Инвестиционная політика фирмы

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Формування й оцінка інвестиційного портфелю підприємства. З врахуванням можливого залучення про «єму інвестиційних ресурсів, а також оцінки інвестиційних якостей окремих 1 про «єктів інвестування проводитися формування сукупного 1 інвестиційного портфелю підприємства. При формуванні інвестиційного! портфелю слід врахувати, що високий рівень дохідності окремих й про «єктів інвестування рідко… Читати ще >

Инвестиционная політика фирмы (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Міністерство зовнішніх економічних зв (язків й торгівлі України.

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ.

Контрольна робота із дисципліни «Міжнародний фінансовий менеджмент».

Тема: Інвестиційна політика фірми.

Слухач: Бербець В. А. група М3 2−1.

Київ, вул. Бальзака, 16-А, кв. 124.

Київ 1998.

ПЛАН.

І. Вступ.

2. Політика управління інвестиціями фірми.

3. Управління фінансовими інвестиціями.

4. Управління інноваційними інвестиціями.

5. Висновки.

6. Література.

1. Політика управління інвестиціями фірми.

Інвестиційна діяльність підприємства підпорядкована певній інвестиційній політиці, розробленій підприємством в складі його фінансової стратегії (для інституційних інвесторів — інвестиційних компаній, інвестиційних фондів й т.п. — вона розробляється як самостійна інвестиційна стратегія). Основною ціллю інвестиційної політики є забезпечення найефективніших шляхів розширення активів підприємства із позицій перспектив його розвитку й збільшення його ринкової вартості. З врахуванням цієї цілі зміст політики управління інвестиціями підприємства можна сформулювати наступним чином: інвестиційна політика представляє собою частину загальної фінансової стратегії підприємства, котра заключається у виборі й реалізації найефективніших шляхів розширення про «єму його активів для забезпечення основних напрямків його розвитку. Інвестиційна політика підприємства передбачає: 1. Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності з стратегією його економічного розвитку. Розробка напрямків інвестиційної діяльності підприємства базується на стратегії його економічного розвитку в майбутньому періоді й покликана вирішувати наступні задачі:

• визначення співвідношення різних форм інвестування на окремих етапах перспективного періоду. Форми інвестування визначаються функціональною направленістю діяльності підприємства, його розмірами, стадією його життєвого циклу й поруч інших умов;

• визначення галузевої направленості інвестиційної діяльності. Ця завдання вирішується для підприємств, що здійснюють багатогалузеву господарську діяльність;

• визначення регіональної направленості інвестиційної діяльності. Така завдання вирішується підприємствами із регіональною диверсифікацією діяльності. Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності з стратегією його економічного розвитку дозволяє визначити пріоритетні ЦІЛІ 1 задачі ЦІЄЇ ДІЯЛЬНОСТІ по окремих етапах майбутнього періоду.

2. Дослідження й врахування умів зовнішнього інвестиційного середовища й кін «юнктури інвестиційного ринку. У процесі такого дослідження вивчаються правові умови інвестиційної діяльності в цілому й в розрізі окремих форм інвестиційної діяльності («інвестиційний клімат »); аналізується поточна кін «юнктура інвестиційного ринку й фактори, що визначають її; прогнозується найближча кін «юнктура інвестиційного ринку в розрізі окремих його сегментів, заговорили українською у «язаних із діяльністю підприємства.

3. Пошук окремих про «єктів інвестування й оцінка їхнього відповідності напрямкам інвестиційної діяльності підприємства. У процесі реалізації цого напрямі інвестиційної політики вивчається поточна пропозиція на інвестиційному ринку, відбираються для вивчення окремі інвестиційні проекти й фінансові інструменти, що найповніше відповідають напрямкам інвестиційної діяльності підприємства для оновлення складу діючих її видів; проводитися детальна експертиза відібраних про «єктів інвестування.

4. Забезпечення високої ефективності інвестицій. Відібрані на попередньому етапі про «єкти інвестування аналізуються із позиції їхні економічної ефективності. При цьому для шкірного про «єкту інвестування використовується конкретна методика оцінки ефективності. За результатами оцінки проводитися ранжирування окремих інвестиційних проектів й фінансових інструментів інвестування за критерієм їхні ефективності (дохідності). При інших рівних умовах відбираються для реалізації тих про «єкти інвестування, котрі забезпечують найбільшу ефективність. 5. Забезпечення мінімізації фінансових ризиків, заговорили українською у «язаних із інвестиційною діяльністю. У процесі реалізації цого напрямі інвестиційної політики повинні бути в першу чергу оцінені ризики, властиві кожному конкретному про «єкту інвестування. За результатами оцінки проводитися ранжирування окремих про «єктів інвестування по рівню їхнього ризиків й відбираються для реалізації тих із них, котрі при інших рівних умовах забезпечують мінімізацію інвестиційних ризиків.

Поряд із ризиками окремих про «єктів інвестування оцінюються фінансові ризики, заговорили українською у «язані із інвестиційною діяльністю в цілому. Ця діяльність заговорили українською у «язана із відволіканням фінансових засобів великі розмірах й, як правило, на тривалий період, що може призвести до зниження рівня платоспроможності підприємства по поточних господарських операціях. Крім того, фінансування окремих інвестиційних проектів здійснюється часто за рахунок значного залучення позичкового капіталу, що може призвести до зниження рівня фінансової стійкості підприємства в довгостроковому періоді. Тому в процесі формування інвестиційної політики слід завчасно прогнозувати, як вплинуть фінансові ризики, заговорили українською у «язані із інвестиційною діяльністю, на дохідність, платоспроможність й фінансову стійкість підприємства.

6. Забезпечення ліквідності інвестицій. Здійснюючи інвестиційну діяльність слід передбачати, що з суттєвих змін зовнішнього середовища, кін «юнктури інвестиційного ринку чи стратегії розвитку підприємства в майбутньому періоді по окремих про «єктах інвестування може різко знизитися очікувана дохідність, підвищитися рівень ризиків, знизитися значення інших показників їхнього інвестиційної привабливості для підприємства. Це якщо вимагати прийняття рішення про своєчасний вихід із окремих інвестиційних програм й реінвестування капіталу. З цією ціллю по кожному про «єкту інвестування винен бути оцінений ступінь його майбутньої ліквідності. За результатами оцінки проводитися ранжирування окремих інвестиційних проектів й фінансових інструментів інвестування по критерію їхнього ліквідності. При інших рівних умовах відбираються для реалізації тих із них, котрі мають найбільшу ліквідність.

7. Визначення необхідного про «єму інвестиційних ресурсів й оптимізація структури їхні джерел. Всі напрями й форми інвестиційної діяльності підприємства здійснюються за рахунок інвестиційних ресурсів, що формуються ним. Інвестиційні ресурси представляють собою усі види грошових й інших активів, що залучаються для здійснення вкладів в про «єкти інвестування. У процесі реалізації цого напрямі інвестиційної політики підприємства прогнозується загальна потреба в інвестиційних ресурсах, необходимых для здійснення інвестиційної діяльності в передбачуваних про «ємах; визначається можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних фінансових джерел; виходячи із ситуації на грошовому ринку визначається доцільність залучення для інвестиційної діяльності позичкового капіталу. У процесі оптимізації структури джерел інвестиційних ресурсів забезпечується раціональне співвідношення власних й залучених фінансових засобів, а також диверсифікація залучених джерел фінансування інвестицій по окремих кредиторів «потоках майбутніх платежів із ціллю попередження зниження фінансової стійкості й платоспроможності підприємства в майбутньому періоді.

8. Формування й оцінка інвестиційного портфелю підприємства. З врахуванням можливого залучення про «єму інвестиційних ресурсів, а також оцінки інвестиційних якостей окремих 1 про «єктів інвестування проводитися формування сукупного 1 інвестиційного портфелю підприємства. При формуванні інвестиційного! портфелю слід врахувати, що високий рівень дохідності окремих й про «єктів інвестування рідко супроводжується мінімальним рівнем їхнього 1 інвестиційних ризиків й високим ступенем ліквідності. Тому в процесі формування інвестиційного портфелю визначаються принципи його й формування із врахуванням фінансового менталітету керівництва, а потім кожен про «єкт інвестування, який відбирається в нього, оптимізується по співвідношенню рівня дохідності, інвестиційного й ризику й ліквідності. На заключному етапі формування інвестиційного 1 портфелю проводитися його оцінка й оптимізація по перерахованих критеріях в цілому. Сформований інвестиційний портфель розглядається як сукупність інвестиційних програм, що реалізуються в майбутньому періоді.

9. Забезпечення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм. Намічені до реалізації інвестиційні програми повинні бути виконані якнайшвидше виходячи із наступних міркувань: перш на, високі темпи реалізації кожної інвестиційної програми сприяють прискоренню економічного розвитку підприємства в цілому; крім того, чим швидше реалізується інвестиційна програма, тім швидше починає формуватися додатковий грошовий потік у вигляді прибутку й амортизаційних відрахувань; прискорення реалізації інвестиційних програм скорочує терміни використання позичкового капіталу; нарешті, швидка реалізація інвестиційних програм сприяє зниженню інвестиційних ризиків, заговорили українською у «язаних із несприятливою зміною кін «юнктури інвестиційного ринку, погіршенням інвестиційного клімату в цілому.

У процесі формування інвестиційної політики підприємства, як правило, виділяють три основні напрямки:

1) реальні інвестиції;

2)фінансові інвестиції;

3)інноваційні інвестиції.

Реальні інвестиції є в даний годину основним напрямком інвестиційної діяльності підприємства. Вони представляють собою вкладення засобів в реальні матеріальні активи, в основному в оновлення основних фондів підприємства.

Фінансові інвестиції представляють собою вкладення засобів підприємства на термін понад самого різні грошові й фондові інструменти інвестування, серед які найбільш значну частку займають вкладення засобів у цінні папери.

Інноваційні інвестиції представляють собою вкладення засобів в нематеріальні активи, що забезпечують впровадження сучасних наукових досягнень в практику діяльності підприємства.

Специфіка різних форм інвестиції визначає особливості управління ними, котрі вимагають спеціального розгляду.

2. УПРАВЛІННЯ РЕАЛЬНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ.

Реальні вклади підприємства здійснюються в наступних основних формах:

1) Аридбання цілісних майнових комплексів;

2)нове будівництво;

3) реконструкція;

4) модернізація;

5) придбання окремих матеріальних активів.

Придбання цілісних майнових комплексів представляє собою інвестиційну операцію, що забезпечує виробничу чи регіональну диверсифікацію діяльності. У зв «язку з здійснюваним процесом приватизації, а також із банкрутством окремих підприємств придбання цілісних майнових комплексів одержує все більший розвиток.

Нове будівництво представляє собою інвестиційну операцію, заговорили українською у «язану із будівництвом нового про «єкту з закінченим технологічним циклом по спеціально розробленому чи типового проекту на спеціально відведених територіях. До нового будівництва підприємство звертається, як правило, при галузевій чи регіональній диверсифікації своєї діяльності.

Реконструкція представляє собою інвестиційну операцію, заговорили українською у «язану із переобладнанням діючих виробничих потужностей, направленим на вдосконалення виробництва й підвищення його техніко-економічного рівня на основі науковотехнічних досягнень. Воно здійснюється у відповідності із комплексним планом реконструкції підприємства із ціллю збільшення виробничих потужностей, покращання якості й заміни номенклатури продукції, покращання умів роботи й охорони навколишнього середовища. У процесі реконструкції може здійснюватися розширення окремих будівель й споруд; будівництво нових будівель й споруд того ж призначення на зміну ліквідованих на територї діючого підприємства, подальша експлуатація які із технічних чи економічних причин визнана недоцільною.

Модернізація представляє собою інвестиційну операцію, заговорили українською у «язану з вдосконаленням й приведенням основних виробничих фондів до лав, що відповідає сучасному техніко-економічному рівню виробництва шляхом впровадження конструктивних змін, заміни вузлів й деталей, встановлення обладнання для механізації й автоматизації виробничих операцій.

Придбання окремих матеріальних активів представляє собою інвестиційну операцію, заговорили українською у «язану із оновленням (в зв «язку з фізичним зношенням) чи збільшенням чисельності (в зв «язку із зростанням про «єму діяльності) окремих видів матеріальних засобів чи предметів праці.

Серед перерахованих форм реальних інвестицій найбільш масштабними є Перші чотири форми, що розглядаються як реальні інвестиційні проекти. Підготовка таких інвестиційних проектів до реалізації вимагає попередньої розробки їхні бізнес-планів. Бізнес-план представляє собою стандартний для більшості країн із розвинутою економікою документ, в якому детально обґрунтовується концепція призначеного для реалізації реального інвестиційного проекту й приводяться основні його характеристики.

Розробку й викладення бізнес-плану підпорядковано логічній структурі. Типова структура бізнес-плану інвестиційного проекту складається із наступних розділів:

1. Резюме (чи коротка характеристика інвестиційного проекту). Воно складається после того, як концепція проекту, його обгрунтування й форми реалізації уже чітко визначені. У резюме, яку носити короткий характер, викладаються концепція проекту, перспективність й найдоцільніші форми його реалізації, ступінь розробки проекту, необхідна сума інвестиційних ресурсів й проектований період окупності інвестицій.

2. Характеристика галузі, в якій реалізується інвестиційний проект. Ця характеристика дозволяє в найбільш загальному вигляді розглянути вплив зовнішнього середовища на перспективність й ефективність розвитку даного інвестиційного проекту.

З. Характеристика продукту. У цьому розділі розглядаються відмінні особливості й привабливість продукту для споживачів, його достойності й переваги в порівнянні із продуктами, уже представленими на ринку.

4. Розміщення, про «єкту. Воно дозволяє потенційному інвестору оцінити інвестиційну привабливість даного регіону, розглянути потенційні переваги його конкретного місцезнаходження із позиції наближеності до факторів виробництва (сировини, енергоресурсів, кадрового потенціалу) й до ринків збуту продукції.

5. Аналіз ринку. Він охоплює не лише поточний, але й й й прогнозований стан ринку даного продукту. Обгрунтованість з висновками «даного розділу суттєво впливає на запланований про «єм виробництва продукту, рівень цін й суму доходів, а отже визначає базу розробки • наступних розділів бізнесплану.

6. Запланований про «єм й структура виробництва продукту. У цьому розділі приводяться результати розрахунку загального про «єму; й асортиментної структури виробництва продукту на п «ятирічний період.

7. Забезпеченість випуску продукту основними чинниками виробництва (сировинними ресурсами, матеріальними, енергетичними ресурсами, сучасними технічними засобами й технологіями, кадрами відповідної кваліфікації й т.п.). Показники цого розділу дозволяють визначити реальність запланованого про «єму випуску продукту.

8. Стратегія маркетингу. Вона розробляється як самостійний розділ бізнес-плану в наступних випадках: при виході на ринок із принципово новим виглядом продукту; при проникненні на інші регіональні ринки; при високому рівні конкуренції на відповідному товарному ринку.

9. Фінансовий план. Він є найважливішим розділом бізнес-плану із позиції фінансового менеджменту. У ньому відображаються графік потоку інвестицій по окремих етапах їхнього здійснення; план доходів й витрат, заговорили українською у «язаних із експлуатацією інвестиційного про «єкту; джерела формування інвестиційних ресурсів; розрахунок ефективності вкладення капіталу. 10. Оцінка ризиків й форми їхні страхування. Така оцінка проводитися в розрізі окремих видів інвестиційних ризиків, серед які особлива увага приділяється ризикам невиходу на заплановані про «єми виробництва, розміри доходів й прибутку, рівень ефективності інвестицій. У відповідності із оцінкою рівня окремих ризиків в бізнес-плані викладаються пропозиції по формах найефективнішого їхнього страхування. У цьому ж розділі розглядаються, як правило, можливі форми виходу із інвестиційного проекту на будь-якій стадії його реалізації, якщо фактичний рівень ризиків значно переважить розрахований й суттєво вплине на майбутню ефективність даного інвестиційного проекту, мероприятия.

11. Управління реалізацією інвестиційного проекту. У цьому розділі розглядаються основні міроприємства по реалізації проекту на стадії його будівництва й експлуатації, вимоги до підрядника (субпідрядника), організаційна структура управління.

При очікуваній участі іноземних інвесторів у реалізації проекту бізнесплан розробляється у відповідності із вимогами ЮНІДО. Розробка бізнес-планів може бути здійснена із допомогою спеціальних комп «ютерних програм.

Розроблений бізнес-план дає можливість підприємствуініціатору інвестиційного проекту й очікуваним інвесторам всесторонньо оцінити доцільність його реалізації й очікувану ефективність.

Для очікуваної ефективності інвестиційних проектів в сучасній практиці фінансового менеджменту використовуються наступні основні показники: чистий приведень дохід; індекс дохідності; період окупності; внутрішня норма дохідності. Для їхні розрахунку використовується показник чистого копійчаного потоку, що формується як сума чистого прибутку й амортизаційних відрахувань в процесі експлуатації інвестиційного проекту.

Чистий приведень дохід дозволяє одержати найбільш узагальнену характеристику результату інвестування, тобто його кінцевий ефект в абсолютній сумі. Під чистимо приведеним доходом розуміють різницю між приведеними до теперішньої вартості (шляхом дисконтування) сумою чистого копійчаного потоку за період експлуатації інвестиційного проекту й сумою інвестованих в його реалізацію засобів. Розрахунок цого показника здійснюється за формулою:

ЧПД=ДП-ІС, де ЧПД — чистий приведень доход;

ДП — сума чистого копійчаного потоку (в теперішній вартості) за весь період експлуатації інвестиційного проекту (до початку нових інвестицій в нього). Якщо повний період експлуатації до початку нового інвестування в даний про «єкт визначити складно, його приймають в розрахунках в розмірі 5 років (це середній період амортизації обладнання, после чого воно та підлягає заміні);

ІС — сума інвестиційних засобів, що направляються на реалізацію інвестиційного проекту.

Використовувана дисконтна ставка при розрахунку цого показника диференціюється із врахуванням рівнів ризику й ліквідності.

Характеризуючи показник «чистий приведень дохід », слід відмітити, що він може бути використаний задля порівняльної оцінки ефективності інвестиційних проектів, але й й як критерій доцільності їхні реалізації. Інвестиційний проект, по якому показник чистого приведеного прибутку є від «ємною величиною чи дорівнює нулю, винен бути відхилений, так як він не принесе інвестору додатковий дохід на вкладений капітал. Інвестиційні проекти із позитивним значенням показника чистого приведеного прибутку дозволяють збільшити капітал інвестора.

Індекс дохідності в методичному відношенні нагадує оцінку по показнику «коефіцієнт ефективності капітальних вкладень ». разом із тім за економічним змістом це зовсім інший показник, це у якості прибутку від інвестицій виступає чистий грошовий потік. Крім того, майбутній дохід від інвестицій (грошовий потік) наводитися в процесі оцінки до теперішньої вартості. Розрахунок індексу дохідності здійснюється по формулі:

ДП.

ІД= ————;

ІС де ІД — індекс дохідності по інвестиційному проекту;

ДП — сума чистого копійчаного потоку в теперішній вартості;

ІС — сума інвестиційних засобів, що направляються на реалізацію інвестиційного проекту (при різному часі вкладень також приведено до теперішньої вартості).

Показник «індекс дохідності «також може бути використаний не лише для порівняльної оцінки, але й й в якості критеріального при прийнятті інвестиційного проекту до реалізації. Якщо значення індексу дохідності менше одиниці чи дорівнює їй, проект винен бути відхилений в зв «язку із тім, що він не принесе додаткового прибутку інвестору. Іншими словами, до реалізації можуть бути прийняті інвестиційні проекти лише з значенням показника індексу дохідності вище одиниці.

Період окупності є одним із найпоширеніших показників оцінки ефективності інвестицій. На відміну від використовуваного в нашій практиці показника «термін окупності капітальних вкладень », він також базується не на прибутку, але в грошовому потоці із приведенням інвестованих засобів й суми копійчаного потоку до теперішньої вартості. Розрахунок цого показника здійснюється по формулі:

ІС.

ПО =——————-;

ДПп.

Де ПО — період окупності вложенных засобів по інвестиційному проекту;

ІС — сума інвестиційних засобів, направлених на реалізацію інвестиційного проекту (при різному часі вкладень приведено до теперішньої вартості);

ДПц — середня сума чистого копійчаного потоку (в теперішній вартості) в періоді. При короткострокових вклади цей період приймається за.

1 місяць, а при довгострокових — за 1 рік.

Характеризуючи показник «період окупності «, слід звернути увагу тих, що він може бути використаний для оцінки не лише ефективності інвестицій, але й й рівня інвестиційних ризиків, заговорили українською у «язаних із ліквідністю (чим триваліший термін реалізації проекту до повної його окупності, тім вище рівень інвестиційних ризиків).

Внутрішня норма дохідності є найскладнішим й зовсім новим нам показником із позиції механізму його розрахунку. Він характеризує рівень дохідності конкретного інвестиційного проекту, що виражається дисконтною ставкою, по якій майбутня вартість копійчаного потоку від інвестицій наводитися до теперішньої вартості інвестованих засобів. Внутрішню норму дохідності можна охарактеризувати й як дисконтну ставку, при якій чистий приведень дохід у процесі дисконтування якщо приведень нанівець. Розрахунок цого показника здійснюється по формулі:

ДПпн.

ВНД= ——————;

ІРpн.

де ВНД — внутрішня норма доходності;

ДПпн — теперішня вартість чистого копійчаного потоку по реальному інвестиційному проекту;

ГРрн — теперішня вартість інвестиційних ресурсів; п — число років, за котрі дисконтується вартість.

Характеризуючи показник «внутрішня норма дохідності «, слід відмітити, що він найприйнятніший для порівняльної оцінки. При цьому порівняльна оцінка може здійснюватися над рамках інвестиційних проектів, що розглядаються, але й й в более широкому діапазоні (наприклад, порівняння внутрішньої норми дохідності по інвестиційному проекту із рівнем рентабельності використовуваних активів в процесі поточної господарської діяльності підприємства й т.п.).

Всі розглянуті вище показники знаходяться між собою в тісному взаємозв «язку. Тому при оцінці ефективності реальних інвестицій їхні слід розглядати в комплексі.

Відібрані в процесі попереднього розгляду бізнес-планів інвестиційні проекти підлягають более детальній поглибленій оцінці. З позиції фінансового менеджменту особливу роль грає оцінка й порівняння інвестиційних проектів по трьох основних критеріях:

1) рівню ефективності;

2)рівню фінансових ризиків;

3) рівню ліквідності.

1. Оцінка й порівняння відібраних інвестиційних проектів по критерію ефективності грає найбільш суттєву роль при формуванні інвестиційного портфелю в зв «язку із високою значущістю цого чиннику в забезпеченню високих кінцевих результатів фінансової діяльності. У цих цілях по результатах розрахунку показників ефективності окремих проектів розробляється наступна порівняльна таблиця (див. таблицю 1).

При складанні даних порівняльної таблиці значення окремих показників ефективності приводяться в співставлюваних для всіх проектів одиницях виміру, а рангова значущість показників формується на регресивній основі.

Узагальнена оцінка інвестиційних проектів по критерію ефективності здійснюється двома методами:

• на основі суми рангової значущості всіх чотирьох розглядуваних показників (в цих цілях по кожному інвестиційному проекту сумуються значення колонок 3,5,7 й 9 таблиці 1);

• на основі того показника ефективності інвестицій, якому підприємство віддає пріоритет (решта показників служать для допоміжної оцінки).

Вибраний для узагальненої оцінки показник ефективності інвестиційних проектів розглядається в якості критеріального. По значеннях цого критеріального показника будується ранжирований графік розглядуваних інвестиційних проектів.

2. Оцінка й порівняння відібраних інвестиційних проектів по критерію фінансових ризиків. Спочатку по кожному проекту розглядаються конкретні значення показників його ризику. Так як основним виглядом ризику по реальних фінансових проектах є ризик неодержання доходів в процесі експлуатації, про «єктом оцінки ризику є прогнозований чистий грошовий потік. Показниками оцінки ризику неодержання прогнозованого чистого копійчаного потоку є середньоквадратичне відхилення чи коефіцієнт варіації (в окремих випадках може бути використана бальна експертна оцінка ризику).

Потім по вибраному в якості критеріального показника оцінки інвестиційних ризиків проводитися ранжирування окремих проектів по рівню безпеки вкладів (для цого може бути використана форма, аналогічна приведеній в таблиці 1). При ранжируванні рангова значущість «одиниця «(1) присвоюється інвестиційному проекту із найбільшим рівнем безпеки вкладів (найменшим значенням рівня ризику).

І нарешті, побудувавши графік проводитися відбір проектів в інвестиційний портфель, виходячи із критерію ризику.

3. Оцінка й порівняння відібраних інвестиційних проектів по критерію ліквідності здійснюється, як правило, на основі показника періоду, інвестування до початку експлуатації про «єкту. При цьому виходять із того, що реалізований інвестиційний проект, що приносити реальний чистий грошовий потік, може бути проданий у відносно коротший термін, ніж про «єкт незавершений.

Кінцевий відбір інвестиційних проектів у портфель, що формується, здійснюється із врахуванням взаємозв «язку всіх й розглянутих критеріїв. Якщо тієї чи інший критерій є пріоритетною І ціллю формування портфелю (висока ефективність, низький рівень фінансових ризиків й т.п.), то необхідність в подальшій оптимізації портфеля реальних інвестицій не виникає. Якщо ж передбачається збалансованість окремих цілей інвестування, то портфель оптимізується по критеріях дохідності й ризиків чи дохідності й ліквідності.

Кінцево сформований портфель реальних інвестиційних проектів представляється по формі, приведеній в таблиці 2.

Таблиць № 2.

Кінцеві показники, розраховані по портфелю реальних інвестиційних проектів (колонки 3, 4, 5), служать для загальної його оцінки й порівняння із аналогічними показниками інших видів інвестиційної діяльності підприємства.

3. Управління фінансовими інвестиціями.

Фінансові інвестиції підприємства здійснюються в наступних основних формах:

1) вклади в статутні фонди спільних підприємств;

2)вклади в доходні інструменти копійчаного ринку (депозитні вклади в комерційних банках);

3) вклади в доходні інструменти фондового ринку (акції, й облігації, інвестиційні сертифікати й інші) .Направленість фінансових інвестицій багатьох підприємств останнім годиною все понад орієнтується на фондовий ринок. Різні інструменти фондового ринку складають тепер приблизно 90% в загальному про «ємі фінансових інвестицій підприємств.

Різноманітність інструментів фондового ринку визначає необхідність оцінки їхнього інвестиційних якостей. У процесі такої оцінки повинні бути враховані особливості випуску й обігу окремих видів цінних паперів, рівень їхнього дохідності й ризику, ступінь ліквідності й інші фактори. Розглянемо методи оцінки інвестиційних якостей основних фондових інструментів, що використовуються при формуванні портфеля фінансових інвестицій підприємства.

1. Акція представляє собою цінний папір без встановленого терміну обігу, який свідчить про дольову доля в статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в цьому акціонерному товаристві й декларація про доля в управлінні ним, дає право її власнику на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, але в доля в розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Предметом вільного поширення й оцінки інвестиційних якостей є звичайні акції. Така комплексна оцінка здійснюється по наступних параметрах:

• оцінка галузі, в якій здійснює свою діяльність емітент. У процесі такої оцінки визначається стадія життєвого циклу галузі; її роль структурній перебудові економіки, середній рівень рентабельності підприємств галузі, а також рівень оподаткування прибутку;

• оцінка основних показників господарської діяльності й фінансового стану емітента. Така оцінка базується на звітних даних про діяльність емітента;

• оцінка характеру обігу акції на фондового ринку. Така оцінка заговорили українською у «язана із показниками її ринкової котирування й ліквідності;

• оцінка умів емісії акції. Предметом такої оцінки є: цілі емісії, умови й періодичність виплати дивідентів, ступінь участі окремих держателів акцій в управлінні й інші;

• оцінка поточної ринкової вартості акції,.

• оцінка рівня ризику. Вона основується на варіації рівня дивідентів по акції за ряд попередніх періодів.

2. Облігація представляє собою цінний папір, що свідчить про внесення її власником грошових засобів й підтверджує вол «язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цого цінного паперу в передбачений в ній термін із виплатою фіксованого відсотку (якщо інше не передбачене умовами випуску).

Комплексна оцінка інвестиційних якостей облігації здійснюється по наступних параметрах:

• оцінка інвестиційної привабливості регіонів (по облігаціях внутрішніх місцевих займів);

• оцінка фінансової стійкості й платоспроможності підприємства-емітента (по облігаціях підприємств);

• оцінка характеру обігу облігації на фондового ринку. У процесі оцінки визначаються про «єми обігу й рівень її ліквідності;

• оцінка умів емісії облігації. Вона передбачає вивчення цілей її випуску й умів придбання, періодичність виплати відсотка й його ставки, умів погашення основної суми боргу (принципала);

• оцінка поточної ринкової вартості облігації,.

• оцінка рівня ризику. Вона здійснюється по рівню платоспроможності й фінансової стійкості емітента.

3. Ощадний сертифікат представляє собою письмове свідоцтво банку про депонування грошових засобів, яку підтверджує право вкладника на одержання после закінчення встановленого терміну депозиту й процентів по ньому.

Комплексна оцінка інвестиційних якостей ощадних сертифікатів здійснюється по наступних параметрах:

• оцінка надійності банків-емітентів. Така оцінка передбачає використання ряду абсолютних й відносних показників, таких як сума активів банку, розмір його капіталу, сума прийнятих депозитів й виданих кредитів, розмір балансового прибутку, а також ряд спеціальних оціночних коефіцієнтів;

• оцінка характеру обігу ощадного сертифікату на фондового ринку,.

• оцінка умів емісії ощадного сертифікату,.

• оцінка поточної ринкової вартості ощадного сертифікату,.

• оцінка рівня ризику.

З врахуванням оцінки інвестиційних якостей окремих цінних паперів проводитися формування їхні портфеля. Воно здійснюється после того, як визначені пріоритетні цілі його формування й оптимізовані пропорції між реальними й фінансовими інвестиціями.

При відборі у портфель, що формується, цінних паперів окремих їхнього видів враховуються наступні основні фактори:

1. Тип інвестиційного портфелю, що формується у відповідності із його ціллю. У процесі типізації інвестиційних портфелів розглядаються три основних їхні типи: портфель зростанню; портфель прибутку; консервативний портфель. Виходячи із цілей формування портфелю на основі оцінки співвідношення дохідності й ризику й диференційованих норм поточної дохідності здійснюється відбір цінних паперів, що відповідають типу вибраного портфелю.

2. Необхідність диверсифікації фондових інструментів портфеля. Така диверсифікація може носити галузевий й регіональний характер, а також за різних емітентах однієї галузі.

3. Необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля. То в багатьох випадках ціллю формування портфеля цінних паперів є забезпечення захисту накопичених інвестиційних ресурсів від інфляції із ціллю наступного їхнього реінвестування в реальні інвестиційні проекти, забезпеченню ліквідності цого портфеля наперед винна бути приділена достатня увага.

4. Необхідність забезпечення участі в управлінні акціонерними компаніями. Хоча законодавством забезпечена можливість участі в прийнятті рішень на акціонерних зборах будь-якого акціонера, більшість акціонерних компаній обумовлюють таку доля володінням певного пакету акцій. Підбираючи в портфель акції таких емітентів, слід формувати відповідний їхні пакет, що забезпечує «доля в роботі акціонерних зборів й прийнятті відповідних 1 управлінських рішень.

5. Розмір оплати комісійних послуг по придбанню й реалізації фондових активів. У залежності від числа попередників,! рівня ліквідності, про «єму фондових угод й ряду інших факторів може; суттєво коливатися розмір комісійних послуг по операціях із окремими цінними паперами. Так як цей показник впливає на рівень їхні дохідності для інвестора, він винен бути врахований при формуванні портфелю.

Сформований із врахуванням викладених факторів портфель іонних паперів винен бути оцінений в сукупності по критеріях дохідності, ризику й ліквідності, у тому, щоб впевнитись до того, що він по своїх параметрах відповідає типу портфеля, який визначений цілями його формування. При необхідності посилення ціленаправленості портфеля по окремих критеріях в нього вносяться необхідні корективи.

Сформований портфель цінних паперів складається по формі, аналогічній раніше приведеній в таблиці 2.

Кінцеві оціночні показники портфеля цінних паперів порівнюються по показниках капіталоємкості, рівня дохідності, рівня ризику й рівня ліквідності із раніше сформованим портфелем реальних інвестиційних проектів.

4. Управління інноваційними інвестиціями.

Стратегія розвитку підприємства винна передбачати ефективного управління процесом впровадження сучасних наукових досягнень в практику господарювання, яку реалізується шляхом його інноваційної діяльності. У умовах ринкової економіки інноваційна діяльність перетворюється до одного із ключових факторів забезпечення високої конкурентоздатності підприємства й зростанню кінцевих фінансових результатів його діяльності.

У найбільш загальному вигляді поняття інноваційної діяльності можна «охарактеризувати як процес нового прикладення наукових, технічних й технологічних знань в цілях досягнення комерційного успіху. Ефективність цого процесу в значній мірі визначається про «ємом й видами інноваційних інвестицій підприємства. Інноваційні інвестиції здійснюються в двох основних формах:

1) шляхом придбання готової науково-технічної продукції;

2)шляхом розробки нової науково-технічної продукції.

1. Інноваційні інвестиції в формі придбання готової науково-технічної продукції мають наступні види:

• придбання патентів на наукові відкриття, винаходи, промислові зразки й товарні знаки;

• придбання «ноу-хау ». Воно представляє собою сукупність технічних, технологічних, комерційних й інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, виробничого досвіду, необходимых для організації тої чи іншої виробничої діяльності, але й не запатентованих.

Придбання патентів й «ноу-хау «здійснюється на основі ліцензійних угод.

2. Інноваційні інвестиції у формі розробки нової науково-технічної продукції мають наступні види:

(розробка нової науково-технічної продукції у межах самого підприємства. У цьому випадку фінансові засоби інвестуються у відповідний про «єкт інновацій (нематеріальних активів), що створюється на даному підприємстві із можливою участю третіх осіб;

• розробка нової науково-технічної продукції сторонніми організаціями на замовлення підприємства. У найбільш узагальненому вигляді цей напрямок носити назву «інжиніринг ». Він представляє собою комплекс робіт по проведенню науково-дослідних й конструкторських робіт із ціллю розробки рекомендацій по вдосконаленню організації виробництва й управління, техніки й технології, форм реалізації готової продукції й надання послуг.

Результати розробки нової науково-технічної продукції як при першій, то й при другій формі цого виду інноваційних інвестицій оформляються звітами про науково-дослідну роботу, комплектами технологічної й конструкторської документації, методичними рекомендаціями, описами комп «ютерних програм й т.п.

Процес управління інноваційними інвестиціями в розглянутих видах й формах охоплює наступні основні напрямки:

1. Формування загальної потреби в інноваційних інвестиціях в плановому періоді виходить із необхідності використання окремих їхні видів у відповідності із вибраною інноваційною стратегією підприємства.

Розрізняють наступні чотири типи інноваційної стратегії підприємства, котрі визначають про «єм й види інноваційних інвестицій: і.

• «Усі нове — сам ». Цей тип інноваційної стратегії заговорили українською у «язаний із діяльністю підприємств, котрі сам розробляють й першими впроваджують інновації.

• «Швидкий другий ». Суть цого типу інноваційної стратегії заключається до того, що підприємство, не претендуючи на й самостійну розробку чи пріоритет у впровадженні інновацій, І тім не менш уважно спостерігає за інноваційною діяльністю своїх конкурентів й швидко підхоплює та реалізує здійснені ними інновації, «прив «язуючи «їхнього до специфіки своєї виробничої І діяльності.

• «Відставання із мінімальними витратами ». Цей тип інноваційної стратегії також заключається до того, що підприємство свідомо не здійснює розробку власними силами нової науково-технічної продукції, а чекає її появи на ринку. Однак у випадку успіху інноваційної діяльності якогось «ризикового «підприємства, старається використати основні види цієї продукції й технології в своїй діяльності. На відміну від стратегії іншого типу, де головним принципом є швидкість впровадження інновації, що появилася, цей тип стратегії й побудований на принципі впровадження інновації із найменшою сумою інвестованого капіталу.

• «Заповнення прогалин ». У основі цого типу інноваційної стратегії лежить реалізація не кардинальних інновацій, що вимагають суттєвої перебудови виробничо-технологічного чи господарського процесу, а лише окремих їхні елементів, що не вимагають ані значного про «єму інвестицій, ані швидкої їхнього реалізації. Цей тип інноваційної стратегії є найменш ефективним, але й самим дешевим із позиції про «єму інвестованого капіталу. На практиці рідко зустрічаються випадки, коли підприємство протягом тривалого періоду незмінне притримується одної і тої ж інноваційної стратегії. Зміна стадії життєвого циклу підприємства чи кін «юнктури ринку можуть призвести до зміни інноваційної стратегії чи її диверсифікації по окремих напрямках діяльності чи видах продукції.

2. Вибір й оцінка вартості про «єктів інноваційних інвестицій здійснюється у два етапи.

На першому етапі в розрізі видів інноваційних інвестицій, передбачених до реалізації у відповідності із вибраною стратегією, вивчається пропозиція й формуються конкретні про «єкти інвестування, що вимагають фінансування в плановому періоді.

На іншому етапі проводитися оцінка вартості окремих про «єктів інноваційного інвестування. Така оцінка базується на наступних принципах:

• по науково-технічній продукції, ринкова вартість якої визначена й зафіксована продавцем, оцінка здійснюється на основі цін пропозиції;

• по науково-технічній продукції, Яка купляється й не має аналогів, оцінка здійснюється на основі договірних цін, що формуються за згодою сторін із врахуванням корисного ефекту від її використання;

• по науково-технічній продукції, що розробляється підприємством самостійно, оцінка здійснюється по про «єму відповідного бюджету на її розробку.

3. Планування потреби в інвестиційних ресурсах по етапах здійснення інноваційної діяльності основується на оцінці вартості про «єктів інвестицій й життєвому циклі інновацій. Життєвий цикл інновацій представляє собою період години із моменту зародження інноваційного рішення до його заміни іншою інновацією й охоплює наступні стадії:

• розробка інноваційного рішення,.

• первинне впровадження до сфери експлуатації,.

• розширене впровадження інновацій,.

• вдосконалення інновації,.

• припинення інновації.

При плануванні потреби в інвестиційних ресурсах із врахуванням окремих стадій життєвого циклу інновацій слід матір на увазі, що інноваційні інвестиції на «ризикових «підприємствах найбільш активно здійснюються на першій й другій стадіях (на цих стадіях ними) витрачається до 90% передбачуваних у відповідності із проведеною оцінкою інвестиційних ресурсів). Невеликий про «єм інвестиційних ресурсів (до 10 /про загального розміру) їм може бути потрібно на четвертій стадії. Третя й п «ята стадії життєвого циклу інновацій на 1 таких підприємствах не плануються й відповідно не інвестуються.

На інших підприємствах основний про «єм інноваційного інвестування (до 80% загального розміру інвестиційних ресурсів) здійснюється на третій стадії життєвого циклу інновацій й лише] незначний про «єм (до 20% загальної суми інвестиційних ресурсів) — на четвертій стадії. Перша, друга й п «ята стадії життєвого циклу інновацій на таких підприємствах інвестиційних ресурсів не потребують.

У процесі планування потреби в інвестиційних ресурсах необхідно також враховувати, що їхні про «єм заговорили українською у «язаний із окремими «етапами придбання (розробки) науково-технічної продукції.

4. Визначення ефективності інноваційних інвестицій грунтується на використанні тихий самих показників, що й по реальних інвестиціях. Воно базується на співставленні показників витрат інвестиційних ресурсів й очікуваного чистого копійчаного потоку, приведених до теперішньої вартості. Прибуток від впровадження інновацій розраховується методом прямого рахунку чи методом різниць (різниця між сумою прибутку после й до впровадження інновацій).

Кінцеві показники оцінки ефективності інноваційних інвестицій (по всій їхні сукупності) порівнюються із аналогічними показниками реальних й фінансових інвестицій. За результатами такого порівняння інвестиційні ресурси можуть бути перерозподілені між цими видами інвестицій для более ефективної реалізації цілей інвестиційної діяльності підприємства.

висновки.

Отже, под інвестиціями розуміють усі види майнових й інтелектуальних цінностей, що вкладаються в про «єкти підприємницької діяльності, в результаті чого створюється прибуток чи досягається соціальний ефект.

Інвестиційна політика представляє собою частину загальної І фінансової стратегії підприємства, Яка заключається у виборі й реалізації найефективніших шляхів розширення про «єму його активів для І забезпечення основних напрямків його розвитку. Інвестиційна політика підприємства передбачає: 1. Формування окремих напрямків інвестиційної діяльності підприємства у відповідності з стратегією його економічного розвитку.

2. Дослідження й врахування умів зовнішнього інвестиційного середовища й кін «юнктури інвестиційного ринку.

3. Пошук окремих про «єктів інвестування й оцінка їхнього відповідності напрямкам інвестиційної діяльності підприємства.

4. Забезпечення високої ефективності інвестицій.

5. Забезпечення мінімізації фінансових ризиків, заговорили українською у «язаних із інвестиційною діяльністю.

6. Забезпечення ліквідності інвестицій.

7. Визначення необхідного про «єму інвестиційних ресурсів й оптимізація структури їхні джерел.

8. Формування й оцінку інвестиційного портфелю підприємства.

9. Забезпечення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм.

У процесі формування інвестиційної політики підприємства виділяють три основні напрямки:

1) реальні інвестиції;

2)фінансові інвестиції;

3)шоваційні інвестиції.

Реальні інвестиції представляють собою вкладення засобів в реальні матеріальні активи, в основному в оновлення основних фондів підприємства.

Іноваційні інвестиції представляють собою вкладення засобів в нематеріальні активи, що забезпечують впровадження сучасних наукових досягнень в практику діяльності підприємства, й реальні вклади підприємства здійснюються в наступних основних формах:

1) придбання цілісних майнових комплексів;

2)нове будівництво;

З) реконструкція;

4) модернізація;

5) придбання окремих матеріальних активів. Управління реальними інвестиціями передбачає:

1. Оцінку й порівняння відібраних інвестиційних проектів по критерію ефективності.

2. Оцінку й порівняння відібраних інвестиційних проектів по критерію фінансових ризиків.

3. Оцінку й порівняння відібраних інвестиційних проектів по критерію ліквідності.

Фінансові інвестиції підприємства здійснюються в наступних основних формах:

1) вклади в статутні фонди спільних підприємств;

2) вклади в доходні інструменти копійчаного ринку;

3) вклади в доходні інструменти фондового ринку. При відборі у портфель, що формується, цінних паперів окремих їхнього видів враховуються наступні основні фактори:

1. Тип інвестиційного портфелю, що формується у відповідності із його ціллю.

2. Необхідність диверсифікації фондових інструментів. портфеля.

3. Необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля.

4. Необхідність забезпечення участі в управлінні акціонерними компаніями.

5. Розмір оплати комісійних послуг по придбанню й реалізації фондових активів. Інноваційні інвестиції здійснюються в двох основних формах:

1) шляхом придбання готової науково-технічної продукції;

2)шляхом розробки нової науково-технічної продукції. Процес управління інноваційними інвестиціями в розглянутих видах й формах охоплює наступні основні напрямки:

І. Формування загальної потреби в інноваційних інвестиціях в плановому періоді.

2. Вибір й оцінка вартості про «єктів інноваційних інвестицій.

3. Планування потреби в інвестиційних ресурсах по етапах здійснення інноваційної діяльності.

4. Визначення ефективності інноваційних інвестицій.

ЛІТЕРАТУРА 1. Бланк І.А. Стратегія і тактика управлення фінансами Київ: МП «ИТЕМ лтд », СП «АДЕФ-Украина », 1996. 2. Джей К.Шим, Джозл Г. Сигел. Финансовьій менеджмент Москва: Инф.-изд. будинок «Филинь », 1996. 3. Нікбахт Є., Гропнелі А. Фінанси.- До.: Основи, 1993.

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою