Основные напрями наукових досліджень же Росії та за рубежом

року міністерство освіти Російської Федерации.

Владивостокський Державний Університет Економіки і Сервиса.

Інститут міжнародного бізнесу і экономики.

Кафедра комерційної деятельности.

КУРСОВА РАБОТА.

По дисципліни: основи наукових исследований.

На тему: «основні напрями наукових досліджень Росії і близько за рубежом».

Виконали: студентки.

групи КД-00−01, 02.

Павлюк Є. В.

Шараева Т. В.

Проверил:

Сидоров У. П.

Владивосток.

Запровадження 3 1. Типы країн за рівнем розвитку науки 4 1.1 Країни із високим рівнем розвитку науки (I група). 7 1.2 Країни із середнім рівнем разили науки (II група) 10 1.3 Країни з низьким рівнем науки (III група) 11 2. Особливості російської науки 13 2.1 Експертиза критичних технологій. 18 2.2 Результати експертні оцінки. 19 3. Наука Західної Європи: реалії і. 23 3.1 Дослідницькі позиції Європи 24 3.2 Провідні наукові держави 25 Розподіл країн за кількістю публікацій, і їх цитуванню 2000 р. 26 3.3 Перспективи науки у Європі 33 4. Наукова діяльність у США 37 Укладання 39 Список використаної літератури 40.

Рівень розвитку національних систем «науку й техніки «став межі століть однією з основних чинників, надають значний вплив на соціальне і економічного розвитку країн світу, би їхнє місце у системі світового господарства. Розрахунки дослідників показують, що він і з ним технічні інновації стали основою сучасного добробуту і високого життєвий рівень населення [1]. У зв’язку з цим вивчення національних науково-технічних систем країн світу, рівня половини їхньої розвитку представляється нам як з найважливіших завдань наукових исследований.

Ми вважаємо, що розвитку науку й техніки грає великій ролі в економічному просторі і соціально-політичному розвитку країн, і усієї світової сообщества.

А, щоб вивчити основних напрямів наукових досліджень Росії і близько зарубежем ми відвідували бібліотеки для одержання інформації про напрямах науки різних країн. Для проведення дослідження ми користувалися статтями з періодичних видань, книжками, і навіть використовували інформацію з интернета.

1.Типы країн за рівнем розвитку науки.

Якісна різниця у рівні науки окремими країн світу обумовлена, своєю чергою, особливостями історичного й будь-якого соціальноекономічного розвитку та залежить від культурно-етнічних чинників. Відмінності лежать у основному особливостях організації наукової діяльності, структурі та ролі наукового потенціалу, специфіки досліджень. Якщо розглядати детальні відмінності, їх фактично стільки ж, скільки є країн, що у світовій науковій діяльності. У цьому плані кожна держава унікально. Проте країни з подібними рисами можливо об'єднати і групи, розділивши тим самим усю їх сукупність на кілька певних типів. Віднесення до того що чи іншому типу є найважливішої характеристикою наукової галузі держави, сприяє об'єктивного оцінювання місця у світовій наукової системе.

Для визначення типу країни необхідна особлива методику оцінки рівня розвитку її науки, певна система показників. Проте вимір параметрів науки методологічно досі видається дуже складної завданням, що пов’язані з сама природа заклала науки. Адже на відміну з інших сфер діяльності суспільства, галузей економіки, науковий продукт — «ідеї «— неможливо виміряти кількісно і здатні якісно, виявити їх пряму взаємозв'язок з соціально-економічними чинниками. Сьогодні аналіз виконаємо лише з рівні їх числових характеристик, що відбивають сферу науки як особливий вид діяльності, галузь господарства, а чи не як сукупність знань [5].

Розглядаючи науку у тому ключі в розумінні системи з «входом «і «виходом », кожен із яких характеризується своїми кількісними показниками, все існуючі наукові показники можна розділити на дві групи. По-перше, показники, відбивають витрати матеріальних ресурсів, часу, кадрове забезпечення, тобто. ресурсні, «вхідні «, показники науки. Вони може бути виражені й у абсолютних й у відносних величинах. До абсолютним показниками відносять, наприклад, загальна кількість учених й інженерів, зайнятих в НДДКР, сукупні фінансових витратах, їх розподіл областями знань і видам проведення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських робіт і т.д.

По-друге, індикатори, оцінюють основний «вихід «наукових досліджень — виробництво нікого наукового знання (фундаментального і прикладного), тобто. дозволяють визначити отриманий внесок у науку, ступінь «збільшення «нового знання на певної науково-технічної області. Усі кількісні заходи наукового «виходу «базуються на припущенні, що «вихід «науки відповідно відбито у абсолютних і відносних показниках наукової продуктивності країни (загальна кількість наукових публікацій, і їх питома вага щодо населення, кількість поданих заявок видачу патенти винахід і кількість вже виданих патентів тощо.), і навіть на структурі технологічних досягнень держави, віддзеркалюваних в рівні комп’ютеризації країни, експорті продукції НДДКР і т.д.

Показники з метою оцінки рівня розвитку наукової діяльність у окремих країнах світу 1999 г.

Таблиця 1 |Показники |Японія |Россия|Индия |Нігерія | | | | | | | |Кількість учених й інженерів (тыс.|787 |495 |136 |1,3 | |чол.) | | | | | |Витрати НДДКР (млрд доячи.) |75,1 |1,4 |4,7 |0,021 | |Кількість наукових публікацій |39,4 |17,2 |7,8 |0,3 | |(тис.). | | | | | |Кількість заявок видачу |401 |46 |8 |0,2 | |патентів (тис.) | | | | | |Частка високотехнологічної |38 |19 |11 |— | |продукції експорті країни | | | | | |(%) | | | | | |Кількість комп’ютерів на 1 тис. |202 |32 |2,1 |5,1 | |населення | | | | |.

" Вхідні «показники, їх абсолютні величини, що дають масштабність задіяних в НДДКР ресурсів, на погляд, служать предопределяющими чинниками фінансування наукових відкриттів, звершень і технічних досягнень. Це підтверджує співвідношення між рівнем витрачених ресурсів немає і наукової продуктивністю країн світу. По абсолютним показниками утягнутих у НДДКР ресурсів провідні держави світу (США, Японія, ФРН, Франція, Великобританія) є головними виробниками наукових знань, «мотором «науково-технічного прогресу. Високі абсолютні показники фінансування і зайнятого персоналу в науково-технічної діяльності Китаю та Індії дозволили їм досягти прекрасних успіхів у області ядерних досліджень, освоєння космосу, і інших галузях знаний.

Проте оцінка рівня розвитку науки, ступеня «наукофикации «суспільства, від якої у значною мірою залежать основні параметри його соціального та розвитку, добробут населення можливі тільки основі відносних показників, характеризуючих наукову діяльність. Використання відносних показників дає можливість географічного зіставлення великих і малих країн світу, виявлення їх типів за рівнем розвитку науки.

У нашій типології ми використовували показники, які, як було вже зазначалося, ставляться до двох группам:

Ресурсні показники науки: а) число науковців світу й інженерів на 1 тис. населення; б) Витрати НИКОР однієї жителя країни (дол США); у видатки на НДДКР для одного дослідника (дол. США); р) частка фінансових відрахувань на НДДКР від ВВП країни (%).

2. Показники ефективності науки: а) кількість публікацій на 1 тис. жителів; б) кількість публікацій на 1 тис. учених й інженерів; до заявок видачу патенту від резидентів на 1 тис. населення; р) число заявок видачу патенту від резидентів на 1 тис. вчених і інженерів; буд) частка високотехнологічної продукції загальному експорті країни; е) число комп’ютерів на 1 тис. населения.

Отримані результати відсортували за трьома групами коефіцієнтів, які оцінюватимуть і рівень розвитку науки загалом, і окремо рівень науково-технічного потенціалу (ресурси науки) та результативності проведених науково-дослідницьких робіт [3].

1.1 Країни із високим рівнем розвитку науки (I группа).

У цю групу входять 20 держав (з показниками 1—0,5100). Найбільші їх — США, Японія, ФРН, Великобританія, Франція. Для цих країн характерні: високі абсолютні і відносні Витрати НДДКР (близько 80% світових), дуже багато зайнятого персоналу, висока частка приватного капіталу і низька частка держави у фінансуванні зв проведенні досліджень, лідерство у відповідних науково-технічних досягненнях і відкриттях. Попри подібні риси НДДКР, у цій групи виділити три подгруппы:

Підгрупа А. Країни з високими ресурсними витратами і високої ефективністю науки мають значення і найвищі коефіцієнти, оцінюють рівень розвитку науки: Швеція, Швейцарія, Японія, США. навіть Японія є загальновизнаними світовими лідерами у проведенні наукових досліджень, і які ведуть у розвитку новітніх технологий.

Їх наукові системи — найпередовіші у світі, про що свідчить широта досліджуваних проблем, технічна оснащеність, і навіть статус науки в суспільній думці. Високу ефективність науки забезпечує цілеспрямоване фінансування приватним капіталом й державою фундаментальних досліджень, прикладних і дослідно-конструкторських разработок.

Співвідношення коефіцієнтів рівня розвитку науки, ресурсів немає і результативності досліджень з країн світу 1993;2000 гг.

Таблиця 2.

|Страна |Рівень |Ресурс|Резул|Страна |Рівень |Ресурсы|Результ| |Росія |развития|ы |ьтати| |розвинений | |ативнос| | |науки | |вност| |науки | |ть | |Індія | | |и | | | | | | | | | | | | | | |Нігерія | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | |495 | | | | | | | | | | | | | | | | | |136 | | | | | | | | | | | | | | | | | |1,3);- | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | |4,7 | | | | | | | | | | | | | | | | | |0,021 | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | | |1. Швеція |1.0000 |0.9729|0,911|14. Норвегія |0,6471 |0,6175 |0,6768 | | | | |5 | | | | | |2. Швейцарія |0,9233 |0,8466|1,000|15. Сінгапур |0,6468 |0,5585 |0,7352 | | | | |0 | | | | | |3. Японія |0.9139 |1.0000|0,827|16. Канада |0,6395 |0,5782 |0,7016 | | | | |8 | | | | | |4 США |0,8342 |0,8716|0,796|17. Бельгія |0,6377 |0,6869 |0,5885 | | | | |8 | | | | | |5. Данія |0,7594 |0,6340|0,884|18. Австрія |0.3018 |0,6048 |0,5988 | | | | |8 | | | | | |6. Нідерланди |0,7314 |0.6727|0,787|19. М. |0.5452 |0,3448 |0,7456 | | | | |7 |Зеландия | | | | |7. Фінляндія |0.7230 |0,6207|0,825|20. Ірландія |0,5173 |0,4075 |0,6272 | | | | |3 | | | | | | |0,7141 |0,6727|0,755|29. Польща |0,1864 |0.2216 |0,1512 | |8.Великобритания| | |5 | | | | | | | | | | | | | | |9 Ізраїль |0,7015 |0.8075|0,595|31. Україна |0,1862 |0,2669 |0,1056 | | | | |6 | | | | | |10. ФРН |0,6919 |0.7532|0.630|32. Росія |0,1819 |0,2290 |0,1348 | | | | |7 | | | | | |11. Австралія |0,6858 |0,5714|0,800|46. Індія |0,0954 |0,1116 |0,0792 | | | | |3 | | | | | |12. Франція |0,6580 |0,7766|0,539|47. Китай |0,0850 |0,0555 |0,1146 | | | | |5 | | | | | |13. Республіка |0,6541 |0,6335|0,674|57. Бенін |0,0000 |0,0720 |0,0000 | |Корея | | |8 | | | | |.

Швеция і Швейцарія — лідери по відносним показниками розвитку науки. Коли дивитися на співвідношення їх «вхідних «і «вихідних «показників, то наука цих країн ефективніша, ніж у навіть Японії. Наприклад, за кількістю Нобелівських лауреатів (для 1 млн. людина) вони 2—4 разу перевищують навіть більш ніж 100 раз Японію. Однак у цілому внесок цих країн у розвиток світової науки набагато скромніші, що ж їх сусідів по підгрупі і окремих інших країнах Европы.

Підгрупа У. Країни з високими ресурсними витратами, а більш низькою ефективністю досліджень характеризуються багаторазовим перевищенням «витрат «над «доходами ». До них належать ФРН, Франція, Ізраїль. Наука цих країн більш «фундаментальна », ніж багатьох інших високорозвинених країн. Витрати на теоретичні дослідження, у ФРН та Франції перевищують 20% усіх витрат на НДДКР. Численні наукові наукові центри й лабораторії проводять дорогі експерименти, результати яких, можливо, зможуть оцінити лише наступного тисячолітті. Через війну — нижча віддача наукових досліджень цілому, відставання у розвитку технологій і др.

Підгрупа З. Країни із високим ефективністю досліджень, але з щодо невисокими ресурсними показниками. До цього типу ставляться переважно невеликі розвинених країн Європи (Нідерланди, Данія, Фінляндія, Бельгія, Ірландія, Норвегія), і навіть Великобританія, Австралія, Новій Зеландії, Республіка Корея і Сінгапур. Їх характерно переважання приватного капіталу структурі фінансування будівництва досліджень, і розробок (Республіка Корея його частка найбільша світі — 82%), концентрація наукового пошуку кінцевих областях НДДКР, спеціалізація на окремих галузях знань. Як наслідок, щодо високий рівень ефективності исследований.

1.2 Країни із середнім рівнем разили науки (II группа).

У цю групу входить переважна більшість країн світу, якими виконано аналіз (з показниками від 0,5100 до 0,11ОО). Це розвинених країн як Західної (Італія, Іспанія, Португалія, Греція), і Східної Європи, більшість країн СНД, окремі країни Південної, Південно-Східної і Східній Азії, Південної та Центральною Америки. Більшість їх мають щодо молоду систему організації наукових досліджень про, що є на стадії формування національних наукових шкіл. Недолік фінансових коштів обмежує можливості наукового пошуку, стримує розвиток науки. Фінансування з державного боку повністю превалює над приватним. Його частка пояснюється пізнішій стадією розвитку НДДКР у країнах, і навіть загальної структурою економіки — низьким ступенем наукомістких виробництв. Основні органи виконання НДДКР — державні наукові наукові центри й лабораторії, университеты.

Підгрупа А. Країни з приблизно однаковими показниками витрат і эффективности.

До цього типу ставляться 11 країн; Чехія, Греція, Іспанія, Словенія, ПАР, Румунія Болгарія, Білорусь, Мексика, Аргентина, Чилі, Туреччина. Стан науки відрізняється відносно високій спеціалізацією, сильної територіальної концентрацією у столицях і найбільших містах. У структурі НДДКР більшості цих країн переважають дослідження, у областях так званої «класичної науки «(природно-ориентированные дослідження, не потребують великих на неї). До них належать ботаніка, зоологія, фармакологія, геонауки тощо. У цьому сфері тут очікується подальшого прогресса.

Підгрупа У. Країни зі середніми витратами, але щодо низькою ефективністю науки. До даному типу держав ставляться Росія, Польща, Хорватія. Нині вони переживають не найкращий час розвитку науки — низька фінансування, скорочення науково-технічного потенциала.

Підгрупа З. Держави зі середніми і низькими витратами дослідження та відносно високій ефективністю НДДКР. До цього типу відносять 4 країни. Вони також виділяються два підтипу. До країн зі середніми витратами і високою ефективністю відносять Угорщину й чекати Словаччину. За рівнем розвитку науки вони найближче стоять до високорозвиненим. До другої подтипу країн, тобто. країн із низькими витратами і відносно високій ефективність, відносять Таїланд, Філіппіни. Особливість тут залежить від вкрай низьких показниках ресурсного забезпечення науки, здатного підтримати лише наукових досліджень описового типу. Зазвичай, вони не вимагають великих на неї, а ефективність, котре виражається у публікаціях, може бути високої. Тому співвідношення у системі «затраты/продукция «у країнах різко схиляються на користь останніх, що і справила безпосередній вплив місце даних країн світовій науковій системі [2].

1.3 Країни з низьким рівнем науки (III группа).

До даному типу ставляться ті 12 країн, якими виявився може бути аналіз: Індія, Китай, Таджикистан, Узбекистан, В'єтнам, Уругвай, Еквадор, Єгипет, Болівія, Нігерія, Шрі-Ланка, Бенін (з показниками менш 0,1100). Переважна більшість їх — найбільш бідні країни світу. У тому числі можна виділити дві підгрупи. До першої ставляться Китаю і Індія. Вони характеризуються високими абсолютними показниками фінансування, зайнятих в науковому виробництві, але низькими відносними показниками. До другої підгрупі можна адресувати інші країни групи. Їх характерно дуже низька фінансування, недостатня кількість гладкого персоналу, нерозвиненість наукової інфраструктури. Зазвичай, у яких відсутні чи створено нещодавно керівні органи наукою, розробляються урядові програми з науково-технічному розвитку. Фінансування наукових досліджень про здійснюється або з допомогою держави, або з допомогою іноземних спонсорів. Невеликі інвестиції йдуть у основному для фінансування дослідницьких програм, у галузі сільського господарства, гірничорудного справи. Переважна більшість однопрофильного характеру наукових досліджень впливає характер наукових публікацій: загалом более70% всіх наукових статей мають сільськогосподарське направление.

Представлена типологія неспроможна розглядатися чимось яке закінчила й незмінного. Система науки країн світу вельми динамічне. Їй властиві періоди прогресу і регресу, отряжающиеся на зміні наукового статусу країни у світі. У країнах Центральній і Східній Європи, СНД відбувається згортання деяких наукових напрямів, скорочується науково-технічний потенціал. У країнах спостерігаються протилежні процеси. Різке зростання рівня розвитку науки Республіка Корея, Сінгапурі, на про. Тайвань — яскраве подтверждение.

2. Особливості російської науки.

Надії те що, що російська наука зіграє роль каталізатора розвитку промисловості, у перехідний пе-ріод, зазнали краху. І сьогодні нереально говорити про підтримку досліджень з всьому спектру наукових напрямів. За період 1991;1998 рр. обсяг внутрішніх витрат за дослідження і розробки в порівняних цінах впав майже втричі. Для виживання науки необхідна концентрація наявних фінансових ресурсів у найбільш— перспективних областях исследований.

У Концепції реформування російської науки на період 1998;2000 рр. визначено проблеми активізації державної науково-технічної політики, реструктуризації мережі наукових організацій, кадровому забезпеченню та політики у сфері, поліпшення фінансового стану і раціоналізації використання ресурсів, зміцнення науково-технічного потенціалу регіонів, підвищення інвестиційної активності, розвитку міжнародної науково-технічної співпраці і удосконалення нормативно-правової бази на. Разом про те слід зазначити следующее.

Зблизька проблем реформування вітчизняної науки повинні враховуватися довгострокові тенденції скорочення наукового потенціалу, які, на жаль, практично залишилися поза увагою розробників згаданої Концепції. За результатами моделювання, наведені вище, цей процес закінчиться, очевидно, навіть за досить оптимістичних оцінках не раніше як за 5−7 років. Отже, необхідні розробка довгострокової концепції розвитку російської науки на період до 2015;2020 рр., і навіть підготовка і реалізація федеральної цільової програми «Збереження і стимулювання розвитку науки Росії «із у її складі найважливішої підпрограми «Забезпечення наступності у російської науці «[4].

Рішення проблеми наступності наукових знань має здійснюватися шляхом як стимулювання припливу молоді, і надання можливості для плідної праці вченим та фахівцям старших вікових груп без обмежень за віку з впровадження щомісячної надбавки за вислугу років до посадового окладу залежно від стажу роботи. Необхідні розширення системи грантів на підтримку як молодих, а й старшого віку — кандидатів й докторів наук, висококваліфікованих фахівців, які мають ученого ступеня, зокрема без вищого освіти (на досвідчених виробництвах), і навіть цільове виділення асигнувань оформлення патентів, архивирование і пропаганду науковотехнічних розробок та результатів, отриманих вченими старших поколінь. Слід звільнити з призову на військову службу випускників вузів, що у НДІ і КБ, де працюють роботи з пріоритетних напрямам розвитку науку й техніки, за обов’язкового дотриманні всіх пунктів заключаемого із нею контракту. Треба стимулювати інтеграцію вищій школі і академічного сектора науки, зокрема з допомогою нових або філій існуючих вузів, подготавливающих магістрів і аспірантів при провідних науково-дослідних организациях.

Потрібна переробка проекту таки Податкового кодексу із метою збереження усіх існуючих Напрямків державної науки (скасування діючих пільг означає науці, втрати, порівнянні з обсягом коштів, виділених у бюджеті за 57-ю статтею «фундаментальні дослідження та сприяння науково-технічному прогресу «і які становлять 1997 р. 9,4 млрд руб.).

Держава повинна здійснювати відповідний моніторинг і контролювати найважливіші нормативи. У тому числі у першу чергу, необхідно виділити следующие:

— частка загальних витрат за науку щодо ВВП мусить бути не нижче 1,5% (за нашими оцінками, це відповідає 4% витрат федерального бюджету, які мають виділятися на фундаментальну науку і науковотехнічний прогрес відповідно до законом РФ про науке);

— співвідношення зарплати зайнятих у науці й науковому обслуговуванні й економіці повинне не нижче 120−125%;

— частку зайнятих дослідженнями і розробками щодо чисельності населення у найближчі 3−5 років підтримувати лише на рівні 0,6−0,65% й у середині наступного десятиліття — не нижче 0,55−0,60%.

Найважливіше проблема — визначення пріоритетів розвитку науки. Принципи вибору та її реалізації за умов економічного спаду, зниження попиту результати НДДКР та скорочення фінансування, маємо докорінно відрізнятиметься від тих, що використовуються при стабільний розвиток економіки, і виходити із довгострокових цілей соціально-економічного розвитку, оборонної і науково-технічної політики. Управління сферою НДДКР повинна грунтуватися на зміні не абсолютних обсягів, а питомих терезів виділених фінансових ресурсів у залежність від ступеня пріоритетності напрямів про те, щоб за крайнього заходу частково зберегти науковий доробок на непріоритетних напрямах, необхідні збереження наукової середовища країни (величезні її розміри, велика чисельність населення, значних масштабів економіки, високий рівень науковотехнічного потенціалу Росії її геополітичне становище вимагають проведення наукових досліджень про по широким спектром направлений).

Щоб стимулювати розвитку сфери НДДКР під час початку нової економічної системі потрібно підтримку якомога більшої попиту наукову продукцію зі сторони держави шляхом дотримання законодавчо встановленого рівня бюджетних асигнувань фінансування наукових досліджень, і експериментальних розробок громадянського призначення, а також збільшення частки НДДКР в асигнуваннях, виділених на мети оборони (з урахуванням інфляції). Тільки за такої умови можна буде потрапити можливість перейти до рішенню проблем реформування науки, вдосконалення системи її фінансування. З іншого боку, розробки пропозицій з реформування науки слід враховувати, що дядько бізнес є лише додатковим джерелом попиту наукові досягнення. Основна складова попиту залежить від великих підприємств, переважно наукомісткого сектору економіки, який забезпечує, за оцінкою автора, близько 75% сукупного попиту досягнення науки [6].

У перехідний пе-ріод знадобляться ще впродовж по крайнього заходу 5−7 років чималі державні асигнування на галузеву науку за збереження державної фундаментальних досліджень, оскільки переклад галузевої науки на самофінансування при практично повному скороченні бюджетних асигнувань веде до руйнації більшості галузевих науководослідницьких організацій. Аналіз свідчить, що реалізація пропозицій многозвенном фінансуванні науки витратило не тільки завдяки традиційному державного бюджету, але й інших джерел, включаючи позабюджетні фонди, при вкрай низькому загальному рівні фінансування російської науки, швидше за все, призведе до їх зниження керованості сферою НДДКР, розпорошення засобів і погіршення контролю над їх расходованием.

Через війну роботи проведеної Міннауки Росії залученням провідних міністерств та, найбільших центрів науку й технологій на федеральному рівні було визначено пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки, складено перелік критичних технологій загальноросійської значимости.

До самих пріоритетних напрямів розвитку науку й техніки (далі - ПН), затверджених Урядової комісією з добування науково-технічної політиці Російської Федерації 21 липня 1996 р., поруч із фундаментальними дослідженнями було зараховано сім напрямів, загалом відповідних світових тенденцій: інформаційні технологій і електроніка; виробничі технології; нові матеріали і хімічні продукти; технології живих систем; транспорт; паливо і енергетика; екологія і раціональне природопользование.

Перші чотири напрями носять глобального характеру, що три десятки в більшою мірою відбивають російські особливості (розвинену топливноенергетичну базу, величезні, але дуже неефективно використовувані природні ресурси, велику территорию).

Разом з ПН затверджений перелік із 70 критичних технологій федерального рівня (далі - КТФУ). До до їх числа віднесено «локомотивні «технології, мають міжгалузевий характер.

Прийняття концепції критичних технологій зіграло позитивну роль формуванні національної науково-технічної політики у Росії. Відповідність переліку КТФУ було з умов включення науковотехнічних проектів, у склад Федеральної науковотехнічної програми на 1996;2000гг. «Дослідження і розробки з пріоритетних напрямів розвитку науку й техніки громадянського назначения».

Тепер при істотно змінених зовнішніх і управління внутрішніх економічних чинниках назріла потреба в уточненні пріоритетних та напрямів і відповідного переліку критичних технологій. Стала ще більш очевидною необхідність жорсткої концентрації вкрай обмежених бюджетних коштів, виділених на науку і техніку, на ключових напрямах їх развития.

У 1998 р. Міннауки Росії ініціювало проведення циклу робіт з уточненню переліків пріоритетних напрямів науково-технічного розвитку та критичних технологій федерального рівня. Ця робота було виконано Центром досліджень, і статистики науки Міннауки Росії і близько РАН. У його основу лягло проведення широкомасштабної експертизи з участю більш 800 провідних учених, організаторів науку й специалистов.

2.1 Експертиза критичних технологий.

До основних цілей експертизи входили: оцінка актуальності кожної технології з погляду економічного прогресу (підвищення ефективності економіки, створення конкурентоспроможних зовнішньому ринках видів продукції та послуг), соціального розвитку (впливу підвищення рівня та якості життя населення), забезпечення обороноздатності країни, поліпшення екологічної обстановки; оцінка практичної значимості кінцевих результатів з кожної технології з місця зору можливостей виходу світовий ринок та розвитку внутрішнього рынка.

Для проведення якіснішим експертизи вихідний перелік із 70 критичних технологій федерального рівня був деталізований, таким чином, кожна КТФУ було остаточно розбито втричі п’ять технологій, які розкривають разом неї давав. Загалом у детализированном переліку — 258 технологій. Він докладно обговорювалося й було з відповідними управліннями Міннауки Росії, координуючими різні напрями розвитку науку й техніки [7].

У процесі експертизи оцінювалися технології деталізованого переліку, та був розраховувалися інтегральні характеристики КТФУ. Це забезпечило можливість непросто оцінити й порівняти стан окремих критичних технологій, а й виявити сильні й слабкі боку кожної з них.

По технологіям розраховувалися як бальні оцінки, і показники частки експертів (в %), котрі вибрали той чи інший варіант ответа.

2.2 Результати експертних оценок.

Оцінки були дуже неоднорідними. Для економічного розвитку найактуальніші інформаційні технологій і біотехнології, для соціального розвитку — екологічні і медичні, підвищення обороноздатності - інформаційні технологій і електроніка, авіакосмічні і навігаційні системи, підвищення екологічної обстановки — природоохоронні технологій і підвищення безпеки атомної энергетики.

З чинного переліку КТФУ, Росія на думку експертів, має «сильні» позиції щодо 19 технологіям, по 2 лідирує, а, по 17 не поступається кращим зарубіжним разработкам.

Проте «сильні» технологічні позиції країни які завжди перетворюються на конкурентні переваги на стадії промислового застосування технологій. Лише з 10 з 70 критичних технологій понад 40 кримінальних% експертів відзначили потенційні можливості виходу Росії поставляють на світовий рынок.

Результати досліджень показали слабку кореляційну зв’язок між рівнем вітчизняних розробок окремих технологій, їх актуальністю і практичної значимостью.

Експерти, відзначивши високу актуальність критичної технології «иформационно-телекоммуникационные системи» (вищі рейтинги по актуальності з погляду економічного прогресу, соціального розвитку і обороноздатності), відводять їй місце у 3−4 десятці з перспектив виходу світовий ринок через відставання від закордонних аналогів. У той самий час такі технології, «Технології електронного перенесення енергії», «Нетрадиційні технології добування і переробки твердих видів палива й урану» і «Трубопровідний транспорт вугільної суспензії», попри лідируючі позиції Російських розробників, мають низькі показники перспектив виходу світовий ринок і середній за актуальністю практичної значимості. На цьому прикладу ясно, перед який дилемою стоїть керівництво російської науки: підтримати насамперед галузі, де Росія є світовим лідером або ті, куди ми поки відстаємо, проте вони життєво необхідні вітчизняної економіки. Щоб домогтися її вирішити, потрібен серйозний економічний аналіз стану і соціально-політичний прогноз [3].

По восьми ТКФУ понад 40 кримінальних% експертів вважають за доцільне відмовитися від своїх подальшої розробки, перейти використання подібних чи замещающихся технологій або переорієнтуватися імпорту готової продукції. Причини запропонованого відмовитися від подальшої розробки технологій різні. Так було в напрямах «Інформаційні технологій і електроніка», «Технології живих систем», «Паливо і енергетика», «Екологія та раціональне природокористування» найчастіше відзначається наявність подібних і заміщуючих технологій там; у напрямах «Виробничі технології» і «Нові матеріали і хімічні продукти» — низький технічний рівень виробництва та відсутність необхідних виробничих потужностей, а напрямі «Транспорт» низька конкурентоспроможність потенційних результатів. Усе свідчить у тому, що у окремих галузях відставання Росії від країн може бути непреодолимым.

|Технологии, якими російські розробки перевершують найкращі закордонні | |аналоги | |1. Системи життєзабезпечення та цивільного захисту людини у екстремальних умовах | |2. Трубопроводи транспортуванню вугільної суспензії | |Технології, якими рівень російських розробок відповідає найкращим | |зарубіжних аналогів | |1. Системи розпізнавання і синтезу промови, тексту і зображень | |2. Системи математичного моделювання | |3. Лазерні технології | |4. Электронно-ионно-плазменные технології | |5. Технології прискореної оцінки й комплексного освоєння стратегічно | |важливого гірничорудного (алмази, золото, платина) і техногенного сировини | |6. Композити | |7. Авіаційна і космічна техніка з допомогою нових технічних | |рішень, включаючи нетрадиційні компоновочные схеми | |8. Технології вивчення надр, прогнозування, пошуку, розвідки запасів | |з корисними копалинами і урану | |9. Технології руйнації гірських порід, проходки гірських | |виробок і буріння нафтових та газових свердловин | |10. Технології на нафтогазові пласти | |11. Нетрадиційні технології добування і переробки твердих видів палива й | |урану | |12. Технології поглибленої нафтопереробки, газу та конденсату | |13. Атомна енергетика | |14. Технології регенерації відпрацьованого палива, утилізації і | |поховання радіоактивних відходів | |15. Технології електронного перенесення енергії | |16. Воднева енергетика | |17. Технології прогнозування розвитку кліматичних, экосистемных, | |гірничо-геологічних і ресурсних змін |.

Відповідаючи питанням у тому, які першочергові заходи знадобляться для прискорення наукових розробок та реалізації, від 80−90% експортерів вказали вимушені збільшення фінансування; 70% експортерів відзначили важливість доведення розробок до інвестиційних проектів. Особливо подчёркивалась гострота проблеми прискорення кадрів необхідності залучення молоді насамперед до сфери інформаційних технологій і електроніки, виробничих технологій, екології. |КТФУ, котрі мають найбільші перспективи виходу світовий ринок | |1. Авіаційна і космічна техніка з допомогою нових технічних | |рішень, включаючи нетрадиційні компоновочные системи | |2. Атомна енергетика | |3. Системи розпізнавання і синтезу промови, тексту і зображень | |4. Технології регенерації відпрацьованого палива, утилізації і | |поховання радіоактивних відходів | |5. Многопроцессорные ЕОМ із паралельною структурою | |6. Системи математичного моделювання | |7. Рекомбинантные вакцини | |8. Транспортні вартість альтернативні види палива | |9. Полімери | |10. Лазерні технології |.

3. Наука Західної Європи: реалії і перспективы.

Розвиток науку й технології протягом трьох минулих століть відбувалося під бэконовским афористичным девізом «Знання — сила». У цілому цей період наука Європи, як частина європейської культури (з її ще античності сформованим розумінням дослідження як об'єктивного процесу, заснованого на логічних міркуваннях і вимірах) вони мали подібних у світі і тріумфально преумножала свої досягнення в природознавстві, і у технічних і соціальних дисциплінах: «Історично сама ідея прогресу, яка старше Френсіса Бекона і Рене Декарта, народилася як і пропозиція наукового прогресса».

Однак у XX столітті ситуація кардинально змінилася. Вже на 1930;му, ще до його масової еміграції європейських вчених у США, початку заявляти про себе світовому масштабі американська наука, хоча спочатку й переважно як промислова наука. Взаємодія європейської й американської науки має сьогодні лише прагматичний, а й у значною мірою символічного смислу: США давно стали явним світовим лідером постіндустріальної, технологічної науки; носієм ж традицій фундаментального теоретичного знання продовжує залишатися Західна Європа. У культурологічному плані евро-американское співробітництво постає як взаємодія «науки — творчості» і «науки — масового виробництва». Схоже, саме цим взаємодією і буде визначатися основні параметри науки початку століття [2].

Останній чверті ХХ століття європейська наука виявилася втягненою в змагання і з американської, і з японською наукою, та був і з дослідницької практикою «азіатських тигрів» Індії, та Китаю. Результати цього суперництва вимірюються як кількісними параметрами (по дані 2000 рік 38,4 відсотка наукових досліджень про сьогодні проводиться в Північній Америці. 35.4 — у Європі, а 19 — Японії та «нових індустріальних країнах» Азії), а й ефективністю взаємодії науки з культурою конкретного регіону, з ідеями «освіти» у тому класично європейський і постмодерністському вариантах.

3.1 Дослідницькі позиції Европы.

За всієї очевидності успіхів суперників із Нового Світу дослідницькі позиції Європи як і сильні: навіть не враховуючи країн Центральній і Східній Європи — й Росії. Європа Західна, Північна та Південна виробляє близько 34 відсотків, світової друкованої дослідницької продукції — масштаб, цілком порівнюваний із внеском США у світову науку. Нині стратегічна ініціатива створює понад 50 відсотків світовій науковій продукції фізики й хімії, понад 40 кримінальних — в біомедичних дослідженнях, клінічної медицині, математиці, науках Землю і космосе.

Ученим Європи належать частина з наукових досягнень, стали символами світового розвитку останньої чверті ХХ століття. Так, томограф — прилад, який учинив революцію у медицині та який ознаменував новий етап в розвитку світової науки загалом (у центрі наукових досліджень виявився людина, а фізика поступилося місцем біології), було створено 1971 року у Великобританії; їй заподіюють належить найбільш гучне досягнення кінця століття — вдалий експеримент з клонування ссавців. Технологію Інтернету винайшов 1989 року Т. Бернерс-Лі, фахівець із комп’ютерів з Оксфорда, працював у центрі ядерних досліджень (ЦЕРН) у Швейцарії. Європейським лідером кінця століття знову опинилася Великобритания.

Проте перспективи науки як інституту зовсім на безхмарні. За останні 40 років ставлення до неї змінилося з захопленого на стримане. В усьому світі скоротилися бюджетні асигнування на науку, а після завершення «холодної громадянської війни» у світовому масштабі стала скорочуватися, і оборонна наука [1].

Практично повсюдно відбувається підпорядкування пізнання вимогам ефективності і швидкої затребуваності над ринком. Система безумовних наукових пріоритетів фактично звелася до двох: медицині та фармакологии.

У промислово розвинених країн помалу здає свої значимість теза про самодостатності фундаментальних досліджень. Наука стає «занадто прикладної» і із технологічної погляду більш наближається до виробничому процесу. Що це обіцяє науці? Чим замінять європейці породжений ними на в Новий час ідеал прогресу як прогресу науки?

У цілому нині європейську науку характеризують сьогодні як більше стриманий темп дослідницької активності (причини цього ми вже скажімо), і більш критичне ставлення масової свідомості до її достижениям.

3.2 Провідні наукові державы.

До першої десятки провідних наукових держав за кількістю публікацій до кінцю 1990;х входили США, Великобританія, Японія, ФРН, Франція, Італія й Нідерланди: до другої десятки ввійшли такі західноєвропейські країни, як Іспанія, Швеція, Швейцарія, Бельгія і Данія. Кожна із багатьох країн, що належать до п’ятірці лідерів, виробляють понад 5 відсотків світовій науковій продукції. Перша десятка об'єднує країни, що виробляють понад ніж у 2 відсотка наукових публікацій; більше однієї відсотка дає кожна гілка країн другий десятки. Понад половину місць у третьої десятці також належить європейських країн: Фінляндії, Австралії, Норвегії, Греції; от у четвертій десятці — Ірландія і Португалія, в п’ятої (42-ге місце) — Исландия.

За відсотком цитування лідирує Швеція; потім іде Данія, Швейцарія, Нідерланди, Фінляндія, Ісландія та. Отже, європейська наука залишається у світі найбільш цитованою. По-друге десятку по цитування входять Великобританія, Норвегія, Бельгія, ФРН, Італія й Франція; дуже високі рейтинги Ісландії й Ірландії (відповідно 8-ме і 25-е места).

Наука Великобританії займає 7-ме місце за кількістю дослідників на 10 тисяч чоловік і 2-ге — з наукової продуктивності. Відповідні показники іншим країнам такі: ФРН — 5 і 4, Франція — 5 та Нідерланди — 8 і десяти, Італія — 12 і побачили 8-го. На протилежному полюсі за цими параметрами виявляються наука Норвегії (третє місце за кількістю дослідників та 25-е — за публікаціями) і Ісландії (6-те і 42-ге місця), проте саме собою зростання науковців душу населення становить хоча й недостатнє, але необхідна умова збільшення національній науковій продуктивності. Стратегія посиленого уваги до національну науку у попередні десятиліття (1950 — 1970 роки) вже принесла ожидавшиеся позитивні результати Італії, Іспанії, Греції почасти й у Португалії [5].

У цілому координатах таких «класичних» індикаторів, як збільшується кількість публікацій, і індекс цитування, параметри розвитку європейської науки виглядають так:

Розподіл країн за кількістю публікацій, і їх цитуванню 2000 г.

Таблиця 3.

|Країна |Відсоток від |Відсоток цитованих | | |загальносвітового числа |публікацій, і рейтинг | | |публікацій, і рейтинг |за цим показником | | |але цього показника | | |США |37.41(1) |60.60(10) | |Великобританія |9.27 (2) |59,65(11) | |Японія |8.70 (3) |55.08 (22) | |Німеччина |8,07(4) |57,19(16) | |Франція |6,16(5) |56,15(20) | |Канада |5,03 (6) |58,95(12) | |Росія |3,69(7) |33,60 (89) | |Італія |3,68(8) |57,11 (16) | |Австралія |2,68 (9) |57,29(15) | |Нідерланди |2,50(10) |62.58 (5) | |Іспанія |2.37(11) |54,91 (23) | |Продовження таблиці 3 | |Індія |2.19(12) |Ні даних | |Швеція |1,91 (13) |63,43(2) | |Швейцарія |1,73(14) |63,01 (4) | |Китай |1,71 (15) |Ні даних | |Ізраїль |1,25 (16) |55,75(21) | |Бельгія |1,21 (17) |58,53 (14) | |Польща |1,02(18) |Ні даних | |Тайвань |0,98(19) |Ні даних | |Данія |0,95(20) |63,37(3) |.

Так само показово розподіл окремих наукових центрах Європи з їхньої наукової продуктивности.

Найбільшою продуктивністю характеризуються британські університетські міста. Їх йдуть міста Швейцарії, Стокгольм, Копенгаген, Амстердам, Гейдельберг. Замикає десятку лідерів столиця Великобритании.

Трійку лідерів за кількістю публікацій серед наукових центрів Європи утворюють Лондон, Парижа й Москва.

По сумарному показнику незаперечним лідером європейської науки виявляється Великобританія (більш 9 відсотків). Це кілька несподівано з погляду російської культури, на яку «європейський стандарт» з петровських часів традиційно уособлюють Німеччина, та Франція. Проект Академії наук було заборонено Петром I Лейбницу, пізніше у Росії фактично були відтворені організаційні принципи німецької науки витратило не менш тісними були й наукові контакти російських і французьких учених [7].

Провідні наукові центри Европы.

Таблиця 4.

|Город | | | | |Загальна кількість |Кількість статей на 1 | | |статей |тисячу жителів і рейтинг| | | |за цим показником | |Лондон |64 742 |7(10) | |Париж |45 752 |5(12) | |Москва |39 303 |3(14) | |Амстердам, Гаага, Утрехт |36 1 58 |10(8) | |Копенгаген. Лунд |21 631 |11 (7) | |Стокгольм, Упсала |20 195 |12(6) | |Берлін |19 872 |5(12) | |Оксфорд. Ридинг |18 876 |41(2) | |Единбург, Глазго |18 688 |10(8) | |Манчестер, Ліверпуль |18 653 |5(12) | |Кембридж |17 764 |81(1) | |Мадрид |16 230 |4(13) | |Мюнхен |15 947 |10(3) | |Дортмунд, Дюссельдорф, |15 716 |1(15) | |Кельн | | | |Мілан |15 120 |6(11) | |Рим |15 088 |5(12) | |Франкфурт-на-Майні |14 512 |6 (11) | |Шеффілд, Лідс |1 3 444 |5(12) | |Базель, Мулхауз, Фрайбург|139 |20(4) | |Женева, Лозанна |13 405 |29(3) | |Манхейм, Гейдельберг |122 |8 (9) | |Цюріх |1 1 95 |13(5) | |Брюссель, Антверпен |186 |5(12) | |Санкт-Петербург |511 |3 (14) |.

Динамична і еволюція наукових пріоритетів. Спектр досліджень британської науки дуже широкий, але переважає тут медицина. Німеччина, Франція і Італія демонструють подібні моделі дослідницької динаміки з «класичними» пріоритетами у фізиці й хімії, меншою мірою — в «науках про життя». Італія, вже до початку 1990;х випереджала за кількістю публікацій в фармакології Франції і Канаду, в імунології і дослідницької медицині — Німеччини і Франції, дедалі більше помітний внесок Італії фізику, хімію і математику.

Найбільш активно розвивається всього спектра «наук про життя»: від генетики і до медичних проблем реабілітації від наркозалежності. Загальносвітові тенденції на початку третього тисячоліття характеризуються значним зростанням біомедичних досліджень, помірним зростанням публікацій в фізичних науках, значним зниженням інтересу до «старої біології» (класичним біологічних наук) і невеликою зниженням загального обсягу публікацій в галузях наукового пошуку, як хімія, математика і технічні науки.

Крім індивідуального вкладу країн європейську науку, мушу побачити й колективного вкладу Європейського союзу у світову науку. Дуже високі показники внутриевропейского співробітництва таким малих країн ЄС, як Люксембург, Португалія, Бельгія, Ірландія та горда Іспанія. Їх наука абсолютно не настільки розвинена, аби конкурувати на зовнішніх ринках, і що потребує значної підтримки з боку ЕС.

Технологічний і інноваційний рейтинг Європи традиційно фіксують індикатори патентної статистики, засновані на базах даних Патентного відомства США. У Європа патентує менше, ніж Японія. Найбільше американських патентів в Німеччині; далі йдуть Великобританія, Франція, Італія й Нидерланды.

Як й у США, у Європі реєструються як європейські патенти. У європейське Патентне відомство найбільше заявок щорічно приходить від учених й інженерів Німеччини, Німеччині й Великобританії. Серед країн Європи Франція та Велика Британія домінують (і спеціалізуються) із приводу патентів в аерокосмічній сфері. Активно патентується США європейська фармацевтика. У Німеччини, в Данії та Італії сильні позиції з электротехническом машинобудуванні; лідерами патентування в хімії виступають Німеччина, та Франція; в транспортних технологіях — Бельгія і Германия.

У період індустріалізму пізнавальний універсалізм європейської науки був продуктивний абсолютно; нині ж економіка, джерело якої в знаннях, вимагає передусім б у інноваційному секторі, де наука Старого Світу виявилася зовсім на лідером. «Блоковый», силами ЄС, спосіб розв’язання масштабних науково-технічних завдань де вже апробований. На черги явно стоять нові типи стратегічного партнерства країн Європи із єдиною метою збереження науково-технологічного потенціалу Європи на світі перед викликом північноамериканської і азіатською науки.

Старий Світ як і багатий ідеями, але відстає лідера в освоєнні ключових наукомістких технологій. Це головні больових точок Західної Європи. Наприклад, «на британських вчених близько сьомої години% цитування у світовому наукової літератури і лише 3% всіх зареєстрованих у світі патентів. У Японії це співвідношення прямо протилежно — 4% всіх цитувань, але 14% патентів». Аналіз системи організацій досліджень, у національних межах (без обліку і учасникам регіональної і наднаціональної складових) сьогодні лише обмежених межах здатний характеризувати наукового простору Старого Світу [6].

Інституціональним стрижнем наднаціонального розвитку європейської науки безумовно стали «Рамкові програми НДДКР» Європейського союзу. Це форми реалізації наукової і технологічного активності, фінансованої ЄС і координованій Європейською Комісією. Рамкові програми дедалі активніше стимулюють інноваційну реалізацію наукових знань у вигляді кластеризації і концентрації ресурсів. Найактивніші в кооперативних проектах такі країн ЄС, як Німеччина, Франція, Великобританія, Бельгія, Нідерланди, Італія, Іспанія, та Греція. Основними принципами трирівневого взаємодії (наднаціональні — національні — регіональні дослідження) стали: безумовна державну підтримку національної фундаментальної науки; прагнення тому, щоб надати сприяння наукових досліджень масштабу ЄС саме «у тих галузях, які окремих державчленів є дуже дорогими і тому управління ними має бути перенесено до рівня співтовариства»; взаємодія держави й регіонів у проведенні політики науково-технологічного розвитку, націленої до зростання инноваций.

Впродовж останнього десятиріччя ХХ століття з погляду організації європейської науки відбулося під знаком «спроб і помилок». Система «центр — регіони» у що свідчить виявилась неготовою до сприйняття нових управлінських новацій. Особливо очевидні «промахи» регіоналізації у діяльності «наукових парків». З’ясувалося, що «більшість наукових парків — це більш як причепурені промзони, де немає спостерігається ніякого особливого взаємообміну. Викликати взаємообмін всередині фірм чи наукових закладів не так просто. Отож годі було думати, що ефекти концентрації та взаємообміну відбуваються самі собою». Стратегії регіоналізації науково-технічного розвитку слід абсолютизувати, а тим паче підміняти ними національні стратегії (у Великій Британії практично немає регіональна політика, яка заважає цій країні протягом десятиліть зберігати перших місць в рейтингах світової науки).

Головна мета регіональної складової науково-технічної політики у тому, аби сприяти підвищення рівня наукових досліджень про тих територій, які слабкі цьому плані і тому виявляються на периферії наукової кооперації у Європі, беручи участь лише на 5—8 відсотках проектів. Основна стратегія регіональної політики спрямована передусім до посилення конкурентоспроможності європейської промисловості, і тому головним завданням — оптимізувати процес передачі технологій наука до промисловості через прагнення об'єднанню зусиль державного устрою і приватного секторів, «убудовування» регіонів у мережі глобальної економіки та світового науково-технічного співробітництва вчених та т. п. Патронаж стосовно фундаментальної науці у своїй безумовно закріплено на національному уровне.

Дослідження західноєвропейської науки неможливо й поза аналізом освітнього контексту. Модель соціального розвитку, нині позначена проектом «студіюючої економіки», висуває сферу вищої освіти на першому плані у соціальній системі. До цій ролі інститут освіти (по своїй — природі консервативний і інерційний) опинився під що свідчить я не готовий. Традиціоналізм європейського освіти протягом століть був запорукою її стійкості, але «традиційне навчання є скоріш дифузію і трансляцію знань, ніж їх прогрес», а нинішнє покоління людей живе звичайно тим освітою, яке він сам породило, а тим, яке створила попередня эпоха.

Як основною структурною одиниці академічної науки виступає «ідея університету» як певної колиски наукового творчості, священнодійству усередині якої студенти заважати нічого не винні. У існуючої освітньої стратегії студенти значною мірою надані самі собі й центральної мінімальним чином — опіки викладачів. Педагогічний процес (при що склалося у Європі на сьогодні переважно безкоштовному вищу освіту) фактично бесприбылен. Гроші заробляє наука, одержуючи за результати досліджень, і навіть за престиж вузу, що теж насамперед пов’язані з науковим результатам, одержаними у «іменитих» стінах і які отримали світове визнання. Наука зіткнулася з проблемою ефективності раніше, ніж вищу освіту, і сьогодні навіть фундаментальні дослідження (зокрема через інститут грантів) виявилися вписаними в ринкову логику.

Що ж до над системою «вищу освіту — наука», то ЄС він у значно краще реалізований стосовно дослідницьким, а немає освітньому компоненту. Найбільше університетів, що у програмах ЄС, посідає Великобританію (19,7 відсотка), Німеччину (19,7) та Франції (17,6). У цьому 1-е місце — 37,4 відсотка патронажу — за рівнем участі у програмах ЄС належить університетам, заснованим до 1800 року, які мають вищий престиж і більше високий рівень своїх співробітників і випускників, виражену й у розподілі фінансових ресурсів ЕС.

Вузи, й у першу чергу університети, дедалі активніше беруть участь й у реалізації рамкових програм ЄС. Але це означає передусім у тому, що дослідницький потенціал університетів задіяним у Європі набагато ефективніше, ніж образовательный.

3.3 Перспективи науки в Европе.

Перспективи науки у Європі почасти проясняє концепція європейського наукового простору (ЕНП) як нової реалії країн ЄС. Ця «ідеологія» закладена у стратегію майбутніх заходів підтримки досліджень, у країнах Європейського союзу, соціальній та таку, шосту «Рамкову програму на 2002 — 2006 роки». Стратегія ЕНП органічно продовжує курс — на створення Європі різних интегративных структур. Європейське економічного простору вже стала реальністю, європейське наукового простору поки лише доведеться створити, але необхідність це вже не підлягає сумніву. Глобалізація економіки та комунікацій, інноваційні і ще імперативи зробили становлення ЕНП метою, реалізація якої терпить отлагательства.

За всього усвідомленні необхідності змін відповідь Європи на виклики глобалізації безсумнівно недостатній проти іншими лідерами світової науки. У 1999 у Європі на «дослідження і розробки» («research&development») було витрачено всього 1,8 відсотка ВНП, тоді як і США — 2,7, у Японії — 3,1. Європа відстає й за кількістю дослідників, числу патентів і експорту високих технологій. Усвідомлюючи це, Європейська комісія у грудні 2000 року проголосила створення європейського наукового простору як на формування на континенті «суспільства, заснованого на знаннях», Європарламент підтримав цей проект резолюції від 18 травня 2000 року, ідея ЕНП із задоволенням сприйнята європейським науковим співтовариством та промышленностью.

Реалізація програмних засобів потребуватиме більш як структурованої, ніж колись, політики. Значно тісніше має стати зв’язок між національними дослідницькими програмами і міжурядовими дослідницькими ініціативами. Коопераційні мережі різних рівнів мають послужити тим кістяком, з урахуванням якого «буде будуватися ЕНП. Напрями ЕНП не предрешают структуру чергової 6 «рамкової програми», а самостійно розподіляються за такими профільним областям:

— дослідницька активність (пріоритет промислових досліджень, сіті й координація національних программ);

— дослідження та інновації (необхідно посилити можливості технологічних інновацій в ЕС);

— проведення Європейської політики у сфері дослідницької інфраструктури, зокрема великомасштабних електронних сетей;

— людські ресурси у науці, технологіях і інноваціях (заохочення мобільності, участі жінок, привабливості серед молоді і дослідників з третіх стран);

— наука, суспільству й так громадяни (встановлення у Європі нового «громадського договору» між наукою, політикою, та етичними вимогами общества).

До пріоритетам «європейських досліджень» отнесет:

— «постгеномные» дослідження, у біології вивчення основних хвороб лише на рівні, відповідному загальносвітовим критериям;

— нанотехнології як міждисциплінарну полі исследовании;

— дослідження у сфері інформаційного суспільства, особливо стосовно проблем об'єднаної Европы;

— аеронавтика і космос як міждержавна сфера исследований;

— дослідження, які характеризуються високої невизначеністю і рисками;

— дослідження, розглядають модель розвитку Європи, як целостности.

Реалізація концепції ЕНП передбачає створити мережу національних програм, координованих ЄС, тематичних, дисциплінарних і міждисциплінарних «мереж переваги» (заснованих на виключно підтримці інновацій і дослідницької інфраструктури університетів та приватного бізнесу через об'єднання фінансових потоків від національних героїв і регіональних організацій, структурних фондів ЄС та порожніх приватних інвесторів), рух до тривалим (понад чотири роки) схемами підтримки наукових досліджень про, усунення бар'єрів, заважаючих пересуванню дослідників, знань і технологій, розширення діалогу «наука — суспільство» (зокрема через ЗМІ) і систематичне поширення суспільстві інформації про науково-технічних достижениях.

У цілому нині рух Європидо постіндустріальної науці іде убік «масовізації усередненої» (при паралельному культивуванні елітарності), а навпаки, реалізації принципу «підвищити рівень середніх до рівня вищих». Схильність класичної парадигмі отримання теоретичних знань і сьогодні — за умов дуже жорсткого наукового боротьби з американської дослідницької традицією — дозволяють науці Старого Світу найбільш цитованою у світі, бо нове знання і інноваційний пошук — речі все-таки нетотожні. Якщо нове знання і можливо без інновацій, то зворотне нереально ані за яких обстоятельствах.

На початку третього тисячоліття сформувалося три світових центру наукового тяжіння: Північна Америка, Європи та Азия.

Науково-технічні області, котрим прогнозуються найбільш високих темпів технологічного прогрес під час с1998;2003 гг.

Таблиця 5 |Область |США |Японія |Зап. Європа |Азія | |Обчислювальна техніка |1 (21,6%) |5 (6,5%) |6 (7,8%) |5 (1 1,5%) | |Біотехнологія |3 (1 1,8%)|1 (29,3%) |1 (51,9%) |2 (26,9%) | | | | | | | |Кошти інформатики, і |2 (13,7%) |2 (25,0%) |2 (45,5%) |1 (53,8%) | |зв'язку | | | | | |Електроніка |4 (10,8%) |4 (14,1%) |3 (18,2%) |4 (15,4%) | |Надпровідність |7 (2,9%) |3 (20,7%) |4 (18,2%) |3 (19,2%) | |Промислові матеріали |8 (2,0%) |7(1,1%) |5 (11,7%) |9 (3,8%) | |Енергетика |— |— |7 (7,8%) |8 (3,8%) | |Космічна |6 (3,9%) |6 (2,2%) |8 (6,5%) |6 (11,5%) | |промисловість | | | | | |Транспортне |5 (3,9%) |8(1,1%) |9 (1,3%) |7 (7,7%) | |устаткування | | | | |.

4. Наукова діяльність у США.

основні напрями досліджень, і розробок США 2002;го г.

Таблиця 6.

|Министерства, відомства і програми | |Національні інститути охорони здоров’я | |Біомедичні дослідження | |Оборони | |Науково-дослідна ініціатива | |НАСА | |Космічний запуск | | | |Дослідження Марса | |Походження Всесвіту | | | |Система космічного зондування | |Енергетики | |Фундаментальні дослідження | |Енергетика з корисними копалинами | |національний науковий фонд | |Партнерство у математиці природничих науках | |Математичні науки | |Нанонаука і нанотехнологія | |Сельського господарства | |Біотехнологія | | | |Біопродукти і біоенергетика | | | |Торгівлі | |Дослідження Світового океану | |Супутник на полярною орбіті контролю стану довкілля | | | |Власні дослідження | | | |Транспорту | |Наземні високошвидкісні дороги | |Інтелектуальні транспортні системи | |У справах ветеранів | |Дослідження у сфері розробки протезів | |Освіти | |Дослідження Національного інституту з інвалідності і реабілітація | | | |Дослідження і поширення їхніх результатів |.

Слід зазначити, що американська суспільство задоволено станом справ у науці, де США є незаперечним лідером, і ніхто зможе найближчими роками, кинути їм виклик. Однак у області розвитку технологій застосування їх результатів Сполучені Штати — лише з лідерів, поруч із Японією та Європейським Союзом. Не мають те ж запасом міцності, як у науці. Це є предметом постійних дебатів США, у ході експерти прагнуть з відповіддю: чому Сполучені Штати так здають своїми панівними позиціями під час переходу від однієї фази науковотехнічного прогресу до другой.

Головне завдання федеральної влади у цьому питанні, на думку всіх учасників цього процесу — учених, промисловців й головних урядових чиновників, полягає у створенні країни такого клімату, який би сприяв якнайшвидшої розробці нових технологій та його адаптацію громадським потребам. І роль уряду у цьому питанні надзвичайно велика. Досить майже планове управління науково-технічним комплексом Японії та деяких «нових промислових країнах ». Але посилення роль держави суперечить загальним ідеологічним настановам Республіканської партії, на яку «що менше держави у економіці, краще ». Тому адміністрацією Дж. Буша-мл. проводиться політика, за якою держава повинна підміняти своїми діями ринок. Державна підтримка виявляється лише тих галузях, де з приватного капіталу немає стимулу для інвестицій. Якщо ж — державні інвестиції опиняються у зоні інтересу фірм, то, вважають республіканці, знижується зацікавленість їх у власних інвестиціях і послаблюється загальний конкурентний настрій фірм. Минуле десятиліття засвідчило, що розумне поєднання інтересів та порожніх приватних фірм цілком досяжно. Республіканська адміністрація прагне продовжити і розвинути це напрям співробітництва з бизнесом.

Заключение

.

Якісна різниця у рівні науки окремими країн світу обумовлена, особливостями історичного й будь-якого соціально-економічного розвитку та залежить від культурно-етнічних чинників. Відмінності лежать у основному особливостях організації наукової діяльності, структурі та ролі наукового потенціалу, специфіки досліджень. Для визначення рівня розвитку науки країни необхідна особлива методику оцінки, певна система показателей.

На початку третього тисячоліття сформувалося три світових центру наукового тяжіння: Північна Америка, Європи та Азия.

У науці США є незаперечним лідером, і ніхто зможе в найближчими роками, кинути їм виклик. Однак у області розвитку технологій і застосування їх результатів Сполучені Штати — лише з лідерів, поряд з Японією та Європейським Союзом.

У цілому нині рух Європидо постіндустріальної науці іде убік «масовізації усередненої», а навпаки, реалізації принципу «підвищення рівня середніх рівня высших».

До самих пріоритетних напрямів розвитку науку й техніки, Російської Федерації поруч із фундаментальними дослідженнями віднесено сім напрямів, загалом що відповідають світовим тенденціям: інформаційні технологій і електроніка; виробничі технології; нові матеріали і хімічні продукти; технології живих систем; транспорт; паливо і енергетика; екологія та раціональне природопользование.

Список використаної литературы.

1. Артамонов М. У. Фінансування наукових досліджень про. Вища ж освіта у Росії. 2001. — № 2. — с35−40.

2. Варшавський А. Соціально-економічні проблеми російської науки: довгострокові аспекти розвитку. Економіка і математичні методи. 2000. — № 10. — с28−34.

3. Водоп’янова Є. Наука Західної Європи. Вільне мислення — ХХI.

2002. — № 3. — с74−81.

4. Карбунов З. Науково-технічні пріоритети республіканської адміністрації. США, Канада; економіка, політика, культура.

2002. — № 4. — с22−37.

5. Комаров Є. НДДКР у Японії. Управління персоналом. 1999. — № 11.

— з 45−49.

6. Ковальов Ю. Ю. Типи країн за рівнем розвитку. Вісник московського університету. Серія 5. Географія. 2001. — № 2. — с27−31.

7. Соколов А. Вибір науково-технологічних пріоритетів. Людина й працю. 2000. — № 8. — с56−58.