалю i спiвчуття переслiдує одну мету: «З усього… треба користь виймать, хоч би зубами прийшлось тягнуть — тягни! «Скупiсть, доведена до абсурду, неосвiченiсть, безкультурнiсть i нiкчемне честолюбство Пузиря (епiзод з медаллю) роблять його огидним i смiшним. Уважно придивившись до нього, я зрозумiв, що вiн, либонь… Читати ще >
Честь i безчестя персонажiв комедiї Iвана Карпенка-Карого «Хазяїн» (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Честь i безчестя персонажiв комедiї Iвана Карпенка-Карого «Хазяїн «.
Комедiя «Хазяїн «(1900) слушно вважається вершиною творчостi Iвана Карповича Тобiлевича (Карпенка-Карого). «Зла сатира на чоло-вiчу любов до стяжання без жодної iншої мети. Стяжання для стяжання! «- так визнав свiй задум сам автор, поклавши в основу п «єси реальнi факти капiталiстичної дiйсностi.
Письменник з великою викривною силою змальовує типовi явища розвитку капiталiзму на Українi, виставляє на суд читача хижацьку суть сiльської буржуазiї. Цiй метi пiдпорядковане i ретельне створення образiв комедiї, якi можна подiлити на три групи: хижаки-експлуататори (Пузир та його управителi), лiберали (Соня, Калинович, Золотницький), трудовий народ (робiтники-наймити).
Центральна постать комедiї - Пузир, що, наживаючись на чужiй бiдi, без усякого жалю i спiвчуття переслiдує одну мету: «З усього… треба користь виймать, хоч би зубами прийшлось тягнуть — тягни! «Скупiсть, доведена до абсурду, неосвiченiсть, безкультурнiсть i нiкчемне честолюбство Пузиря (епiзод з медаллю) роблять його огидним i смiшним. Уважно придивившись до нього, я зрозумiв, що вiн, либонь, зовсiм не усвiдомлює, для чого саме потрiбнi йому тi «прибутки », жадоба до яких губить його людську сутнiсть. Так, у деякому розумiннi, поява таких «хазяїнiв «в Українi часiв переходу до капiталiзму була виправдана: терещенки та харитоненки були певною мiрою прообразами Пузиря. Та нiчим, я думаю, не можна виправдати те «хазяйське колесо », яке давить тисячi (i це — лише на землi Пузиря), бо воно «так крутиться: одних даве, а другi проскакують! «.
E.
ка — Лiхтаренко, який керується принципами: «не ти вiзьмеш — у тебе вiзьмуть », «крадь умiючи », «кради сам i не заважай другому » .
Цим пузиревим прислужникам автор протиставляє представникiв культурницької iнтелiгенцiї, що не здатна зламати «дику, страшенну силу «хижакiв-капiталiстiв. I лiберал — помiщик Золотницький, i учитель Калинович, i дочка Пузиря Соня не подiляють методiв наживи, але й нiчого не роблять, щоб протистояти хижацтву.
На мiй погляд, п «єса не була б такою цiкавою i актуальною, якби Карпенко-Карий не наголосив у нiй ще на однiй проблемi — поняттi честi за шкалою людяностi та гiдностi героїв твору. » …у нього честь — перше всього! «- говорить про Пузиря Феноген. Виходить, зажерливiсть i цинiзм є поняттями честi для таких, як Пузир та його прислужники. Вони давно вже втратили честь i навiть не усвiдомлюють потреби в нiй.
Зовсiм полярне поняття про честь у Зозулi, добросовiсного юнака, що у творi саме i є носiєм високої народної моралi. Йому не вистачило сил захистити власну честь, тому вiн гине, так i не знайшовши виходу.
Соня i вчитель Калинович прагнуть справедливостi й духовностi, але почуваються безпорадними iдеалiстами перед силою Пузиря, тому, власне менi, iнколи стає соромно за поведiнку цих освiчених iнтелiгентiв.
А от образ Золотницького, якому високий суспiльний стан не перешкодив зберегти честь i добропоряднiсть, мене приваблює до себе високою культурою, нацiональним почуттям, вчинками. На таких героїв хочеться бути схожим, якщо душа та думки твої настроєнi на чесну громадянську позицiю.