Походження, суть та вартість грошей
Якщо в черговому циклі обміну виявиться товарів менше, ніж було б в попередньому, чи в обігу виявиться зайва маса грошових знаків при тій ж масі товарів, то між грошовою й товарною масами складається нове співвідношення, в якому попит перевищуватиме пропозицію. Покупці будуть готові платити, а продавці вимагати більшу суму грошей, ніж у попередньому циклі. Грошова маса знеціниться порівняно із… Читати ще >
Походження, суть та вартість грошей (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Походження, суть та вартість грошей.
.
.
Походження грошей. Щоб дати науково достовірне тлумачення суті грошей, потрібно перш на дослідити їхні походження. На шкода, світова економічна думка не дала однозначного пояснення цого процесу.
Починаючи із Арістотеля й до 18 ст. в теорії грошей був широко розповсюджена думка, що гроші виникли внаслідок догоди між людьми чи запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарів. Таке трактування походження грошей здобуло назву раціоналістичної концепції.
Проте науковий аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками політичної економії А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом довів безпідставність раціоналістичної концепції. Адже гроші в їхні найпростіших проявах виникли на ранніх щаблях розвитку суспільства, коли ані чинник взаємної домовленості, ані державна влада просто більше не могли відігравати істотної ролі в формуванні економічних відносин, тім понад конституювати таку складну їхні форму як гроші.
Засновники класичної політичної економії дійшли висновку, що виникнення грошей зумовлено труднощами безпосереднього обміну продуктами роботи. На найнижчих щаблях економічного розвитку, коли виробники лише почали одержувати надлишки продуктів своєї роботи й хотіли їхні обміняти, зробити це було б досить складно: бажання двох суб «єктів ринку щодо обміну споживними вартостями не співпадали. Наприклад, власник шків овець хотів виміняти ними зерно, але й власнику зерна потрібна був сокира. Добре, якщо власник останньої мав потребу в шкірах овець, тоді обмін міг відбутися. У огидного разі усі троє нічого було неможливо придбати й поверталися із ринку зі своїми товарами.
Поступово учасники обіну впевнювалися до того, що серед продуктів, які обмінюються на ринку, є такий, який найчастіше питають, тобто він має найбільшу споживну вартість. Цей продукт завжди можна легко обміняти на необхідне в даний момент благо. Припустимо, що таким продуктом у даній місцевості є сіль. Якщо вона виявиться в місці обміну, то власник овечих шкір одразу обміняє їхнього на сіль, за якої потім виміняє необхідне йому зерно прямо чи опосередковано: спочатку ¾ сокиру, а й за неї ¾ зерно.
В даному випадку сіль виступає для власника шкір непросто споживною вартістю, а засобом обміну, тобто виконує найпростішу функцію грошей. З розвитком й ускладненням обміну такі продукти стають дедалі бажанішими для учасників обміну. Їх починають приймати усі в обмін на звичайні продукти, й тім самим смердоті поступово набувають нової споживної вартості ¾ властивості бути загальним товарним еквівалентом. У окремих місцевостях, де із глибокої давнини відбувався обмін, поступово виділялися свої товари в ролі загального еквіваленту. У такій ролі у різних народів виступали худорба, хутра, сіль, зерно, черепашки, метали та ін.
Стихійне закріплення за одним із товарів ролі загального еквіваленту означало по суті появу грошей в їхнього найпростішому вигляді Вони уже могли виконувати висхідні, базові грошові функції ¾ засобу вимірювання вартості та засобу обігу. Проте на цій примітивній формі розвиток грошей не зупинився.
В міру розвитку товарного виробництва, зростання продуктивності роботи, ускладнення та розширення територіальних між обміну ринок неухильно посилював вимоги до копійчаного товару. В частности, посилювалися вимоги щодо портативності, здатності легко ділитися й відновлювати потрібну форму, довготривалого зберігання фізичних якостей, високої питомої вартості та здатності тривало утримувати її на незмінному рівні та ін. Формування вказаних вимог призвело спочатку до заміни в ролі загального еквіваленту звичайних товарів першої необхідності /худорба, сіль, зерно/ товарами ¾ прикрасами /перли, черепашки, хутра тощо/, а потім цих останніх ¾ шматочками металів, спочатку звичайних /залізо, мідь/, а потім ¾ благородних /срібло, золото/.
Потреби ринку в забезпеченню ефективного обміну та його вимоги до грошей набули поступово настільки важливого значення, що відбулося розмежування природної споживної вартості копійчаного товару, як його здатності задовольняти певну потребу людини, й його специфічної споживної вартості як грошей ¾ здатності задовольняти потреби ринку в засобах обігу, зберігання вартості тощо. У цій якості грошовий товар набув здатності задовольняти будь-яку потребу людини, знеособлену абстрактну людську потребу як таку. Причому в міру актуалізації другої споживної вартості копійчаного товару послаблювався зв «язок останнього із першочерговими життєвими потребами в кінцевому рахунку взагалі передати роль грошей нематеріальному носію, що сталося в середині 20-го століття через демонетизацію золота.
Як видно із викладеного, виникнення та розвиток грошей ¾ це тривалий еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва та обміну. Таке трактування походження грошей здобуло назву еволюційної концепції. Воно є более науково достовірним й створює сприятливу базу для вияснення суті грошей З нього випливає ряд важливих в цьому відношенні висновків:
по-перше, гроші за походження ¾ це товар, але й непросто товар, а носій певних суспільних відносин, формування які зумовило виділення з широкого ряду звичайних товарів одного ¾ грошового;
по-друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного виробництва й ринку гроші сам не можуть бути застиглим, раз й назавжди даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, то й за формами існування;
по-третє, гроші не можуть бути відмінені чи змінені угодою людей чи рішенням держави до тихий пір, поки існують адекватні грошам суспільні відносини, то й не можуть бути «введені» там, де таких відносин не існує.
Визнання еволюційної концепції походження грошей не відміняє зовсім запитання про роль раціонального чинника в творенні грошей, перш на про роль держави. Завдяки своїй суспільній природі й надзвичайно важливій економічній та соціальній ролі гроші й держава існують в тісному взаємозв «язку й взаємовпливі. Тому немає підстав взагалі заперечувати роль держави в еволюції грошей. Алі ця роль не конституююча, а трансформуюча, тобто не держава створює гроші як економічне явище, але й вона може визначати та змінювати зовнішні атрибути грошей, тобто впливати на форму грошей із метою кращого пристосування їхнього до ефективного виконання суспільної ролі. Наприклад, держава надала металевим грошам форму монети, завдяки державі стала можливою заміна золотих грошей неповноцінними кредитними грішми, держава визначає номінал, форму, порядок емісії грошових знаків тощо. Алі усі ці дії держави щодо грошей не зачіпають їхнього суті, не визначають й не відміняють її, тобто мають чітко визначені межі. Якщо ж держава в своїх трансформуючих діях виходить за ці межі, наприклад, емітує такі гроші, котрі втрачають довіру до собі із боці суспільства, а отже ¾ перестають бути грішми по суті, то сама економічна дійсність почне «шукати» чи створювати более надійні гроші, зокрема вдасться до послуг іноземної валюти чи кредитних вол «язань /векселів/ надійних комерційних структур. За таких умів держава змушена якщо обмежити свій вплив на гроші вказаними межами, замінити «неякісні» гроші якісними, провівши грошову реформу, й надалі рахуватися із про «єктивною природою грошей в своїх трансформуючих діях.
Суть грошей. За своїм місцем у товарному виробництві і обміні гроші ¾ це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.
Природа грошей як загального еквіваленту визначається перш за все їхнього походженням. як було б показано вище, гроші виникли внаслідок стихійного виділення із безлічі товарів одного, найбільш придатного за своїми фізичними властивостями виконувати роль загального еквівалента. Алі і после завершення формування грошей як самостійного економічного явища носієм їхні протягом тисячоліть були товари в їхнього натурально-речовому вигляді, зокрема срібло й золото. Будучи звичайними товарами, смердоті визначали товарну природу й грошей, суспільну роль які виконували нібито за сумісництвом.
Проте не можна пояснювати товарну природу грошей лише їхні походженням чи закріпленням їхнього суспільної ролі за певним конкретним товаром. Гроші є товаром сам по собі, по своїй суті, що визначається їхні місцем у товарних відносинах. Це помітно було б уже за тихий умів, коли в ролі грошей виступали конкретні товари. Так, золото, ставши монопольним носієм грошової суті, здобуло подвійне існування ¾ як звичайний товар й як гроші. Подвійність виявлялась як у його споживній, то й в міновій вартості.
Поряд із конкретною споживною вартістю як здатністю задовольняти певні потреби людини, золото набуло загальної споживної вартості ¾ здатності задовольняти будь-які людські потреби внаслідок використання його як загального засобу обміну. Між конкретною й загальною споживною вартістю золота виникла суперечність ¾ якщо воно та застосовується у першій своїй якості, то ми не може використовуватись у другій, й навпаки.
В міру розвитку товарного виробництва неухильно загострюється ця суперечність: щоб задовольнити дедалі зростаючі потреби обігу в золоті-грошах, довелося б повністю відмовитися від використання його як конкретного товару. У такій ситуації втрачається особливе значення специфічних якостей золота як копійчаного товару, оскільки реалізувати їхні стає деділі важче.
Вирішення цієї суперечності було б знайдено на шляху ідеалізації грошей, поступового переходу загальної споживної вартості від конкретного товару-золота до простого його знаку. перший крок у цьому напрямку був зроблений у тій сфері грошових відносин, де природні властивості золота як товару найменшою мірою вимагалися, ¾ у сфері товарного обігу. Миттєвий характер функціонування грошей як засобу обігу відкрив шлях для заміщення грошей-золота грошами-знаками.
Реальна дійсність свідчить й про роздвоєння мінової вартості золота як звичайного товару й як грошей. Вартість золота як звичайного товару формується под впливом змін продуктивності суспільної роботи в золотодобуванні та змін суспільних потреб у цьому конкретному товарі. на вартість ж золота, як грошей, впливають, крім того, ще і такі фактори, як зміни суспільних потреб у грошах в всіх їхні функціях, динаміка золотих запасів, нагромаджених у попередні віки, та ін. Тому вартість золота як грошей стає менш залежною від поточних змін умів видобування золота, более сталою, ніж вартість золота як товару.
Особливо відчутно ці відмінності вартості золота як звичайного товару й грошей виявляються в обігу монет. як відомо, від тривалого обігу монети стираються, й вартість золота, що реально залишається в монеті, зменшується. Проте в обігу монети продовжували циркулювати в своїй попередній вартості, Яка залишилася лише номінально. У такій номінальній вартості монети продовжували успішно функціонувати як міра вартості й засіб обігу, тобто виконувати основні функції, котрі і конституюють явище грошей.
Подібна роздвоєність вартості золотої монети на реальну й номінальну може відбуватися й под впливом змін умів й технології видобутку золота. Таких випадках реальна вартість однойменної монети знижувалася при збереженні протягом деякого годині на ринкових відносинах її попередньої вартості як номінальної, особливо на ринках, віддалених від місць видобутку золота. Незважаючи на підвищення цін на товари в місцях його видобутку, значна частина інших товарів тривалий годину продовжує оцінюватися мірою вартості, що стала ілюзорною, застарілою. Лише згодом поступово вирівнюється номінальна вартість грошей за фактичною вартістю золота як товару. Проте поки відбудеться одне коло вирівнювання, фактична вартість може ніколи її не «наздогнати» чи ж зрівнятися із нею лише на короткий строк.
Демонетизація золота. Хоча золото почало виконувати роль грошей ще із ХIV століття до н.е. в Єгипті, Індії, Китаї, а Греції та інших країнах, проте паралельно із ним довгий годину використовувалися і інші грошові метали, перш на срібло. Лише із другої половини ХIХ ст. до середини ХХ століття золото одноосібно виконувало роль грошей. Таку відносно коротку тривалість золотого монометалізму можна пояснити тім, що тих ж сам еволюційні процеси, котрі cпричинили закріплення ролі грошей за золотом як найбільш пристосованим для цого благородним металом, зумовили неспроможність його назавжди чи навіть надовго закріпитися в цій ролі та підготувати передумови для переходу до якісно нових грошей, котрі здобули назву кредитних.
Ускладнення й розширення товарного виробництва та ринкових відносин, що охопили усі сфери людського суспільства, із одного боці, та поява могутніх неринкових /державно-монополістичних/ факторів впливу на економіку ¾ із іншого, поставили перед грошовим товаром в епоху золотого монометалізму ще более складні вимоги.
По-перше, швидко посилювалися вимоги щодо зростання обсягів відтворення копійчаного товару відповідно до інтенсивно зростаючих масштабів суспільного виробництва і обігу. Реакцією на цю вимогу було б широке запровадження в обіг розмінних на золото паперових банківських білетів, поскільки виготовлення золотих грошей було б вкрай обмежене малими запасами золота.
По-друге, постали вимоги щодо скорочення витрат на виготовлення грошей для мінімізації суспільних витрат обігу, котрі постійно зростали в міру розширення масштабів виробництва та обігу й спричиненою цим збільшення маси грошей в обігу. навіть при заміні в обігу золотих монет паперовими банкнотами, але й при збереженні розміну їхнього на золото, держави повинні були нагромаджувати великі маси золота, відволікаючи для цого значні маси суспільної праці.
По-третє, сама вартівсть грошей в нових усмовах, що вимагали активного стручання держави в економічне життя суспільства, винна був статі более гнучкою, более податливою до державних регулятивних заходів.
Вказаним вимогам не міг задовольняти жодний товар ¾ продукт людської роботи, навіть найблагородніший із металів ¾ золото. Будучи відносно м «ягким й маючи високу питому вартість, золото відчутно зношувалося в процесі обігу, що призводило до великих втрат уречевленої суспільної роботи. У зв «язку із незначним поширенням у природі видобуток золота не міг встигати за зростанням містності ринку й потреб його в грошовій масі. Вартість золота найменше піддається будь-яким змінами, оскільки на неї впливають не лише фактори, що визначають поточне виробництво, а і вартість віками нагромаджених золотих запасів. Сама матеріальна форма золота, фізичні властивості якої зробили його найбільш придатним виконувати роль грошей в попередні віки, в умовах 20-го століття виявилася нездоланною перепоною для виконнання ним цієї ролі. Вібдувся процес демонетизації золота: спочатку із обігу були вилучені золоті монети, замість них сферу обігу стали обслуговувати неповноцінні гроші, а згодом повністю зупинено обмін неповноцінних грошей на золото в будь-якій формі.
Еволюційні процеси в економіці, котрі спричинили демонетизацію золота, підготували підгрунтя для запровадження нематеріальних носіїв грошоовї суті ¾ так званих кредитних грошей. як зазначалося вище, саме золото виконувало грошову роль над своїй реальній вартості, стільки в номінальній. Поступово воно та набуло особливої споживчої вартості як загального еквіваленту, котра затулила собою його природну споживчу вартівсть Тім самим світова практика використання золотих грошей підготувала сус-пільство до сприйняття нематеріальних грошей, не заговорили українською у «язаних із золотом, як более ефективної грошової форми. На цій підставі економічна думка остаточно дійшла висновку, що гроші не адекватні золоту, що смердоті ¾ щось інше, более складне явище суспільного характеру, який не може бути виражений навіть благородними металами.
Вартість кредитних грошей. як ж формується вартість кредитних грошей, котрі не мають внутрішньої субстанціональної вартості? Її формування й функціонування відбувається под впливом тихий ж факторів, котрі в умовах золотомонетного стандарту спричинювали відхилення номінальної вартості золотих грошей від реальної. У міру заміщення в обігу золота його знаками цей розрив посилювався й навіть розмінні на золото гроші все понад виступали в їхнього номінальній, а чи не реальній вартості. З припиненням розміну банкнот на золото гроші залишилися в обігу лише в своїй номінальній вартості. По суті вон стала ірраціональною величиною, котра визначається не втіленою в грошовому товарі суспільною працею, а тім середовищем, у якому гроші функціонують[1].
Маса грошових знаків, що вступає у сферу обміну в кожному наступному циклі відтворення, ¾ величина не випадкова. Вона зумовлена насамперед сукупною міновою вартістю товарів, котрі реалізовані в попередньому циклі й вийшли до сфери споживання. Грошові знаки, залишаючись в обігу, продовжують представляти цю сукупну товарну вартість, будучи її відбитком. Це виявляється до того, що кожний власник грошей, вступаючи із ними черговий цикл обміну, розглядає їхні як конкретну реальну вартість й готовий платити за потрібен товар у не будь-яку їхні суму, а лише ту, котра забезпечить йому привласнення еквівалентної вартості.
Якщо в черговому циклі обміну виявиться товарів менше, ніж було б в попередньому, чи в обігу виявиться зайва маса грошових знаків при тій ж масі товарів, то між грошовою й товарною масами складається нове співвідношення, в якому попит перевищуватиме пропозицію. Покупці будуть готові платити, а продавці вимагати більшу суму грошей, ніж у попередньому циклі. Грошова маса знеціниться порівняно із товарною, й ціни на товари зростатимуть. Складеться новий, знижений рівень мінової вартості грошей, із якою смердоті перейдуть у наступний цикл відтворення. Якщо в обмін надійде більша маса товарів чи частина грошей якимось чином якщо вилучена із обігу, то товарна пропозиція перевищить попит, не усі товари можуть бути реалізовані й продавці змущені будуть знижувати ціни. У грошей сформується нова (підвищена) мінова вартість, із якою смердоті ввійдуть у наступний цикл обміну.
Таким чином, мінову вартість грошові знаки одержують у самому обігу й завдяки своєму функціонуванню підтримують її на певному рівні, який визначається станом економіки взагалі й кін «юнктури ринку зокрема. Тут доречн нагадати, що К. Маркс, хоч й був прихильником представницької концепції вартості нерозмінних грошових знаків, допускав можливість формування їхні мінової вартості безпосередньо в обігу, вказуючи, що золото обертається бо має цінність, паперові гроші мають цінність бо обертаються. така можливість згодом здобула широке визначення, й на її основі сформувався цілий напрям у вченні про гроші, який здобувши назву функціональної теорії вартості грошей.