Про консерватизм

ПРО КОНСЕРВАТИЗМ Коли мова йде про ідеологію, це поняття включає цілу плеяду «ізмів» як, наприклад, комунізм, фашизм, авторитаризм, корпоратизм, елітизм, націоналізм, екологізм, фемінізм тощо. Вони всі складні й вимагають індивідуального розгляду, а це поза межами нашого дослідження. Водночас деякі з «ізмів» можна застосувати до трьох ідеологічних традицій, однією з яких є консерватизм. Отже, розглянемо цю одну з трьох конкуруючих ідеологій з таких загальних концепцій, як зміна, природа людини, суспільство, нація, влада, держава, мораль, воля (свобода), рівність, справедливість та економіка.

Ця ідеологія не виникла в завершеному вигляді, а пройшла певний процес трансформації. Розгляд консерватизму ускладнюється тим, що його часто сприймають негативно як реакцію, спрямовану проти революційного знищення режиму, реакцію на просвітницькі ідеї, на руйнівні ефекти капіталізму, політичного лібералізму тощо. Хоча термін «консерватизм» з‘явився лише у ХІХ столітті, його ідеї сягають у середньовіччя. Він пройшов чималий шлях розвитку: від оплоту існуючого режиму до захисту певного типу ринкової економіки. Проблеми також виникають через те, що в консерватизмі декілька послідовних традицій. Один тип консерватизму, що стверджував абсолютну монархію, був поширений в Європі аж до ХІХ століття і в модифікованій формі навіть в ХХ столітті. Його прикладом може бути французький консерватизм з його абстрактною бесідою, безкомпромісністю в політиці. Інший тип консерватизму існував в Німеччині. В його основу покладено ідею культурної єдності, яка тісно пов‘язана з органічною концепцією держави, не підпорядкованої ніяким моральним законам. На цих двох традиційних типах консерватизму грунтується так званий авторитарний консерватизм. Існує також британський варіант консерватизму, який з‘явився вже після відміни абсолютної монархії, коли розпочалися соціально-економічні реформи. Цей консерватизм характеризують в політиці ідеї змішаної форми управління і скептицизм. Можна назвати також американський тип консерватизму. Погляди на його природу дуже суперечливі. Він може розглядатися як поєднання природного американського традиціоналізму і лібералізму.

Консерватизм заявляє, що він простий, не теоритичний, емпіричний і придатний лише у специфічних, не загальних ситуаціях. В консерватизмі зустрічається дуже багато теоретизування, хоч у ньому часто не існує чіткої системи понять і визначень. Хоча, з одного боку, консерватизм відстоює специфічні обставини, з іншого, він наполягає на універсальних засадах. Отже, консерватизм не лише спосіб мислення, він є ідеологією. Визначними рисами цієї ідеології є внутрішня напруженість поміж різними міркуваннями.

Розглянемо основні поняття, що характеризують консерватизм:

Зміна.

Консерватизм виступає проти змін, за збереження існуючих звичаїв, установ та правил. Це проявляється, коли консерватизм відчуває якусь овнішню загрозу. Інакше сам по собі консерватизм не виявляє активного захисту існуючого стану. Консерватизм спирається на все знайоме, загальновідоме чи природнє. Проте він не виступає проти будь-яких змін взагалі, лише проти деяких. Незмінним вважається те, що змінюється повільно і недокорінно, тобто залишається знайомим і добре знаним. Іноді протиставляють поняття зміна і реформа: реформа — це повільна, незначна зміна. Реформа вважається проявом мудрості й розважливості. Зміна пов‘язана з раціонально-теоретичним підходом до істини. Тому цей світогляд відмовляється від неї. Консерватизм дуже скептично ставиться до будь-якої ідеї прогресу, оскільки минуле вважається живою частиною сьогоднішнього, сучасного.

Природа людини.

Консерватизм дотримується дуже песимістичних поглядів на природу людини. Людина консервативна — це істота, керована власними пристрастями, бажаннями, інстинктами і дуже малою мірою розумом. Вважається, що людина егоїстична егоїстична, злобна, обдудлива, зіпсована тощо. Отже, консерватизмвважає, що людина за своєю природою зла. Оскільки інтелект людини недосконалий, а її природа загадкова, то дати якесь раціональне визначення людської природи неможливо. Раціоналістичні концепції природи людини вважаються недосконалими і хибними, бо представляють людину як об‘єкт.

Стверджується, що раціоналістичне поняття абстрактної людини є шкідливим, бо зумовлене ставленням до людини, як до засобу, як до об‘єкту. На відміну від нього, консерватизм пропнує спиратися на споглядання, досвід, умови, факти як вони є при дослідженні природи людини. Людську природу можна пізнати лише через вікове накопичення мудрості і здорового глузду. Найважливіше — спиратися на аргументи, котрі пройшли випробовування часом і і судом історії. Людську природу можна представити через основні інстинкти, потреби і бажання, притамання всім людям. Це інстинкт власності, бажання задовільнити матеріальні і духовні потреби, почуття власної гідності і бажання свободи, влади і самовдосконалення. Консерватизм також визначає людину через такі її невід‘ємні права, як право передавати майно спадкоємцям тощо. Зрештою, всі ці права, бажання й інстинкти набуваються практично протягом життя через досвід. Вони не грунтується на якихось універсальних правах.

Консерватизм визначає певні суперечності між свободою і необхідністю.З одного боку, людська природа визначається сталою, незмінною, успадкованою з минулого, обумовленою біологічною, генетичною, культурною спадковістю. З другого — людина вважається носієм свободної волі, який діє за власним бажанням. Нарешті, консерватизм вважає, що оскільки людина від природи егоїстична, погана, зла тощо, то потрібна державна і соціальна регламентація життя людини, інакше людські пристрасті і бажання можуть вийти з-під контролю.

Суспільство.

Консерватизм вважає, що людська природа невіддільна від суспільства. Природа людини і суспільство утворюють єдине ціле, оскільки суспільство є не простою сукупністю індивідуумів, а живим організмом, що формує людську особистість з окремих бажань і інкстинктів. Людська особистість не може сформуватися без суспільства. Таким чином, консерватизм розглядає суспільствояк мистичне, загадкове. Виникнення суспільства має майже таємний характер. З‘ясовується, що суспільство не створюється внаслідок будь-якого договору. Навпаки, консерватизм вважає, що люди отримують вічне суспільство в спадщину з минулого і повинні зберегти його недоторканим для майбутнього. Через це суспільство не підлягає соціальним змінам. Революції з їхнім інструментальним підходом до людини і суспільства засуджуються, бо суспільство не може бути побудоване і перебудоване.

Руйнування існуючого суспільства шляхом докорінних змін призводить до руйнування особистості. Консерватиз стверджує, що людська особистість формується нацією, мовою, культурою і державними інституціями. Тому це все повинно зберігатися, бо зміни матимуть шкідливі для людини наслідки.

Суспільство, згідно з консерватизмом, має ієрархічну структуру: від родини до держави. Стабільність цієї ієрархії дозволяє людині знайти своє місце в житті. Ті, хто займають вищі щаблі, керують тими, хто перебуває нижче. Нерівність щодо посідання вищих посад і влади вважається природною і має зберігатися.

Консерватизм не робить поділу на публічну й приватну сфери. Однак такий поділ необхідний, щоб уявити собі громадянське суспільство. Тому поняття громадянське суспільство не залучається до розгляду ідеологією консерватизму. Що трохи наближається до ідеї громадянського суспільства — це поняття традиційного корпоратизму, коріння котрого сягають у середньовіччя.

Нація.

Консервативний погляд на народ чи націю є по суті органічним. Цей підхід часто називається комунітарним чи громадським (колективним), на відміну від ліберального контрактуалістичного.

Подібно як з міркуванням про суспільство й особу, консерватизм спирається насімбіоз між індивідуумом і нацією. Людина себе самовизначає як невід‘ємну частину нації. Думка про генезу нації має майже інтуітивний характер. Один раз встановлена, нація є чимось святим, таємним і незбагненним. Нація уявляється як жива істота, котра незмінна. Вона не впроваджується, тому що вона віковічна. Члени нації успадковують її від минулого й зобов‘язані передати її майбутнім поколінням. Консервативне світорозуміння раніше застосовувало термін раса, а тепер етнос, етноспільнота, етнічність тощо. По суті, нація подається як етнічне явище. Нація представляється як спільнота індивідів, споріднених між собою етнічним походженням, мовою, спілкуванням, територією, генетикою, емоціями, духовною і матеріальною культурою, міфами, легендами тощо. Консерватизм вважає, що існують такі явища як, наприклад, національний дух, національна ідея тощо. Очевидно, на думку даної ідеології, націю, батьківщину, вітчизну, рідний край та інше не можна собі вибрати. Національна ідентичність вважається наданою при народженні, тому не можна змінити свою націоналну приналежність на іншу. Водночас даний світогляд відрізняє національність від громадянства.

Не відрізняючи публічну сферу буття від приватної, консерватизм може призвести до етніцизму. Це означає поширення погляду, що національний чи етнічний елемент, ідея, мета, ідентичність тощо мають повністю проникнути в усі сфери життя. Етніцизація означає домінування даного фактору над іншими, політичними, суспільними, економічними й духовними чинниками. Етніцизм приводить консерватизм до ділеми, пов‘язаної з культурними, релігійними, расовими чи етнічними меншинами, які можуть проживати на території титульної нації. З одного боку, консерватизм підтримує думку, що всі, і етнічні меншини також, мають колективні та індивідуальні права на свій розвиток. З другого — даний світогляд підтимує водночас ідею етніцизації цілого національного простору, для того, щоб духовне лице титульної нації, її менталітет чи душа проникли у все. А це означає, що всі інші ідентичності, національні меншини або просто відштовхуються, тому що етніцизація стає єдиними пізнавльними, оцінювальними і емоційними межами нації. З цього випливає, що хоча й консерватизм теоретично дотримується принципів багатокультурності і поліетнічності, в практиці ця ідеологія може бути асиміляційною, бо етніцизація логічно веде до уподібнення. Таке ж протиріччя міститься в консерватизмі щодо створювання своїх держав національними меншинами. З одного боку, даний світогляд теоретичне погоджується на політичний сепаратизм, а з другого — на практиці не підтримує розриву національного простору домінуючого етноса.

Консервативний світогляд може розрізняти націоналізм і етнонаціоналізм. Бо на відміну від лібералізму, дане світорозуміння уявляє націоналізм як державний феномен, а етнонаціоналізм — як етнічний. А на практиці дані поняття часто плутаються.

Комунітарний підхід до націй уявляє всі нації як відмінні й унікальні. Кожна нація складається з подібних одиниць. Це веде до релятивізму, бо відкидаючи універсалізм, комунітарний підхід вважає, що неможливо порівняти одну націю з іншою.

Насамкінець, можна сказати, що в консерватизмі, є тенденція бачити націю в натуралістичний, субстанціальний спосіб як дійсно реальні істоти, а не як концептуальні.

Політика, влада, держава.

Держава вважається історико-політичною спільністю, яка не є витвором людської думки чи волі, а являє собою природну цілісність, продукт історії. Так само як і людська природа і суспільство, держава також вважається містичним тілом, аналогічно до християнського поняття церкви. Оскільки між індивідом та державою існують природні й органічні зв‘язки, між ними немає антагонізму. Крім того, держава тісно пов‘язана із суспільством як засіб для досягнення спільної мети суспільства. За допомогою законів держава підтримує порядок у суспільстві. Розуміння консерватизмом позитивної ролі держави є дещо суперечливим. Більшість схильна вважати, що через вади людської природи є потреба у сильній державі на чолі з сильним президентом. Батьківський чи патерналістичний устрій влади передбачає постійний нагляд за суспільним добробутом, починаючи з родини, щоб створити політичні й економічні умови для розвитку особистості. Патерналізм також виправданий через те, що існуюча нерівність між групами і класами вимагає вимагає від еліти взяти на себе відповідальність в ім‘я обов‘язку. Ця ідея суперечить намаганням консерватизму захистити особу від влади політиків чи бюрократів, до котрих ця ідеологія ставится з застереженням. Через це консерватизм підтримує будь-які механізми, що сприяють децентралізації державного апарату. Консерватизм, за винятком британського, скоріше підтримує федералізм, ніж унітарну державу. Цей опір централізму пояснюється им, що будь-яка акумуляція влади підсилює вияви вад людської природи і може призвести до сваволі й необмеженої тиранії. Ставлення до місцевої влади позитивніше, оскільки вона менш абстрактна, більш пов‘язана із справами конкретних людей. Отже, місцеве самоврядування може бути сильне, бо його не треба боятися.

Консерватизм скептично ставиться до політичної демократії, оскільки ця ідея суперечить регламентованому, ієрархічному устрою суспільства. Кермо влади має бути довірене представникам давно сформованої правлячої еліти. Ранішн традиційний консерватизм бачив у цій ролі аристократів. Сучасний консерватизм спирається на власників майна і на тих, хто має підприємницький хист. Незважаючи на те, що консерватизм визнав існування сучасної ліберальної демократії, він, як і раніше, проти влади так званої неталановитої більшості. Ця більшість є натовпом. Натовп — то лише агрегат людських істот без внутрішньої структури і традиційних цінностей. Натовп і демократія по суті вважаються близькими.