Філософія буття

Розглядаючи проблему буття, філософія виходить із того, що світ існує. Філософія фіксує не просто існування світу, а більш складний зв’язок всезагального характеру: предмети та явища світу. Вони разом з усіма їхніми властивостями, особливостями існують і тим самим об'єднуються з усім тим, що є, існує у світі.

За допомогою категорії «буття» здійснюється інтеграція основних ідей, які виділяються й процесі осягнення світу «як цілого»: світ є, існує як безмежна та неминуща цілісністьприродне і духовне, інди­віди і суспільство існують у різних формахїх різне за формою існу­вання — передумова єдності світуоб'єктивна логіка існування та розвитку світу породжує сукупну реальну дійсність, яка наперед зада­на свідомості.

Всезагальні зв’язки буття проявляються через зв’язки між оди­ничними і загальними відношеннями предметів та явищ світу. Ціліс­ний світ — це всезагальна єдність, яка включає в себе різноманітну, конкретність і цілісність речей, процесів, станів, організмів, струк­тур, систем, людських індивідів та інше. За існуючою традицією їх можна назвати сущими, а світ в цілому — сущим. Кожне суще — унікальне, неповторне в його внутрішніх і зовнішніх умовах існуван­ня. Визначеність сущого характеризує місце і час його індивідуально­го буття. Умови цього буття ніколи не відтворюються знову і не зали­шаються незмінними.

Визнання унікальності кожного сущого особливо важливе для вчен­ня про людину, воно націлене на визнання в кожній людині неповторної істоти. Разом із цим пізнання та практика потребують того, щоб будь-яке одиничне явище знаходило своє місце в системі зв’яз­ків, об'єднувалось у групи, узагальнювалось у всеосяжну цілісність. Визначаючи подібність умов, способів існування одиничних сущих, філософія об'єднує їх у різноманітні групи, яким притаманна загаль­ність форм буття. Серед основних форм буття розрізняються:

1) буття речей (тіл), процесів, які у свою чергу поділяються на буття речей, процесів, стан природи, буття природи як цілогобуття речей і процесів, вироблених людиною;

2) буття людини, яке поділяється на буття людини у світі речей і специфічне людське буття;

3) буття духовного (ідеального), яке існує як індивідуальне духов­не і об'єктивне (позаіндивідуальне) духовне;

4) буття соціального, яке ділиться на індивідуальне (буття окремої людини в суспільстві та в історичному процесі) і суспільне буття.

Виділяючи головні сфери буття (природу, суспільство, свідомість),. слід враховувати, що розмаїття явищ, подій, процесів, які входять у ці сфери, об'єднані певною загальною основою.

Особливе місце в онтології посідає буття духовного та різноманіт­них форм його прояву.

Дух, душа, духовне, духовність, свідомість, ідеальне — поняття, вживані в різних значеннях і смислах в міфології, релігії, філософії.

Міфологія ототожнює дух із дією сил природи: вітру, переміщен­ня повітря, грому, блискавки тощо, а також життєвого подиху, почат­ку нижчого і вищого життя.

Релігія терміном «дух» визначає душі людей, які мають розум, волю, могутність, надприродні сили Бога.

Філософський зміст поняття «дух» по-різному тлумачиться філо­софами, зокрема, як притаманна людині здатність мислити, відчува­ти, виявляти вольові зусилля, цілепокладати та творчо діяти. Часто термін дух вживають для характеристики суспільних явищ: дух наро­ду, нації, дух солідарності тощо.