Солов"яненко Анатолій Борисович

Солов’яненко Анатолій Борисович

(1932;1999)

співак (тенор).

Народився 25 вересня 1932 року в Донецьку, в сім'ї шахтаря. Змалку захоплювався музикою. Батько та мати його в молодості виступали в аматорських виставах опер «Наталка Полтавка» М. Лисенка та «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського. Змалку Анатолій брав участь у художній самодіяльності, співав дискантом. Після закінчення школи 1949 року вступив у Донецький політехнічний інститут на гірничий факультет. В інституті виступав з сольними номерами у супроводі інструментального ансамблю. 1952 року робить спробу вступити в Ленінградську консерваторію, але невдало. Бере уроки у соліста Донецького оперного театру О.Коробейченка. У 1954 році, по закінченні інституту, почав працювати асистентом кафедри графіки та нарисової геометрії. Водночас продовжує заняття у Коробейченка.

У 1962 році вперше бере участь у концерті художньої самодіяльності Донецької області у Києві, де виконав кілька романсів, зокрема Я. Степового на слова І.Франка «Розвійтеся вітром». У липні 1962 року під час Всесвітнього конгресу профспілок у Москві брав участь у концерті й був обраний для стажування в Італії, в Мілані, у театрі «Ла Скала». З січня 1962 року Анатолій Солов’яненко півроку стажується в Італії, в «Ла Скала», у відомого співака Дженнардо Барра. 22 листопада 1963 року у Київській опері відбулася прем'єра опери «Ріголетто», в якій Солов’яненко виконав роль герцога Мантуанського. В січні 1964 року Солов’яненко знову перебуває на стажуванні в Італії. Того ж року бере участь в концерті трупи Великого театру в Мілані, в «Ла Скала». 1965 року стає переможцем конкурсу естрадної пісні «Неаполь проти всіх» в Італії. Після конкурсу повертається в Москву й виступає у Великому театрі. Бере участь у численних гастрольних поїздках в Радянському Союзі та за кордоном. У Київському оперному театрі Анатолій Солов’яненко виконав близько 20 партій в операх українських, російських та зарубіжних авторів, зокрема Герцога в опері Дж. Верді «Ріголетто», Манріко в опері Дж. Верді «Трубадур», Андрія в опері С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», Фауста в опері Ш. Гуно «Фауст», Маріо Каварадоссі в опері Дж. Пуччіні «Тоска» та ін. Всесвітню славу принесла Солов’яненку його концертна діяльність у багатьох країнах світу, особливо виконання українських та російських романсів. 1975 року Солов’яненку було присвоєне найвище в колишньому Радянському Союзі звання — народного артиста СРСР. У 1977—1978 роках Анатолій Солов’яненко співає у славетному нью-йоркському театрі «Метрополітен-опера». 1980 року співакові присуджено Ленінську премію. 1985 року на екрани виходить фільм «Прелюдія долі», присвячений творчості Анатолія Солов’яненка. 1987 року співак бере участь у серії концертів у Чорнобилі. У 1990;х роках артист через незгоди з керівництвом залишає Київський оперний театр і займається виключно концертною діяльністю в країнах СНД та за кордоном. 1999 року славетний співак у розквіті творчих сил раптово помер. Поховано його у селищі Козин поблизу Києва.

Життя Анатолія Солов’яненка, справді народного, улюбленого народом співака, було сповнене безперервної й напруженої праці над вдосконаленням голосу. Щоб досягти успіху, він зрікався простих радостей життя задля того, щоб у хвилини найвищого злету свого таланту досягати вершин виконавської майстерності. Солов’яненко співав у найкращих театрах світу. Йому аплодували в міланському «Ла Скала» та в нью-йоркському «Метрополітен-опера». Він був одним з небагатьох українських співаків, таких як Володимир Мишуга, Соломія Крушельницька, Борис Гмиря, Іван Козловський, Євгенія Мірошниченко, завдяки яким світ дізнавався про українську культуру, про незрівнянну красу пісенної творчості українського народу.

Солов’яненко досконало оволодів так званим італійським стилем, віртуозно виконуючи тенорові партії в операх Верді, Пуччіні, Доніцетті, Масканьї. Він вільно володів італійською мовою, і його тенор звучав настільки проникливо й лірично, що вимогливі італійські слухачі визнали його переможцем у конкурсі «Неаполь проти всіх», віддавши перевагу йому перед славетним італійським співаком Клаудіо Вілла.

Український співак досконало оволодів французькою манерою співу й блискуче співав у багатьох операх французьких композиторів, зокрема Обера, Бізе, Массне. Особливо майстерно виконував він арію Надира в опері Бізе «Шукачі перлин». В ній чудові природні дані голосу Солов’яненка за тембром і характером навдивовижу точно збіглися з виконавськими канонами цієї партії. Вражаюче натхненно й лірично виконував Солов’яненко славнозвісний романс «У сяйві місяця її побачив я…», коли м’який, ніжний голос співака наче линув у наповненому місячним світлом просторі.

Серед найскладніших партій його тенорового репертуару — партія Маріо Каварадоссі в опері Пуччіні «Тоска». Її співали Енріко Карузо, Беньяміно Джільї, Маріо Ланца, Леонід Собінов, Маріо Дель Монако. Для багатьох виконавців світу образ Каварадоссі був каменем спотикання в співацькій кар'є-рі. Але у виконанні Солов’яненка ця складна партія звучала легко, просвітлено й лірично проникливо.

З великим успіхом Солов’яненко виступав у партіях класичних російських та українських опер: «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Наталка Полтавка» М. Лисенка, «Князь Ігор» О. Бородіна, «Євгеній Онєгін» П. Чайковського, «Борис Годунов» М. Мусоргського, «Садко» М. Римського-Корсакова. Особливо дорога для артиста була партія Андрія з опери «Запорожець за Дунаєм». «У ній багато простору для голосу, — говорив Солов’яненко, — все дуже вокальне, все легко співається. Тут органічно сплетені лірика і драматизм. А скільки людяності, справді народної краси!» Солов’яненко в партії Андрія видобуває із свого голосу світлі неповторні барви, національну кантилену, що так вдало поєднується з романтичним настроєм героя. Все, що наполегливо шукав Солов’яненко в українській народній пісні та українському романсі, — задушевність, ліричну простоту і природність, щирість почуттів, — він переніс у партію Андрія, і вона засяяла до того незнаними гранями завдяки талантові співака. Особливо проникливо звучало у Солов’яненка:

Ластівко моя прекрасна,.

Серцю радісний цей час!

Ти навік моя кохана —.

Смерть одна розлучить нас!

Важливе місце в репертуарі Солов’яненка посідали пісні та романси на тексти Т. Г. Шевченка. Співакові були близькими пристрасна й глибоко людяна поезія Кобзаря, проникнута народним мелосом. Тому вражаюче-драматично і водночас піднесено-лірично звучали в інтерпретації Солов’яненка «Огні горять, музика грає» або «Чого мені тяжко, чого мені нудно?». Співак переконливо відтворює драматургійний задум романсів, весь підкоряється рухові мелодії й поступово розвиває, нагнітає її і нарешті утверджує в кульмінаційному завершенні відчуття безмежної туги і болю:

Засни, моє серце, навіки засни,.

Невкрите, розбите —.

а люд навісний.

Нехай скаженіє…

Закрий, серце, очі.

Цей романс М. Лисенка на слова Т. Шевченка немов відображав вну-трішні переживання самого актора, його тугу за високим мистецтвом, за рідним Київським оперним театром, якому він віддав десятки років свого життя, а потім змушений був залишити через несумісність його високих вимог до мистецтва і комерційних планів тогочасного керівництва Київської опери.

Незмінний успіх у слухачів мав романс Я. Степового «Ой три шляхи» на слова Т.Шевченка. Цей дуже популярний серед виконавців твір Солов’яненко наповнював щирою простотою, задушевністю, викликаючи в серцях почуття доброти й співчутливості.

В репертуарі співака було багато творів українського бельканто, що добре давався італійській манері виконання Солов’яненка: «Чорнії брови, карії очі», «Ніч яка місячна», «Дивлюсь я на небо», «Там, де Ятрань круто в'ється», «Повій, вітре, на Вкраїну», «Стоїть гора високая» та інші шедеври. Солов’яненко виконував їх особливо задушевно, просто й водночас витончено лірично, натхненно, що споріднювало його мистецтво з творчістю великих співаків Бориса Гмирі, Оксани Петрусенко, Івана Козловського. Але у Солов’яненка була своя, певно, з глибин народної творчості почерпнута, особливо зібрана, спо-кійна, рівна кантилена, насичена великим почуттям, емоціональним трепетом, суголосним з глибоко народною творчістю кобзарів.

Вражений манерою виконання Солов’яненком українських народних пісень, видатний азербайджанський співак Рашид Бейбутов писав: «У концерті співав дзвінкоголосий Анатолій Солов’яненко, у якого саме прізвище — знак долі. Справді, немов для солов’я, для цього артиста немає меж діапазону. Неначе граючись, бере неймовірно високі ноти, легко і просто розсипає звуки сліпучим каскадом. І все це не просто для того, щоб переконати в щедрості своїх вокальних можливостей, а щоб створити образ української народної пісні „Місяць на небі“, такий ясний і правдивий».

Де б Солов’яненко не виступав з концертами, він неодмінно включав до свого репертуару українські народні пісні. «Виконуючи народну пісню з естради, — казав митець, — я пропагую її, хочу привернути до неї увагу людей, і поки вистачить сил, я не відступлюся від цього завдання. Українську пісню чудово розуміють в усьому світі. У кожного народу пісня виражає ті ж почуття, що й у нас, — любов до батьківщини, до дівчини, до матері, до природи… Недарма кажуть, що пісня не має кордонів».

Звичайно, знати треба все, але завжди старайтеся співати партії, які добре й природно лягають на ваш голос. Якщо у співака ліричні можливості, то нічого силувати його для досягнення драматичних ефектів.

Дж.Барра.

*.

Я співала з Анатолієм Солов’яненком майже всі свої партії, і мене завжди вражало його вміння жити на сцені життям героя. Природно, що в такій ситуації і самому легше входити в образ. А духовна спорідненість партнерів завжди сприяє подоланню умовностей і скутості, логічно виправданим і природним мізансценам.

Г. Ципола.