Майнова відповідальність

Реферат на тему:

Майнова відповідальність.

Для режиму цивільно-правової відповідальності епохи промислового капіталізму були характерні два принципи: відповідальність за провину і повне відшкодування заподіяного збитку. Повне відшкодування збитків є необхідною умовою функціонування будь-якої системи господарства, що базується на товарно-грошових відносинах. Суть цивільно-правової відповідальності саме і полягає в тому, щоб відшкодувати учасникові майнового обороту матеріальні втрати, заподіяні правопорушенням, невиконанням або неналежним виконанням договірного зобов «язання. Що ж до принципу відповідальності за провину, то він є одним із проявів більш загальних засад права, що регламентує майновий оборот, — принципу автономії свободи. Приватна власність передбачає, що власник має право самостійно, автономно розпоряджатися своїм майном, не заподіюючи при цьому шкоди майну інших осіб. Але, надавши учасникові господарських відносин можливість діяти на свій розсуд, право країн Заходу в інтересах підтримки всієї системи цих відносин мусило покласти на нього і відповідний обов «язок — відшкодувати майнову шкоду, оскільки вона заподіяна навмисно або ж заподіювач передбачав її можливість. Відповідальність виключалася, якщо не було дотримано умов вільного волевиявлення або якщо шкідливі події настали незалежно від волі особи, тобто поза сферою її контролю.

Два фактори мали вирішальний вплив на еволюцію правового режиму майнової відповідальності: науково-технічний прогрес і усуспільнення виробництва.

Науково-технічний прогрес спричинив появу нових небезпечних видів діяльності, продуктів, речовин. Різко збільшилися масштаби можливих збитків, що можуть сягати астрономічних розмірів. Нерідко збиткові наслідки тих чи інших дій виявляються через тривалий проміжок часу, що, крім усього іншого, утруднює встановлення причинного зв «язку між шкідливою дією і її результатом.

Водночас, посилення суспільного характеру праці призводить найчастіше до неможливості визначення особи, чия дія або бездіяльність сприяли в остаточному підсумку настанню майнового збитку.

Вплив зазначених факторів на інститут цивільно-правової відповідальності неоднозначний. Можна виокремити такі напрямки розвитку правової регламентації майнової відповідальності в західних державах: розширення сфери застосування інституту цивільної відповідальності; розвиток інституту безвинної відповідальності; поширення добровільного й обов «язкового страхування цивільної відповідальності осіб; уніфікація договірної і деліктної відповідальності; каузалізація майнової відповідальності і визначення граничних розмірів відшкодування. Нарешті, необхідно відзначити тенденцію до диференціації правового режиму майнової відповідальності залежно від характеру порушеного інтересу.

1. Розширення сфери застосування цивільної відповідальності відбувається вслід за розширенням сфери правового регулювання суспільних відносин. Розвиток юридичної регламентації відносин, що виникають у сфері державного управління, використання природних ресурсів тощо, потребувало розробки правових засобів, які забезпечують виконання відповідних правових розпоряджень. У тих випадках, коли порушення останніх спричиняє заподіяння майнового збитку, виникає питання про його компенсацію, її здійснюють за допомогою використання детально розробленого й апробованого механізму цивільно-правової відповідальності. Природно, що й самі норми про майнову відповідальність, які найчастіше переносять у сферу публічного права, набувають деяких специфічних рис. Внаслідок цього відбувається диверсифікованість правового режиму майнової відповідальності. Наприклад, відособлюється відповідальність держави за майновий збиток, заподіяний незаконними діями посадових осіб або органів держави. Набули розвитку відповідальність за порушення норм екологічного права, відповідальність за «ядерний збиток », космічна майнова відповідальність та ін. Кожен з таких видів майнової відповідальності має свої особливості. Так, міжнародне космічне право передбачає, що суб «єктами матеріальної відповідальності за збиток, заподіяний космічною діяльністю, виступають держави, незалежно від того, хто є безпосередньо потерпілою стороною або завдав шкоду. Майнова відповідальність «запускаючої держави «конструюється як відповідальність, що не залежить від наявності провини.

2. Однак визначальною тенденцією розвитку цивільно-правової відповідальності в країнах Заходу є відмова від принципу провини як однієї з основних умов такої відповідальності. Збільшуються випадки майнової відповідальності без урахування провини того, хто завдав шкоду. Це пов «язано насамперед з використанням на виробництві, у побуті нових машин, товарів, технологічних процесів, які не цілком підконтрольні людині й тому можуть завдати шкоди і за відсутності провини при їх використанні власником. На практиці дуже поширились угоди про неустойку, яку правомірно розглядали як одну з різновидів безвинної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов «язань. Врешті-решт західне законодавство з кінця минулого століття змушене було відмовитися від застосування норм класичної цивільно-правової відповідальності у випадках заподіяння збитку здоров «ю або смерті працівника на виробництві. У зазначеній сфері цивільна відповідальність раніше за інші почала замінюватися системою страхування.

Перетворення юридичної особи на головного учасника майнового обороту також зрештою сприяло знецінюванню критерію провини як необхідної умови цивільно-правової відповідальності. Провина являє собою певний психічний стан особи, її ставлення до своєї поведінки та її наслідків. Як підстава відповідальності провина має сенс лише тоді, коли можна впливати на мотиви поводження людини. Тому провину юридичної особи потрібно враховувати при встановленні відповідальності, якщо є можливість виявити людину або людей, котрі, діючи як органи, представники або працівники юридичної особи, порушили або сприяли порушенню юридичною особою договірного зобов «язання, завдали майнової шкоди іншим учасникам цивільного обороту. Встановити ж конкретних осіб, внаслідок дії або бездіяльності яких було порушено суб «єктні права інших учасників обороту, часто буває вкрай важко або неможливо. Але навіть якщо ці особи й визначені, вони, за загальним правилом, не несуть майнової відповідальності перед потерпілими. Вони відповідатимуть перед юридичною особою за порушення своїх посадових, трудових обов «язків. Відбувається своєрідна трансформація відповідальності юридичної особи у відповідальність посадових осіб і працівників цієї юридичної особи. При цьому постає питання про винність відповідних фізичних осіб, але вже в іншій площині.

Західна юридична наука не могла ігнорувати згаданих процесів. Наприкінці минулого — на початку нинішнього століття в Німеччині, Італії і Франції з «явилися праці, в яких зазначалося, що вина не є необхідним елементом цивільної відповідальності. Стверджувалося, що вимога провини є відображенням поєднання цивільної і кримінальної відповідальності, відшкодування шкоди і кримінального покарання. На думку прихильників нової теорії відповідальності, кожний, хто вирішив займатися тією чи Іншою діяльністю, повинен нести ризик шкоди, заподіюваної цією діяльністю. Інакше кажучи, той, хто отримує вигоди, несе і ризик збиткових наслідків. Отже, підставою відповідальності є не провина, а ризик. Зазначена теорія дістала в літературі назву теорії ризику. Зауважуючи її основну відмінність від класичної конструкції цивільної відповідальності, французький юрист Рене Саватьє зазначає: «У колишній концепції цивільної відповідальності основне значення надавалося санкції, застосовуваній до винної особи. Нині акценти змістилися і основне значення надається праву потерпілого на одержання відшкодування ». Проте більшість західних авторів не вважають, що відповідальність за ризик цілком витіснила відповідальність за провину. Остання зберігає своє значення, особливо в сфері договірних відносин.

3. Розвиток інституту безвинної відповідальності став основою широкого застосування страхування цивільної відповідальності. Основною метою названих інститутів є надання особі, яка зазнала збитків, відповідної майнової компенсації. Разом з тим механізм страхування цивільної відповідальності має ряд безсумнівних позитивних моментів, переваг порівняно з інститутом безвинної майнової відповідальності і з погляду заподіювача збитку, і з позиції потерпілого. Для потерпілого страхування відповідальності заподіювача збитку створює практично абсолютну гарантію одержання компенсації, причому, як правило, без громіздкої процедури, у спрощеному порядку. Якою б великою не була сума збитку, потерпілий одержить відшкодування, тому що страховик є платоспроможною особою. Особі, діяльність якої може завдати майнової шкоди іншим особам, страхування дає можливість обмежити свої витрати у разі виплати компенсації за заподіяний збиток заздалегідь визначеними сумами (страховими платежами). Мало того, підприємець, що страхує свою відповідальність, завжди має можливість включити витрати на страхування до витрат виробництва і тим самим перекласти їх на споживачів товарів чи послуг. Внаслідок страхування цивільної відповідальності відбувається «соціалізація ризику », розподіл збитків на багато осіб. Варто наголосити, що нині сфера страхування цивільної відповідальності розширюється. У ряді випадків законодавство передбачає обов «язкове страхування майнової відповідальності. Наприклад, у всіх розвинених західних країнах запроваджено обов «язкове страхування відповідальності власника автомобіля. В «атомних законах », прийнятих у цих країнах, від оператора ядерної установки вимагається надання фінансової гарантії виплатити компенсацію за збиток, який може бути заподіяний «ядерним інцидентом ». У законодавстві встановлюється максимальний розмір цієї гарантії.

Розвиток страхування цивільної відповідальності, а також соціального страхування витлумачено багатьма західними юристами як свідчення закінчення цивільної відповідальності, принаймні у сфері деліктних відносин. «Широке застосування страхування цивільної відповідальності, — зазначає Рене Саватьє, — цілковито змінює саме поняття відповідальності… Остання втрачає свій дисциплінуючий і моралізуючий характер щодо винного. Вона ризикує бути включеною в рахунковий механізм, колективний і автоматично діючий ». На думку іншого французького автора, Жоржа Ріпера, страхування цивільної відповідальності створює небезпечну безвідповідальність. Західні дослідники вже давно звертають увагу на те, що витіснення цивільної відповідальності страхуванням приводить не до посилення захисту потерпілих, а навпаки, до її послаблення, тому що в розрахунку на страхування відповідальності своєї діяльності особа поводиться безтурботніше, а отже і більш соціально небезпечно.

Якщо і можна говорити про занепад інституту цивільної відповідальності, то лише щодо тієї її форми, яка склалася в епоху промислового капіталізму і вільної конкуренції. Напевно, точніше було б охарактеризувати метаморфози, що відбуваються з цивільною відповідальністю на сучасному етапі, як дезінтеграцію цивільної відповідальності.

Цей процес насамперед проявляється в тому, що замість єдиного правового зв «язку між заподіювачем шкоди і потерпілим, за допомогою якого досягалася одночасно і мета компенсації, і покарання порушника, а також реалізовувалася превентивна функція, зазначені завдання вирішуються через використання кількох правових інститутів. Зокрема, компенсаційна функція здійснюється за допомогою інституту страхування. Страхування у певних умовах є найоптимальнішим засобом відшкодування заподіяного збитку. Але страхування не в змозі виконати каральну функцію, а отже і превентивного завдання. Тому страхування доповнюється можливістю стягнення збитку, відшкодованого третій особі страховиком, зі страхувальника, винного в його настанні, за допомогою пред «явлення до останнього регресивної вимоги. Розвиток страхування цивільної відповідальності супроводжується дуже часто не заміною цивільно-правової відповідальності інститутом страхування, а по суті відродженням майнової винної відповідальності, але вже на етапі розгляду регресивних вимог страховика до страхувальника.

Варте уваги І таке дуже цікаве явище в сучасному західному праві Нерідко виплата компенсації постраждалій особі спричиняє не цивільну, а дисциплінарну, адміністративну чи кримінальну відповідальність порушника Як приклад можна навести акціонерне законодавство Багато його норм містять кримінально-правові, а не цивільно-правові санкції Примітно, що самі ці санкції мають майновий характер (різні види штрафів) Така система відповідальності не позбавлена логіки Якщо відшкодування збитків розподіляється між багатьма членами суспільства, заподіяння таких збитків може спричинити застосування публічних санкцій Страхування відповідальності містить у собі можливість звільнення від якихось витрат на виплату компенсації, але реально використовувати таку можливість, тобто реалізувати її, можуть лише великі виробники продуктів або сервісні підприємства Так, наприклад, компанії, що виробляють товари широкого вжитку, нерідко страхують свою майнову відповідальність перед споживачами за збиток, який можуть заподіяти недоліки, дефекти цих товарів Витрати на страхування своєї відповідальності компанія враховує при калькуляції ціни товару Іншими словами, витрати на страхування цивільної відповідальності виробника товару несуть в остаточному підсумку споживачі неякісної або небезпечної продукції.

4. У більшості західних держав цивільна відповідальність залежно від підстав виникнення поділяється на договірну І деліктну Правовий режим цих видів відповідальності має Істотні розходження, що стосуються умов виникнення відповідальності І процедури доведення провини (у договірних зобов «язаннях вина винної сторони презюмується, а в деліктних* — вина заподіювача шкоди звичайно має бути доведена потерпілим) Є й Інші відмінності Деліктна І договірна відповідальності регламентуються різними правовими нормами Розмежування договірної І деліктної відповідальностей становить практичний Інтерес у тих випадках, коли делікт одночасно є І порушенням договірного зобов «язання У багатьох розвинених країнах (ФРН, Японія, Великобританія, США) в таких ситуаціях за потерпілим визнається право вибору — заявляти позов про порушення договору чи про здійснений делікт. В юридичній літературі це право вибору називається конкуренцією договірної і деліктної відповідальностей. Французьке право не допускає конкуренції договірної і деліктної відповідальностей. Якщо шкоду заподіяно порушенням договірного зобов «язання, то передбачається тільки договірна відповідальність. Якщо ж шкода виникла через дію чи бездіяльність, які не обумовлені договором, то наявна деліктна відповідальність.

У західній юридичній літературі розподіл правового режиму цивільної відповідальності на договірний і деліктний зазнав критики. Зазвичай наголошується, що його існування пояснюється винятково історичними причинами (у римському праві, звідки запозичено цей розподіл, деліктна відповідальність на відміну від договірної мала кримінально-правовий характер). Нині причини, що викликали такий розподіл майнової відповідальності, давно відпали і, отже, від нього треба відмовитися.

Останніми роками законодавство країн Заходу, регулюючи відносини, що виникають у таких сферах, як відповідальність за ядерний збиток, за збиток, заподіяний дефектними продуктами, за шкоду на транспорті, передбачає єдиний режим відповідальності незалежно від договірної чи деліктної підстави виникнення шкоди.

Ця тенденція чітко окреслюється в законодавчих актах, що встановлюють відповідальність за шкоду, заподіяну дефектним товаром (продуктом). «Відсутність договірного зв «язку між позивачем і відповідачем, — йдеться в новій редакції статті 2−318 Єдиного торгового кодексу США, — не може бути підставою для відмови в позові, поданому до виготовлювача продавцем або постачальником товару, про відшкодування, заподіяного порушенням чітко вираженого або такого, що мається на увазі, збитку, позову з недбалості, навіть якби позивач не купував товари у відповідача, але якого виготовлювач чи продавець, постачальник могли з достатньою підставою вважати особою, яка користуватиметься, споживатиме товар чи зазнаватиме його вплив ». Схожі правила містяться в законодавствах або сформульовані судами Великобританії, Франції, Італії й інших держав. На їх підставі потерпілий від неякісного продукту має право висунути позовні вимоги як до продавця, так і до виготовлювача такого товару.

Єдиний режим відповідальності за збиток, заподіяний неякісним продуктом, передбачається також і в міжнародних актах. Наприклад, у Конвенції Європейської Ради 1977 р. про відповідальність за неякісні продукти в разі заподіяння тілесної шкоди або смерті, у Директиві ЄЕС 1985 р. про відповідальність за дефектні продукти. Встановлення єдиного режиму відповідальності пояснюється в доповіді до Страсбурзької конвенції необхідністю «забезпечити рівний захист усім споживачам (покупцям або іншим користувачам) ». Як зазначають західні автори, у цій сфері неможливо розмежувати договірну і позадоговірну відповідальність. У ряді міжнародних транспортних конвенцій усі позови про відшкодування збитку підпорядковані єдиним правилам незалежно від підстави цих позовів.

5. Тенденції розвитку цивільної відповідальності найбільш чітко виявляються в правовому регулюванні майнової відповідальності в сфері господарської діяльності. Саме тут науково-технічний прогрес і усуспільнення виробництва прямо впливають на юридичний механізм відшкодування заподіяного збитку, зумовлюють його зміни, трансформацію. Саме в цих сферах відбувається оформлення нових принципів майнової відповідальності. Серед них слід відзначити принцип каналізування цивільної відповідальності і принцип обмеження максимального розміру відшкодування заподіяних збитків. Обидва вони мають на меті локалізацію несприятливих майнових наслідків заподіяння шкоди.

Принцип каналізування цивільної відповідальності полягає в тому, що відповідальність покладається винятково на одну особу, зазначену в нормативному акті, незалежно від того, заподіяно шкоду нею самою чи іншими особами. Як правило, забороняється перекладення відповідальності на справжніх заподіювачів збитку за рідкісним винятком, наприклад, коли між сторонами є спеціальна угода з цього питання. Названий принцип дає змогу вирішити проблему суб «єкта відповідальності. В умовах сучасного господарства з його глибокою спеціалізацією і складною кооперацією виробництва найчастіше буває надзвичайно важко визначити конкретно заподіювача шкоди. Нерідко шкода є наслідком дій або бездіяльності багатьох осіб. Ставити відшкодування в залежність від успішності пошуку конкретного заподіювача шкоди означало б збереження невизначеності в становищі потерпілого, обмеження його майнових інтересів.

Принцип каналізування відповідальності закріплено у законодавстві та міжнародних конвенціях, що регулюють відповідальність за ядерний збиток. Відповідальність в остаточному підсумку покладається на особу, яка експлуатує атомну установку, оператора атом;

HOI установки, а якщо атомна силова установка розміщена на судні, то на оператора судна, тобто особу, що має ліцензію на використання судна з атомно-енергетичною установкою. Оператор атомної установки несе всі несприятливі майнові наслідки можливого ядерного інциденту. Він відповідає і в тому разі, коли шкоду заподіяно з вини інших осіб, скажімо, через постачання неякісних будівельних матеріалів, устаткування, через помилки, допущені при проектуванні реактора, тощо.

Виняткова відповідальність оператора атомної установки може бути прямо закріплена в законі. Вона дістала назву юридичної каналізування відповідальності. За законодавством Франції, Японії, Нідерландів, Великобританії, Швеції, Швейцарії, Бельгії, Іспанії та інших країн потерпілий від ядерного інциденту може подати позов про відшкодування збитку тільки до оператора атомної установки. Всі інші особи, винні в настанні цього збитку, від майнової відповідальності звільняються, крім тих випадків, коли оператор атомної установки має спеціальну угоду з названими особами. Оператор звільняється від відповідальності, якщо потерпілий навмисне заподіяв собі збиток або навмисно і протиправне спричинив ядерний інцидент.

У законодавстві США і ФРН особи, винні в настанні ядерного збитку, визнаються юридичне відповідальними за нього, але фактично не відповідають, тому що фінансова гарантія виплати компенсації, яку обов «язково повинен надати оператор атомної установки, покриває не тільки його власну відповідальність, а й відповідальність усіх потенційних відповідачів за ядерний збиток. Така система відповідальності називається економічним каналізуванням. Потерпілий має право подати позов не тільки власникові атомної установки, а й до іншої особи, винної в заподіянні ядерного збитку. Однак практично всі несприятливі майнові наслідки ядерного інциденту припадають і в цьому разі на оператора атомної установки. Американські юристи з цього приводу зазначають, що відповідальність представників суміжних галузей позбавлена економічного змісту, «оскільки страхування відповідальності й участь держави її цілком покривають » .

Принцип каналізування відповідальності закріплено також у згадуваній нами директиві ЄЕС 1985 р. про відповідальність за дефектні продукти. Відповідно до ст. 1 цієї директиви за збиток, заподіяний продуктом, відповідає його виробник. Поняття виробника сформульовано в директиві дуже широко для того, щоб потерпілий мав можливість практично завжди знайти відповідача. До виробника прирівнюються імпортер товару і навіть постачальник товару, за умови, що не можна встановити особистість виробника або імпортера товару. Під виробником розуміються виробник готового продукту, виробник сировини або виробник якоїсь зі складових частин продукту і будь-яка особа, яка виступає як виробник, проставляючи на продукті своє ім «я, свій товарний знак або інше відмітне позначення. Однак варто зазначити, що каналізування відповідальності за збиток, заподіяний дефектним продуктом, допускає винятки. Інакше кажучи, воно не здійснюється так само послідовно і суворо, як при регламентації майнової відповідальності за ядерний збиток. Можливе притягнення до відповідальності за той самий збиток кількох осіб (наприклад, виробника й імпортера товару). У такому разі вони несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

У сучасному західному праві спостерігається також тенденція до відступу від принципу повного відшкодування шкоди шляхом установлення максимальних меж майнової відповідальності. Основна причина цієї тенденції полягає в тому, що багато видів господарської діяльності пов «язано з небезпекою заподіяння надзвичайно великих збитків, які набагато перевищують фінансові можливості підприємця. Страхування цивільної відповідальності може трохи зменшити таку загрозу, але усунути її цілком воно не в змозі. Обмеження відповідальності іноді здійснюється судом або за згодою сторін. Мета таких обмежень інша, ніж у разі встановлення граничних розмірів відшкодування. Варто також враховувати, що останніми роками законодавство західних держав, як правило, забороняє включати до споживчих договорів положення, що обмежують відповідальність комерсанта перед споживачем або взагалі звільняють комерсанта від відповідальності.

Характерним прикладом обмеження відповідальності є відповідальність перевізника в транспортному праві. Зазвичай законодавство передбачає максимальний розмір відшкодування, що сплачується пасажирові в разі заподіяння шкоди його здоров «ю. Граничні розміри компенсації встановлено також у разі несхоронності перевезеного вантажу або багажу, а також несвоєчасної доставки.

В усіх країнах Заходу відповідальність за ядерний збиток конструюється як відповідальність, обмежена граничною сумою, зазначеною в законі. Відповідно до закону США про атомну енергію 1954 p. максимальна сума відшкодування, що може бути виплачена всім особам, які постраждали від ядерного Інциденту, становить 560 млн дол. Із зазначеної суми 125 млн дол. покриваються приватним страхуванням, а збиток, що перевищує цю величину, відшкодовується державою. «Саме участь держави у відносинах з відшкодування шкоди, — зазначала Р. Л. Наришкіна, — є тим принципово новим, що було внесено законодавством з атомної енергії в цей Інститут цивільного права ». Але й відповідальність держави також обмежена зазначеними 560 млн дол. Якщо станеться катастрофа з більшими збитками, то конгрес може виділити спеціальні кошти для виплати відповідної компенсації. Граничний розмір відповідальності оператора атомної установки передбачений законодавством ФРН у розмірі 379,5 млн дол., у Франції — 58,8 млн дол. Як І в США, у цих країнах приватне страхування відповідальності оператора атомної установки поширюється лише на частину цієї граничної відповідальності. Понад межі відповідальності, встановленої для підприємця, додаткову відповідальність бере на себе держава.

Система таксованих санкцій*, що нерідко застосовується в західному природоохоронному праві, також являє собою один зі способів фактичного обмеження відповідальності заподіювача екологічного збитку. Тенденція до встановлення максимального розміру відповідальності виробника дефектного товару також виявляється в сучасному західному праві. Згідно зі ст. 16−1 директиви ЄЕС про відповідальність за продукти з дефектами від 25 грудня 1985 р. кожна держава — член ЄЕС може передбачити у своєму законодавстві, що загальна відповідальність виробника за шкоду, пов «язану зі смертю або завданням шкоди здоров «ю, заподіяної однаковими товарами, що мають однакові дефекти, обмежуватиметься сумою, що не перевищує 70 млн евро.

Шкідливий вплив на здоров «я людини, тваринний І рослинний світ, навколишнє середовище багатьох сучасних продуктів І технологічних процесів виявляється лише через тривалий проміжок часу. Нерідко він виявляється лише при аналізі значної кількості схожих випадків, тобто статистичне, що надзвичайно ускладнює встановлення причинного зв «язку між тією чи Іншою діяльністю і заподіяним збитком. Західне право вирішує в цьому зв «язку проблеми, що виникають, керуючись принципом локалізації майнової відповідальності. У законодавстві передбачається дедалі істотніше скорочення терміну позовної давності з вимогою про виплату відшкодування за шкоду, заподіяну діяльністю або продукцією, що становить підвищену небезпеку. Що ж стосується компенсації потерпілим, то вона виплачується, за загальним правилом, з коштів соціального страхування, бюджетних чи інших асигнувань.

Список використаної та рекомендованої літератури Андреева О. Д. Технология бизнеса: маркетинг. — М.: ИНФРА-МНОРМА, 1997.

Беляев О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посіб. — К.: 2001. — С. 158.

Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — Москва-Лондон, 1995.

Виханский О. С. Наумов А. И. Менеджмент: человек, стратегия, организация, процесс. — М.: МГУ, 1995.

Глухое Б. В. Основы менеджмента. — Спб.: Спец. лит., 1995.

Горемыкин В. А. и др. Планирование на предприятии: Учеб. для вузов. — М.: Филинъ, 1999.

Грузинов В. П., Грибов В. Д. Экономика предприятия: Учеб. пособие для вузов. — М.: НЭП, 1996.

Дойль Питер. Менеджмент: стратегия и тактика: — С.-Петербург: Питер, 1999.

Зайцева В. В. Общая характеристика источников гражданского и торгового права капиталистических государств. — x039C., 1973. — С. 20−21.

Зивс С. Л. Развитие формы права в современных империалистических государствах. — М., 1960, — С. 108.

Зудина Л. Н. Организация управленческой работы: Учеб. пособие. — М.: ИНФРА-М, 1997.

Кейлер В. А. Экономика предприятия: Курс лекций. — М.: ИНФРА-М, 1999.

Крупка Я. Д., Литвин Б. М. Вдосконалення методики обліку інвестиційної діяльності та будівельного виробництва. — К.: Екон. думка, 1998.

Крупка Я. Д., Литвин Б. М. Інвестиційний бізнес-план. — К., 1997.

Кривцов А. С. Предпринимательство как тип хозяйствования. — X., 1995. — С. 7.

Ладанов И. Д. Практический менеджмент. — М.: «Красный Пролетарий », 1995.

Макконнелл Кэмпбелл Р., Стенли Л. Брю. Экономикс. — К.; 1993. — С. 52.

Мескон М. X. и др. Основы менеджмента: Пер. с англ. — М.: 1998.

Мочерний С. В. Економічна теорія: Посібник. — К., 2001. — С. 274.

Основы менеджмента: Учеб. пособие для вузов / Под ред. А. А. Радугина. — М.: Центр, 1998.