Міжнародні кредитні відносини

Реферат.

на тему:

«Міжнародні кредитні відносини».

ПЛАН:

1. Поняття «міжнародний кредит» і його форми.

2. Умови і регулювання міжнародних кредитних відносин.

1. Поняття «міжнародний кредит» і його форми.

Міжнародний кредит — рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, зв «язане з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності, терміновості і сплати відсотка. Міжнародний кредит виник на зорі капіталістичного способу виробництва і був одним з важелів первісного нагромадження капіталу. Об «єктивною основою його розвитку стали вихід виробництва за національні рамки, посилення інтернаціоналізації господарських зв «язків. Інтенсифікація, глобалізація світових господарських зв «язків, поглиблення міжнародного поділу праці обумовили збільшення масштабів і диференціацію термінів міжнародного кредиту. Сьогодні темп його росту в кілька разів перевищує темп зростання виробництва і зовнішньої торгівлі.

Міжнародний кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях: при перетворенні грошового капіталу у виробничий шляхом придбання імпортного устаткування, сировини, палива; у процесі виробництва у формі кредитування під незавершене виробництво; при реалізації товарів на світових ринках.

З метою зміцнення позицій ведучих країн банки, держави, міжнародні і регіональні валютно-кредитні і фінансові організації періодично проводять політику кредитної дискримінації і кредитної блокади стосовно визначених країн, що проводять неугодну їм політику. Кредитна дискримінація — установлення гірших умов одержання, чи використання погашення міжнародного кредиту для визначених позичальників у порівнянні з іншими з метою надання на них економічного і політичного тиску. В даний час кредитна дискримінація застосовується як засіб політичного тиску у відношенні України й окремих країн, що розвиваються.

Ще більш твердою економічною санкцією є кредитна блокада — відмовлення надавати кредити тій чи іншій країні. Звичайно кредитна блокада тісно зв «язана з економічною блокадою, частіше проводиться неофіційно у виді відмовлення дати кредит по різних мотивах. Після другої світової війни країни НАТО на чолі зі США проводили кредитну блокаду у відношенні соціалістичних країн. Так, МБРР у 1947 р. відмовився надати кредити Чехословаччини і Польщі, хоча вони як жертви фашистської агресії мали першочергове право на одержання позичок для відновлення зруйнованої економіки.

Різноманітні форми міжнародного кредиту загалом можна класифікувати по декількох головних ознаках, що характеризує окремі сторони кредитних відносин.

По джерелах розрізняються внутрішнє, іноземне і змішане кредитування і фінансування зовнішньої торгівлі. Вони тісно взаємозалежні й обслуговують усі стадії руху товару від експортера до імпортера, включаючи чи заготівлю виробництво експортного товару, перебування його в шляху і на складі, у тому числі за кордоном, а також використання товару імпортером у процесі виробництва і споживання.

По призначенню, у залежності від того, яка зовнішньоекономічна угода покривається за рахунок позикових засобів, розрізняються:

° комерційні кредити, безпосередньо зв «язані з зовнішньою торгівлею і послугами;

° фінансові кредити, використовувані на будь-які інші мети, включаючи прямі капіталовкладення, будівництво інвестиційних об «єктів, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютну інтервенцію;

° «проміжні» кредити, призначені для обслуговування змішаних форм вивозу капіталів, товарів і послуг, наприклад у виді виконання підрядних робіт (інжиніринг).

Кредити по видах поділяються на товарні, надані в основному експортерами своїм покупцям, і валютними, видаваними банками в грошовій формі.

По валюті позики розрізняються міжнародні кредити, надані у валюті чи боржника країни-кредитора, у валюті третьої країни, а також у міжнародній рахунковій валютній одиниці, що базується на валютному кошику (ЕКЮ, заміненої євро).

По термінах міжнародні кредити підрозділяються на: короткострокові - до 1 року, іноді до 18 місяців (зверхкороткочасні - до 3 місяців, добові, тижневі); середньострокові - від 1 року до 5 років; довгострокові - понад 5 років. У ряді країн середньостроковими вважаються кредити до 7 років, а довгостроковими — понад 7 років. Короткостроковий кредит звичайно забезпечує оборотним капіталом підприємців і використовується в зовнішній торгівлі, у міжнародному платіжному обороті, обслуговуючи неторгові, страхові і спекулятивні угоди. Довгостроковий міжнародний кредит призначений, як правило, для інвестицій в основні засоби виробництва, великомасштабні проекти, науково-дослідні роботи, якщо короткостроковий кредит пролонгується (продовжується), він стає середньоі іноді довгостроковим. Держава, виступає як гаранта.

З погляду забезпечення розрізняються забезпечені і бланкові кредити. Забезпеченням звичайно служать товари, товаророзпорядчі й інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість і цінності. Застава товару для одержання кредиту здійснюється в трьох формах: тверда застава (визначена товарна маса закладається на користь банку); застава товару в обороті (враховується залишок товару відповідного асортименту на визначену суму); застава товару в переробці (із закладеного товару можна виготовляти виробу, але передаючи їх у заставу банку).

Кредитор воліє брати в заставу товари, що мають великі можливості реалізації. Іноді як забезпечення кредиту використовують частина офіційних золотих запасів, оцінюваних по середньоринковій ціні країн, що розвиваються, (особливо на початку 80-х років) стали ширше практикувати депонування золота під заставу отриманих іноземних кредитів для погашення своєї зовнішньої заборгованості.

Бланковий кредит видається під зобов «язання боржника погасити його у визначений термін. Звичайно документом по цьому кредиту служить соло-вексель з одним підписом позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контокоррент і овердрафт.

У залежності від того, хто виступає як кредитор, кредити поділяються на: 1) приватні, надані фірмами, банками, іноді посередниками (брокерами); 2) урядові; 3) змішані, у яких беруть участь приватні підприємства і держава; 4) міждержавні кредити міжнародних і регіональних валютно-кредитних і фінансових організацій.

Фірмовий (комерційний) кредит — позичка, надана фірмою, звичайно експортером, однієї країни імпортеру іншої країни у виді відстрочки платежу Терміни фірмових кредитів різні (звичайно до 2 — 7 років) і визначаються умовами кон «юнктури світових ринків, видом товарів і інших факторів. Фірмовий кредит звичайно оформляється чи векселем надається по відкритому рахунку.

Вексельний кредит передбачає, що експортер, уклавши угоду про продаж товару, виставляє перекладний вексель (тратту) на імпортера, що, одержавши комерційні документи, акцептує його, тобто дає згоду на оплату в зазначений на ньому термін.

Кредит по відкритому рахунку надається шляхом угоди між експортером і імпортером, по якому постачальник записує на рахунок покупця в якості його боргу вартість проданих і відвантажених товарів, а імпортер зобов «язується погасити кредит у встановлений термін. Кредит по відкритому рахунку практикується при регулярних постачаннях товарів. Різновидом фірмових кредитів є авансовий платіж імпортера (купівельний аванс), що під час ідписання контракту здійснюється імпортером на користь іноземного постачальника звичайно в розмірі 10 -і 15% (іноді і більш) вартості замовлених машин, устаткування, судів. При невиконанні договору з вини обличчя, що надало аванс, він підлягає поверненню за винятком збитків на відміну від задатку, що у цьому випадку втрачається. Якщо договір не виконаний з вини задаток, що одержав, то він зобов «язаний повернути його з покриттям збитків покупцю.

Банківські кредити. Банківське кредитування експорту й імпорту виступає у формі позичок під заставу товарів, товарних документів, векселів, а також обліку тратт. Іноді банки надають великим фірмам-експортерам, з якими вони тісно зв «язані, тобто без формального забезпечення.

Банківські кредити в міжнародній торгівлі мають переваги перед фірмовими. Вони дають можливість одержувачу вільніше використовувати засобу на покупку товарів. Завдяки залученню державних засобів і застосуванню гарантій приватні банки нерідко надають експортні кредити на 10 — 15 років по ставках нижче ринкових. Однак банки, як правило, обмежують використання кредиту межами своєї країни і нерідко ставлять умови про израсходовании його на визначені цілі для координації операцій по кредитуванню зовнішньоекономічних операцій, мобілізації великих кредитних ресурсів і рівномірного розподілу ризику банки організують консорціуми, синдикати, банківські пули. Банки надають експортні фінансові кредити. Експортний кредит — кредит, видаваний банком країни-експортера банку країни-імпортера для кредитування постачань машин, устаткування і т.д. Банківські кредити видаються в грошовій формі однієї з форм кредитування експорту банками з 60-х років став кредит покупцю (на 5 — 8 і більш років).

Особливість кредиту покупцю полягає в тім, що банк експортера безпосередньо кредитує не національного експортера, а іноземного покупця, тобто фірми країни-імпортера і їхні банки. Тим самим імпортер здобуває необхідні товари з оплатою рахунків постачальника за рахунок засобів кредитора і віднесенням заборгованості на чи покупця його банк. Звичайно такі кредити зв «язуються з придбанням товарів і послуг у визначеної фірми. При цьому експортер не бере участь у кредитуванні угоди. Термін кредиту покупцю перевищує термін кредиту постачальнику; в основному це середньоі довгострокові позички. Банківські кредити покупцю відтискують кредити постачальнику (експортеру) і фірмові кредити.

Фінансовий кредит дозволяє закуповувати товари на будь-якому ринку, і, отже, на максимально вигідних умовах. Найчастіше фінансовий кредит не зв «язаний з товарними постачаннями і призначений, наприклад, для погашення зовнішньої заборгованості, підтримки валютного курсу, поповнення авуарів (рахунків) в іноземній валюті.

Великі банки дають акцептний кредит у формі акцепту тратти. Експортер домовляється з імпортером, що платіж за товар буде зроблений через банк шляхом акцепту останнім виставлених експортером тратт. Акцепт повинний бути простим, нічим не обумовленим, але може бути обмежений частиною вексельної суми (частковий акцепт). Акцептант є головним боржником, тобто відповідає за оплату векселя у встановлений термін. У випадку неплатежу власник векселя має право пред «явити проти акцептанта прямий позов. Векселя, акцептовані банками, служать інструментом при наданні міжбанківських кредитів.

Однієї з форм кредитування експорту є акцептно-рамбурсний кредит, заснований на сполученні акцепту векселів експортера банком третьої країни і перекладі (рамбурсуванню) суми векселя імпортером банку-акцептантові.

Експортер домовляється з імпортером, що платіж за товар буде зроблений через банк шляхом акцепту останнім тратти, виставленої експортером, якщо він не упевнений у платоспроможності чи імпортера зацікавлений у швидкому одержанні вирученої валюти за продані товари, до настання терміну векселя.

АКЦЕПТНО-РАМБУРСНЫЙ КРЕДИТ Банк-акцептант.

3 5 6.

11 8 2.

Банк імпортера Банк експортера.

10 9 1.

Імпортер

4а.

12 7.

Експортер

Світовий ринок позичкових капіталів.

1. Доручення про акцепт тратти банком-акцептантом. 2. Угода про акцепт. 3. Виставляння безвідкличного акцептного акредитива з зобов «язанням акцептувати тратту. 4. Відвантаження товару. 4а. Облік тратти і передача комерційних документів банку. 5. Пересилання тратти для акцепту і комерційних документів. 6. Повернення акцептованої тратти. 7. Переоблік тратти. 8. Пересилання комерційних документів. 9. Передача комерційних документів імпортеру під забезпечення (охоронна розписка). 10. Рамбурсування — переклад суми векселя і повернення забезпечення. 11. Переклад суми векселя банку-акцептантові. 12. Пред «явлення тратти до оплати при настанні терміну.

Акцептно-рамбурсний кредит найбільш забезпечений, коли він зв «язаний із зовнішньоторговельними операціями і застосовується при розрахунках між експортером і імпортером. Умови акцептно-рамбурсного кредиту визначаються на основі попередньої міжбанківської домовленості.

Проміжною формою між фірмовим і банківським кредитом у деяких країнах (наприклад, Великобританії, ФРН, Нідерландах, Бельгії) є брокерський кредит. Він має відношення до товарних угод і одночасно до банківського кредиту, оскільки брокери звичайно запозичають засоби в банків. Брокерська комісія складає 1/50 — 1/32 суми угоди. Крім здійснення кредитних операцій брокери надають гарантії по платоспроможності покупців.

У ряді країн (Великобританії, Франції, Японії й ін.) створена спеціальна система середньоі довгострокового кредитування експорту машин і устаткування.

Банки надають довгострокові кредити по компенсаційних угодах, Одержуючи в кредит (на 8 — 15 років) машини, устаткування для створення і реконструкції підприємств, освоєння природних ресурсів, позичальник у погашення кредиту здійснює зустрічні постачання продукції побудованих чи споруджуваних підприємств. Відмітна риса компенсаційних угод — великомасштабний і довгостроковий характер.

Частиною довгострокового кредиту є позики — залучення державою і приватними підприємствами, банками позикових засобів на національному і світовому ринках позичкових капіталів шляхом випуску своїх боргових зобов «язань.

Розрізняються наступні форми довгострокових (терміном 10 — 15 і більш років) міждержавних кредитів за рахунок асигнувань з держбюджету.

1. Двосторонні урядові. У широких масштабах міждержавний довгостроковий кредит зародився під час першої світової війни й одержав розвиток у післявоєнний період.

2. Кредити міжнародних і регіональних валютно-кредитних і фінансових організацій.

3. По лінії надання допомоги, що поряд з технічною допомогою, безоплатними дарунками, субсидіями включає позики на пільгових умовах.

Нерідко практикується змішаний вид міжнародного кредиту, наприклад, звичайні форми кредитування експорту сполучаються з наданням допомоги. Новою формою міжнародного кредитування стало так називане спільне фінансування декількома кредитними установами великих проектів, переважно в галузях інфраструктури.

Практикуються дві форми спільного фінансування:

— рівнобіжне фінансування, при якому проект поділяється на складові частини, кредитовані різними кредиторами в межах установленої для них квоти;

— софінансування, при якому всі кредитори надають позички в ході виконання проекту. Один із кредиторів (банк-менеджер) координує і контролює підготовку і здійснення проекту.

Спільне фінансування дає визначені вигоди позичальнику, відкриваючи йому доступ до пільгових кредитів. Але головні вигоди одержують кредитори, тому що таке кредитування дає додаткову гарантію своєчасного погашення позички боржником.

Лізинг (англ. leasing, від lease — здавати в оренду) — надання лізингодавцем матеріальних цінностей лізингоотримувачу в оренду на різні терміни. З 50-x років ці операції застосовуються в міжнародному обороті. Лізингові компанії надають фірмам устаткування, судна, літаки і т.д. в оренду терміном від 3 до 15 років і більш без переходу права власності. У міжнародній практиці розрізняються два види оренди устаткування: коротко- (рентінг), середньострокова до 3 років для стандартного устаткування, автомобілів, тракторів, залізничних вагонів і т.д.; середньоі довгострокова (лізинг) для промислового технологічного устаткування, у тому числі комплектного.

Своєрідність лізингових операцій у порівнянні з традиційною орендою полягає в наступному: 1) об «єкт угоди вибирається лізингоотримувач, а не лізингодавець, що здобуває устаткування за свій рахунок; 2) термін лізингу менше терміну фізичного зносу устаткування (від 1 року до 20 років) і наближається до терміну податкової амортизації (3 — 7 років); 3) по закінченні дії контракту клієнт може продовжити оренду по пільговій чи ставці придбати орендоване майно по залишковій вартості; 4) у ролі лізингодавця звичайно виступає фінансова установа — лізингова компанія.

Орендні платежі виробляються регулярно. Ставки орендної плати установлюються виходячи з характеру і вартості що здається в найом устаткування.

Лізинговими операціями займаються не комерційні банки, а спеціалізовані компанії. Розвитий ринок лізингових послуг зміцнює виробничий сектор економіки, створюючи умови для прискореного розвитку стратегічно важливих галузей, стимулює приплив капіталів у виробничу сферу.

Актуальність розвитку лізингу в Росії, включаючи формування лізингового ринку в СНД, обумовлена, насамперед, несприятливим станом парку устаткування. Одним з варіантів рішення цих проблем може бути лізинг.

Переваги лізингу складаються у великому пакеті послуг, він включає: організацію і кредитування транспортування, монтаж, технічне обслуговування і страхування об «єктів лізингу, забезпечення запасними частинами, консультаційні послуги, наприклад з питань оподатковування, дотримання митних формальностей; організаційні, координуючі й інформаційні послуги.

В умовах дефіциту платіжного балансу лізинг привабливий ще і тим, що зобов «язання по ньому відповідно до міжнародної практики не включаються в обсяг зовнішньої заборгованості країни. В умовах формування ринкової економіки, коли різні галузі повинні впроваджувати новітні досягнення науки і техніки, обновляти і зміцнювати виробничу й експортну базу Росії, лізингові операції поступово розширюються.

Факторинг (factoring, анг. від factor — посередник) — міжнародний кредит у формі покупки спеціалізованою фінансовою компанією грошових вимог експортера до імпортера і їхня інкасація. Розвиток факторингових компаній з 60-х років XX в. обумовлено затримками платежів, неплатежами, а також зростаючою потребою експортерів у кредитах.

Авансуючи експортеру засобу до настання терміну вимог, факторингова компанія кредитує його. Величина позички коливається від 70 до 90% суми рахунка-фактури в залежності від кредитоспроможності клієнта. Інші 10 — 30% після відрахування відсотка за кредит і комісії за послуги зараховуються на блокований рахунок клієнта. Засобу цього рахунка служать для покриття не прийнятих факторинговою компанією можливих комерційних ризиків (недоліки якості товарів, їхня некомплектність, суперечки про ціну і т.д.). Після оплати боргу покупцем компанія ліквідує блокований рахунок і повертає залишок клієнту.

При покупці вимог факторингова компанія застосовує звичайно відкриту цессію, тобто сповіщає покупця про поступку вимог експортерів, і рідше — сховану цессію, коли покупцю про неї не повідомляється. Відсоток за факторинговий кредит звичайно на 2 — 4% перевищує офіційну дисконтну ставку.

Термін кредиту до 120 днів. Угода про факторинг підвищує кредитоспроможність фірми-експортера і полегшує їй одержання кредиту в банку.

Фірма-експортер зобов «язаний передати усі вимоги, зв «язані з реалізацією товарів, факторингової компанії, що, купити дебіторську заборгованість клієнтів цієї фірми, веде бухгалтерські рахунки боржників і кредиторів. Компанія стягує заздалегідь обумовлену комісію (0,5 — 2% до суми обороту клієнта) у залежності від надійності покупців, виду послуг, якості боргових вимог, а також відсотки по позичках під ці вимоги. Нерідко ці компанії приймають на себе ризики несплати вимог, у тому числі фінансові ризики, зв «язані з неплатоспроможністю імпортера («делькредере»). Крім кредитних і обліково-контрольних операцій факторингові компанії роблять юридичні, складські, інформаційні, консультативні послуги. Вони мають значну інформацію про світові ринки.

Форфетування. Цей термін походить від франц. а forfait (цілком, загальною сумою) і позначає надання визначених прав в обмін на наявний платіж. У банківській практиці це покупка на повний термін на заздалегідь встановлених умовах векселів, інших боргових зобов «язань. Покупець вимог бере на себе комерційні ризики без права регресу (обороту) цих документів на експортера. На відміну від традиційного обліку векселів форфетування застосовується: а) звичайно при постачаннях устаткування на великі суми (мінімальна сума — 250 тис. частка.); б) із тривалою відстрочкою платежу від 6 місяців до 5 — 7 років (понад традиційний 90 чи 180 днів); в) містить чи гарантію аваль першокласного банку, необхідні для переобліку векселів. Форфетор здобуває боргові вимоги за винятком відсотків за весь термін. Облік векселів виробляється по фіксованій ставці Розмір дисконту (знижки) залежить від ризику неплатежу, валюти платежу, терміну векселя. Таким чином, експортне форфетирование — облік без права регресу вимог експортера до іноземного імпортера на заздалегідь установлену суму.

ФОРФЕТУВАННЯ.

Експортер

2 5 5а.

Імпортер

4 3 7 7а Форфет — банк -.

первичний ринок по форфетуванню Банк імпортера.

6 7а Форфет-компанія -.

вторичний ринок по.

форфетуванню.

1. Експортер і імпортер укладають угоду з указівкою терміну платежу.

2. Експортер звертається з заявкою у форфет-компанію, що визначає умови операції. Якщо експортер заздалегідь проконсультувався з нею, то він має можливість уключити витрати по дисконті векселя у вартість контракту.

3. Імпортер виписує комерційний вексель і авалює його в банку своєї країни.

4. Векселя, індосирувані банком країни імпортера, відсилаються експортеру.

5. Експортер індосуює векселя і продає їхній форфет-компанії на первинному ринку документів без права регресу.

5а. Експортер одержує інвалютний виторг.

6. Форфетингова компанія індосує векселя і перепродує їх на вторинному ринку, представленому спеціалізованими фінансовими установами по форфетуванню в Цюріху, Люксембурзі, Лондоні, Парижеві і т.д.

7. Форфет-компанія пред «являє імпортеру вексель до оплати.

7а. Імпортер через свій банк оплачує пред «явлений вексель у встановлений термін.

Форфетування відрізняється від лізингу простотою документального оформлення, відсутністю права регресу (тобто експортер не несе ризик неплатежу імпортера).

На відміну від експортного факторингу, використовуваного для майбутніх, ще не цілком визначених угод, форфетування застосовується для існуючих міжнародних зобов «язань, причому на більш тривалий термін і матеріалізованих у виді векселів, а також з більш широкою сферою покриття ризиків (неплатежу, неперекладу, валютного ризику).

Форфетування використовується для мобілізації капіталів на середній термін кредитно-фінансовими установами на вторинному ринку шляхом переобліку експортних векселів, термін яких ще не минув.

2. Умови і регулювання міжнародних кредитних відносин.

Для міжнародного кредиту важливо, у якій валюті він наданий, тому що нестійкість її веде до втрат кредитора. На вибір валюти позики впливає ряд факторів, у тому числі ступінь її стабільності, рівень процентної ставки, практика міжнародних розрахунків (наприклад, контракти по постачаннях нафти звичайно полягають у доларах США), ступінь інфляції і динаміка курсу валюти й ін. Валюта платежу може не збігатися з валютою кредиту.

Сума (ліміт) кредиту — частина позичкового капіталу, що наданий у товарній чи грошовій формі позичальнику. Сума банківського кредиту (кредитна лінія) визначається кредитною чи угодою шляхом обміну телексами (при короткостроковій позичці). Кредит може надаватися у виді однієї чи декількох траншів (часткою), що розрізняються по своїх умовах.

Термін міжнародного кредиту залежить від ряду факторів: цільового призначення кредиту; співвідношення попиту та пропозиції аналогічних кредитів; розміру контракту; національного законодавства; традиційної практики кредитування; міждержавних угод.

Вартість кредиту. Розрізняються договірні і сховані елементи вартості кредиту. До основних елементів вартості кредиту відносяться суми, що боржник безпосередньо виплачує кредитору, відсотки, витрати по оформленню застави комісії. Додаткові елементи включають суми, виплачувані позичальником третім обличчям (наприклад, за гарантію).

«Ціна» міжнародного кредиту (як і інтернаціональна ціна виробництва) базується на процентних ставках країн — ведучих кредиторів, у першу чергу США, Японії, Німеччини.

Міжнародні кредитні відносини, як і валютні, служать об «єктом не тільки ринкового, але і державного регулювання в країні. Держава є активним учасником міжнародних кредитних відносин, виступаючи в ролі кредитора, донора, гаранта і позичальника.

Як свідчить світовий досвід, держава заохочує зовнішньоекономічну діяльність підприємств за допомогою субсидій, кредитів, податкових, митних пільг, гарантій, субсидування процентних ставок, тобто боніфікації (відшкодування банкам за рахунок держбюджету різниці між ринковими і пільговими процентними ставками по експортних кредитах).

Держава, звільняючи експортерів від сплати непрямих і деяких прямих податків, сприяє зниженню цін товарів, що вивозяться, підвищуючи їхню конкурентноздатність. Держава подовжує термін кредитування експортерів, полегшує і спрощує процедуру одержання кредитів.

З іншої сторони протиріччя між рівнем інтернаціоналізації господарського життя й обмеженістю національних форм регулювання привело до розвитку міждержавного регулювання міжнародного кредиту. Воно переслідує наступні основні мети: 1) регулювання міжнародного руху позичкового капіталу для впливу на платіжний баланс, валютний курс, ринки позичкових капіталів; 2) спільні міждержавні заходи для подолання кризових явищ; 3) узгодження кредитної політики стосовно визначених позичальників — в основному до що розвиваються, а також країнам Східної Європи, України й інших країн колишнього СРСР. Регулювання міжнародного кредиту здійснюється через регіональні організації.

PAGE 16.