Механізм здійснення міжнародних кредитних операцій

МЕХАНІЗМ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖНАРОДНИХ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ

В основі акредитива лежить бажання постачальника мати більшу впевненість у тому, що по-купець оплатить поставки. Згідно з укладеним договором покупець повинен до поставки това-рів здійснити переказ певної суми до вказаного експортером банку. Після своєчасного та доку-ментально підтвердженого відправлення товарів продавець може одержати кошти, які перебу-вають у банку згідно з акредитивом.

Відповідно до вимог, які були прийняті Міжнародною торговельною палатою до товарного акредитива, існують дві основні форми акредитива: відзивний та безвідзивний. Форма акреди-тива встановлюється при укладенні договору. Будь-який акредитив, якщо його не визначено як безвідзивний, є відзивним акредитивом. Відзивний акредитив не створює ніяких правових зо-бов «язань між банком, який його відкриває, та бенефіціаром (тим, хто отримує платіж), тому в останнього немає повної впевненості щодо одержання коштів. Насамперед це зумовлюється тим, що такий акредитив може в будь-який час бути відізваний чи замінений банком або тим, хто його виставив. Згідно з правилами відзив акредитива дозволяється без повідомлення бене-фіціара. Внаслідок того, що інтереси експортера при цьому можуть бути ущемлені, більшого поширення набув безвідзивний акредитив. Цей акредитив є твердим зобов «язанням банку перед бенефіціаром.

У практиці набуває дедалі більшого поширення також використання підтвердженого акредити-ва, особливо якщо не відома платоспроможність імпортера та його банку. Він забезпечує експо-ртеру безвідзивне зобов «язання платежу з боку його банку, тому що банк на підставі цього під-твердження зобов «язаний здійснити оплату з наданням відповідних документів у будь-якому випадку. Платіж здійснюється навіть тоді, коли імпортер або його банк не можуть або не бажа-ють платити. Це означає, що ризик такого неплатежу переходить до банку експортера, а експо-ртер отримує повну гарантію платежу. Але це вимагає збільшення витрат — угода про вистав-лення підтвердженого безвідзивного акредитива передбачає сплату відповідної комісії (плати) за підтвердження. Комісійні витрати у кінцевому підсумку сплачує імпортер.

Значні за розмірами банки надають акцептний кредит або кредит у формі акцепту тратт. Суть цього виду кредиту полягає у домовленості експортера з імпортером, що платіж за товар буде здійснено через банк шляхом акцепту останнім виставлених експортером тратт.

Поширення кредиту у формі акцепту тратт зумовлене обмеженнями комерційного кре-дитування. Експортер дуже часто не знає платоспроможності та надійності імпортера з іншої країни. Під час продажу товару в кредит такому покупцеві у експортера виникають сумніви щодо сплати векселя, який акцептований імпортером. Тому він у деяких випадках скоріше утримається від кредитування під акцепт невідомого йому імпортера. Навіть у випадку, коли в експортера не виникає сумнівів щодо платоспроможності імпортера та в оплаті акцептованої ним тратти, кредитування імпортера під вексель може бути утрудненим для експортера, насам-перед тому, що останньому буде важко облікувати у будь-якому банку тратту, яка акцептована невідомим або маловідомим у цій країні імпортером з іншої країни. Все це і зумовило розвиток банківського кредитування імпортера у формі акцептних кредитів. Замість імпортерів тратту експортерів акцептує банк імпортера, на який вона вже безпосередньо виставляється експорте-ром. Місце невідомого імпортера займає банк, більш платоспроможний та більш відомий в кра-їні експортера, ніж фірма імпортер. Банки беруть за свій акцепт винагороду з імпортерів і убезпечують себе від ризику на випадок непогашенім імпортером наданого йому кредиту. Акцептні операції банків розширюють для експортерів можливості збуту товарів у кредит, а для імпорте-рів полегшують їх оплату.

Основні риси акцептної операції полягають в тому, що експортер під час продажу товарів у кредит ставить перед імпортером вимогу оплачувати товари з допомогою акцепту тратт експор-тером, банку імпортера (або будь-яким іншим банком за домовленістю з імпортером). Імпортер робить запит у свого банку (або в іншого) про можливість надання йому акцептного кредиту. Після отримання згоди банку імпортер повідомляє експортера про свою згоду на запропоновану форму розрахунку за товари банківськими акцептами, й сторони укладають угоду.

Відповідно до умов контракту експортер відвантажує товар, оформляє товарні документи та одночасно виписує тратту на банк імпортера. Вказані товарні документи, що одночасно випи-сані також і на ім «я банку-імпортера, разом із траттою експортер передає своєму банку для пе-ресилання документів банку імпортера.

Банк імпортера після отримання товарних документів разом з траттою, повідомляє імпорте-ра про його зобов «язання внести банку суму тратти до настання терміну її оплати й видає імпор-теру товарні документи, звичайно під зберігальну записку, яка гарантує належність товару банку. Після цього банк імпортера акцептує виставлену на нього експортером тратту та відсилає її банку експортера.

За певний проміжок часу до оплати тратти імпортер вносить до банку її суму, за рахунок якої банк і оплачує й в день, коли настає термін оплати. При цих операціях банк не вкладає ре-сурсів у кредитування імпортера. По суті своїм акцептом банк тільки гарантує експортеру опла-ту товару імпортером. Зважаючи на банківський акцепт, імпортер дістає можливість користува-тися банківським кредитом на термін від акцепту тратти до внеску грошей на й оплату. Таким чином, у цій операції банк імпортера стосовно експортера виступає боржником, а імпортера — кредитором. У випадку невиконання імпортером своїх зобов «язань перед банком за акцептним кредитом банк за рахунок своїх коштів оплачує тратту, яка акцептована ним, і таким чином змушений нести збитки.

Акцептно-рамбурсний кредит є певним ускладненням акцептного кредиту. Місце банку імпортера посідає міжнародний першокласний банк. Звичайно це пов «язано з вимогами експор-тера отримати тратту, яка акцептована великим банком і може бути легше врахованою, ніж тратта, яка акцептована банком імпортера, котрий є недостатньо відомим у країні експортера.

Хід акцептно-рамбурсної операції в основному повторює акцептну операцію. На про-хання імпортера його банк забезпечує йому одержання акцепту великого міжнародного банку. Якщо банк імпортера вважає можливим надати кредит імпортеру, він звертається з проханням про акцепт тратт, що виставлені експортером до міжнародного банку. Міжнародний банк дає згоду банку імпортера, якщо не має сумніву щодо його платоспроможності. Після цього за кі-лька днів до терміну акцепту тратт вищеназваним міжнародним банком банк імпортера надси-лає міжнародному банку своє зобов «язання здійснити переказ йому грошових коштів дах їх оплати. Таке зобов «язання банку про переказ (рамбурсирування) сум для оплати акцептованих тратт називається рамбурсним зобов «язанням. Відповідно до цього одержала назву і форма кре-дитування імпортерів.

Схема операцій за акцептно-рамбурсним кредитом передбачає такі дії:

 прохання імпортера банку про відкриття кредиту;

 прохання про відкриття акцептного кредиту та рамбурсне зобов «язання, яке надсилається банком у країні імпортера банку на міжнародному фінансовому ринку;

 відкриття акцептного кредиту банком на міжнародному фінансовому ринку на користь експортера у банку-кореспондента в країні експортера;

 повідомлення експортеру з боку банку в країні експортера;

 відправлення товару експортером та передання товарних документів та тратти в банк в країні експортера;

 пересилання банком у країні експортера банку на міжнародному ринку одного примірника тратти на акцепт у супроводі товарних документів;

 урахування на грошовому ринку другого примірника тратти;

 пересилання банком на міжнародному фінансовому ринку документів про від-вантаження банку в країні імпортера та видача їх імпортеру під зберігальну розписку,.

 передання складу товару під заставне свідоцтво;

 передавання банку в країні імпортера заставного свідоцтва в обмін на зберіга-льну записку;

 продаж імпортером на внутрішньому ринку товару та викуп ним у банку заста-вного свідоцтва;

 перерахування банком у країні імпортера частини виручки за товар, який є не-обхідним для погашення тратти, на рахунок банку-акцептанта і" видача залиш-ків виручки імпортеру;

 пред «явлення тратти банку-акцептанту в строк та її оплата.

На практиці надання акцептно-рамбурсного кредиту нерідко пов «язане з одночасним від-криттям імпортером аккредитива. У цьому випадку останній виступає як гарантія виконання зобов «язань.

Брокерські кредити є різновидом комерційного кредитування торговельними посеред-никами експортерів та імпортерів. Брокери нерідко видають гарантії за кредитами, які отриму-ють експортери та імпортери, за особливу винагороду, яка має назву делькредере.

Свої основні економічні функції — фінансування на інтернаціональному рівні світового процесу виробництва та міжнародного платіжного обороту — міжнародний кредит може здійс-нювати лише при забезпеченні позичальників довгостроковими та середньо-строковими фі-нансовими ресурсами.

Експортери під час надання середньота довгострокових кредитів насамперед застосо-вують такий інструмент, як вексель. У зв «язку З наявністю значного ризику, пов «язаного з опла-тою тратт імпортером, труднощами обліку тратт, які акцептовані імпортером, подальший роз-виток фірмового кредиту супроводжувався створенням системи страхування експортних креди-тів спеціалізованими банками. Спочатку банки вийшли у сферу зовнішньої торгівлі як креди-тори фірм експортерів.

Але з часом національні банки країни фірми-експортера почали здійснювати більш гну-чку політику зовнішньоторговельного кредитування. Вони почали надавати кредити безпосере-дньо імпортеру. Це дало йому можливість розплачуватися за поставки експортера коштами, одержаними від банку. Такий метод банківського кредитування зовнішньої торгівлі називається кредитом покупцю. Кредити покупцю найбільш вигідні саме імпортеру — в нього з «являється можливість вибору фірми-постачальника, хоча і тільки в окремій країні. Одночасно термін кре-диту подовжується, а вартість деякою мірою знижується. При цьому фірми-постачальники, які усунені від безпосередньої участі у кредитуванні експорту, не мають можливості підвищити ці-ни кредиту. Останнє досить часто відбувається при застосуванні фірмового кредиту і навіть кредиту постачальнику.

Вартість банківського кредиту покупцю фіксується на декілька років на рівні, нижчому за вартість позичкових коштів на ринку капіталів, що сприяє підвищенню їх конкурентоспро-можності. Строк кредиту покупцю перевищує строк кредиту постачальнику (переважно це се-редньота довгострокові позики). Банки при цьому можуть відкривати кредитні лінії для інозе-мних позичальників на оплату товарів, які були придбані. У цих механізмах банки виступають партнерами підприємницької діяльності клієнтів. Вони беруть участь у переговорах про торго-вельно-виробниче співробітництво, виступають центрами економічної інформації та вивільня-ють експортерів від різного роду фінансових та комерційних ризиків. Механізм здійснення кре-диту покупцеві показано на рис. 5.

Останнім часом ринок єврокредитів перетворився на важливе джерело позичкових кош-тів для світової економіки. Специфічними інструментами надання середньострокових та довго-строкових банківських кредитів на ринку єврокредитів є роловерні та консорціальні кредити.

Рис. 5. Механізм здійснення кредиту покупцю.

Найменування роловерних кредитів, ставка за якими періодично переглядається, походить із факту рефінансування банками позичок 3 — 6-місячними депозитами. Це означає постійне по-вторювання відновлення потреб у рефінансуванні. Іншими словами, кредит має періодично «перекредитовуватися». Відповідно кожні 3 — б місяців позичальники переглядають також ставки відсотка. До основних форм роловерного кредиту відносять: роловерні європозики, від-новлювані роловерні кредити та роловер-стенд-бай єврокредити (роловерний кредит підтрим-ки).

Роловерні європозики на початку свого використання мали фіксовані ставки відсотка. Вна-слідок краху Бреттон-Вудської системи при їх наданні почали використовувати «плаваючі» ставки відсотка.

Відновлювані роловерні кредити не мають встановленого загального розміру суми кредиту. При його одержанні обговорюється лише дата зміни «піни» та обсягу кредиту в межах терміну надання, що, як правило, збігається з часом зміни ставки відсотка. Базою для їх виникнення слугували національні револьверні, або контокорентні, кредити, в яких практикують викорис-тання овердрафту.

Роловер стенд-бай єврокредит (роловерний кредит підтримки) має характер підстрахуваль-ного. При укладенні договору на його отримання позика фактично не надається. Банк лише бе-ре на себе зобов «язання надати впродовж дії договору єврокредит за першою вимогою позича-льника.

При цьому базою для регулювання ціни кредиту виступає ставка, яка застосовується в опе-раціях провідних банків у Лондоні — ЛІБОР (London Interbank Offered Rate). Ця ставка пропо-нується на лондонському міжбанківському ринку. Дана ринкова ставка за короткостроковими кредитами зазнає значних коливань, особливо поза межами встановлених строків. Унаслідок цього процентні ризики, які беруть на себе позичальники відповідно до угод, дуже високі — значно вищі за інші ризики. На практиці ставка за роловерними кредитами розраховується з до-помогою додавання різниці до ставки ЛІБОР. Ця різниця називається маржею, або спредом, та фіксується у кредитній угоді. Спред слугує компенсацією банку-кредитору за виконання ним відповідної роботи, ризик і за користування його капіталом. Тому розмір спреду розподіляється відповідно до терміну кредиту та класу або положення позичальника. Тим самим враховуються ризики країни та кредиту, мають вплив також ринкові умови.

Якщо кредит не вибирається повністю зразу ж після його надання, за невикористану частину кредиту спланується комісія за зобов «язання. На додаток до цього позичальник повинен опла-тити витрати на консультації та ін.

Терміни за роловерними кредитами значною мірою коливаються залежно від положення по-зичальника та ринкової кон «юнктури. Як правило, термін такого кредиту становить від 3 до 10 років. Кошти передаються позичальнику до закінчення терміну, але в разі дострокового пога-шення береться комісія. Час від часу позичальник має право на користування кредитом на «ре-вольверній» (відновлювальній) основі, маючи можливість погасиш та отримати його протягом одного й того ж терміну кредиту.

Розміри роловерних кредитів варіюють у дуже широких межах. Кредити розміром 100 — 300 млн дол. — не явище, а рекордний за розміром кредит становив 2,5 млрд дол. і був наданий Великобританії.

Роловерна система кредитування виконує важливу функцію трансформування короткостро-кових коштів у більш тривалі Справа в тому, що використання короткострокових коштів для кредитів довгострокового терміну призводить до втрату банківській ліквідності. Крім цього, іс-нування єврокредитних ринків, де є можливість отримати значні за розмірами позики, вимага-ло, щоб такого роду можливості використовувалися не тільки для задоволення цьогочасних по-треб, а й для інвестування та довгострокових державних програм. Необхідність розв «язання цих завдань вимагала розробки специфічного механізму кредитування. Ним і стала банківська кре-дитна діяльність на основі пасивних операцій з сертифікатами на депозит та активних операцій з відновлюваними роловерними кредитами. Останні слугують основою і для пасивних операцій, коли банки мають можливість за рахунок роловерних позик короткого терміну надавати кредити на більш тривалі строки;

Але надання кредитів на більші терміни за рахунок коштів меншого строку навіть з допомо-гою такого механізму не ліквідує ризику втрати ліквідності, особливо коли йдеться про значні кошти, типові для міжнародного ринку. Деякою мірою рішення було знайдено з допомогою за-стосування принципу розподілення ризику.

Намагання зменшити ризик при наданні позичок примусило банки вдосконалювати меха-нізм кредитування, використовуючи, зокрема, випуск пінних паперів під роловерні єврокреди-ти. Після укладення контракту позичальник видає кредитору зобов «язання (promissory notes) про своєчасне погашення позички, відсотка та комісій. Таке зобов «язання надає додаткові гара-нтії кредитору і є, по суті, ліквідним папером, який можна переоблікувати. При наданні креди-ту також застосовується емісія сертифікатів, які підтверджують участь у єврокредиті. Такі сер-тифікати теж можуть як перепродаватися іншим фінансовим установам, так і обліковуватися.

Середньострокові та довгострокові кредити на значну суму надаються, як привило, банківськи-ми консорціумами (синдикатами) і мають назву синдиційованих. Техніка надання таких креди-тів передбачає, що один банк, який має назву управляючого та підтримується банко-менеджерами, проводить переговори з позичальником про умови кредиту. Члени управляючої банківської групи підписуються на певні частини спільного кредиту, тобто вони стають банка-ми-андерайтерами. Як правило, вони роздрібнюють частки своєї участі й передають їх іншим кредиторам. При організації консорціального кредиту на додаток до базової відсоткової ставки та маржі сплачуються комісії за управління, участь, посередництво (агентська), а також витрати на консультації тощо.

Банківські синдикати внаслідок розпорошення ризику кредитних операцій серед бага-тьох банків мають більше можливостей трансформації короткострокових пасивів у довгостро-кові активи, ніж будь-який інший, навіть великий за розмірами банк. По суті середньострокові банківські кредити надають позичальнику кошти на короткі строки (3 — 6 місяців), але з сис-тематичним подовженням до закінчення терміну кредиту.

Синдиційовані кредити порівняно з національним банківським кредитом мають як недоліки, так і переваги. Їх недоліки пов «язані з тим, що, будучи за своїми параметрами середньостроко-вими, вони надаються в цілому на коротші терміни. Крім того, ставка відсотка за еврокредита-ми частіше вища за ставки банківського кредиту, який підтримується державою. Переваги ж їх полягають у тому, що кредити можуть бути надані в будь-якій вільноконвертованій валюті, й це надає позичальнику можливість використовувати ці кошти на свій розсуд, не обмежуючи свої господарські рішення. Довгострокове кредитування (строком на 10—15 і більше років) добу-ло розвитку насамперед у практиці кредитування урядів країн, які стикаються з проблемами за-боргованості. Розрізняють такі форма довгострокових кредитів: міждержавні кредити за раху-нок асигнування бюджетних фондів; двосторонні державні; міжнародних та регіональних ва-лютно-кредитних і фінансових організацій; по лінії надання допомоги, яка разом з технічною допомогою, безвідплатними дарами, субсидіями включає позики на пільгових умовах.

Наприклад, МВФ у межах фідуційного фонду надає кредити найбіднішим країнам, що розвиваються, строком на 10 років, якщо вони мають труднощі з платіжним балансом. На строк 15 років надає кредити і Фонд структурної адаптації країнам, які відповідають вимогам Міжнародної Асоціації Розвитку (МАР).

Досить часто здійснюється змішаний вид міжнародного кредиту. Наприклад, звичайні форми кредитування експорту поєднуються з наданням фінансової допомоги або «м «яких» кре-дитів.

Новою формою кредитування, яка найчастіше використовується при наданні кредитів країнам, що розвиваються, є спільне фінансування кількома кредитними установами значних за розмірами проектів, переважно в галузях інфраструктури. Ініціаторами спільного фінансування виступають Світовий Банк, МВФ, ЄБРР, які залучають до цих операцій комерційні банки. Не-обхідно зауважити, що останні частіше кредитують на пільгових умовах (за ставкою, меншою від ринкової) найбільш привабливу частину проекту.

Практикують дві форми спільного кредитування:

 паралельне фінансування, за якого проект поділяється на дві частини, що кре-дитуються різними кредиторами в межах установленої квоти;

 співфінансування, за якого всі кредитори надають кредити впродовж реалізації проекту.

Спільне фінансування надає певні переваги позичальнику, оскільки відкриває йому до-ступ до пільгових кредитів. Але більш вигідним воно є для кредиторів. За такого фінансування вони отримують додаткові гарантії своєчасного погашення позички боржником. Має місце і по-силення фінансової залежності країни-боржника від кредитора.

Синдикати комерційних банків часто надають кредит за умови отримання країною-позичальницею кредитів МВФ або МБРР. Це має на меті регулювання доступу позичальників на світовий ринок позичкового капіталу, виходячи з політичних та економічних міркувань.

Однією з особливостей сучасної зустрічної торгівлі є складний фінансовий механізм її забезпечення та велика роль банків у ньому. Сторони повинні мати механізм взаємного креди-тування, функціонування якого забезпечується через традиційний розрахунково-фінансовий механізм банку. Водночас набула розвитку практика, згідно з якою банки надають середньота довгострокові кредити при здійсненні компенсаційних угод найбільш складного характеру з то-чки зору економічних зв «язків між сторонами (компенсаційних проектів, які включають елемен-ти виробничої кооперації).

Перші угоди про зустрічну торгівлю, в яких брали активну та значну за масштабами участь банки, були бартерними, за яких одна сторона кредитує іншу на значні суми порівняно тривалий час. До 80-х років банківська участь у зустрічній торгівлі сформувалась у трьох видах:

 у вигляді спеціалізованих банків, найчастіше невеликих, але діючих під керів-ництвом провідних банків;

 відділів зустрічної торгівлі в більшості великих ТНБ;

 дочірніх спеціалізованих торговельних компаній, які належать банкам.

У межах кредитування зустрічної торгівлі традиційна функція банків деякою мірою транс-формується: вже не колишні показники платоспроможності розглядаються банком під час оцін-ки надійності позички, а ймовірність ефективного здійснення проекту в цілому та зустрічних поставок, які повинні забезпечити його прибутковість та кошти на погашення позички. Певний чином на таку переорієнтацію при аналізі показників вплинула так звана «криза заборгованос-ті», коли чимало країн стали неплатоспроможними або опинилися на грані банкрутства. Зустрі-чні поставки, що виступають певною мірою альтернативною гарантією платоспроможності, на-дають банкам можливість продовжувати надавати послуги з фінансування експортних операцій своїх клієнтів.

Банки надають довгострокові кредити за компенсаційними угодами. Ці кредити грунтуються на механізмах взаємного постачання товарів на однакову вартість. Такі кредити завжди мають цільовий характер: отримуючи у кредит (приміром на 10 років) машини, устаткування для створення та реконструкції підприємств, освоєння природних ресурсів, позичальник на пога-шення кредиту здійснює зустрічне постачання продукції побудованих або реконструйованих підприємств. Характерна риса компенсаційних угод — значні масштаби та довгостроковий ха-рактер, взаємна зумовленість експортної та імпортної угод. Кредит за компенсаційними угода-ми слугує для імпортера засобом ув «язки платежів за придбані машини та устаткування, вируч-ки від зустрічних поставок товарів та експорт як компенсацію відповідних витрат.

При кредитуванні компенсаційних угод використання фірмових кредитів має обмежений ха-рактер, переважають довгострокові консорціальні кредити, що надаються банківськими консо-рціумами. Це зумовлено тим, що національне законодавство досить часто встановлює для окремих банків ліміт кредитування одного позичальника, а також тим, що банки прагнуть об-межити ступінь ризику при наданні кредитів.

Частиною довгострокового міжнародного кредитування є міжнародні позики — міжнародні кредити, які надаються у валюті, залучення державними або приватними корпораціями позич-кових коштів на національному та світовому ринках позичкових капіталів шляхом випуску сво-їх боргових зобов «язань, тобто емісії пінних паперів (середньострокових нот, довгострокових облігацій та ін.). Найбільш поширені емісії облігацій, які можуть бути поділені на два сектори: іноземні облігаційні позики та власне міжнародні облігаційні позики, або європозики. Іноземні облігаційні позики (міжнародні кредити, які надаються у валюті) — це емісія облігацій інозем-ними емітентами з метою мобілізації капіталу насамперед національних кредиторів певної кра-їни. Такі емісії були найбільш поширені в перші десятиліття XX ст., потім їхнє значення змен-шилося, але з 60-х років вони знову набули певного поширення. У сучасних умовах більшість випусків іноземних облігацій практично зосереджені на фінансових ринках чотирьох країн. Це — міжнародні кредити, які надаються у валюті США, ФРН, Швейцарії та Японії і підпорядко-вуються регламентаціям щодо цінних паперів країни емісії, але на практиці їх обіг здійснюється згідно з більшістю принципів євроринків, насамперед тому, що вони виступають безпосередні-ми конкурентами власне єврооблігацій. У сфері стягнення податків, методів емісії та функціо-нування вторинного ривку правила дуже близькі до правил євроринку. Головні відмінності обумовлюються країнами-емітентами — Швейцарією та Японією.