Допомога у написанні освітніх робіт...
Допоможемо швидко та з гарантією якості!

Аудиторська діяльність

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Аудиторська палата України створюється і функціонує як незалежний, самостійний орган на засадах самоврядування. Аудиторська палата України є юридичною особою, веде відповідний облік та звітність. Аудиторська палата України набуває повноважень юридичної особи від дня реєстрації у Міністерстві юстиції України на підставі заяви та Статуту, затвердженого в порядку, передбаченому цим Законом. Плата… Читати ще >

Аудиторська діяльність (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Аудиторська діяльність

. 2. Аудиторська діяльність.

Аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг. Аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту) та пов" язаних з ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб. Прибуток (доход) від аудиторської діяльності оподатковується згідно з чинним законодавством.

3.Програми аудиту (ПА).

ПА включає розробку конкретних задач, заходів і процедур для кожного об'єкта, А і виду робіт:

1 етап — А оцінка організації і стану б/о, внутрішнього А. Об'єкти, А на даному етапі: наявність установчих документів, реальність балансових даних, вибіркова перевірка бух даних, аудит висновок за минулий період, організація внутр контролю.

2 етап — А перевірка фінансово-виробничої діял-ті. Об'єкти: установчі документи, формування та зміни статутного капіталу, наявність і використання кредитних ресурсів, грошові кошти, ОЗ і НМА, матеріальні запаси, розрахунки, виробничі витрати, дохід, фін результати.

3 етап — консультаційні послуги і рекомендації по виправленню недоліків, звіт аудитора.

4. Ауд ризик та його суть.

Проведення аудиту завжди супроводжується певним ступенем ризику, це питання є дуже важливим при попередній оцінці стану клієнта. Про це можна судити навіть з того, що аудиторському ризику приділяється в шести діючих національних нормативах аудиту, які затверджені АПУ.

Т.ч. аудиторський ризик — це помилкове підтвердження аудитором достовірності фінансової звітності, яка у подальшій перевірці не підтверджена іншими аудиторами або контролюючими органами.

З аудитом фінансової звітності безпосередньо пов’язано кілька аспектів ризику — 2 основних види ризику: 1) аудиторський ризик, 2) ризик для бізнесу (аудитора, фірми).

Аудиторський ризик полягає в наступному: аудитор дійшов висновку, що фінансова звітність складена правильно і на цій підставі в аудиторському висновку стверджується без застереження, а у дійсності є істотні похибки.

Ризик для бізнесу — аудитор, аудиторська фірма може потерпіти невдач у взаємовідносинах з клієнтом, навіть, тоді, коли надано правильний аудиторський висновок. Це можливо у випадках розголошення конфіденційності аудиторського висновку, відсутності рекомендацій щодо прогнозування діяльності клієнта на перспективу, тощо.

Загальноприйняті стандарти аудиту потребують щоб аудитор володів знаннями системи внутрішньогосподарського контролю для збирання аудиторських свідчень. Вивчивши цю систему аудитор оцінює можливість виявлення помилок і запобігання їм, а також відхилення від нормативів.

Така оцінка включає застосування конкретних процедур, які знижують вірогідність того, що помилки і відхилення від норм можуть виникнути, будуть виявлені і своєчасно усунені - оцінка ризику контролю.

Ступінь аудиторського ризику ґрунтується на експертній оцінці аудитора.

5. Аудиторські докази.

Відповідно до нормативу № 14 «Аудиторські докази» аудитор повинен одержати таку кількість аудиторських доказів, яка б забезпечила спроможність зробити необхідні висновки, при використанні яких буде підготовлено аудиторський висновок. Аудиторські докази одержуються в результаті належного поєднання тестів систем контролю та процедур перевірки на суттєвість. Термін «Аудиторські докази» означає інформацію, одержану аудитором для вироблення думок, на яких ґрунтується підготовка аудиторського висновку та звіту. Аудиторські докази складаються з первинних документів та облікових записів, що кладуться в основу фінансової звітності, а також підтверджувальної інформації з інших джерел.

Види аудиторських доказів. Зміст аудиторських доказів залежить від способів їх отримання. В одному випадку аудитор проводить незалежну процедуру виявлення стану об'єкта контролю, в результаті чого отримує об'єктивну і повну його характеристику (прямі докази). В інших випадках він використовує данні внутрішнього контролю, інформацію, отриману від адміністрації або третіх осіб (постачальників, покупців та ін.). при цьому аудитор отримує другорядні докази про стан об'єктів контролю, до яких він повинен відноситись з обережністю, так як на практиці виявляються факти, що спростовують достовірність другорядних доказів. Ознайомлення з матеріалами попередніх перевірок і результатами проведення внутрішньогосподарського контролю є другорядним доказом правильності ведення БО і достовірності даних бухгалтерської звітності.

При одержанні аудиторських доказів шляхом впровадження тестів систем контролю аудитор повинен розглянути достатність та належність аудиторських доказів для обґрунтування оцінки розміру ризику невідповідності внутрішнього контролю.

Надійність аудиторських доказів залежить від джерела їх отримання — внутрішнього чи зовнішнього, а також від їх характеру. За характером існують візуальні, документальні та усні докази. Хоча надійність аудиторських доказів залежить від конкретних обставин, допомогти оцінити надійність аудиторських доказів можуть подані нижче узагальнення:

Аудиторські докази із зовнішніх джерел (наприклад, підтвердження, одержане від третьої особи) більш надійні, ніж ті, що отримані з внутрішніх джерел.

Аудиторські докази, одержані з внутрішніх джерел інформації підприємства, яке перевіряється, надійніші в разі наявності ефективних систем обліку та внутрішнього контролю. Аудиторські докази, одержані безпосередньо аудитором від результатів проведених тестів, надійніші, ніж ті, що одержані від працівників підприємства. Аудиторські докази у формі документів чи письмових подань надійніші, ніж усні подання.

Аудиторські докази є переконливішими, якщо вони отримуються з різних джерел або джерел різного характеру і коли вони відповідають один одному. При неможливості одержання достатніх належних аудиторських доказів аудитор має висловити позитивний висновок з застереженнями або негативний висновок.

71. заг принципи створення Спілку аудиторів України.

Аудитори України мають право об" єднатися в громадську організацію за професійними ознаками (Спілку аудиторів України), дотримуючись вимог цього Закону та інших законів України. Спілка аудиторів України повинна мати фіксоване індивідуальне членство в особі окремих аудиторів або їх колективів. Спілка аудиторів України може відкривати місцеві осередки при наявності в них не менше п" яти аудиторів, які є членами Спілки. Відкриття місцевих осередків не є обов" язковим.

9. Види аудиторських висновків.

Висновок може бути позитивним, умовно-позитивним, негативним, або дається відмова від надання висновку про фінансову звітність підприємства.

Позитивний висновок представляється клієнту у випадках, коли на думку аудитора виконано наступні умови: 1) аудитор отримав всю інформацію й пояснення, необхідні для цілей аудиту, 2) надана інформація достатня для відображення реального стану справ на підприємстві, 3) є адекватні і достовірні дані з усіх суттєвих питань, 4) фінансова документація підготовлена у відповідності з прийнятою на підприємстві системою бухгалтерського обліку, котра відповідає вимогам українського законодавства, 5) фінансова звітність складена на основі дійсних облікових даних й не містить суттєвих протиріч, 6) фінансова звітність складена належним чином за формою, затвердженою у встановленому порядку.

Враховується також стан обліку та фінансової звітності підприємства.

Аудитор не може видати умовно-позитивний висновок при існуванні фундаментальної непевності і незгоди. Існують основні причини фундаментальної непевності: значні обмеження в обсязі аудиторської роботи у зв" язку з тим, що аудитор не може одержати всю необхідну інформацію й пояснення).

Причини незгоди: неприйнятність системи обліку або порядку проведення облікових операцій, розходження в думках стосовно відповідності фактів або сум у фінансовій звітності даним обліку, фундаментальна незгода з повнотою і засобом відображення фактів в обліку та звітності, невідповідність діючому законодавству порядку оформлення або здійснення операцій та встановленим нормам.

Будь-яка фундаментальна непевність або незгода є підставою для відмови від надання позитивного висновку. Подальший вибір виду висновку залежить від рівня непевності або.

У всіх випадках, коли аудитор складає висновок, який відрізняється від позитивного, він повинен дати опис усіх суттєвих причин його непевності і незгоди. Ці причини необхідно коротко навести в окремому розділі висновку, до того розділу, де аудитор висловлює негативний висновок або дає відмову від аудиторського.

висновку.

Якщо аудитор дає відмову від представлення аудиторського висновку, він говорить про неможливість на підставі наведених аргументів сформулювати висновок про.

Умовно-позитивний висновок (існує фундаментальна незгода) «…Під час проведеної аудиторської перевірки встановлено, що операції (дається перелік операцій, або пишеться: «які викладені у додатку N 1 до аудиторського висновку», проведені з порушенням встановленого порядку. Проте зазначені невідповідності.

мають обмежений вплив на фінансову звітність і не перекручують загальний фінансовий стан підприємства.

Негативний аудиторський висновок «У результаті проведення аудиту встановлено, що за звітний період підприємством були допущені суттєві порушення і.

перекручення (дається перелік порушень,.

47. Етапи пров-ня а-ту з підзв. особами.

Найбільш важливе місце при проведенні аудиту розрахунків з підзвітними особами належить перевірці цільового призначення та правомірності витрачання ними коштів. Це здійснюється за наступними етапами: 1) перевірка фактичного часу перебування у відрядженні. Він встановлюється за відмітками в посвідченнях на відрядження про день прибуття і вибуття з місця відрядження, 2) перевірка витрат на проїзд до місця відрядження та в зворотному напрямку та за помешкання, 3) перевірка достовірності записів, пов’язаних з обліком підзвітних сум.10.Види аудиту.

Види аудиту: за формою і метою здійснення аудиту розрізняють: зовнішній і внутрішній аудит. Основна різниця між ними полягає в тому, що внутрішній аудит проводиться усередині даної організації за вимогою її керівництва аудитором, який працює в тій же організації. Тому у виконанні своїх функцій він є певною мірою залежним від керівництва підприємства. Внутрішній аудит можна розглядати як невід'ємну частину загальної системи контролю, який у відповідності з нац. і міжнародними нормативами виконує функції: а) аналіз системи обліку та внутрішнього контролю, б) вивчення ек. ефективності управлінських рішень на різних рівнях господарювання, в) аналіз адекватності політики в сфері менеджменту, г) розробка політики управлінських рішень. Разом із внутрішнім аудитом широке розповсюдження отримав зовнішній аудит, який проводять окремі аудиторські фірми. Метою та завданням зовнішнього аудиту є оцінка і підтвердження достовірності фін. звітності клієнта. Зовнішній аудит може бути добровільним (ініціативним), тобто коли він проводиться по заяві зацікавленої сторони, і обов’язковим згідно чинного законодавства.

13. Відповідальність а-ра і їх форм.

Аудитор відповідає за аудиторський висновок про фінансову звітність і не повинен відповідати за виявлення абсолютно всіх фактів шахрайства і помилок, які впливають на достовірність висновку. Проте, аудитор повинен отримати гарантію відсутності істотних випадків такого роду для написання позитивного аудиторського висновку. Тому аудитор несе відповідальність за правильність і відповідність використання під час аудиторських процедур, перевірки і за остаточну думку в аудиторському висновку, який складається за результатами проведеної аудиторської перевірки.

Крім цього аудитор несе відповідальність (матеріальну) в межах умов підписаного договору за порушення, пов’язані з невідповідним використанням своїх обов’язків, які стали причиною матеріальних збитків клієнта.

Ще під час планування аудиторської перевірки аудитор повинен оцінити ризик того, що помилки та шахрайство можуть спричинити значні перекручення у фінансовій звітності підприємства і звернутися до керівництва підприємства запитом про те, чи всі помилки та випадки шахрайства документально оформленні і представлені йому.

Під час перевірки повноти і достовірності фінансової звітності аудитор може виявити шахрайство (помилку), які прямо вказують на це, тобто відхилення від законодавчих актів, правил методології БО, прийнятої облікової політики на підприємстві. На підставі зробленої оцінки ризику аудитор повинен вибрати такі процедури, які дадуть впевненість, що перекручення звітності будуть виявлені.

14 Відп-ть кер-ва п-ва при проведенні аудиту.

Керівництво господарюючого суб" єкта відповідно до законів України несе персональну відповідальність за повноту та достовірність бухгалтерських та інших документів, які надаються аудитору (аудиторській фірмі) для проведення аудиту. В разі виявлення фактів недостовірності або неповноти бухгалтерських документів аудитор (аудиторська фірма) зобов" язаний повідомити замовника не пізніше дня закінчення перевірки або надання інших послуг.

.

40.Діяльність Аудиторської палати України.

Термін повноважень членів Аудиторської палати України не може перевищувати п" яти років. Термін повноважень членів Аудиторської палати України першого скликання не може перевищувати трьох років. Персональний склад Аудиторської палати України підлягає щорічній ротації в кількості не менше трьох членів. Ротація здійснюється на підставі визначення особистого рейтингу членів Аудиторської палати України шляхом таємного анкетування аудиторів України. Результати анкетування затверджуються Аудиторською палатою України. Призначення нових членів Аудиторської палати України замість вибулих здійснюється у встановленому порядку. Всі рішення Аудиторської палати України приймаються на її засіданні простою більшістю голосів при наявності двох третіх її членів, за винятком рішень, передбачених частиною другою статті 14 цього Закону. В окремих випадках, що підлягають визначенню в Статуті Аудиторської палати України, рішення можуть прийматися шляхом письмового опитування. При рівності голосів перевага надається рішенню, за яке проголосував головуючий. Засідання Аудиторської палати України веде головуючий, функції якого виконують по черзі всі члени палати в алфавітному порядку їх прізвищ. Члени Аудиторської палати України виконують свої обов" язки на громадських засадах. Матеріальні витрати на сертифікацію покриваються за рахунок осіб, що претендують на отримання сертифікатів, у розмірах, які визначаються Аудиторською палатою України.

42. Достатність і належність ауд доказів.

Критерії дост-ті та належності взаєм пов" язані і стосуються ауд доказів, одерж як при тестуванні систем контролю, так і при проведенні процедур перевірки на суттєвість. Достатність є виміром кількості ау доказів,.

належність є виміром їх якості та надійності, а також їх відповідності конкретному твердженню. Як правило, аудитор вважає за необхідне спиратися на аудиторські докази, що мають не тільки.

достатній, й переконливий характер, і часто вишукує ауд докази в різних джерелах інформації або різного характеру для.

підтвердження одного й того ж твердження.

На ауди думку про достатність і належність ауд доказів впливають такі фактори, як: оцінка а-ром х-ру та розміру ризику, притаманних як на рівні фін.

зв-ті, так і на рівні залишків на рахунку чи класу оп-й,.

характер систем обліку та вн контролю і оцінка ризиків контролю, суттєвість питань, які вивчаються і розглядаються, досвід, набутий протягом попередніх ауд перевірок,.

р-ти ауд процедур, включно з можливими виявленими випадками шахрайства чи помилок, джерело та надійність наявної.

інформації.

59, 64 Етапи провед а-ту НМА і ін нем. активів.

Напрямки і послідовність контролю:

1) перевірка обґрунтованості складу НМА на 1-ше число початку ревізованого періоду: а) по об'єктах, які внесені засновниками підприємства в СФ, б) по об'єктах, які придбані за плату, в) по об'єктах, які одержані безкоштовно від юридичних та фізичних осіб, г) перевірка операцій з надходжень НМА на протязі ревізованого періоду (ДТ 04).

2) перевірка операцій по реалізації НМА і передачі безкоштовно іншим підприємствам.

3) перевірка обґрунтованості нарахування зносу НМА і їх списання як використаних.

4) контроль правильності і обґрунтованості бухгалтерських записів в облікових реєстрах і звітності.

49., 56 Етапи пров-ня розрах-в з пок-ми і замов-ми, постач-ками і підряд-ми.

Етапи аудиту розрахунків: 1) необхідно встановити, чи не є відображена в балансі заборгованість простроченою. Це встановлюється співставленням термінів розрахунків, вказаних в договорах, рахунках-фактурах. Реальна картина наявності простроченої ДЗ і КЗ дає можливість більш чітко розрахувати ек. показники щодо визначення фінансового стану підприємства. 2) розглядається ДЗ і КЗ по яким минув термін позову. Термін позову — 3 роки, тому спочатку треба встановити наявність ДЗ, за якою минув термін позову. Це встановлюється шляхом співставлення дат розрахункових документів, договорів на відвантаження товарів, продукції з документами їх оплати. Після цього перевіряється правильність списання підприємством ДЗ по якій минув термін позову. Згідно ст. 9, 8, 7 з-ну України «Про оподаткування прибутку» ця заборгованість повинна відноситись на збитки. Далі аудитор перевіряє дії обліковців щодо подальшого відображення в обліку списаної на збитки заборгованості. Не дивлячись, що ДЗ зникає з активу балансу, але її необхідно обліковувати на позабалансовому рахунку 5р.

3) встановлення наявності КЗ з простроченим терміном позову та перевіряється правильність списання. особливу увагу аудитор повинен приділити розгляду питання, пов’язаного зі списанням, ним визначаються причини списання і розглядається їх обґрунтованість (наприклад: визнання дебітора банкротом ще не є підставою для списання ДЗ, вона списується тільки при рішенні арбітражного суду).

4) розглядається порядок обліку розрахунків, визначається реальна заборгованість, відображена в балансі. Для перевірки реальності заборгованості застосовують процедури: запити у дебіторів і кредиторів щодо підтвердження заборгованості, отримання інформації від зовнішніх і внутрішніх не залежних від бухгалтерії джерел, вимагання проведення звірки заборгованості з контрагентами.

70. Загальний план аудиту.

У Нац нормативі N 06 «Док оформлення ауд перевірки» підкреслено, що робоча док-я допомагає в пл-ні та проведенні аудиту. Тобто підкреслюється доцільність і необхідність док оформлення пл-ня аудиту. Аудиторові слід розробити і док оформити заг план аудиту, визначити в ньому істотність помилок, а потім зд-ти аудит за цим планом.

Заг план аудиту розр-ся настільки детально, щоб а-р мав мож-ть завдяки йому підготувати програму аудиту. В свою чергу програма аудиту, її зміст та розмір залежать від розміру, виду і специфіки п-ва, умов договору на пров-ня аудиту, а також особливостей методики і техніки, що їх використовує аудитор під час перевірки.

Під час розробки загального плану аудитор здійснює аналіз наступних питань:

Розуміння аудитором бізнесу клієнта:

головних факторів, які мають вплив на діяльність підприємства,.

найважливіших характеристик підпр д-ті п-ва, його орг структури, процесу в-ва, надання послуг, фін стану, а також порядку його звітування, включаючи зміни, які, можливо, мали місце після.

попереднього аудиту,.

розподілу обов" язків між кер-вом п-ва.

Розуміння обліку і системи вн контролю:

методології і принципів бух обліку, які застосовувались бухгалтерією підприємства,.

можливого ефекту від змін в обліковій політиці чи термінології аудиту,.

знання аудитора з питань бух обліку і системи вн контролю, які можуть бути використані а-ром у тестах оцінки надійності вн контролю п-ва та в незалежних ауд процедурах.51. осн етапи а-ту фін р-тів.

Кінцевий фін. рез-т д-яі п-ва — це балансовий приб. або збиток, які є алгебраїчною сумою резул. від реаліз. прод., робіт і послуг, іншої реалізації, доходів і витрат від позареал-х операцій тощо. Фін. рез. д-ті п-ва хар-ть також показники виручки (ВД) від реаліз. прод., ПДВ.

1. Визначення прибутку від реаліз. товарної прод. (робіт, послуг). Прибуток від реалізації продукції та ін. реалізації визначається як різниця між виручкою від реалізації у діючих цінах без ПДВ і витратами на виробництво і реалізацію продукції та МЦ. У собівартість продукції при визначенні прибутку включають: матеріальні витрати, амортизаційні відрахування на повне відновлення основних засобів, витрати на оплату праці, включаючи преміювання не лише робітників, а й керівників, спеціалістів та інших службовців за виробничі результати, відрахування на державне соціальне страхування, відрахування з обов" язкового медичного страхування, платежі з обов" язкового страхування майна, сплату відсотків за короткострокові кредити банку, крім відсотки за прострочені позики, витрати з усіх видів ремонтів та інші витрати на виробництво і реалізацію продукції.

2. Визначення суми балансового прибутку. Балансовий прибуток — це сума прибутку від реалізації продукції та іншої реалізації й доходів від позареалізаційних операцій, зменшена на суму витрат по цих операціях. До складу доходів (витрат) від позареалізаційних операцій включають: доходи, отримані від участі у спільних підприємствах, від здавання майна в оренду, дивіденди по акціях, облігаціях та інших ЦП, які належать підприємству, суми, одержані у вигляді економічних санкцій і відшкодування збитків, інші витрати і доходи від операцій, що безпосередньо не пов" язані з виробництвом і реалізацією продукції.

Ключовим питанням аудиту є визначення показників, що характеризують формування загальної суми балансового прибутку. Аудитор насамперед має оцінити вплив прогресивних факторів формування прибутку — зниження с/в продукції, підвищення якості і поліпшення асортименту продукції. Виявляються також фактори, які не є заслугою підприємства, — завищення цін, тарифів, порушення встановлених стандартів тощо.

3. Визначення величини балансового прибутку, який підлягає оподаткуванню.

4. Визначення величини податку на прибуток (доход), що належить сплаті до бюджету. Аудитор користується нормативними документами щодо оподаткування, а також пільгами, які надаються СПД при обчисленні податків. Об" єктом оподаткування є прибуток, який визначається зменшенням валового доходу звітного періоду на суму валових витрат та частини амортизації.

5. Визначення і розподіл чистого прибутку, що залишився у розпорядженні підприємства. Чистий прибуток підприємства визначається аудитором як різниця між балансовим прибутком, який оподатковується, і величиною податків з урахуванням пільг. Напрями використання чистого прибутку визначаються підприємством самостійно.

Узагальнюючу характеристику діяльності підприємства аудитор визначає за величиною чистого прибутку і фінансовим станом. Важливо не тільки отримати якнайбільший прибуток, а й використати прибуток, що залишився у розпорядженні підприємства. У динаміці темпів зростання власних коштів підприємства виявляються успіхи або недоліки розвитку підприємства.

52. Етапи аудиту і його стадії.

1 — попереднє дослідження об'єкта А:

умови діяльності підпр-ва-замовника.

визначення типу, стуктури п-ва і управління ним.

2 — планування А:

планування і послідуючий контроль А,.

вивчення і оцінка форми і методів обліку.

3 — перевірка внутрішнього контролю підпр-ва.

4 — аналітична перевірка фінансової інформації: реальність статей балансу, відповідність даних бух зв-сті обліковим регістрам, відпов-сть прибутків і збитків факт рез-татам д-ті.

5 — огляд фін звітності: перевірка зв-сті в цілому і перевірка аудиторської роботи з метою визначення достовірності і об'єктивності інформації фін зв-сті, пер-ка відповідності зв-сті обліковій практиці і діючому законодавству.

6 — підготовка аудит звіту і висновку — узагальнення результатів перевірки.

Стадії аудиту.

Кожна аудиторська перевірка складається з етапів і частин, які називаються стадіями. Можна виділити такі стадії: 1) дослідницька, тобто вивчаються особливості підприємства, його організація, структура, продукція і послуги підприємства. Вивчаються перспективи розвитку підприємства. Вивчається система обліково-аналітичного процесу на підприємстві. Виробляється загальний підхід до проведення аудиту, виділяються проблемні напрямки аудиту, оцінюється ступінь руху, складається попередній варіант програми аудиторської перевірки, визначаються обсяги робіт і призначення конкретних виконавців,.

2) підготовчо-узгоджувальна стадія — узгоджується замовником програма перевірки, обсяг робіт, термін проведення, форма представлення аудиту, також узгоджується з клієнтом рівень відповідальності аудиторської фірми, визначається вартість аудиторських послуг. Закріплюється всі ці домовленості договором (угодою). Після цього готується необхідна нормативно-правова база для перевірки,.

3) основна стадія — проводиться аудит (аудиторські послуги) і нотується підсумкова аудиторська документація,.

4) заключна стадія — обговорюється додаткова документація, що передається замовнику і надається аудиторський висновок.

76. Мета аудиту. Осн. Завдання а-ту.

Відповідно до Закону Україні «Про аудиторську діяльність» аудит провадиться з метою визначення достовірності звітності суб" єктів господарювання, обліку, його повноти та відповідності чинному законодавству і встановленим нормативам. Згідно зі ст. 8 Закону про це має бути зазначено в аудиторському висновку.

Основні задачі аудиту — збирання та обробка достовірної інформації про фінансову діяльність суб'єкта господарювання і на цій основі аудиторського рішення.

Крім того аудит повинен адекватно відображати всі аспекти діяльності суб'єкта, що перевіряється і для того, щоб скласти достовірний аудиторський висновок аудитор повинен отримати безумовну гарантію того, що інформація в бухгалтерській документації достатня і достовірна.

53. етапи провед-ня аудит валютних операцій.

Аудит починається з ознайомлення з д-тю п-тва: перевіряється наявність зовнішньо-економічних операцій, розрахунків по них, наявність поточного рахунку в банку в іноземній валюті.Аудитор встановлює, якими формами розрахунків користюється п-тво. Аудитор перевіряє правильність відображення валютних операцій в обліку, особливістю є те, що кожна операція відображається і в іноземній валюті і в гривнях. Аудитор перевіряє правильність перерахунку валюти у гривні за курсом НБУ на дату здійснення операції. При перевірці обовязково контролюється строк повернення валюти в Україну (90 днів) за відвантажену продукцію, роботи, послуги. Перевіряється правильність ведення обліку валютних операцій: по р-ку 312″ Поточні рахунки в банку в іноземній валюті", 632 «Розрахунки з іноземними постачальниками», 362″ Розрах з іноз покупцями" 71"Інший операційний дохід". Аудитор перевіряє правильність визначення курсових різниць та відображення їх в обліку. Аудитор перевіряє встановлену суму обовязкового подажу валюти, яка знаходиться на рахунку (50%). та правильність зарахування гривневої виручки. При перевірці грошових коштів, що надійшли на рахунок, встановлюються правильність і повнота їх зарахування. Аудитор перевіряє всі операції з купівлі-продажу валюти, правильність оформлення платіжних документів та обробки виписок банку. На завершення перевіряє правильність відображення валютних коштів в балансі п-тва та правильність перерахунку монетарних статей за курсом НБУ на дату балансу.

61. Етапи провед-ня кас. оп-й.

Для обліку касових використовується рахунок 30 «Каса», на якому відображається рух і наявність ГК в касі. Достовірність відображення операцій по цьому рахунку досліджується ретельно. Аудиторська перевірка касових операцій складається з 7 етапів.

На 1 етапі необхідно провести раптову ревізію каси з повним поаркушним перерахуванням всіх грошей, що знаходяться в касі (1 раз в квартал).

2 етапом є перевірка правильності заповнення касових документів та організації порядку ведення касових операцій. Насамперед. Перевіряється правильність заповнення прибуткових і видаткових КО. Не допускаються будь-які виправлення в них. При перевірці порядку ведення касової книги необхідно перевірити і по можливості встановити, щоб на підприємство мало тільки одну касову книгу, яка повинна бути прошнурована, пронумерована. Будь-які підчистки та необумовлені виправлення в касовій книзі забороняються.

На 3 етапі аудитор перевіряє наявність проведення інвентаризації каси (чи проводиться вона не рідше 1 разу в квартал, якісний склад комісії та ін.).

На 4 етапі аудитор перевіряє дотримання ліміту залишків готівки в касі, тобто перевіряється повідомлення банку, ретельно перевіряється касова книга на предмет перевищення встановленого ліміту.

На 5 етапі перевіряється правильність видачі готівки з каси встановлюється, на які цілі отримували і видавали готівку.

6 етап: перевіряється оприбуткування готівки в касі. Необхідно визначити чи повністю підприємство оприбуткувало готівку, яка надходить з різних джерел. Робота касових апаратів також перевіряється.

7 етап: співставлення первинних даних, аналітичних і синтетичних облікових регістрів з даними, відображеними у звітності підприємства, з метою встановлення їх відповідності. Збереження готівки є також важливим при проведенні аудиту.

Т.ч. при проведенні аудиту касових операцій використовують: прибуткові і видаткові касові ордери, касову книгу, журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, повідомлення банку, ЖО-1, відомість № 2, баланс, акти інвентаризації.

62. Етапи провед-ня а-ту запасів.

Для обліку ТМЦ використовується рахунок «Матеріали». На цьому рахунку підприємства обліковують рух сировини, а для руху і обліку палива використовують рахунок «Паливо», а рахунок «Товари» відображає рух товарів в сфері обігу і придбання. При аудиті перевіряється достовірність відображення операцій на відповідних рахунках БО. Звертається особлива увага на переоцінку ТМЦ, джерела їх покриття (різниць).

Перевіряються ці питання відповідно до Порядку проведення дооцінки залишків ТМЦ, який затверджений Мінекономіки і МФУ України. Дотримання цього порядку перевіряється на об'єкти і якщо були встановлені порушення, то переоцінка вважається недійсною.

У цьому випадку аудитор повинен визначити, на яку суму було знижено оподаткований прибуток, доход внаслідок віднесення сум дооцінки, на поповнення сум до оцінки, або віднесення втрат на зитки. Аудитор перевіряє правильність визначення обсягів товарної продукції, що підлягає уцінці, організація проведення уцінки та документального оформлення. Особлива увага приділяється визначенню джерел фінансування уцінки та відображенню їх в БО.

Об'єктом аудиту є і МШП. Перевіряються такі питання: законність списання МШП, його методика, порядок.

Етапи аудиту МШП: 1) вивчається побудова обліку МШП, визначаються які види МШП використовуються, 2) перевіряється правильність віднесення придбаних предметів та засобів до МШП за критеріями, встановленими законодавством. Для цього досліджуються первинні документи з оприбуткування МШП. Аудитор робить висновок про дотримання підприємством вимог законодавства щодо питання віднесення придбаних засобів до МШП. Дуже ретельну увагу слід приділяти правильності та обліку списання МШП, 3) Перевіряється правильність ведення обліку списання МШП. Аудитор перевіряє чи використовує підприємство для обліку зносу МШП рахунок 13 «Знос МШП», а також, яка сума відображена по КТ13 в кореспонденції з ДТ відповідних витратних рахунків, 4) на завершальному етапі встановлюється відповідність синтетичних показників по наявності і зносу, показникам аналітичних і первинних документів. Це досягається співставленням даних балансу, головної книги, відомостей з обліку МШП та первинних документів між собою.

63. Етапи про-ня а-ту наяв-ті і руху ОЗ.

При проведенні аудиту досліджуються операції, які відображають рух ОЗ. Відомо, що ОЗ надходять на підприємства з різних джерел: від постачальників за плату, засновників у вигляді внесків до СФ, безкоштовно від ін. СПД.

Етапи аудиту ОЗ: 1) Одиницею обліку ОЗ є інвентарний об'єкт. Кожному інвентарному об'єкту незалежно від його знаходження, в експлуатації або на складі, присвоюється відповідний інвентарний номер. Ці інвентарні номери повинні проставлятися на всіх первинних документах, які є підставою для відображення в обліку їх наявності або руху. В зв’язку з цим аудит ОЗ необхідно починати з перевірки збереження ОЗ. Вона здійснюється шляхом проведення інвентаризації ОЗ. Інвентаризацією встановлюється наявність та технічний стан об'єктів ОЗ.

2) наступним етапом аудиту є перевірка правильності відображення в обліку руху ОЗ. Первинним документом, що є підставою для введення в експлуатацію ОЗ є акт приймання-передачі (ф. ОЗ-1). Цей акт повинен складатися на введення кожного окремого інвентарного об'єкту. В період проведення аудиту необхідно перевірити, що на кожен об'єкт була виписана інвентарна картка. Інвентарна картка є регістром аналітичного обліку ОЗ, яка дає можливість контролювати їх наявність в місцях зберігання. Вибуття ОЗ відбувається шляхом їх реалізації, безкоштовної передачі, а в разі їх повного фізичного або морального зносу, остаточного вибуття з ладу або загибелі - шляхом списання. Тому перевірка реалізації або безкоштовної передачі ОЗ починається з ознайомлення з рішенням щодо відповідних дій. В залежності від підпорядкованості підприємства цей документ може бути протоколом загальних зборів засновників, дозволом фонду державного майна, відповідного відомства, тощо.

3) наступним етапом є перевірка відображення в обліку порядку ліквідації, реалізації або надходження ОЗ. В залежності від форми власності підприємства (державна, недержавна) визначається порядок обліку. Основною відмінністю є те, що на підприємствах державної форми власності ліквідація і надходження ОЗ відбувається зі зміною СФ, на недержавних підприємствах СФ не змінюється.

4) останнім етапом аудиту руху ОЗ є перевірка відповідності первинних документів синтетичним регістрам обліку. Для цього звіряються дані інвентарних карток з даними головної книги, балансу, звіту про фінансово-майновий стан підприємства.

67.Етапи проведення аудиту з бюджетом.

1.Вивчення особливостей підприємства, його організації. 2. Узгодження програми перевірки з клієнтом, термінів її проведеня, вартості послуг, визначення відповідальності сторін. 3. Проведення аудиту-визначається: відповідність розрахунку платежу в бюджет-ПДВз-ну У." Про ПДВ", відповід-ть розрахунку оподатковуємого прибутку з-ну У."Про оподаткув-ня прибутку підприємств", відпов-ть розр-ків і сплати держ. мита за операції з ЦП Декрету КМУ" Про держ. мито", відпов-ть нарах-ня і сплати в бюджет прибуткового податку з громадян по з/п, ін. виплат, дивідендів Декрету КМУ «Про прибутк. податок з громадян», відпов-ть розрах-ку збору на обов`язк. держ. пенсійне страх-ня діючому зак-тву, відпов-ть розр-ку збору на обов. соціал. страх-ня на випадок безр-тя в Держ. фонд сприяння захисту нас-ня діючому зак-тву, відпов-ть утримань в Держ. інноваційний фонд діюч. зак-тву, відпов-ть відрахувань за ін. податками і зборами з-ну У. «Про систему оподатк-ня"(із змінами і доповненнями). 4. Складання аудиторського висновку, процес передачі підсумкової документації замовнику аудиту.

72. Зміст і форми робочих доктів.

Робочі документи — це записи, в яких аудитор фіксує використані процедури, тести, одержану інформацію і відповідні висновки, які зроблені в ході аудиту. Аудиторські документи аудитора повинні включати в себе всю інформацію, яку він визнає важливою для правильного виконання перевірки, яка має підтвердити ті підсумки, які зроблені у висновках.

Робочий документ має функції: 1) забезпечити обґрунтування аудиторського висновку та відповідати загальноприйнятим нормам у професійній практиці, 2) забезпечити реєстрацію планування та виконання аудиту, 3) сприяти методичному підходу до аудиту, 4) надавати допомогу аудитору в його роботі.

Робочі документи аудитора мають бути професійно складені. Їхнє оформлення повинно забезпечувати доступність для читання. Проте конкретні форми використання робочих документів визначаються аудиторською фірмою, аудиторами з урахуванням специфіки окремих питань аудиту.

Робочі документи повинні включати: 1) інформацію, що стосується юр. та організаційної структури підприємства, 2) необхідні витяги або копії юр. документів, угоди, протоколи, 3) вивчення та оцінка система обліку і внутрішнього контролю, 4) документація про планування аудиту, 5) аналіз операцій та залишків за рахунками.

Проте робочі документи аудитора не можуть розглядатись як частина фінансової документації клієнта і після завершення аудиту робочі документи залишаються в аудитора і є його власністю. Проте його право власності обмежується етичними нормативами та умовами конфіденційності.

Робочі документи не можна вивчати або вилучати в аудитора за винятком тих випадків, коли це передбачається рішенням судово-слідчих органів. Термін зберігання їх визначається як практикою аудиторської діяльності, так і юридичними умовами.

Класифікація робочих документів аудитора:

1) по часу ведення та використання: довгострокові, нетривалого використання,.

2) за способом та джерелами отримання: від третіх осіб, від підприємства-клієнта, складені аудитором,.

3) по характеру інформації: правового характеру, про керівництво і персонал підприємства, про структуру і організацію підприємства, про економічну основу діяльності підприємства, про систему внутрішнього контролю, про систему БО, аудиторські організаційно-функціональні документи, документи оцінки аудиторського ризику, аудиторські документи по перевірці окремих статей та показників річного звіту, кореспонденція аудитора, підсумковий висновок, пропозиції та рекомендації,.

4) за призначенням: оглядові, інформативні, перевірочні, підтверджуючі, розрахункові, порівняльні, аналітичні,.

5) за ступенем стандартизації: стандартизовані, вільної форми,.

6) за формою представлення: графічні, табличні, текстові, комбіновані,.

7) за технікою складання: ручні, на машинних носіях.

73. Інф, що над-ся а-рові кер-ком п-ва.

Під час аудиторської перевірки аудитор може отримувати безліч інформації від к-ва підприємства, яка надається як за власним бажанням кер-ва, так і на вимогу аудитора.

Причому, якщо така інформація стосується суттєвих позицій фінансової звітності п-ва, від аудитора вимагається:

отримати перевірені докази з внутрішніх джерел інф-ї п-ва або із зовнішніх, оцінити зрозумілість та відповідність даних, наданих керівництвом клієнта та зіставити їх з іншими ауд доказами, в тому числі з іншою інф-ю, отриманою від керівництва п-ва, вирішити для себе, чи особи, які надають інф-ю стосовно фінансової звітності п-ва, в достатній мірі можуть пояснити її зміст.

Інф-я, яка надається кер-вом п-ва, не може заміняти інші докази, котрі аудитор може отримати. Н-д, нова інф-я про витрати на придбання того чи іншого активу не може заміняти інші ауд докази з цього питання. Якщо аудитору не вдалося отримати необхідну кількість доказів щодо показників, як визнані суттєвими, а такі докази на думку аудитора існують в принципі, можливість скласти думку з цього питання вважається обмеженою, навіть при умові, що з цього питання інф-я від кер-ва отримана.

А-р може опинитися в ситуації, коли інф-я, надана кер-вом клієнта, буде єдиним доступним джерелом ауд доказів. Наприклад, важається сумнівною можливість отримання будь-яких доказів щодо операцій п-ва, крім інф-ї від кер-ва на підтвердження його намірів.

Якщо інф-я, отримана від керівництва клієнта, суперечить іншим аудиторським доказам, аудитору необх з" ясувати причину цих суперечностей і, в разі необхідності, переглянути надійність всіх ін наданих кер-вом даних.

77. Мета і задачі вн аудиту.

Внутрішній аудит" означає діяльність внутрішньої.

аудиторської служби (або служби внутрішніх ревізорів).

підприємства, яку, незалежно від назви, можна розглядати як.

окремий вид аудиторських послуг, що надаються незалежним аудитором.

п-ву. Основні функції служби вн аудиту, як.

правило, складаються з процедур дослідж окремих операцій п-ва, оцінки цих оп-й і контролю відповідності відображення їх в бухобліку, а також контролю за функціями внутрішньої системи контролю підприємства.

Служба вн аудиту, як правило, відповідає перед к-вом п-ва за постійне спостереження та контроль за функціонуванням цих систем.

Фахівці служби внутрішнього аудиту надають рекомендації з удосконалення цих систем, експертизи фінансової і оперативної.

інформації, огляду коштів, які використовуються для ідентифікації,.

виміру, класифікації і інформування, підготовки оглядів еф-ті д-ті п-ва, включаючи нефінансові засоби керівництва, контролю за дотриманням українського законодавства і.

виконанням всіма підрозділами підприємства його внутрішньої.

політики щодо здійснення діяльності.

78. Методи вибіркової перев-ки.

Вибіркова перевірка означає використання аудиторських процедур стосовно менш ніж 100% бухгалтерських проводок або показників фінансової звітності, котрі дозволяють аудитору отримати аудиторські докази і, оцінивши окремі характеристики відібраних даних, розповсюдити дієвість цих доказів на всю сукупність даних. Вибіркова перевірка повинна бути репрезентативною, іншими словами, відображати всі основні властивості генеральної сукупності (набору елементів, котрі складають окрему статтю в балансі або окремий клас операцій).

Методи: 1) метод випадкового відбору, котрий забезпечує рівні шанси для потрапляння у вибірку кожного елементу генеральної сукупності, 2) систематичний вибір, 3) Безсистемний вибір. При використанні цього методу аудитор повинен передбачити захист від упередженого вибору.

81. Нормат-на база рег-ня а-ту в Україні.

Основним документом для аудиторів є Закон України «Про АД» із змінами і доповненнями до нього. Крім цього в 1996р. в Закон внесені зміни та доповнення і зокрема в закон України «Про підприємства» стаття 29 доповнена: Річний баланс і звітність підприємства підлягає обов’язковому аудиту за винятком державних підприємств, Закон України «Про споживчу кооперацію», «Про заставу», «Про ЦП і фондову біржу» і ін. законодавчі акти, де достовірність і повнота річного балансу повинна бути підтверджена аудитом.

Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України від 19 березня 1997 р. затверджено вимоги щодо аудиторської перевірки відкритих акціонерних товариств і підприємств — емітентів облігацій (крім комерційних банків, інституційних інвесторів).

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р. № 1201-ХП (зі змінами і доповненнями) аудит бухгалтерської звітності та фінансового становища емітента при реєстрації випуску цінних паперів є обов" язковим. При поданні регулярної інформації про емітента (не рідше ніж один раз на рік) обов" язковим є підтвердження аудиторською фірмою річного балансу і складання довідки про фінансове становище (ст. 24).

Таким чином в Україні створені законодавчі акти, на підставі яких здійснюється АД в Україні. АД включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок та надання інших аудиторських послуг.

. 83. Обов" язки аудиторів і аудиторських фірм.

Аудитори і аудиторські фірми зобов" язані: 1) належним чином надавати аудиторські послуги, перевіряти стан бухгалтерського обліку і звітності замовника, їх достовірність, повноту і відповідність чинному законодавству та встановленим нормативам, 2) повідомляти власників, уповноважених ними осіб, замовників про виявлені під час проведення аудиту недоліки ведення бухгалтерського обліку і звітності, 3) зберігати в таємниці інформацію, отриману при проведенні аудиту та виконанні інших аудиторських послуг. Не розголошувати відомості, що становлять предмет комерційної таємниці, і не використовувати їх у своїх інтересах або в інтересах третіх осіб, 4) відповідати перед замовником за порушення умов договору відповідно до чинних законодавчих актів України, 5) обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг та іншими видами робіт, які мають безпосереднє відношення до надання аудиторських послуг у формі консультацій, перевірок або експертиз.

86. Орг-я роботи внутрішнього аудиту (ВА) і на п-ві.

Система ВА включає регламентовану внутрішніми документами п-ва сукупність процедур внутрішнього контролю ланок управління і різних аспектів діяльності п-ва, які здійснюються спеціалізованим відділом або окремою посадовою особою з метою надання допомоги органам управління в ефективному внутрішньому контролі.

Система ВК відіграє важливу роль у попередженні та виявленні помилок і випадків шахрайства. Система ВК включає: 1) контроль виконання планових завдань з виробничої і фінансово-господарської діял-ті, використання матеріальних і фінансових ресурсів, недопущення безгосподарності і марнотратства, 2) забезпечення збереження власності, 3) додержання вимог діючого законодавства з виробничої, фінансово-господарської діял-ті, з ведення б/о.

87. Основні завдання і дж інф а-ту ОЗ.

Основними завданнями і метою аудиту ОЗ є: 1) перевірка правильності документального оформлення і своєчасності відображення в обліку операцій з ОЗ: їх надходження, внутрішнього переміщення і вибуття. 2) перевірка своєчасності відображення зносу (нарахування амортизації ОЗ). 3) контроль за витратами на кап. ремонт. 4) перевірка правильності відображення в обліку фінансових результатів від ліквідації ОЗ. 5) контроль за збереженням ОЗ. 6) перевірка правильності проведення індексації ОЗ.

Джерелами інформації для аудиту ОЗ є: баланс — ф.1, звіт про фінансові результати та їх використання — ф.2, звіт про фінансово-майновий стан підприємства — ф.3, синтетичні регістри обліку ОЗ (головна книга, ЖО-13), первинні документи по обліку ОЗ (інвентарні картки ОЗ, акти прийому-передачі ОЗ, акти вводу в експлуатацію, акти ліквідації, відомості індексації балансової вартості ОЗ).

Нормативна база, яка регулює рух ОЗ, розрахунок зносу та індексації ОЗ: 1) Положення про організацію бух. обліку і звітності в Україні, затверджене постановою КМУ № 250 від 3.04.93р. 2) Стандарти по БО і плану рахунків. 3) Порядок проведення індексації балансової вартості ОЗ підприємств, установ і організацій, затверджений Мінстатом, Мінекон., МФУ. 4) Закон «Про оподаткування прибутку підприємств».

88. Завд і дж інф аудиту інвестиційної д-сті(ІД).

— досліджувати конфліктні ситуації при виконанні операцій по ІД (напр., випадки порушення законодавства при фінансуванні об'єктів інвестицій, зловживання при використанні векселів і облігацій в інвестиціях та ін).

— сприяти раціональному використанню майнових та інших цінностей при створенні ОЗ та реалізації програм відновлення ОЗ шляхом здійснення КВ,.

— дослідження дотримання порядку державної реєстрації інвестицій,.

— вивчення джерел інвестиційних коштів (власні фін ресурси інвестора, залучені шляхом випуску акцій, облігацій, запозичені банківські кредити),.

— дослідження напрямків використання інвестиц коштів та об'єктів ІД (майна, оборотних засобів, ЦП, науково-технічної продукції, інтелектуальних цінностей).

89. Осн. завд і дж інф ін НБА.

Джерела інформації та об'єкти контролю:

1) первинні документи, про надходження, передачу, реалізацію, інвентаризацію ліквідацію об'єктів НМА: накладні, акти прийому — передачі, акти ліквідації, відомості нарахування амортизації (зносу), авізо, довідки, акти переоцінки, технічне обслуговування НМА підрядними організаціями.

2) регістри аналітичного і синтетичного обліку: інвентарні картки з обліку по окремих об'єктах НМА, описи інвентарних карток з обліку ОФ, картки групового обліку ОЗ (для нарахування зносу і амортизації по 4 групах ОФ), інвентарні списки НМА, які ведуться МВО структурних підрозділів підприємства, де вони використовуються або їх місцезнаходження, оборотні відомості в бухгалтерії у розрізі груп, об'єктів ОФ по МВО та підприємству, журнали-ордери № 13,16, машинограми по кредиту рахунків 01,04,02,86,88,85,33,87. Книга головних рахунків, баланс, звітність про рух майна підприємства.

Основні нормативні акти, якими керуються ревізор при здійсненні контролю: 1) Положення про організацію БО і звітності в Україні № 250 зі змінами та доповненнями, 2) інструкція з БО балансової вартості ОФ № 159, 3) інструкція про інвентаризацію ОЗ, ТМЦ, ГК і розрахунків № 69 зі змінами та доповненнями, 4) Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств».

90. Осн. завд-ня і дж а-ту кас. оп-й.

Завданням касових операцій: 1) перевірка правильності ведення підприємством касових операцій, 2) перевірка правильності і порядку видачі та оприбуткування готівки в касі, 3) додержання підприємством встановленого ліміту каси, 4) перевірка додержання підприємством цільового витрачання готівки, 5) збереження наявності ГК та інших цінностей.

Джерелами інформації є: 1) синтетичні реєстри обліку і звітності (головна книга, баланс ф.1), 2) синтетичні реєстри обліку касових операцій (ЖО-1, відомість по рахунку «Каса»), 3) первинні документи з обліку касових операцій (касова книга, прибуткові і видаткові ордери, чеки на отримання готівки, виписки банку), 4) повідомлення банку про встановлення ліміту залишку готівки в касі.

91. Осн. завд-ня і дж інф а-ту запасів.

Джерелами інформації є: баланс підприємства ф.1, регістри синтетичного обліку ТМЦ (головна книга, відомості руху, ЖО, тощо), аналітичні регістри обліку (відомості, звіти МВО), картки складського обліку, накладні, рахунки-фактури.

Нормативна база: 1) Положення № 250, 2) Інструкція «Про інвентаризацію ОЗ, НМА, ТМЦ, ГК, документів та розрахунків» затверджена наказом МФУ № 69 від 11.08.94, 3) Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», 4) Положення «Про порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) МЦ затверджене постановою КМУ від 22.01.96.

93, 108. Осн. завд і дж а-ту розрах-в з ін. деб-рами, постач-ками і підряд-ми.

Основним завданням аудиту розрахунків є: 1) встановлення реальності Д і К заборгованості, 2) перевірка наявності простроченої ДЗ і КЗ, 3) встановлення ДЗ і КЗ з якої минув строк позивної давності, 4) правильність списання заборгованості, строк позивної давності з якої минув, 5) перевірка правильності обліку ДЗ і КЗ в залежності від прийнятого методу визначення та видів реалізації, 6) перевірка правильності та обґрунтованості списання заборгованості.

Джерела інформації аудиту розрахунків: 1) регістри синтетичного обліку і звітність (баланс, головна книга), 2) регістри синтетичного і аналітичного обліку розрахунків (ЖО 6, 11, 8, 7, відомості 16, 15), 3) первинні документи (накладні, рахунки-фактури, ін). Нормативна база: 1) Положення № 250, 2) Інструкція «Про інвентаризацію ОЗ, НМА, ТМЦ, ГК, документів та розрахунків» затверджена наказом МФУ № 69 від 11.08.94, 3) Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», 4) Положення «Про порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) МЦ затверджене постановою КМУ від 22.01.96.

94. Осн. завд і дж інф а-ту розр-в з підзвіт осбами.

Метою і завданням розрахунків з підзвітними особами є: 1) правильність видачі та повернення сум, 2) цільове призначення, законність, доцільність витрачання підзвітних сум, 3) доцільність видачі сум в підзвіт, 4) перевірка правильності відображення підзвітних сум в обліку. Найбільш важливе місце при проведенні аудиту розрахунків з підзвітними особами належить перевірці цільового призначення та правомірності витрачання ними коштів.

98. осн завд і дж інф а-ту фін. р-тів.

Завданням а-у фін р-атів п-в є перевірка достовірності формування фін ресурсів і розподіл їх за цільовим призначенням, згідно з чинними нормативами, виявлення резервів.

Осн джерелами інформації для аудиту фін. результатів підприємства є бухгалтерський Баланс підприємства (ф. № 1 річної і квартальної звітності), Звіт про фінансові результати та їх використання (ф. № 2 річної і квартальної звітності), Звіт про фінансово-майновий стан підприємства (ф. № 3). Вони повинні бути адекватні даним первинної документації, регістрам аналітичного і синтетичного БО і Головної книги за досліджуваний період.

113. Осн. методи і прийоми провед-ня аудиту.

Аудит має свій метод дослідження, який ґрунтується на основних положеннях діалектичних методів пізнання і на законах політичної економії. В аудиторській практиці використовується аналіз, який тісно пов’язаний із синтезом. В тісному зв’язку з ним є такі категорії пізнання як індукція і дедукція. Таким чином об'єкт вивчається від часткового до загального.

Дедукція — спосіб логічного мислення, який полягає у русі від загального до одиничного. Дедуктивний метод використовують аудитори при вивченні фін-госп діяльності підприємства, системи БО і взагалі ефективності системи управління. Таким чином індуктивні та дедуктивні методи в практиці використовуються взаємопов'язано.

Методи аудиту — сукупність способів, прийомів для дослідження стану об'єктів, що вивчаються. Їх можна згрупувати так:

1)прийом, що дозволяє вивчити кількісний та якісний стан об'єкта, 2) дозволяє визначити відхилення фактичного стану від діючих норм, 3) пов’язані з оцінкою стану об'єкту (в минулому, теперішньому і майбутньому).

114. Осн. пок-ки аудит фін стану.

Під аудитом фінансового стану розуміють оцінку облікової та іншої економічної інформації шляхом вивчення реально існуючих зв’язків між показниками.

Метою аудиту фінансового стану є:

1) визначення сутності та змісту ділової активності клієнта, 2) оцінка фінансово-господарських перспектив клієнта, його функціонування в майбутньому, 3) виявлення зон можливих навмисних помилок в звітності клієнта, 4) скорочене деталізоване тестування на основних стадіях аудиту.

Аудитор розробляє програму аналізу, яка складається з 3-х етапів: 1) вибір оптимального методу аналізу для досягнення поставлених задач та цілей, 2) визначення інформаційної бази аналізу, 3) становлення критеріїв при прийнятті рішення у випадку виявлення незвичайних коливань.

Використовуються такі методичні прийоми: метод читання зовнішньої звітності, метод порівняльного аналізу облікових та звітних даних клієнта за минулі періоди, метод порівняльного аналізу фактичних даних клієнта з розрахунками самого аудитора.

В роботі аудитора особливе значення має аналіз та читання балансу, так як використовуючи інформацію, яка отримана за результатами аналізу є можливість прийняти обґрунтоване управлінське рішення. Оцінити динаміку та перспективи зміну прибутку підприємства, оцінити ресурси, які мають підприємства, зміни, які відбулись, та ефективність їх використання. Більш детально при аудиті досліджується фінансово-господарська діяльність для виявлення хворих статей балансу, оцінка майнового стану, фінансового стану, ділової активності, аналіз рентабельності та ін.

Важливим показником фін. стану підприємства є наявність власних обігових коштів. При його врахуванні необхідно мати на увазі, що частина ОЗ та капітальних вкладень може бути відтворена за рахунок довгострокових і середньострокових кредитів та довгострокових позикових коштів.

Фінансовий стан залежить від рентабельності підприємства. Розрізняють 2 групи показників рентабельності: 1) вкладених коштів (майна підприємства) та їх окремих видів, 2) продукції.

По першій групі розрізняються показники рентабельності: а) всього майна, б) власних коштів, в) виробничих фондів, г) фін. вкладень.

Платоспроможність і фін. стійкість визначаються показниками: коефіцієнт загальної ліквідності, коефіцієнт проміжної, абсолютної ліквідності та ін.

Аналіз фін. стану закінчується комплексною оцінкою, розробленням заходів по покращенню ФС, зниженню ДЗ і КЗ.

118. Очікувана помилка.

У випадку, коли аудитор припускає наявність великої помилки в сукупності даних, йому необхідно застосовувати більший розмір вибірки, ніж у випадку, коли він передбачає наявність меншої помилки. Вимагається, щоб аудитор впевнився в тому, що реальна помилка у загальній сукупності не перевищує рівень визначеної ним припустимої помилки.

120. пл-ня ауд. перев-ки.

Планування — це вироблення головної стратегії і конкретних підходів до характеру, періоду, а також часу проведення аудиту. Аудиторський план розробляється з огляду на те, що в ньому визначається час проведення кожної конкретної аудиторської.

процедури.

. Метою планування аудиту є звернення уваги аудитора на найважливіші напрямки аудиту, на виявлення проблем, які слід перевірити найретельніше. Планування допоможе аудиторові належним чином організувати свою роботу і здійснювати нагляд за роботою асистентів, які беруть участь у перевірці, а також координувати роботу, яка здійснюється іншими аудиторами і фахівцями інших професій.

Характер планування залежить від організаційної форми, розміру і виду д-ті п-ва, виду аудиту, правильного уявлення аудитора про стан справ на підприємстві.

Найважливіша складова частина планування аудиту — отримання аудитором уявлення про стан справ на підприємстві.

121. Повідомлення про шахрайство і помилки.

Аудитор повинен повідомити про виявлене шахрайство або помилки керівнику підприємства, навіть тоді, коли він припускає, що помилки (шахрайство) можуть існувати і це може не вплинути на фінансову звітність підприємства.

Стосовно шахрайства, то аудитор має оцінити участь у цьому керівних осіб. Якщо причетний директор, то аудитор має право і повинен отримати юр. консультацію від юриста (адвоката) стосовно своїх подальших дій або напрямків аудиту.

У випадках, коли аудитор дійшов висновку, що помилки та шахрайство є істотними на рівні фінансової звітності і не можуть бути зроблені виправлення звітності, то слід дати негативний аудиторський висновок, або відмовитись від висновку.

В обов’язки аудитора не входить повідомляти про порушення ще когось крім власників. Сторонні користувачі фінансової звітності мають право вимагати надходження інформації про результати проведеного аудиту і ознайомлення з аудиторським висновком тільки від керівництва або власника.

122 Повноваження АПУ.

Повноваження АПУ визначаються цим Законом та Статутом АПУ. Статут АПУ підлягає затвердженню двома третинами голосів від загальної кількості членів палати. АПУ здійснює сертифікацію і ліцензування суб" єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде Реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги. Затвердження норм і стандартів аудиту є виключним правом АПУ Затверджені АПУ норми і стандарти аудиту є обов" язковими для дотримання підприємствами, установами та організаціями.

124. Помилки і шахрайство.

Шахрайство — навмисно неправильне відображення і представлення даних обліку і звітності службовими особами і керівництвом підприємства. Шахрайство полягає в маніпуляціях обліковими записами і фальсифікацію первинних документів, реєстрів обліку і звітності, навмисних змінах записів в обліку, які перекручують суть фінансових і господарчих операцій з метою порушення укр законодавства, або прийнятої на п-ві облікової політики, навмисно неправ оцінці активів і методів їх списання, навмисному пропуску або приховуванні результатних записів або документів, навмисному не висвітленні змісту відображених операцій, незаконному отриманні в особисту власність грошово-мат цінностей, невідповідному відображенню записів в обліку.

Помилка — ненавмисне перекручення фін інф-ї в результаті арифметичних або логічних помилок в облікових записах і розрахунках, недогляду в дотриманні повноти обліку, неправ представлення в обліку фактів господарської діяльності, наявності складу майна, вимог і зобов" язань, невідповідне відображ записів в обліку.

Маніпуляція обліковими записами — зумисне використання неправильних (некоректних) бух проводок або сторнуючих.

записів з метою перекручення даних обліку і звітності.

Фальсифікація бух док-в і записівоформлення наперед неправильних або фальсифікованих документів бух обліку і записів у реєстрах бухобліку.

Невідповідне відобр записів у реєстрах обліку — ненавмисне або навмисне відображення фін інф-ї в системі рахунків у неповному обсязі, в оцінці, яка відрізняється.

від прийнятих норм і таке інше.

125. Поняття та зміст аудит. звіту.

Звіт аудитора про перевірку госп. діяльності - документ, який подається в стислій стандартній формі аудитором і який містить результати проведених досліджень госп. діяльності об'єкта, який перевіряється. У звіті повідомляють про законність здійснених операцій, економічність і ефективність витрат коштів і продуктивність досягнення поставлених задач. Інформація, яка подається у звіті, повинна бути чіткою та ясною, надійною та компетентною, а також незалежною, об'єктивною, правдивою і конструктивною. Дані, які містяться у звіті аудитора, необхідні керівництву ек. суб'єкта, який перевіряється, для того, щоб мати уявлення про недоліки в облік.записах, бух. регістрах і системі внутр. контролю, які можуть привести до суттєвих помилок в бух. звітності. Крім цього, у звіті містяться конструктивні пропозиції щодо удосконалення системи б/о і внутр. контролю під-ва.

Звіти мають певну форму і містять слідуючі відомості: заголовок, підпис і дату, інформацію про задачі та межі А, повні відомості про результати перевірки, кому адресуються матеріали А, предмет, А (назва одиниці, дата і період часу), обгрунтування для А, відповідність стандартам, дані про строки представлення звітів.

127Повідомлення про шахрайство та помилки:

1) Керівництву.

Аудитор повинен якомога скоріше повідомити про виявлене шахрайство або помилки к-во п-ва, коли він навіть припускає, що помилки чи факти шахрайства можуть існувати, хай.

навіть потенційний ефект від них не істот і не впливає на фін звітність п-ва, або якщо шахрайство чи серйозні помилки знайдені.

При визначенні необх-ті представлення інф-ї п-ву, котрому необхідно надати інф-ю про можливі або наявні факти шахрайства чи суттєві помилки, аудитор повинен врахувати всі пов" язані з цим обставини. Стосовно фактів шахрайства, то аудитор має оцінити участь у цьому керівних осіб п-ва. У більшості випадків про існування шахрайства буде доцільно повідомити керівника особи, яка задіяна у шахрайстві і займає службову посаду на рівень нижчу, ніж її безпосередній.

керівник.

2) Користувачам аудиторського звіту.

Якщо аудитор дійшов висновку, що помилки та шахрайство є істотним на рівні фінансової звітності підприємства і не можуть бути відповідно в ній відображені або не можуть бути зроблені виправлення звітності, то йому слід дати ауд висновок негативного характеру або відмовитися від висновку.

128. Порядок продовження дії сертифікату. Аудитори, строк дії сертифікату яких закінчується не раніше 3 і не пізніше 1 місяця повинні подати до секретаріату АПУ документи: 1) клопотання, 2) витяг з трудової книжки, 3) сертифікат, термін дії якого закінчується, 4) реферат про аудиторську діяльність і підвищення кваліфікації за весь період дії сертифікату. Якщо аудитори працюють за фахом не менше 3 років і не мають ніяких зауважень по роботі, то приймається відповідне рішення (заноситься до протоколу) і дія сертифікату продовжується на 5 років. Якщо аудитор працював 2−3 роки, то він проходить співбесіду. Якщо аудитор не працював або працював менше 2 років, або не надав документів вчасно складають іспит.

129. Порядок сертифікації а-в в Укр.

Для отримання сертифікату претендент подає до АПУ в одному примірнику перелік таких документів: 1) клопотання за встановленою формою, 2) копія диплома, засвідчена у встановленому порядку, 3) виписка з трудової книжки, засвідчена у встановленому порядку, 4) документ про оплату.

Всі ці документи надсилаються до АПУ і відповідальність за них несе особа, яка їх подала. Іспити, тобто визначення рівня знань, складаються кожним претендентом в порядку, затвердженому рішенням АПУ. Для проведення іспиту створюється комісія із 5 членів. Оцінка ставиться так: складено або не складено. Наслідки іспиту заносяться до протоколу, який підписується членами комісії. Рішення екзаменаційної комісії повідомляється особам в день складання іспиту. Видача сертифікату проводиться секретаріатом АПУ після затвердження протоколу рішень.

Сертифікат — це офіційний документ, який засвідчує право громадянина України на здійснення аудиту підприємств і організацій (серія А) і банків (серія Б) на території України. Бланк сертифікату є бланком суворої звітності з зазначенням номера і серії.

132. Права, обов’язки і відповідальність аудиторів і АФ.

Права аудиторів і аудиторських фірм. Аудитори і аудиторські фірми України мають право: 1) самостійно визначати форми і методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань та досвіду,.

2) отримувати необхідні документи, які мають відношення до предмету перевірки і знаходяться як у замовника, так і у третіх осіб. 3) отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній формі від керівництва та працівників замовника, 4) перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати від керівництва господарюючого суб" єкта проведення контрольних оглядів, замірів виконаних робіт, визначення якості продукції, щодо яких здійснюється перевірка документів,.

5) залучати на договірних засадах до участі в перевірці фахівців різного профілю.

133.Предмет, метод, об'єкти аудиту.

Аудиторські послуги можуть надаватись у формі аудиторських перевірок (аудиту), пов’язаних з ними експертиз, консультування з питань БО, звітності, оподаткування, аналізу фін-госп діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності юр. і фіз. осіб.

Послуги можуть надаватись по приватизації майна, комерціалізації торгівлі, розгляд справ клієнтів в арбітражних судах. Таким чином метою проведення аудиту є складання аудиторського висновку про фінансовий стан суб'єкта, що перевіряється.

Основні задачі аудиту — збирання та обробка достовірної інформації про фінансову діяльність суб'єкта господарювання і на цій основі аудиторського рішення.

Крім того аудит повинен адекватно відображати всі аспекти діяльності суб'єкта, що перевіряється і для того, щоб скласти достовірний аудиторський висновок аудитор повинен отримати безумовну гарантію того, що інформація в бухгалтерській документації достатня і достовірна.

Предмет аудиту — стан економічних, організаційних, інформаційних та інших характеристик системи, що знаходяться в сфері аудиторської оцінки. Як видно з цього формулювання предмет аудиту має багато спільного з предметом ревізії та економічного аналізу. Разом з тим вони мають розбіжності, аудит виходить за рамки контролю і ревізії тому, що питання податків, оцінки майна, ефективності системи управління не є питанням аналізу і ревізії (питання розрахунків з бюджетом, правильність перерахованих сум по податках є предметом ревізії).

Аудит має свій метод дослідження, який ґрунтується на основних положеннях діалектичних методів пізнання і на законах політичної економії. В аудиторській практиці використовується аналіз, який тісно пов’язаний із синтезом. В тісному зв’язку з ним є такі категорії пізнання як індукція і дедукція. Таким чином об'єкт вивчається від часткового до загального.

Дедукція — спосіб логічного мислення, який полягає у русі від загального до одиничного. Дедуктивний метод використовують аудитори при вивченні фін-госп діяльності підприємства, системи БО і взагалі ефективності системи управління. Таким чином індуктивні та дедуктивні методи в практиці використовуються взаємопов'язано.

Методи аудиту — сукупність способів, прийомів для дослідження стану об'єктів, що вивчаються. Їх можна згрупувати так:

1) прийом, що дозволяє вивчити кількісний та якісний стан об'єкта, 2) дозволяє визначити відхилення фактичного стану від діючих норм, 3) пов’язані з оцінкою стану об'єкту (в минулому, теперішньому і майбутньому).

Важливе значення в методі аудиту має оцінка ризику, який притаманний АД.

Під об'єктом АД розуміють взаємопов'язані економічні, органічні, технологічні, інформаційні та інші сторони функціонування системи, що вивчається, стан якої може бути оцінений кількісно і якісно. Об'єкти аудиту можуть бути різними за станом та структурою.

135 Припустима помилка.

. Припустима помилка — це максимальне значення помилки в сукупності даних, котра стає суттєвою при прийнятті рішення про ефективність вибіркової перевірки. Допустима помилка визначається на етапі планування та при здійсненні аудитором процедур перевірки і є складовою частиною суттєвості. Що менша припустимість помилки, то більше треба використовувати обсяг вибірки.

Під час здійснення тестів внутрішнього контролю підприємства під допустимою помилкою розуміється максимальний розмір відхилення від контрольної процедури, котрий визначається аудитором на підставі попередньої оцінки розміру ризику невідповідності внутрішнього контролю підприємства. При здійсненні незалежних процедур перевірки припустима помилка — це максимально припустима сума відхилення в бухгалтерському балансі та проводках, яка приймається аудитором.

137. Процедури одержання ауд доказів.

" Процедури перевірки на суттєвість" - це перевірки, що виконуються для одержання аудиторських доказів з метою виявлення суттєвих перекручень у фінансовій звітності. Аудитор одержує аудиторські докази шляхом застосування однієї або декількох із зазначених нижче процедур: перевірки, спостереження, опитування і підтвердження, підрахунку та аналітичних процедур. Термін проведення таких процедур частково залежатиме від часу, протягом якого потрібні аудиторські докази не вичерпано.

Перевірка. Перевірка складається з вивчення бухгалтерських реєстрів, документів або матеріальних активів. Перевірка бухгалтерських реєстрів та документів надає аудиторські докази різного рівня надійності, залежно від їхнього характеру і джерела отримання та ефективності засобів внутрішнього контролю підприємства. До трьох основних категорій документальних аудиторських доказів, які мають для аудитора різний рівень надійності, належать: документальні аудиторські докази, які створені і зберігаються у третіх осіб, документальні аудиторські докази, які створені третіми особами і зберігаються на підприємстві, документальні аудиторські докази, які створені і зберігаються на підприємстві.

Перевірка матеріальних активів забезпечує надійні аудиторські докази стосовно їх наявності, але не завжди стосовно права власності на них та правильності відображення їх вартості.

Спостереження. Цей процес полягає в спостереженні процесу або процедури, яка виконується іншими особами, наприклад, спостереження аудитора за підрахунком товарно-матеріальних запасів працівниками компанії або за виконанням процедур контролю, після яких не залишається ознак їх проведення з точки зору аудиту.

Опитування і підтвердження. Опитування полягає в пошуку інформації, котру можна отримати від обізнаних осіб підприємства або поза його межами. Опитування можуть варіювати від формальних письмових запитів, адресованих третім особам, до неформального усного опитування працівників підприємства. Відповіді на опитування можуть дати аудитору інформацію, якою він раніше не володів, або підтверджувальні аудиторські докази.

Підтвердження полягає в отриманні аудиторами підтверджувальної інформації, яка міститься в бухгалтерських реєстрах. Наприклад, аудитор, як правило, шукає прямого підтвердження сум дебіторської заборгованості шляхом спілкування з боржниками підприємства.

Підрахунок. Підрахунок полягає у перевірці арифметичної точності первинних документів та реєстрів обліку або у самостійному проведенні підрахунків.

Аналітичні процедури. Аналітичні процедури полягають в аналізі найважливіших показників і співвідношень, включаючи підсумкове дослідження відхилень і взаємозв" язків, котрі суперечать іншій інформації, що стосується цієї справи, або відхиляються від показників, які очікуються.

138. Процедури перевірки, які вик-є осн. а-р.

Аудитор одержує аудиторські свідчення шляхом застосування таких процедур: перевірка, спостереження, опитування, підтвердження, підрахунки, аналітичні процедури.

Перевірка складається з вивчення бухгалтерських регістрів, документів які дають змогу зібрати аудиторські свідчення різного ступеня надійності. До основних категорій документальних аудиторських свідчень належать: 1) документальні аудиторські свідчення, які створені і зберігаються 3-ми особами, 2) документальні аудиторські свідчення, які створені і зберігаються у клієнта. спостереження полягає в аналізі процесу або процедур, що використовуються ін. особами. Наприклад: спостереження аудитора за підрахуванням товарно-матеріальних запасів працівниками клієнта. опитування полягає в збиранні інформації від обізнаних осіб клієнта і поза його межами. Опитування може дати нову інформацію або підтвердити існуючу. Підтвердження — суми дебіторів і кредиторів (акт звірки). Підрахунки полягають у перевірці відповідності сум, які зазначені в регістрах обліку і первинних документах.

Аналітичні процедури полягають в аналізі найважливіших показників і співвідношень, включаючи підсумкове дослідження відхилень і взаємозв" язків, котрі суперечать іншій інформації, що стосується цієї справи, або відхиляються від показників, які очікуються.

139. Ризик ауд. фірми при провед-ні а-ту.

Проведення аудиту завжди супроводжується певним ступенем ризику, це питання є дуже важливим при попередній оцінці стану клієнта. Про це можна судити навіть з того, що аудиторському ризику приділяється в шести діючих національних нормативах аудиту, які затверджені АПУ.

Т.ч. аудиторський ризик — це помилкове підтвердження аудитором достовірності фінансової звітності, яка у подальшій перевірці не підтверджена іншими аудиторами або контролюючими органами.

За своїм змістом аудиторський ризик відрізняється від неспроможності аудита. Неспроможність аудиту — це ситуація, коли аудитор робить неточний висновок після аудиторської перевірки та помилкове узагальнення, що може бути наслідком невиконання вимог стандартів аудиту.

З аудитом фінансової звітності безпосередньо пов’язано кілька аспектів ризику — 2 основних види ризику: 1) аудиторський ризик, 2) ризик для бізнесу (аудитора, фірми).

Аудиторський висновок полягає в наступному: аудитор дійшов висновку, що фінансова звітність складена правильно і на цій підставі в аудиторському висновку стверджується без застереження, а у дійсності є істотні похибки.

Ризик для бізнесу — аудитор, аудиторська фірма може потерпіти невдач у взаємовідносинах з клієнтом, навіть, тоді, коли надано правильний аудиторський висновок. Це можливо у випадках розголошення конфіденційності аудиторського висновку, відсутності рекомендацій щодо прогнозування діяльності клієнта на перспективу, тощо.

Загальноприйняті стандарти аудиту потребують щоб аудитор володів знаннями системи внутрішньогосподарського контролю для збирання аудиторських свідчень. Вивчивши цю систему аудитор оцінює можливість виявлення помилок і запобігання їм, а також відхилення від нормативів.

Така оцінка включає застосування конкретних процедур, які знижують вірогідність того, що помилки і відхилення від норм можуть виникнути, будуть виявлені і своєчасно усунені - оцінка ризику контролю.

Міжнародними і національними нормами аудиту передбачено моделювання аудиторського ризику. Орієнтована модель аудиторського ризику може бути представлена таким алгоритмом:

Р1 = Р2 Р3 Р4.

Р1,Р2, Р3, Р4 — відповідно ризик прийнятий, внутрішньогосподарський, ризик контролю, ризик не виявлення.

Ступінь аудиторського ризику ґрунтується на експертній оцінці аудитора.

Складові сегменти моделей аудиторського ризику:

1) прийнятний аудиторський ризик — суб'єктивно встановлений рівень ризику, який готовий взяти не себе аудитор і полягає в тому, що у фінансовій звітності будуть виявлені похибки і представлення аудиторського висновку без застережень. Якщо аудитор визначає для себе менший рівень аудиторського ризику, то це означає, що він прагне до більшої впевненості у тому, що фінансова звітність не має істотних похибок. Нульовий ризик — повна впевненість, 100%-й ризик — повна впевненість. Сутність ризику може коливатись від 0 до 1.

2) Внутрішньогосподарський ризик, тобто наявність значних похибок у фінансовій звітності за відсутності внутрішньогосподарського контролю. Якщо аудитор нехтує фактором ВК і складає висновок про вірогідність наявності помилок, то цим він стверджує високий рівень внутрішньогосподарського ризику. При встановленні ВГР не береться до уваги ВГК тому, що він входить до моделі аудиторського ризику як самостійний елемент, що називається ризиком контролю — оцінка ефективності системи ВГК клієнта з погляду спроможності запобігати помилкам або виявляти їх, тобто коли система контролю ефективна, то аудитор може підвищити рівень ризику не виявлення, тому що скорочує імовірність погрішностей у фінансовій звітності.

Ризик не виявлення — ризик, який аудитор готовий взяти на себе такою мірою, в якій він ризикує не виявити істотні помилки у фінансовій звітності за допомогою аудиторських процедур. Рівень аудиторського ризику залежить від професійності аудиторів, їх морально-вольових та етичних якостей, т.ч. аудиторський ризик можна представити у вигляді моделі: прийнятий аудиторський ризик, ВГР, ризик контролю, ризик невиявленності.

140.. Ризик виявлення помилок.

Ризик виявлення — ризик, який аудитор готовий взяти на себе такою мірою, в якій він ризикує не виявити істотні помилки у фінансовій звітності за допомогою аудиторських процедур. Рівень аудиторського ризику залежить від професійності аудиторів, їх морально-вольових та етичних якостей, т.ч. аудиторський ризик можна представити у вигляді моделі: прийнятий аудиторський ризик, ВГР, ризик контролю, ризик невиявленності.

141. Ризик контролю в а-ті.

Ризик контролю — оцінка ефективності системи ВГК клієнта з погляду спроможності запобігати помилкам або виявляти їх, тобто коли система контролю ефективна, то аудитор може підвищити рівень ризику не виявлення, тому що скорочує імовірність погрішностей у фінансовій звітності.

142. Внугосп ризик, тобто наявність значних похибок у фінансовій звітності за відсутності внутрішньогосподарського контролю. Якщо аудитор нехтує фактором ВК і складає висновок про вірогідність наявності помилок, то цим він стверджує високий рівень внутрішньогосподарського ризику.

143 Ризик неефективності вибіркової перевірки.

Ризик неефективності вибіркової перевірки — це ймовірність того, що аудиторський висновок, підготовлений на засадах вибіркового дослідження, може відрізнятися від висновку, котрий було б зроблено, коли б аудитор зробив таку перевірку шляхом суцільної перевірки з використанням тих самих аналітичних процедур.

Ризик неефективності вибіркової перевірки.

свідчить про ймовірність помилкового рішення, яке може бути прийняте на підставі даних вибірки. Він існує і при статистичних, і при нестатистичних методах вибіркової перевірки. Його не можна обминути при вибірковому контролі. Аудитор може контролювати ризик неефективності вибіркової перевірки шляхом відповідного планування аудиторських процедур і спостереження за ними.

144. Спеціальні вимоги до провед а-ту.

Забороняється проведення аудиту: 1) аудитором, який має прямі родинні стосунки з керівництвом господарюючого суб" єкта, що перевіряється, 2) аудитором, який має особисті майнові інтереси у господарюючого суб" єкта, що перевіряється, 3) аудитором — членом керівництва, засновником або власником господарюючого суб" єкта, що перевіряється, 4) аудитором — працівником господарюючого суб" єкта, що перевіряється, 5) аудитором — працівником, співвласником дочірнього підприємства, філії чи представництва господарюючого суб" єкта, що перевіряється.

145. Створення Аудиторської палати України.

Аудиторська палата України створюється і функціонує як незалежний, самостійний орган на засадах самоврядування. Аудиторська палата України є юридичною особою, веде відповідний облік та звітність. Аудиторська палата України набуває повноважень юридичної особи від дня реєстрації у Міністерстві юстиції України на підставі заяви та Статуту, затвердженого в порядку, передбаченому цим Законом. Плата за реєстрацію не справляється. Аудиторська палата України формується шляхом делегування до її складу п" яти представників від професійної громадської організації аудиторів України, по одному представникові від Міністерства фінансів України, Головної державної податкової інспекції України, Національного банку України, Міністерства статистики України, Міністерства юстиції України та окремих фахівців від навчальних, наукових та інших організацій. Фахівці від навчальних, наукових та інших організацій делегуються за їх згодою професійною громадською організацією аудиторів України в кількості п" яти представників і по одному представнику за пропозицією Міністерства фінансів України, Головної державної податкової інспекції України, Національного банку України, Міністерства статистики України та Міністерства юстиції України. Порядок делегування визначається відповідно з" їздом, правлінням, колегією або іншим вищим керівним органом з дотриманням вимог статті 12 цього Закону. Загальна кількість членів Аудиторської палати України становить двадцять осіб. Аудиторська палата України створює на території України регіональні відділення, повноваження яких визначаються Аудиторською палатою України. Ведення поточних справ в Аудиторській палаті України здійснює Секретаріат, який очолює завідуючий. Завідуючий Секретаріатом несе персональну відповідальність за ефективне використання майна та коштів Аудиторської палати України і створення належних умов для виконання функціональних обов" язків її членами.

146. Структура договору.

Детальна структура договору може бути різною, проте його форма в цілому повинна відповідати загальноприйнятій в Україні формі складання договорів. У преамбулі договору після зазначення назви та номера договору, місця й дати його підписання, повинні бути наведені назви сторін, які склали договір (замовник та.

виконавець), прізвища посадових осіб, які підписали договір від імені кожної сторони.

Розділи: «Предмет договору» (вказується назва аудиторської послуги, мета, масштаб аудиту.).

" Зобов" язання сторін" (зобов" язання, які бере на себе кожна зі сторін).

" Порядок здавання та приймання робіт" -перелік, хар-ка та послідовність процедур, які виконуються.

" Термін виконання робіт" - дати початку та закінчення, терміни надання результатів.

" Вартість робіт та порядок розрахунків" - розмір та порядок виплати винагороди.

" Відповідальність сторін" умови відповідальності кожної сторони.

" Реквізити сторін" - юридичні адреси та платіжні реквізити кожної сторони.

" Особливі умови" -які не знайшли відображення попередніх розділах договору.

147. Супутні аудиту послуги.

У відповідності з міжнародними нормативами до супутних аудиту послугам відносяться: 1) підготовка оглядів, пов’язаних з не фінансовою інформацією (про ефективність функціонування внутрішнього аудиту, комп’ютерного програмного забезпечення аудиту), 2) аналіз бухгалтерської (фінансової) звітності, 3) виконання узгоджених процедур по окремим рахункам БО, балансу (фінансовому звіту) або по бухгалтерській (фінансовій) звітності у цілому, ці процеси можуть торкатись також не фінансової інформації, 4) складання (підготовка) бухгалтерської (фінансової) звітності (повної або часткової), а також іншої фінансової і не фінансової інформації.

Аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватися на підставі договору, письмового або усного звернення замовника до аудитора (аудиторської фірми).

В договорі на проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг передбачаються предмет і термін перевірки, обсяг аудиторських послуг, розмір і умови оплати, відповідальність сторін.

Замовник має право вільного вибору аудитора (аудиторської фірми) з дотриманням вимог Закону «Про АД».

148. Суттєвість в аудиті.

Інф-ія є суттєвою, якщо її відсутність або перекручення може впливати на ек рішення кор-чів, які приймаються на підставі даних фін звітності пі-в.

Суттєвість залежить від розміру статті або помилки, яка оцінена за певних обставин, відсутності або перекручення змісту інф-ї.

. Оцінка того, що є суттєвим, а що ні є справою проф судження аудитора.

Під час розробки плану перевірки аудитор приблизно визначає суттєвість за операціями з метою кількісного визначення.

суттєвих перекручень і помилок. Однак, необхідно аналізувати як кількісні, так і якісні показники помилок. Прикладом якісних.

помилок є неадекватний або неправильний опис облікової політики, коли цілком ймовірно, що користувач фін звітності.

підприємства буде введений в оману цим описом, або існує помилка при розкритті порушень вимог українського законодавства, коли цілком ймовірно, що наступні після можливої перевірки податкової адміністрації платежі до бюджету у вигляді штрафних санкцій і відповідно до цього зміни звітності послаблять господарчу та фін стабільність клієнта.

Аудитору необхідно розглянути можливість існування помилок у пов" язаних між собою сумах, котрі разом можуть істотно впливати.

на фінансову звітність підприємства.

149. Суть аудиту і іст аспекти його становлення.

За історіографічними джерелами можна стверджувати, що аудит як незалежний фінансовий контроль має багатовіковий період розвитку. Розвиток контролю господарської діяльності пов" язаний із виникненням обліку у державах, розташованих у долинах річок Ніл, Тигр і Євфрат, де облік вели на папірусі, а в подальшому — на папері. Перша згадка про аудиторів належить до 1299 р. 24 березня 1324 р. Едуард II призначив трьох державних аудиторів.

В 1844р. у Великобританії виходить серія законів о компаніях, у відповідності з якими вони були зобов’язані один раз на рік запрошувати незалежного бухгалтера (аудитора) для перевірки і підтвердження звітності і звіту перед акціонерами. Такі ж рішення по обов’язковому незалежному аудиту були прийняті у Франції в 1867р., США в 1887р., Німеччині в 1931р

На території України у складі царської Росії вже у 1811р. існував державний контроль в особі державного контролера. Більш широке застосування в Україні аудит отримав з виходом закону «Про аудиторську діяльність» (від 22.04.93року з послідуючими змінами і доповненнями) і створенням Аудиторської палати України і Союзу Аудиторів України. Крім цього регулюється ще законом «Про підприємства».

Згідно з цим здійснювалася сертифікація аудиторів, засновувались аудиторські фірми і видавалися ліцензії на цей винятковий вид діяльності.

Відповідно до Закону Україні «Про аудиторську діяльність» аудит провадиться з метою визначення достовірності звітності суб" єктів господарювання, обліку, його повноти та відповідності чинному законодавству і встановленим нормативам. Згідно зі ст. 8 Закону про це має бути зазначено в аудиторському висновку.

Показати весь текст
Заповнити форму поточною роботою