Вчення І. Канта про пізнання та мораль. І. Кант «Критика чистого розуму»

КНУБіА Кафедра філософії РЕФЕРАТ На тему: Вчення І. Канта про пізнання та мораль. І. Кант «Критика чистого розуму» Виконав: …кафедри ОУБ КНУБіА Керівник: доктор філософських наук, професор Київ 2001 Зміст: 1. Вступ — 3 2. Формування І. Канта як філософа. Факти з біографії, що передували розвитку філософських поглядів И. Канта. Період, що передує написанню «Критики чистого розуму» — 4 3. «Критика чистого розуму» — головна філософська праця І. Канта — 10 4. Висновки — 22 5. Постскриптум — 23 6. Список літератури — 25 1. Вступ Знайомство з філософією І. Канта взагалі можна визнати не тільки гарним початком вивчення філософії, але і неабиякоюшколою для розвитку самостійного мислення. Фактично всі різновиди сучасної філософії, так чи інакше, мають першоджереломвчення І. Канта, його ідеї піддалися осучасненню, змінам, але продовжують жити. Канта прийнято називати основоположником німецької класичної філософії. Дійсно, майже усі види класичного і сучасногофілософствування, у тій чи іншій мірі, звертаються до творчості цього мислителя. Його праці поклали початок знаменноїтрадиції в європейському духовному розвитку. Суть її полягає в тому, що кожен подальший крок уперед розглядається якпереосмислення накопиченого теоретичного багатства, що дбайливо зберігається, але не перетворюється у фетиш. Ідеї Канта піддалися трансформації, але продовжують жити. Особливо актуальні вони на даному етапі розвитку людськогосуспільства — у період гуманізації всіх галузей знання, у тому числі і філософії. Канта порівнюють із Сократом, тому що філософія його людяна. Сократ уперше звів філософію з небес, затвердив на землі, відвернувся від космосу і зайнявся людиною. Для Канта проблема людини стоїть на першому місці, він не забуває і провсесвіт, але головне для нього людина. Кант міркував про закони буття і свідомості з однією тільки метою: щоб людина сталалюдяніше. Щоб не заважали її свідомості утопії й ілюзії. Читати і розуміти Канта важко, але зрозуміла думка радує і возвишає. У Канта серйозність викладу завжди пов «язана зтруднощами проблеми, з тим, що найчастіше йому першому довелося до цієї проблеми доторкнутися. 2. Формування І. Канта як філософа. Факти з біографії, що передували розвитку філософських поглядів И. Канта. Період, що передує написанню «Критики чистого розуму» Іммануіл Кант народився 22 квітня 1724 року в родині лимаря. Він ріс на окраїні міста серед дрібного ремісничого і торгового люду. У родині він був четвертою дитиною і невідрізнявся особливо міцним здоров «ям. За порадою пастора Франца Альберта Шульца, що відвідував в числі своїхпарафіян і родину Канта, восьмирічного Іммануіла віддали в «колегію Фрідріха », державну академію, директором якої бувпризначений сам Шульц. Тут майбутній філософ провів вісім років. Він учився на латинському факультеті. Головнимипредметами були латинь і богослов «я. Звідси Кант виніс любов до римської поезії й антипатію до зовнішніх проявіврелігійного культу. Батьки хотіли бачити у своєму сині пастора, але Кант, захоплений уроками викладача Гейденрейха, мріявприсвятити себе древній словесності. Восени 1740 року Кант вступає до університету, де учиться, скоріше за все, на медичному факультеті (точних свідоцтвне збереглося). Гімназичне захоплення філологією поступилося місцем інтересу до фізики і філософії. Новим своїм інтересом він був зобов «язаний людині, що більше, ніж Франц Шульц і Гейденрейх, вплинула на йогодуховний розвиток. Це був професор Мартін Кнутцен. Якби не його рання смерть, німецька філософія, можливо, мала б учислі корифеїв і це ім «я. Зараз, однак, Мартін Кнутцен відомий тільки як учитель Канта. Від нього Кант уперше почув ім «яНьютона. Не без впливу Кнутцена, не без допомоги його книг, на четвертому році університетського навчання Кант прийнявсяза самостійний твір по фізиці. Робота просувалася повільно. Позначалася не тільки відсутність навичок і недолік знань, але і нестатки, у яких перебував Кант. Першу свою роботу Кант писав три роки — з 1743 по 1746 рік. Називалася вона «Думки про істинну оцінку живих сил ». Цяробота являла собою спробу виступити арбітром у суперечці картезіанців і лейбніціанців про вимір кінетичної енергії.Створюючи цю роботу, Кант, по — видимому, не знав, що вже в 1743 році Даламбер дав універсальне рішення проблеми, виразившийого формулою F=mV2/2. Кант, сам того не відаючи, лише повторив рішення Даламбера. Однак робота містила ряд оригінальнихумопобудов, у тому числі міркування про зв «язок тривимірності простору і закону всесвітнього тяжіння. «Думки … «друкувалися з 1746 по 1749 рік. Після виходу книги у світ, Кант посилає по екземпляру швейцарському вченому і поетуАльбрехту Галлеру і математику Ейлеру в Петербург, однак, відповіді на ці поштові відправлення він не одержав. Можливо, причиною тому послужив описаний вище промах молодого вченого. Незважаючи на те, що перша робота не принесла Кантупопулярності й поступається, по масштабу більш пізнім його працям, вже в цій роботі проявилася характерна риса всієї йогофілософії - поєднання безкомпромісного прагнення до істини зі схильністю до розумних компромісів, коли в наявності двікрайні точки зору. В університеті Кант провів сім років. У 1747 році, не захистивши магістерської дисертації, він залишає рідне місто.Він стає домашнім вчителем і вчить у селі дітей. У цей період Кант написав рукопис по астрономії «Космогонія, або спроба пояснити походження світобудови, утворення небесних тіл і причини їхнього руху загальними законами розвиткуматерії відповідно до теорії Ньютона ». Стаття була написана на конкурсну тему, запропоновану Прусською академією наук, алемолодий учений не наважився взяти участь у конкурсі. Стаття була опублікована тільки 1754 році після повернення Канта вКенігсберг. Трохи пізніше, наприкінці літа 1754 року, Кант публікує другу статтю, присвячену також питанням космогонії - «Питання про те, чи старіє Земля з фізичної точки зору ». Ці дві статті були мовби прелюдією до космогонічного трактату, щобув незабаром написаний. Його остаточна назва була — «Загальна природна історія і теорія неба, або спроба витлумачитипобудову і механістичне походження усієї світобудови, виходячи з принципів Ньютона ». Трактат вийшов анонімно в 1755 році, інезабаром в одному з видань з «явилася схвальна рецензія. Робота являє собою своєрідну спробу сполучити допитливістьнатураліста зі звичними з дитинства догматами церкви. Приступаючи до викладу космогонічної системи, Кант заклопотаний одним: як погодити її з вірою в бога. Філософ переконаний, що протиріччя між його гіпотезою і традиційним релігійними (християнським) віруванням немає. Однак, очевидно деяка подібність його поглядів з ідеями древніх матеріалістів — Демокрітата Епікура. Як і ці філософи, Кант думав, що первісним станом природи було загальне розсіювання первинної речовини, атомів.Він показав, як під впливом чисто механістичних причин з первісного хаосу матеріальних часток могла утворитися наша сонячнасистема. Таким чином, філософ заперечував за богом роль «зодчого всесвіту », хоча він бачив в ньому усе-таки творця тієїпервісно розсіяної речовини, з якої (за законами механіки) виникла нинішня світобудова. Проблемою, що Кант не зміг вирішитиприродно науковим шляхом, була проблема виникнення органічної природи. Філософ визнавав що, законів механіки недостатньо длярозуміння сутності життя. Природно, що виникнення живої природи він пояснював також існуванням і діяльністю бога. У XVII столітті натуралісти (у тому числі Ньютон і Галілей) були переконані в божественному походженні небеснихсвітил. Кант, хоча і відмежувався від древніх матеріалістів, але фактично (слідом за Декартом) поширив принципиприродничонаукового матеріалізму на космогонію. Дайте мені матерію, і я побудую з її світ, тобто дайте мені матерію, і япокажу вам, як з неї повинний виникнути світ. У цій фразі основний зміст книги. Кант дійсно показав, як під впливомчисто механічних причин з первісного хаосу матеріальних часток могла утворитися наша сонячна система. Незадовго до того, як йому виповнився 31 рік, 7 квітня 1755 року, Кант подає на філософський факультетмагістерську дисертацію «Про вогонь ». Це написаний на 12 аркушах латинський рукопис. Магістерська дисертація незахищалася, її призначення — одержати допуск до іспиту. Дисертація була прийнята, і через чотири тижні Кант тримав уснийіспит. На кінець 12 липня — заключний урочистий акт зведення в науковий ступінь, промоція. Природничонаукові матерії по колишньому домінують у духовному світі Канта. Але поряд з ними з «являється і щось новеінтерес до філософії. Першою власне філософською роботою Канта була його дисертація «Нове висвітлення перших принципівметафізичного пізнання ». У ній Кант досліджує встановлений Лейбніцем принцип достатнього основання. Він проводитьвідмінності між підставою буття предмета і основання його пізнання, реальним і логічним основанням. У цих міркуваннях Кантаміститься зародок майбутнього дуалізму: світ реальних речей і світ наших знань не тотожні. Принцип достатньої підставифілософ співвідносить з поводженням людини. Так, у цій дисертації вперше виникає проблема волі, що у майбутньомуперетвориться в лейтмотив усієї творчості Канта. Він вважає, що ідея визначального основання не суперечить волі. Він розумієволю як свідому детермінізацію вчинку, як прилучення до волі мотивів розуму. Надалі, розвиваючи цю ідею, філософ прийде довисновку, що людина не може покладатися тільки на свої потяги, тому що усі вони жорстко детерміновані природою, і чинитивідповідно до них — значить залишатися твариною. У цілому в цій дисертації Кант відстоює лейбніціансько — вольфіанську точкузору. Хоча в деяких істотних деталях, наприклад при вирішенні проблеми взаємин душі і тіла, йому ближче ідеї Ньютона. Щостосується гармонії буття і його загальної спрямованості до блага, то він поки в цьому не сумнівається. Перед зимовим семестром 1762 року Кант, як і раніш, випустив брошуру — запрошення до лекцій. У попередніхтрактувалися природничонаукові проблеми, але цього разу був узятий філософський сюжет. Брошура називалася «Помилковемудрування в чотирьох фігурах силогізму «і містила першу спробу критики формальної логіки, що служила опорою вольфіанству. До логіки Кант висуває вимогу простежити утворення понять. Останні виникають із суджень. Кант говорив, що судженняможливі, завдяки здатності перетворювати почуттєві представлення в предмет думки. Відповідь його знаменна: вонасвідчить про перше, неясне прагнення Канта створити теорію пізнання. До цього він схилявся перед дедукцією, бувпереконаний, що можливості виведення одних понять з інших безмежні, тепер він задумується над тим, як у філософіюввести досвідні знання. Увагу Канта привертає проблема єдності і боротьби протилежностей. Вихідний пункт міркувань — установлене ще вгабілітаційній дисертації розходження між логічним і реальним основанням. Справедливе для логіки може бути неістинним дляреальної дійсності. Логічна протилежність полягає в тому, що відносно однієї і тієї ж речі одночасно яке-небудьвисловлення чи затверджується чи заперечується. Логіка забороняє вважати обидва вислови щирими. Щодо тіла не можнаодночасно стверджувати, що воно рухається і спочиває: одне скасовує інше, у результаті виходить ніщо. Інша справа — реальна протилежність, що полягає в протинаправленості сил. Тут також одне скасовує інше, однакнаслідком буде не ніщо, а щось реальне, дійсне. Дві рівні сили можуть діяти на тіло в протилежних напрямках, наслідком буде спокій тіла, що також є чимось реальноіснуючим. Кант також говорить про бога. Ні на власному, ні на чужому досвіді ми не можемо переконатися в його існуванні. Намзалишається покластися на розум: тільки система міркувань приводить до висновку, що є на світі якась вища, абсолютна інеобхідна істота. (Свої розуміння по даному питанню Кант виклав у трактаті «Єдино можлива підстава для доказу буттябога »). Робота вийшла наприкінці 1762 року, принесла автору першу літературну популярність. Кант стверджував, що мораль ірелігія — різні речі. Мораль скоріше загальний людський, ніж божественний, суд. Звичайно, страшний бог без моралі, алетаке буває. Може і мораль обходиться без релігії. Є моральні народи, що не пізнали бога. Суспільство повинне терпимовідноситься до атеїстів, якщо вони поводяться морально. На думку Канта, наука в сучасному йому суспільстві заражена двома хворобами. Ім «я однієї - вузькість обрію, однобокість мислення, ім «я іншої - відсутність гідної мети. Наука має потребу в «верховному філософському нагляді «. Перед собою Кант ставить задачу подолання пороків сучасної йому науки. Якщо існує наука, дійсно потрібна людині, то цета, котрої я учу, — а саме: належним чином зайняти зазначене людині місце у світі, і з якої можна навчитися тому, якимтреба бути, щоб бути людиною. Цінність заняття визначена моральною орієнтацією; та наука, якій Кант себе хоче присвятитинаука людей. Відтепер у філософських пошуках Канта центральна тема — проблема людини. Усе питання в тім, що ж дійснопотрібно людині, як їй допомогти. Взагалі, творчість Канта можна розділити на два періоди — докритичний (до 1770р), що характеризується в більшій міріматеріалістичним світоглядом і ознаменовавшийся створенням «небулярної космогонічної гіпотези»; з 1770р — критичний період, у роботах цього періоду Кант доводить неможливість побудувати систему умоглядної філософії до попереднього дослідження формпізнання і границь наших пізнавальних здібностей.У період до 1772 р Кант публікує ще кілька робіт: «Мрії духовидця, пояснені мріями метафізики », есе, присвячене діяльностіІммануіла Сведенборга, шведського філософа і математика, що, прославився своїми роботами по механіці, гірській справі, мінералогії, а на старість оголосив себе ясновидцем, якому сам бог доручив заснувати нову церкву. «Мрії … «примітні тим, що на одну дошку з «духовидцями «Кант ставить і прихильників спекулятивної метафізики. Метафізики теж марять, і свої ідеїприймають за справжній порядок речей. Він сміється не тільки над візіонерством, але і над умоглядними спекуляціями, вінпризиває людей науки покладатися тільки на досвід, що представляє собою «альфу й омегу пізнання ». Таким чином, Кантпрощається з вольфіанскою метафізикою, прихильником якої він був раніше У праці «Про форму і принципи чуттєво сприйманого іінтелігібельного світу «у Канта фіксуємо новий «переворот «у поглядах. На зміну емпіричній, що доходила до скептицизмупозиції, прийшов своєрідний дуалізм у поглядах. Канта вже не хвилює питання, як дані органів почуттів зв «язані з інтелектом, — він розвів у різні сторони ці два види духовної діяльності. Джерела всіх представлень людини або чуттєвість, або розсудокі розум. Перші дають причини пізнань, що виражають відношення предмета до особливих властивостей суб «єкта, що пізнає. Другівідносяться до самих предметів. Чуттєвість, у Канта, має справу з явищами, феноменами; интелігібельний, тобто розумоосяжнийпредмет він називає ноуменом. Світ, розглянутий як феномен, існує в часі і просторі. Але час і простір не є щось саме пособі існуюче, це всього лише суб «єктивні умови, споконвічно властиві людському розуму для координації між собою чуттєвосприйманих предметів. У ноуменальному світі, тобто в сфері предметів самих по собі, часу і простору немає. Це твердженняявно суперечить позиції Лейбніца і Вольфа, що визнавали справжню реальність тривалості і протяжності. Ще недавно Кант призивав метафізику спиратися винятково на досвід, тепер у нього інша турбота — застерегти її відпереоцінки досвіду; принципи почуттєвого пізнання не повинні виходити за свої рамки і стосуватися сфери розуму. 3. «Критика чистого розуму» — головна філософська праця І. КантаДатою народження «Критики чистого розуму» прийнято вважати дату написання Кантом листа своєму другу Маркові Герцу (21лютого 1772 року). Первісна його назва — «Границі чуттєвості і розуму », але вже в первісному варіанті тексту виникає вислів «критика чистогорозуму ». Майбутня книга, на думку Канта, повинна дати ключ до таємниці всієї метафізики. У березні 1781 року Кант написав «Критику чистого розуму ». У свій час Бекон виступив із критикою схоластичногорозуму і життєвого розуму, з вимогою відкинути мертві догми й укорінені забобони, перевіряти в досвіді всі положення, щопретендують на істинність. Кант бачив себе продовжувачем цього починання. Передмова до «Критики чистого розуму «починається цитатою з Френсіса Бекона. Бекон виступав із критикою схоластичногорозуму і життєвого розуму, з вимогою відкинути мертві догми й укорінені забобони, і все, що претендує на істинність, перевіряти на досвіді. Кант бачив себе продовжувачем цього починання. Так починається передмова. Кант бачить свою задачу в тому, щоб перебороти дві світоглядні позиції, два види однобічногоі, отже, помилкового підходу до проблеми пізнання — догматизм і скептицизм. Одночасно це подолання Вольфа. Тому щоВольфові належав поділ усіх філософських напрямків на скептиків і догматиків. Перші перебувають у сумніві щодо природиречей, другі на цей рахунок дотримуються чіткого (догматичного погляду).Кант пропонує третій шлях — єдино здоровий, на його думку, — шлях критики. Причому мова йде не про критику філософськихсистем, а про критику самого розуму, взятого в чистому вигляді, тобто незалежно від якого б то не було досвіду. Філософ маєнамір вивчити інструмент пізнання, перш ніж пустити його в справу. Чи дозрів розум для самокритики? Кант має твердий намірце дослідити.Кант не сумнівається у своєчасності свого починання. На частку людського розуму випала дивна доля: його беруть в облогупитання, від яких він не може ухилитися, тому що вони нав «язані йому його власною природою; але в той же час він не можевідповісти на них, тому що вони перевершують його можливості. У таке утруднення розум попадає не зі своєї вини. Він починаєз основоположень, виведених з досвіду, але, піднімаючись до вершин пізнання, незабаром помічає, що перед ним виникають всенові питання, відповідь на які він не може дати. І розум змушений удатися до нових основоположень, що, хоча і здаютьсяочевидними, але виходять за межі досвіду. І отут його підстерігають протиріччя, що свідчать про те, що десь у самій основісховані помилки, знайти які досвідним шляхом неможливо. Усяке знання, по Канту, починається з досвіду, але не обмежується їм, частина наших знань породжується самою пізнавальною здатністю, носить, по вираженню Канта, апріорний (додосвідний) характер. Емпіричне знання одиничне, а томувипадкове; апріорне — всезагальне і необхідне. Апріорізм Канта відрізняється від ідеалістичного навчання про вроджені ідеї. По-перше, по Канту, додосвідні тількиформи знання, зміст цілком походить з досвіду. По-друге, самі додосвідні форми не є уродженими, а мають свою історію.Реальний зміст кантівського апріорізму полягає в тому, що людина, що приступає до пізнання, має у своєму розпорядженнівизначені, сформовані до нього форми пізнання. Наука володіє ними тим більше. Якщо подивитися на знання з погляду йогоспоконвічного походження, то весь його обсяг, в остаточному підсумку, узятий з досвіду людини, що постійнорозширюється, інша справа, що поряд з безпосереднім досвідом, є досвід непрямий, засвоєний. Так сьогодні ми дивимося напроблеми, поставлені Кантом. Далі Кант установлює розходження між аналітичними і синтетичними судженнями. Перші носять характер, що пояснює, а другі розширюють наші знання. Судження — усі тіла протяжні - аналітичне, тому що поняття тіла вже містять у собівластивості довжини. Судження — учора йшов дощ — синтетичне тому що поняття минулого дня не зв «язано з дощовою погодою. Усі досвідні, емпіричні судження синтетичні - це очевидно. Але от питання: як можливі апріорні (додосвідні)синтетичні судження? Це головне питання «Критики чистого розуму ». У тім, що вони існують, Кант не сумнівався, інакшенаукові знання не були б обов «язковими для усіх, по його глибокому переконанню, усі математичні судження апріорні і синтетичні. Проблема полягає в тому, щоб пояснити їхнє походження. Це відноситься і до природознавства. Природничі наукиіснують і розвиваються, дають нове, обов «язкове для всіх знання. Що стосується філософії, (Кант називав її метафізикою) то про свою область знання мислитель судить обережно. Требаще перевірити, чи є вона наукою, чи дає вона нове знання, чи спирається вона на загальні, обов «язкові для всі принципи. У результаті головне питання «Критики «- як можливо чисте, позадосвідне знання — розпадається на три. Як можлива математика? Як можливе природознавство? Як можлива метафізика як наука? Звідси три розділи основної частини «Критикичистого розуму «- трансцендентальна естетика, аналітика, діалектика. Трансцендентальною Кант називає свою філософію тому, що вона вивчає перехід у систему знань, точнішеконструювання нашою пізнавальною здатністю умов досвіду. Трансцендентальне Кант протиставляє трансцендентному, котрезалишається за межами можливого досвіду, по ту сторону пізнання. Досвідні дані, що надходять ззовні, не дають нам адекватного знання про навколишній світ. Апріорні форми забезпечують загальність знання, але не роблять його копією речі. Те, чим річ є для нас (феномен) і те, що вонапредставляє сама по собі (ноумен), має принципове розходження: «Наблюдение и анализ явлений проникают внутрь природы, и не известно, как далеко со временем продвинемся в этом «1. Границі досвіду постійно розширюються. Але скільки б не збільшувалися наші знання, ці границі не можуть зникнути, якне може зникнути обрій, скільки б ми не йшли вперед. Пізнання не знає межі. Вірити в науку потрібно, але переоцінювати її можливостей не варто. Проти необґрунтованихпретензій науки, догматичного забобону про її всесилля, і спрямований реальний зміст вчення Канта про речі самі по собі. При невірному тлумаченні воно може спантеличити, при правильному — відкрити шлях істиний. Що є істина? Для філософа це неминуче питання. Кант не іде від нього, хоча і гається з відповіддю. «Умение ставитьразумные вопросы — необходимый признак ума. Если вопрос сам по себе лишен смысла, то кроме стыда для вопрошающего, он имеетеще и тот недостаток, что побуждает к нелепому ответу и создает смешное зрелище."1Питання про істину мучить Канта, але він розуміє неможливість однозначної відповіді на це питання. Можна, звичайно, сказати, що істина є відповідність знання предмету, і він неодноразово це говорить, але він знає, що слова ці являють собою тавтологію. Правильно сформульоване питання про істину звучить так: як знайти загальний критерій, істиний длявсякого знання? Відповідь Канта — загальна ознака істини не може бути дана. Кант відкинув загальний критерій істини тільки щодо змісту знань. Що стосується їхньої форми, такий критерій вінзнає: не суперечливість міркувань. Це серйозна поправка до негативної відповіді на питання про істину, що зруйнувалапобудову догматиків. Тепер завдання полягає в тім, щоб уникнути скептичних побудов. Кант розуміє, що заборона протиріччяявляє собою тільки негативні критерії істини, але, керуючись ним, усе-таки можна звести міцні конструкції науки. Ми зараз знаємо, що наука володіє і «позитивним «критерієм істини, це практика. Практика підтвердила істинністьнеевклідової геометрії, але інша практика встановлює істинність аксіом Евкліда. Істина — це процес усе більш глибокогозбагнення світу, руху від незнання до знання, від неповного знання до більш повного, руху, що не може припинитися, тому що світ невичерпний. Гегель, що вперше сформулював цю ідею, впав у протиріччя із самим собою, уявивши, що можливоповний збіг предмета і думки — абсолютне знання. Кант був обачніше: його трансцендентна річ «сама по собі «служитьнагадуванням, що межі пізнанню немає і не може бути. І ще про одну важливу обставину — є сфери, де наука неспроможна. Така, наприклад, сфера поведінки людини, їїсвободи, точніше, сваволі. Художня література до і після Канта показала, що людина робить не тільки «не по науці «, алечасом всупереч елементарній логіці. Кант не заперечував емпіричної реальності простору і часу, зауважуючи, що навчання проідеальність простору і часу є разом з тим навчання про довершеність реальності того й іншого у відношенні органів почуттів.Кант ніколи не відрікався від своєї гіпотези, де в реальному просторі йдуть реальні процеси розпаду й утворення світів. Кант не приймав ідею кінця світу, «коли часу більше не буде ». У «Критиці чистого розуму «його займаєтеоретико-пізнавальна проблема: відкіля взялися наші уявлення про тривалість і довжину? Він упевнений, що з досвіду їх неможна витягти, вони апріорні, а, отже, загальні і необхідні. Тільки тому можлива наука про величини — математика. Алеапріорне не значить уроджене. Як же виникли уявлення про час і простір? Далі Кант пояснить: вони створені уявою. Погляд Канта на простір і час був певною мірою реакцією на механічні уявлення про абсолютну тривалість і незв «язаному з нею порожнім умістищі речей. Кант розглядає час і простір у взаємному зв «язку, але зв «язок цей реалізується лише всуб «єкті, що пізнає. Поза людиною, у світі речей самих по собі можливі інші види існування і послідовності. Тепер про синтез знання. Категорії, логічні форми — основа синтезу знання. У Канта категорії апріорні. Відповідно дочотирьох різних видів суджень виникає в Канта наступна таблиця категорій: 1. Категорії кількості Єдність. Безліч. Всеповнота. 2. Категорії якості Реальність. Заперечення. Обмеження. 3. Категорії відношення Субстанція. Причина. Спілкування. 4. Категорії модальності Можливість. Буття. Необхідність. Звертає на себе увагу потрійний розподіл кожної групи категорій. Тут проглядається майбутня гегелівська тріада — теза, антитезис, синтез. Згодом, у «Критиці здатності судження », Кант пояснить свою думку: «Деякі вважали ризикованим те, що мої розподіли в чистій філософії майже завжди бувають тричленними. Але це залежить від природи речей … Розподілповинен бути трихотомією згідно тому, що взагалі потрібно для синтетичної єдності, а саме: 1) умова; 2) обумовлене; 3) поняття, що виникає із з «єднання обумовленого з його умовою. «Категорії - це гранично загальні поняття, так би мовити кістяк пізнання. Тільки тому, що вони існують, у Кантаможливе «чисте «природознавство. Кожна категорія дає довільні поняття меншої спільності. Категорія причинності, наприклад, доповнюється поняттями сили, дії, страждання; категорія спілкування — поняттями присутності, протидії і т.д. Кантговорить, що при бажанні він міг би представити у всій повноті родовідне дерево чистого розуму, але він не робить цього, щоб не відволікатися; його задача викласти не повноту системи, а повноту її принципів.Основна риса філософії Канта — примирення матеріалізму з ідеалізмом, компроміс між тим та іншим, сполучення в однійсистемі різнорідних, протилежних філософських напрямків. Визнаючи єдиним джерелом наших знань досвід, відчуття, Кантнаправляє свою філософію по лінії сенсуалізму, а через нього і матеріалізму. Визнаючи апріорність простору, часу, причинності і т.д., Кант звертається до ідей активності свідомості. Вчення Канта про активність свідомості допомогло підняти завісу над одним із самих загадкових процесів — утвореннямпонять. Великі уми до кантівської епохи заходили в тупик, намагаючись вирішити цю проблему. Сенсуалісти наполягали на індукції, досвіді на віданні і на деякі загальні ознаки і принципи. Раціоналісти йшли другим шляхом — вони вбачали строгу, незалежну від людини відповідність між порядком ідей і порядкомречей. Мислення вони вважали деяким «духовним автоматом «(Спіноза), що штампує істину, працюючи по заздалегідь заданій, передвстановленій (вираження Лейбніца) програмі. Пояснення було ґрунтовним, але мало ваду: не могло відповісти назапитання, відкіля беруться помилки. Показова спроба Декарта вибратися з цього протиріччя. Корінь омани він бачить увільній волі - чим менш людин затемнює світло божественної істини, тим більше він застрахований від помилок; пасивністьгарантія правильності знань. Кант, подібно Копернику, пориває з попередньою традицією. Він бачить у людському інтелекті заздалегідь зведенуконструкцію — категорії, але це ще не саме наукове знання, це тільки його можливість, таку ж можливість являють собою і досвідні дані - свого роду цеглини, які потрібно укласти в комірки конструкції. Щоб виріс будинок, потрібен активнийучасник будівництва, і Кант називає його ім «я — продуктивна уява. До Канта уява вважалася приналежністю поетів. Сухий педант із Кенігсберга побачив поетичний початок у науці, в акті утворення понять. Діалектика, по Канту, — логіка видимості. Справа в тім, що розум має здатність створювати ілюзії, приймати удаванеза дійсне. Задача критики — внести ясність. Тому, кантівська діалектика починається з уточнення поняття «видимість ». Це не галюцинація. Видимість — це ілюзія, якої «ніяк не можна уникнути ». Нам здається, що сонце рухається понебозводу, це бачать усі, але справжнім явищем природи, що визначає зміну дня і ночі, служить обертання Землі навколо своєїосі; явище і видимість — різні поняття. Крім емпіричної, може бути логічна видимість, що виникає з порушення логічнихправил. В обох цих випадках легко усунути помилку. Сутужніше справа обстоїть із трансцендентальною, філософською видимістю, коли висловлюються судження про речі, що лежать за межами можливого досвіду. Наприклад, судження — мир повинний мати початоку часі. Труднощі розуму зв «язані з тим, що він має справу не з науковими поняттями (сфера розуму), а з ідеями. Ідеї - цетаке поняття, для якого в спогляданні не може бути даний адекватний предмет. Розум безпосередньо спрямований не надосвід, а на розум, підготовляючи йому поле для діяльності. Розум виробляє основоположення, загальні принципи, що розумі здатність суджень застосовують до окремих випадків. Розум виконує направляючу функцію в пізнанні, він направляє розум довизначеної мети, ставить задачі перед ним. Розум очищає і систематизує знання. Можливість сполучення емпіричного і трансцендентного, необхідності і волі, цікава для осмислення філософії Канта. Цяможливість виявляється в кантівському розумінні розуму. Кант, як відомо, розрізняє емпіричний і чистий розум. Свою другу «Критику…» Кант, на відміну від «Критики чистого розуму», назвав «Критикою практичного розуму», оскільки однією з їїголовних задач було дослідження можливості і дійсності поряд з емпіричним розумом, існування якого не підлягає сумніву, чистого практичного розуму, що здатний самовизначатися безвідносно до чуттєвих обставин. Але не слід думати, що відповідно до Канта, людина володіє двома розумами, емпіричним і чистим. Той самий людськийрозум виступає в двох іпостасях: емпіричній й розумоосяжній. І в цій останній формі, тобто як чистий розум, він є «річ усобі», що існує й у повсякденному житті людини, оскільки вона діє розумно. Тому зрозуміло чому Кант вважає, що зрештою мимаємо справу з тим самим розумом, що повинний мати розходження лише в застосуванні.Як же конкретно відбувається вільна дія, що ініціюється чистим розумом, що хоча і характерний для живого індивіду, існуєпоза часом і простором, з чого випливає, що тут немає місця причинно-наслідковому відношенню, що припускає відношення вчасі між «колись» і «після». Чистий розум ініціює вільні дії не як безпосередня, найближча причина (таке має місце лише вемпіричному казуальному ряді), а як визначений «напрям думок», духовний склад особистості, її моральна орієнтація. Чистийрозум, тобто розум, вільний від почуттєвих спонукань, егоїстичних пристрастей, упереджень, виявляється суспільноюсвідомістю, суспільним розумом. У понятті чистого розуму переборюється протиставлення особистого суспільному, тобтоособисте, природа якого соціальна, піднімається до рівня, обумовленого власною природою. Таке узвишшя не є, звичайно, усуненням особистого в прагненні до щастя, мова йде лише про підпорядкування особистих прагнень моральному закону. Невірно вважати, що Кант дискримінує розум. При правильній дисципліні цей орган мислення може послужити великуслужбу. Саме завдяки розуму теорія переходить у практику, ідеї регулюють не тільки наше пізнання, але і нашу поведінку. Зтого, що людина ніколи не буде діяти адекватно чистій ідеї чесноти, зовсім не випливає, начебто вона химера. Усякесудження про моральне достоїнство можливо тільки за допомогою такої ідеї. Багато уваги Кант приділив терміну «віра ». По Канту існують три види віри. Прагматичною він називає віру людини усвою правоту в тому чи іншому одиничному випадку. Віру в загальні положення Кант називає доктриальною. Він готовий тримати парі на усе своє майно, що хоча б на одній звидимих нами планет є мешканці. Це приклад доктриальної віри. Сюди ж Кант відносить і вчення про бога і його буття. Доктриальна віра містить у собі все-таки щось не тверде: нерідко утруднення, що зустрічаються при міркуваннях, відокремлюють нас від неї, хоча ми постійно до неї повертаємося. Зовсім інший характер носить моральна віра, де питання про істинність суджень навіть не встає. Цю віру нічого не можепохитнути, тому що були б відкинуті моральні принципи, від яких не можна відмовитися, не ставши у власних очах гіднимпрезирства. Вірити в бога тут означає не міркувати про його буття, а просто бути добрим. Отже, висунувши тезу — знання вище віри, Кант постачає її антитезою-застереженням — яку не можна зіставляти зі знаннямі яке реалізується в поведінці. «Критика чистого розуму «завершується програмою на майбутнє. Ні про які нові «критики «Кант не помислює. Критичнаробота закінчена. Наступна робота з викладу позитивних початків метафізики. Термін «метафізика «згодом сформулює Гегель, він позначить ним зашкарубле мислення, що робить помилковісвітоглядні висновки з принципів формальної логіки; живе філософствування Гегель називає діалектикою. Для Кантасправа обстоїть зовсім інакше: діалектика — це ілюзорна логіка, метафізика — світова мудрість. Про метафізику Кантвідзивається дуже високо. Це для нього «завершення всієї культури розуму людини », ті, хто розчарувався в метафізиці, раночи пізно повернутися до неї. Кант пророкує нове народження метафізики по зовсім невідомому дотепер плану. На останніх сторінках «Критики чистогорозуму «знаходиться план відродження філософії, що оригінальністю не відрізняється. За задумом Канта, уся системаметафізики повинна складатися з чотирьох частин — онтології, фізіології, космології і теології. Онтологія — навчання прозагальні принципи буття; фізіологія — навчання про природу, що розпадається на фізику і психологію, космологія — наука просвіт у цілому; теологія — наука про бога. У 1783 р з метою популяризації, пояснення основних положень «Критики чистого розуму» И. Кант видає працю «Пролегомени довсякої майбутньої метафізики, що може з «явитися в якості науки», однак більш вдало питання популяризації «Критики чистогорозуму» вирішила праця пастора Шульца «Пояснюючі виклади «Критики чистого розуму»». У 1788 р видається праця «Критика практичного розуму», де філософ прагне показати єдність практичного і теоретичного розуму. У 1790 р видається «Критика здатності судження», де викладається остання частина філософської системи И. Канта, яку вінназиває телеологія — вчення про доцільність. Для нього телеологія — принцип розгляду предмета, у першу чергу живогоорганізму, де все доцільно, тобто кожна частина необхідним чином пов «язана з іншою. У період з 1795 по 1798 рік Кант написав: «До вічного миру », «Про орган душі «, «Метафізика вдач », «Оповіщення про швидкепідписання договору про вічний мир у філософії «, «Про мниме право брехати з людинолюбства », «Спор факультетів ». Завершивши «Метафізикою вдач «побудову філософської системи, Кант відчув потребу викласти своє вчення в більшконцентрованому вигляді. Так з «явилася «Антропологія «(1798) — остання робота, видана самим автором. Тут підводитьсяпідсумок міркуванням про людину і взагалі усім філософським міркуванням. Це завершення шляху, і одночасно початок. Структурацієї праці збігається з загальною системою кантівської філософії. Головна частина книги розпадається на три розділивідповідно до трьох здібностей душі: пізнання, почуття задоволення і здатність бажання. Саме ці три особливості визначилизміст трьох «Критик … ». У «Антропології «ідеї критичної філософії безпосередньо співвіднесені зі світом людини, йогопереживаннями, устремліннями, переконаннями. Отриманий результат схематично виглядає так: Здатності душі Пізнавальні здібності Апріорні принципи Застосування їх до: Пізнавальна здатність Розсудок Закономірність Природи Почуття задоволення і невдоволення (оцінна здатність психіки) Здатність судження Доцільність Мистецтва Здатність бажання (вольова здатність психіки) Розум Кінцева мета Свободи На схемі філософська система Канта представлена в її остаточному вигляді. Здатності судження відведене проміжне місце міжрозсудком і розумом, і сам мислитель недвозначно говорить про критику здатності судження як про засіб, що повязує обидвічастини філософії в одне ціле. Кант прийшов до своєрідного подолання дуалізму науки і моральності шляхом апеляції дохудожніх потенцій людини. Формула філософської системи Канта — істина, добро і краса, взяті в їхній єдності, замкнуті на людині, його культурнійтворчості, яку направляє художня інтуїція. 4. Висновки Кант фактично не відповів на запитання, задане на початку «Критики чистого розуму » , — як можлива метафізика в якостінауки. Своєю трансцендентальною діалектикою він зруйнував усі догматичні побудови в цій сфері, але далі декларуваннянеобхідності нової наукової філософії не пішов.Трансцендентальна позиція Канта визначає його розуміння природи людини. Традиційний філософський погляд на людську природумістив в собі уявлення про споконвічно існуючу і в принципі незмінну визначеність. Докантівскі філософи допускали можливістьушкодження, перекручення людської природи, ставили в цьому зв «язку задачу її відновлення в природній, споконвічнійцілісності. Ніхто з попередників Канта не зв «язував поняття природи людини з її волею, свободою. Природа людини в Канта — її свобода. Свобода з погляду етики не сваволя, не просто логічна конструкція, при якій з даноїпричини можуть на рівних правах виникати різні дії. Моральна свобода особи складається в усвідомленні і виконанні боргуперед самим собою й іншими людьми, коли вільна воля і воля, підпорядкована моральним законам, — це одне і теж. Реальністю жсвободи Кант прямо називає здатність самочинно починати ряд подій. Саме тому людина і тільки людина — мета сама по собі, ініколи — засіб для будь-якого застосування з боку тієї чи іншої волі.Кант рішуче переглядає погляди своїх попередників на природу людини. Для нього вона зовсім не є споконвічно дана й упринципі незмінна сутність. Кант пише, що під природою людини він має на увазі тільки суб «єктивне основання застосування їїволі взагалі, яке передує всякій дії, сприйманій нашими почуттями. Цілком очевидно, що це нова концепція людської природи, радикально відмінна від природи всіх інших живих істот, органічно пов «язана з кантівським розумінням волі як практичногорозуму, завдяки якому особистість сама формує себе. 5. Постскриптум Життя Канта — це насамперед написані ним книги, самі хвилюючі події в ній — думки. У Канта немає іншої біографії крімісторії його вчення. Усі, хто знав його, говорили, що це була товариська, чуйна людина. Він багато працював і любив своюпрацю, але знав не тільки її. Він умів розважатися, відпочивати, сполучаючи вченість зі світським лиском. Кант не бувзатворником, людиною не від світу цього. По природі він був товариський, однак не шукав слави, не домагався влади, розмірений й одноманітний плин зовнішнього життя філософа пояснюється тим, що в нього рано виник всепоглинаючий життєвийінтерес — філософія, і цьому інтересу він зумів підкорити усе своє існування. Жити для нього значило працювати, у праці вінзнаходив головну радість. З дитинства майбутній філософ відрізнявся слабким здоров «ям, йому пророкували коротке життя, алевін прожив довгі, багаті творчою працею роки. Цього він домігся силою своєї волі. Слово далеко не завжди спричиняє справу. Повчати легше, ніж наслідувати повчанням. В історії філософії багато прикладіврозбіжності проповіді і поведінки, але Кант — мораліст і Кант — людина — одне і теж. Звичайно, він не завжди і не в усьомукерувався категоричним імперативом. Але все-таки, потрібно відзначити, загалом, його поведінка відповідала тому ідеалувнутрішньо вільної особистості, який він створив у своїх працях. Була мета в житті, був усвідомлений борг, була здатність керувати своїми бажаннями і пристрастями. Природа наділяє людинутемпераментом, характер він виробляє сам. Іммануіл Кант зробив самого себе й у цьому відношенні він унікальний. Список використаної літератури: 1. Кант И. Критика чистого разума. Соч. в 6-ти т. М., 1963;1966 г. г.2. Асмус В. Ф. Философия И.Канта. М., 1957 г. 3. Карапетян А. «Критический анализ философии Канта ». 2 изд., М., 1962 г. 4. «Краткий очерк истории философии ». 4 изд., М., 1981 г. 6. Асмус В. Ф. Избр. филос. труды. М., 1971 г. 7. Асмус В. Ф. Иммануил Кант. М., 1973 г.8. Гулыга А.В. И. Кант. — 2-е издание.- М., 1981 г. 9. Фролов И. Т. Философский словарь. 4-е издание.- М., 1981 г. 10. Бичко І.В. Філософія. Курс лекцій. — Київ, 1994 р.