Хвороби поведінки

Хвороби поведінки

Венеричні хвороби.

«Хворобами поведінки» називають венеричні захворювання. Бо їхнього поширенню сприяють моральна розбещеність, випадкові статеві зв’язки та т. ін. Саме неправильна поведінка певної частини людей — причина існування венеричних хвороб у наш час.

Термін «венеричні хвороби» запропонував у 1527 р. французький навчань Жан де Бетанкур. Венера в римській міфології - богиня весни, покровителька садів та городів, под впливом грецької культури їй почали приписувати й функції Афродіти — грецької богині кохання та краси. Ці хвороби дуже давні, відомі ще до нашої ери.

Венеричні захворювання — це особлива група інфекційних (заразних) хвороб, котрі передаються переважно статевим шляхом, ними хворіють однаковою мірою як чоловіки то й жінки. На відміну від звичайних інфекційних захворювань венеричні хвороби не залишають после собі імунітету, й при повторному зараженні кісточка розвивається знову. При венеричних хворобах видужання не настає саме по собі; без медичної допомоги людина не може позбутися такої хвороби й хворіє попри всі життя.

Кожне венеричне захворювання спричиняється певним виглядом мікроорганізму: сифіліс — блідою спірохетою, гонорея (трипер) — гонококом; відомі і інші венеричні захворювання.

Для венеричних хвороб характерне зараження лише за умів такого тісного контакту, яким є статевий, а також контакту побутового (спільне використання одними і тими самими предметами вжитку: рушник, посуд, мило, зубна щітка тощо). Отож, заразитися людина венеричною хворобою чи ані - прямо залежить від її поведінки, а й за умови правильної поведінки ймовірність захворювання дорівнює нулеві. Велику роль відіграє в боротьбі із цими хворобами виховання: щоб не заразитися треба знаті як й чому ці хвороби виникають й поширюються.

Сифіліс.

На слизовій оболонці статевих органів збудник сифілісу — бліда спірохета (трипонема) — посилено розмножується і поширюється на найближчі ділянки тіла. 4−5 тижнів после зараження ознаки захворювання не виявляються й це є небезпечний момент для раннього лікування. Потім появляються виразки округлої форми, збільшуються лімфатичні вузли. Через місяць настає другий період сифілісу — спірохети інтенсивно розмножуються, поширюються в організмі. Хворий стає «вмістилищем зарази» й стає дуже небезпечним для оточення. У цей період уражується мікробами все: притулок, лімфа, мозок, сперма, печінка, нирки, серце, легені, шлунок, спостерігаються явища інтоксикації (отруєння) організму отрутою спірохети. Людина відчуває загальну слабкість, головний біль, біль у м’язах, суглобах, кістках, підвищення температури. Часом усе це хворий розцінює як грип. Потім висип зникає й здається, що зернятко відступила. Алі це негаразд. Через деякий годину настає третинний період — найстрашніший: уражуються тканини, смердоті мертвіють, розпадаються й на їхнього місці утворюються глибокі рубці (гуми) на різних ділянках тіла. Руйнуються кістки, провалюється ніс, людина гугнявить, стає інвалідом. Дуже уражуються судини, особливо аорта, котра може розірватися й людина моментально гине, уражуються судини й тканини спинного мозку, уражується нервова система із усіма наслідками цього.

Гонорея.

На слизовій оболонці статевих органів збудник гонореї - гонокок — посилено розмножується, спричиняє її запалення, яку супроводжується набряком й сильним виділенням гною. Ушкоджені місця слизової оболонки починають дуже різати й пекти, ними виникають ерозії. Хвороба ускладнюється порушенням відтікання сечі. Гонорейна інфекція має місцевий характер, бо гине у крові, зернятко уражує суглоби, серцевий м’я, навколосерцеву сумку. Мікроб виділяє отруту, спричиняє слабкість, втрачу апетиту, головний біль.

Визначити гонорею можна за інтенсивним виділенням гною з сечовидільного каналу, сильною різзю й печінням при сечовиділенні. Ці ознаки хвороби з’являються через 1−3 дні после зараження й досягають найвищої інтенсивності через 2−8 днів.

Через кілька тижнів болі стихають й зернятко переходити у хронічну форму, котра може загостритися за годину: при вживанні алкоголю, при ослабленні організму, а жінок под годину менструації й после пологів. Хронічна гонорея поступово ускладнюється враженням чоловічих статевих залоз (яєчок) й передміхурової залози: при цьому нерідко розвивається безплідність й у чоловіків й в жінок.

Які заходь боротьби з венеричними хворобами?

1. Уникати випадкових статевих зв’язків та алкоголю.

2. Звертатися вчасно за медичною допомогою.

3. Зараження може статися у будь-якому віці. Заразитися людина може і нестатевим шляхом — якщо користуватися чужою губною помадою, посудом хворого, докурювати чужу сигарету, але в пляжах тощо.

СНІД — гірше чуми.

У 1976 році США, де порівняно добро розвинута медицина, уважні лікарі виявили доти не відому хворобу. Без видимої того годину заподій хворі втрачали природний захист проти мікробів — імунітет. Мікроби, котрі відносно мирно співіснують на здоровому тілі, буквально підточували цих хворих. Ніякі антибіотики не допомагали.

Перші виявлені хворі дещо відрізнялися своєю поведінкою: були гомосексуалами (секс чоловіка із чоловіком) та кололи в вену наркотики. Тож спершу вирішили, що ці нещасні догрались — їхні Бог покаравши, та і заспокоїлись горді чистотою власної моралі.

Однак пізніше виявили нову хворобу по людях, яким переливали притулок (із різних причин). Але вони також з’являлось нездужання, набрякали лімфатичні вузли на шиї, под руками, авторові пах його, утворювалися виразки в роті. Трималась підвищена температура. Надмірно потіли навіть від найменшого зусилля, особливо вночі. Хвороба могла на деякий годину відступити, але й невдовзі починались різні інфекційні ускладнення: тривалий розлад кишечника, запалення внутрішніх органів. Особливо несприятливо протікали простудні хвороби верхніх дихальних шляхів, швидко починалось запалення легень. Хворі катастрофічно втрачали ваги. Досить часто на шкірі ніг та в інших місцях розвивались специфічні червонувато-сині пухлини — Саркома Капаші. І ніяке лікування не допомагало.

Допитливі вчені под керівництвом Галло та Монтаньє в крові хворих виявили антитіла проти невідомого інфекційного збудника. Незабаром под електронним мікроскопом (який збільшує, образно кажучи, сантиметр до кілометра) розгледіли вірус, який має прямо-таки жахливі властивості. З кров’яної клітини, Яка в нормі вбиває мікробів (лімфоцит), цей вірус робить потвору, що розмножує так само вірусів за зразком свого вбивці. Новонароджені віруси швидко знищують усі захисні клітини. У крові нікому рятува-а-ти від мікробів. Це й є імунодефіцит — найстрашніший із всіх дефіцитів. Це — смерть под назвою «синдром набутого імунодефіциту» (СНІД).

Вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) паразитує в кров’яних, нервових клітинах покривів прямої кишки.

Спочатку ВІЛ частіше виявлявся у чоловіків-гомосексуалістів. Алі оскільки ВІЛ передається з крові в притулок, то біда починається, коли притулок, сперма, виділення з статевих органів, молоко хворої мами, слина й навіть сльози (все куди можуть проникнути заражені лімфоцити) потрапляють на пошкоджений шкіряний покрив людини. Небезпечно переливати неперевірену притулок, користуватись нестерильними голками, шприцами та іншими інструментами, що травмують покрив тіла. Від хворої мами в 50% внутріутробно інфікуються діти. Алі в $ 60% зернятко починається после звичайного сексу із хворою людиною. Навіть за ледь сумнівних випадків (а це майже завжди) слід користуватися презервативами. Ще ліпше матір розумну голову й знаті із кім маєш справу.

Ос-кільки умови нашого життя не дуже стерильні, то цілковитої впевненості бути не може ані в кого. Особливо школа хворих дітей.

Практично вся проблема до того, щоб своєчасно виявити в собі наявність ВІЛ та матір совість не поширювати смерть на інших. Рання діагностика СНІДу корисна ще тім, що ВІЛ-носії можуть, знаючи своє хвацько, шанувати здоровий спосіб життя, і тім не допускати передчасного початку клінічних проявів СНІДу.