Радикалістські погляди «нових лівих»

РАДИКАЛІСТСЬКІ ПОГЛЯДИ «НОВИХ ЛІВИХ «

У цих доктринах відображені погляди радикально настроєних верств дрібних власників, інтелігенції, студентства. Звинувачуючи робітничий клас у втраті революційності, вони проголошують єдиною революційною силою маргінальні верстви, по суті, дрібну буржуазію. Концепціям масових рухів 60—70-х років, відомих під назвою «нові ліві «, властиві утопічність, ультраліва фразеологія, крайній ідейний еклектизм.

Теоретичні погляди «нових лівих «стосовно соціалізму можна умовно поділити на «нову ліву теорію революції «і погляди лівих радикалів на сутність і основні риси майбутнього суспільства. У працях Г. Маркузе. О. Негта. Р. Дучке, С. Кармайкла та інших наголошується на політичному насиллі, руйнуванні, запереченні. «Теорія соціалізму », визначення шляхів його побудови постають, як правило, у вигляді вказівок на те, чого при соціалізмі не повинно бути.

при повному замовчуванні таких принципових проблем, як економічна структура майбутнього суспільства, управління економічним і соціальним життям, суспільні інститути й організації, їх місце і роль у суспільстві.

Ідеологи «нових лівих «намагаються поєднати марксистське вчення про соціалізм з фрейдизмом. Особливо яскраво це виявилося в концепції Е. Фромма. Його розуміння соціалізму, що зводиться до самовдосконалення особи, «революції в собі «, близьке до релігійних принципів «очищення душі «, «боротьби з гріхом » .

Погляди «лівих радикалів «щодо соціалістичних перетворень у післяреволюційний період ще більш заплутані та еклектичні. В їхніх роздумах про майбутнє суспільства вихідною є категорія відчуження. Вважається, що його подолання — важлива мета революції. Деякі автори вважають, що відчуження є біологічною якістю людської природи. а отже, практично не може бути подолане. Обстоюється необхідність усунення будь-яких форм державного контролю над економічним і політичним життям, заміна його «самовизначенням », що повинно сприяти повному розкріпаченню індивіда. Як правило, виявляється негативне ставлення до будь-яких масових політичних організацій, замовчується питання про структуру державної влади і долю приватної власності.

У середовищі нових суспільних рухів останнім часом набула поширення концепція «лібертарного соціалізму ». Вона формується навколо центральної ідеї — індивідуальної свободи (в її індивідуалістичному розумінні). Послідовний лі-бертаризм передбачає недовір «я до будь-якої влади і авторитету, заперечення позитивної ролі держави і політичних партій. Він негативно ставиться до централізованих, ієрархічних організацій на національному і місцевому рівнях. Визнаються тільки горизонтальні суспільні зв «язки. Ідеальним вважається суспільство повністю добровільних автономних дрібних комун, вільних у своїй діяльності від плануючого центру. «Надії на прогресивний розвиток «лібертарний соціалізм «пов «язує головним чином зі стихійною діяльністю мас, з ініціативою знизу, самоорганізацією. Такі ідеї та вимоги випливають із анархо-соціалізму П.-Ж. Прудона, М. Ба-куніна, П. Кропоткіна.

Сучасний лібертаризм відрізняється від «класичного «анархо-соціалізму. Він дедалі більше спирається не на ідеологію традиційної анархічної думки, а на сучасні ідейні теорії, що віддають данину анархізмові. Так, екзистенціалізм навів нові аргументи на користь суб «єктивістського тлумачення свободи, франкфуртська школа заперечує історичну роль робітничого класу. Прихильники сучасного лібертаризму спрямовують увагу на такі соціальні проблеми, як екологічна криза, спосіб життя, розвиток та індивідуалізація особи, культура. Головна ставка робиться вже не на насилля, терор як метод розв «язання соціальних суперечностей, а на реформи, експеримент, на заміну існуючих структур іншими. В цілому сучасний «лібертарний соціалізм «виступає як випрямлений варіант анархо-соціалізму. Він здатний до взаємодії з лібералами, соціал-демократами і навіть з комуністами.